Серед мальовничої місцевості розташувалася чарівна Гиївка. З півночі захищена вона від холодних
вітрів дубовим гаєм, зі сходу і півдня її оточують ставки, ліси та лісосмуги.
Невеличка річка Мерефа ділить селище навпіл і несе свої води через Буди, Мерефу у Мжу.
На південному пагорбі Гиївки видніється невеличка чепурна церква, якій виповнилося 160 років.
Будова храму органічно вписалася в місцевий мальовничий пейзаж.
Багато за ці роки довелося побачити і пережити цій споруді. До революції вона була центром
духовності не лише селища, а й навколишніх населених пунктів, проте за роки радянської влади
храм фактично було зруйновано, залишилися лише товсті міцні стіни та стеля, пошкоджені вітрами,
морозами, дощами, побиті снарядами, мінами, посічені осколками та кулями.
У приміщенні церкви
зберігалися і зерно, і мінеральні добрива, але здебільшого воно пустувало. Особливо дісталося
церкві у роки Другої Світової війни, під час якої влітку та на початку вересня 1943 р.
німецькі окупанти в її приміщенні влаштували міцний опорний та спостережливий пункт.
Багато років промайнуло з тих жахливих часів і вже понад 10 років, як церква почала
відроджуватися заново. Розпочали цю благодійну справу справжні ентузіасти, і в першу чергу,
це М.П. Анохін, В. І. Шевченко, О.М. Манжелей, О.К. Литовка. Згодом їх активно підтримали
А.І. Гаркавенко, О.М. Гончаренко, Д. Корощенко, В. Любченко, а Ю.С. Шевченко трудився разом
із двома синами та рідним братом. Наполегливою працею був заново побудований дах, установлені
хрести, дзвони.