Сайт міста Люботин » Матеріали за 09.08.2008

 12 січня 2008 року Люботинському краєзнавчому музею виповнилося 15 років з дня утворення
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:1346   Категорія - [Про місто » Люботинський музей]
 

12 січня 2008 року Люботинському краєзнавчому музею виповнилося 15 років з дня утворення. Його було відкрито в 1993 році та поновив він свою роботу з 1 лютого 2007 року.
Місто має цікаву історію, щедре на талановитих обдарованих людей. Його по праву називають містом славетних революційних, бойових та трудових традицій.
Тому сьогодні краєзнавчий музей працює за такими напрямками: «Етнографія», «Люботин в роки Громадянської війни», «Люботинська республіка», «Люботин в роки окупації», «Велика Вітчизняна війна», «Краєзнавці Люботина», «Літературний Люботин», «Археологічні знахідки», «Видатні люди Люботина».
З 30 травня 2007 року розпочали проводити екскурсії у виставочному залі. За цей період проведено екскурсії  за темами: «Історія рідного міста», «Етнокультурна України»; «Люботинське городище – архітектурний пам’ятник Лісостепової Скіфії», «Люботин у роки Великої Вітчизняної війни».

Проведено  виїзні виставки:
1. Живопис Олесі Марченко.
2. Виставка художніх фотографій М.Д. Пархоменка.
3. Історія м. Люботина ХІХ ст.
4. Голодомор 1932-1933 р.р. в Люботині.
Систематично ведеться робота серед мешканців м. Люботина по збиранню експонатів з історії міста. На 12.02.2008 року маємо 2120 експонатів основного фонду і 739 – науково-допоміжного фонду. З них: речових – 1729, образотворчих – 2, декоративно-ужиткових – 103, писемних – 34, фото – 248, фоно – 4.



 Люботин у роки Великої Вітчизняної війни.
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:3108   Категорія - [Про місто » Люботинський музей]
 

Пройшло 63 роки з дня Великої Перемоги , а події далеких років живуть у пам?яті народній, бо не можна забути тих, хто не повернувся з війни, хто віддав усього себе  заради життя і щастя наступних поколінь.
Тому в Люботинському краєзнавчому музеї  відкрилася виставка , присвячена Люботину та люботинцям  вогнених воєнних літ.
Йшов 1941 рік…
Країна будувала світле майбутнє.
Та несподівано:
«Вставай , страна огромная,
Вставай на смертный бой!»
22 червня 1941 року фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз.  Почалася Велика Вітчизняна війна.
З перших днів виявилося важливе стратегічне значення Люботина, як залізничного вузла. Через наше місто в тил країни евакуювали устаткування з фабрик і заводів, продовольство, матеріальні та культурні цінності, велику кількість людей. На фронт безперервно йшли ешелони з військовими , зброєю, боєприпасами.
В трудових коллективах  міста пройшли мітинги, на яких люботинці засудили напад агрессора і висловили впевненість у перемозі. Сотні добровольців подали заяви  з проханням направити їх на фронт.

Та вже 22 червня наші земляки прийняли участь у захисті Батьківщини. Серед них були юнаки, які мріяли  стати кадровими  військовими.
Дятел Яків Володимирович – матрос підводного човна. В перший день війни вступив у бій з німецькими бомбардувальниками. Хоробро захищав  морські рубежі Батьківщини. На жаль в 1942 році в Севастополі Яків Володимирович загинув і був захоронений у морі.
З його сім?ї 7 бійців пішло на фронт та повернувся  лише Петро Володимирович- контужений та неодноразово поранений. Довго чекала Галина Володимирівна Дятел листів , все сподівалася, що хтось із братів чи племінників  повернеться до рідної домівки.
Учасник боїв з гітлерівцями з перших днів війни і Недерчук Іван Гнатович- офіцер- сапер. Брав участь в обороні Москви. Двічі поранений. Героєм повернувся в рідний Люботин. Так же героїчно працював на благо рідного міста.

Рубан Микола Андрійович – після успішного закінчення Харківського артилерійського училища був призначений командиром артилерійської батареї. Пройшов всю війну, був командиром бронепоїзда , помічником начальника штабу артилерійського полку. Нагороджений  орденом Вітчизняної війни. У нас в музеї зберігається перший лист Миколи Андрійовича з фронту.



 Люботинское городище – археологический памятник лесостепной Скифии.
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:3271   Категорія - [Про місто » Люботинський музей]
 

Со второй половины У11 века до нашей эры (начало железной эры) многочисленные животноводческие племена ираноязычного происхождения скифов вытеснили с северного Причерноморья киммерийцев, образовав большое государственное объединение – Скифское царство, в которое входила и южная часть современной Харьковщины.
Лесостепную ее часть населяли покоренные скифами земледельческие племена.
Об этом свидетельствует большое количество найденных селений: более 25 городищ с земляными  и деревянными  укреплениями.
Городища и курганы в окрестностях современного  Люботина известны давно, а Люботинское городище относится к числу археологических памятников лесостепной Скифии.
 
Люботинское городище расположено среди  остатков  древнего массива  лесов в глубине центральной группы городищ скифской эпохи Днепро – Донецкого междуречья, находящихся на правых притоках  Северского Донца. Примерно в 5 км от него проходил знаменитый Муравский шлях – важный торговый  путь, соединяющий лесостепную  Скифию с Крымом. Тут проходили жестокие битвы, грабежи, нашествие за нашествием захватывало богатые плодородные земли, неисчислимые богатства, порабощали свободолюбивый  работящий народ.

Поэтому, не имея серьезных  природных или естественных преград в виде рек, обрывов, оврагов Люботинское городище нуждалось в защите. Местные жители вынуждены были окружать его оборонительными сооружениями со всех сторон.
Первоначально эти сооружения не имели вала, а состояли из рва и деревоземляной стены., построенное прямо на земле. Стена состояла из двух бревенчатых стенок – наружной и внутренней- пространство между которыми было заполнено землей, песком или глиной. Каждая стенка сооружалась из расколотых  пополам бревен (пластин) диаметром около 20 см. Бревна укладывались горизонтально  вдоль оборонительной линии и закреплялись вертикальными бревенчатыми стояками. Высота такой стены была от 2,70 м и выше. Ширина стены – около 1,8 м. Вертикальные стояки были расположены друг от друга вдоль стены на расстоянии не менее 10м.



 Голодний 1932-1933р.
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:2482   Категорія - [Про місто » Історія]
 

Решетняк Олександра Миколаївна:  Про голод 1932-1933 років пам’ятаю дуже добре, адже була вже дорослою. Проживали на хуторі Скучний Донецької області. В сім`ї було 5 чоловік: мати, три доньки і син-інвалід. В цей час не було ні засухи, ні неврожаю, але влада забирала все зерно. Як тоді говорили, то були комуністи, але документів вони не пред’являли, та все одно їх боялися, бо вони були озброєні та й приходили групами по 4-6 чоловік. Фактично продукти, зерно, овочі не можна було приховати, але люди все ж намагалися. Так в моїй сім`ї брат заховував картоплини під водою, прив’язавши важелі і зануривши торбину з овочами в річку, на березі якої знаходився хутір. Знаю про закон «5 колосків», бо у полі було застрелено сусідку. Приходили забирати овочі та хліб рано-вранці, забирали і речі, і одяг, але речі, які не відібрали комуністи, можна було поміняти на продукти в місті, та це було дуже небезпечно. Дуже багато людей померло. Померлих хоронили на кладовищах, на городах; по вулицях раз на тиждень проїжджала підвода, на яку збирали померлих та вивозили хоронити. Рідні завжди поминали своїх померлих родичів і за радянської влади, і в наші дні.

Глущенко Уляна Денисівна, 1912 р.н. (переказ дочки Тридуб Валентини Олександрівни): У місті Люботині голод був не такий страшний, як в селах України, але мешканці нашого міста також дуже страждали. Багато люботинців працювали на залізниці та отримували пайок, який ділили між усіма членами родини. Це давало якусь надію вижити у цей складний час.
Багато людей з навколишніх сіл тікали до міста Харкова в надії знайти там роботу і не вмерти з голоду. У той час Люботин уже був залізничним вузлом. Поїздами їхали цілі сім`ї. Міліція затримувала людей, знімала з поїздів.
Тогочасний вокзал був розташований де тепер знаходиться вулиця Гавенка. Померлих людей ховали біля вокзалу, де знаходилось старе кладовище. Кажуть, що навіть тепер знаходять кістки померлих.




 Спогади очевидців голодомору( 1932 - 1933рр.)
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:14945   Категорія - [Про місто » Історія]
 

Завгородній М.Д., 1928 р.н.
« Мені в рік голодомору було лише 4 роки, але добре пам'ятаю всі ті страхіття, багато пухлих людей, а також мертвих прямо на дорогах.
Ми жили в селі Шелестові поблизу Коломака. По дворах ходили люди з металевим прутами, вганяючи їх в землю, шукали закопане зерно, яке селяни ховали, щоб врятувати родину від голоду. Хто не встиг заховати, все забирали. Ми їли все, щоб вижити: сушили листя з берестка, дикий щавель, мерзлу картоплю, яка залишилася в землі після збору врожаю, пекли коржі із сушеного листя та мізерної частки борошна.
Коли стало зовсім скрутно із харчами( в родині було четверо дітей), батько мій перевіз нас до Колонтаєва, влаштувався на роботу в млині, зміг врятувати всю свою родину. На новому місці жилося краще: сприяла цьому професія батька - мірошник.
Пригадую ще й жінку, яка заманювала маленьких дітей, вбивала їх, а м'ясо продавала. Батьки ,вбитих дітей, дізнавшись про це, били ту жінку. Вона запрошувала і мене до себе, обіцяла дати червоні чобітки, але я не пішов.
Мій батько, Дмитро Тимофійович, одного разу змолов пшеницю куркулю, за що зазнав арешту 7 днів. Знайшлись добрі люди, які допомогли йому вийти на волю через тиждень.»
( записано в лютому 2008 року)




 Голодний 1932-1933р.(Спогади очевидців)
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:3149   Категорія - [Про місто » Історія]
 

Із спогадів очевидців того страшного року: «Був в Україні великий голод, хоча не було тоді ні війни, ні неврожаю, ні мору від епідемій. А була тільки зла воля одних людей проти інших. Штучно викликаний голод…»
             
Люботинці про голодомор:

Грищенко Евгения Максимовна, 1927года рождения, проживает: г.Люботин, ул. Ветеринарная,5.
Голодовку переживала в детском возрасте. Глазами шестилетнего ребенка смотрела на события тех лет. Голод настиг в селе Городище Сумской области.
Из рассказа Евгении Максимовны:
Село почти вымерло в тот год. Умерли, за малым исключением, все соседи. Особенно тяжело было зимой. Люди пухли с голоду, кушать не было ничего. Остались в живых те, кто выехал из села поближе к городу. Бабушка, - говорит Евгения Максимовна, - поймала воробья, отвертела ему головку, ощипала и обжарила. Девочка очень больно перенесла смерть птички, долго плакала, но птичку, все-таки, съела. С тех пор всю свою жизнь кормит Евгения Максимовна птичек, покупает специально для них зерно.
Вспоминая события тех лет, по щекам Евгении Максимовны текли слезы…
В Люботин переехала в 1948 году.

Клименко Василий Иванович, 1925года рождения, проживает: г. Люботин, ул. Школьная, 53. тел. 741-20-59.
Запомнилось то, что люди, обессиленные от хронического недоедания, падали прям на улице, особенно было тяжело тем, у кого были маленькие дети. Не пережил голодовку дедушка Василия Ивановича.  Все запасы продуктов, все до нитки, было отобрано и вывезено спец.бригадами по заготовке сельхозпродукции.
Ели все ,что осталось: почки с деревьев, траву, коренья деревьев. Мерзлая картошка и свекла, по счастью найденная на поле, считалась деликатесом. Готовили затирухи, кушали желуди, ели собак и кошек.
Выжить помогло то, что отец устроился на работу в г. Харькове, ему стали давать паек. Месячная норма: 1кг пшена, немного хлеба и мерзлой картошки. На хуторе, где жил Василий Иванович, а это хутор Коверивка, Валковского р-на, умерло от голода 2/3 жителей.
В Люботине живет с 1959 года.




 Голод у Люботині і навколишніх селах Харківської області (За спогадами очевидців)
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:1935   Категорія - [Про місто » Історія]
 

Люботинські організації «Просвіти» і Народного Руху два роки збирають свідчення про голодомор. Звичайно, через 60 років людям похилого віку важко згадати подробиці. У 33-у році деякі свідки були дітьми або підлітками, тому їхні спостереження інколи поверхові. Спогади не систематизовано, подаються, як записувались.
Винник Ольга Семенівна, 1918 р. н., с. Майське. Сім’ю обкладали непомірними податками. Люди не могли здати стільки зерна. Тоді приходила «червона мітла» - активісти, комсомольці. Вимітали в хаті, в коморі все до зернини. Забирали зі столу варену картоплю.
Винник Олексій Семенович, 1912 р. н., с. Майське. Мій дід із голоду звалився, і його ще живого забрали на воза. Відвезли івикинули за селом у провалля, де скидали всіх померлих. Він прийшов до пам’яті і виліз, добрався додому.
Юрченко Ольга Олексіївна, 1915 р. н., м. Люботин. У Люботині померлих знімали э поїздів. Також збирали біля станції і закопували в ямах на залізничному кладовищі. Забирала померлих спеціальна команда. Часто брали й тих, хто ще ворушився.
Гиренко Дарія Свиридівна, 1916 р. н., м. Люботин. Біля станції Люботин, на купах теплого шлаку, лежали голодуючі. Збоку стояв обідраний вантажний вагон, у якому лежали мертві діти й пухлі дорослі (Їм не було де перебути ніч, а добиралися вони до Харкова). Знаю, що людей звозили до великої  ями на старому кладовищі. Цю яму потім зрівняли з землею, і немає ніхреста, ні сліду.
Степаненко Марія Андріїна, 1911 р. н., м. Люботин. У роки голоду я була домашньою робітницею в одній сім’ї, разом із нею переїздила з Гребінки до Мерефи, Куп’янська, потім до Харкова. Це була сім’я латишів - більшовиків, що займали значні посади. Голоду я не зазнала, бо вони мене підтримували продуктами. Я для них одержувала в спецмагазині оселедці, сир, м’ясо та інші продукти,  яких не було у вільному продажу: крім того, вони обідали на роботі в спецїдальні.
Задорожня Марія Іванівна, 1909 р. н., с. Сухини Богодухівського району. Працювала я в лікарні, у Харкові. 3 початку 33-го року, особливо з весни, лікарня почала приймати пухлих дітей і дорослих. Збирали їх у чергах біля продмагів та по вулицях, під стінами будинків. Це були селяни, що надіялися купити або випросити хоч трохи хліба. У лікарні багато голодуючих мерло, бо їх уже не можна було врятувати. Пам'ятаю ярок на Олексіївці, куди скидали померлих.  Тут  же  повзали  ще живі і гризли  трупи,   Мій  брат  у голодовку їв кішок. у Харкові НКВС виловлювало з черг селян і кудись вивозило. Мій брат і п’ятеро товаришів були з черги забрані до НКВС, хоч і показували документи, що вони працюють на заводі. Тільки через знайомого п’ятьох визволили, а один так невідомо де й подівся. У нашому селі Сухини врожай тридцять другого року був добрий, але весь хліб, буряки і що можна було їсти забрали активісти. Матір посадили до тюрми, допитувалися, де поділа зерно.




 Люботин. Історико-краєзнавчий нарис
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:1675   Категорія - [Про місто » Історія]
 

Влітку 1943 р. розпочався новий наступ радянських військ по визволенню території України. У ході Курської наступальної операції 23 серпня 1943 р. було звільнено м. Харків.
Наприкінці серпня на початку вересня 1943 р. надзвичайно жорстокі бої прийшлось вести Степному фронту. Німецько-фашистське командування, боячись оточення свого військового угрупування на Донбасі, перекинуло проти наступаючих радянських військ ряд дивізій з інших напрямків. У ході боїв німці створили проміжні оборонні рубежі по берегах річок Мерефа, Уди, Мжа, Ворскла. Вони перетворили у сильні вузли опору Люботин, Валки, Красноград, Мерефу та інші міста.

Переборюючи наполегливий опір, відбиваючи чисельні контратаки німецько-фашистських військ, частини 84-ї Харківської стрілецької дивізії 26 серпня 1943 р. підійшли до околиць Люботина. Бої за місто продовжувалися три доби. 29 серпня 1943 р. війська 53 армії повністю звільнили місто від ворога.
У звільненні Люботина відзначилися воїни 382 стрілецького полку 84 Харківської стрілецької дивізії. На підступах до Люботина полк потрапив в оточення. Командир полку і начальник штабу опинилися за межами полку. Командування взяв на себе командир третього батальйону Орлов Костянтин Олексійович. Він досить вміло розташував підрозділи полку, зосередивши головні сили в напрямку Водяного. У жорстокій сутичці з ворогом полку вдалося вийти з оточення і зайняти Водяне.
У боях за звільнення нашого міста відзначились бійці та командири 252 Харківсько-Братиславської Червонопрапорної орденів Суворова і Богдана Хмельницького, 84 Червонопрапорної Харківської, 28 гвардійської Харківської, 116 Харківської стрілецьких дивізій.





 Історія міста Люботин.Частина ІII
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:2466   Категорія - [Про місто » Історія]
 

Зміни в адміністративно-територіальному підпорядкуванні слободи Люботин

Протягом XVII - XVIII ст. на Слобожанщині відбувалися досить значні зміни в адміністративно-територіальному підпорядкуванні слобідських полків. Стосувалися ці зміни і слободи Люботин. З розширенням і зміцненням Російської імперії розпочався поступовий наступ московського уряду в напрямку ліквідації автономного устрою краю. З 1708 р. Люботинська сотня Харківського полку разом з іншими слобідськими полками ввійшли до складу Азовської губернії. Для посилення контролю над ними у 1718 р. Охтирський, Сумський і Харківський полки були передані в підпорядкування Київському губернаторові. З 1723 р. Люботинська сотня Харківського полку з іншими слобожанськими полками перейшла у відання Військової колегії. Царським маніфестом від 28 липня 1765 р. козацьке самоуправління на Слобожанщині було ліквідовано, і територія Слобідської України ввійшла до складу Слобідсько-Української губернії, яка, в свою чергу, поділялась на провінції, а кожна провінція – на 6 комісарств. Слобода Люботин з селами та хуторами була віднесена до Валківського комісарства Харківської провінції. У 1775 р. у зв'язку з об'єднанням Слобідсько-Української губернії з Воронезькою і створенням генерал-губернаторства змін в адміністративно-територіальному підпорядкуванні Люботина не відбулося. Але з 1780 року, коли Слобідсько-Українська губернія була перетворена у Харківське намісництво, слобода Люботин з численними хуторами була включена до Валківського округу Харківського намісництва. З 1796 р. Харківське намісництво було перетворене у Слобідсько-Українську губернію і Люботин потрапив до Харківського повіту новоутвореної губернії. Наступного 1797 р. всі повіти були розділені на волості. У кожній волості нараховувалося до трьох тисяч чоловік населення. Спочатку слобода Люботин ввійшла до складу Огульчанської волості Харківського повіту. У слободі Люботин було лише сільське управління, яке очолювали виборні сільські отамани. Архівні джерела зберегли прізвища деяких з них: Гиренко (1806 р.), Максим Денисович Коваленко (1813 р.), Федір Єжела (1814), Іван Кіндратович Кононенко (1815 р.).

З 1802 р. Валки знову стають повітовим містом. Одночасно було створено і Валківський повіт у складі шести волостей: Валківської, Водолазької, Караванської, Огульчанської, Коломацької та Перекопської. Слобода Люботин у складі Огульчанської волості також була віднесена до Валківського повіту.

Через деякий час у 1815 році волосне правління було переведене зі слободи Огульці до Люботина. Дійсні мотиви цього переведення, на жаль, залишаються невідомими. Але цьому, мабуть, сприяв значно швидший розвиток та заможність слободи Люботин у порівнянні з Огульцями.




 Історія міста Люботин.Частина ІI
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:2518   Категорія - [Про місто » Історія]
 

Перша документальна згадка про Люботин

З другої половини XVI ст. кордони Московської держави поступово посувалися все далі на південь, що диктувалося як потребами оборони від татарських нападів, так і інтересами розширення держави. Для боротьби з татарами та з метою попередження їх нападів московський уряд створив систему вартової і станичної служби, яка все далі і далі поширювалась на південь, охоплюючи поступово і територію басейну Сіверського Донця. Саме із створенням сторожової служби на південних околицях Московської держави вперше згадується у документах і місцевість сучасного міста Люботина За наказом російського царя боярин князь Воротинський, дяк Ржевський, князь Тюфякін і Юрій Булгаков отримали начальство над прикордонною лінією. У своєму новому розписі сторожовим пунктам у 1571 році боярин Воротинський зазначав: "Первый Рыльский голова стоял на верховье р. Ворсклы у нынешнего Карпова городка. ...Другая его станица должна ехать так: через Муравский шлях к верховьям р. Вязелки и Угрима, вниз по Угриму через Вязовой и Люботин колодцы, вниз по Удам к Донецкому и Хорошеву городищах на р. Удах...". Було тут невелике поселення чи залишилась від нього одна назва, жили тут люди постійно чи зупинялись перепочити лише станичники, поки що залишається невідомим.

Дата заснування міста

У першій половині і особливо з середини XVII ст. територія Слобожанщини стала швидко заселятись головним чином за рахунок переселенців з Правобережної і Лівобережної України - українських селян, міщан, козаків, які втікали сюди від гніту польських магнатів та шляхтичів. Крім того, сюди втікали від гніту панів і російські селяни та старообрядці, що зазнавали релігійних утисків. Поселялися тут і російські служилі люди, які будували укріплення і несли сторожову службу, оберігаючи населення від нападів кримських татар. Саме в цей час і була заснована слобода Люботин на річці Люботинці, яка згодом перетворилася у сотенне містечко Харківського козачого полку, а пізніше стала волосним центром Валківського повіту.

На сьогоднішній день існують різні твердження істориків та краєзнавців щодо часу першої згадки про Люботин. В історичній літературі дата заснування міста Люботина визначається 50-ми роками XVII століття. Тоді ж заселилися й інші землі цього краю - на той час південно-західної околиці Московської держави. Так, у праці Філарета "Историко-статистическое описание Харьковской епархии..." із посиланням на купчі і дарчі записи Курязького монастиря робиться висновок, що "многое товариство козацкое" населило береги р. Люботинки не пізніше 1650 р. Тут же наводиться витяг із листа Харківського полковника Григорія Донця від 17 серпня 1678 р.: "Кум мой, Логвин, сотник Люботинский, да Григорий Капустянский, житель тож люботинский, и Степан Ушкало, писарь люботинский, заводцами были с товариством многим козацким села Люботинского". Відомий дослідник історії Слобожанщини А.Х. Слюсарський у своїх працях дату заснування слободи Люботин також визначає 50-ми роками XVII століття. Ще один дослідник історії заселення Слобожанщини В. Юркевич, опираючись на архівні джерела, вказує, що у 1660 році в Люботині проживало 6 чоловік українських селян.

Наявні з цього питання факти примушують нас обмежитися такими висновками:
  • більш за все до середини XVII ст. поселення на території сучасного м. Люботина з подібною назвою не існувало;
  • на даний час не знаходять підтвердження припущення, що Люботин згадується вперше лише 1660 року і що цього року тут уперше з'явилися жителі;
  • більш за все слобода Люботин була заселена у ході переселень з Правобережної України, яке набуло масового характеру із середини 50-х років XVII ст., що, у свою чергу, було пов'язане з подіями національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 рр. У ході війни, особливо після поразки народної армії під Берестечком (1651), ситуація стала різко ускладнюватися, що викликало у народу зневір'я в перемогу над ворогом, страх перед загрозою повернення польсько-шляхетського панування. Протягом 50-х рр. XVII ст. було засновано багато населених пунктів Слобожанщини, серед яких і ті, що розташовуються поблизу Люботина - Харків, Мерефа, Огульці, Пересічне, Безлюдівка, Старий Мерчик, що дає можливість припустити, що Люботин був заснований одночасно з ними, переселенцями з Правобережної України у 50-ті роки XVII ст.;
  • питання про дату заснування міста Люботина потребує надалі більш ґрунтовного з'ясування на основі детального пошуку й опрацювання нових джерел, особливо в історичних архівах Києва, Москви, Санкт-Петербурга.