Сайт міста Люботин » Матеріали за Серпень 2008 року

 Люботин у роки Великої Вітчизняної війни.
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:3108   Категорія - [Про місто » Люботинський музей]
 

Пройшло 63 роки з дня Великої Перемоги , а події далеких років живуть у пам?яті народній, бо не можна забути тих, хто не повернувся з війни, хто віддав усього себе  заради життя і щастя наступних поколінь.
Тому в Люботинському краєзнавчому музеї  відкрилася виставка , присвячена Люботину та люботинцям  вогнених воєнних літ.
Йшов 1941 рік…
Країна будувала світле майбутнє.
Та несподівано:
«Вставай , страна огромная,
Вставай на смертный бой!»
22 червня 1941 року фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз.  Почалася Велика Вітчизняна війна.
З перших днів виявилося важливе стратегічне значення Люботина, як залізничного вузла. Через наше місто в тил країни евакуювали устаткування з фабрик і заводів, продовольство, матеріальні та культурні цінності, велику кількість людей. На фронт безперервно йшли ешелони з військовими , зброєю, боєприпасами.
В трудових коллективах  міста пройшли мітинги, на яких люботинці засудили напад агрессора і висловили впевненість у перемозі. Сотні добровольців подали заяви  з проханням направити їх на фронт.

Та вже 22 червня наші земляки прийняли участь у захисті Батьківщини. Серед них були юнаки, які мріяли  стати кадровими  військовими.
Дятел Яків Володимирович – матрос підводного човна. В перший день війни вступив у бій з німецькими бомбардувальниками. Хоробро захищав  морські рубежі Батьківщини. На жаль в 1942 році в Севастополі Яків Володимирович загинув і був захоронений у морі.
З його сім?ї 7 бійців пішло на фронт та повернувся  лише Петро Володимирович- контужений та неодноразово поранений. Довго чекала Галина Володимирівна Дятел листів , все сподівалася, що хтось із братів чи племінників  повернеться до рідної домівки.
Учасник боїв з гітлерівцями з перших днів війни і Недерчук Іван Гнатович- офіцер- сапер. Брав участь в обороні Москви. Двічі поранений. Героєм повернувся в рідний Люботин. Так же героїчно працював на благо рідного міста.

Рубан Микола Андрійович – після успішного закінчення Харківського артилерійського училища був призначений командиром артилерійської батареї. Пройшов всю війну, був командиром бронепоїзда , помічником начальника штабу артилерійського полку. Нагороджений  орденом Вітчизняної війни. У нас в музеї зберігається перший лист Миколи Андрійовича з фронту.



 Люботинское городище – археологический памятник лесостепной Скифии.
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:3271   Категорія - [Про місто » Люботинський музей]
 

Со второй половины У11 века до нашей эры (начало железной эры) многочисленные животноводческие племена ираноязычного происхождения скифов вытеснили с северного Причерноморья киммерийцев, образовав большое государственное объединение – Скифское царство, в которое входила и южная часть современной Харьковщины.
Лесостепную ее часть населяли покоренные скифами земледельческие племена.
Об этом свидетельствует большое количество найденных селений: более 25 городищ с земляными  и деревянными  укреплениями.
Городища и курганы в окрестностях современного  Люботина известны давно, а Люботинское городище относится к числу археологических памятников лесостепной Скифии.
 
Люботинское городище расположено среди  остатков  древнего массива  лесов в глубине центральной группы городищ скифской эпохи Днепро – Донецкого междуречья, находящихся на правых притоках  Северского Донца. Примерно в 5 км от него проходил знаменитый Муравский шлях – важный торговый  путь, соединяющий лесостепную  Скифию с Крымом. Тут проходили жестокие битвы, грабежи, нашествие за нашествием захватывало богатые плодородные земли, неисчислимые богатства, порабощали свободолюбивый  работящий народ.

Поэтому, не имея серьезных  природных или естественных преград в виде рек, обрывов, оврагов Люботинское городище нуждалось в защите. Местные жители вынуждены были окружать его оборонительными сооружениями со всех сторон.
Первоначально эти сооружения не имели вала, а состояли из рва и деревоземляной стены., построенное прямо на земле. Стена состояла из двух бревенчатых стенок – наружной и внутренней- пространство между которыми было заполнено землей, песком или глиной. Каждая стенка сооружалась из расколотых  пополам бревен (пластин) диаметром около 20 см. Бревна укладывались горизонтально  вдоль оборонительной линии и закреплялись вертикальными бревенчатыми стояками. Высота такой стены была от 2,70 м и выше. Ширина стены – около 1,8 м. Вертикальные стояки были расположены друг от друга вдоль стены на расстоянии не менее 10м.



 Голодний 1932-1933р.
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:2482   Категорія - [Про місто » Історія]
 

Решетняк Олександра Миколаївна:  Про голод 1932-1933 років пам’ятаю дуже добре, адже була вже дорослою. Проживали на хуторі Скучний Донецької області. В сім`ї було 5 чоловік: мати, три доньки і син-інвалід. В цей час не було ні засухи, ні неврожаю, але влада забирала все зерно. Як тоді говорили, то були комуністи, але документів вони не пред’являли, та все одно їх боялися, бо вони були озброєні та й приходили групами по 4-6 чоловік. Фактично продукти, зерно, овочі не можна було приховати, але люди все ж намагалися. Так в моїй сім`ї брат заховував картоплини під водою, прив’язавши важелі і зануривши торбину з овочами в річку, на березі якої знаходився хутір. Знаю про закон «5 колосків», бо у полі було застрелено сусідку. Приходили забирати овочі та хліб рано-вранці, забирали і речі, і одяг, але речі, які не відібрали комуністи, можна було поміняти на продукти в місті, та це було дуже небезпечно. Дуже багато людей померло. Померлих хоронили на кладовищах, на городах; по вулицях раз на тиждень проїжджала підвода, на яку збирали померлих та вивозили хоронити. Рідні завжди поминали своїх померлих родичів і за радянської влади, і в наші дні.

Глущенко Уляна Денисівна, 1912 р.н. (переказ дочки Тридуб Валентини Олександрівни): У місті Люботині голод був не такий страшний, як в селах України, але мешканці нашого міста також дуже страждали. Багато люботинців працювали на залізниці та отримували пайок, який ділили між усіма членами родини. Це давало якусь надію вижити у цей складний час.
Багато людей з навколишніх сіл тікали до міста Харкова в надії знайти там роботу і не вмерти з голоду. У той час Люботин уже був залізничним вузлом. Поїздами їхали цілі сім`ї. Міліція затримувала людей, знімала з поїздів.
Тогочасний вокзал був розташований де тепер знаходиться вулиця Гавенка. Померлих людей ховали біля вокзалу, де знаходилось старе кладовище. Кажуть, що навіть тепер знаходять кістки померлих.




 Спогади очевидців голодомору( 1932 - 1933рр.)
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:14945   Категорія - [Про місто » Історія]
 

Завгородній М.Д., 1928 р.н.
« Мені в рік голодомору було лише 4 роки, але добре пам'ятаю всі ті страхіття, багато пухлих людей, а також мертвих прямо на дорогах.
Ми жили в селі Шелестові поблизу Коломака. По дворах ходили люди з металевим прутами, вганяючи їх в землю, шукали закопане зерно, яке селяни ховали, щоб врятувати родину від голоду. Хто не встиг заховати, все забирали. Ми їли все, щоб вижити: сушили листя з берестка, дикий щавель, мерзлу картоплю, яка залишилася в землі після збору врожаю, пекли коржі із сушеного листя та мізерної частки борошна.
Коли стало зовсім скрутно із харчами( в родині було четверо дітей), батько мій перевіз нас до Колонтаєва, влаштувався на роботу в млині, зміг врятувати всю свою родину. На новому місці жилося краще: сприяла цьому професія батька - мірошник.
Пригадую ще й жінку, яка заманювала маленьких дітей, вбивала їх, а м'ясо продавала. Батьки ,вбитих дітей, дізнавшись про це, били ту жінку. Вона запрошувала і мене до себе, обіцяла дати червоні чобітки, але я не пішов.
Мій батько, Дмитро Тимофійович, одного разу змолов пшеницю куркулю, за що зазнав арешту 7 днів. Знайшлись добрі люди, які допомогли йому вийти на волю через тиждень.»
( записано в лютому 2008 року)




 Голодний 1932-1933р.(Спогади очевидців)
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:3149   Категорія - [Про місто » Історія]
 

Із спогадів очевидців того страшного року: «Був в Україні великий голод, хоча не було тоді ні війни, ні неврожаю, ні мору від епідемій. А була тільки зла воля одних людей проти інших. Штучно викликаний голод…»
             
Люботинці про голодомор:

Грищенко Евгения Максимовна, 1927года рождения, проживает: г.Люботин, ул. Ветеринарная,5.
Голодовку переживала в детском возрасте. Глазами шестилетнего ребенка смотрела на события тех лет. Голод настиг в селе Городище Сумской области.
Из рассказа Евгении Максимовны:
Село почти вымерло в тот год. Умерли, за малым исключением, все соседи. Особенно тяжело было зимой. Люди пухли с голоду, кушать не было ничего. Остались в живых те, кто выехал из села поближе к городу. Бабушка, - говорит Евгения Максимовна, - поймала воробья, отвертела ему головку, ощипала и обжарила. Девочка очень больно перенесла смерть птички, долго плакала, но птичку, все-таки, съела. С тех пор всю свою жизнь кормит Евгения Максимовна птичек, покупает специально для них зерно.
Вспоминая события тех лет, по щекам Евгении Максимовны текли слезы…
В Люботин переехала в 1948 году.

Клименко Василий Иванович, 1925года рождения, проживает: г. Люботин, ул. Школьная, 53. тел. 741-20-59.
Запомнилось то, что люди, обессиленные от хронического недоедания, падали прям на улице, особенно было тяжело тем, у кого были маленькие дети. Не пережил голодовку дедушка Василия Ивановича.  Все запасы продуктов, все до нитки, было отобрано и вывезено спец.бригадами по заготовке сельхозпродукции.
Ели все ,что осталось: почки с деревьев, траву, коренья деревьев. Мерзлая картошка и свекла, по счастью найденная на поле, считалась деликатесом. Готовили затирухи, кушали желуди, ели собак и кошек.
Выжить помогло то, что отец устроился на работу в г. Харькове, ему стали давать паек. Месячная норма: 1кг пшена, немного хлеба и мерзлой картошки. На хуторе, где жил Василий Иванович, а это хутор Коверивка, Валковского р-на, умерло от голода 2/3 жителей.
В Люботине живет с 1959 года.




 Голод у Люботині і навколишніх селах Харківської області (За спогадами очевидців)
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:1935   Категорія - [Про місто » Історія]
 

Люботинські організації «Просвіти» і Народного Руху два роки збирають свідчення про голодомор. Звичайно, через 60 років людям похилого віку важко згадати подробиці. У 33-у році деякі свідки були дітьми або підлітками, тому їхні спостереження інколи поверхові. Спогади не систематизовано, подаються, як записувались.
Винник Ольга Семенівна, 1918 р. н., с. Майське. Сім’ю обкладали непомірними податками. Люди не могли здати стільки зерна. Тоді приходила «червона мітла» - активісти, комсомольці. Вимітали в хаті, в коморі все до зернини. Забирали зі столу варену картоплю.
Винник Олексій Семенович, 1912 р. н., с. Майське. Мій дід із голоду звалився, і його ще живого забрали на воза. Відвезли івикинули за селом у провалля, де скидали всіх померлих. Він прийшов до пам’яті і виліз, добрався додому.
Юрченко Ольга Олексіївна, 1915 р. н., м. Люботин. У Люботині померлих знімали э поїздів. Також збирали біля станції і закопували в ямах на залізничному кладовищі. Забирала померлих спеціальна команда. Часто брали й тих, хто ще ворушився.
Гиренко Дарія Свиридівна, 1916 р. н., м. Люботин. Біля станції Люботин, на купах теплого шлаку, лежали голодуючі. Збоку стояв обідраний вантажний вагон, у якому лежали мертві діти й пухлі дорослі (Їм не було де перебути ніч, а добиралися вони до Харкова). Знаю, що людей звозили до великої  ями на старому кладовищі. Цю яму потім зрівняли з землею, і немає ніхреста, ні сліду.
Степаненко Марія Андріїна, 1911 р. н., м. Люботин. У роки голоду я була домашньою робітницею в одній сім’ї, разом із нею переїздила з Гребінки до Мерефи, Куп’янська, потім до Харкова. Це була сім’я латишів - більшовиків, що займали значні посади. Голоду я не зазнала, бо вони мене підтримували продуктами. Я для них одержувала в спецмагазині оселедці, сир, м’ясо та інші продукти,  яких не було у вільному продажу: крім того, вони обідали на роботі в спецїдальні.
Задорожня Марія Іванівна, 1909 р. н., с. Сухини Богодухівського району. Працювала я в лікарні, у Харкові. 3 початку 33-го року, особливо з весни, лікарня почала приймати пухлих дітей і дорослих. Збирали їх у чергах біля продмагів та по вулицях, під стінами будинків. Це були селяни, що надіялися купити або випросити хоч трохи хліба. У лікарні багато голодуючих мерло, бо їх уже не можна було врятувати. Пам'ятаю ярок на Олексіївці, куди скидали померлих.  Тут  же  повзали  ще живі і гризли  трупи,   Мій  брат  у голодовку їв кішок. у Харкові НКВС виловлювало з черг селян і кудись вивозило. Мій брат і п’ятеро товаришів були з черги забрані до НКВС, хоч і показували документи, що вони працюють на заводі. Тільки через знайомого п’ятьох визволили, а один так невідомо де й подівся. У нашому селі Сухини врожай тридцять другого року був добрий, але весь хліб, буряки і що можна було їсти забрали активісти. Матір посадили до тюрми, допитувалися, де поділа зерно.




 Люботин. Історико-краєзнавчий нарис
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:1675   Категорія - [Про місто » Історія]
 

Влітку 1943 р. розпочався новий наступ радянських військ по визволенню території України. У ході Курської наступальної операції 23 серпня 1943 р. було звільнено м. Харків.
Наприкінці серпня на початку вересня 1943 р. надзвичайно жорстокі бої прийшлось вести Степному фронту. Німецько-фашистське командування, боячись оточення свого військового угрупування на Донбасі, перекинуло проти наступаючих радянських військ ряд дивізій з інших напрямків. У ході боїв німці створили проміжні оборонні рубежі по берегах річок Мерефа, Уди, Мжа, Ворскла. Вони перетворили у сильні вузли опору Люботин, Валки, Красноград, Мерефу та інші міста.

Переборюючи наполегливий опір, відбиваючи чисельні контратаки німецько-фашистських військ, частини 84-ї Харківської стрілецької дивізії 26 серпня 1943 р. підійшли до околиць Люботина. Бої за місто продовжувалися три доби. 29 серпня 1943 р. війська 53 армії повністю звільнили місто від ворога.
У звільненні Люботина відзначилися воїни 382 стрілецького полку 84 Харківської стрілецької дивізії. На підступах до Люботина полк потрапив в оточення. Командир полку і начальник штабу опинилися за межами полку. Командування взяв на себе командир третього батальйону Орлов Костянтин Олексійович. Він досить вміло розташував підрозділи полку, зосередивши головні сили в напрямку Водяного. У жорстокій сутичці з ворогом полку вдалося вийти з оточення і зайняти Водяне.
У боях за звільнення нашого міста відзначились бійці та командири 252 Харківсько-Братиславської Червонопрапорної орденів Суворова і Богдана Хмельницького, 84 Червонопрапорної Харківської, 28 гвардійської Харківської, 116 Харківської стрілецьких дивізій.





 Історія міста Люботин.Частина ІII
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:2466   Категорія - [Про місто » Історія]
 

Зміни в адміністративно-територіальному підпорядкуванні слободи Люботин

Протягом XVII - XVIII ст. на Слобожанщині відбувалися досить значні зміни в адміністративно-територіальному підпорядкуванні слобідських полків. Стосувалися ці зміни і слободи Люботин. З розширенням і зміцненням Російської імперії розпочався поступовий наступ московського уряду в напрямку ліквідації автономного устрою краю. З 1708 р. Люботинська сотня Харківського полку разом з іншими слобідськими полками ввійшли до складу Азовської губернії. Для посилення контролю над ними у 1718 р. Охтирський, Сумський і Харківський полки були передані в підпорядкування Київському губернаторові. З 1723 р. Люботинська сотня Харківського полку з іншими слобожанськими полками перейшла у відання Військової колегії. Царським маніфестом від 28 липня 1765 р. козацьке самоуправління на Слобожанщині було ліквідовано, і територія Слобідської України ввійшла до складу Слобідсько-Української губернії, яка, в свою чергу, поділялась на провінції, а кожна провінція – на 6 комісарств. Слобода Люботин з селами та хуторами була віднесена до Валківського комісарства Харківської провінції. У 1775 р. у зв'язку з об'єднанням Слобідсько-Української губернії з Воронезькою і створенням генерал-губернаторства змін в адміністративно-територіальному підпорядкуванні Люботина не відбулося. Але з 1780 року, коли Слобідсько-Українська губернія була перетворена у Харківське намісництво, слобода Люботин з численними хуторами була включена до Валківського округу Харківського намісництва. З 1796 р. Харківське намісництво було перетворене у Слобідсько-Українську губернію і Люботин потрапив до Харківського повіту новоутвореної губернії. Наступного 1797 р. всі повіти були розділені на волості. У кожній волості нараховувалося до трьох тисяч чоловік населення. Спочатку слобода Люботин ввійшла до складу Огульчанської волості Харківського повіту. У слободі Люботин було лише сільське управління, яке очолювали виборні сільські отамани. Архівні джерела зберегли прізвища деяких з них: Гиренко (1806 р.), Максим Денисович Коваленко (1813 р.), Федір Єжела (1814), Іван Кіндратович Кононенко (1815 р.).

З 1802 р. Валки знову стають повітовим містом. Одночасно було створено і Валківський повіт у складі шести волостей: Валківської, Водолазької, Караванської, Огульчанської, Коломацької та Перекопської. Слобода Люботин у складі Огульчанської волості також була віднесена до Валківського повіту.

Через деякий час у 1815 році волосне правління було переведене зі слободи Огульці до Люботина. Дійсні мотиви цього переведення, на жаль, залишаються невідомими. Але цьому, мабуть, сприяв значно швидший розвиток та заможність слободи Люботин у порівнянні з Огульцями.




 Історія міста Люботин.Частина ІI
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:2518   Категорія - [Про місто » Історія]
 

Перша документальна згадка про Люботин

З другої половини XVI ст. кордони Московської держави поступово посувалися все далі на південь, що диктувалося як потребами оборони від татарських нападів, так і інтересами розширення держави. Для боротьби з татарами та з метою попередження їх нападів московський уряд створив систему вартової і станичної служби, яка все далі і далі поширювалась на південь, охоплюючи поступово і територію басейну Сіверського Донця. Саме із створенням сторожової служби на південних околицях Московської держави вперше згадується у документах і місцевість сучасного міста Люботина За наказом російського царя боярин князь Воротинський, дяк Ржевський, князь Тюфякін і Юрій Булгаков отримали начальство над прикордонною лінією. У своєму новому розписі сторожовим пунктам у 1571 році боярин Воротинський зазначав: "Первый Рыльский голова стоял на верховье р. Ворсклы у нынешнего Карпова городка. ...Другая его станица должна ехать так: через Муравский шлях к верховьям р. Вязелки и Угрима, вниз по Угриму через Вязовой и Люботин колодцы, вниз по Удам к Донецкому и Хорошеву городищах на р. Удах...". Було тут невелике поселення чи залишилась від нього одна назва, жили тут люди постійно чи зупинялись перепочити лише станичники, поки що залишається невідомим.

Дата заснування міста

У першій половині і особливо з середини XVII ст. територія Слобожанщини стала швидко заселятись головним чином за рахунок переселенців з Правобережної і Лівобережної України - українських селян, міщан, козаків, які втікали сюди від гніту польських магнатів та шляхтичів. Крім того, сюди втікали від гніту панів і російські селяни та старообрядці, що зазнавали релігійних утисків. Поселялися тут і російські служилі люди, які будували укріплення і несли сторожову службу, оберігаючи населення від нападів кримських татар. Саме в цей час і була заснована слобода Люботин на річці Люботинці, яка згодом перетворилася у сотенне містечко Харківського козачого полку, а пізніше стала волосним центром Валківського повіту.

На сьогоднішній день існують різні твердження істориків та краєзнавців щодо часу першої згадки про Люботин. В історичній літературі дата заснування міста Люботина визначається 50-ми роками XVII століття. Тоді ж заселилися й інші землі цього краю - на той час південно-західної околиці Московської держави. Так, у праці Філарета "Историко-статистическое описание Харьковской епархии..." із посиланням на купчі і дарчі записи Курязького монастиря робиться висновок, що "многое товариство козацкое" населило береги р. Люботинки не пізніше 1650 р. Тут же наводиться витяг із листа Харківського полковника Григорія Донця від 17 серпня 1678 р.: "Кум мой, Логвин, сотник Люботинский, да Григорий Капустянский, житель тож люботинский, и Степан Ушкало, писарь люботинский, заводцами были с товариством многим козацким села Люботинского". Відомий дослідник історії Слобожанщини А.Х. Слюсарський у своїх працях дату заснування слободи Люботин також визначає 50-ми роками XVII століття. Ще один дослідник історії заселення Слобожанщини В. Юркевич, опираючись на архівні джерела, вказує, що у 1660 році в Люботині проживало 6 чоловік українських селян.

Наявні з цього питання факти примушують нас обмежитися такими висновками:
  • більш за все до середини XVII ст. поселення на території сучасного м. Люботина з подібною назвою не існувало;
  • на даний час не знаходять підтвердження припущення, що Люботин згадується вперше лише 1660 року і що цього року тут уперше з'явилися жителі;
  • більш за все слобода Люботин була заселена у ході переселень з Правобережної України, яке набуло масового характеру із середини 50-х років XVII ст., що, у свою чергу, було пов'язане з подіями національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 рр. У ході війни, особливо після поразки народної армії під Берестечком (1651), ситуація стала різко ускладнюватися, що викликало у народу зневір'я в перемогу над ворогом, страх перед загрозою повернення польсько-шляхетського панування. Протягом 50-х рр. XVII ст. було засновано багато населених пунктів Слобожанщини, серед яких і ті, що розташовуються поблизу Люботина - Харків, Мерефа, Огульці, Пересічне, Безлюдівка, Старий Мерчик, що дає можливість припустити, що Люботин був заснований одночасно з ними, переселенцями з Правобережної України у 50-ті роки XVII ст.;
  • питання про дату заснування міста Люботина потребує надалі більш ґрунтовного з'ясування на основі детального пошуку й опрацювання нових джерел, особливо в історичних архівах Києва, Москви, Санкт-Петербурга.



 Історія міста Люботин.Частина І
Автор: Lubotin   Додано: 9 серпня 2008   Переглядів:2430   Категорія - [Про місто » Історія]
 

Найдавніша історія

Про глибоку давнину нашого краю свідчать, перш за все, археологічні знахідки, яких чимало збереглося в земляних товщах Люботина, на основі яких археологи відтворюють умови і перші сліди людського життя на наших землях.
У давні часи (І тис до н.е.) долини річок Люботинки, Мерчик, Мерефи, що протікають поблизу Люботина, населяли різні племена і народи.
З другої половини VII ст. до н.е. (початок доби заліза) численні скотарські племена іраномовного походження скіфів витіснили з північного Причорномор'я кіммерійців, створивши велике державне об'єднання - Скіфське царство, в яке входила і південна частина сучасної Харківщини. Лісостепову її частину досить густо заселяли підкорені скіфами землеробські племена. Про це свідчить велика кількість виявлених селищ: понад 25 городищ із земляними та дерев'яними укріпленнями (Караван, с. Люботин, с. Городище Валківського району, с. Циркуни, Яковлівка Харківського району, смт. Коломак та ін.).

Городища й кургани в околицях сучасного міста Люботина відомі давно. Ще Д.І. Багалій вказував їх на своїй археологічній карті Харківської губернії. У пояснювальній записці до археологічної карти Д.І. Багалій відзначає, що в районі Люботина знаходиться два городища: "...одне - в 2 верстах від слободи Люботин у верхів'ях річки Люботин на правій її стороні; друге у 3 верстах від нього у верхів'ях річки Березової". Хоча відомості, що їх наводить Багалій Д.І., дуже стислі й не зовсім точні, проте за топографічними ознаками можна визначити, що городище, яке розташоване у верхів'ях р. Люботинки, - це Люботинське (або Шейєрманівське) городище, а те, яке розташоване біля початку р. Березової, - це городище Костенки (або Закозарівське).
У Люботинському могильнику (що поряд із Шейєрманівським городищем), за даними Д.І. Багалія, налічувалось 10 курганів, хоча насправді їх значно більше. Неповнота й неточність повідомлення Д.І. Багалія пояснюється тим, що він використав не матеріали наукових археологічних досліджень, а відомості, зібрані ще у 1888 році Московським археологічним товариством через місцевих священиків.

Перші археологічні розкопки

Перші археологічні розкопки в районі Люботина було проведено лише у 20-х роках XX століття. Увагу дослідників привернув невідомий раніше курганний могильник, розташований за 3 км на південний захід від станції Люботин (Дуншівка). Саме тут у 1924-1925 рр. силами студентів Харківського національного університету під керівництвом професора О.С. Федоровського були проведені розкопки декількох курганів. Але, на жаль, дослідження всього могильника не проводилися, робота археологів не була висвітлена у пресі, а здобутий матеріал загинув разом з іншими колекціями археологічного музею ХНУ під час Великої Вітчизняної війни.

Протягом кількох років, починаючи з 1925 р., група археологів під керівництвом професора О.С. Федоровського проводила систематичне дослідження городищ на території Харківської області. Була проведена детальна розвідка понад сорока городищ, яка дала змогу цілком переконливо виділити з усієї маси городищ Харківщини скіфські й слов'янські, а також з'ясувати деякі типові і для першої, і для другої категорії селищ спільні риси.
М. Фукс, який входив до цієї групи археологів, у своїй статті дає лише поверховий, в основному топографічний огляд п'ятнадцяти городищ, "скіфське походження яких більш-менш установлено". Відмічені М.Фуксом і городища біля Люботина: два відомих раніше (Шейєрманівське й Закозарівське) і одне нове - городище біля с. Караван. Але, на жаль, у статті зовсім не наведено малюнків, креслень, а речовий матеріал характеризується надто загально, в двох-трьох словах, що знижує цінність цієї праці.

 
Пізніше, у 1938 р., розкопки Люботинського курганного могильника проводила експедиція Харківського державного педагогічного інституту у складі професора С.А. Семенова-Зусера (керівника), археолога І.Н. Луцкевича, доцента Д.А. Введенського та студентів історичного факультету ХДПІ М.С. Пепельницького, Б.М. Рабічкіна, В.А. Полоцького, Л.М. Брагілевського, М.Ф. Бречка.
Під час роботи цієї експедиції була проведена теодолітна зйомка плану могильника (він пізніше отримав назву - Караванський), який займав площу 17826 кв. м і налічував 450 курганів. Зовнішній вигляд могильника являв собою горб, вкритий багатьма курганами від 0,5 до 2,5 м заввишки. Археологи розкопали два кургани. В основній масі знахідок були залишки скіфської кераміки, намистина синього скла та глиняна посудина, що цілком збереглася, - висотою 11,2 см, діаметр дна - 6,2 см, діаметр вінчика - 9,2 см, без орнаменту, грубої ручної роботи з глини з домішками піску. Крім того, на городищі Караван і на Люботинському (Шейєрманівському) городищі проводились розвідувальні роботи. На жаль, усі ці розвідки та розкопки не дали достатнього матеріалу для характеристики Люботинського курганного могильника і розташованих поблизу городиш, М. Фукс і М. Бречка говорять лише про належність цих пам'ятників до скіфського часу, але автори не дають якогось більш - менш певного датування. Після Великої Вітчизняної війни становище погіршало, бо всі здобуті раніше археологічні матеріали загинули разом з іншими фондами археологічного музею Харківського національного університету.

У повоєнний період кафедра стародавньої історії та археології Харківського державного університету ім. О.М. Горького (зараз Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна) вирішила продовжити дослідження цих пам'ятників. У 1945 році за 0,5 км від с. Дуншівки, околиці Люботина в північно-західному напрямі, працювала експедиція, яку очолював професор С.А. Семенов-Зусер. На жаль, дослідження того року були обмежені курганним могильником, на якому було розкопано п'ять курганів. Височина, на якій розташований могильник, на той момент дуже змінила свій вигляд порівняно з 1938 роком. Ліс, що колись тут був, увесь вирубано, пеньки викорчувані, і вся висота вкрита глибокими ямами та воронками від снарядів, а сама територія була використана під городи. Через це лише з великими труднощами вдалося визначити розташування старих, розкопаних ще в 1938 році, курганів і намітити для розкопок п'ять нових - із числа тих, що краще зберегли свій зовнішній вигляд. Але польові записи не висвітлюють процесу розкопок із достатньою повнотою. Креслень не робили, а фіксацію знахідок здійснювали в описі та на квадратній схемі.
У 1950 році до Люботина знову була направлена експедиція ХНУ. Через хворобу професора С.А. Семенова-Зусера її очолив аспірант Б.А. Шрамко. Метою експедиції знову було дослідження курганного могильника в районі Дуншівки. За час її роботи було розкопано лише три кургани.
Незважаючи на те, що всі вісім курганів, розкопаних у Люботинському могильнику у 1945 і 1950 рр., були пограбовані, все-таки одержаний матеріал дозволив зробити археологам деякі загальні висновки: усі кургани невеликого розміру (висотою від 0,30 до 1,60 м) мали досить одноманітну будову. У материковому суглинку викопувалась яма, по формі близька до прямокутника із закругленими кутами. Величина могильних ям звичайно, коливалась у невеликих межах: довжина - від 1,73 до 2,10 м, ширина - від 0,70 до 0,95 м і глибина - від 0,40 до 0,60 м. Усі могильні ями точно орієнтовані по лінії північ-південь. Дно могил рівне, без ніякої підстилки. Спостереження над курганами, розкопаними у 1950 р., показали, що насипи навіть невеликих курганів насипалися щонайменше у два прийоми. Спочатку над могилою робили невеликий насип заввишки в 20-40 см, на поверхні якого відбувалась похоронна тризна Рештками останньої є шматочки деревного вугілля від багаття й частина фрагментів кераміки, знайдених у насипу. Після тризни насип досипали до його повної висоти.
Однорідність похоронного обряду і цілковита тотожність фрагментів місцевої ліпної кераміки свідчать про те, що всі кургани споруджувались тим самим місцевим населенням раннього залізного віку.
Точніше датування курганів дуже ускладнюється тим, що всі вони пограбовані. Проте знахідки в кургані № 1 розкопок 1945 року дають все-таки деякі дані для уточнення дати.
У цьому кургані були знайдені такі речі: бронзова цвяхована шпилька, кам'яне блюдо, бронзова сережка та бронзовий наконечник стріли. Дослідження цих та інших знахідок із розкопаних до 1950 р. люботинських курганів, проведені Б.А. Шрамко, дають можливість віднести їх до архаїчного часу раннього залізного віку.
Експедиція ХНУ у 1950 р. вперше розпочала розкопки городища, яке знаходилося поряд з курганним могильником (біля с. Караван).

Археологічні розкопки Караванського городища

Городище Караван розташоване на мисі невеликої височини біля ставків, із яких бере початок р. Мерефа. Загальна площа городища 3,2 га. З трьох сторін його територія обмежена ярами, а зі сторони поля захищена земляним валом і ровом із проходом у середній частині. Був ще і внутрішній вал і рів.
Розкопки 1950 та 1953-1954 рр., якими керував Б.А. Шрамко, показали, що городище містить лише шар скіфського часу. Виникло воно не пізніше V ст. до н.е., хоч серед знахідок переважно матеріали IV—II століть до н.е.
Житла на городищі були наземними, легкого каркасного типу. Серед знахідок перше місце належить кераміці. Кухонний посуд представлений ліпними горщиками зі слабо відігнутим вінчиком, іноді гладким, але частіше прикріпленим по краю защипами або насічками, а нижче наскрізними проколами. У невеликій кількості знайдені вінчики, прикрашені нижче краю валиком із защипами і проколами, а також уламки чорнолакованого посуду. Крім горщиків, знайдені глиняні миски, сковорідки, пряслиця, грузила та інші речі. Знайдено декілька уламків античних амфор.
Серед інших виробів слід відзначити уламки кварцитових зернотерок, точильні бруски, метальні камені для пращі, залізні ножі, залізне шильце, конусовидну ворворку, шлаки та уламок плавильного тигля.
Серед кісток тварин виявлені кістки корови, коня, свині, вівці, а серед диких тварин - кабана, оленя, косулі.
Особливий інтерес викликає комплекс, відкритий у північно-західній частині городища Караван. Тут у скіфський час знаходилась досить складна культова споруда у вигляді жертвенника із зольником. Культове місце із західної сторони захищав серповидний вал із обпаленої до червоного глини. Довжина валу досягає 45 м, а ширина - 2,90 м. Висота коливається від 0,40 м до 0,50 м. З внутрішньої сторони до валу прилягає зольник, який у деяких місцях перекриває серповидний вал. Перпендикулярно до валу, в центрі, розташовані три конусоподібні ями невеликого розміру. На північний схід від третьої ями був споруджений із глини овальний жертвенник, до якого вела вимощена камінням доріжка. Жертвенник, який по формі нагадує велику тарілку, дуже обпалений і покритий шаром попелу.

Комплекс речей, знайдених у цьому розколі, досить своєрідний. Поряд із звичайними побутовими предметами була знайдена велика кількість культових, вотивних предметів. До них відносяться мініатюрні посудинки, глиняні коржі, уламок антропоморфної фігурки та інші. Особливу увагу привертають 170 моделей зерен різних культур, виготовлених із глини.
За визначенням спеціалістів Всесоюзного інституту рослинництва, вони відображують зерна пшениці, ячменю, жита, гороху та інших культур. Рентгенологічне та мікроскопічне дослідження моделей, проведене Сільченко Т.М. в лабораторії Ермітажу, підтвердило й доповнило висновки про характер знайдених моделей. Виявилося, що зерна різних культур відрізняються один від одного не тільки зовнішнім виглядом, а й внутрішньою структурою. Моделі хлібних зерен мають мілко-пористу структуру, яка пов'язана з тим, що вони зроблені з глини замішаної на борошні.
Таким чином, розкопки на городищі Караван дали цінний матеріал для характеристики господарської та ідеологічної діяльності лісостепових хліборобських племен раннього залізного віку. Чітко простежується існування культу вогню, пов'язаного з хліборобським культом, за допомогою якого місцеві жителі, мабуть, намагалися магічними діями забезпечити собі реальний урожай вирощуваних культур.
На деякий час археологічні розкопки в районі Каравану припинилися. Лише у 1962 р. експедиція ХНУ ще раз звернулася до Караванського курганного могильника, на якому до цього часу вже було розкопано 15 курганів. Усі вони виявилися пограбованими ще в давнину. За час роботи експедиції була проведена розвідка місцевості, на якій розташовано могильник, і зроблено план. Виявилось, що до виникнення могильника в його східній частині існувало поселення бондарихінської культури. У селищі виявлено уламки горщиків із слабо визначеною шийкою та трохи відігнутими вінцями, які у верхній частині посуду орнаментовані відбитками трикутної або плоскої палички. Відбитки утворюють горизонтальні ряди або трикутники. Трапляється орнамент у вигляді бантиків, зроблених пальцевидними защипами або у вигляді округлих наліплень. Комплекс кераміки вказує, що селище відноситься до пізнього періоду бондарихінської культури. У 1962 р. на Караванському могильнику було досліджено ще 10 курганів. Усі вони виявилися пограбованими, в результаті чого знайдено мало речових залишків.

Найцікавішим для археологів виявився курган № 10 - це найбільший курган, що зберігся. Після того, було знято насип, у центрі кургану виявлено восьмикутну могильну яму, яку можна вписати в коло діаметром 550 см. Із західного боку до неї підходив вхідний дромос, ширина якого 140 см.
Могила являє собою дерев'яний склеп із пірамідальним перекриттям. Уздовж стін ями помітні рештки дерев'яного облицювання. У кутках і посередині сторін багатокутника були стовпи діаметром 20-30 см, від яких до центру радіально сходяться перекладини до 20 см завтовшки. Зверху покладено дошки й жердини. Центрального стовпа взагалі не було і радіальні перекладини, здасться, уміло з'єднувалися поміж собою у центрі. Зверху це перекриття було вкрите берестяною корою, на яке насипали пісок, а потім землю.
У грабіжницькому ході виявлено різні речі з пограбованого поховання: фрагменти лощених посудин, прикрашених нарізним геометричним орнаментом, п'ять дрібних уламків залізних виробів, денце горщика з відбитками соломи й пшениці; біля самої підлоги - дві грудки сірки.
У центрі могильної ями знаходився прямокутний поміст або ложе для небіжчика, зроблене з дерева і берести розмірами 210 X 110 см, орієнтований у напрямку північ-південь. У північній частині й під помостом археологами була знайдена підсипка з крейди. На північний схід від нього стояла велика, злегка лущена корчага На південь від неї на підсипці з дерев'яного вугілля лежали кістки від принесеної у жертву корови, вівці (або кози) і кабана; серед кісток лежав залізний ніж.
Після розкопок 1962 року Караванський курганний могильник вважається археологами не перспективним, пограбованим ще в давнину, і його розкопки на довгий час зовсім припиняються.