« Жовтень 2008 » |
---|
Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
---|
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | |
|
Ваша думка щодо об’єднання територіальних громад |
|
|
|
Почесний громадянин - Нечипоренко Олександр Сергійович |
|
Нечипоренко Олександр Сергійович
Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно 30 вересня 2008 року.
Нечипоренко Олександр Сергійович народився 6 січня 1959 року в м. Люботин Харківської області.
З 1966 по 1976 р .р. навчався у Люботинській загальноосвітній школі №4. У 1981 році закінчив Харківське вище військове командне училище за спеціальністю експлуатація приладів та систем управління літаючих апаратів.
Після закінчення Харківського вищого військового командного училища був направлений в м. Ужур Красноярського краю. За час служби був нагороджений медаллю «За бойові заслуги» у 1987 році.
З 1992 року по 1996 рік працював викладачем у Харківському вищому військовому командному училищі.
Працював на посадах: директора приватної агропромислової фірми «Маіс»; директора ПП «Сергій»; президента Харківського міського молодіжного фонду «Прогрес».
З 2001 року по 2006 рік був заступником міського голови - керуючим справами виконавчого комітету Харківської міської ради.
Виконував обов'язки президента ЗАТ «Місто»; економічного радника відділу по забезпеченню діяльності голови та заступників голови Харківської облдержадміністрації; начальника управління взаємодії з правоохоронними органами, оборонної та мобілізаційної роботи облдержадміністрації.
У 2005 році закінчив Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Державне управління» та здобув кваліфікацію магістра державного управління.
Має такі нагороди та відзнаки:
Медаль «За бойові заслуги» - 1987р.;
Почесну грамоту Верховної Ради України - 2004 р.;
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня - 2006 р.;
Почесну Грамоту Харківської обласної державної адміністрації та Харківської обласної ради - 2003 р.;
Подяку начальника Управління Служби безпеки України в Харківській області - 2007 р.
З 12 березня 2008 року працює головою Харківської районної державної адміністрації Харківської області.
Депутат Харківської міської ради.
Розглянувши документи - подання, списки з підписами мешканців міста Люботина на підтримку Нечипоренка Олександра Сергійовича, голови Харківської районної державної адміністрації, засновника та керівника Люботинського футбольного клубу «Ветеран», юнацької футбольної команди «Олімпік», враховуючи вагомий особистий внесок у розбудову територіальної громади міста, сприяння розвитку спортивного життя, популяризацію спорту серед молоді, активну участь у громадському житті міста, відповідальність, доброчинну діяльність та відданість Люботинська міська рада вирішила присвоїти Нечипоренку Олександру Сергійовичу звання «Почесний громадянин міста Люботина».
|
|
|
|
|
|
|
Почесний громадянин - Свириденко Іван Петрович |
|
Свириденко Іван Петрович
Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно
29 липня 2008 року.
Свириденко Іван Петрович народився 30 березня 1930 року в селі Голінка Глинського району Сумської області. У 1981 році закінчив Харківський інститут механізації сільського господарства за спеціальністю механізація сільського господарства. Загальний стаж роботи 57 років. З 1982 по 1987 роки депутат ради. З липня по жовтень 1950 року працював турбіністом цукрокомбінату ім. Сталіна в Полтавській області Лохвицького району. З жовтня 1950 року по жовтень 1953 року служив в лавах Радянської армії. З грудня 1953 по серпень 1956 року знову працював турбіністом цукрокомбінату ім. Сталіна. З серпня по вересень 1956 року працював турбіністом Краснянського цукрозаводу Львівського цукротресту у Львівській області. З вересня по листопад 1956 року - слюсар Лохвицької МТС у м. Лохвиця. З листопада 1956 року по серпень 1960 року - турбініст Лохвицького спирткомбінату. З серпня 1960 року по грудень 1966 року - старший машиніст турбін Лохвицького спирткомбінату. З грудня 1966 по вересень 1970 роки - старший інженер - механік Кленівського спиртзаводу у Харківській області. З вересня 1970 по грудень 1974 - старший інженер - технолог Кленівського спиртзаводу. З грудня 1974 по травень 1975 року - старший інженер - механік Кленівського спиртзаводу. З травня 1975 по квітень 1977 - головний інженер Кленівського спиртзаводу.
З квітня 1977 по лютий 1978 - головний механік Караванського заводу кормових дріжджів у м. Люботин. З лютого 1978 по лютий 2007 - директор ТОВ «Караванський завод кормових дріжджів» міста Люботина.
Розглянувши документи - подання, списки з підписами мешканців міста Люботина на підтримку Свириденка Івана Петровича, директора Караванського заводу кормових дріжджів у 1978 - 2007 роках, депутата Люботинської міської ради ХVІІ, ХVІІІ, ХІХ скликань, враховуючи вагомий особистий внесок у розвиток підприємства, високий професіоналізм, відданість справі, активну участь у громадському житті міста, відповідальність, наставництво, патріотизм та відданість людям Люботинська міська рада вирішила присвоїти Свириденку Івану Петровичу звання «Почесний громадянин міста Люботина» .
|
|
|
|
|
|
|
Почесний громадянин - Захаренко Лідія Костянтинівна |
|
|
Почесний громадянин -Бойко Валерій Володимирович |
|
Бойко Валерій Володимирович
Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно 31 липня 2007 року.
Бойко Валерій Володимирович народився 16 лютого 1962 року в селищі Коломак Валківського району Харківської області.
З 1969 року по 1977 рік навчався в м. Люботині, де закінчив Люботинську середню школу № 2 з «відзнакою».
Закінчив Харківський медичний інститут у 1985 році «З відзнакою» за фахом «Лікувальна справа». Ще будучи студентом ІІ курсу, став захоплюватися хірургією, відвідував науковий студентський гурток на кафедрі госпітальної хірургії, а закінчивши ВУЗ, присвятив своє життя обраній спеціальності.
Свій трудовий шлях почав практичним лікарем-хірургом у Харківському НДІ загальної і невідкладної хірургії. Під керівництвом академіка В. Т. Зайцева в 1990 році захистив кандидатську, а в 1992 році (в 30 років) - докторську дисертації.
З 1990 року В. В. Бойко працює на кафедрі госпітальної хірургії Харківського медичного інституту асистентом, доцентом, а з 1996 року - директор Харківського НДІ загальної і невідкладної хірургії і з січня 2000 року - завідувач кафедрою госпітальної хірургії ХДМУ.
Загальний виробний стаж - 24 роки, науково - педагогічний - 15 років.
В. В. Бойко - високоосвічений фахівець - хірург, плідний учений, творча і надзвичайно працьовита людина: на його рахунку біля 1230 наукових праць, з яких - 40 монографій по різноманітній хірургічній патології, насамперед, ургентній (ускладнення виразкової хвороби, гостра непрохідність кишечнику, механічні жовтяниці, тромбоемболія легеневої артерії й інше), 3 навчальних посібника і більше ніж 70 інших учбово-методичних матеріалів для лікарів-хірургів і студентів, 159 патентів України й авторських посвідчень на винаходи. У 1995 - 1996 роках - він стипендіат Кабінету Міністрів України (для молодих учених).
В. В. Бойко - досвідчений педагог і науковий керівник. Продовжуючи і розвиваючи традиції Харківської хірургічної школи академіків Олександра Олексійовича Шалімова і Володимира Терентійовича Зайцева (учнем, вихованцем і спадкоємцем якого він є), Валерій Володимирович велику увагу приділяє підготовці молодих лікарських, наукових і педагогічних кадрів. Під його керівництвом виконані і захищені 14 докторських та 35 кандидатських дисертацій.
Під керівництвом професора В. В. Бойко виконано 12 і виконується 5 значних науково-дослідницьких праць викладачами і учнівською молоддю кафедри та науковцями Інституту загальної та невідкладної хірургії. Наукова робота «Удосконалення методів діагностики та лікування постгеморагічної гіпоксії у полі органної недостатності у хворих виразковою хворобою шлунку та дванадцятипалої кишки, ускладненою масивною крововтратою» нагороджена Дипломом Академії медичних наук України (2002 р.).
З 2005 року він - Лауреат Державної премії України з проблеми фундаментальних досліджень впливу гіпертермії на стан імунітету та розробку нових високоефективних технологій лікування при гнійних і гнійно-септичних захворюваннях в серцево-судинній та абдомінальній хірургії.
В. В. Бойко проводить велику учбово-методичну роботу: видано 3 учбових посібника для студентів і інтернів-хірургів, опубліковано 8 тез-доповідей на учбово-методичних конференціях України з тематики підготовки науково-педагогічних кадрів, 4 статті у центральному друку з учбово-методичної тематики та видано біля 70 методичних рекомендацій для студентів і інтернів-хірургів (із них з грифом МОЗ України - 6).
Професор В. В. Бойко виконує велику лікувальну роботу на обох клінічних базах кафедри - в Інституті загальної та невідкладної хірургії і в Харківській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги, він володіє найскладнішими операціями на органах черевної і грудної порожнин (у тому числі на судинах і серці), виконує складні операції при суміжній онкологічній, ендокринологічній, урологічній та гінекологічній патологіях.
Неодноразово підвищував кваліфікацію на курсах удосконалення у Москві, Києві, Харкові, має вищу кваліфікаційну категорію з хірургії.
Професор В. В. Бойко прийняв у академіка В. Т. Зайцева естафету по керівництву Науково-учбово-виробничим об'єднанням «Хірургія», що було створено в 1986 році на базах Харківського НДІ загальної і невідкладної хірургії, Харківської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги і кафедри госпітальної хірургії ХМІ, що плідно працює і в даний час по наданню екстреної і планової хірургічної допомоги населенню Харкова й області, а також по підготовці лікарських, наукових і педагогічних кадрів.
У 2002 році з ініціативи В. В. Бойко створено нове НУВО «Політравма», до складу якого увійшли міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги, кафедра госпітальної хірургії Харківського державного медичного університету, Інститут загальної та невідкладної хірургії АМНУ, кафедра травматології Харківської медичної академії післядипломної освіти. Нове об'єднання підвищить ефективність і якість підготовки лікарів - фахівців в галузі шоку і політравми.
Професор В. В. Бойко з 2000 по 2005 рік - експерт Вищої атестаційної комісії України. Зараз він - член Вченої ради МОЗ України. Бере активну участь, у міжнародній і громадській діяльності. Він обраний до складу Європейської міжнародної асоціації хірургів, а також асоціації хірургії травми й інтенсивної терапії.
В. В. Бойко також бере активну участь у роботі Харківського обласного наукового товариства хірургів, яке він очолив у 2000 році і де його наукова праця по комп'ютерним системам у невідкладній хірургії (1990 р.) була відзначена почесною грамотою.
Професор В. В. Бойко - член редколегій Всеукраїнського журналу «Клінічна хірургія», «Міжнародного медичного журналу», «Шпитальна хірургії» (Тернопіль), Харківських науково-практичних медичних журналів «Експериментальна і клінічна медицина», «Медицина сьогодні і завтра», член редакційної ради науково-практичного медичного журналу «Врачебное дело», заступник головного редактора Харківського журналу «Фотобіологія та фотомедицина», головний редактор недавно створеного журналу «Харківська хірургічна школа», член спеціалізованої вченої ради «Хірургія», координаційних рад «Хірургія» і «Лазери».
Неможливо не відзначити, що професор В. В. Бойко - чудова людина, якій властиві такі прекрасні людські якості, як шляхетність, людяність, поважне відношення до людей, велика скромність, висока відповідальність, ініціативність і величезна працездатність, завдяки яким він досяг значних успіхів у хірургічній, науковій і педагогічній діяльності.
|
|
|
|
|
|
|
Почесний громадянин - Черкаско Тетяна Іванівна |
|
Черкаско Тетяна Іванівна
Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно 31 липня 2007 року.
Черкаско Тетяна Іванівна народилася 18 серпня 1947 року в місті Люботин Харківської області, де і мешкає по цей час. Освіта вища, в 1972 році закінчила Харківський державний університет ім. Каразіна за спеціальністю «Географія», отримавши кваліфікацію «учитель географії та організатор позакласної та позашкільної роботи».
Трудовий шлях почала у Люботинській середній школі № 1 у 1972 році учителем географії та організатором позакласної роботи, з 1978 року - директор цієї школи, з 1993 р., як кращий директор школи, була призначена начальником Люботинського міського відділу освіти, де успішно працювала до 2002 року. З 2002 року по 2006 роки працювала на виборній посаді секретаря Люботинської міської ради.
Черкаско Т. І. внесла вагомий особистий внесок у розвиток освітньої галузі міста: саме вона у 1972 році створила табір праці та відпочинку на базі радгоспу «Люботинський», який понад 10 років був найкращим у Харківському районі, у 1993 році створила міський відділ освіти, відкрила міський методичний кабінет, започаткувала міську профспілкову організацію освітян, першою в місті почала вводити наукові дослідження в навчальний процес в школах міста. Завдяки особистим зусиллям Черкаско Т. І. була збережена мережа освітніх закладів міста та закладів позашкільної освіти.
Черкаско Т. І. - лідер громадської організації думки, веде активну громадську діяльність протягом всього життя, обиралась делегатом двох Всеукраїнських з'їздів учителів, депутатом Люботинської міської ради 5 скликань, депутатом Харківської обласної ради ХХІ скликання. З 2006 року очолює фракцію Партії регіонів в Люботинській міській раді, лідер міської партійної організації. Зараз працює над створенням ветеранської організації освітян.
Неодноразово нагороджувалась грамотами Харківської обласної державної адміністрації, Міністерства освіти України, відзначена іменним подарунком від Президента України, удостоєна звання «Відмінник освіти України».
Принципова, самовіддана роботі, конструктивний лідер, вміє створити команду, працездатна, уважна до людей. Черкаско Т. І. притаманне почуття відповідальності, користується заслуженим авторитетом серед членів громади міста, особливо учнів ЗОШ № 1, які ототожнюють свою школу з іменем директора Черкаско Т. І.
Заміжня, має чоловіка та двох дочок, для яких є авторитетом.
|
|
|
|
|
|
|
Почесний громадянин -Будьонний Михайло Михайлович |
|
Будьонний Михайло Михайлович
Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно 22 серпня 2006 року.
Будьонний Михайло Михайлович - Генеральний директор Харківського регіонального науково-виробничого центру метрології, стандартизації та сертифікації, кандидат технічних наук, дійсний член Української Академії наук, заслужений машинобудівник України, Лауреат державної премії України.
Весь життєвий та трудовий шлях Михайла Михайловича є прикладом самовідданого служіння людям, обраній справі.
Народився Будьонний М. М. в місті Люботині в 1941 році в сім'ї військовослужбовців. Навчаючись в Люботинській школі № 4, цікавився історією рідного краю, приймав активну участь у краєзнавчій та дослідницькій роботі. Навчання в Харківському електротехнічному технікумі дозволило здобути перспективну професію техніка-енергетика.
З 1965 по 1991 рік пройшов шлях від наладчика апаратури до головного інженера об'єднання. І де б не працював Михайло Михайлович: чи то Харківський науково-технологічний комплекс, чи то державне підприємство «Завод ім. Малишева» - всюди своєю науковою та дослідницькою діяльністю робив величезний внесок в розвиток науково-технічного прогресу, формуванню іміджу Харківщини як наукової та інтелектуальної столиці держави.
З 1966 по 1972 роки навчався в Українському заочному політехнічному інституті за спеціальністю «інженер-механік». У 1999 році захистив кандидатську дисертацію з присвоєнням звання кандидата технічних наук, має багато друкованих наукових праць, патенти на винаходи. В тому ж році став Лауреатом Державної премії України в сфері науки і техніки.
Високий авторитет Михайла Михайловича в наукових колах, численні дослідження та цілеспрямована дослідницька робота сприяли обранню його в 2001 році дійсним членом (академіком) Української Академії Наук Національного прогресу. Нагороджений орденом «За досягнення» третього ступеня.
За керівництва Будьонного М. М. державне підприємство «Харківстандартметрологія» одержало міжнародну нагороду «ЄВРОПІЙСЬКА ЯКІСТЬ» Європейської Бізнес Асамблеї (Великобританія) за прагнення досягти високої якості послуг, відповідно до європейських стандартів.
Нагороду генеральному директорові ДП «Харківстандартметрологія» Михайлу Будьонному вручив генеральний директор Європейської Бізнес Асамблеї Джон Ніттінг у ході Міжнародної бізнес-зустрічі «Інвестиції в Східній Європі», що проходила 28 листопада 2005 року у британському місті Оксфорді за участю представників ділових кіл Австрії, Литви, Мальти, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, Швейцарії та України.
Серед семи українських підприємств, що одержали дану нагороду, ДП «Харківстандартметрологія» виявилося не тільки єдиним центром стандартизації, метрології й сертифікації, але і єдиним державним підприємством.
Державним підприємством «Харківстандартметрологія», очолюваним нашим славетним земляком, як органом із сертифікації систем управління безпечністю харчових продуктів на основі концепції НАССР сертифікована система НАССР при виробництві ректифікованого етилового спирту на ДП Караванський спиртзавод. Це перше підприємство області, що сертифікувало свою систему управління безпечністю харчових продуктів.
Крім того, ведуться роботи з розробки системи НАССР на таких підприємствах регіону як ДП Артемівський спиртовий завод, ЗАТ "Люботинський завод Продтовари», ПП «Чугуївський завод мінеральних вод», АТВТ «Харківський молочний комбінат», АТ БМТ ВАТ «"Пивзавод «Рогань», АТЗТ «Созівський молочний завод» ЗАТ Хлібзавод «Салтівський».
Діяльність Будьонного М.М. та очолюваного ним підприємства дала можливість таким бюджетоутворюючим підприємствам, як ДП Каравнський спиртзавод, ЗАТ «Люботинський завод продтовари» розширити ринки збуту своєї продукції як в Україні, так і за її межами. Впровадження систем НАССР та ДСТУ 180 9001- 2001. на Люботинських підприємствах не тільки забезпечило безпечність харчових продуктів, але й підвищило їх конкурентоздатність на вітчизняному та світових ринках. Так, на ДП Каравнський спиртзавод після впровадження в 2004 році системи управління, якістю відрахування до загальнодержавного бюджету зросли з 2 млн. 24 тис. грн. до 2 млн. 33 тис. грн. за рахунок збільшення випуску та реалізації продукції. Вражає цифра збільшення відрахувань до міського бюджету - 2004 рік - 220,8 тис. грн., а 2005 - 295,2 тис. грн. Стабільна діяльність підприємства дозволила підняти середньомісячну зарплатню працівникам заводу, мешканцям Люботина, з 910 грн. 2004 р. до 1053 грн. в 2005.
Саме в зміцненні промисловості міста, в нарощенні об'ємів виробництва Люботинських підприємств вбачаємо ми заслугу Будьонного М. М. перед своєю «малою Батьківщиною», Люботином та люботинцями.
|
|
|
|
|
|
|
Почесний громадянин - Гаврилюк Святослав Станіславович |
|
Гаврилюк Святослав Станіславович
Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно 22 серпня 2006 року.
Гаврилюк Святослав Станіславович народився 25 серпня 1958 року в селі Буряковка Червоноармійського району Житомирської області, батько - голова колгоспу, мати - бібліотекар. Мрію працювати на залізничному транспорті здійснив у 1975 році, поступив в Люботинське професійно-технічне училище залізничного транспорту, яке успішно закінчив у 1977 році і був направлений на роботу помічником машиніста в локомотивне депо Люботин, з яким зв'язав свою долю на все життя.
Після демобілізації з лав Радянській Армії у 1979 р. повернувся на рідне підприємство, де продовжив свою трудову біографію на посаді помічника машиніста. У 1980 році успішно закінчив організовані при депо курси машиністів і до 1991 року працював машиністом тепловозу.
За час роботи машиністом показав себе технічно грамотним працівником, здійснював пасажирський і маневровий рух на ділянці Харків-Полтава. Завжди показував хороші організаторські здібності, які успішно поєднувалися з глибокими технічними знаннями, постійно підвищував свою кваліфікацію. У 1985 році поступає і в 1989 році закінчує Харківський технікум залізничного транспорту. У 1991 році був призначений на посаду машиніста - інструктора. Очолювана з 1991 року по 1996 роки машиністом-інструктором Гаврилюком С. С. колона досягає добрих показників у роботі і забезпечує безаварійну роботу рухомого складу. У 1996 році за високі організаторські здібності та високий рівень технічних знань керівництвом депо, за узгодженням із службою локомотивного господарства Південної залізниці, Гаврилюк С.С. призначається на посаду заступника начальника локомотивного депо по ремонту, де невпинно працює до теперішнього часу.
На період керівництва цехом ремонту локомотивного депо Люботин на Гаврилюка С.С. випало одне із складних завдань за весь період існування депо. Пересувний склад, що дістався після розвалу Радянського Союзу, вимагав заміни, через відсутність коштів керівництвом Укрзалізниці було прийняте рішення провести капітально-відновлювальний ремонт приписного парку електропоїздів силами депо. Починаючи з 2002 року, коли в день залізничника на відновлений Люботинський вокзал прибув відновлений електропоїзд ЕР-2 537 «Ветеран», почалося відродження електропоїздів приписки локомотивного депо Люботин.
За весь період КВР пройшли електропоїзди ЕР-2 379 «Люботинець», 354 «Джерело», 392 «Ювілейний», на честь 125-річчя локомотивного депо Люботин, 571 «Слобожанка», 582 «Південна магістраль», 341 «Мрія», 870 «Надія», 636 «Відродження».
Разом з проведенням таких складних видів ремонту у локомотивному депо якісно проводилися всі планові види ремонтів приписного парку тепловозів. Завдяки цьому в депо не допускається брак у роботі і порушення графіка руху поїздів. Всі показники виконаної роботи колективом депо пов'язані з керівництвом і, безпосередньо, із заступником начальника депо по ремонту Гаврилюком С.С., він має найбільший досвід і стаж роботи ком. складу локомотивного депо Люботин, який передає своїм підлеглим для успішного виконання всіх поставлених керівництвом Південної залізниці завдань.
|
|
|
|
|
|
|
Почесний громадянин - Захаренко Михайло Іванович |
|
Захаренко Михайло Іванович
Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно 2 вересня 2005 року.
Трудову біографію розпочав учнем слюсаря на бавовняно-ткацькій фабриці. Працелюбний, наполегливий, енергійний, всіма шанований молодий лідер стає директором одного з провідних підприємств міста. І де б з тих пір не працював він на керівних засадах - всюди турбота про людей праці, про рідне місто були його життєвим кредо.
З 1997 р. Михайло Іванович в спиртовій галузі. З 2003 році очолював Караванський спиртовий завод. З 2008 року - директор Караванського заводу кормових дріжджів.
У 2004 р. - перший серед підприємств міста Люботина завод отримав сертифікат відповідності.
|
|
Почесний громадянин - Пихов Валерій Антонович |
|
Пихов Валерій Антонович
Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно 21 липня 2005 року.
Пихов Валерій Антонович народився 19 жовтня 1949 року в Новосибірській області Татарського району радгосп 44 в сім'ї службовця. В 1967 році поступив до Харківського державного педагогічного інституту імені Г. С. Сковороди. З 15 серпня 1974 року працював учителем математики в Люботинській школі-інтернат № 2 по 4 листопада 1976 року. З 4 листопада 1976 року працював директором Люботинської СШ № 5 по 26 січня 1981 року. З 26 січня 1981 року - інспектор Харківського району по 14 квітня 1981 року. З 14 квітня 1981 року - методист кабінету педагогіки і психології ХОІУУ по 01 листопада 1981 року. З 01 листопада 1981 року - завідуючий кабінету школоведення і курсової перепідготовки ХОІУУ по 6 січня 1982 року. З 06 січня 1982 року - інструктор відділу пропаганди і агітації Харківського райкому Компартії України по 14 березня 1984 року. З 14 березня 1984 року - методист ХОІУУ по 16 березня 1986 року. З 16 червня 1986 року - директор Люботинської допоміжної школи-інтернату по 20 вересня 1992 року. З 20 вересня 1992 року - директор ПМП «Гром» по 19 листопада 2001 року.
З 19 листопада 2001 року - директор Люботинського професійно - технічного училища № 16, зараз Люботинський професійний ліцей залізничного транспорту. З 1979 року по 1982 рік - депутат виборчого округу №10 м. Люботин Люботинської міської Ради народних депутатів. Громадянин України, член Народної партії з травня 2005 року.
|
|
|
|
|
|
|
Почесний громадянин - Кошель Євген Дмитрович |
|
Кошель Євген Дмитрович
Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно 17 серпня 2004 року.
Народився 3 квітня 1937 року в Люботині, де живе до теперішнього часу. 17-річним хлопцем Євген Дмитрович поступив токарем на завод «Строймаш», де працював до призову в Радянську Армію. Служив у Румунії, в Бухаресті, де був секретарем комсомольської організації підрозділу і заступником секретаря комсомольської організації батальйону. У 1957 році вступив до КПРС. Після демобілізації в 1959 році повернувся на рідний завод працювати токарем, але вже з «особистим клеймом». Обирався профгрупоргом. Був передовиком виробництва. У 1963 році перейшов працювати в Люботинське локомотивне депо кочегаром, де у той час працював машиністом його батько.
Незабаром Євген Дмитрович став помічником машиніста паровоза. Без відриву від виробництва він закінчив курси помічника машиніста електропоїзда і був переведений в депо «Харків» помічником машиніста електропоїзду. Через рік - він вже машиніст електропоїзду. 18 років пропрацював Євген Дмитрович машиністом в депо «Харків», а у 1983 році був переведений в Люботинське локомотивне депо «Люботин», де працював до 1992 року.
В депо «Люботин» у 2001 році була відмічена династія машиністів Кошель, загальний трудовий стаж яких склав більше 115 років. Сімейні традиції продовжує син, Андрій Євгенович Кошель, який 17 квітня 2004 року був нагороджений орденом «Трудової слави» ІІІ ступені.
Зараз Євген Дмитрович на пенсії, але активну суспільну діяльність продовжує. Впродовж більше ніж 25 років він обирався заступником голови квартального комітету, головою квартального комітету, головою товариського суду кварталу, депутатом міської ради. Його діяльність завжди приносила практичну користь Люботину і його мешканцям. Багато зроблено по озелененню міста. Євген Дмитрович організував посадку каштанів і дубів у районі Центрального кладовища, спільно з мисливцями висаджена алея лип. Щорічно висаджуються квіти по вулиці Слюсарній.
Багатьом пам'ятні події 1996 року. Тоді зусиллями ініціативної групи, яку очолив Євген Дмитрович, було збережено Люботинське локомотивне депо, яке хотіли закрити. Була організована акція протесту всіх робочих міста і їх сімей. Молодому поколінню є у кого вчитися.
|
|
|
|
|
|
|
Почесний громадянин - Горбенко Володимир Миколайович |
|
Горбенко Володимир Миколайович
Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно
17 серпня 2004 року.
Горбенко Володимир Миколайович - головний лікар Харківського обласного онкологічного диспансеру, кандидат медичних наук, доцент кафедри онкохірургії та онкогінекології, головний позаштатний онколог УОЗ Харківської області.
Горбенко Володимир Миколайович народився 1 травня 1952 року в місті Люботині Харківської області. Батько - інженер, мати - вчитель.
З 1959 по 1969 роки навчався в Люботинській середній школі №1, яку закінчив з золотою медаллю. У 1969 році був зарахований на 1-й курс лікувального факультету Харківського державного медичного інституту, який з відзнакою закінчив в 1975 році. Інтернатуру по хірургії пройшов в 11 лікарні м. Харкова.
Після закінчення інституту з 1976 по 1977 роки працював хірургом Кегічівської центральної районної лікарні, а потім з 1977 по 1978 роки - хірургом Відділової лікарні ПЗ ст. Люботин. У 1978 році, як переможець конкурсу, працював молодшим науковим співробітником Харківського НДІ ендокринології та хімії гормонів, де потім був завідуючим хірургічного відділення, а в подальшому - головним лікарем клініки інституту.
З 1990 року - головний лікар Харківського обласного клінічного онкологічного диспансеру.
За видатні заслуги перед Україною в системі охорони здоров'я, високий професіоналізм у щоденній роботі за здоров'я людини, патріотизм і любов до рідного міста Горбенку Володимиру Миколайовичу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Люботина».
|
|
|
|
|
|
|
Почесний громадянин - Ярмоленко Юрій Іванович |
|
Ярмоленко Юрій Іванович
Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно 14 серпня 2003 року.
Ветеран війни та праці, інвалід війни другої групи.
Народився 6 травня 1920 року в сім'ї машиніста паровозного депо ст. Люботин Івана Несторовича. Мати Анна Данилівна - домогосподарка.
Закінчив Люботинську середню школу № 13 (1938 р.)
Навчався у Харківському машино-будівельному інституті (ХММІ), де закінчив до початку війни через тривалу хворобу тільки два курси (1938-1941).
Під час фашистської окупації працював актором Люботинського українського драматичного театру (1942-1943р.р).
Учасник бойових дій у Другій Світовій війні (1944-1945рр.).
Освіта - вища: закінчив Харківський театральний інститут (факультет театрознавства, 1950 р.), Миколаївський педагогічний інститут (заочно, 1956р.).
Працював вчителем та заступником директора по навчально-виховній роботі у школах: Новоодського району Миколаївської області (1951-1957рр), Харківського району (1951-1984 рр.). На пенсії з 1984року.
Обирався головою Новоодського району профспілки працівників народної освіти (1953-1956 рр.).
Був членом Комуністичної партії Радянського Союзу (1965-1991 рр.).
Як заступник голови кооперативу «Первомайський», приймав участь у газифікації селища Водяне (1989-1993 рр.).
Член Люботинської міської Ради ветеранів України.
Нагороджений двома орденами, медалями.
Ярмоленку Юрію Івановичу присвоєно звання „Почесний громадянин міста Люботина" за організацію та очолювання ветеранського руху у місті та досягнення у справі військово-патріотичного виховання молоді.
|
|
|
|
|
|
|
Почесний громадянин - Лазуренко Леонід Іванович |
|
Лазуренко Леонід Іванович
Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно 14 серпня 2003 року.
Лазуренко Леонід Іванович, народився 12 січня 1953 року в місті Люботині Харківської області в сім'ї робітників. Громадянин України. У 1960 році пішов до першого класу Люботинської середньої школи № 3, а в 1968 році закінчив її. У 1968 - 1970 роках навчався в Харківському учбово - виробничому комбінаті, по закінченні якого присвоєна кваліфікація слюсар по ремонту складно побутової техніки. У 1971 році почав свою трудову діяльність у Люботинському побутовому комбінаті. З 1971 року по 1973 служив у лавах Радянської Армії, в повітряно - десантних військах. З 1973 року по 1976 працював слюсарем на Харківському заводі холодильних машин. З 1976 року по 1978 - механік по технологічному обладнанню Мереф'янського комбінату харчування. З 1978 року по 1982 працював у Люботинському міськторзі продавцем. З 1982 року по 1990 - завідуючий магазином - складом Люботинської торговельної бази «Укрторгбудматеріали». 1990 - 1992 роки - працював у кооперативі «Кулінар» майстром цеху. З 1992 року по цей час працював директором товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Лазурит». У 1984 році закінчив Харківський інститут інженерів залізничного транспорту за фахом - інженер-економіст шляхів сполучення. У 1998 році був обраний членом виконкому Люботинської міської ради народних депутатів.
Депутат Люботинської міської ради V скликання.
Лазуренку Леоніду Івановичу присвоєно звання „Почесний громадянин міста Люботина" за великий внесок в економічний розвиток міста, створення робочих місць, меценатство, підтримку ветеранів Другої Світової війни, освітніх і медичних закладів, населення та любов до рідного міста.
|
|
|
|
|
|
|