Питання правового регулювання майнових відносин в сім'ї, і в першу чергу в шлюбі , завжди є актуальними. Суспільство розвивається постійно і безперервно, і відповідно погляди на права і обов'язки подружжя також змінюються. Особисті подружні відносини ,звичайно, не піддаються правовому регулюванню в такій мірі, як відносини майнові.
Перелік майна ,що є особистою приватною власністю кожного з подружжя, наведений у ст.ст.57,58 Сімейного кодексу України.
Таким майном зокрема є :
- майно , набуте до шлюбу;
- майно ,набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування ;
- майно набуте за час шлюбу , але за кошти , які належали їй, йому особисто.
- речі індивідуального користування , у тому числі коштовності, навіть тоді ,коли вони придбавались за рахунок спільних коштів
- премії ,нагороди за особисті заслуги ;
- кошти, одержані як відшкодування за втрату ( пошкодження ) речі ,яка була особистою приватною власністю, відшкодування завданої шкоди ;
- приплід, дохід ( дивіденди) від речі ,яка належала одному із подружжя;
- частка у спільному майні ,яка відповідає особистому внеску того із подружжя ,хто її здійснив.
Проте у будь –якому випадку розпорядження майном ( навіть особистим ) має здійснюватися з урахуванням інтересів сім'ї ,зокрема дітей.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння , користування і розпорядження придбаним за час зареєстрованого шлюбу майном , якщо інше не встановлено домовленістю між ними . Для укладання одним із подружжя договорів щодо розпорядження спільним майном, яке потребує нотаріального посвідчення і ( або ) державної реєстрації ,згода другого з подружжя має бути викладена письмово і нотаріально засвідченою.
В житті непоодинокими є випадки ,коли подружжя розриває шлюб , але спільне майно з тих чи інших причин не ділить.
Право подружжя на поділ майна ,яке належить йому на праві спільної сумісної власності регулюється ст.69 Сімейного кодексу України. Поділ такого майна можливий лише за взаємною згодою подружжя .
Чи можна вирішити питання про розпорядження спільним майном подружжя, набутого у період знаходження в зареєстрованому шлюбі , без згоди ( у відповідній формі) другого з подружжя ? Без припинення права спільної сумісної власності –ні?
Чи можна вирішити це ж питання без згоди колишнього другого з подружжя? Відповідь міститься у ст.68 СК України, де зазначено: « Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу» Тобто ,сам по собі факт припинення шлюбних відносин не припиняє спільності на набуте у шлюбі майно, а тим більше не припиняє право власності будь - кого із подружжя на таке майно.
Таким чином ,позбавити громадянина майна тільки з тих підстав ,що шлюб ним розірвано , не можна .І хибною є точка зору громадян ( у тому числі і окремих юристів ) ,які вважають , що по закінченню трьох річного строку з моменту розірвання шлюбу другий з подружжя втрачає будь - які права щодо набутого у шлюбі майна.
Згідно ст. 369 Цивільного кодексу України , де зазначено , що правочин щодо розпорядження спільним майном , вчинений одним із співвласників , може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника ,який вчинив правочин ,необхідних повноважень. Відсутність заяви ( письмової, нотаріально засвідченої –коли того вимагає закон ) і є підтвердженням відсутності у відчужувача ( того ,хто підписує договір ) тих самих необхідних повноважень.
Якщо між подружжям не досягнуто згоди про добровільний розподіл майна ,поділ здійснюється у судовому порядку із застосуванням правил, викладених у ст.ст.70-71 Сімейного кодексу України .
Державний нотаріус Радіонова Т.І.
Автор: 
Додано: 
Переглядів:769 
Категорія - [
Коментарі (0)