Веб-портал міста Люботин » Матеріали за 23.08.2012

 Основні вимоги до поведінки державних службовців
Автор: Chekardina   Додано: 23 серпня 2012   Переглядів:1206   Категорія - [Корисна інформація » Правова освіта населення]
 

 

Проведення в Україні адміністративної реформи, що передбачає та­кож вдосконалення системи державної служби, не принесе бажаного по­зитивного результату, якщо не будуть запроваджені нові підходи до право­вого регулювання поведінки державних службовців.

Як відомо, у чинному Законі України «Про державну службу» (далі – чинний Закон) поведінці державних службовців присвячено окрему статтю: «Стаття 5. Етика поведінки державного службовця», згідно з якою дер­жавний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов’яз­ки; шанобливо ставитись до громадян, керівників і співробітників, дотри­муватися високої культури спілкування; не допускати дій та вчинків, що можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Зрозуміло, що посилення вимог до поведінки державних службовців повинно здійснюватися одночасно як з боку держави – засобами права, так і з боку суспільства – засобами моралі. На нашу думку, успішне роз­в’язання зазначених проблем можливе шляхом встановлення певних, ви­важених, зрозумілих і, головне, прийнятних для сучасного українського суспільства морально-етичних вимог до допустимих проявів поведінки дер­жавних службовців та їх законодавчого закріплення. Складність практич­ної реалізації цього завдання полягає, насамперед, у виробленні тих пра­вил поведінки державних службовців (далі – службовців), що є дійсно загальновизнаними, а також у розв’язанні проблеми співвідношення юри­дичних норм і морально-етичних приписів.

Нині вимоги до поведінки існують, але вони розпорошені по різних, переважно підзаконних, актах. Гадаємо, що потрібно зосередити всі вимо­ги до поведінки державних службовців в одному законодавчому акті коди­фікованого типу. Це дасть змогу, по-перше, згрупувати вимоги в конкрет­них нормах у взаємозв’язку та залежно від ступеня їх суспільної небезпе­ки; по-друге, встановити певне співвідношення між моральною відпові­дальністю й відповідальністю правовою за порушення чітко визначених правил поведінки; по-третє, вдосконалити юридичну відповідальність за порушення або недотримання правил поведінки службовцями шляхом законодавчого встановлення як загальних (для всього корпусу службовців), так і спеціальних вимог (для особливої категорії службовців – посадових осіб).

Доречно нагадати, що українськими ученими й практиками за дору­ченням Міністерства юстиції України було розроблено робочий варіант проекту Кодексу основних правил поведінки державного службовця (далі – Кодекс поведінки). Цей проект є результатом творчого осмислення про­блем поведінки у сфері органів державного управління і пропонує певний варіант її розв’язання. Поки що ці пропозиції не знайшли свого законо­давчого втілення. Разом з тим, його основні концептуальні положення та нормативні конструкції залишаються, на наш погляд, актуальними і мо­жуть бути використані в подальшій законопроектній роботі. Тим більше, що зазначений законопроект здобув позитивну оцінку закордонних екс­пертів.

Оскільки в одному правовому акті, навіть кодифікованого типу, об’єк­тивно неможливо регламентувати всю багатоманітність аспектів поведінки службовців державної служби, у проекті Кодексу поведінки вміщено лише основні вимоги до поведінки державних службовців як осіб, на котрих повною мірою поширюється дія чинного Закону України «Про державну службу». Хоча існує і такий погляд, що в майбутньому він (Закон «Про державну службу») мав би поширюватися й на інших осіб, віднесених до сфери державної служби у широкому розумінні.

 

 

Провідний спеціаліст

Люботинського міського

управління юстиції

Харківської області                                                                           В.М. Губська

 




 Стаття 63. Звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення та земельну ділянку фізичної особи
Автор: Chekardina   Додано: 23 серпня 2012   Переглядів:1232   Категорія - [Корисна інформація » Правова освіта населення]
 

Відділом державної виконавчої служби Люботинського міського управління юстиції Харківської області роз’яснюється положення статті 63 Закону України « Про виконавче провадження»,
якою визначено Порядок звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення та земельну ділянку  фізичної особи.

 

      Стаття 63. Звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення та земельну ділянку фізичної особи

1. Звернення стягнення на будинок, квартиру, земельну ділянку, інше нерухоме майно фізичної особи проводиться у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

2. Разом з житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику.

3. У разі звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення чи земельну ділянку державний виконавець подає запит до відповідних місцевих органів, що здійснюють реєстрацію та облік майна, про належність такого майна боржнику на праві власності, а також перевіряє, чи не перебуває це майно під арештом.

4. Після надходження документального підтвердження належності боржнику на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна державний виконавець накладає на них арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідних реєстрів в установленому законодавством порядку. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

5. У разі відсутності документів, що характеризують об'єкт нерухомості, у зв'язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, виготовлення таких документів здійснюється у встановленому порядку за рахунок коштів стягувача. У разі якщо стягувач у двадцятиденний строк з дня одержання відповідного повідомлення державного виконавця не авансує витрати, пов'язані з підготовкою документів, що характеризують об'єкт нерухомості, арешт з нього знімається.

 

 

Начальник відділу ДВС

Люботинського МУЮ

Харківської області                                                                           Я.В. Іськів




 Розірвання шлюбу здійснене судом не підлягає державній реєстрації в органі ДРАЦС.
Автор: Chekardina   Додано: 23 серпня 2012   Переглядів:1255   Категорія - [Корисна інформація » Правова освіта населення]
 

Розірвання шлюбу,  здійснене судом після  набрання  чинності  Закону України  « Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (з 27.07.2010 року), не підлягає державній реєстрації  в  органі  державної  реєстрації  актів цивільного стану.  У   таких    випадках документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

        Розірвання шлюбу здійснюється судом за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, в порядку окремого провадження, а також за позовом одного з подружжя.    

        При розірванні шлюбу особа, яка змінила прізвище при державній реєстрації шлюбу, визначає для себе чи надалі іменуватися цим прізвищем  або  відновити  дошлюбне прізвище.

Статтею 235 Цивільного процесуального кодексу України, яка регулює порядок розгляду справ окремого провадження,  визначено, що у  рішенні  суду  про  розірвання  шлюбу зазначається про вибір прізвища тим з подружжя, який змінив прізвище під час державної реєстрації шлюбу, що розривається.

        При розгляді питання про розірвання шлюбу в порядку позовного провадження суд приймає рішення, в резолютивній частині якого зазначає висновок по суті заявлених позивачем вимог (стаття 215 зазначеного Кодексу).

         Таким чином, належне вирішення судом питання про прізвище, яке бажає мати той з подружжя, який змінював його під час державної реєстрації шлюбу, залежить від зазначення відповідних вимог у поданих до суду заяві або позові.

У разі, якщо питання про вибір прізвища не буде предметом розгляду суду, це призведе до необхідності повторного звернення особи та  ухвалення   судом додаткового рішення.

У зв’язку з цим, з метою належної реалізації права особи на вибір прізвища після розірвання шлюбу необхідно порушувати це питання у поданих до суду заяві або позові.

 

 

Начальник Люботинського міського

управління юстиції Харківської області

Л.В. Гаєвська