Завантажити: Люботинський вісник спецвипуск 5 лютого 2014 [555.01 Kb] (cкачувань: 39)

ПРАВА БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНІ

Проблема захисту прав біженців є досить актуальною для багатьох держав світу, в тому числі, й для України, враховуючи необхідність вирішення питання відповідності національного законодавства міжнародно-правовим зобов’язанням України у сфері захисту прав біженців.
Для врегулювання зазначеного питання Україною спершу було надано згоду на обов’язковість Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців. Результатом законодавчої роботи за цим напрямом спочатку став прийнятий 24 грудня 1993 р. Закон України «Про біженців», а потім – прийнятий 21 червня 2001 р. новий Закон України «Про біженців», завдяки якому було загалом досягнуто відповідності норм українського національного законодавства міжнародно-правовим стандартам у сфері захисту прав біженців, передусім Конвенції про статус біженців 1951 р. та Протоколу щодо статусу біженців 1967 р. 
10 січня 2002 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців». Відповідно до цього Закону Україна зобов’язалася виконувати вимоги зазначених міжнародно-правових актів.
Прийняття Конституції України також було важливим етапом у розвитку системи захисту прав біженців в Україні, оскільки вона містить положення, що гарантують іноземцям і особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, а отже і біженцям, рівність прав, свобод і обов’язків із громадянами України (стаття 26).
Наступним кроком на шляху до вдосконалення системи захисту прав біженців, шукачів притулку в Україні та інших вразливих категорій осіб стало прийняття 8 липня 2011 року Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», який замінив Закон України «Про біженців». Новий Закон, прийнятий з метою наближення до стандартів захисту ЄС, значно розширив коло осіб, яким надається захист в Україні, забезпечивши законодавче врегулювання проблеми додаткового (гуманітарного) та тимчасового захисту осіб, які не підпадають під ознаки біженця, але також потребують захисту.
Крім того, до переваг цього Закону можна віднести поліпшення захисту неповнолітніх дітей біженців, встановлення єдиної довідки про звернення за захистом в Україні та положення про видачу дозволу на проживання одночасно з визнанням статусу біженця.

Розділ III  Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»(далі – Закон) присвячений визначенню правового статусу іноземців чи осіб без громадянства, які звернулись до центрального  органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового  захисту, з заявою про  визнання  біженцем  або особою, яка потребує   додаткового   захисту, а також осіб, яких у встановленому порядку визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

    Слід зауважити, що на етапі офіційного визнання осіб біженцями або особами, які потребують додаткового захисту розширюється коло їх прав та обов’язків.

Правовий статус таких осіб визначається статтею 14 Закону :
•    особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують
додаткового захисту, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, крім випадків, установлених  Конституцією та законами України,  а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 
•    особи,   яких  визнано  біженцями  в  Україні,  вважаються
такими, які постійно проживають в Україні, з дня прийняття рішення про визнання їх біженцями;
•    особи,  яких  визнано особами,  які потребують додаткового
 захисту, вважаються такими, які безстроково на законних підставах перебувають на території України. 

     Особа,  яку визнано  біженцем  або  особою,  яка  потребує додаткового захисту, має рівні з громадянами України права на:    
- пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, крім обмежень, встановлених законом; 
- працю; 
- провадження підприємницької  діяльності, не забороненої законом; 
- охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; 
- відпочинок; 
- освіту; 
- свободу світогляду і віросповідання; 
- направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;
- володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; 
- оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; 
- звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
- безоплатну правову допомогу в установленому порядку.                                
     Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,  має рівні  з  громадянами  України  права  у шлюбних та сімейних відносинах.

     Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,  має право на  одержання  грошової  допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України,  та користування житлом, наданим у місці проживання.

     Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, користується іншими правами і свободами, передбаченими Конституцією та законами України.

     Разом з тим, поруч з правами завжди існують обов’язки. 
Так, особа,  яку визнано  біженцем  або  особою,  яка  потребує додаткового захисту, зобов'язана: 
     повідомляти  протягом  десяти  робочих днів центральний орган виконавчої  влади,  що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, про зміну  прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття  громадянства  України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі; 
     знятися  з  обліку  і  стати  на  облік  центрального органу виконавчої  влади,  що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за новим  місцем  проживання у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної  одиниці   України, на  яку поширюється  повноваження іншого центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують  додаткового  або  тимчасового  захисту; 
     проходити   щорічну   перереєстрацію  у  строки,  встановлені центральним   органом   виконавчої  влади,  що  реалізує  державну політику  у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового  захисту, за місцем проживання. Порядок такої перереєстрації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування  державної  політики  у  сфері  біженців  та  осіб, які потребують  додаткового або тимчасового захисту.

Державний нотаріус Другої державної нотаріальної

контори Харківського району Харківської області Радіонова Т.І.

Поняття корупції та корупційних правопорушень

Корупцією є діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг (ст. 1 Закону України «Про боротьбу з корупцією»).

Протиправне використання такими особами наданих їм повноважень передбачає перевищення ними їхніх владних та інших службових прав, а так само інше умисне зловживання ними, а також умисне невиконання покладених на них обов’язків.

Поняття корупції конкретизується шляхом виділення двох видів корупційних проявів: 1) корупційних діянь і 2) інших правопорушень, пов’язаних з корупцією.

До корупційних діянь належать:

незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій (в тому числі діяльність посадових осіб місцевого самоврядування, що спрямована на здійснення повноважень місцевого самоврядування), матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;

одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави (в тому числі діяльність посадових осіб місцевого самоврядування), кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Під матеріальними благами слід розуміти матеріальні умови життєдіяльності, які здатні забезпечити достаток, матеріальне благополуччя, задовольнити матеріальні інтереси. Такі умови створюються шляхом використання відповідних властивостей майна.

Матеріальні послуги – це будь-які дії майнового характеру, тобто дії, які потребують певних затрат праці для збільшення або поліпшення якості майна, а отже, мають свою грошову оцінку. Отримання таких послуг пов’язане з витратами майнового характеру (певного майна чи праці). При вчиненні ж корупційного діяння зацікавлена особа одержує такі блага без витрати ним свого майна і своєї праці за рахунок коштів держави або інших осіб. Такими послугами можуть бути: отримання коштів або матеріальних цінностей, у тому числі будівельних матеріалів та запчастин, для проведення ремонту квартири, транспортного засобу, побутової техніки, будівництва будинку, виконання робіт щодо догляду за літніми громадянами, дитиною тощо.

Пільгами визнаються встановлені законодавством переваги, що надаються особі (групи осіб), порівняно з іншими особами, і полягають у звільненні тих чи інших осіб від відповідних рівних для усіх або для певних категорій громадян обов’язків.

Інші переваги – це переваги (привілеї, додаткові гарантії), які не охоплюються поняттям «пільги», але ставлять певну особу в нерівне становище з іншими особами. Вони можуть полягати, зокрема, у праві на позачергове або першочергове одержання матеріальних благ чи послуг або пільг, які належать особі за законом. Наприклад, як отримання переваги може бути розцінене одержання квартири від держави особою, яка хоча і перебувала на обліку як така, що має право на першочергове одержання житла, але у відповідному списку таких осіб не була першою, тобто фактично одержала житло поза чергою.

Незаконним слід визнавати таке одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, яке взагалі не передбачене для неї (на яке вона за законом не має права), або, хоча й передбачене, але було одержане нею з порушенням встановленого законом порядку (в обхід закону).

Особливою формою (специфічним, замаскованим способом) незаконного одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг є прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості. За таких обставин особа приймає (одержує) предмети чи послуги за фіктивною вартістю. В результаті цієї фіктивності одержувач предметів чи послуг виграє матеріально. Він не сплачує за предмет чи послугу ту ціну, яка є дійсною і яку за них сплачують інші особи. При цьому зменшення для нього вартості предмета (послуги) відбувається у зв’язку з виконанням ним функцій держави.

Специфіка одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством, як різновиду корупційного діяння обумовлена предметом правопорушення (кредит, позичка, цінні папери, нерухомість) та способом його одержання (шляхом використання пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством).

При цьому пільги і переваги можуть стосуватися безпроцентних кредитів чи позичок, безкоштовного чи з частковою оплатою придбання майна, одержання кредитів чи позичок за заниженими процентними ставками, а також переваг, пов’язаних з формальними моментами (одержання кредитів, позичок, майна поза чергою, у першу чергу, в іншому пільговому порядку тощо).

Використання для одержання особою кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна, пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством, означає, що зазначені пільги взагалі не передбачені чинним законодавством, або конкретний суб’єкт корупційного діяння не належить до категорій осіб, на яких розповсюджуються передбачені законом відповідні пільги чи переваги, тобто їх дія на нього взагалі чи у даному випадку не поширюється.

Одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, гонорару чи іншої винагороди за наукову, викладацьку, творчу діяльність або медичну практику Законом не заборонено, а тому корупційним діянням не вважається.

Не може визнаватися правопорушенням, пов’язаним із корупцією, входження особи до складу редакційних колегій періодичних видань (газет, журналів), різного роду журі, консиліумів, навіть за умови одержання нею винагороди за виконану роботу, оскільки зазначені органи створюються з метою розвитку науки, культури, мистецтва, вдосконалення медичної практики.

Під іншими правопорушеннями, пов’язаними з корупцією, слід розуміти передбачені Законом України «Про боротьбу з корупцією» порушення спеціальних обмежень (ст. 5), вимог фінансового контролю (ст. 6, 9), невжиття заходів щодо боротьби з корупцією (ст. 10), невиконання обов’язків по боротьбі з корупцією (ст. 11).

Відповідальність за інші правопорушення, що мають «корупційний характер», тягнуть за собою адміністративну (наприклад, ст. 184-1 «Неправомірне використання державного майна» Кодексу України про адміністративні правопорушення) або кримінальну відповідальність (наприклад, ст. 364 «Зловживання владою або службовим становище», ст.365 «Перевищення влади або службових повноважень», ст.368 «Одержання хабара» Кримінального кодексу України, ст. 191 КК України «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем») тощо.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про боротьбу з корупцією» суб’єктами корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, є особи, уповноважені на виконання функцій держави, до яких слід віднести державних службовців, Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра, віце-прем’єр-міністрів, міністрів, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад, посадових осіб місцевого самоврядування, а також військових посадових осіб збройних сил України та інших військових формувань (крім військовослужбовців строкової служби). Зазначені суб’єкти за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, несуть адміністративну відповідальність на підставі ст. 3 Закону України «Про боротьбу з корупцією».

Завідувач Другою державною нотаріальною конторою

Харківського району Харківської області Н.В.Омельницька