Особисті немайнові права та обов’язки подружжя. Майнові правовідносини подружжя.
Подружжя, яке перебуває в зареєстрованому шлюбі, набуває особистих немайнових прав та обов’язків. Особисті немайнові права та обов’язки – це такі права та обов’язки, що не мають майнового змісту. В основу регулювання особистих немайнових відносин між подружжям покладено принципи рівності.
Відповідно до статей 49-56 Сімейного кодексу України до особистих немайнових прав подружжя належать:
1) право на материнство та батьківство.
Передовсім відзначимо, що дружина має право на материнство. Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу. Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв’язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов’язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди. Вагітній дружині мають бути створені у сім’ї умови для збереження її здоров’я та народження здорової дитини. Дружині-матері мають бути створені у сім’ї умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов’язків.
У свою чергу, чоловік має право на батьківство. Відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу. Позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв’язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов’язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.
2) право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності. Індивідуальність особи – це неповторна своєрідність людини. Чоловік і дружина мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок, уподобань. Звичайно мова не йдеться про повагу до шкідливих звичок, які можуть завдати шкоди дітям, другому з подружжя та шлюбові взагалі;
3) право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку;
4) право дружини та чоловіка на зміну прізвища після реєстрації шлюбу;
5) право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї. Подружжя мають право самостійно розподіляти між собою обов’язки в сім’ї на основі взаємної згоди, повної рівності.
6) право дружини та чоловіка на особисту свободу. Змістом такого права є право на: вибір місця свого проживання; припинення шлюбних відносин; вжиття заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства щодо підтримання шлюбних відносин.
Подружжя зобов’язане:
1) спільно опікуватись побудовою сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги;
2) спільно піклуватися про матеріальне забезпечення родини;
Крім особистих немайнових прав і обов’язків, подружжя мають і відповідні майнові права та обов’язки. Реєстрація шлюбу не припиняє права власності на майно, яке належало дружині та чоловікові до цього моменту.
Сімейний кодекс України встановлює два види власності подружжя:
особиста приватна власність дружини і чоловіка та спільна сумісна власність подружжя.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте кожним із них до шлюбу;
2) майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
4) речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
5) премії і нагороди, отримані за особисті заслуги;
6) кошти, одержані як відшкодування матеріальної чи моральної шкоди;
7) страхові суми, одержані за обов’язком або добровільним особистим страхуванням.
Кожен з подружжя самостійно розпоряджається, володіє і користується належним йому майном, але з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед дітей. Це означає, що право власності одного з подружжя не є правом, здійснювати яке він може лише відповідно до свого інтересу.
Спільною сумісною власністю вважається майно, набуте подружжям за час шлюбу. Кожен з подружжя має рівне право щодо такого майна. Подружжя користуються рівними правами на майно, набуте за час шлюбу і в тому разі, коли один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, здійснював догляд за дітьми, навчався, хворів чи з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (доходу).
Згідно із статтею 61 Сімейного кодексу України об’єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обігу, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за взаємною згодою.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно набуте за час шлюбу. І навпаки, незалежно від розірвання шлюбу колишнє подружжя має право на розподіл спільної власності. Частки подружжя у спільній сумісній власності є рівними, якщо інше не передбачено договором між ними.
Законодавством також передбачені права та обов’язки подружжя по утриманню один одного. Як правило, цей обов’язок виконується добровільно. У разі невиконання цього обов’язку чоловік або дружина, що потребує матеріальної допомоги, має право по суду вимагати надання утримання (аліментів) від іншого, якщо останній спроможний їх надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.
Категорії осіб, що мають право на утримання (аліменти):
1) непрацездатні чоловік чи дружина. Непрацездатним вважається той з подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи;
2) чоловік чи дружина, у яких заробітна плата, пенсія та інші доходи нижчі за прожитковий мінімум;
3) дружина під час вагітності та протягом трьох років після народження дитини (якщо дитина має недоліки фізичного чи психічного розвитку – до досягнення дитиною шести років);
4) чоловік, з яким проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років (якщо дитина має недоліки фізичного чи психічного розвитку 5 – до досягнення дитиною шести років);
5) чоловік або дружина, з ким проживає дитина-інвалід. Не має права на утримання той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той хто став непрацездатним у зв’язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом.
Спеціаліст відділу державної реєстрації актів цивільного стану
Люботинського міського управління юстиції у Харківській області
Гладка Н.С.
Автор: 
Додано: 
Переглядів:2696 
Категорія - [
Коментарі (0)