85 років минуло із тієї пори, коли Україна у врожайний 1932 рік потонула у мороці голоду 33 року, який штучно був нав’язаний тоталітарною системою. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моравиці. А була тільки зла воля одних проти інших. Того часу у могилу зійшло багато людей – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених – у лонах матерів, бо кожну хвилину помирало 17, годину – 1000, а щодня 25 000 українців.
У цій безкровній війні тоталітарної системи з українським народом знищувалася людина не лише фізично – руйнувалася народна душа.
Біля пам’ятного знаку жертвам голодомору у м. Люботині зібралася громадськість, щоб вшанувати пам'ять безневинно замучених голодом.
Міський голова Леонід Лазуренко, звертаючись до учасників заходу, підкреслив, що сьогодні всі громадяни країни відзначають трагічну дату – голодомор, який був штучно нав’язаний тодішньою владою і який спричинив смерті багатьох українців – працьовитих господарів на своїй землі.
І нам сьогодні слід об’єднуватися навколо спільної мети – побудови сильної і успішної країни, бо наш народ гідний прекрасної долі.
Учні загальноосвітньої школи № 3 розповіли зворушливі історії про страшні сторінки історії України.
Почесний громадянин м. Люботин, поет Олександр Кибальник подарував присутнім свою поезію.
Голодомор
Брати, пам’ятайте родинні могили,
Бо ми ж не заброди, ми всі із села,
Яке щохвилини, як рій, гомоніло.
Та враз, наче круки страшні налетіли,
І вигребли вщент все, склювали до тла.
Спухали в хатинах бабусі і дітки,
Їх глузду збавляв неабиякий жах.
Свої мародери й московські, до нитки
Хапали в оселях зерно й на ланах.
Небачене горе не з неба зірвалось.
Була директива, знайшли й холуїв.
І сталося те, що, на жаль, таки сталось,
Мільйони сконало дітей і батьків.
Волає минуле з пожовклих світлинок,
В стрічках оживає, з архівів бринить.
Вдивляйтеся пильно в матусю і сина,
Їх в душах своїх назавжди збережіть.
Запалимо свічку за долю-наругу.
За наш український пригнічений рід.
Щоб раз і назавжди сконали недуги,
Щоб встали з колін ми, як західний світ.
А вила, на всяк, щоб були наготові,
І стіни надійно тримали свій дах.
Бо сила не тільки у Божому слові,
А ще в непохитних левиних серцях.
Єднаймося, любі, і в пісні, і в горі.
Запізно бува, як воли заревуть.
Міцні та обачні, коли ми в соборі,
Нікчемні ж ми вкрай, якщо нас розведуть.
Тримаймося ж, любі, надійно в соборі.
Присутні вшанували пам'ять жертв голодомору хвилиною мовчання і покладанням квітів до пам’ятного знаку.
Більше світлин: https://imgur.com/a/2qnAhbV