За дорученням міського голови Леоніда Лазуренка до ювіляра завітали голова Організації ветеранів України м. Люботин Сергій Котихін, керівник прес-центра Микола Пархоменко й голова первинної організації селища Караван Лідія Кучерява. Свій день народження ювіляр відзначав значно раніше, але в умовах карантинних обмежень, вітання Іван Петрович все ж таки отримав, і разом із дружиною Вірою Олександрівною радо зустрічав гостей.
Історію свого життя повідав Іван Петрович. Народився він у селі Голінка Глинського району, що на Сумщині, в незаможній селянській сім’ї. у батьків було три сина, Іван – наймолодший.
На початку Другої Світової війни старші брати пішли на фронт. Найстарший – воював проти німецьких нацистів, середній – проти японських самураїв на Далекому Сході, а Іван працював у колгоспі на різних роботах.
Німецькі загарбники захопили село, і в першу чергу біля церкви поставили шибеницю, і людей, яких підозрювали у зв’язках із партизанами, вішали без суду і слідства. Велика кількість земляків Івана Свириденка загинули від рук нелюдів. Але найбільше лихо спіткало хлопця, коли в 1944 році пішли із життя один за одним батько й мати. Тільки завдяки добрим людям, сироті вдалося врятуватися від голодомору 1946-1947 років.
Іван закінчив 7 класів, які в ті повоєнні роки вважалися майже вищою освітою, вступив до ремесленого училища при цукровому заводі, і, освоївши професію турбініста парових машин, залишився працювати на цьому підприємстві.
У 1950 році був призваний до лав армії, служив поруч міста Ленінград. Після закінчення строкової служби, повернувся до рідного краю, і в місті Червонозаводське влаштувався працювати на цукровий завод, а потім на спиртовий комбінат. У 1955 році одружився на прекрасній дівчині Вірі, і в цьому ж році вступив до Лохвицького технікуму харчової промисловості, після закінчення якого здобув спеціальність техніка-механіка.
Керівництво спиртового комбінату високо оцінило здібності, енергійність, наполегливість, відповідальність та працьовитість молодого спеціаліста і порекомендувало Івана Свириденка перевести на посаду інженера-механіка Клеменівського спиртзаводу, що в Богодухівському районі, де він пропрацював до 1976 року. У цей же період заочно навчався в Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства, закінчивши який, отримав спеціальність інженера-механіка.
У 1977 році разом із сім’єю переїхав на постійне проживання до селища Караван. Директор Караванського спиртзаводу запропонував Івану Петровичу стати директором Караванського заводу кормових дріжджів. Довелося тут працювати не самому, а сімейною династією: Віра Олександрівна стала керівником лабораторії, син Сергій, його дружина Світлана та донька Тетяна також стали працівниками заводу. Загальний робочий стаж сім’ї Свириденків становить 140 років!
У той час на цьому державному підприємстві працювало 150 робітників. І новий директор поставив собі за мету: забезпечити квартирами своїх працівників. Було збудовано дві багатоповерхівки, згодом ще дві, і за рахунок підприємства 141 сім’я безкоштовна отримала квартири з усіма зручностями.
За кошти підприємства практично було покращено інфраструктуру селища: збудовано дитячий садочок на 90 місць, чотири багатоквартирні будинки на 141 квартиру, глибоководну свердловину, введені в експлуатацію очисні споруди, заасфальтовано центральну дорогу в селищі. Постійну турботу підприємство виявляло про мешканців міста: допомагало міській раді, школі, садочку; працівники мали можливість за рахунок підприємства оздоровлюватися на морі.
Також співробітники отримали земельні ділянки для використання їх під дачі.
Голова первинної організації селища Караван Лідія Кучерява, яка в ті роки працювала заступником директора з виховної роботи Караванської школи, згадує, як за рахунок коштів, які виділило керівництво заводів, вона із вихованцями їздили в місто Гомель на екскурсію. Враження від поїздки залишилися в пам’яті на довгі роки.
У 1985 році на Виставці досягнень народного господарства у м. Москві Україна представляла макет Караванського заводу кормових дріжджів і отримала почесне друге місце, срібну медаль, а керівник заводу нагороджений медаллю ВДНГ «Фахівець профільного виробництва».
Уже у 1991 році завод кормових дріжджів стає головним підприємством Харківського обласного виробничого об’єднання по птахівництву.
За довгий час трудової діяльності Іван Петрович став шанованою людиною в селищі Караван та місті Люботині, є Почесним громадянином м. Люботина, його ім’я занесене до книги «500 впливових особистостей ХХІ століття»; обирався він депутатом Люботинської міської ради, а в 2000 році йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Люботин».
Загальний стаж роботи ювіляра становить 57 років. Зараз Іван Петрович перебуває на заслуженому відпочинку, але, не зважаючи на свій поважний вік, він веде активний спосіб життя і допомагає місцевій громаді.
Міський голова Леонід Лазуренко, виконавчий комітет міської ради, Організація ветеранів України м. Люботин, мешканці селища Караван, працівники заводу щиро вітають Івана Петровича зі славним ювілеєм і зичать здоров’я, удачі, бадьорості духу, доброго настрою, сімейного затишку і добробуту, підтримки рідних і близьких людей.
Микола Пархоменко – керівник прес-центру РОВ м. Люботин,
Лідія Кучерява – голова первинної ветеранської організації селища Караван
Автор: 
Додано: 
Переглядів:558 
Категорія - [
Коментарі (0)
