Нескорена долею
Своїми спогадами про пережиті буремні роки Другої Світової війни із ветеранством міста поділилася мешканка селища Караван, колишній остарбайтер Галина Герасимівна Каліненко.
Народилася наша героїня у 1926 році в селі Барчани, яке розташоване поруч із містом Люботин, у бідній селянській родині. У її батьків Євдокії Яківни і Герасима Дмитровича було дві доньки й два сина. Галина була найстаршою.
Після закінчення семи класів дівчина мріяла про подальше навчання, але здійснитися мріям перешкодила Друга Світова війна.
Німецькі загарбники окупували й село Барчани. Вони відбирали в населення корів, свиней, курей та іншу живність. У сім’ї був відгодований кабанчик, і дідусь вночі його зарізав, сало і м’ясо засолив, впакував у ящики і закопав на городі.
Одного ранку до будинку Галини увірвалося двоє озброєних німецьких солдат і поліцай, які наказали негайно прибути до колгоспного двору. Там уже зібралося багато односельців, хто мав коней, приїхали туди на возах. Прибулим зачитали постанову про встановлення «нового порядку», за невиконання якого порушників чекало суворе покарання.
Німці постійно влаштовували облави на молодь, зганяли її до колгоспного двору, а звідти під конвоєм на возах доставляли до Південного вокзалу і товарними вагонами відправляли на примусові та каторжні роботи в німецькі табори.
Галину також не оминуло це лихо, вона була доставлена до Харкова. Мешканцям її села стало відомо, що вагон із молоддю буде зупинятися на станції Люботин. Вночі потяг прибув на станцію, де була виставлена охорона, яка не давала можливості наблизитися до вагонів. Але люди відчайдушно бігали вздовж потяга, вигукували імена рідних, щоб передати їм продукти. Матері Галини все ж таки вдалося передати вузлик із продуктами. У подальшій дорозі до Німеччини потяг ще декілька раз зупинявся, але вже до вагонів нікого не підпускали.
У місті Дрездені, куди прибув потяг, їх вишикували перед німецькими бауерами, які підбирали для себе робочу силу на заводи, фабрики, сільське господарство та підприємства.
У колону потрапила і Галина. Господарем фабрики, де виробляли снаряди і запасні частини для літаків, був старий дід Шмідт, який вже ледве ходив у супроводі брата, спираючись на дві палиці.
Галину і решту остарбайтерів поселили у бараки, які знаходилися на великій відстані від фабрики. Остарбайтери жили в нестерпних умовах. У бараках були двохярусні ліжка із матрацами, набитими соломою. Про харчування нічого було й говорити, бо щоденно годували бруквою, якоюсь юшкою та давали 200 грамів хліба.
Щоранку їх піднімали о 5 годині, і колоною під конвоєм озброєних автоматників із вівчарками вели на робочі місця, і до роботи приступали о восьмій ранку.
Про події на фронті робітники нічого не знали. А коли вночі літаки бомбили місто, то всі переховувалися в підвальних приміщеннях.
Галина передала листа додому, так за це порушення її посадили до в’язниці на три місяці.
Одного ранку їх ніхто не виганяв на шикування, а пізніше зайшов німець і сказав, щоб робітники збирали свої речі і йшли до табору. Остарбайтери були здивовані, що не було жодного німця і їхньої наглядачки-німкені. Раптом вони побачили, як назустріч їм рухалося декілька вантажівок із воїнами. Їх командир повідомив радісну новину, що ворога розбито, Німеччина капітулювала, і всі полонені вже вільні. Зі сльозами на очах дякували своїм визволителям невільники.
Згодом остарбайтерам запропонували заповнити анкети для подальшого відправлення їх на батьківщину. І вже щасливі поверталися до рідного краю. Галина встала з потяга на зупинці Раднаркомівська, тут зустріла знайомого чоловіка, який повідомив їй, що її сім’я здорова, але батько загинув смертю хоробрих на фронтах війни.
Вже з часом Галина влаштувалася працювати на Караванський спиртовий завод. У 1949 році одружилася із учасником війни Василем Митрофановичем Скрипицею, народила сина Василя. Має двох онуків і трьох правнуків.
На заводі пропрацювала 30 років, ветеран праці, відзначена державними нагородами. Перебуває на обліку в обласній організації остарбайтерів.
Голова Організації ветеранів України Сергій Котихін,
керівник прес-центра Микола Пархоменко,
голова первинної ветеранської організації
селища Караван Лідія Кучерява
Автор: 
Додано: 
Переглядів:434 
Категорія - [
Коментарі (0)
