Люботинські ветерани щиро вдячні благодійному фонду «Від серця до серця»
Нещодавно голові Організації ветеранів України м. Люботина Сергію Котихіну надійшла інформація про те, що завдяки керівникові благодійного фонду «Від серця до серця» Роману Соболю і працівників фонду Дмитра Смерчинського та Ганни Матченко з’явилася можливість забезпечити дровами мешканку міста Люботин, 95-річну ветерана праці, в’язня Другої Світової війни, остарбайтера Ганну Демидівну Барчан.
Декілька годин поспіль авторові цих рядків і голові ветеранської організації довелося очікувати, доки із Люботинського лісництва пізно ввечері будуть доставлені дубові дрова.
Від усього серця дякувала Ганна Демидівна благодійному фонду «Від серця до серця» та всім тим, хто брав активну участь у наданні допомоги.
Господиня разом із донькою запросила до будинку і трохи поділилася з гостями історією свого життя.
20 жовтня 1941 року розпочалася окупація міста Люботина німецькими загарбниками, а з нею масові репресії й арешти мирного населення. За увесь час окупації на примусові роботи до Німеччини вивезено 980 юнаків і дівчат. До цієї когорти потрапила і Ганна. На початку червня 1942 року знайомий поліцай, який багатьох мешканців міста застерігав про небезпеку, яку їм готували окупанти, повідомив, що готується облава на молодих хлопців і дівчат для відправлення до Німеччини. Ганна разом із декількома молодими людьми відправилися до Дніпропетровська під виглядом провести обмін речей на продукти. Повернувшись додому, Ганна з подругою, зморені поїздкою, лягли в сараї відпочити, а в цей час поліцаї, зайшовши на подвір’я, почали стукати у хатні двері, де відпочивали батько з матір’ю. З переляку дівчата стали втікати, та поліцаї їх запримітили і сказали батькам, що будуть відправляти в Німеччину їх доньку. Батьки зі сльозами благали відпустити Ганну, та ті погрожували розстрілом за непідкорення владі. Щоб врятувати батьків від загибелі, Ганна покірно пішла з поліцаями.
У Німеччині на заводі робітниць підготували для роботи на токарних і свердлильних станках. Із болванок металу вони змушені були виточувати заготовки до гранат. В інших цехах проходила начинка усім необхідним для цієї смертоносної зброї. Знаючи, що гранати направлені будуть на їх земляків, робітники, як могли, намагалися зіпсувати продукцію, за що неодноразово були покарані наглядачами.
Примусова праця на заводі тривала до того часу, поки їх не звільнили американські та англійські війська. До вересня 1945 року полонених звозили в табори ближче до кордону з Францією, де їх формували у групи і направляли до українського кордону. Неможливо передати відчуття великої радості, коли у вересні 1945 року Ганна переступила поріг рідної хати, де після довгої розлуки її зустрічали щасливі батьки.
Усе пережите довго снилося у кошмарних снах. Та незабаром красуня Ганна зустріла своє кохання, і з Степаном Миколайовичем виховали двох дітей, щасливі двома онуками і чотирма правнуками. Та, на жаль, вже 27 років, як чоловік пішов із життя.
Упродовж 30 років Ганна Демидівна працювала в Дорожньому буфеті майстром-кондитером кондитерського цеху, а загальний стаж роботи становить 40 років.
Тож нашій невтомній трудівниці залишається побажати активного довголіття, міцного здоров’я, родинного благополуччя, незгасимої енергії, пошани і підтримки від рідних і близьких та світла у вікнах домівки.
Микола Пархоменко – керівник прес-центра РОВ м. Люботина