Життя, в якому не було дитинства
Лідія Костянтинівна Барчан (у дівоцтві Качайло), народилася в селі Пархомівка Краснокутського району, що на Харківщині, 4 січня 1941 року.
Нелегку долю довелося прожити ювілярці Лідії Костянтинівні: важкі роки війни, голод і нестатки. Їй було лише півроку, коли фашистські загарбники напали на рідну землю. Її батько добровольцем пішов на фронт. Як досвідченого машиніста паровоза, Костянтина Митрофановича було направлено до Одеси для відновлення залізничних колій після бомбардування німецькими літаками. Впродовж двох місяців проводили ремонтні роботи, і щоразу, як тільки завершували ремонт ділянки колії, налітала авіація противника, і ця ділянка знову піддавалася бомбардуванню. Під час одного із таких нальотів і загинув батько Лідії Костянтинівни.
У перші дні війни німецькі солдати увірвалися до села Пархомівки і вигнали з хати матір із дітьми – малою донькою і старшим сином. Сім’я змушена була поселитися у сусідському льоху. А в 1943 році, при відступі, окупанти спалили хату Лідії і всі забудови, забрали худобу, птицю, і залишилася сім’я без засобів для існування. Їх, нещасних, приютила добра сусідка-вдова, яка у своїй хатинці виділила їм невелику кімнату. Мати, Євдокія Леонтівна, десь дістала мішок соломи, розіслала на підлозі, і для них то була і перина, і подушка, і ковдра.
Під час голоду 1945-1947 р.р. мати, щоб врятувати дітей від голодної смерті, змушена була їх віддати у найми, де вони могли харчуватися та мати якусь одежину.
У дитинстві у дівчини було велике бажання навчитися вишивати і шити на швейній машинці. У сусідки, де проживала сім’я, була така машинка, і дівчинка швидко навчилася на ній шити. До Лідії почали звертатися люди з проханням пошити вбрання для дітей і дорослих, їм подобалася робота, і замовлень надходило все більше. Але, що характерно, ні з сусідів, ані з подруг вона ніколи не брала грошей за виконану роботу.
Мати Лідії досить гарно грала на гітарі, а її подруга – на акордеоні. Дівчина часто їм підспівувала, і ще в шкільні роки почала виступати у шкільній і сільській художній самодіяльності.
Коли Лідії було 15 років, вони переїхали до міста Люботин, де вона із відзнакою закінчила загальноосвітню школу № 14 (зараз школа № 2), вступила до Харківського технічного училища № 4, по закінченню якого отримала професію майстра із пошиву військової форми для армії. Як відмінницю навчання, Міністерство оборони направляє її в Москву, а потім у місто Приозерське, де відпрацювавши два роки, вона повернулася до міста Люботин.
У Харкові вступила до механіко-технологічного технікуму, який закінчила з відзнакою і потім влаштувалася працювати на швейну фабрику № 1 економістом і далі начальником кадрового відділу. Суміщала роботу із навчанням у Харківському інженерно-економічному інституті, далі була переведена на роботу до Харківського обласного управління побуту, де пропрацювала 16 років.
У 1962 році вийшла заміж за Анатолія Барчана, який в ті роки працював заступником директора Люботинського ТУ-16.
Багато років працювала у районному комбінаті побутового обслуговування на посадах економіста, головного інженера, заступника директора і згодом директора.
У 90-роках відбулося об’єднання підприємства із Південним райпобуткомбінатом, а директором підприємства було призначено людину з великої літери – Олександра Васильовича Мороза. Декілька років пощастило працювати поруч із ним. Загальний стаж роботи Лідії Барчан складає 49 років.
Перебуваючи на пенсії, Лідія Костянтинівна активно займалаться громадською роботою. У 2000 році бере участь у Харківському обласному конкурсі «Супер-бабуся». Впродовж восьми років разом із колективом займається латино американськими танцями, і з концертними програмами виступають у багатьох організаціях і учбових закладах.
У 2008 році Організація ветеранів України м. Люботин запропонувала Лідії Барчан очолити первинну ветеранську організацію та займатися волонтерською роботою. За ці роки довелося постійно працювати з ветеранами, надавати їм необхідну допомогу і вітати зі святами. Люди поважного віку завжди залишалися задоволені турботою й увагою до них.
А нещодавно на ювілейний день народження до Лідії Костянтинівни із щирими побажаннями завітали голова Організації ветеранів України м. Люботин Сергій Котихін, голова Бабаївської селищної ради Олександр Мороз із ветеранами сел. Бабаї, голова ветеранської організації Віталій Кошель, друзі й сусіди.
Шановна Лідія Костянтинівна, вітаємо Вас з днем народження.
Хай у кожній днині – світить сонце ясне,
І дарує тільки радість і добро.
Хай пахучим квітом стелиться дорога,
Хай відходить вдалеч горе і біда.
Хай же будуть щастя і міцне здоров’я,
Любов і повага – на многії літа!
Микола Пархоменко – керівник прес-центра РОВ м. Люботин
Автор: 
Додано: 
Переглядів:213 
Категорія - [
Коментарі (0)
