У ті страшні роки в Україні загинуло близько 10-ти мільйонів жертв, на Харківщині − близько 2-х мільйонів.
Харківщина була однією з центральних зон голодомору. Не оминуло це страшне горе й Люботин. Багато люботинців працювало на заводах і фабриках Харкова, на залізниці, де одержували свій невеликий пайок. Цей пайок вони ділили між членами родини, що давало якусь примарну надію вижити. Тому масового вимирання селянства, як в інших районах України, в Люботині не було. Але у місті було багато селян з навколишніх сіл, які намагалися знайти продукти. Селяни, щоб вижити, йшли і їхали до Харкова. Міліція, яка мала завдання затримувати цей людський потік, знімала їх з поїздів, затримувала на дорогах. Тоді вони, пухлі, розташовувалися біля вокзалу у надії якось потрапити на поїзд. Ходили по місту, жебракуючи Христа ради.
Міжнародна комісія по розслідуванню голодомору в Україні визнала, що Сталін та ВКП (б) намагалися через голод нанести смертельний удар по Україні, по українській нації.
Тож помолімося словами, що йдуть від душі, за убієнних голодом, і 23 листопада приєднаймося до всеукраїнської акції «Запали свічку», яка розпочнеться о 16 годині. Запали свою свічку, зігріваючи душі тих, кого в тридцять третьому не відспівували, не оплакували, не проводили в останню дорогу, не поминали… Поставлена на вікно свічка – данина тим, хто не корився і не був здоланий. Палаюча свічка – наша пам’ять про мільйони загублених життів.
Автор: 
Додано:
Переглядів:361 
Категорія - [
Коментарі (0)
Роздрукувати