Без права на забуття!

Найстрашнішою трагедією українського народу був голодомор 30-х років. Не оминуло це горе й Люботин. Багато люботинців працювало на заводах і фабриках Харкова, на залізниці, де отримували невеликий пайок. Цей пайок вони ділили між членами родини, що давало якусь примарну надію вижити. Тому масового вимирання селянства, як в інших районах України, у Люботині не було. Але до міста прибувало багато селян із навколишніх сіл, які намагалися знайти тут продукту. У цей період люди їли що завгодно, аби втихомирити муки голоду. Селяни, щоб вижити, йшли і їхали до Харкова. Люботинська міліція, яка мала завдання затримувати цей потік, знімала. їх з поїздів, затримувала на дорогах.

Тоді вони, пухлі, розташовувалися біля вокзалу у надії якось потрапити на поїзд. Ходили по місту, жебракуючи Христа ради.

Із споминів очевидця Голодомору Юрченко Ольги Олексіївни: «Я працювала в Управлінні Південної залізниці. Нас, тоді ще молодих, посилали збирати по Харкову пухлих дітей і зводити їх до спецприйомників. Збирала померлих спеціальна команда. Часто брали й тих, хто ще ворушився. Харківщина на початку 30-х років була однією з центральних зон голодоморного лиха. Не було в області жодного села чи містечка, котре не зазнало голодного жаху. Скільки жертв голоду мала Харківська область досі не встановлено. Відомо лише, що за три місяці 1933року тут померло 600 тисяч чоловік».

Голод 1932-1933 років чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося повернути – ні матеріальних, ні тим більше людських. Мільйони людей, які загинули голодною смертю, не можуть безслідно розчинитися у часі і просторі. Про них пам'ятатимемо ми, хто вижив, їх діти та онуки. Харківська область мала служити взірцем колективізації, їй ще досталася сумна доля стати центром голодомору в Україні. Пам'ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога всім сущим на Землі. За даними різних дослідників, масовий голодомор поглинув від 5,5 до 9 млн. людей. Замучені й загиблі від голодомору жертви заслуговують на людську пошану, пам'ять, Божу молитву, увічнення.

Використані матеріали Державного архіву Харківської області, матеріали з фондів Люботинського краєзнавчого музею.

Директор КЗ « Люботинський міський  краєзнавчий музей»

 Л. Каракаптан .