Чорний птах голодного року 

   Голодомор 1932-1933 років – найстрашніша сторінка в історії українського народу. Історики та політологи називають голод цих років «штучним» або «рукотворним».

Упродовж 22 місяців українське село було соціальною резервацією, де функціювала безжалісна карально – репресивна система, яка супроводжувалася катастрофічними втратами сільського населення ганебними для людини явищами канібалізму, фізичним покріпаченням великих груп людей, терором, голодомором, гулагівськими таборами, розкуркуленням, депортаціями. Виснажлива і безплатна праця колгоспників видавалася за трудовий героїзм, а жертовність і політична лояльність до режиму радянських людей – виразником патріотизму.

   Колективізація селянських господарств йшла рука об руку з розкуркулення . Ідею «ліквідації куркульства як класу» Сталін уперше висунув 27 грудня 1929 року. Усі куркульські господарства поділялись на 3 категорії:

1.контрреволюційний актив,який вів активну антирадянську роботу, організовував тарористичні акти і заколоти;

2.великі куркулі, які активно не виступали проти колективізації, вони виселялися з сім'ями у віддалені північні райони;

3.всі інші куркулі, хто не чинив будь-якого опору, їм надавалися зменшені земельні ділянки за межами колгоспних масивів.

      В Україні за роки колективізації було ліквідовано близько 200тисяч куркульських господарств, це 1,2 млн.чоловік сільського населення.

     На початку 1928р. в умовах надзвичайних заходів «кризи хлібозаготівель « Й.В.Сталін висунув лозунг суцільної колективізації. З самого початку колективізація розглядається як засіб для прискорення індустріалізації, розв’язання хлібної проблеми, ліквідації заможного селянства – головного ворога радянської влади.

     Страшного удару зазнала заможна частина селянства району. Ті, що потрапили під розкуркулювання, позбавлялися не лише виборчих прав, а й можливості вступити до колгоспу.

 У них повністю , або частково забиралося майно, засоби виробництва, худоба.

Вони  ставали жебраками, їх часто виганяли з рідної хати на вулицю.  Чимало розкуркулених разом з дітьми були вислані на поселення до Уралу, в Сибір та Північні райони Сибіру.  Багатьом господарям, що залишилися на місці, доводилося виконувати твердий план хлібозаготівлі.  За його невиконання – суворе покарання: штраф адміністративним порядком у межах до п’ятикратного розміру вартості хліба, що його треба було здати, опис і продаж майна з торгів.

    У селищі Караван розкуркулили сім’ї  Михайла Певного (сам він не дожив до цих часів) Олексія Кулика (мав куркульський наділ – 3 дес.), Єфросинії Сови, Пилипа Свинаря.

  Єфросинія Сова мала  капітальний цегляний масивний будинок німецького типу з півметровими стінами в товщину, який дістався їй від батьків, німецьких колоністів. Вона сама виростила 7  дітей, яле, як згадує її невістка, Єфросинію «крепко вышвырнули» із власного будинку, розпродали майно, а саму виселили за межі області.  У 1931 р. старенька Єфросинія повернулася до Люботина і в 1942р. померла.  Розкуркулили і сина Олександра , який працював машиністом паровоза в Люботині. У 30-ті рр.. у будинку Сови відкрили притулок для бездомних дітей.

( Сова Олександр Васильович, 13.05.1890 , с. Огульці Валківського району Харківської обл.. Помічник машиніста. Депо Ж/д Люботин. Син кулака. Грамотний. В 1930 році засуджений по ст. 177 на 5 років висилки та 5 років  позбавлення виборчих прав, конфіскація майна.

 Склад сім’ї: дружина Євдокія Федорівна, син Віктор ,1920р, син Георгій , 1922р.

З матеріалів допитів Олександра Сови «Я син кулака, майно моїх батьків забрали в 1930 році, хату і всю присадибну землю, в ньому розмістили колгосп ім.. Ілліча, села Яловенкове Люботинського району. Земля теж відійшла в колгосп. Був під судом в 1930р. за ображення судового виконавця під час виконання ним службових обов’язків  і був засуджений до 5 років вільного вислання та 5 рокам позбавлення виборчих прав з конфіскацією всього майна, але по касації я був засуджений тільки до 1 тисячі рублів штрафу – більше засуджений не був.»

Із  матеріалів допиту Люботинського відділку Робоче – селянської міліції Управління НКВС по Харківській області. « Під час слідства установлено, що Сова О.В. до революції мав до 30 га землі, цегляний завод та постійну рабсилу батраків до 20 чоловік.. В 1930 році був розку лачений. «Будучи враждебно настроен против существующего строя, вел среди колхозников контрреволюционную агитацию и, восхваляя старый капиталистический строй, говорил: с колхозов толку не будет, т.к. там уже люди голодные и настроены против колхоза, и колхоз распадется. Теперь народ мучится, а не живет. Раньше все можно было дешево купить, а теперь нет ничего, и все дорого.  Советская власть ограбила и забрала все имущество.

   Пытаясь разложить колхоз, говорил, что «передовые люди колхоза – это есть гады.  Все равно колхозы распадутся, и все, что у меня было отобрано, возвратится мне.»

   Считая преступление Совы А.В. вполне доказанным, постановил: следдело по обвинению Совы А.В. представить на рассмотрение Особой тройки при НКВД по Харьковской области для заслушивания по 2 категориям.

   Майно розкуркуленого Олексія Кулика розпродали, будівлі забрали до створеного в селі колгоспу Ілліча, а будинок перенесли до центру селища під гуртожиток Караванського спиртзаводу. Стоїть він і досі під №9

    Розпродали і майно Пилипа Свинаря, а його будинок перетворили в гуртожиток свинбази, яку організували на його подвір’ї .

   Колгосп імені Ілліча було організовано на подвір’ї Певного. Все його майно, свинарник, господарчі будівлі, худобу, ставок конфісковано, а саму сім’ю виселено, і вона безслідно зникла.

   З хутора Яловенкового виселили Нанова Дмитра Івановича, який « …своєю агітацією робить великий вплив на темну масу, має близькі стосунки з куркульством, під впливом яких зривав неодноразово загальні збори, великий скупник та продавець  сільськогосподарчої продукції.

 Жорсткий курс із застосуванням сили щодо селян викликав з боку останніх  відчайдушний опір. Було все: і протиправні дії з боку партійних і державних органів, розорення не лише куркульських, середняцьких, а подекуди навіть незаможних господарств, і провокаційне розпалювання протистояння, ворожнечі на селі, і терористичні акти у відповідь.

     20 листопада 1932 року Раднарком УРСР прийняв Постанову «Про заходи до посилення хлібозаготівель». Ключовим серед нових репресивних заходів були пункти про дозвіл райвиконкомам передавати в рахунок хлібозаготівель всі створені в колгоспах натуральні фонди- насіннєвий, фуражний,продовольчий, запровадження «натуральних штрафів», повернення розданого під час жнив авансового хліба.

Харківщина на початку 30-х років була однією з центральних зон голодоморного лиха. Не було в області жодного села чи містечка, котре не зазнало голодного жаху. Скільки жертв голоду мала Харківська область досі не встановлено. Відомо лише, що за три місяці 1933року тут померло 600 тисяч чоловік

Із спогадів очевидців:

Записав Гаркавенко А.М.

Найстрашнішою трагедією українського народу був голодомор 30-х років. Не оминуло це горе й Люботин.Багато люботинців працювало на заводах і фабриках Харкова, на залізниці, де одержували невеликий пайок. Цей пайок вони ділили між членами родини, що давало якусь примарну надію вижити. Тому масового вимирання селянства, як в інших районах України , в Люботині не було.  Але у місті було багато селян з навколишніх сіл, які намагалися знайти продукти. У цей період люди їли що завгодно, аби втихомирити муки голоду. А відібране зерно лежало горами, часто просто неба, гнило, оточене дротом та під охраною військ НКВС. Селяни , щоб вижити, йшли і їхали до Харкова. Люботинська міліція, яка мала завдання затримувати цей потік, знімала їх з поїздів, затримувала на дорогах. Тоді вони, пухлі, розташовувалися біля вокзалу у надії якось потрапити на поїзд. Ходили по місту, жебракуючи Христа ради.

Із споминів очевидця Голодомору Юрченко Ольги Олексіївни:

Я працювала в Управлінні Південної залізниці. Нас, тоді ще молодих, посилали збирати по Харкову пухлих дітей і зводити їх до спецприйомників.

У Люботині померлих знімали з поїздів, збирали біля станції Люботин і закопували в ямах на залізничному кладовищі. Тепер там оранжерея, п'ятиповерховий будинок і стадіон школи №1.

Збирала померлих спеціальна команда. Часто брали й тих, хто ще ворушився.

Харківська область мала служити взірцем колективізації, їй ще досталася сумна доля стати центром голодомору в Україні.

  Голодомор в Україні, спричинений насильницькою, форсованою колективізацією, вертикаль влади, якій населення України не бажало підкорятися, розкуркулення з виселенням сімей трударів – хліборобів до Сибіру, конфіскаційні хлібозаготівлі, вивезення зерна з України – все своїм результатом мало вимирання хліборобських сімей, сіл, хуторів. Голод було спровоковано, щоб тримати народ у страхові й покорі. За даними різних дослідників, масовий голодомор поглинув від 5,5 до 9 млн. людей. Замучені й загиблі від штучно створеного тоталітарною державою голодомору жертви заслуговують на людську пошану, пам'ять, Божу молитву, увічнення.

 Використані матеріали Державного архіву Харківської області,

бібліотечного фонду Люботинської міської бібліотеки,

матеріали з фондів Люботинського краєзнавчого музею.