22 листопада у залі центральної міської бібліотеки відбулася  літературно-музична композиція, присвячена пам’яті жертв Голодомору на Україні у 1932-33 р.р. «Чорна сповідь моєї Вітчизни».

Перш за все, учні, для яких відбувся тематичний вечір, змогли ознайомитись з експозицією у краєзнавчому музеї, де були представлені матеріали, речі та фотознімки того трагічного часу.

Директор музею Каракаптан Л. М. розповіла дітям про 1932-1933 роки у місті Люботині. Лекція була цікава і дуже пізнавальна, діти дуже уважно слухали.

Літературно-музичну композицію підготували працівники центральної бібліотеки та театральний гурток «Чародії» Люботинського міського будинку культури, у якого, до речі, був дебют.

Дуже зворушливо та проникливо юні актори під трагічну музику читали вірші. «Мати-Україна» та її «діти» просили Господньої милості: “Небо! Поможи! Дай манни небесної погодувати помираючих! Саде! Сотвори диво! Плоду дай помираючим! Місяцю! Сили дай помираючим! Земле! Жита дай, гречки дай, проса дай не в липні, а у весняну пору дай!

Господи! Вседержителю наш! Чи ж ти осліп від горя і людських гріхів?! Господи! Невже і там, у Твоєму раю, є Україна, яку заселяєш від нині святими душами?! Ти ж умів двома рибинами і п’ятьма хлібинами нагодувати п’ять тисяч. Сотвори диво – нагодуй! Порятуй!

Куди ж ви всі відійшли? Чи ж не бачите, що доточується  кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?”.

 А слова її «дитини» :

Жити хочеться, жити…
               Не наливається жито.
               Ні кропиви під тином…
               З голоду пухне дитина.
               Весь народ у безтямі,
               Хрест підрубали на храмі.
               За віщо караєш нас, Боже,
               Що ми зробили негоже?…

навертали сльози у присутніх глядачів.

Дівчинка в українському костюмі  винесла композицію свічки з колосками, перев’язаних чорною стрічкою: «Це моя запалена поминальна свіча по тих 9-и мільйонах українців (а, може, й десяти, хіба ж то зараз порахувати всі їхні кісточки) на тризну по жертвах страшного голодомору в Україні 1932 – 1933 років».

Лихо. Горе. Біль. Смерть… Це те, що залишає по собі слово Голодомор. Це страшна трагедія. Але це те, про що потрібно пам’ятати і не уникати. Не можемо ще раз такого допустити! І нині, запалюючи свічку, ми думаємо про тих, хто помирав від голоду, хто так і не дожив до весни тридцять третього. Вони – зразок волі і терпіння, приклад святих мучеників на землі.

Світла пам’ять безвинно померлим жертвам Голодомору.