Говорячи про агресивну поведінку дітей, не варто плутати її з капризами. Дитина, наприклад, може бути неслухняною і збудженою тому, що недоїла, недоспала або, наприклад, не звикла, щоб їй відмовляли. І ще, ви не замислювалися над тим, як часто ми пригнічуємо дітей, повчаючи їх? Як підрахував американський психолог Кетрін Кволс, щодня кожен із батьків у середньому пред'являє своїм дітям понад 2000 беззаперечних вимог, які передбачають негайне виконання! Отже, дітей до агресивності нерідко доводять самі батьки. А щоб розібратися в цьому явищі, слід знати, що згідно з науковим визначенням агресія - це мотиваційна поведінка або акт, який може часто завдавати шкоди об'єктам атаки-нападу або фізичного спаду іншим людям, що викликає у них депресію, напругу, страх, відчуття пригніченості, аномальне психопереживання.

  Яким чином народжується агресія?

- Агресія - це вже поведінка, а будь-яка поведінка викликана різними відчуттями: це можуть бути відчуття страху, образи. У дітей сплеск емоцій відбувається спонтанно: накопичення - випліскування. До речі, подібна поведінка спостерігається й у дорослих, що не вміють управляти своїми емоціями. Результат емоційного сплеску залежить і від темпераменту, і від виховання. Психологи Всесвітніх центрів взаємин, наприклад, рекомендують виховувати дітей, не накопичуючи негативні емоції. Ось, наприклад, як розвивається дитина до року? Вона ще маленька, претензії до неї не пред'являють, її не пригнічують. Якщо малюкові боляче - він кричить, тобто випліскує негатив. А як тільки починає підростати - дитині починають закривати рота. І вона мовчить до певної межі. А потім відбувається зрив.

 Дитина обирає модель поведінки одного з батьків, впливовішого. Можливо, з дочкою більше спілкується батько, він авторитетний і улюблений, тому дівчинка віддає перевагу машинкам. Але дитині важливо пояснити, як поводяться дівчатка, а як - хлопчики. Важливо пам'ятати, що у дівчаток, які розвиваються за типом хлопчиків, навіть фігури з часом можуть стати хлоп'ячими. У деяких народів не дарма існує ритуал ініціації чоловічого і жіночого начал. На Сході, наприклад, хлопчикові в 13 років дарують кинджал, а дівчинці - туфлі на підборах. Це певний ритуал прилучення до статі: у кожного - своя роль, своя поведінка, своя місія в суспільстві. На жаль, у пострадянському суспільстві багато що перемішалося, внаслідок ми отримуємо серйозні проблеми.Якщо маленька дівчинка б'ється, це може означати, що вона намагається привернути до себе увагу. Можливо, вдома дівчинка не відчуває себе любимою. Чи достатньо її обіймають? Чи цілують? Чи говорять їй, що люблять? Усі ці запитання дуже важливі. У дівчинки, можливо, накопичується негатив, який удома вона виплеснути не може. А коли б'є когось - на неї, нарешті, звертають увагу! Таким чином маленька дівчинка звільняється від болю. І дорослі нерідко поводяться так само: у відповідь на подразник когось штовхають, обзивають дурнем. У «потерпілого» залишається відчуття задоволення від неусвідомленої помсти, але після полегшення знову повертається незадоволення. От чому так важливо відстежувати свої дії: ми починаємо розуміти причини своєї поведінки. І не варто замовчувати проблеми. Їх треба вирішувати.

Чи може дитина ставати агресивною, просто копіюючи те, що вона побачила, наприклад, по телевізору?

 Дитина все сприймає на емоціях більшою мірою, ніж дорослий. І, звичайно, вона може перейняти поведінку свого улюбленого героя. Але якщо з дитиною батьки спілкуються на рівні відчуттів акуратно, дбайливо - дитина знову ж таки на рівні відчуттів боятиметься зробити комусь боляче. До речі, про відчуття в сімейному житті радянські психологи говорили рідко. У нас завжди вважалася благополучною та сім'я, де є мама, тато і матеріальний достаток. Для мене було одкровенням дізнатися, що в Америці благополучною вважається та сім'я, в якій можна говорити про свої відчуття. І ти будеш почутий. У нас таких сімей, на жаль, мало. Коли я почала спілкуватися зі своїми дітьми по-новому, першим досягненням для мене стало визнання сина: «Мама, я відчував себе таким щасливим!» Ось вона - перша ластівка: син заговорив про свої відчуття! Хоча я його про це не запитувала. Для нього це відчуття було найголовнішим. Коли ми дітей з народження привчатимемо до того, що відчуття - це важливо, вони рідше поводитимуться агресивно.    Не пригнічуйте дітей!

Усі   страшні злочини відбуваються в стані афекту. Людина не контролює себе, не розуміє, що робить. Те, що відбувається, свідчить про занедбаність виховання. Що раніше стримувало людей? Страх. А зараз страху немає, церкви немає, виховання немає. Нічого немає. Суспільство втратило обмеження. Завдання психологів - установити ці обмеження. Діти не народжуються агресивними, вони такими стають (ми не розглядатимемо приклади неповноцінних дітей). Формування сценарію життя починається з раннього дитинства. Якщо дитині давати безумовну любов, можливість експериментувати, відчувати себе сильною - усе буде гаразд. Інакше дитина боротиметься, почне маніпулювати тощо. Щоб змінити програму життя, може знадобитися кілька років. Але коректувати характер ніколи не пізно. Ось, наприклад, дитина розлила чашку молока. Реакція батьків може бути різною: перший, жорсткий варіант - посварили та нашльопали; другий варіант - м'який: мовляв, нічого страшного, калюжу витремо, молоко доллємо. У першому випадку дитина може вирішити: «Я - погана, тому що випустила з рук чашку!» І в другому випадку може вирішити фактично так само: «Яка я незграбна!». Але якщо дитину з раннього віку виховувати в радості - переможе її впевненість у собі.

Ми живемо для того, щоб отримувати позитивні відчуття - і не для чого іншого. Придивіться до своєї поведінки: ми все робимо задля наших позитивних відчуттів! І якщо ми хочемо добра собі, чому обділяємо дітей? Давайте дивитися в корінь, говорячи про агресивність: як часто ми пригнічуємо дітей! Пам'ятаєте дослідження про те, як одного разу в українському ліцеї дослідили самооцінку учнів? Виявилося, майже в усіх дітей занижена самооцінка. Тільки у двох школярів вона була гідною. Це означає, що на весь клас лише дві дитини не пригнічені і, як наслідок, неагресивні. Агресивні діти виростають у слабохарактерних батьків .Батьки повинні в перші роки життя дитини викорінювати в неї відчуття агресії. Якщо пустити дитячу агресію на самоплив і не звертати на неї уваги в ранньому віці, то, подорослішавши, дитина буде ще більш агресивна, ніж раніше.  Діти найбільш агресивні з 18-го по 24-ий місяці після народження. Проте, справжні прояви жорстокості можуть виявитися з 9-ти місяців до 4-х років. У цей період,   дуже важлива виховна роль батьків. Адже саме від них більшою мірою залежить, якою людиною виросте їх дитина. Тому в цьому ранньому віці необхідно присікати в своєму чаді пориви гніву і злості.  У батьків, які не стримували агресію дитини впродовж перших років життя, зростали жорстокіші і цинічніші діти. Надалі, будучи вже дорослими, вони ставали наркоманами або алкоголіками. Варто відзначити, що у жінок, які курять під час вагітності, вірогідність народити агресивну дитину дуже велика. Діти стають злими і через соціальні причини. Пік дитячої агресії відзначено в сім'ях з низькими доходами батьків, поганими стосунками в сім'ї. До того ж, якщо дитина народилася недоношеною або ж його мати в дитячі роки поводилася антисоціально, тобто великий ризик, що немовля, буде в підсумку жорстоким.  Аагресивна і жорстока поведінка людей і тварин перш за все пов'язана з низьким вмістом в їхньому мозку серотоніна - речовини, яка контролює апетит, сон, настрій та емоції людини.

Варто відзначити, що агресія - це реакція на зрив якоїсь діяльності, планів, на обмеження, заборони або несподівані труднощі. Найбільш схильні до неї маленькі діти, чия нервова система ще формується. Виявити ознаки жорстокості дуже просто. Спочатку вона виражається в дуже гучному грудному плачі. У пізнішому віці агресія стає формою протесту дитини, як відповідь на поведінку батьків. При тому не можна поступатися дітям, що маніпулюють батьками за допомогою криків і плачу. Інакше це увійде до звички малюка. Але й кричати на дитину не варто, оскільки це викличе нову хвилю агресії.

Ми прагнемо бачити своїх дітей щасливими, потрібними для довколишніх, щоб вони знайшли своє місце у бурхливому житті. Та раптом приходить біда, і в наші очі зазирає дике створіння, здатне на найжорстокіші вчинки. Це хиже звірятко ненавидить передусім себе і з презирством відштовхує все, що дорослі вважають цінним та істинним. І постає запитання, які причини призвели до такого прикрого явища, як «важкий підліток», «злочинець». Адже саме ваша дитина обміняла комп'ютер, книжки про добро, вічні прекрасні почуття, лицарство на брудні підвали, страждання наодинці. Обміняла на безпорадність серед чужих і часто жорстоких людей.Уже не дитина, утім ще й не дорослий, підліток залишається наодинці зі своїми труднощами, із власними переживаннями. Це тоді, коли батько і мати мають підтримати й відігріти серце і душу, а повертаються спиною чи навіть ідуть геть, звинувачуючи у всіх гріхах, підозрюють у ганебних вчинках, презирливо спостерігають за стосунками з однолітками, не бажають зрозуміти, що ця поведінка може бути бравадою, навмисною демонстрацією саме того, що від підлітка очікується. А що він при цьому відчуває, ніким не помічено.То чому ж ми, дорослі, не можемо чи не хочемо зрозуміти проблем своїх дітей, терпляче, із любов'ю поставитися до потреб дитини, зробитися не тільки їх контролерами і наставниками, а й найближчими друзями, поріднитися з їх інтересами і запитами. Адже дитина - це не бур'ян у полі, що може рости сам по собі, її слід виховувати, захищати, створювати умови для гармонійного розвитку, для підготовки до самостійного життя. Звичайно, потрібно враховувати потенціал особистості, її активність, прагнення до самопізнання і самотворення, здійснення власного життєвого сценарію.Дорослі для дитини є своєрідним «психологічним центром». Якщо «психологічний центр» в обличчі матері, батька не виконує покладені на нього природою та суспільством функції, у дитини з'являється почуття неспокою та небезпеки. Це - причина психологічного виштовхування людини, формування в неї особистої позиції ворожості, жорстокості.У кожної дитини є емоційні потреби, і дуже багато залежить від того, чи задоволені вони. Від цього залежить, як почувається дитина, це впливає на її поведінку.Є тверда залежність між ставленням дорослого до дитини і ставленням дитини до нього. Тільки ті діти, які пройшли сімейну школу гуманних почуттів, здатні набути надійний імунітет проти жорстокості, агресивності. І коли ми говоримо про становлення дитячої особистості, то своїм корінням її гуманізм сягає сім'ї і зміцнюється тоді, коли навколишнє життя ще не чинить на дитину вирішального впливу. Ось чому батьки, і тільки вони, відповідальні за дитячу жорстокість і агресивність.

 Л.Гільова, директор            

Люботинського МЦСССДМ