Статтею 564 Цивільного кодексу УРСР, який на сьогодні втратив свою чинність, було встановлено, що грошовий вклад, стосовно якого вкладник зробив розпорядження банку, не входив до складу спадщини, у зв’язку з чим на нього державним нотаріусом свідоцтво про право на спадщину не видавалось.На цей вклад не розповсюджувалися норми про обов’язкову частку у спадщині.Вклад видавався особі, яка була вказана у заповідальному розпорядженні, незалежно від часу її звернення до банку. При цьому, для одержання вкладу спадкоємцю достатньо було надати документ, що встановлює його особу, та свідоцтво про смерть вкладника.

   Стаття 1228 Цивільного кодексу України в редакції 2003 року встановила зовсім інший порядок оформлення спадкових прав на такі вклади. Відповідно до зазначеної статті вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. Заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна спадкодавця. Отже, право на грошовий вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (заповіт, заповідальне розпорядження), а тому, для оформлення своїх спадкових прав спадкоємцям вкладника необхідно звернутися на протязі шести місяців з дня смерті вкладника до нотаріуса за місцем відкриття спадщини для отримання свідоцтва про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину за заповідальним розпорядженням видаються нотаріусами лише після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини на підставі документів, які будуть свідчити про факт смерті заповідача, місце відкриття спадщини, а також документа, що підтверджує право власності спадкодавця на грошовий вклад. Крім того, на заповідальні розпорядження, зроблені установам банку, розповсюджуються норми Цивільного кодексу України про обов’язкову частку у спадщині. Коло спадкоємців, які мають право на її одержання, встановлено статтею 1241 Цивільного кодексу України. Перелік цих осіб є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Зокрема, до таких спадкоємців відносяться малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки.Зазначені особи не можуть бути позбавлені заповідачем права на обов’язкову частку у спадщині. Це право виникає у зазначених спадкоємців не залежно від згоди інших спадкоємців. Розмір обов’язкової частки у спадщині становить половину частки, яка належала б кожному з вищезазначених осіб у разі спадкування за законом. 

Завідувач Другою державною

нотаріальною конторою

Харківського району

Харківської області 

Н.В.Омельницька