З нагоди  Міжнародного жіночого дня 8 Березня в області проводиться

Гендерний марафон  «Ми рівні, бо ми того гідні!» 

Забезпечення рівності жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства і держави є важливою умовою й гарантією забезпечення прав людини та утвердження демократії, запорукою розв’язання соціально-економічних проблем країни у відповідності до Цілей Розвитку Тисячоліття, європейської інтеграції України, частиною міжнародних зобов’язань держави. Нерівні можливості реалізації жінок і чоловіків простежуються в різних сферах життя – в доступі до політичної участі та управлінських повноважень, у сфері економічних ресурсів та становищі на ринку праці; не втрачає значення проблема нерівного доступу до освітніх можливостей або системи охорони здоров’я. Прояви нерівності у сфері прийняття рішень та політичного представництва збільшили відрив України від розвинених країн Європи і світу. У рейтингу рівноправ’я за статтю наша держава посіла лише 64 місце із 135 країн. А у світовому рейтингу представництва жінок у владі  Україна на 118 місці із 180 держав.

         Основними проявами нерівності жінок і чоловіків є:

в політичній сфері:

надзвичайно великий розрив у кількісному представництві жінок і чоловіків у прийнятті політичних, економічних, соціально важливих рішень, а саме низький рівень представництва жінок (9,4 %) у складі Верховної Ради України, серед депутатів обласних рад - 12 %, районних рад - 23 %, міських -  28 %, сільських та селищних рад - відповідно 51 та 46 %.

в  економічній сфері:

високий рівень безробіття серед жінок – за даними Держстату в першому півріччі 2013 року жінки складали 53,5 % від загальної кількості зареєстрованих безробітних;

рівень економічної активності жінок нижчий порівняно з рівнем такої активності чоловіків. За даними Держстату в 2012 році рівень зайнятості жінок складав 54,8%, в той час як чоловіків – 65,2% від загальної кількості населення в Україні;

розрив в середніх розмірах заробітної плати жінок і чоловіків  коливається на рівні 30%. За даними Держстату, у 2012 році розмір середньомісячної заробітної плати жінок становив 2661 гривні, а чоловіків - 3429 гривень. Це пов'язано з горизонтальною та вертикальною сегрегацією на ринку праці, тобто зосередження жіночої зайнятості в секторах, що характеризуються нижчим рівнем оплати праці, а також обмежений доступу жінок до керівних посад у всіх видах економічної діяльності;

рівень участі жінок у приватному підприємництві нижчий за рівень участі чоловіків: жінки очолюють малих підприємств 26 відсотків, середніх - 15 і великих підприємств - 12 відсотків.

в соціальній сфері:

неналежний рівень забезпечення умов для гармонійного поєднання сімейних і професійних обов’язків – існує невизнання подвійного навантаження працюючих жінок, які поєднують роботу та домашню працю. Згідно з дослідженнями, для третини працюючих жінок графік роботи на підприємстві ускладнює поєднання сімейного та трудового життя;

існування гендерних стереотипів щодо «жіночих» та «чоловічих» професій. Існуючи гендерні стереотипи призводять до проявів дискримінації жінок при прийомі на роботу та при призначенні на керівні посади;

 поширене стереотипне уявлення про розподіл домашніх обов’язків між жінкою і чоловіком, брак суспільного сприйняття ролі чоловіка-батька;

гендерно-обумовлене насильство в сім’ї. За  офіційною статистикою МВС, кількість зареєстрованих фактів насильства в сім’ї щорічно зростає, при цьому близько 92% кривдників в Україні – чоловіки, а жінки складають 95% від усіх жертв гендерно-обумовленого насильства;

права на соціальне забезпечення – жінки частіше за чоловіків страждають від нерозвинутої інфраструктури дитячих садків та інших закладів для дітей, дієвих механізмів догляду за хворими та літніми особами, що призводить до соціального обмеження жінок у вимушених відпустках та зменшення їхньої конкурентоспроможності на ринку праці;

торгівля людьми – однин із негативних аспектів, пов’язаних із вразливим становищем жертв, зокрема через брак економічних можливостей та адекватних стандартів життя. Намагаючись отримати економічну незалежність, чоловіки та жінки часто шукають можливостей працевлаштування поза межами власної громади (в Україні або закордоном) і наражаються на небезпеку трудової, сексуальної або іншої форми експлуатації; 

права на здоров’я –  брак інформації та послуг в галузі репродуктивного здоров’я як для жінок, так і для чоловіків, недостатня увага та реагування на психологічне перенапруження.

          в сфері освіти і культури:

понад 56% зайнятих жінок мають вищу освіту (включаючи повну, базову та неповну вищу). Освітній рівень чоловіків істотно нижчий: повну вищу освіту мають лише 24,4%, неповну/базову – 16,8% зайнятих чоловіків.

Відсутня системна робота по формуванню ґендерної культури та подоланню ґендерних стереотипів, ідеї нерівності підтримуються засобами масової інформації та рекламою. Використання високого освітнього потенціалу населення на ринку праці України є невідповідність кваліфікаційного рівня вимогам посади або сфери прикладання праці.          

В результаті, певна частина населення з високими освітніми надбаннями вимушена працювати не за  фахом отриманої освіти або реалізувати свою трудову активність на посадах, які не потребують вищої освіти.

         Аналіз ситуації за останні 15 років свідчить, що реальних змін у сфері ґендерної політики можна досягти шляхом застосування спеціальних позитивних дій,  з використанням практики країн світу, які забезпечили реальне паритетне представництво жінок і чоловік при прийнятті рішень, рівноправну участь жінок у доступі до ресурсів і фінансів.

На виконання національного законодавства, міжнародних зобов‘язань України та з метою інтегрування ґендерної складової в усі сфери життєдіяльності суспільства планується:

– внесення змін до виборчого законодавства та Закону про політичні партії у частини введення спеціальних тимчасових заходів (в тому числі ґендерних квот);

– створення умов та можливостей для паритетної участі жінок і чоловіків у прийнятті політичних, економічних та соціальних рішень;

– забезпечення гендерного підходу при призначенні на посади, прийняття рішень  працівників в центральних органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування;

– зменшення існуючого розриву в оплаті праці між жінками і чоловіками;

– створення належних умов для забезпечення жінкам і чоловікам можливості суміщати трудову діяльність із сімейними обов'язками;

– розширення  соціальної інфраструктури, що дозволяє повернення працездатних жінок до активного ринку праці;

– врахування гендерної складової у навчальних планах, виховних і наукових програмах та заходах на всіх рівнях і в усіх закладах системи освіти;;

– подолання у суспільстві гендерних стереотипів, сексизму в рекламі, засобах масової інформації, в мережі Інтернет тощо.

– проведення інформаційних кампаній з метою висвітлення питань рівного розподілу сімейних обов’язків та відповідальності між жінками і чоловіками щодо виховання дитини.

– впровадження корекційних програм для осіб, які вчиняють насильство в сім’ї, та надання послуг та організації попереджувальної роботи у сфері протидії гендерно-обумовленому насильству;

– впровадження та вдосконалення державної політики спрямованої на подолання нових викликів торгівлі людьми, з врахуванням нових тенденцій та особливостей захисту різних гендерних груп;

-                   вдосконалення державної політики, спрямованої на попередження домашнього насильства, роботу, як з постраждалими від насильства в сім'ї, так і з особами, які вчиняють насильство.

                                                                      З ІСТОРІЇ СВЯТА

1857 р.

          8 березня в Нью-Йорку (США) робітниці швейних та взуттєвих фабрик зібралися на маніфестацію. Вони  вимагали запровадження 10-годинного робочого дня, сухих робочих приміщень. Рівної із чоловіками зарплатні та надання жінкам права голосу на виборах. В той час тривалість робочого дня жінок становила 16 годин на добу, на відміну робочого дня чоловіків, які вже домоглися його скорочення до 10 годин. Після 8 березня 1857 р. жінки почали вступати до профспілкових організацій.

1908 р.

         8 березня американки знову почали вимагати заборони дитячої праці, поліпшення умов праці на фабриках та надання жінкам права голосу. Наступного року  Соціалістична партія США проголосила останню неділю лютого Національним жіночим днем.

1910 р.

         8 березня на Міжнародній конференції  соціалістичних організацій у Копенгагені (Данія) Клара Цеткін запропонувала надати цьому дню міжнародний статус. Її ідею підтримали більше 100 делегаток – представниць 17 держав. Отримав цей день назву «День міжнародної солідарності  у боротьбі за економічне, політичне й соціальне рівноправ’я».

1965 р.

           У Росії було започатковано  відзначення дня 8 Березня як офіційного державного радянського свята. Що набуло статус вихідного дня. У газетах того часу 8 Березня називали «днем огляду бойових сил робітниць та селянок країни». Головний наголос робили на необхідності залучення жінок до зборів, гуртків політичної грамоти та до процесу класової боротьби й соціалістичного будівництва.

1975 р.

           Генеральна Асамблея  ООН  проголосила 1975 Роком Жінок, привертаючи в такий  спосіб увагу урядів до питання дискримінації прав жінок  у багатьох країнах світу.

1977 р.

           Генеральна Асамблея  ООН  схвалила Резолюцію № 32/142, згідно з якою кожній з країн-учасниць пропонувалося відзначати Міжнародний День Прав Жінок

                                                                                         Управління соціального захисту населення  Люботинської міської ради