Закони про притулок для біженців поважали ще стародавні ацтеки, ассирійці, греки, євреї, мусульмани та інші; у Біблії є опис втечі поневолених ізраїльтян із Єгипту.^[2] Грецький філософ Платон ще понад 23 сторіччя тому писав: «Люди та боги повинні виявляти більшу любов іноземцеві, віддалених од своїх співвітчизників та родини. Тому потрібно вжити усіх застережень, щоб іноземцям не чинили лиха».^[3] Мало не два тисячоліття пізніш, у XV сторіччі, маври та євреї змушені були залишати Іспанію через інквізицію. У пошуках релігійної свободи в XVII сторіччі пуритани знайшли притулок у заокеанській колонії Пенсильванії, яка зараз є штатом США. А в XVIII сторіччі знать у Франції змушена емігрувати унаслідок французької революції. Гугеноти зазнавали переслідувань у Франції близько 250 років; чимало з них загинуло від рук католиків у Варфоломіївську ніч 24 серпня 1572 р.

   Після зрушень Першої світової війни відбулося масове переміщення людей з малої Азії, Російської імперії та Балканів. У 1930-х роках чимало втекло з Китаю через вторгнення японської армії, а з Іспанії — унаслідок перемоги фашистів. А через нацистську загрозу 7 мільйонів євреїв та інших змушено покинути рідну батьківщини у час Другої світової війни.

В українській історії поставала неодноразово проблема біженців. Перший масовий виїзд українців закордон пов'язаний із політичними й сільськогосподарськими подіями з поворотом XVIII століття. Другий — у період 1918—21, цебто під час Першої світової війни, коли українці залишали місця проживання в силу обставин воєнного часу. Проте чи не найбільшу кількість біженців спостерігається у XX столітті: приблизно 200 000 вихідців з України, які опинилися з причин політичних у Європі внаслідок вибуху Другої світової війни, — відмовлялись повертатися в СРСР і згодом розселилися по різних континентах світу.

   Відповідно до абзацу 2 ст. 1 Закону України «Про біженців», біженець це особа, яка:

• не є громадянином України;
• внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності;
• не може або не бажає користуватися захистом країни внаслідок таких побоювань;
• не має громадянства (підданства) і перебуваючи за межами своєї країни не може або не бажає повернутися до неї внаслідок вказаних побоювань;
• Особа буде визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає умовам визначення, приведеного вище. Інші – економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може/не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.

   Для визначення статусу біженця проводиться відповідна процедура, яка здійснюється територіальними органами міграційної служби відповідно до Тимчасової інструкції про оформлення документів, необхідних для вирішення питання про надання, втрату та позбавлення статусу біженця. Остаточне рішення за заявами про надання статусу біженця приймається Державною міграційною службою.

 Територіальні органи міграційної служби  

   Територіальні органи міграційної служби безпосередньо здійснюють прийом та розгляд заяв від іноземців та осіб без громадянства про надання статусу біженця.           

В ході розгляду заяв  протягом трьох місяців з дня прийняття рішення про  оформлення  документів  для  вирішення  питання  про  надання статусу біженця проводяться:           

• відповідні співбесіди із заявником;           
• здійснюється перевірка органів  внутрішніх  справ та служби безпеки щодо  наявності  обставин,  за  якими статус біженця не надається;          
• ідентифікація особи;           
• перевірка поданої інформації;           
• медичне  обстеження заявника;           
• готується письмовий висновок щодо надання або відмови в наданні статусу біженця.     

 Державна міграційна служба 

Після отримання особової справи з органу міграційної служби ДМС протягом трьох місяців:           

• проводить перевірку інформації, яка міститься у особовій справі, у разі необхідності вимагає додаткову інформацію від органу міграційної служби, який здійснював розгляд справи;           
• у разі виникнення сумнівів щодо достовірності  інформації та  потреби  в  установленні справжності і дійсності документів звертається  з  відповідними   запитами   до   Міністерства внутрішніх справ України,  Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України,  інших органів  державної  влади,  органів місцевого  самоврядування  та об'єднань громадян;           
• долучає  до  особової  справи   документи,   отримані   або підготовлені  Держкомнацміграції України під час прийняття рішення за заявою;           
• приймає остаточне рішення про надання статусу біженця  або  про  відмову  в  наданні такого статусу, втрату та позбавлення статусу біженця;           
•  ДМС здійснює друк посвідчення біженця та проїзного документа біженця для виїзду за кордон;           
•  веде централізований облік біженців, організує супроводження та функціонування інформаційно-автоматизованої системи (ІАС) «Біженці», готує Державну статистичну звітність.           
• створює та утримує Пункти тимчасового розміщення біженців;           
• визначає і контролює заходи по інтеграції та адаптації біженців в українське суспільство;           
• опрацьовує питання адаптації національного міграційного законодавства до законодавства ЄС, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства у цій сфері.            
• взаємодіє та встановлює зв’язки з відповідними закордонними службами, міжнародними, неурядовими та правозахисними організаціями щодо реалізації державної політики у сфері міграції та роботи з біженцями;           
• здійснює підготовку та реалізацію проектів міжнародної технічної допомоги, яка надається для підтримки діяльності ДМС;           
• сприяє реалізації прав і соціальних гарантій біженців в Україні.

                                                Державний нотаріус Другої державної нотаріальної

                                                 контори Харківського району Харківської області

                                                Радіонова Т.І.