Ч.1 ст. 21 Закону України „Про засади запобігання і протидії корупції” одним із видів відповідальності за вчинення корупційних правопорушень передбачає кримінальну відповідальність. Згідно ч.1 ст. 2 Кримінального кодексу України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Перелік суспільно небезпечних діянь, вчинення яких є підставою для настання кримінальної відповідальності визначений Особливою частиною Кримінального кодексу України. В розділі 17 КК України зібрано злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності пов’язаної з наданням публічних послуг. Не всі злочини, передбачені розділом 17 мають ознаки корупційного правопорушення, тобто не відносяться до корупційних злочинів.
   До відповідальності за вчинення корупційного правопорушення може бути притягнено лише особу, яка є суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення. Коло таких суб’єктів окреслене ст. 4 Закону „Про засади запобігання і протидії корупції”.
В абзаці 4 ст. 1 Закону „Про засади запобігання і протидії корупції” наведено визначення корупційного правопорушення, а саме як умисного діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 4 цього Закону, за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність. Абзац 5 цієї ж статті цього ж Закону розкриває ознаки корупції: використання особою, зазначеною в частині першій статті 4 цього Закону, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній в частині першій статті 4 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей.
   Відповідно кримінально караними корупційними правопорушеннями є тільки ті суспільно небезпечні діяння передбачені розділом 17 КК України, об’єктивна сторона яких містить ознаки корупції, суб’єктом вчинення яких є суб’єкт відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.
    Кримінально караними корупційними правопорушеннями є наступні злочини:
- Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України);
- Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 364-1 КК України), *(є корупційним за наявності певних умов);
- Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ст. 365-2 КК України);
- Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368 КК України);
- Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 368-3 КК України), *(є корупційним за наявності певних умов);
- Підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 368-4 КК України);
- Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369 КК України);
- Зловживання впливом (ст. 369-2 КК України);
- Провокація підкупу (ст. 370 КК України);
   Щодо того чи відносити до кримінальних корупційних правопорушень суспільно небезпечні діяння передбачені статтями 364-1 та 368-3 КК України то тут є певні нюанси. Діяння передбачені даними статтями можна відносити до корупційних за наявності умов встановлених Законом України „Про засади запобігання і протидії корупції”. Так, злочин може бути віднесений до корупційних лише за тієї умови, якщо суб’єкт злочину є одночасно суб’єктом відповідальності за корупційне правопорушення, як це визначено ст. 4 Закону „Про засади запобігання і протидію корупції”.
    Суб’єктом злочину передбаченого ст. 364-1 КК України є службова особа юридичної особи приватного права. Суб’єктом злочину передбаченого ст. 368-3 КК України є також службова особа юридичної особи приватного права, а також особа, яка пропонує, обіцяє чи надає службовій особі юридичної особи приватного права неправомірну вигоду.   Ч.3 ст. 4 Закону „Про засади запобігання і протидії корупції” вказує, що суб’єктами корупційного правопорушення можуть бути особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону .Отже, злочини передбачені статтями 364-1 та 368-3 КК України є корупційними за умови, якщо службова особа юридичної особи приватного права, виконує організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки.
   Організаційно-розпорядчі обов'язки - це обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).
   Адміністративно-господарські обов'язки - це обов'язки по управлінню або розпорядженню приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.
   Також виникають певні питання що до того чи слід відносити до корупційних правопорушень злочин передбачений ст. 366 КК України „Службове підроблення”. Річ у тім, що диспозиція ч.1 ст. 366 КК України, а саме: „Складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів”, викладена таким чином, що не дозволяє стверджувати про те, що об’єктивна сторона даного злочину відповідає ознакам корупції, визначеним в ст. 1 Закону „Про засади запобігання і протидії корупції”.
    Ключовими ознаками корупції є наявність неправомірної вигоди, яку складають грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав. Відповідно і корупція має місце тоді, коли така неправомірна вигода надається, пропонується, приймається тощо.
    Також не відноситься до кримінальних корупційних правопорушень злочин передбачений ст. 368-2 КК України „Незаконне збагачення”. Об’єктивна сторона даного злочину полягає у тому, що службовою особою одержується чи передається неправомірна вигода за відсутності ознак передбачених ст. 368 КК України (коли така вигода одержується за використання свого службового становища чи вчинення певних дій). У випадку із незаконним збагаченням кримінальна відповідальність настає за сам лише факт отримання неправомірної вигоди не залежно від того, чи вчиняє службова особа, які-небудь дії у відповідь використовуючи своє службове становище. Тут як ми бачимо відсутні ознаки корупції визначені ст. 1 Закону „Про засади запобігання і протидії корупції”, а саме використання службовою особою наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди.

Завідувач Другою державною нотаріальною конторою

Харківського району Харківської області Н.В.Омельницька