Геройство. Біль. Дочасна сивина.

Прокляття чаша випита до дна.

Жорстока тиша. Вибухоподібна.

Афганістан… В наш лексикон чорним тавром впеклося це лунке, як постріл із-за рогу, слово. Для тисяч українських родин воно назавжди стало грізним знаменом біди, символом невгамовних душевних мук і невтішного горя.

12.02.2010 року у м. Люботині, на площі Театральній біля пам’ятника загиблим у Афганістані відбувся мітинг, присвячений 21-ій річниці виводу військ з Афганістану.

До початку мітингу біля пам’ятного знаку зібралися ветерани-афганці, керівники, почесні гості та мешканці міста.

До присутніх звернулися Люботинський міський голова Татуню Леоніду Григоровичу, начальник служби південної залізниці, учасник бойових дій в Афганістані Баткін Олексій Рудольфович, учасник бойових дій у Афганістані, головА Люботинської організації Ради ветеранів Афганістану Гриценко Сергій Віталійович, заступник голови Люботинської організації Ради ветеранів Афганістану, учаснику бойових дій Черняков Сергій Миколайович, голова Люботинської організації ветеранів України, Почесний громадянин міста Люботина Папирін Михайло Олександрович.

Тисячі радянських хлопців загинули в боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали безвісти.

Хвилиною мовчання присутні вшанували світлу пам’ять тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя.

В пам’ять загиблих воїнів-інтернаціоналістів пролунав урочистий салют.

До пам’ятника загиблим у Афганістані було покладено кошики з квітами від організацій та мешканців міста.

Минають дні, ідуть роки.

Життя листки перегортає.

А біль Афгану – на віки,

В душі чомусь не замовкає.

О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих своїх синів, як мати

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати.