Покажіть мені країну таку,

Де обдурені — всі,

Де назад означає вперед

Й навпаки.

Ігор Тальков

Що у мене дійсно добре виходить, так це пояснювати.

Саме зараз багатьом потрібні пояснення. Тому я і пишу. Пишу до свого особистого щоденника на своєму сайті. Для тих, хто мені вірить. Я нікого не намагаюся виховувати чи перевиховувати. Я просто дуже хочу хоча б спробувати пояснити. Бо мільйони освічених людей, що мешкають у 21 сторіччі в центрі Європи, не можуть подивитися правді у вічі, не розуміють елементарного, не в змозі назвати речі своїми іменами.

Давайте спробуємо…

* * *

Все дуже просто, безперечно та очевидно. Більш за все на світі кожного з нас хвилює:

— наша родина;

— наше здоров’я;

— наша безпека.

На цих трьох китах тримається світ. І для того, щоб підтримувати китів на плаву, люди придумали Державу.

Держава заохочує створення сім’ї та народження дітей, формує систему охорони здоров’я, захищає своїх громадян від внутрішніх та зовнішніх ворогів.

За це люди свою Державу люблять, пишаються нею. Це називається патріотизмом.

Створювати, формувати, захищати й організовувати — це важко, відповідально, почесно, це не кожному під силу. І люди вигадали вибори. Вони обирають найрозумніших, найчесніших, найпрацьовитіших, найпорядніших. Обирають для того, щоб вони (розумні, чесні та порядні) керували державою.

Керувати державою — це мистецтво. Мистецтво керувати державою — це політика. Ті, хто володіє цим мистецтвом, — політики.

Піклування про родини, здоров’я та безпеку громадян — все це вимагає коштів. Тому люди віддають частину своїх коштів політикам, а вони вже ці кошти витрачають. Витрачають, зрозуміло, не на своє здоров’я, свою безпеку та свою сім’ю, а на потреби всіх співвітчизників. Саме тому в політики обирають найчесніших і найпорядніших, які не здатні витратити на себе кошти, що призначені для всіх.

Сподіваюсь, поки що нічого складного? Все зрозуміло, доступно та очевидно. Тоді продовжуємо.

Іноді у політиків не виходить. Чому так — не зрозуміло, але факт залишається фактом. Держава виявляється неспроможною виконати свої функції, й люди бідують, бо лишилися без захисту та опори. Чисельність населення країни стрімко скорочується, гордість та любов (той самий патріотизм) відступають, а їм на зміну приходять образи, недовіра та нерозуміння.

Всі ці неприємні почуття люди адресують державі, точніше політикам.

— Ми хочемо мати щасливі родини й не боятися за своє життя та здоров’я, — кажуть вони. — Ми обрали вас саме для цього. Не можете? Не виходить? Давайте ми оберемо інших.

Тут розпочинається найцікавіше. У політиків є два варіанта дій. Перший (простий і очевидний) — визнати своє невміння й відійти вбік.

Другий варіант ¬¬— не визнавати й не відходити. Цей варіант складніший, але ці складнощі цілком виправдані. Адже відійти доведеться не лише від трудів та клопіт, але й від тих самих коштів, що на труди та клопоти було виділено.

Ось тут із болем та смутком доводиться визнати: саме у нашій країні політики обрали другий варіант. Чим ми з вами на це заслужили, чому допустили — це окреме питання, але факті очевидні:

— ми створюємо сім’ї, народжуємо дітей, вчимося й працюємо, зовсім не сподіваючись на допомогу держави;

— ми тільки мріємо про доступну, сучасну та чесну медицину;

— ми боїмося завжди і всюди: боїмося відпускати дітей до школи, боїмося пити цю воду, боїмося ввечері на вулиці…Парадоксально, але страшніше за все нам буває там, де знаходяться люди, які мають нас захищати — в міліції, у суді, на митниці…

* * *

Резюме.

Ми створили державу. Ми обрали політиків. Ми дали їм кошти. Ми не отримали того, за що платили.

Такий стан речей існує рівно стільки, скільки існує наша держава.

Чому нічого не змінюється? Чому ми не змінюємося самі й не намагаємося змінити їх? За якими законами існує держава, «де обдурені — всі»? Що об’єднує мільйони людей, для яких рідна держава — джерело небезпеки, а не привід для гордощів та любові?

Дивно, але відповіді на ці, здавалося б, непрості питанні, цілком елементарні. Більше того, у відповідей, точніше у відповіді, скоро ювілей — їй виповнюється рівно 400 років, оскільки 1612 рік — це рік, коли у світовій літературі вперше згадується політичний принцип середньовіччя — «розділяй і володарюй»! 400 років люди наступають на ті самі граблі.

Сім’я, здоров’я, безпека ¬— це те, що нас усіх об’єднує. Це основа людського щастя. Це ідеологія та сенс існування будь-якого державного утворення. Але об’єднатися ми не можемо, бо нас уміло роз’єднує влада, яку ми ж самі обрали.

І доки ми, роз’єднані, з’ясовуємо стосунки, нашими спільними проблемами можна не перейматися.

Підіб’ємо попередні підсумки.

— Чи можемо ми об’єднатися заради наших родин, безпеки та здоров’я?

— Звісно, можемо, й воно того варте!

— Чи можемо ми, коли об’єднаємося, обрати до влади кого треба або примусити тих, кого вже обрали, працювати на користь наших (!) родин, нашого (!) здоров’я, нашої (!) безпеки?

— Так, можемо!

— Що нам потрібно робити, щоб об’єднатися?

— Перш за все зрозуміти: у столиці і в райцентрі, в мегаполісі та в далекому селі, на півночі та на півдні, на заході та сході робочих і селян, дітей і старих, чоловіків і жінок хвилює те ж саме: родина, здоров’я, безпека. Ми вже об’єднані нашим прагненням до людського щастя.

Залишається зовсім небагато — знати, що нас усе ж таки роз’єднує.

* * *

Існує п’ять можливих напрямків роз’єднання, і всі вони активно використовуються. Усі п’ять — щоб напевно! Хоч одне, та й спрацює, не залишить байдужим.

Перелік напрямків наводимо за алфавітом. Виглядає він так.

1. Вороги та друзі.

2. Історія.

3. Мова

4. Національність.

5. Релігія.

Кожен пункт цього переліку потребує певних пояснень, що ми зараз і зробимо.

Вороги та друзі

— Наші вороги на півночі, а друзі — на заході.

— Що за нісенітниці. В мене на півночі повно родичів. А від ваших західних друзів ніякої користі…

— А мої друзі взагалі за океаном…

З’ясовувати стосунки із сусідами, ділити їх на добрих та поганих, вирішувати, до кого ходити у гості, а з ким не вітатися — цим можна займатися нескінченно.

Нашим політикам випав щасливий білет: країна, що не має ворогів. Вони їх (ворогів) завзято шукають, вони дуже хочуть утворити військовий союз із тими, у кого вороги є. Вони ображають наших сусідів, прекрасно усвідомлюючи, що ображання саме цього сусіда буде розцінено як особиста кривда. Вони цілуються й говорять про вічну дружбу з іншими сусідами, прекрасно усвідомлюючи, що багато хто на дружбу згоден, а на поцілунки — ні (можливий варіант: на поцілунки згоден, на дружбу – ні).

Проте доки ми крутимо головами, шукаючи друзів і ворогів, у нас немає жодних шансів об’єднатися й подивитися на наших політиків.

Історія

Найкращий спосіб відволікти від теперішнього — нав’язати дискусію про минуле. Дискусію без будь-яких шансів виявити істину, а отже дискусію свідомо нескінченну.

Ви, напевно, знаєте (читали, чули), що багато років тому наші дідусі зіткнулися у смертельній битві та героїчно билися одне з одним.

Завдяки їм ми маємо безцінний досвід: знаємо, що примушує людей убивати одне одного, і намагаємося цих помилок не повторювати. І все? Ні, так не можна! Це ж якщо нинішні нащадки дідусів будуть працювати над помилками, то вони зрозуміють, що право на просте людське щастя (родина, здоров’я, безпека) — це те, заради чого здійснюють героїчні вчинки. Тому ми вчинимо просто й ефективно — одного з дідусів оголосимо героєм. Зрозуміло ж, що нащадкам іншого дідуся це не сподобається. А до того ж нащадки ще й живуть по сусідству. От чудово! Один підпис — і мільйони людей з’ясовують стосунки одне з одним.

Розділились! Тепер можна і владарювати від щирого серця! А ще ми будемо з’ясовувати: на що краще витратити кошти? На врятування тих, хто помирає сьогодні через нестачу ліків та медичного обладнання, чи на пам’ятники загиблим, на святкування ювілеїв битв, у яких, як здається деяким політикам, було здобуто історичну перемогу, хоча досі до пуття незрозуміло, хто там і з ким змагався.

Без минулого — немає майбутнього. Минуле — це безцінний досвід, що дає наді, що дозволяє уникнути помилок в сьогоденні. Без сьогодення — немає нічого — ані минулого, ані майбутнього.

Мова

Розподіл людей за мовними ознаками — найбільш наочний та ефективний. Сам факт того, що людина говорить тією чи іншою мовою автоматично протиставляє її усім тим, для кого ця мова не є рідною. Цей ефект значно посилюється у ситуації, коли люди чують не те або не зовсім те, що хочуть почути.

Мовний розподіл особливо показово «спрацьовує» в ситуаціях, коли політики вирішують, якою мовою вчити та якими іменами називати дітей, якою мовою дивитися фільми у кінотеатрах та скільки в процентному співвідношенні тієї чи іншої мови має бути в ефіри місцевої телестудії.

Специфічний прояв мовного розподілу — оцінювати артиста, вченого чи міністра не за його досягненнями, а за тією мовою, якою він співає, читає лекції або проводить нараду.

Національність

Розподіл людей за національною ознакою — метод стародавній, перевірений, ефективний.

Публічно обговорювати достоїнства та вади тієї чи іншої нації в багатонаціональній державі — цілком звичайна політична практика. Злочинна, але безкарна.

Тут навіть немає сенсу наводити приклади, бо родина, здоров’я та безпека являють собою наднаціональні цінності.

Релігія

Віра — це дуже тонко. Кожен обирає для себе. Вчить дітей.

Але у молитвах усі просять щастя, здоров’я, захисту. У цьому всі єдині.

Здавалося б: що вам до того, як і в кого ми просимо захисту, здоров’я та щастя?

Але й тут розмови, виступи, коментарі: який храм він відвідав, з яким служителем церкви зустрівся, а чому не інший та не з іншим?

Чудово! Обговорюйте, ображайтеся, з’ясовуйте стосунки. Хочете щастя, здоров’я, безпеки — моліться! Але нас, політиків, не чіпайте.

* * *

Ще один інструмент маніпулювання громадською думкою — використання ефекту магнезії.

Зараз поясню. Магнезія (сульфат магнію) — це лікарський препарат, унікальною особливістю якого є інтенсивний і тривалий біль після внутришньом’язового введення.

У вас болить голова, ви звертаєтесь по допомогу, приїздить швидка, вам роблять укол, через 5 хвилин сідниці болять настільки сильно, що про головний біль ви вже забули. А крім того, це на все життя наука: болить — терпи, нема чого жалітися та відволікати зайнятих людей.

Ефект магнезії постійно присутній у житті нашої країни. Родина, здоров’я, безпека ¬— які дурниці, знайшли про що говорити! Вам зараз про інше треба думати — бо ж вас позбавили високозбагаченого урану! Ганьба! Зрада національних інтересів! Як же ж ви тепер без нього! З вами тепер ніхто не буде рахуватися і країну не будуть поважати.

І десятки мільйонів людей, 99,99% яких взагалі нічого не знали про те, що у них, виявляється, є (був) високозбагачений уран, обговорюють саме уран.

Ах, як же нас раніше всі поважали, навіть у чергу ставали, щоб із нашим президентом порадитися, а тепер усі відвернуться…

Коментарі щодо угоди про газ та Чорноморський флот містять дві глобальні тези (порушення Конституції й знову ж таки зраду національних інтересів) й супроводжуються настільки гострою полемікою, що насправді стає страшно за здоров’я пацієнта — передозування магнезії може викликати пригнічення свідомості та дихання.

Саме тому я зараз звертаюся до вас із проханням: не забудьте про головне, не дайте знову себе ошукати!

Кожного дня і кожної години наші конституційні права порушуються.

Безплатна медична допомога неможлива ані в Луганську, ані у Львові.

У міліції б’ють людей і на півночі, і на півдні.

У судах вимагають гроші і на заході, і на сході.

Про забезпечену старість, «безплатну» освіту, боєздатну армію, поширення наркотиків, права підприємців — про все це розповідати?

Ні! Нам усім зараз буде не до цього. Ми будемо говорити про Чорноморський флот! І це дає політикам чергову можливість не робити нічого. А ваші родини, ваше здоров’я і ваша безпека ¬— це все не національні інтереси, а ваші вигадки чи помилкові думки.

Ми вас усіх навчимо любити Батьківщину!

Боже! Невже люди не в змозі побачити очевидне? Невже у вбогій поліклініці, у черзі до вбогого лікаря вас хвилює флот? Ні! Ви думаєте про те, чому вас у черзі 20, а у коридорі лише 5 стільців! А ті, хто кричать про зраду ваших інтересів, вони не ходять до цих поліклінік! Ну невже це ще не всім зрозуміло!

Наші національні інтереси дорівнюють нашім конституційним правам. Ці потреби й ці права — родина, здоров’я, безпека. Їх забезпечення вимагає важкої праці, вміння та бажання працювати.

А ще потрібні гроші. І виявляється, того, що ми вже дали, дуже мало. Й усі ми перед вибором. Непростим. Треба чимось пожертвувати. Пожертвувати заради того, щоб наші сучасники перестали боятися за своє життя і за життя своїх дітей.

Численні спеціалісти в галузі наших із вами національних інтересів пропонують не жертвувати нічим: терпіть, нікому й нічого не віддавайте, ми у вас самі усі залишки відберемо.

Проте 21 квітня 2010 року в Харкові рішення було прийнято.

Об’єктом «пожертвування» було обрано перебування в Україні Чорноморського флоту Росії.

Оцінимо об’єм цієї «жертви». Все, що для цього потрібно, — прочитати книгу Льва Миколайовича Толстого «Севастопольські оповідання». Кожен, хто прочитає, із легкістю зрозуміє очевидне: для Росії втрата Чорноморського флоту — це як для України втрата Шевченка або Хрещатика. Це неможливо, це приниження національного масштабу, приниження, що очевидне кожному і не потребує пояснень.

І мільйони людей, що це розуміють, з острахом чекали 2017 року. Заворушень у Севастополі, бійок на мітингах, торгівельних воєн, санкцій, з’ясовування стосунків… На щастя, це відсунулось. Надовго.

Відсунулось тому, що українським політикам фактично вдалося неможливе: дозволити те, що не можна заборонити. Та ще й отримати за це гроші!

Для одних це величезний успіх.

Для інших — знехтування Конституції, більш важливе у порівнянні з нужденною медициною.

* * *

Минулого тижня найбільш рейтингова українська програма новин показала репортаж про те, що в країні закінчуються вакцини. Тисячі дітей було виписано із пологових будинків без щеплення БЦЖ, закінчуються препарати, призначені для профілактики правця, коклюша, дифтерії, кіру, краснухи, паротита. Як ви гадаєте, хто з політиків відреагував на реальну загрозу національній безпеці? Правильно. Ніхто! Чому? А тому що всі були зайняті високозбагаченим ураном.

Тому що щеплення — це відповідальність і тяжкий труд, а уран — це піар і рейтинги.

* * *

А тепер найголовніше. Кажуть: “Україна протягом десяти років отримає реальний інвестиційний ресурс, який буде надано Росією і який складатиме 40 млрд доларів”. Наше з вами завдання — зробити все для того, щоб ці кошти було чесно витрачено на забезпечення наших із вами конституційних прав — не на балаканину та лікарні майбутнього, а на теперішні справи та поліклініки.

* * *

Родина, здоров’я, безпека — критерії політичної мудрості.

Родина, здоров’я, безпека — ідеологія національних ЗМІ взагалі та адекватного національного телебачення зокрема.

Родина, здоров’я, безпека — приорітетні національні інтереси в багатонаціональній країні.

Запам’ятайте: кожного разу, коли ви слухаєте якогось політика, подумайте перш за все про те, як все ним сказане стосується вашої родини, вашого здоров’я та вашої безпеки.

Від кого з кандидатів ви чули слова “щеплення”, дитсадок”, “вагітність”, “класний керівник”?

Замисліться, бо вам зовсім скоро знову доведеться голосувати…

По материалам: http://www.komarovskiy.net/blog/uk/efekt-magnezi%d1%97-u-velikij-politici.html