«Чорні жнива скорботи»

«Чорні жнива скорботи»

 

21.11.14 р. біля пам’ятного знаку жертвам  голодомору  зібралися мешканці міста, учні шкіл, представники установ та організацій міста.

Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не можемо забути її чорних сторінок. Пам'яті мільйонів українців, які загинули мученицькою смертю від голоду у 1932-1933 роках. Пам'яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття був присвячений мітинг-реквієм. 

До присутніх звернулася заступник міського голови Кравченко Наталія Володимирівна. Учні ЗОШ №6 підготували зворушливу літературну композицію.

Із свідчень очевидців:

-    «На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад – вперед, назад – вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечна одна «пісня» напівголосом: їсти, їсти, їсти... Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ: їсти, їсти, їсти...».

- «Звали її Параскою. Помила дітей, натопила маковинням, закрила лядку – і до ранку всі померли».

…

Голодомор лишив по собі в Україні економічні, соціальні, демографічні, політичні втрати та духовну руїну. Мораль, традиції, талант народу, його пісні, віра його – все те було відкинуто новою реальністю. Як непотріб, пережиток. Страшне попелище лежало там, де ще недавно цвів сад духовного життя українського народу.

Вічна пам’ять батькам та матерям, братам і сестрам, дідусям і бабусям, усім, хто безвинно став жертвою нелюдського злочину.

Присутні вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання. До пам’ятного знаку жертвам голодомору поклали квіти та кошики з квітами.

 

Голод 1932-33 років чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося повернути - ні матеріальних, ні тим більше людських. Мільйони людей, які загинули голодною смертю, не можуть безслідно розчинитися у часі і просторі. Про них пам'ятатимемо ми, хто вижив, їх діти та онуки.

       Пам'ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога  всім сущим на Землі.