DataLife Engine > Головна > Корупція в повсякденному житті

Корупція в повсякденному житті


12 грудня 2009. Опублікував: Lubotin

Низький рівень оплати праці державних службовців, ситуація залежності певних управлінських дій - дозвільних, контрольно-наглядових, інформаційних, консультаційних, повідомних - від окремої посадової особи та переважання в адміністративних процедурах управління не системно-управлінських, а персональних і одноособових методів прийняття рішень, недостатня прозорість, відкритість, правова й громадська підзвітність, підконтрольність діяльності органів влади та конкретних посадових осіб - всі ці фактори в комплексному прояві та взаємодії створили системні умови для збереження й поширення корупції у відносинах громадян з органами влади.

Практика підтверджує таку закономірність: що складнішим є регуляторне середовище для ведення господарювання на центральному й регіональному рівнях - дозвільно-погоджувальні, митні, процедури, оподаткування, оренди, землекористування - то більше підстав отримують представники органів влади для вимагання хабарів у тій чи іншій формі та вчинення корупційних дій.

Систему корупції й хабарництва можна розглядати як механізм неформального перерозподілу суспільних благ - можливостей і результатів господарської діяльності, що завдає значної шкоди формуванню інститутів держави, утвердження їх ролі в процесі соціально-економічного розвитку суспільства, становленню громадянського суспільства. Отже, в корупції принцип соціальної несправедливості виведено в головний метод неформального управління суспільними відносинами, що породжує цілу сферу тіньового управління

Преваги, які створює для суб'єктів відносин система корупції і хабарництва - можливість оперативного подолання адміністративних бар'єрів, безкарного обходження неефективних і необґрунтованих регуляторних норм, доступу на ринок певних товарів і послуг, захисту від свавілля органів державного контролю і нагляду, обходження обтяжливих адміністративних процедур, легальної діяльності в тіньовому секторі економіки та безкарного зменшення об'єктів оподаткування тощо.

Корупція стимулює економічну зацікавленість органів влади у збереженні адміністративних і регуляторних бар'єрів, породжує інституційно-структурну нестабільність системи господарювання, закритість широкого доступу суб'єктів відносин до суспільних благ.

Важливим соціально-економічним й соціально-психологічним підґрунтям збереження і розширення корупції є низький рівень самоорганізації громадян, відсутність скоординованих і організованих на правових засадах процедур лобіювання громадських інтересів в органах влади.

Корупція - це тіньова сфера виробництва і споживання адміністративних послуг у контрафактній, підробній формі, і наслідки від неї значно негативніші від фальсифікації продуктів харчування.

Підтвердженням цього є й те, що система корупції й хабарництва здійснює обслуговуючу, захисну й супроводжуючу роль стосовно тіньового сектора економіки. Тінізація соціальних відносин в Україні поширилася з економічної на суспільно-політичну сферу, і складає сьогодні серйозну перешкоду формуванню політичної системи й загальній політичній структуризації суспільства.

Головні причини виникнення тіньової економіки й корупції мають економічне й правове походження, вони зумовлені також відсутністю в Україні інституційної противаги системі фіскально-каральних, контролюючих органів, яку могли б скласти дієві системно-правові й судово-процедурні механізми правозахисту прав суб'єктів господарювання.

Корупцію в системі управлінських відносин можна розглядати як неформальну систему регулювання відносин, яка виникає як певна соціальна компенсація загальних недоліків системи державного регулювання.

Саме з огляду на таке підґрунтя існування корупції в Україні дає нові можливості для системного усунення причин цього явища у сфері господарювання відкрилися із введенням у дію на початку 2004 року Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". В цьому законодавчому акті закріплено цілий комплекс прав громадян, їхніх об'єднань, аналітичних установ, консультаційно-дорадчих органів в процесі розробки, обговорення і прийняття регуляторних актів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на всіх рівнях. Ці права повністю відповідають сучасній моделі відносин громадян та органів влади й створюють інституційні умови для їх безпосередньої участі в управлінні державою та поступового усунення причин для корупційних відносин.

Характерною особливістю поширення корупції в Україні є безпосередня участь вищих посадових осіб за допомогою своїх представників у формуванні монополій за допомогою адміністративних чинників.

Першим кроком в напрямі подолання корупції має стати запровадження суворої персональної відповідальності конкретних посадових осіб за недотримання засад державної регуляторної політики у сфері господарювання. Ця відповідальність мусить бути закріплена у відповідних законодавчих актах, так само необхідно чітко класифікувати такі злочинні дії службових осіб як вимога в суб'єктів господарювання сплати коштів у позабюджетні фондів, не передбачені законодавством, що є досить поширеним видом корупційних діянь.

Найбільш ефективний характер матимуть саме економічні методи подолання корупції. Лише карально-силові й контрольні засоби боротьби, позбавлені відповідно економічних, адміністративних та громадських засобів протидії цьому явищу, не зможуть остаточно розв'язати цієї проблеми. Корупція - не просто сфера неформальних стосунків, що перебуває поза законом. Корупція - це насамперед криза правової свідомості й поведінки, яка поширюється й на всі суспільні сфери - політичну, соціальну, культурну. Тому, в найбільш широкому розумінні, лише локалізація й поступове витіснення корупції з усіх сфер життєдіяльності суспільства та повернення суспільних відносин у ефективні рамки закону дасть змогу докорінного розв'язати проблему корупції. Найбільш органічними інституційними умовами неможливості й непотрібності корупції стає саме правова держава й правове суспільство, де правові норми стають нормами життєвої необхідності й моралі.

Засади державної регуляторної політики у сфері господарювання, що набули законодавчого визначення, цілком відповідають й науково-практично обґрунтованому світовому досвіду та ефективній вітчизняній практиці боротьби з цим явищем. Усунути першопричини поширення корупції у органах державної влади - непрозорі, непублічні, безконтрольні процедури розробки й ухвалення державних рішень - можна за допомогою послідовного впровадження засад державної регуляторної політики, підкріплених адміністративною відповідальністю й підзвітністю та процедурами громадського відстеження результативності діяльності регуляторних органів.

 

Начальник відділу І.В.Хименко

 


Повернутися назад