Тимченко Марфа Григорівна , 1922 р.н. ( в дівоцтві Глущенко).
Народилася в Сумській області, Лебединський район, село Ситники.
Батьки: батько лісничий Григорій Глущенко, мати колгоспниця Тетяна Глущенко.
Сім'я складалася з шести дітей. Марфа Григорівна була найстаршою дитиною . Батько помер незадовго до голодомору від захворювання шлунку.
В 1932 році почався великий голод, під час якого вимерло все село. В колгоспі запасів не було, їх всі було вилучено. Спершу померли сестра і брат: попухли з голоду. Мама була пухла , і я почала пухнути.
Через дорогу було кладовище, тоді і ховати померлих було нікому. Яму викопають як-небудь, загортали в рядна і закидали. Ні хрестів не ставили,
НІЧОГО.
Коли мама померла, нашморгаю жита і їм. Поряд жили сусіди, в них дітей не було, то вона приходила до мене , провідувала.
У сусідньому селі Яроші був патронат , мене туди сусідка відвела. В їхньому колгоспі голова був дуже розумний, деякі запаси поховав у ями, і тим самим багатьох людей врятував.
Наше село повністю вимерло, хати бур'янами поросли.
Якось зустрілися у Харкові з односельчанином. Довго говорили, згадували дитинство. Розповідав як він пережив голод 1932 року. У цього хлопця був двоюрідний брат , який мешкав у місті Харкові, то він його забрав до себе .
Назбирав мій односелець продуктів, і повіз батькам у село, там же була і сестра. Заходить до хати сидить батько і два мужики з ним, не голені, чорні. Горить піч, на печі щось вариться, а коло неї лежить щось в ряднині, і з неї кров тече. Він у батька питає : « А де мама, сестра?» Батько відповідає : « Маму ми вже з'їли, он в чавунці м'ясо залишилося, а сестру , щойно вбили, лежить в ряднині». А хтось з чоловіків говорить : « Оце в нас свіжина буде!»
Односелець згадав, що в сінях стояла діжка з водою, тож і сказав батьку, що піде води напитися. А батько говорить: « Ти ж тільки не тікай нікуди, будеш з нами тепер».
Вийшов тоді знайомий з хати, двері закрив, а в сінях і двері не закривав, залишив так. Через огород , через ліс біг, не оглядаючись, аж до самої станції. В село більше не їздив, хай Бог простить.
Я в рідне село поїхала лише через два роки роботи на Караванському спиртовому заводі (де працювала з 9 вересня 1937 року по 1976 рік хіміком в лабораторії). Могили батьків немає, все поросло бур'янами.
(Записано 24.03.2008року)

Певна Катерина Сергіївна, 1919 р.н. ( в дівоцтві Смоленко)
Народилася в Сумській області, Краснопільський район, село Самотоївка, в сім'ї «куркуля». Батько в 1929 році був розкуркулений. Втік з - під арешту, і переїхав жити в селище Караван, де і доживав своє життя. В 1930 році перевіз свою дружину з двома дітьми.
Розповідали колишні односельчани, що в їхньому селі був страшний голод. їздили підводою по хатах збирали мертвих, а якщо хто залишався ще живим, то вантажили живими, і везли до ями.
Про голод 1932 - 1933рр розповідає: « В цей час ми жили в Каравані, то тут голоду не було. Жителі працювали на заводі, а де зараз клуб була їдальня, там людей годували. На Совишиній горі був колгосп, і хто працював їх також годували.
А ось в сусідніх Огульцях голод був. З Мерчика люди приходили з відрами, набирали барду, і несли додому. З сусідніх місцевостей люди приходили до бардової ями( зараз на тому місці збудований гараж, над ставком), їли барду і вмирали, то трупи були розкидані вздовж дороги.
Караванський завод працював на картоплі, кукурудзі. Бурти з кукурудзою охоронялися, але людям трошки давали кукурудзу, а картоплю самі люди копали, так і вижили.
(Записано 25.03.2008року)