Пройшло 63 роки з дня Великої Перемоги , а події далеких років живуть у пам?яті народній, бо не можна забути тих, хто не повернувся з війни, хто віддав усього себе  заради життя і щастя наступних поколінь.
Тому в Люботинському краєзнавчому музеї  відкрилася виставка , присвячена Люботину та люботинцям  вогнених воєнних літ.
Йшов 1941 рік…
Країна будувала світле майбутнє.
Та несподівано:
«Вставай , страна огромная,
Вставай на смертный бой!»
22 червня 1941 року фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз.  Почалася Велика Вітчизняна війна.
З перших днів виявилося важливе стратегічне значення Люботина, як залізничного вузла. Через наше місто в тил країни евакуювали устаткування з фабрик і заводів, продовольство, матеріальні та культурні цінності, велику кількість людей. На фронт безперервно йшли ешелони з військовими , зброєю, боєприпасами.
В трудових коллективах  міста пройшли мітинги, на яких люботинці засудили напад агрессора і висловили впевненість у перемозі. Сотні добровольців подали заяви  з проханням направити їх на фронт.

Та вже 22 червня наші земляки прийняли участь у захисті Батьківщини. Серед них були юнаки, які мріяли  стати кадровими  військовими.
Дятел Яків Володимирович – матрос підводного човна. В перший день війни вступив у бій з німецькими бомбардувальниками. Хоробро захищав  морські рубежі Батьківщини. На жаль в 1942 році в Севастополі Яків Володимирович загинув і був захоронений у морі.
З його сім?ї 7 бійців пішло на фронт та повернувся  лише Петро Володимирович- контужений та неодноразово поранений. Довго чекала Галина Володимирівна Дятел листів , все сподівалася, що хтось із братів чи племінників  повернеться до рідної домівки.
Учасник боїв з гітлерівцями з перших днів війни і Недерчук Іван Гнатович- офіцер- сапер. Брав участь в обороні Москви. Двічі поранений. Героєм повернувся в рідний Люботин. Так же героїчно працював на благо рідного міста.

Рубан Микола Андрійович – після успішного закінчення Харківського артилерійського училища був призначений командиром артилерійської батареї. Пройшов всю війну, був командиром бронепоїзда , помічником начальника штабу артилерійського полку. Нагороджений  орденом Вітчизняної війни. У нас в музеї зберігається перший лист Миколи Андрійовича з фронту.

Коваль Андрій Савич – кавалер 2-х бойових орденів. 22 червня 1941 року був поранений , та не залишив поля бою.
Молодий офіцер Левченко Михайло Опанасович провів свої найкращі молоді роки на фронті. Дослужився до майора. Після війни повернувся в рідний Люботин.
Володимир Андрійович Бєлоус після закінчення льотного училища брав участь у боях з білофінами. А 23 червня 1941 року після бою з фашистами повертався на аеродром . Раптом  побачив 6 ворожих бомбардувальників. З першого заходу збив ведучого, друга атака примусила фашистів тікати. Лейтенанта Бєлоуса нагороджено орденом Червонного Прапора, та льотчик не дізнався про це: він загинув у бою в липні 1941 року.
Доценко Іван  Сергійович – з перших днів війни в діючій армії. Льотчик-інструктор.Брав активну участь в Сталінградській битві.  
А в нашому місті в цей час формувалися робітничі загони (1058 чол.), які охороняли станцію, депо, вагонно – ремонтні майстерні та інші об?єкти.
Місцеве населення створило дружини (3028 чол.) для охорони житлових приміщень та господарств.
У місті також було створено народне ополчення – понад 500 чоловік з начальником штабу Василем Григоровичем Глушко.
20 жовтня 1941 року Люботин було окуповано німцями.
На власній території місцеві жителі перетворилися на людей «третього гатунку». Їхнє життя регламентувалося різними наказами та правилами, порушення яких каралося  канцтаборами або розстрілом. Серед перших  обов?язкових постанов окупаційної влади в Люботині було встановлення комендантської години та збір усіх радіорепродукторів.
Гітлерівські варвари арештовували, катували, розстрілювали, спалювали живцем невинних мирних жителів Люботина. Так у лютому – березні 1942 року окупанти проводили масові арешти серед мирного населення, внаслідок яких понад 400 чоловік колишніх активістів міста зібрали в філії   школи №1
(нині – Будинок дитячої творчості).Звідки відправляли в Холодногірську в?язницю, а потім купками на вулицю Чернишевського, в гестапо і після нелюдських катувань завантажували в машини – душогубки і відправляли в Дробицький Яр або лісопарк.
Понад 120 чоловік пішки погнали в Валки і в кар?єрі цегельного заводу розстріляли.
Робітників депо Василя і Петра Герусів за виведення з ладу паровоза живцем спалили на базарній площі, а їх товаришів по депо Дмитра Гриневецького, Зорича, Дмитра Коптєва повісили на залізничному мосту.
Особливо посилилися репресії у місті з другою окупацією на початку 1943 року, коли есесівці ходили по домівках арештовували дітей, жінок, стариків, а потім розстрілювали.
30 чоловік в скирді соломи біля с. Водяне розстріляли і спалили. 18 тяжкопоранених червоногвардійців, що знаходолися в хаті – пустці спалили.
Про жорстокі розправи в Люботині знала вся країна.
Партизанська десантна группа, до якої входив Павло Захарович Бєляєв проіснувала 2 місяці. Про її діяльність швидко дізналися окупанти. Виявили їхнє місце розташування. Взяли ліс в кільце.  Партизани стояли насмерть.
Тяжко пораненного Павла Бєляєва кати жорстоко били, потім безсиле тіло кинули в сани. 2 грудня 1942 року П.З.Бєляєва повісили в Гиївці на центральній площі.
Справжній патріотизм проявили лісничий А.Бондаренко і його дружина Варвара, які підтримуючи зв?язок з партизанами, постачали їм продукти і одяг; юний радіолюбитель Іван Бабіч, який слухав радіопередачі з Москви і знайомив з ними люботинців.Їх  також замучили  фашистські кати.
Під час окупації Віра Сахно та Олена Костюшко , ризикуючи життям ховали радянських воїнів від неминучої смерті.
19 лютого 1943року місто було звільнене від німців та вже 8 березня Люботин знову був окупований.
Надзвичайно напруженим був бій , що відбувався 8 березня між відбірними есесівськими військами та воїнами 303 стрілецької дивізії 57 армії.В одній із рот 849 стрілецького полку , яка потрапила в оточення в бою загинув весь командний склад роти. І тоді командування прийняв на себе єфрейтор Абдулов. Надихаючи бійців особистим прикладом, він ручними гранатами підбив 2 ворожих танка, автоматним вогнем поранив декілька десятків гітлерівців. Ворог був зупинений, але, на жаль, єфрейтор загинув смертю хоробрих. Подвиг радянського воїна був високо  оцінений. Іван Пилипович Абдулов був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Вдячні люботинці пам?ятають імена героїв, які звільняли рідний Люботин:
Борисевич В.І. , Орлов К. О.,полковник  Артеменко,П.І.Юров, П.А.Немудрий, О.А.Рула, П.М.Рогозін, М.Ф.Архіпов, О.В.Щербак і багато інших героїв.
Прославилися в боях за Люботин льотчик Е.С.Бєлявін, снайпер В.І.Голосов, артиллерист І.В.Машир, С.С.Разін, командир полку П.К.Казакевич, за ратні подвиги яких Батьківщина удостоїла звання Героя Радянського Союзу.      
А розвідник Є.А.Симонов і снайпер В.Ісайченко стали повними кавалерами ордена Слави.
А.І. Глущенко командував стрілецьким батальоном при звільнені рідного міста. Згодом став генералом, очолював військове училище.
Виріс до генерал – майора колишній командир кавалерійської дивізії  Л. Сологубовський.
Колишній помічник машиніста паровозу Леонід Андрійович Гавенко нагороджений  чотирма орденами Червонного Прапора, двома – Червоної Зірки і медалями. Йому присвоєно звання генерал – майора. Зараз одна з вулиць носить його  ім?я.
Високо оцінив уряд і трудовий подвиг залізничників Люботинського вузла, які не зважаючи на артилерійські обстріли, бомбардування з повітря, забезпечували доставку радянських військ і бойової техніки від берегів Волги до Берліна.Нагород удостоєні машиністи А.С.Іващенко, П.О.Куценко, Д.К.Дьяков,П.С.Тоцький, головні кондуктори О.П.Невпрягін, Ю.С.Юрченко та інші.
Поруч з чоловіками мужньо воювали  жінки. Молодими дівчатами пішли на фронт медсестри:  Г.Ю.Єресько, Г.Ф.Танцорова, В.П.Богуненко, Навроцька. Такими ж юними були і дівчата з польового госпиталя ЕГ 3959, зустріч яких відбулася в Люботині  в 1975році. Медсестри пройшли всю війну, рятуючи радянських солдат, ризикуючи своїм життям.
І в небі , і на землі були наші люботинки. Про долю жінки – шофера Катерини Василівни Куниці з гордістю розповідає онук Дмитро. Після курсів військових шоферів Катерина Василівна сіла за руль вантажівки  ЗИС – 5 в складі 575 окремого батальона автоцистерн.Була направлена під Москву,де й прийняла своє перше бойове крещення. Була і пораненною, знає і що таке оточення. Має бойові нагороди: орден Вітчизняної війни І ступеня, медаль за Перемогу.
Льотчиця Валентина Андріївна Пазинич з дитинства мріяла про небо.
В 1941 році, повертаючись з випускного балу, узнала, що почалася війна.
Добровільно пішла на фронт.Вивчила військову справу і на літаку ІЛ – 2 допомагала в наближенні перемоги. Горіла в літаку та справу не залишила. Так і пройшла всю війну відважна льотчиця.

На всіх фронтах війни сотні люботинців показали приклади хоробрості та мужності, не шкодували крові та життя , захищаючи свій рідний край, свій народ.
Шість разів був  поранений кавалер трьох бойових орденів, кулеметник А.Луценко, тричі – учасник визволення Люботина артиллерист А.Вольянський. Бив фашистів син героя громадянської війни А.Радченко.
Гомолко Борис Мефодійович-люботинець, випускник СШ№3.
в вересні 1942 року на винищувачі збив одного німецького бомбордувальника, а коли використав весь бойовий комплект , пішов на таран другого. Приземляючись на парашуті , розстріляв німецького льотчика, а другого взяв у полон.
Подвиг відзначений наказом Й.В.Сталіна, Гомолко Б.М. нагороджений орденом Леніна.
Багато бойових вилетів здійснив  люботинець В.Тарарака, знищивши понад сотню фашистських окупантів.
Кадровий офіцер Яків Олександрович Нечипоренко командував батальоном, що бився на різних ділянках фронту. Гвардії капітан  Я.О.Нечипоренко був важко поранений і загинув 1 вересня 1943року.
16-річним юнаком пішов на війну Іван Денисович Засядько.Брав участь в боях на Дніпрі. Спочатку був піхотинцем, потім розвідником. Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня та Слави ІІІ ступеня, багатьма медалями. Протягом тридцяти років працював у мирний час на ст. Люботин. Почесний залізничник.
Талавиря – гвардії полковник, уславлений командир танкіст.
Черкашин Т.Т. – учасник Сталінградської битви і штурму Берліну. В боях не раз викликав вагонь на себе.
Черняк І.Т. – учасник боїв за Харків.Солдат. Педагог. Журналіст.
Почесний громадянин Люботина.
Лисойван І.Я. –відважний офіцер – артилеріст.Брав участь у визволенні Харківської області.
Папирін Михайло Олександрович – в складі діючої армії на фронтах: Вороніжський, Брянський, 1-2 Білоруський, 3-й Український, 2-й Прибалтійський і знову в складі  восьмої залізничної бригади.В лавах Радянської Армії – 31 рік. Почесний громадянин м.Люботина.

За відвагу і стійкість , проявлені в боротьбі з німецько – фашистськими загарбниками 2041 люботинець нагороджений бойовими орденами та медалями, а льотчикам Юрію Яковичу Чепізі, Миколі Федоровичу Денчику та артилерісту Павлу Івановичу Шпилько присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Денчик М.Ф. звання отримав за участь в боях в районі Сталінграда, де льотчик збив 17 німецьких літаків.
Ю.Я.Чепіга з перших днів війни на фронті. 13 раз підбивали німці літак відважного льотчика. Але він знову і знову повертався на аеродром громити
ненависного ворога.За високу льотну майстерність, за відвагу і мужність
29 червня 1945 року Президія Верховної Ради СРСР присвоїла звання Героя Радянського Союзу.
В 1985 році Ю.Я.Чепізі присвоєно звання Почесного громадянина м. Люботина.
Родом з Люботина й Шпилько П.І. В 1938 році закінчив Сумське артилерійське училище і отримав звання лейтенанта. З перших днів війни в діючій армії.Командував артилерійським взводом, батареєю, дивізіоном.
За мужність і відвагу , проявлені під чвс штурму Берліна гвардії майор Шпилько П.І.був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Давно відгриміли бої, зарубцювалися рани на тілі землі, буйно колосяться хлібами поля, колись густо засіяні мінами.
Мешканці Люботина свято шанують пам?ять земляків і воїнів, які визволяли місто. Їх імена увічнені на меморіальних дошках, пам?ятниках та братських могилах.
Пам`ятаймо, щоб не повторилися жахи війни!
Пам`ятаймо, щоб вічно було над нами блакитне мирне небо!
Пам`ятаймо, щоб залишитися людьми!