Робота за сумісництвом регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 № 245 „ Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій” та спільним наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінфіну від 28.06.1993 № 43 „Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій”. На час прийняття і дії цих нормативно – правових актів відповідно до закону України „Про власність” до державної власності відносились загальнодержавна власність і власність адміністративно – територіальних одиниць (комунальна власність). Зазначені нормативно – правові акти врегульовували питання роботи працівників на умовах  сумісництва як на державних (комунальних) установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів. Незважаючи на втрату чинності Закону України „ Про власність” (Закон України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України” від 27.04.2007 № 997), зазначені нормативно – правові акти регулюють питання роботи на умовах сумісництва в установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів.

            Отже, дія вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 № 245 поширюється на комунальні заклади охорони здоров’я  та комунальні установи, організації, що фінансуються з бюджету.

            Зазначену позицію щодо застосування нормативних документів при нарахуванні заробітної плати сумісникам розділяє Міністерство соціальної політики України.

Завідувач сектору інспектування

в Харківському районі 

                                                                                  Л. Под’ячева

Огляд основних положень Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року №5067-VI (в порівнянні з Законом, діючим до 01.01.2013)

         Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», який вводиться в дію з 01.01.2013, замість державної служби зайнятості, діяльність якої здійснювалась під керівництвом  Міністерства  соціальної політики України,  місцевих  державних  адміністрацій та органів місцевого самоврядування створюється центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції та його територіальні органи (далі - центральний орган, територіальний орган) (ст. 17 Закону).

Згідно з Законом вводяться положення, які є додатковими гарантіями держави щодо захисту прав громадян на працю, а також стимулюватимуть роботодавців до створення нових робочих місць, які сприятимуть зменшенню безробіття.

Законом визначені заходи щодо сприяння зайнятості населення:

Статус безробітного надається з першого дня реєстрації в територіальному органі, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування безробітного (ст. 43 Закону), (тоді як по старому закону це відбувалось  з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання).

Для перегляду всього тексту - натисніть "Читати далі"

Реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

Четвертого липня 2012 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно» від 4 липня 2012 року № 5037-VI, відповідно до якого з 1 січня 2013 року суттєво буде змінено порядок державної реєстрації речових прав па нерухоме майно та їх обтяжень.

Так, у новоствореному Державному реєстрі прав реєструватимуться речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянш, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Па нотаріусів будуть покладені повноваження по здійсненні функцій державного реєстратора речових прав на нерухоме майно (прав власності, користування, сервітутів) та обтяжень (заборон, застав, іпотек тощо), які виникають при вчиненні нотаріальних дій.

Передаючи право такої реєстрації за нотаріально посвідченими правочинами та виданими свідоцтвами в компетенцію нотаріату, законодавець мав на меті те, щоб сама державна реєстрація права чи обтяження була більш якісною і гарантованою з юридичної точки зору, адже саме нотаріус може не тільки перевірити правильність оформлення документів на стадії укладання угоди, а й попередити порушення прав і законних інтересів громадян. Більше того, дана процедура буде значно скорочена за часом -відомості до Реєстру вноситимуться в день учинення нотаріальних дій, тим самим буде наближено функціонування цієї процедури до принципу «єдиного вікна», інакше кажучи, громадяни, після посвідчення угоди у нотаріуса, зможуть відразу ж зареєструвати відповідне право та/або обтяження на нерухомість у цього нотаріуса. Відповідно спрощується одночасне посвідчення договорів купівлі-продажу майна під заставу цього ж майна, що є також дуже важливим для поліпшення умов іпотечного кредитування.

Державну реєстрацію прав та обтяжень, які виникатимуть з інших підстав (в т.ч. у випадках, коли право власності виникає на новостворене майно, не в результаті нотаріальних дій, арешти тощо), будуть здійснювати структурні підрозділи Державної реєстраційної служби України, які створені в районах та містах в системі Міністерства юстиції України та його структурних підрозділах. Наразі Головним управлінням юстиції на місцях, сумісно з Дії «Інформаційний центр» налагоджене та здійснюється навчання функціям реєстраторів як державних та приватних нотаріусів, так і державних реєстраторів державної реєстраційної служби з метою забезпечення повного та якісного виконання з 01 січня 2013 року нових покладених на працівників органів юстиції повноважень по державній реєстрації.

Державний нотаріус Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області

Радіонова Т. І.

Відділом державної виконавчої служби Люботинського міського управління юстиції Харківської області роз’яснюється положення статті 72 Закону України 

« Про виконавче провадження», якою визначено Порядок звернення стягнення на допомогу по державному соціальному страхуванню та соціальну

 допомогу інвалідам з дитинства, а також ст. 73 Закону України « Про виконавче провадження», якою визначено кошти, на які не може бути звернено 

стягнення.

      Стаття 72. Звернення стягнення на допомогу по державному соціальному страхуванню та соціальну допомогу інвалідам з дитинства

1. На допомогу по державному соціальному страхуванню, що виплачується в разі тимчасової непрацездатності та в інших випадках, допомогу по безробіттю та соціальну допомогу інвалідам з дитинства, призначену відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", стягнення може бути звернено тільки за рішеннями про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника.

Стаття 73. Кошти, на які не може бути звернено стягнення

1. Стягнення не може бути звернено на такі виплати:

1) вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника;

2) компенсацію працівнику за невикористану відпустку, крім випадків, коли особа під час звільнення одержує компенсацію за відпустку, не використану протягом кількох років;

3) компенсацію працівнику витрат у зв'язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням;

4) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних;

5) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю;

6) допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами;

7) одноразову допомогу у зв'язку з народженням дитини;

8) допомогу по догляду за дитиною;

9) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом;

10) допомогу на лікування;

11) допомогу на поховання;

12) щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення;

13) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

2. Стягнення не здійснюється також із сум:

1) неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;

2) грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання;

3) вихідної допомоги в разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби, служби в органах внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом.

Начальник відділу ДВС

Люботинського МУЮ

Харківської області 

Я.В. Іськів

СПАДКУВАННЯ ДіТЬМИ

Спадщина вважається прийнятою якщо: спадкоємець протягом шести місяців, починаючи із часу відкриття спадщини, подав заяву про прийняття спадщини у нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини; спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем, не заявив про відмову від спадщини, тобто фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.

Прийняття спадщини. Малолітні, неповнолітні особи вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від спадщини. При цьому слід мати на увазі, що вищезазначена категорія осіб має можливість скористатися правом на відмову від спадщини лише за певних умов передбачених законодавством.

     Відмова від прийняття спадщини. Так, неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Також, лише з дозволу органу опіки та піклування можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній особі, батьки (усиновлювачі), опікун. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Що ж стосується осіб, які досягли 14 років то вони мають право подати заяву про прийняття спадщини самостійно та без згоди своїх батьків або піклувальника.

     Відмова від спадщини є безумовною і беззастережною. Спадкоємець за заповітом може відмовитися від своєї частки на користь іншого спадкоємця за заповітом, а спадкоємець за законом — на користь іншого спадкоємця за законом незалежно від його черги.

     Обов'язкова частка. Що стосується обов'язкової частки, у статті 1241 Цивільного кодексу України визначено право певних осіб на отримання частки спадкового майна, незалежно від змісту заповіту. Перелік таких осіб, визначений вищевказаною статтею Цивільного кодексу України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До цього перелік) входять лише особи, які належать до першої черги спадкоємців за законом і є малолітніми, неповнолітніми, повнолітніми непрацездатними дітьми спадкодавця (в тому числі усиновленими), непрацездатною вдовою (вдівцем), непрацездатними батьками (усиновителями) та дітьми, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини.

     Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця спадкують, не залежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Малолітніми є особи, що не досягли 14 років, неповнолітніми є особи, що не досягли 18 років.

     Неповнолітні особи, які набули повної цивільної дієздатності (у разі реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття, або у тому разі, якщо особа, яка досягла 16 років, працює за трудовим договором, а також неповнолітня особа, яка записана матір'ю або батьком дитини) також мають право на обов'язкову частку, якщо на час відкриття спадщини не досягли 18 років, оскільки вони продовжують належати до категорії неповнолітніх.

                                                                           Державний  нотаріус   Радіонова Т.І.

МАЙНО ПОДРУЖЖЯ.

Сімейне право України закріплює принцип спільності майна подружжя, який означає об’єднання майна чоловіка і жінки (повністю або в певній частини) в єдину майнову масу та встановлення ряду спеціальних правил щодо його володіння, користування та розпорядження. Режим спільності майна подружжя означає, що: майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено домовленістю сторін; подружжя має рівні права щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності; майно належить подружжю без визначення часток кожного з них у праві власності; права подружжя на майно визнаються рівними незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); до тих пір, поки не буде доведено протилежне, вважається, що кожен з подружжя, який здійснює правочини щодо розпорядження спільним майном, діє в інтересах подружжя.
             Згідно з ч. 1 ст. 60 СК подружжю на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте за час шлюбу.

Переглянути весь текст - натисніть "Читати далі"

ДФІ НАДАЄ РОЗ”ЯСНЕННЯ ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ АВТОМОБІЛІВ БЮДЖЕТНИМИ УСТАНОВАМИ

Найперше наголосимо, що залучення автомобільного транспорту, який належить одній бюджетній установі, для користування іншою бюджетною установою з подальшим відшкодуванням витрат чинним законодавством не передбачено.

Проте існують певні умови, за яких можливе використання бюджетною установою автомобіля, який належить іншій установі.

По-перше, у разі надання послуг із перевезення (транспортних послуг) згідно з укладеним договором, якщо у переліку платних послуг бюджетної установи передбачено надання таких послуг.

По-друге, надання автотранспортного засобу у використання за договором оренди.

У разі надання автомобіля у використання за договором оренди обов'язки водія виконує працівник установи-орендаря. Ця сама установа заправляє автомобіль паливно-мастильними матеріалами. Оскільки транспортний засіб використовується у господарській діяльності установи, він є службовим автомобілем. Для обліку транспортної роботи службового автомобіля та списання витраченого пального ведуться подорожні листи, форми яких затверджені наказом Державного комітету статистики України від 17.02.98 № 74 (для легкових автомобілів) та спільним наказом Міністерства транспорту України і Міністерства статистики України від 29.12.95 № 488/346 (для вантажних автомобілів).

Водночас варто зважати на чинні обмеження щодо оренди легкових автомобілів бюджетною установою. Зокрема, п. 5 постанови Кабінету Міністрів України 04.04.2001 № 332 «Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, мобільних телефонів, комп'ютерів державними органами, а також установами та організаціями, які утримуються за рахунок державного і місцевих бюджетів» установлено, що державні органи, а також установи й організації, які утримуються за рахунок державного, республіканського Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, укладають договори оренди легкових автомобілів, вартість яких не перевищує граничних сум витрат, затверджених цією постановою. При цьому розмір установлених постановою граничних витрат залежить від статусу і місця бюджетної установи у структурі державних органів.

Крім того, варто зважати на особливості використання автотранспорту, установлені постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2003 № 848 «Про впорядкування використання легкових автомобілів бюджетними установами та організаціями». Так, п. 1 цієї постанови визначено, що користуватися легковими автомобілями у вихідні та святкові дні, а також здійснювати відрядження на легковому автомобілі за межі області. Автономної Республіки Крим на відстань, що перевищує 200 км, можна лише з дозволу керівника установи.

Щодо фінансування видатків на транспортні послуги та оренду транспортних засобів варто зазначити, що господарська діяльність будь-якої бюджетної установи здійснюється за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету на підставі кошторису, який повинен складатися згідно з вимогами Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228.

Планування і здійснення витрат на транспортні послуги та оренду транспортних засобів бюджетна установа проводить за кодом економічної класифікації видатків 1134 «Оплата послуг (крім комунальних)» відповідно до затверджених кошторисних призначень. Як установлено Інструкцією щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333, за кодом 1134 здійснюється плата за оренду транспортних засобів усіх видів та оплата транспортних послуг (крім видатків з найму транспорту для будівельних робіт і капітального ремонту будівель, які належать до капітального будівництва та капітального ремонту).

Водночас видатки на найм транспорту для виконання робіт з капітального будівництва, ремонту та реставрації здійснюються за групою кодів економічної класифікації видатків 2000 «Капітальні видатки».

КРВ Харківського району

Якщо батьки через непорозуміння не можуть дійти згоди у спорі про участь у вихованні дитини того з них, хто проживає окремо від неї, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.
Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. У рішенні можуть бути зазначені форми, місце, час, частота, тривалість спілкування дитини з тим із батьків, хто проживає окремо від неї, а також будь-які інші питання його участі у вихованні дитини.
Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
При вирішенні зазначеного спору суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.
У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.
Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини (ст. 159 СК України).

Начальник Люботинського міського

управління юстиції Харківської області

Л.В.Гаєвська

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 СК України мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Саме тому питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Якщо батьки проживають окремо, питання про те, з ким із них проживатиме дитина, визначається угодою між ними. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. У разі недосягнення згоди питання вирішується судом.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Незважаючи на те, що в законі розроблено механізм забезпечення прав того з батьків, хто проживає окремо від дитини, проте природа сімейних відносин така, що змусити одного з його учасників здійснити ті або інші дії всупереч його волі практично неможливо.
З огляду на це в законі закріплено правило, згідно з яким батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим із них, хто проживає окремо від дитини. На даний час законом не встановлено форми цієї угоди, однак уявляється, що такий договір через його важливість укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки в ньому, щоб уникнути подальших непорозумінь, слід визначити, скільки часу і в які дні тижня дитина має проводити з тим із батьків, хто проживає від неї окремо, з ким вона залишатиметься у святкові дні, хто забиратиме її під час канікул, в якому порядку розглядатимуться питання, що стосуються дитини. У разі ухилення одного з батьків від виконання договору він зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків (ст. 157 СК).

Начальник Люботинського міського

управління юстиції Харківської області

Л.В.Гаєвська

У Сімейному кодексі закріплено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Основним державним органом у цій сфері є орган опіки і піклування. Так, відповідно до ст. 55 ЦК опіка та піклування встановлюється з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки. Основні положення, пов'язані з організацією, напрямами та видами діяльності органів опіки і піклування, закріплені в Правилах опіки і піклування.
Зрозуміло, що неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини призводить до порушення її прав. Саме тому в законі закріплено право дитини опиратися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї. Тобто дитина отримала можливість безпосередньо захищати своє право на належне виховання в тому випадку, коли батьки здійснюють його неналежним чином.
У таких випадках дитина, незалежно від віку, вправі звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а також до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років (ст. 152 СК України).

Начальник Люботинського міського

управління юстиції Харківської області

Л.В.Гаєвська

З метою удосконалення законодавства України щодо визначення правових та організаційних засад запобігання, виявлення та припинення корупції в публічній та приватній сферах, відшкодування заподіяної корупційними правопорушеннями шкоди, поновлення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, регулювання міжнародного співробітництва у сфері протидії корупції Верховною Радою України 7 квітня 2011 року прийнято Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі - Закон), який вступив в силу з 1 липня 2011 року.

     Цей Закон  визначає  основні  засади  запобігання  і протидії корупції в  публічній  і  приватній  сферах  суспільних  відносин, відшкодування     завданої    внаслідок    вчинення    корупційних правопорушень збитків, шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів   фізичних  осіб,  прав  чи  інтересів  юридичних  осіб, інтересів держави.

     Законом встановлено, що корупція це використання особою наданих  їй  службових  повноважень  та пов'язаних із цим  можливостей  з  метою  одержання  неправомірної вигоди  або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших  осіб  або   відповідно   обіцянка/пропозиція   чи   надання неправомірної  вигоди, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з  метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей.

На ряду з цим Законом визначено поняття корупційного правопорушення - умисне діяння,  що містить ознаки корупції,  вчинене  визначеною особою,   за   яке   законом   установлено    кримінальну, адміністративну,       цивільно-правову      та      дисциплінарну відповідальність.

Суб’єкти відповідальності:

Законодавець визначив коло суб'єктів відповідальності  за корупційні правопорушення. До них відносяться особи, уповноважені на  виконання  функцій  держави  або місцевого самоврядування:

ü Президент  України,  Голова  Верховної Ради України,  його Перший заступник та  заступник,  Прем'єр-міністр  України,  Перший віце-прем'єр-міністр   України,   віце-прем'єр-міністри   України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова  Служби  безпеки  України,  Генеральний  прокурор  України, Голова  Національного  банку  України,  Голова  Рахункової палати, Уповноважений  Верховної  Ради  України  з  прав  людини,   Голова Верховної  Ради Автономної Республіки Крим,  Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

ü народні  депутати   України,   депутати   Верховної   Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;

ü державні     службовці,     посадові    особи    місцевого самоврядування;

ü військові посадові особи Збройних  Сил  України  та  інших утворених відповідно до законів військових формувань;

ü судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова,  члени,  дисциплінарні  інспектори  Вищої  кваліфікаційної комісії суддів України,  службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова,  заступник Голови,  секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

ü особи рядового і начальницького складу органів  внутрішніх справ,   державної   кримінально-виконавчої   служби,  органів  та підрозділів  цивільного  захисту,  Державної  служби  спеціального зв'язку та захисту інформації України, особи начальницького складу податкової міліції;

ü посадові та службові  особи  органів  прокуратури,  Служби безпеки України,  дипломатичної служби,  митної служби,  державної податкової служби;

ü члени Центральної виборчої комісії;

ü посадові та службові особи інших органів державної влади.

Також Законом встановлено коло осіб які прирівняні до вищевказаних категорій, а саме:

ü посадові особи юридичних осіб  публічного  права,  які  не зазначені  в  пункті  1 частини першої цієї статті,  але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;

ü особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування,  але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси,  оцінювачі,  а  також  експерти,  арбітражні   керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих  функцій,  інші  особи  в  установлених законом випадках);

ü посадові  особи  іноземних  держав  (особи,  які обіймають посади в законодавчому,  виконавчому або судовому органі іноземної держави,  в  тому  числі  присяжні  засідателі,  інші  особи,  які здійснюють функції держави  для  іноземної  держави,  зокрема  для державного  органу або державного підприємства),  а також іноземні третейські судді,  особи,  які уповноважені  вирішувати  цивільні, комерційні  або  трудові  спори  в  іноземних  державах у порядку, альтернативному до судового;

ü посадові   особи   міжнародних   організацій   (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти  від  її  імені),  а  також  члени  міжнародних парламентських  асамблей,  учасником  яких  є Україна,  та судді і посадові особи міжнародних судів.

Крім того до суб’єктів відповідальності віднесені особи,  які  постійно  або  тимчасово  обіймають   посади, пов'язані     з     виконанням     організаційно-розпорядчих    чи адміністративно-господарських обов'язків,  або  особи,  спеціально уповноважені  на  виконання  таких  обов'язків  у юридичних особах приватного  права  незалежно  від  організаційно-правової   форми, відповідно до закону та посадові  особи  юридичних  осіб,  фізичні  особи - у разі одержання від них особами,  перерахованими вище,  або  за  участю  цих  осіб  іншими  особами неправомірної вигоди.

     ПАМ’ЯТАЙТЕ! Посадові  і  службові  особи  органів   державної   влади, посадові   особи  місцевого  самоврядування,  юридичних  осіб,  їх структурних   підрозділів   у    разі    виявлення    корупційного правопорушення   чи   одержання  інформації  про  вчинення  такого правопорушення працівниками відповідних органів  державної  влади, органів місцевого самоврядування,  юридичних осіб,  їх структурних підрозділів зобов'язані у межах своїх  повноважень  ужити  заходів щодо   припинення   такого   правопорушення  та  негайно  письмово повідомити про його вчинення спеціально  уповноважений  суб'єкт  у сфері протидії корупції.

Обмеження:

Особам, які у відповідності до Закону визначені як суб’єктами відповідальності крім депутатів  Верховної  Ради  Автономної  Республіки Крим,  депутатів  місцевих  рад  (крім  тих,  які  здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради  юстиції  (крім  тих,  які  працюють  у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних, ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ використовувати   свої   службові повноваження  та  пов'язані  з  цим  можливості  з метою одержання неправомірної    вигоди    або    у    зв'язку    з     прийняттям обіцянки/пропозиції  такої  вигоди для себе чи інших осіб,  у тому числі:

   неправомірно  сприяти  фізичним  або  юридичним  особам  у здійсненні  ними  господарської  діяльності,  одержанні  субсидій, субвенцій,  дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти);

   неправомірно сприяти призначенню на посаду особи;

   неправомірно  втручатися  в  діяльність  органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб;

   неправомірно  надавати  перевагу  фізичним  або  юридичним особам    у    зв'язку    з    підготовкою    проектів,   виданням нормативно-правових  актів  та прийняттям  рішень,   затвердженням (погодженням) висновків.

Встановлено обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, а саме ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ:

   займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім  викладацької,  наукової  і  творчої  діяльності,   медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), якщо інше не передбачено  Конституцією  або  законами України;

   входити  до  складу  органу  управління чи наглядової ради підприємства або організації,  що має на меті  одержання  прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками,  паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді товариства (спостережній раді),  ревізійній комісії господарського товариства), якщо  інше не передбачено Конституцією або законами України.

Обмеження також стосуються безпосереднього підпорядкування близьких осіб або безпосереднього підпорядкованості у зв'язку з   виконанням повноважень близьким їм особам. Такі особи зобов'язані повідомити керівництво органу,  на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких їм осіб.

У разі виникнення обставин,  що порушують  ці вимоги відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п'ятнадцятиденний строк.

     Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не  усунуто, відповідні  особи  або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування.

     У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.

Цікавим є положення встановлені Законом стосовно одержання дарунків. Так визначеному колу осіб ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ безпосередньо або через інших осіб одержувати  дарунки  (пожертви) від юридичних або фізичних осіб:

• за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами;
• якщо  особа,  яка  дарує  (здійснює)  дарунок  (пожертву), перебуває в підпорядкуванні такої особи.

Однак Законом передбачена можливість прийняття дарунків,   які   відповідають   загальновизнаним   уявленням   про гостинність,  та  пожертви,  крім випадків,  передбачених частиною першою цієї статті,  якщо вартість  таких  дарунків  (пожертв)  не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати,  встановленої на  день  прийняття  дарунка  (пожертви),  одноразово,  а  сукупна вартість  таких  дарунків  (пожертв),  отриманих  з одного джерела протягом року, - однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року.

     Передбачене цією  частиною  обмеження  щодо вартості дарунків (пожертв) не поширюється на дарунки (пожертви), які:

• даруються (здійснюються) близькими особами;
• одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.

Слід зазначити, що дарунки є відповідно  державною  або  комунальною  власністю  і  передаються органу,  установі чи організації у порядку,  визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідальність:

За  вчинення корупційних правопорушень особи, визначені Законом як суб'єкти відповідальності  за корупційні правопорушення,   притягаються   до кримінальної,      адміністративної,      цивільно-правової     та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку.

Відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення  корупційних  правопорушень,  у  триденний  строк  з  дня набрання відповідним рішенням суду законної сили,  притягнення  до цивільно-правової   відповідальності,  накладення  дисциплінарного стягнення заносяться  до  Єдиного  державного  реєстру  осіб,  які вчинили  корупційні  правопорушення,  що  формується  та  ведеться Міністерством юстиції  України.

Законодавець звернув увагу на особливості відсторонення обвинувачено особи від виконання посадових повноважень. Так при винесені постанові  про  притягнення обвинуваченого  у  вчиненні  злочину  у сфері службової діяльності, слідує відсторонення  від  виконання  повноважень  на  посаді  в порядку,  визначеному законом, до розгляду справи судом, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України. В разі складання протоколу   про   адміністративне корупційне правопорушення,  якщо  інше не передбачено Конституцією  і законами  України,  керівником органу може  бути застосоване відсторонення  від виконання  службових  повноважень  до закінчення розгляду справи судом.

     Інші особи,   яких    притягнуто    до    кримінальної    або адміністративної  відповідальності  за  корупційні правопорушення, пов'язані  з  порушенням  обмежень,  передбачених  Законом, підлягають  звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня отримання   копії відповідного судового рішення,  яке набрало  законної  сили,  якщо інше не передбачено законом.

Збитки,  шкода,   завдані   державі   внаслідок   вчинення корупційного    правопорушення,    підлягають    відшкодуванню   в установленому законом порядку.

Начальник Люботинського

міського управління юстиції

Харківської області 

Л.В.Гаєвська

Школа повинна розвиватись і крокувати в ногу з поступом життя, вона має забезпечувати своїм вихованцям можливості розширення особистісних перспектив відповідно до демократичних та плюралістичних тенденцій розвитку суспільства. Проте її потенціал обмежується матеріальними, організаційними, культурними, технологічними, ідеологічними та іншими суспільними обставинами. Подолати цю обмеженість можна лише шляхом налагодження взаємодії школи з іншими елементами соціалізації - сім'єю, громадою, церквою, засобами масової інформації, виробничими структурами. Співробітництво між учителями та батьками є просто необхідним, якщо ми хочемо позбавити дітей конфліктних ситуацій із симптомами, що їх супроводжують: фобіями, відразою до навчання, неуспішністю, почуттям неповновартості тощо.

Маючи перевагу первинного впливу, сімейне виховання має свої особливості. Дитина розцінює його як норму, доки не зіткнеться з іншим виховним середовищем, особливо з таким, де панують зовсім інші закони.

"Роки й роки ідуть на те. - писав відомий педагог В.О. Сухомлинський, щоб навчати і вчителів і батьків бути чутливими до переживання дітей. Зрозуміти дитячі почуття - значить підійти до дитини по-людському, принести їй спокій, розсіяти тривогу, навчити її бути доброю й чуйною. Дитина, відчувши, що старші зрозуміли її душевний стан, стає м'якою, чутливою до добра. Те, що я називаю виховуваністю, є відповіддю дитини на наше вміння зрозуміти її стан. Якщо є старші, не розуміючи дитини, байдужі до її душевних порухів, часом бур і ураганів, -дитина стає жорстокою, оздоблюється, вона може навмисне робити зло".

Позашкільна освіта потрібна для культурного поступу країни як найкращий засіб до виховання гармонійно розвинутої особи - індивідуальності, а не того одноманітного гурту, який не здатен ні захистити свою волю, ні направити її на загальне добро. Надзвичайно важливе значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки в них віддзеркалюється загальний дух сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності і сім'ї, її моральна сфера. Сім'я і школа ставить перед собою основне головне завдання -виховання всесторонньо, гармонійно розвинено, реалізувати себе в професійному, громадянському і сімейному аспектах. Потреба в здоровому способі життя, розвинений інтелект і широкий всебічний розвиток, інтелігентність у спілкуванні, естетичне сприйняття світу - ось кінцевий результат спільної виховної діяльності сім'ї і школи. Принципи і підходи, які повинні працювати на кінцевий результат, реалізуються в школі, але необхідно, щоб все життя учня, виховуючи і розвиваюче, будувалося на єдиній основі і в стінах навчального закладу та дому. Протиріччя у виховних підходах сім'ї і школи відтворюються на ефективності виховного процесу.

Результат, на який розраховує школа і якого звичайно, повинні прагнути і  батьки, щоб добитися тільки нашими спільними зусиллями. Сім'я і школа - це берег і море. На березі дитина робить свої перші кроки, отримує перші уроки життя, а потім перед нею відкривається непізнане море знань, і шлях в цьому морі прокладає школа. Це не означає, що дитина повинна зовсім відірватися від берега - бо ж навіть моряки дальнього плавання завжди повертаються на берег. Сім'я дає дитині первинну підготовку до життя, яку школа все-таки не може дати, тому що необхідний безпосередній дотик до світу близьких, які оточують дитину, світом дуже рідним, дуже потрібним, світом, до якого дитина з перших років привикає і з яким рахується. А вже потім народжується невідоме почуття самостійності, яке школа повинна підтримувати. Соціально-економічні зміни, які відбуваються у житті нашої країни, потребують термінового перегляду засвоєних поглядів, установок не лише в області виховання підростаючого покоління, а й у взаємовідносинах усіх ланок системи соціального розвитку особистості. Насамперед це стосується взаємовідносин школи і сім'ї. Аналіз стану цих взаємин свідчить, що традиційний підхід до виховання підростаючих поколінь, через систему взаємовідносин спільних зусиль школи і сім'ї та педагогічного керівництва сімейним вихованням є надзвичайно малоефективним.

Відомо, що сім'я — природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім'я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів. Виховати дитину здоровою, працелюбною, справжнім громадянином - справа нелегка. Батько і мати несуть відповідальність перед суспільством за виховання дітей, за формування майбутнього громадянина. Процес виховання дітей в сім’ї знаходиться в тісному зв’язку з процесом виховання та навчання підростаючого покоління в школі. Керівна роль, при чому, належить школі, яка повинна функціонувати виховні функції і сім'ї в суспільстві. В сім'ї дитина вперше засвоює норми моралі, навики спільної праці, формуються життєві плани дітей, естетичні ідеали, виховується любов до України.

Батьківщина починається з сім'ї і найважливіші риси та якості громадянина зароджуються в сімейному вихованні, діти - продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства. Яку б дорогу не вибирали наші діти, вони, безумовно, займуть належне місце в житті, якщо у них буде виховане почуття громадянської відповідальності, високі моральні якості і справжнє працелюбство.

Батьки - найкращі вихователі, а тому, насамперед, вони відповідають перед власною совістю, народом, державою за виховання своїх дітей. Саме в сім'ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя. Сьогодення вплинуло на зміст позашкільної роботи з дітьми і підлітками. Ринкові відносини, конкуренція, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті, ранньому професійному самовизначенні. І головне - посилюється увага й зацікавленість батьків до позашкільної діяльності дітей, зростає попит на додаткові освітні послуги.

Визнаючи усе віковічне значення школи, шкільної освіти для найкращого розвитку дітей, не можна не бачити, що найкраща школа без позашкільної освіти і її допомоги не дасть великих корисних наслідків.

Начальник Люботинського

міського управління юстиції

Харківської області 

Л.В.Гаєвська

Шановні роботодавці, зверніть увагу, що з 01.01.2013 року набуває чинності новий Закон України «Про зайнятість населення», який визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав та соціальний захист від безробіття.

Реклама:

Роботодавцям забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії зазначати обмеження щодо віку кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати вимоги, що надають перевагу одній із статей.

Встановлення квоти у розмірі 5% середньооблікової чисельності штатних працівників

Для працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту (крім інвалідів) організаціям з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлюється квота у розмірі 5 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік.

Роботодавці самостійно розраховують квоту та забезпечують їх працевлаштування самостійно Роботодавці можуть звернутися за сприянням для працевлаштування даної категорії громадян до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Обов'язковою умовою дотримання роботодавцями квоти вважається працевлаштування таких громадян відповідно до вимог частини другої цієї статті, про що роботодавці інформують щороку центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, у встановленому ним порядку.

Заходи щодо сприяння зайнятості населення

Роботодавцю, який протягом 12 календарних місяців забезпечував створення нових робочих місць, працевлаштовував на них працівників і упродовж цього періоду щомісяця здійснював їм виплату заробітної плати в розмірі не менше ніж три мінімальні заробітні плати за кожну особу, протягом наступних 12 календарних місяців за умови збереження рівня заробітної плати в розмірі не менше ніж три мінімальні заробітні плати за кожну таку особу щомісяця за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених у бюджеті Пенсійного фонду України, компенсуються фактичні витрати у розмірі 50 відсотків суми нарахованого єдиного внеску за відповідну особу за місяць, за який він сплачений, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі зменшення штатної чисельності працівників та фонду оплати праці роботодавець втрачає право на компенсацію.

Порядок надання роботодавцю права на зменшення розміру єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та зарахування стажу особам, працевлаштованим відповідно до цієї частини, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стимулювання працевлаштування громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці

 Роботодавцю, який працевлаштовує на нове робоче місце  громадян, які потребують соціального захисту та яким надано статус безробітного, за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, строком не менше ніж на два роки щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений.

Компенсація виплачується протягом одного року з дня працевлаштування особи. Компенсація не виплачується у разі, коли роботодавець:

1) має заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

2) визнаний у встановленому порядку банкрутом або стосовно нього порушено справу про банкрутство.

Стимулювання самозайнятості населення та створення нових робочих місць суб'єктами малого підприємництва

Суб'єктам малого підприємництва, які працевлаштовують безробітних строком не менше ніж на два роки за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на нові робочі місця в пріоритетних видах економічної діяльності, щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений.

Компенсація виплачується за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у бюджеті Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту інвалідів (у разі працевлаштування інваліда, який зареєстрований в установленому порядку як безробітний, але якому відповідно до законодавства допомога по безробіттю не призначається), протягом одного року з дня працевлаштування безробітного у порядку та за переліком пріоритетних видів економічної діяльності, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідальність за порушення законодавства про зайнятість

1. У разі невиконання роботодавцем протягом року квоти для працевлаштування громадян, які не здатні на рівних конкурувати  на ринку праці, з нього стягується штраф за кожну необґрунтовану відмову у працевлаштуванні таких осіб у межах відповідної квоти у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.
2. У разі неподання або порушення роботодавцем установленого порядку подання даних:

-         про попит на робочу силу (вакансії);

- заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці ( ліквідація, реорганізація,скороченням чисельності або штату працівників) незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення,

 стягується штраф у чотирикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.

Заступник директора Люботинського МЦЗ                                 Грінченко В.В.

Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» встановлено перелік обмежень, спрямованих на запобігання і протидію корупції, зокрема, статтею 6 передбачено:

   Особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 4  цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження та пов’язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв’язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі:

1. Неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладенні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти);
2. Неправомірно сприяти призначенню на посаду особи;
3. Неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб;
4. Неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв’язку з підготовкою проектів, виданням  нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків.

   Нагадуємо, що статтею 4 Закону України  «Про засади запобігання і протидії корупції» визначено перелік суб’єктів відповідальності за корупційні  правопорушення. До цього переліку віднесено, найвищих посадових осіб держави, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної  Республіки Крим, депутатів місцевих рад, державних службовців, службовців місцевого самоврядування, суддів, військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, членів Центральної виборчої комісії, а також осіб, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням  організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або особи спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми. Для цілей цього Закону прирівняні до осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування  посадові особи юридичних осіб публічного права,  особи, які надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, третейські судді під час виконання ними цих функцій, посадові особи іноземних держав або міжнародних організацій).

   Також, вказаним Законом, встановлено обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (ст.7), щодо одержання  дарунків  (пожертв) (ст.8), щодо роботи близьких осіб ( ст.9), обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування (ст.10).

Начальник відділу юридичного забезпечення

Кондратенко О. С.

В основі поділу дітей на малолітніх і неповнолітніх лежить обсяг цивільної дієздатності, тобто здатності своїми діями набувати для себе цивільних прав і нести обов’язки.

Згідно зі ст. 31 ЦК України та ст. 6 ч. 2 СК України, фізична особа, яка не досягла чотирнадцятирічного віку, вважається малолітньою та має право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість (наприклад, придбання в магазині товарів для задоволення власних потреб).

Ст. 32 ЦК України та ст. 6 ч. 2 СК України зазначають, що неповнолітньою особою є фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, яка має право самостійно розпоряджатися своїми доходами (заробіток, стипендія, інші доходи), здійснювати права на результати інтелектуальної власності, творчої діяльності, самостійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися цим вкладом, внесеним нею на своє ім’я.

Малолітнім і неповнолітнім особам може належати будь-яке майно, яке, відповідно до закону, є об’єктом права приватної власності фізичних осіб, але, будучи власниками, малолітні та неповнолітні діти не можуть здійснювати свої права самостійно, бо мають лише часткову цивільну дієздатність (ст. 31 ЦК України).

  Закон передбачив порядок захисту майнових інтересів дітей.

— Майном, що належить малолітній і неповнолітній дитині, управляють інші особи — передусім її батьки. Якщо їх немає в живих, або вони позбавлені батьківських прав, то такі права мають опікуни, піклувальники, усиновлювачі (ч. 1 ст. 177 Сімейного кодексу України). Малолітні та неповнолітні діти, які прописані у квартирі, повинні брати участь у її приватизації у рівних частках разом із батьками або іншими особами, які беруть участь у приватизації.

Закон захищає інтереси дітей і у разі смерті їхніх батьків. Адже малолітні та неповнолітні діти вважаються такими, що автоматично прийняли спадщину, навіть коли не подали заяви про прийняття спадщини після смерті своїх батьків. Якщо батьками був зроблений заповіт на третю особу, то незалежно від змісту заповіту такі діти приймають участь у розподілі спадщини. Адже малолітні, неповнолітні діти спадкодавця спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

 Від імені малолітньої особи відмовитися від прийняття спадщини можуть її батьки з дозволу органу опіки та піклування. Так, неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини, проте лише за згодою батьків і органу опіки та піклування.

Що ж стосується осіб, які досягли 14 років і бажають прийняти спадщину, то вони мають право подати заяву про прийняття спадщини самостійно та без згоди своїх батьків й органу опіки та піклування.

— Є випадки, коли батьки не завжди чинять порядно та відповідно до закону при продажу майна (частини майна), що належить дитині.

— Відповідно до ст. 177 СК України, батьки управляють майном, що належить малолітній, неповнолітній дитині, без спеціального на те призначення. Вони мають право продати, обміняти квартиру (частину квартири), будинок до досягнення дитиною повноліття (18 років), але лише з дозволу органу опіки та піклування.

— Дарування будь-якого майна (квартири, будинку, автомобіля, іншого цінного майна) від імені дітей законом не допускається. Крім цього, батьки не можуть зобов’язуватися від імені дитини порукою.

— Якщо дитина зареєстрована та проживає у квартирі, яка продається, проте не є її власником, то орган опіки та піклування також надає дозвіл на продаж житла за умови, що дитина буде забезпечена житлом на праві користування у іншій квартирі.

Відповідно до ст. 177 ч. 5 СК України, орган опіки та піклування може відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини у випадках, коли ним встановлено, що:

1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав;

2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав, відповідно до статті 170 СК України;

3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини батьківських прав;

4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;

5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;

6) між батьками дитини або між одним із них і третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один із них);

7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

                                                                                                      Держаний нотаріус Другої державної 

нотаріальної контори Харківського району

Харківської області Радіонова Т.І.

Стаття 1254 регламентує право заповідача на скасування та зміну запо­віту.

Заповіт є особливим одностороннім правочином, який починає діяти лише після смерті заповідача. Однак до смерті заповідач вправі у будь-який час скасувати заповіт шляхом подання відповідної заяви нотаріусу. При аналізі цієї статті слід враховувати, що частина спадщини може зна­ходитися у банку, зумовлюватися страховою виплатою, тому заповідач може спеціально обумовити питання щодо спадкування окремих частин спадщини.

Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Якщо новий заповіт, складений заповідачем, було визнано недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встанов­лених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Положення ч. 4 ст. 1254 ЦК вста­новлює неможливість відновлення попередньо складеного заповіту в разі визнання останнього заповіту недійсним, крім двох випадків, коли:

•   заповіт складено дієздатною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла ними керувати (ст. 225 ЦК);

•   заповіт складено під впливом насильства (ст. 231 ЦК).

Наведений перелік є вичерпним, а тому у разі визнання заповіту недійс­ним, крім випадків, коли існував раніше складений заповіт і недійсність заповіту встановлюється на підставі статей 225 і 231 ЦК, спадкування має здійснюватися за заповітом.

Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто і у порядку, встановленому ЦК для посвідчення заповіту.

У статті 1257 ЦК не наведено характерних рис скасування частини за­повіту та внесення до нього змін, тому, апріорі, вважається:

•   внесення змін відрізняється від скасування тим, що передбачає поси­лання на попередній заповіт як на основу, до якої вносяться зміни;

•   внесення змін кардинально не повинно змінювати основу, до якої вони вносяться.

Процесуальний зміст внесення змін до заповіту та його скасування є подібним до умов, встановлених для його посвідчення, зокрема:

•   особисте звернення до нотаріуса або уповноважених на посвідчення за­повіту осіб;

•   загальні вимоги до форми нового заповіту або заяви про скасування за­повіту встановлено у ст. 1247 ЦК, а конкретні - у ст. 1248 ЦК та у За­коні України «Про нотаріат».

Завідувач Другою державною нотаріальною

конторою Харківського району

Харківської області 

Н.В.Омельницька

ОГОЛОШЕННЯ

            Друга державна нотаріальна контора Харківського району Харківської області доводить до відома громадян, що кожної п’ятниці з 14 до 16 години державними нотаріусами Омельницькою Н.В. та Радаоновою Т.І.  здійснюється прийом громадян з питання доступу до публічної інформації.

Завідувач Другою державною нотаріальною

конторою Харківського району

Харківської області 

Н.В.Омельницька

В останні десятиліття відбулися глибокі зміни соціально-економічних умов життя суспільства, які знову зробили актуальною проблему виконання батьками обов'язків щодо виховання своїх дітей. Перед юридичною наукою і практикою встали питання регулювання батьківських обов'язків в нових умовах, коли половина сімей розпадається, батьки, зайняті зароблянням грошей, не мають можливості приділяти своїм дітям досить часу, починають з'являтися нетрадиційні форми сім'ї. У зв’язку з чим важливо закріпити у правових нормах обов’язки батьків та гарантії їх реалізації.

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини  (1989р.), міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших нормативно-правових актах, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Як зазначено в Декларації ООН по правах дитини (1959р.), "дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження".

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає:

визначення основних правових, економічних, організаційних, культурних та соціальних засад щодо охорони дитинства, удосконалення законодавства про правовий і соціальний захист дітей, приведення його у відповідність з міжнародними правовими нормами у цій сфері.

Як кажуть, „батьків не обирають” і, нажаль, деякі з них частково або зовсім не приділяють уваги своїм неповнолітнім дітям, тим самим порушують подальше становлення та розвиток їх дитини у нашому суспільстві. Крім того вони порушують норми чинного законодавства.

Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини добре висвітлені у

ст. 150 Сімейного кодексу України.  Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.  Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини,  а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Якщо є обов’язки, то є і відповідальність!

За невиконання або неналежне виконання обов’язків  щодо виховання  дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності:
- адміністративної (стаття 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП)  «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей»);
- цивільно – правової (статті 1178 – 1183 Цивільного кодексу України);
- сімейно – правової (стаття 164 «Підстави для позбавлення батьківських прав»);

-   кримінальної  (стаття 166 Кримінального кодексу України (далі – КК )   «Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування»).

Неналежне виконання обов’язків щодо виховання дітей означає  бездію, у результаті якої обов’язки по вихованню виконуються  неякісно, не в повному обсязі. Наприклад, схвалюються здійснення підлітком антигромадських вчинків, прививаються погляди, установки, що пропагандують жорстокість, агресивність, ненависть, неповагу до закону; складаються умови, які загрожують життю та здоров’ю неповнолітнього; мають місце постійні чіпляння до дитини з будь-якого приводу и без нього.

Жорстоке поводження із неповнолітніми може виражатись у здійсненні батьками фізичного або психічного насилля щодо них або в замаху на їх статеву недоторканість, а також у застосуванні недопустимих  способів виховання (у грубому, зневажливому, що принижує людську гідність, поводженні з дітьми, образі або експлуатації дітей).

         Відповідно до статті 184 КУпАП «ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання  передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей –

тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

         Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення  адміністративного стягнення, -

         тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян».  

 Невтішна статистика притягнених до адміністративної відповідальності  батьків за статтею 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення місцевими судами , на яких накладено адміністративне стягнення. Так, у 2009 році адміністративне стягнення накладено на 857 батьків,  у 2010 році ця кількість виросла до 987 осіб,  за 2011 рік адміністративне стягнення накладено на 880 осіб.

«Злісне невиконання  батьками , опікунами чи піклувальниками встановлених обов’язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки,-

карається обмеженням волі на строк  від двох до   п’яти років або позбавленням  волі на той самий строк » (стаття 166 КК України).

Якщо у 2009 році за цією статтею засуджено 4 особи, у 2010 році – 1 особу, у 2011 році – 7 осіб, то за І півріччя поточного року  уже засуджено 4 особи.

Як вбачається із матеріалів кримінальних справ, засуджені батьки зловживали спиртними напоями, злісно не виконували встановлені законом  обов’язки  по догляду за  малолітніми дітьми, що виражалось у обмеженні харчування, одягу, інших предметів першої необхідності.

Наприклад : - вироком районного суду засуджено батька малолітньої дитини, який повинен був здійснювати догляд за дитиною після позбавлення батьківських прав матері. Проте дівчинка залишалась вдома протягом тривалого часу одна, без їжі, брудна, одягнена у брудному одязі. До служби у справах дітей надійшла інформація від громадськості, що малолітня боса дівчинка бігає по вулиці. Працівниками служби дівчинку було евакуйовано до міського притулку для дітей. За результатами медичного обстеження було встановлено діагноз: гостра респіраторна вірусна інфекція, гіпотрофія 1 ступеню, змішаний педикульоз, рахіт.

       - Засуджена мати вироком суду, зловживала спиртними напоями, догляд за малолітнім сином не здійснювала, в квартирі знаходилися громадяни, вигляд яких паплюжив людську гідність. За результатами медичного обстеження  хлопчику встановлено діагноз: гостра респіраторна вірусна інфекція, фарингіт, кардиопатія, дисфункція кишечника, затримка психомоторного, мовного, фізичного розвитку, гіпертрофія 1 ступеню, нижній парапарез  разидуального органічного генезу. Діагнози захворювань малолітніх дітей вражають своїм переліком  у матеріалах кожної кримінальної справи.

 Усі ми повинні створити світ, сприятливий для дітей, світ у якому кожна дитина почуватиметься захищеною, де її думка буде поважатися, де немає місця насильству, світ, який би дав змогу виховати здорове, щасливе, досконале покоління. Оскільки сьогоднішні діти – завтрашні громадяни, то їх захист і розвиток є передумовою майбутнього розвитку людства.

 Начальник Люботинського

міського управління юстиції

Харківської області 

Л.В.Гаєвська

Якщо батьки через непорозуміння не можуть дійти згоди у спорі про участь у вихованні дитини того з них, хто проживає окремо від неї, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.
Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. У рішенні можуть бути зазначені форми, місце, час, частота, тривалість спілкування дитини з тим із батьків, хто проживає окремо від неї, а також будь-які інші питання його участі у вихованні дитини.
Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
При вирішенні зазначеного спору суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.
У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.
Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини (ст. 159 СК України).

Начальник Люботинського

міського управління юстиції

Харківської області 

Л.В.Гаєвська

Шановні громадяни з обмеженими можливостями!

Звертаємося до Вас: якщо Ви працездатного віку, не працевлаштовані, маєте бажання працювати, якщо в результаті інвалідності Вам необхідно змінити професію – Львівський міжрегіональний центр соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації інвалідів, який є державною установою, має можливість запропонувати Вам проходження комплексної реабілітації.

За час перебування в Центрі працівники відділу професійної реабілітації як висококваліфіковані фахівці допоможуть Вам здобути нову професію, яка має попит на ринку праці, або пройти перекваліфікацію, застосовуючи індивідуальний підхід до потреб чи можливостей кожного слухача.

Соціальні працівники Центру супроводжують особу протягом всього часу перебування допомагаючи у вирішенні побутових проблем, в адаптації до умов проживання та навчання. Активно проводиться культмасова робота, яка включає в себе різноманітні тематичні вечори, екскурсії, відвідування театрів, кінотеатрів.

Психологи Центру, застосовуючи сучасні методики, проводять групові та індивідуальні консультації, які допомагають у вирішенні багатьох особистісних проблем, розв’язанні сімейних конфліктів, соціальних проблем. Слухач навчається сприймати себе повноцінною особистістю суспільства.

Поряд з цим, чи не найголовнішим є здоров’я нашого слухача. Про це піклується відділ медичної реабілітації, який здійснює нагляд та контроль за соматичним станом інвалідів при застосуванні нових діагностичних та лікувально-профілактичних технологій, спрямованих на покращення здоров’я та профілактику загострення основного захворювання.

Невід’ємною складовою реабілітаційного процесу є фізична та фізкультурно-спортивна реабілітації, які включають в себе механотерапію, заняття спортом в тренажерному залі, на спортивному майданчику, масаж, лікувальну гімнастику, заняття в басейні, що дає можливість відновити компенсаторні здібності, мобілізує резервні сили організму, попереджує ускладнення. Усі заходи відновлюють працездатність та надають можливість слухачам досягнути максимального рівня незалежності.

Трудові навички, які здобуває інвалід під час трудової реабілітації сприяють швидшій адаптації до нового робочого місця на підприємстві як фізично так і психологічно. Для цього в Центрі діють соціально-економічні підприємства, філії, майстерні.

Наш Центр надає освіту з 29 робітничих спеціальностей:

Після закінчення навчання Центром видаються свідоцтва державного зразка про освіту.

Оскільки наша установа є державною, т проживання, харчування, навчання та усі передбачені види реабілітації для слухачів здійснюються з рахунок держаних коштів (безкоштовно).

Зазначаємо, що Львівський міжрегіональний центр соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації інвалідів є на даний час єдиною установою України, яка надає можливість навчатись за спеціальністю «Водій категорії «В»» (для інвалідів 1-3 груп, за наявності медичної довідки щодо придатності керування транспортним засобом).

Немає значення, яку Ви на сьогоднішній день маєте освіту, але якщо за станом здоров’я, на даний час, Ви не в змозі працевлаштуватися – ми допоможемо Вам оздоровитися, набути нової професії, що дасть можливість заробити на гідну пенсію по віку та сприятимемо найшвидшому поверненню Вас до більш повноцінного життя.

Для зарахування до нашого Центру інвалід повинен особисто подати наступні документи (згідно Наказу Міністерства праці та соціальної політики України № 201 від 03.05.2007) до місцевого Управління соціального захисту населення:

Інформацію щодо умов прийому, отримання тієї чи іншої професії, проходження комплексної реабілітації Ви можете отримати за телефонами

(032) 221-59-08, (032) 244-76-13.

Наша адреса:

Львівський міжрегіональний центр соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації інвалідів

вул. Хуторівка, 38

м. Львів, 79070

Україна

Відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 17.11.2011 р. № 4061-VI вибори проводяться за змішаною системою – 225 депутатів обираються в загальнодержавному багатомандатному окрузі за виборчими списками від політичних партій, а 225 – за мажоритарною системою. Кандидат в народні депутати може висуватися як за списком політичної партії, так і одночасно в одномандатному окрузі. Закон встановлює 5% виборчий бар`єр. Згідно із законом, у виборчому бюлетені відсутня графа «проти всіх». Виборчий процес чергових виборів розпочинається за 90 днів до дня голосування. Участь у виборах беруть тільки політичні партії, а участь блоків політичних партій не передбачена. Усі партії – суб’єкти виборчого процесу - мають рівні права і можливості брати участь у виборчому процесі. Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Не може бути висунутий кандидатом та обраним депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.     Право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через партії або шляхом самовисування. Відповідно до закону, вибори депутатів проводяться у загальнодержавному окрузі, який включає в себе всю територію України, та у 225 одномандатних округах, що утворюються Центральною виборчою комісією та існують на постійній основі.

   Виборчі дільниці утворюються з чисельністю від двадцяти до двох тисяч п’ятисот виборців. Витрати на підготовку і проведення виборів депутатів здійснюються виключно за рахунок коштів державного бюджету України, виділених на підготовку та проведення виборів депутатів, та коштів виборчих фондів партій, кандидати у депутати від яких зареєстровані в загальнодержавному окрузі, кандидатів у депутати в одномандатних округах.

   Партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані в загальнодержавному окрузі, кандидат у депутати в одномандатному окрузі для фінансування своєї передвиборної агітації зобов’язані утворити власний виборчий фонд, що формується в порядку, встановленому цим законом. Виборчий фонд партії формується за рахунок власних коштів партії, а також добровільних внесків фізичних осіб. Виборчий фонд кандидата у депутати в одномандатному окрузі формується за рахунок його коштів та добровільних внесків фізичних осіб. Добровільний внесок до виборчого фонду однієї партії не може перевищувати чотирьохсот розмірів мінімальних заробітних плат, кандидата у депутати в одномандатному окрузі – двадцяти розмірів мінімальних заробітних плат. Власні кошти партії, кандидата у депутати в одномандатному окрузі, які перераховуються на відповідний рахунок, не підлягають обмеженням за сумою і кількістю перерахувань. Забороняється робити добровільні внески до виборчого фонду: іноземцям та особам без громадянства; анонімним жертводавцям. Окрім того, партія, яка висунула виборчий список кандидатів у депутати у загальнодержавному окрузі, до подання документів Центральній виборчій комісії для реєстрації кандидатів у депутати вносить в безготівковому порядку на спеціальний рахунок ЦВК грошову заставу в розмірі двох тисяч мінімальних розмірів заробітної плати. Партія, яка висунула кандидата в депутати в одномандатному окрузі, кандидат у депутати, який балотується в одномандатному окрузі в порядку самовисування, до подання документів Центральній виборчій комісії для реєстрації вносить на спеціальний рахунок ЦВК грошову заставу в розмірі дванадцяти мінімальних розмірів заробітної плати.

     Відповідно до закону, забороняється використання приміщень органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, для проведення передвиборної агітації за рахунок коштів виборчих фондів партій, кандидатів у депутати в одномандатному окрузі. Забороняється розміщення агітаційних матеріалів та політичної реклами на будинках і в приміщеннях органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій державної та комунальної форми власності.

    Забороняється розміщення політичної реклами в одному блоці з комерційною чи соціальною рекламою. Забороняється розміщення носіїв політичної реклами на зовнішній поверхні та в середині транспортних засобів громадського користування, у тому числі таксі, розміщення політичної реклами у приміщеннях та на будівлях станцій метрополітену, автобусних та залізничних вокзалів, портів та аеропортів, а також розповсюдження матеріалів передвиборної агітації, у тому числі політичної реклами через телерадіотрансляційні або інші інформаційні мережі сповіщення пасажирів та інформаційні табло у приміщеннях станцій та вагонах метрополітену, автобусних та залізничних вокзалів, портів та аеропортів, у транспортних засобах громадського користування.

Начальник відділу юридичного забезпечення

О. С. Кондратенко

         Метою видання є поширення юридичних і наукових знань, інформування про діяльність Державної реєстраційної служби України з питань реалізації державної політики у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності.

          У журналі будуть публікуватися аналітичні статті, фахові коментарі, експертні висновки фахівців Укрдержреєстру, інших установ і організацій, представників громадськості та науковців.

У подальшому «Вісник Укрдержреєстру» буде включено до переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата юридичних. наук.
           Передплату зазначеного видання можна оформити в усіх поштових відділеннях «Укрпошта», а також інших передплатних агенціях: передплатний індекс – 89973.

Журнал виходитиме 4 рази на рік.

В.о. начальника Люботинського

міського управління юстиції

Харківської області

  В.М. Кожуріна

        У сучасній Україні проблема боротьби з організованою злочинністю та її складовою – корупцією, яка є каталізатором розвитку організованої злочинності, така ж актуальна, як і десять років тому. Існуючи в

симбіозі, ці два явища утворюють найсерйознішу небезпеку для держави і суспільства, особливо в умовах демократії. Небезпека корупції полягає в тому, що вона перероджує державний апарат, призводить його до

незворотних змін, які можна подолати лише завдяки кардинальним засобам.

І саме тому боротьба з корупцією та організованою злочинністю відноситься до найпріоритетніших проблем, що стоять перед українським суспільством.

        Завантажити документ: korupcya-yak-mzhnarodno-pravove-yavische.doc [45 Kb] (cкачувань: 15)

Однією із обставин у нашому житті є смерть близької людини, яка залишає після себе спадщину (майно), але інколи буває, що крім спадщини є ще і кредит. Відомо, що спадкоємець крім прав отримує і обов`язки спадкодавця, тобто отримує право власності на майно і обов`язок повернути кредит. Як бути у такій ситуації, приймати чи не приймати спадщину?
            Якщо боржник помер, то в силу ст. 1282 ЦК спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Таким чином, спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором в межах вартості майна, одержаного в спадщину.

Потрібно також враховувати, що за ст. 607 ЦК зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. У зв`язку з цим, враховуючи, що спадкоємці відповідають за борги спадкодавця в межах вартості майна, одержаного в спадщину, то за відсутності чи недостатності спадкового майна кредитне зобов`язання припиняється неможливістю виконання чи недостатністю спадкового майна.
             Згідно зі статтями 553, 554 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за невиконання ним свого обов`язку. У разі порушення такого зобов`язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
            За наявності кредитного договору та договору поруки поручитель приймає на себе зобов`язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника, а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника (якщо таке зазначено в договорі поруки). При цьому слід мати на увазі, що коли в договорі поруки є умова про згоду поручителя відповідати за нового боржника, то поручитель є відповідальним за виконання зобов`язання спадкоємцями (ч. 3 ст. 559 ЦК).
           Відповідно до ст. 523 ЦК порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником. Це означає, що в силу ч. 1 ст. 559 ЦК порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. Тобто, порука припиняється в тій частині, в якій припиняється забезпечене нею кредитне зобов`язання, і поручитель солідарно зі спадкодавцями відповідає перед кредитором в межах вартості спадкового майна. Отже,  у разі смерті боржника за основним зобов`язанням, яке забезпечене договором поруки, за наявності правонаступника, який прийняв спадщину, необхідна згода поручителя відповідати за нового боржника, якщо договір поруки не містить як умову - згоду поручителя відповідати за виконання зобов`язання перед будь-яким новим боржником у випадку переводу боргу за основним зобов`язанням. Відповідно, за відсутності в договорі поруки згоди поручителя відповідати за правонаступника боржника у випадку невиконання чи неналежного виконання ним основного зобов`язання чи будь-якої іншої особи, покладення на нього такого обов`язку є неправомірним.
         Відповідно до ст. 608 ЦК зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою, а згідно зі ст. 523 ЦК порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником.
          Таким чином, на поручителів може бути покладено обов`язок щодо належного виконання зобов`язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину та згоди поручителя відповідати за нового боржника, зафіксоване в тому числі і в договорі поруки про згоду відповідати за виконання зобов`язання перед будь-яким новим боржником у випадку переводу боргу за забезпечуваним зобов`язанням.

Завідувач Другою державною нотаріальною конторою

Харківського району Харківської області  

                                    Н.В.Омельницька

Корупція є однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності.

Корупція в Україні перетворилася на одну з загроз національної безпеки. Вплив корупції на українське суспільство і державу має комплексний та системний характер, зокрема йдеться про соціальні, економічні, владні, політичні та міжнародні аспекти цього впливу.

Соціальний аспект впливу. Існування корупції призводить до того, що, фактично, у суспільстві функціонують дві соціальні підсистеми - офіційна та неофіційна: перша з яких дотримується правових і моральних норм, друга - використовує протиправні методи. Суб'єкти корупції функціонують у неофіційному середовищі, де панує своя система цінностей, свої цілі і методи їх досягнення. Економічний аспект впливу. Корупція впливає на всі сфери економіки України. Її провокує масова «тінізація» економічного сектору України, що, в свою чергу, є економічним підгрунтям корумпованих зв'язків Загалом, корупція підриває економічні основи держави, блокує надходження іноземних інвестицій, приводить до «тінізації» економіки, сприяє зростанню впливу організованих злочинних груп. Владний аспект впливу. Корупція в Україні впливає на формування органів державної влади всіх гілок влади, на вироблення і реалізацію державної політики.

Так, під час формування представницьких органів влади важко уникнути впливу корупції. У цьому випадку мова може йти про порушення фундаментальних принципів організації і проведення виборів: підкуп кандидатів, представників влади і членів виборчих комісій; нелегальне фінансування виборчих кампаній; посадові зловживання під час агітації; фальсифікація результатів виборів, створення перешкод для реалізації виборчих прав громадян та ін. Потенційно найбільш корумпованою є виконавча влада, оскільки саме її представники мають великі «хабаромісткі» розпорядчі функції (розпоряджаються коштами, нерухомістю, матеріальними цінностями тощо). Це підтверджує і судова практика застосування антикорупційного законодавства: переважна більшість осіб, притягнутих до відповідальності за хабарництво, посадові зловживання, порушення Закону України «Про боротьбу з корупцією» - це представники виконавчої влади.

Політичний аспект впливу. Корупція та боротьба з нею широко використовується у практиці політичної діяльності в Україні. Зрозуміло, що особливо гострою є ситуація під час проведення виборів, як президентських, так і парламентських. Міжнародний аспект впливу. Корупція негативно впливає на міжнародний імідж України, перешкоджає, а іноді блокує надходження іноземних інвестицій. Корупція також заважає міжнародним контактам, налагодженню міжнародних зв'язків, може призвести до «тихої», але відчутної ізоляції країни на міжнародному рівні.

Антикорупційне законодавство України визнача правові   та   організаційні   засади запобігання  корупції,  виявлення  та припинення   її   проявів, поновлення  законних  прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь.

Боротьба з  корупцією  здійснюється на основі чіткої правової регламентації  діяльності  державних  органів,   служб   і   осіб, уповноважених на виконання функцій держави, забезпечення гарантій прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно антикорупційного законодавства:

- встановлюється відповідальність за низку корупційних злочинів та проступків, не передбачених законом дотепер. Так, запроваджується кримінальна відповідальність за незаконне збагачення, комерційний підкуп; поширюється відповідальність на осіб, які виконують делеговані їм державою публічні функції влади - аудитор, експерт, арбітражний керуючий, а також на посадових осіб міжнародних організацій та іноземних держав.

- розширюється перелік суб'єктів корупції, встановлюються антикорупційні обмеження на державній службі, запроваджуються перевірки при вступі на державну службу, забороняється отримувати подарунки, пов'язані із службою, передбачається декларування майнового стану службовців та близьких родичів, запроваджується антикорупційна експертиза тощо.
- встановлене чітке розмежування кримінальної та адміністративної відповідальності за корупцію, відсутність якого сьогодні призводить до уникнення відповідальності за корупційні правопорушення;

- встановлення відповідальності юридичних осіб за корупцію та визначення порядку притягнення їх до відповідальності (від штрафа до ліквідації).

                                              Державний нотаріус Другої державної

                                              нотаріальної контори Харківського району

                                              Харківської області  Т.І.Радіонова