Графік особистого прийому громадян

керівництвом Люботинського міського управління юстиції

та структурних підрозділів

                                                   Графік виїзних прийомів громадян відділу державної виконавчої служби Люботинського міського      

                                        управління юстиції Харківської області на 2014 рік

Графік виїзних прийомів громадян Люботинського міського управління юстиції Харківської області на 2014 рік

    Європейська конвенція з прав людини є міжнародним договором до якого мають право долучитись лише держави - члени Ради Європи. Конвенцією засновано Cуд, визначено порядок його діяльності, а також встановлено перелік прав і гарантій, які держави взяли на себе зобов'язання дотримуватись. Європейський суд з прав людини застосовує Європейську конвенцію з прав людини. Його завдання полягає в тому, щоб забезпечити дотримання державами прав і гарантій, які закріплені в Конвенції. Він робить це шляхом розгляду скарг, поданих фізичними особами, а іноді й державами. У тих випадках, коли він приходить до висновку про те, що держава - член порушила одне або декілька з цих прав і гарантій, суд поставляє рішення. Судові рішення є обов'язковими: зацікавлені країни зобов'язані їх дотримуватися. Звернення до суду можуть направлятись у випадку порушення державами - членами прав і гарантій, які закріплені в Конвенції або в її Протоколах.

    Права, що охороняються у відповідності з Конвенцією та Протоколами до неї: право на життя; право на свободу та особисту недоторканність; право на справедливий судовий розгляд у цивільних і кримінальних справах; право на повагу приватного та сімейного життя; право на свободу вираження поглядів; право на свободу думки, совісті і релігії; право на ефективний засіб правового захисту; право на мирне користування власністю; право голосувати і виставляти свою кандидатуру на виборах.  

     Конвенція та Протоколи до неї забороняє наступне: катування, тортури і нелюдське, або принижуюче гідність поводження чи покарання;  рабство та примусова праця; безпідставні та незаконні затримання; дискримінація у здійсненні прав і свобод, закріплених в Конвенції; висилка будь - якою з держав своїх власних громадян або відмова їм у в'їзді; смертна кара; колективна висилка іноземців.

    Європейський суд з прав людини розташований у Страсбурзі (Франція) за адресою: European Court of Human RightsAllée des Droits de l'Homme 67000 Strasbourg France.   Отримати правову допомогу з цього питання та інших можна у громадській приймальні з надання безоплатної первинної правової допомоги при Люботинському міському управлінні юстиції за адресою: м. Люботин, вул. Радянська, 41, графік роботи - щовівторка та щочетверга з 10.00 год. до 16.00 год., або в онлайн-громадській приймальні за електронною адресою Konstantinograd@ukr.net

Начальник Люботинського

 міського управління юстиції

                             Ю.Константінов

Важливим засобом реалізації та захисту прав та свобод людини є гарантії. Вони є системою норм, принципів та вимог, які забезпечують процес дотримання прав та законних інтересів людини. Призначенням гарантій є забезпечення найсприятливіших умов для реалізації конституційно закріпленого статусу людини. Таким чином, гарантії є засобом, що забезпечує перехід від передбачених конституцією можливостей до реальної дійсності.

Гарантії реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина - це умови та засоби, принципи та норми, які забезпечують здійснення, охорону і захист зазначених прав, є порукою виконання державою та іншими суб’єктами правовідносин тих обов’язків, які покладаються на них, з метою реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Взагалі усі можливі гарантії забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадянина прийнято поділяти на загальносоціальні (загальні) та власне правові, юридичні (спеціальні).

До загальносоціальних гарантій відносять: ідеологічні, політичні, економічні, власне соціальні, організаційні. 

Так, визначальними для реалізації політичних прав громадян є політичні й ідеологічні гарантії, для реалізації економічних - ідеологічні і політичні, соціальних і екологічних — економічні, культурних - економічні 1 соціальні, особистих та інших - політичні й організаційні.

Загальносоціальні і юридичні гарантії узгоджені і тісно пов’язані між собою. Більшість перших формально закріплено в Конституції і законах України. Власне правові ж гарантії часто фактично виглядають як політико-правові, соціально-правові тощо.

До ідеологічних гарантій можна віднести ліберальну концепцію прав людини, на якій ґрунтується правова система держави, що визнає права людини як природні і передбачає їх пріоритет щодо прав колективу, держави, суспільства, а також ідеологічний плюралізм і багатоманітність, заборону визнання державою жодної ідеології як обов’язкової. Ці гарантії втілено у статтях 8, 9, 11, 15 Конституції України.

Політичними гарантіями є суверенітет держави, суворе дотримання її демократичних засад, фактична незмінність її конституційного ладу, закріпленого в Основному Законі України, суворе забезпечення законності і неможливості зловживань з боку політичної влади, відкритість політичної системи і наявність можливостей для вільної діяльності політичних партій та громадських організацій, наявність усіх інших ознак правової держави у їх сукупності.

Формальна наявність політичних гарантій також відображена у Конституції України. Так, відповідно до статей 1, 2, 5, 6, 7, 15, 37 Конституції України наша держава є суверенною і демократичною; носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні виступає народ; державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову; гарантується політичний плюралізм і водночас обмежується діяльність ультрарадикальних партій тощо.

Економічні гарантії знайшли своє відображення у статтях 13, 41, 95 та інших Конституції України. Ними є ринкова економіка, основу якої становлять відносини приватної власності, поєднані зі свободою підприємницької діяльності та ефективним використанням державної власності і дієвою системою державного регулювання економіки, а також ресурсна, фінансова та технологічна незалежність національної економіки від інших країн.

Якщо політичні гарантії є визначальними для реалізації усієї системи конституційних прав та свобод людини і громадянина, то належні економічні гарантії фактично обумовлюють можливість реалізації соціальних, культурних, деяких інших прав та свобод людини і громадянина (права на соціальний захист, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на освіту, на охорону здоров’я тощо). Реалізація деяких інших прав та свобод людини і громадянина (таких, як свобода думки і слова, право на повагу до гідності, право на захист від втручання в особисте і сімейне життя, таємниця листування, свобода пересування, право на мирні збори, свобода асоціації, право на підприємницьку діяльність тощо) не потребує чи майже не потребує матеріальних затрат з боку держави.

Соціальними гарантіями визнається відсутність будь-якого суспільно-політичного протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України, максимальну зайнятість населення, відсутність тенденцій моральної та духовної деградації в суспільстві.

До організаційних гарантій відносять: структуру, взаємини, матеріально-технічне забезпечення суду та інших органів захисту прав людини і громадянина, загальну ефективність судової та правоохоронної діяльності, рівень кваліфікації суддів та працівників інших правоохороннихорганів тощо.

Завантажити документ повністю: prav.osvta.rar [17.47 Kb] (cкачувань: 19)

Юрист виконкому

 О.С. Кондратенко

Відділом державної виконавчої служби Люботинського міського управління юстиції Харківської області роз’яснюється 

положення статті 63 Закону України « Про виконавче провадження», якою визначено Порядок звернення стягнення на будинок, 

квартиру, інше приміщення та земельну ділянку  фізичної особи.

Стаття 63. Звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення та земельну ділянку фізичної особи

1.Звернення стягнення на будинок, квартиру, земельну ділянку, інше нерухоме майно фізичної особи проводиться у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

2. Разом з житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику.

3. У разі звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення чи земельну ділянку державний виконавець подає запит до відповідних місцевих органів, що здійснюють реєстрацію та облік майна, про належність такого майна боржнику на праві власності, а також перевіряє, чи не перебуває це майно під арештом.

4. Після надходження документального підтвердження належності боржнику на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна державний виконавець накладає на них арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідних реєстрів в установленому законодавством порядку. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

5. У разі відсутності документів, що характеризують об'єкт нерухомості, у зв'язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, виготовлення таких документів здійснюється у встановленому порядку за рахунок коштів стягувача. У разі якщо стягувач у двадцятиденний строк з дня одержання відповідного повідомлення державного виконавця не авансує витрати, пов'язані з підготовкою документів, що характеризують об'єкт нерухомості, арешт з нього знімається.

Начальник відділу ДВС

Люботинського МУЮ

Харківської області

Я.В. Іськів 

Діяльність Європейського суду з прав людини та його основні критерії

Європейська конвенція з прав людини є міжнародним договором до якого мають право долучитись лише держави - члени Ради Європи. Конвенцією засновано Cуд, визначено порядок його діяльності, а також встановлено перелік прав і гарантій, які держави взяли на себе зобов'язання дотримуватись. Європейський суд з прав людини застосовує Європейську конвенцію з прав людини. Його завдання полягає в тому, щоб забезпечити дотримання державами прав і гарантій, які закріплені в Конвенції. Він робить це шляхом розгляду скарг, поданих фізичними особами, а іноді й державами. У тих випадках, коли він приходить до висновку про те, що держава - член порушила одне або декілька з цих прав і гарантій, суд поставляє рішення. Судові рішення є обов'язковими: зацікавлені країни зобов'язані їх дотримуватися. Звернення до суду можуть направлятись у випадку порушення державами - членами прав і гарантій, які закріплені в Конвенції або в її Протоколах.

Права, що охороняються у відповідності з Конвенцією та Протоколами до неї:

- право на життя;

- право на свободу та особисту недоторканність;

- право на справедливий судовий розгляд у цивільних і кримінальних справах;

- право на повагу приватного та сімейного життя;

- право на свободу вираження поглядів;

- право на свободу думки, совісті і релігії;

- право на ефективний засіб правового захисту;

- право на мирне користування власністю;

- право голосувати і виставляти свою кандидатуру на виборах.

Конвенція та Протоколи до неї забороняє наступне:

- катування, тортури і нелюдське, або принижуюче гідність поводження чи покарання;

- рабство та примусова праця;

- безпідставні та незаконні затримання;

- дискримінація у здійсненні прав і свобод, закріплених в Конвенції;

- висилка будь - якою з держав своїх власних громадян або відмова їм у в'їзді;

- смертна кара;

- колективна висилка іноземців.

Європейський суд з прав людини розташований у Страсбурзі (Франція) за адресою: European Court of Human RightsAllée des Droits de l'Homme 67000 Strasbourg France

Начальник Люботинського міського управління юстиції Ю.Константінов   

Історія створення Європейського суду з прав людини, його склад та структура

Європейський суд з прав людини - одна з інституцій Ради Європи, створена 21 січня 1959 року для контролю за дотриманням прав і свобод людини та громадянина, закріплених в Європейській конвенції з прав людини, ратифікованої 1953 року. Від моменту утворення діяв у тісній співпраці з Європейською комісією з прав людини. На конференції Віденського саміту глав держав і урядів держав-членів Ради Європи у жовтні 1993 року було ухвалене рішення про створення нового Європейського суду з прав людини, який замінить колишню двоступеневу систему захисту прав та свобод. Реформований Суд як орган Ради Європи почав свою роботу 1 листопада 1998 року. У статті 20 Конвенції визначається кількість суддів Суду, яка відповідає кількості Високих Договірних Сторін Конвенції. Судді, які засідають у Суді у своїй особистій якості, повинні відповідати таким критеріям: судді повинні мати високі моральні якості, а також мати кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, чи бути юристами з визнаним авторитетом; упродовж строку своїх повноважень судді не можуть займатися ніякою діяльністю, що є несумісною з їхньою незалежністю, безсторонністю або вимогами виконання посадових обов’язків на постійній основі. Парламентська асамблея Ради Європи обирає суддів до Європейського суду строком на дев'ять років. Судді не можуть бути переобрані. Суддя може бути звільнений з посади, якщо рішення про його невідповідність встановленим вимогам буде ухвалена іншими суддями більшістю у дві третини голосів.

Європейський суд з прав людини розташований у Страсбурзі (Франція) за адресою: European Court of Human RightsAllée des Droits de l'Homme 67000 Strasbourg France

Начальник Люботинського міського управління юстиції Ю.Константінов     

Європейський суд з прав людини: відповідач та питання заяви

Відповідачем може бути одна або декілька держав, пов'язаних з Конвенцією,що порушили (внаслідок однієї або більше дій або бездіяльності, які безпосередньо стосуються заявника) Європейську конвенцію з прав людини. Скарги на дії або бездіяльність повинні бути висунуті проти одного або декількох органів влади в державі (наприклад, суд або адміністративний орган). Суд не розглядає скарги на окремих осіб або приватні організації, такі як комерційні компанії. Заява має стосуватися порушення одного з прав, викладених у Європейській конвенції з прав людини. Передбачувані порушення можуть охоплювати широкий спектр питань, таких, як тортури і жорстоке поводження з ув'язненими; правомірності затримання; недоліки в цивільному або кримінальному судочинстві; батьківські права, повагу приватного життя, житла і кореспонденції та обмежень на вираження думки і на передачу або отримання інформації, свободу приймати участь у зборах або демонстраціях; висилку і екстрадицію; конфіскацію майна і експропріацію. Не можна скаржитися на порушення будь-якого юридичного документа, крім Європейської конвенції з прав людини, таких, як Загальна декларація прав людини та Хартії основних прав. Якщо людина вважає себе потерпілим внаслідок порушення Конвенції, то надіславши листа до Cуду та надавши чіткі деталі скарги (у цьому випадку заявник отримає формуляри заявки які повинні бути заповнені) або заповнивши заявку безпосередньо. Лист та/або заявки слід надсилати за наступною адресою:

The Registrar
European Court of Human Rights
Council of Europe
F-67075 Strasbourg Cedex
France

Начальник Люботинського міського управління юстиції Ю.Константінов          

ПОРЯДОК СКЛАДАННЯ, ПОДАННЯ ЗАПИТУ НА ОТРИМАННЯ ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ  

до Люботинського міського управління юстиції Харківської області

Завантажити документ: pro-publchnu-nformacyu.zip [15.4 Kb] (cкачувань: 8)

Посвідчення батьків багатодітної сім'ї та посвідчення дитини з багатодітної сім'ї

Посвідчення батьків багатодітної сім'ї та посвідчення дитини з багатодітної сім'ї є документами, що підтверджують їх статус та право на отримання пільг згідно з Законом України «Про охорону дитинства» та іншими актами законодавства. Посвідчення видаються безоплатно. Дітям з багатодітної сім'ї посвідчення видаються з шести років. Строк дії посвідчень визначається окремо для кожної багатодітної сім'ї і встановлюється з урахуванням перебування в сім'ї не менше трьох дітей у віці до 18 років. Строк дії посвідчення дитини з багатодітної сім'ї визначається до досягнення дитиною 18 років (повноліття), якщо, згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше (вагітність, шлюб, перебування в місцях позбавлення волі).
Для отримання посвідчень батьків багатодітної сім'ї та посвідчень дитини з багатодітної сім'ї необхідно звернутися до управління соціального захисту населення (УСЗН )Люботинської міської ради (Радянська, 41, кімн. 1).
Перелік необхідних документів для видачі посвідчень:

• заява батька або матері про видачу посвідчень (пишеться в управлінні);

• свідоцтво про шлюб;

• копії свідоцтв про народження дітей віком до 18 років;

• копії сторінок паспорта батька та матері з даними про прізвище, ім'я, по батькові, дату його видачі і місце реєстрації (1, 2, 11 стор.);

• довідку з навчального закладу;

• довідка про склад сім'ї;

• по 1 фотокартці (батьків та дітей віком від 6 до 18 років) розміром 30x40 мм.

Фотографія та копія паспорта батька надається лише в тому разі, якщо шлюб зареєстровано та в батька троє і більше дітей віком до 18 років.

Документи подаються особисто батьками.
Разом з копіями необхідно надавати оригінали документів для звірки. Посвідчення видаються протягом 10 днів від дати написання заяви та подання всіх необхідних документів.
Прийом заяв та документів:
понеділок - четверг 8.00 - 17.00.

п’ятниця 8.00 - 15.45
Для отримання посвідчень необхідно мати при собі паспорт.
Посвідчення видаються тільки батькам.
Перелік пільг для дитини зазначено в посвідченні дитини з багатодітної сім'ї.

Правила користування посвідченнями:

1. Посвідчення бажано обгорнути.
2. У разі досягнення дитиною 14-річного віку в посвідчення вклеюється нова фотокартка. Для цього необхідно звернутися до УСЗН .
3. Для подовження строку дії посвідчень (в разі народження дитини) до управління соціального захисту населення подаються документи зазначені в переліку.
4. Про втрату посвідчення необхідно обов'язково повідомити управління соціального захисту населення .
5. У разі пошкодження, втрати посвідчення або заміни прізвища, імені та по батькові, встановлення розбіжностей у записах видається нове посвідчення після подання усіх документів, передбачених законодавством для його видачі (згідно з переліком).
6. У разі закінчення строку дії, а також пошкоджені посвідчення повертаються управлянню соціального захисту населення .
7. У разі втрати посвідчення батьків багатодітної сім'ї батьками додатково подається інформація щодо розміщення оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Відділ пільг та соціальних гарантій УСЗН

Люботинської міської ради

Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про оплату праці

Конституція України проголосила найвищою соціальною цінністю людину, її права та свободи, а визнання, дотримання і захист прав і свобод людини та громадянина — обов’язком держави. Найважливішими серед соціально-економічних прав і свобод людини та громадянина є трудові права. Так право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплено у статтях 43, 46 Конституції Україн. Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України «Про оплату праці» (далі-Закон), Кодексом законів про працю України (далі-КЗпП), іншими законодавчими та нормативними актами. Зокрема, у ст. 1 Закону визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Частина 3 ст.15 Закону передбачає, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі підприємство здійснює після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості (ч.6 ст.24 Закону). У ст. 115 КЗпП передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Відповідно до ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх належних йому сум провадиться в день звільнення.

Незважаючи на вищезазначене, недотримання строків виплати працівникам заробітної плати й донині залишається досить розповсюдженим явищем, що є грубим порушенням закону. Згідно статті 36 Закону України «Про оплату праці», за порушення законодавства про оплату праці винні особи притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством. Так, ч.1 ст.175 Кримінального кодексу України (далі-ККУ) передбачає відповідальність за безпідставну невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більш як за один місяць, вчинене умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності. Порушення вказаної норми ККУ карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян (8500-17000 грн.) або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат, - карається штрафом від тисячі до півтори тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян (17000-25500 грн.) або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (ч.2 ст.175 ККУ). Особа звільнається від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам (ч.3 ст.175 ККУ). Стаття 35 Закону України «Про оплату праці» зазначає, що вищий нагляд за додержанням законодавства про оплату праці здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори. Тому, у випадку порушення вашого конституційного права на отримання своєчасної заробітної плати, потрібно негайно звертатися до органів прокуратури з відповідною скаргою.

Провідний спеціаліст

Люботинського міського

управління юстиції Ю.Редько

     Прийняття Кримінального процесуального кодексу України (КПК України) стало одним із ключових етапів здійснення судово-правової реформи, реформи кримінальної юстиції України. Зміна моделі кримінального провадження в Україні стала частиною загальної правової реформи щодо гармонізації вітчизняного законодавства відповідно до міжнародних стандартів, що зумовило перегляд низки положень різних галузей права, у тому числі кримінального процесуального.

    У КПК України поєднано позитивний досвід європейських країн, країн англосаксонської правової сім’ї й ті надбання, що на цей час мала Україна, і запропоновано ту модель кримінального провадження, яка найбільшою мірою відповідає не лише європейським і міжнародним стандартам у галузі кримінального судочинства, практиці Європейського суду з прав людини, а й нормам Конституції України. Загалом КПК України містить багато новацій, які змінили не лише відповідну правозастосовну практику судових органів, прокуратури та досудового розслідування, а й теоретичні основи цієї діяльності. Серед найбільш істотних і прогресивних новел слід назвати такі. Вперше законодавець закріпив 22 загальні засади, відповідно до яких має здійснюватися кримінальне провадження.      Загальні засади відіграють фундаментальну роль під час тлумачення та застосування норм права суб’єктами кримінального провадження, насамперед відповідними державними органами й посадовими особами. Прогресивним є закріплення додаткових гарантій реалізації принципу змагальності сторін. Зокрема, сторонам гарантуються рівні права щодо

збирання та подання до суду клопотань, скарг, речей, документів, інших доказів, а також реалізації інших процесуальних прав (ст. 22 КПК України). При вирішенні слідчим суддею клопотань слідчого, прокурора, зокрема щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження, передбачено участь сторони захисту. За для забезпечення об’єктивності й неупередженості суду під час судового провадження при завершенні досудового розслідування і зверненні до суду, в тому числі з обвинувальним актом, надання суду інших матеріалів кримінального провадження прямо заборонене. Сприяють реалізації принципу змагальності також норми, спрямовані на ефективне забезпечення права особи на захист. Зокрема, обов’язковість участі у судочинстві лише «професійного» захисника. (захисником може бути тільки адвокат – ст. 45 КПК України). 

     Досить цікавим є положення щодо відмови від інституту порушення кримінальної справи. За таких умов громадяни мають змогу реалізувати право на захист одразу після надходження заяви чи повідомлення про злочин. Досудове розслідування розпочинається

з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), тобто невідкладно (але не пізніше 24 годин) після подання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення (ст. 214 КПК України). З цього моменту можна проводити весь комплекс заходів для розслідування кримінального правопорушення.

     Революційним кроком стало введення в кримінальне судочинство інституту укладання угод (про примирення між потерпілим і підозрюваним, обвинуваченим; про визнання винуватості між підозрюваним, обвинуваченим і прокурором) (ст. 468 КПК України). Це надає можливість вже на початку кримінального провадження направляти матеріали до суду для вирішення, уникаючи громіздкого розслідування кримінальних правопорушень. Таким чином, витрати в десятки разів менші, ніж при розслідуванні.

     Водночас слід зазначити, хоч яким досконалим є закон, його ефективність може бути оцінена тільки через правозастосовну практику, тобто практику конкретних суб’єктів, а тому висока фахова підготовка, належний рівень знань, правової культури та свідомості кожного суб’єкта кримінального провадження відіграє у цьому процесі основоположну роль.

   Сьогодні надто актуальною виступає проблема зростання правопорушень серед молоді. Профілактика правопорушень неповнолітніх є передусім проблемою педагогічною, бо вона пов’язана з вирішенням певного кола виховних завдань. Тому в цій справі особливе місце має зайняти рання профілактика, яка має розпочинатися вже з дитячого садка й початкових

класів школи, коли закладаються основи характеру, ставлення до оточуючих, поведінки в побуті. Не все можливе робить і школа, хоч саме вона повинна нести моральну відповідальність за вчинки своїх вихованців.  Криміногенна ситуація, яка склалася в Україні, переросла в найбільш небезпечне соціальне лихо. Тому особливою сьогодні є проблема педагогічного впливу на учнів з різними відхиленнями в моральному розвитку. У роботі з такими підлітками дуже важливим є особистісно орієнтований підхід. Як свідчить практика, його ефективність залежитьбезпосередньо від врахування педагогом найважливіших типологічних особливостей, властивих цій категорії учнів.  Профілактична діяльність у широкому розумінні розглядається як один із засобів соціального регулювання суспільних відносин з метою ліквідації детермінант злочинності, як взаємодії заходів економіко-соціального, виховно-педагогічного, організаційного та правового характеру,

як поєднання різних рівнів попередження злочинності. Система заходів попередження злочинності неповнолітніх базується на засадах загальносоціального характеру, які призначені забезпечити необхідний рівень добробуту, культури, виховання та навчання молодих людей. Ця система заходів: - діє у співвідношенні з соціальною, економічною, молодіжною, карною політикою держави, яка реалізується через низку цільових програм надання матеріальної та іншої допомоги сім'ям і дітям, запобігання бездоглядності та правопорушень серед неповнолітніх; - має самостійну законодавчу базу - комплекс правових актів, що регулюють питання створення оптимальних умов життя, виховання дітей і молоді, захисту їх прав та інтересів, нейтралізації негативного впливу на них, запобігання бездоглядності, аморальним проявам і т. ін.; - забезпечує діяльність усіх суб'єктів профілактики злочинів серед неповнолітніх, яка спирається на відповідну інформаційно-аналітичну базу та забезпечується бюджетним фінансуванням.

    Наявність особливостей у системі заходів боротьби зі злочинністю неповнолітніх пов'язана також зі специфікою правового та фактичного становища неповнолітніх як вікової групи населення, що найбільш гостро відчуває вплив негативних факторів соціального середовища. Запобігання цій злочинності планується і проводиться на різних рівнях та напрямах, стосовно різних контингентів неповнолітніх і молоді й характеризується значним діапазоном загально-виховних, профілактичних, а також спеціальних каральних заходів. За цільовою спрямованістю вони повинні запобігати їх протиправним діям, припиняти їх, а також не допускати можливість рецидиву. Ці заходи здійснюються стосовно основних сфер виховання неповнолітніх за допомогою специфічних засобів, характерних для органів, які беруть участь у цій діяльності. Мова йде про цілеспрямовану роботу щодо ліквідації недоліків у галузі сімейного, шкільного, трудового виховання неповнолітніх, організації їх дозвілля, а також підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, що проводять боротьбу зі злочинністю.

 В основу застосування загальносоціального запобігання злочинності неповнолітніх покладена державна політика щодо неповнолітніх та молоді. 

    1. При визначенні типології учня-правопорушника, покладено вивчення комплексу ознак, які відображають: особливості середовища, в якому формувалася особа правопорушника; особливості його духовного світу (відхилення у сфері потреб, інтересів, звичок); моральне обличчя; ставлення до провідної діяльності; статус у класному колективі; роль, виконувана у групі з протиправною спрямованістю; взаємозв’язок внутрішньої готовності і зовнішніх можливостей при виборі протиправної поведінки; ставлення до вчиненого правопорушення. На цій основі виділено чотири типи правопорушників, назва кожного з яких залежить від спрямованості особистості.

      До першого типу правопорушників – конфліктно-ситуативного з переважаючою позитивною спрямованістю – відносяться неповнолітні, формування особистості яких проходило в позитивному середовищі. У таких підлітків переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні. У них спостерігаються здебільшого соціально-корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички до безцільного проведення часу

майже не виражені. Потрапляючи до групи правопорушників, тримаються незалежно, часто з ними не рахуються, проте такі особи відіграють роль виконавців.

     До другого типу правопорушників – неврівноважено-ситуативного з незначною негативною спрямованістю – віднесено учнів, особа яких формувалася у середовищі з невеликими відхиленнями. У них найбільше розвинуті матеріальні потреби. Вони віддають перевагу особистим інтересам перед колективними, але правомірні можливості їх реалізації обмежені. У правопорушників цього типу, як правило, спостерігаються звички

догідливості, безцільного проведення часу, бродяжництва.

    Третій тип правопорушників – нестійкий з переважаючою негативною спрямованістю – становлять неповнолітні, які формувалися в несприятливому, суперечливому середовищі. Вони схильні до вживання спиртних напоїв, паління. У таких школярів спостерігається розрив між особистими інтересами і громадським обов’язком, правомірні можливості

задоволення інтересів обмежені. Учні цього типу прагнуть до самостійності. Вони агресивні, часто влаштовують бійки, наслідують негативні звички дорослих осіб.

     Склад кожного типу рухливий, він залежить від ефективності запобіжно-виховної роботи у школі й поза нею. Однак такий поділ дає змогу скласти уявлення про ступінь розвитку негативних якостей, особливості соціального середовища, прогнозувати умови, за яких можна чекати вчинення правопорушення тим чи іншим учнем. Це допоможе педагогу своєчасно організувати виховну роботу з метою запобігання протиправної поведінки з боку неповнолітнього.

      2. Проблему профілактики правопорушень серед дітей розглядають переважно як частину педагогічної діяльності, зокрема, у межах навчальних закладів. Проте вищенаведені причини правопорушень вказують, що для подолання злочинності серед неповнолітніх виховної роботи лише в межах навчальних закладів недостатньо.

     Заходи правового виховання, спрямовані на профілактику правопорушень, можна розподілити на такі напрями:

 надання правових знань педагогами під час викладання певних

предметів;

 проведення вікторин, тематичних уроків (для молодших школярів);

 зустрічі з працівниками правоохоронних органів, які можуть

відбуватися за місцем навчання дітей або за місцем роботи правоохоронців

(екскурсії до відділів міліції, постів ДАІ, організацій).

      У науковій літературі описано різні методи, що можуть використовуватися з метою правового виховання неповнолітніх. Серед них:

роз'яснення, розповіді, бесіди, читання творів, лекції, дискусії, диспути з правових питань, «круглі столи» з правових питань та інші вербальні методи, інтерактивні методи - ігри, рольові ігри, вправи, тренінги, конкурси.

        Фактором ризику щодо можливості скоєння правопорушень неповнолітніми є не тільки брак правових знань, а й відсутність системи дозвілля, проведення часу без певної мети та заняття. Відповідно, існує напрям профілактики, спрямований на організацію дозвілля. Однією з можливостей організації профілактики протиправних дій неповнолітніх у вільний від навчання час може бути робота в літніх таборах. Часто спеціальні програми відпочинку розробляються для дітей із девіантною поведінкою. Таборування має значні переваги в роботі з під літками. Це зумовлено зміною звичного соціального середовища, вплив якого часто є негативним. Методи, що застосовуються для профілактики протиправних дій неповнолітніх у рамках напряму організації дозвілля, частково збігаються з методами правового виховання в навчальних закладах. Діти краще сприймають інформацію, коли вона надасться в активній формі (ігри, тренінги тощо). А лекції та інші вербальні методи є традиційними для інформування різних вікових категорій. У цьому напрямі застосовуються також консультації, які дають змогу проводити індивідуальну роботу з дитиною, здійснювати психологічну корекцію, надавати правову допомогу тощо.

    Оскільки серед причин і умов скоєння правопорушень підлітками є вживання наркотичних речовин (до 70 % протиправних дій скоюється у стані сп'яніння), то профілактика правопорушень серед неповнолітніх не матиме бажаних наслідків, якщо комплекс профілактичних заходів не буде включати роботи з позбавлення неповнолітніх наркогенних звичок. Отже, ще одним напрямом профілактики правопорушень є профілактика вживання підлітками наркотиків та алкоголю. У роботі використовують такі методи, як акції, конкурси, вистави, поширення інформаційно-рекламного матеріалу, виступи на радіо, телебаченні. Групова робота відбувається у вигляді лекцій, дискусій, диспутів, рольових ігор, тренінгів. Індивідуальна робота проводиться методами консультацій. Отже, профілактична діяльність щодо попередження правопорушень серед неповнолітніх може проводитись як у рамках навчального процесу, так і в позашкільний час. Форми та методи роботи мають відповідати віку дітей, викликати в них зацікавлення та спонукати до роздумів. Людина не народжується злочинцем, а стає ним через певні життєві обставини. Часто діти і підлітки думають, що за скоєний ними злочин ніякої відповідальності не буде, бо вони ще неповнолітні. Проте гуманне ставлення до дітей у суспільстві аж ніяк не означає, що треба потурати їм у всьому. Навпаки, слід перевиховувати. Адже багато дорослих злочинців починали свою «кар'єру» ще в підлітковому віці.

    Серед неповнолітніх зростають такі злочини, як зловмисні вбивства, тяжкі тілесні пошкодження, розбійні напади, грабунки, зґвалтування. Це свідчить про ускладнення структури злочинності, тому профілактика злочинності неповнолітніх – невід'ємний атрибут сучасного суспільства. Знання неповнолітніми певних законів, норм поведінки, своїх обов'язків перед суспільством, усвідомлення ними шкоди, відповідальності й вироблення у них правової свідомості зобов'язує поводитись у певних рамках, утримує від порушень правил поведінки.

   В последнее время участились случаи, когда мошенники звонят на домашние либо мобильные телефоны граждан, (в основном в ночное время) представляются работниками правоохранительных органов и сообщают о том, что близкий родственник задержан за совершение ДТП либо иного преступления. Для “решения вопроса” и избежания каких – либо неприятностей, злоумышленники предлагают перечислить денежные средства на номер мобильного телефона либо номер банковского счета, а также могут предложить  встретиться лично для передачи им денег. В возникшей ситуации необходимо сразу положить трубку телефона и попробовать позвонить родственнику о котором рассказывал мошенник. Ни в коем случае не выполняйте требования злоумышленников!!! Если родственник не отвечает на телефонный звонок, либо оператор мобильной связи говорит, что “Связь временно отсутствует”, не стоит паниковать, а необходимо сразу же обратиться в милицию по номеру “102”, либо 748- 73-50, 748- 32-33, 099- 073-24-99 – дежурная часть Харьковского РО (по обслуживанию Харьковского района и г. Люботин) ГУМВД Украины в Харьковской области. Наши сотрудники окажут Вам квалифицированную помощь и оградят от действий преступников.

Помните!!! Мошенники хорошие психологи и для них не составляет труда обмануть Вас  и завладеть Вашими деньгами.

Історія створення Європейського суду з прав людини, його склад та структура

Європейський суд з прав людини - одна з інституцій Ради Європи, створена 21 січня 1959 року для контролю за дотриманням прав і свобод людини та громадянина, закріплених в Європейській конвенції з прав людини, ратифікованої 1953 року. Від моменту утворення діяв у тісній співпраці з Європейською комісією з прав людини. На конференції Віденського саміту глав держав і урядів держав-членів Ради Європи у жовтні 1993 року було ухвалене рішення про створення нового Європейського суду з прав людини, який замінить колишню двоступеневу систему захисту прав та свобод. Реформований Суд як орган Ради Європи почав свою роботу 1 листопада 1998 року. У статті 20 Конвенції визначається кількість суддів Суду, яка відповідає кількості Високих Договірних Сторін Конвенції. Судді, які засідають у Суді у своїй особистій якості, повинні відповідати таким критеріям: судді повинні мати високі моральні якості, а також мати кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, чи бути юристами з визнаним авторитетом; упродовж строку своїх повноважень судді не можуть займатися ніякою діяльністю, що є несумісною з їхньою незалежністю, безсторонністю або вимогами виконання посадових обов’язків на постійній основі. Парламентська асамблея Ради Європи обирає суддів до Європейського суду строком на дев'ять років. Судді не можуть бути переобрані. Суддя може бути звільнений з посади, якщо рішення про його невідповідність встановленим вимогам буде ухвалена іншими суддями більшістю у дві третини голосів.

Європейський суд з прав людини розташований у Страсбурзі (Франція) за адресою: European Court of Human RightsAllée des Droits de l'Homme 67000 Strasbourg France

Начальник Люботинського міського управління юстиції Ю.Константінов

Громадська приймальня з надання безоплатної первинної правової допомоги

Задекларувавши у Конституції України право кожного, у передбачених законом випадках, отримати безоплатну правову допомогу, держава забезпечує його реалізацію. Безоплатна первинна правова допомога, відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» це вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Суб'єктами надання безоплатної первинної правової допомоги в Україні є органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; фізичні та юридичні особи приватного права; спеціалізовані установи.
Одним із засобів реалізації зазначеного напрямку діяльності є створення та діяльність громадських приймалень на базі органів юстиції.
Громадська приймальня Люботинського міського управління юстиції створена з метою забезпечення належних умов щодо надання безоплатної первинної правової допомоги. Приймальня здійснює такі види правової допомоги:
надання правової інформації; надання консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру); надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації. Адреса приймальні: м. Люботин, вул. Радянська, 41. Також при Люботинському міському управлінні юстиції створено онлайн-громадську приймальню з надання безоплатної первинної правової допомоги за електронною адресою Konstantinograd@ukr.net Графік роботи приймалень: щовівторка та щочетверга з 10.00 год. до 16.00 год. У приймальні також можуть оримати правову допомогу біженці та особи які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Начальник Люботинського міського управління юстиції Ю.Константінов           

Право особи на захист у кримінальному процесі

Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є одним з основних конституційних прав. У статті 59 Конституції України проголошується, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, така допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Захисник беручи участь у кримінальному провадженні здійснює забезпечення затриманим, підозрюваним, обвинуваченим, підсудним і засудженим захисту їх правових інтересів, надає їм кваліфіковану юридичну допомогу, тим самим виконуючи одну з основних функцій держави – захист законних прав і свобод своїх громадян. Вже майже рік в Україні діє новий Кримінально-процесуальний Кодекс (досі в Україні діяв старий, прийнятий 1960 року, що не раз зазнавав змін) прийнятий Верховною Радою України 13 квітня 2012 р. та набувший чинності 20 листопада 2012 р.(далі-Кодекс). Давайте ознайомимося з деякими положеннями Кодексу, що регулюють роль захисника у кримінальному процесі. Так, відповідно до ст. 45 Кодексу захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію). Не може бути захисником адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю. Повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні підтверджуються свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (ч.1 ст. 50). Захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику…( ч.4 ст. 46). Захисник має право брати участь у проведенні допиту та інших процесуальних діях, що проводяться за участю підозрюваного, обвинуваченого, до першого допиту підозрюваного мати з ним конфіденційне побачення без дозволу слідчого, прокурора, суду, а після першого допиту - такі ж побачення без обмеження кількості та тривалості. Такі зустрічі можуть відбуватися під візуальним контролем уповноваженої службової особи, але в умовах, що виключають можливість прослуховування чи підслуховування (ч.5 ст. 46). Захисник зобов’язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з’ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого. Захисник зобов’язаний прибувати для участі у виконанні процесуальних дій за участю підозрюваного, обвинуваченого. У разі неможливості прибути в призначений строк захисник зобов’язаний завчасно повідомити про таку неможливість та її причини слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд, а у разі, якщо він призначений органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, - також і цей орган (установу). Захисник без згоди підозрюваного, обвинуваченого не має права розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв’язку з участю в кримінальному провадженні і становлять адвокатську або іншу охоронювану законом таємницю ( ч.1, 2, 3 ст. 47). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх службові особи зобов’язані виконувати законні вимоги захисника (ч.7 ст. 46). Відповідно до статті 52 Кодексу участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного. Також обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні:

• щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;

• щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;

• щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад;

• щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження, - з моменту встановлення цього факту;

• щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування, - з моменту встановлення факту наявності в особи психічного захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності;

• щодо реабілітації померлої особи - з моменту виникнення права на реабілітацію померлої особи.

 

Стаття 54 Кодексу дає можливість підозрюваному, обвинуваченому відмовитися від захисника або замінити його. Відмова від захисника або його заміна повинна відбуватися виключно в присутності захисника після надання можливості для конфіденційного спілкування. Така відмова або заміна фіксується у протоколі процесуальної дії. Відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є обов’язковою. Конституційне право на правову допомогу і захист у кримінальних справах є одним з основоположних прав громадянина України, людини, оскільки сприяє реалізації інших прав, свобод і гарантій. У свою чергу, участь захисника у кримінальному процесі є одним з найважливіших проявів реального забезпечення права обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного на захист, гарантованого Конституцією України.

 

 

 

Провідний спеціаліст

Люботинського міського

управління юстиції Ю.Редько

Корупція як інтернаціональне глобальне явище притаманне усім країнам незалежно від політичного устрою і рівня економічного розвитку. Справа лише в масштабах і в формах участі у корупції урядових структур.

Під час розвитку суспільства корупція поряд з іншими формами поведінки, що відхиляється, розвивалася, відповідаючи провідним процесам в економіці, політиці, інших галузях  соціального життя. Особливо очевидний цей процес у даний час, коли світове співтовариство інтенсивно інтегрується, а глобалізація стала природною ознакою не тільки міждержавних відносин і економічної діяльності, але і життя, якщо не кожного представника людства, то всіх соціальних груп, категорій населення незалежно від території їхнього проживання.

 У значній частині гуманітарних, і зокрема кримінологічних, досліджень, розрізняється загально суспільствознавчий, загальноюридичний і кримінологічний аспекти аналізу корупції. Але в усіх дослідженнях корупція трактується як відхилення від юридичних і моральних норм в процесі здійснення економічної і політичної влади, яке вростає в систему, що перетворює корупцію на один з механізмів прийняття або гальмування адміністративних і управлінських рішень. Світовий досвід доводить, що корупція найбільш поширена в регіональних і державних центрах, де зосереджені правові, політичні, економічні владні інститути. Особливо стійкі і небезпечні для держави і громадянина столичні корумповані структури, які іноді стають звичним явищем. Недарма в Україні на буденному рівні спілкування існують сленгові вирази: «ціна питання», «пробити питання», «ціна посади» та інші.

Відомо, що корупція завжди зростає, коли країна знаходиться на стадії трансформації. Оскільки Україна проходить не просто стадію демократизації державного устрою, а здійснює докорінну трансформацію економічного і політичного устрою, правової і соціальної систем, то зростання рівня корупції є об’єктивною обумовленим фактором.

Але визнання зростання рівня корупції об’єктивно обумовленим фактором зовсім не означає, що з нею треба примиритись. Суб’єктивний чинник історії і розвитку є механізмом корекції об’єктивного фактору, динаміки його розвитку. З одного боку, об’єктивний фактор (економічний, політичний і культурний розвиток) посилюють корупцію. З іншого боку, суб’єкти історії – держава, політичні партії, громадські організації, особа - можуть діяти в напрямку, щоб погасити негативні наслідки докорінних суспільних перетворень, які знаходять свій вияв і в корумпованості суспільства, насамперед державного апарату. Суб’єктивний чинник історії може досягти позитивного результату, якщо він діє у двох напрямах: по-перше, розв’язуючи економічні, політичні і соціальні проблеми і звужуючи об’єктивну основу корупції; по-друге, розробляючи законодавчу базу боротьби з корупцією і практично протидіючи корупції з належною політичною волею і по усіх напрямах.

Корупція занадто дорого коштує нашій державі і народу як в матеріальному, так і в духовному вимірах. І справа не тільки у прямих втратах від корупції, які досягають за приблизними підрахунками аналітиків декількох десятків мільярдів доларів за рік. Не менш небезпечне те, що в суспільній свідомості вкорінюється стереотип про корупцію як етично прийнятну форму дій і «відновлення соціальної справедливості», розмивається розуміння суспільної небезпеки цього явища. Тому вивчення причин і наслідків розповсюдження корупції, систем боротьби з нею сьогодні – нагальна проблема суспільних наук, в першу чергу юридичних.

Отже, аналіз чинного законодавства про відповідальність за корупційні правопорушення дає підстави стверджувати, що в Україні створена в цілому достатня законодавча база для ефективної боротьби з корупцією. Вона передбачає цілий комплекс кримінально-, адміністративно-, цивільно-правових, дисциплінарних та інших заходів, який дозволяє притягнути до того чи іншого виду відповідальності практично будь-яку посадову особу органів державної влади, що допустила те чи інше зловживання владою чи посадовим становищем.

Важливим фактором запобігання проявам корупції є вдосконалення діяльності органів по боротьбі з корупцією.

Необхідно більше уваги приділяти своєчасному реагуванню на повідомлення громадян, засобів масової інформації, результати соціологічних досліджень про корупційні діяння та інші протиправні дії посадових осіб, поширеність корупції в окремих відомствах.

Одним із головних напрямів має бути створення умов, які б обмежували безпосередній контакт з клієнтом і таким чином унеможливлювали скоєння корупційних діянь державними службовцями.

Єдина мета зусиль усіх державних органів у цьому напрямі - це забезпечення дотримання прав і свобод громадян, якнайповнішої реалізації їхніх законних інтересів, адже єдиним чинником ефективності роботи у цьому випадку є те, наскільки громадяни задоволені виконанням зобов'язань, які бере на себе держава.

Завідувач Другою державною нотаріальною

конторою Харківського району

Харківської області

Н.В.Омельницька

Спадкування за заповітом, форми та особливості укладення  заповіту

   Спадкування за заповітом є одним з видів спадкування і регулюється гл.85 ЦК. Воно ставиться на перше місце, оскільки найбільше відображає волевиявлення спадкодавця.

   Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Діє принцип свободи заповіту. Він означає, що заповідач має право заповідати належне йому майно будь-якій особі.

    Форма заповіту — заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч.4 ст.207 ЦК. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст.1251-1252 ЦК (ст.1247 ЦК).

   У ст.1248 ЦК передбачене посвідчення заповіту нотаріусом. Останній посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний вголос заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, його посвідчення повинно відбуватися при свідках.

   У передбачених ст.ст.1251-1252 ЦК випадках замість посвідчення нотаріусом можливе посвідчення заповіту посадовою, службовою особою органу місцевого самоврядування або іншою посадовою, службовою особою. Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, Іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.

Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений його капітаном. Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений її начальником. Заповіт військовослужбовця, а у пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіт працівника, члена їх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

Заповіт особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, може бути посвідчений начальником місця позбавлення волі. Заповіт особи, яка тримається під вартою, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.

Вказані вище заповіти осіб посвідчуються при свідках.

   До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положення ст.1247 ЦК. Заповіти, посвідчені вказаними вище посадовими, службовими особами, прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.

Стаття 1253 ЦК допускає посвідчення заповіту при свідках — на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених п.З ч.2 ст.1248 і ст. 1252 ЦК, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю.

    Свідками не можуть бути: а) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; б) спадкоємці за заповітом; в) члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; г) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. До тексту заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст. 1234 ЦК).

Заповідач має низку прав, що входять до права на заповіт:

1) право заповідача на призначення спадкоємців — заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У такому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах (ст.1245 ЦК);

2) право заповідача на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом — заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті права та обов'язки, що можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (ст.1236 ЦК);

                                                                                   Державний нотаріус Радіонова Т.І.

Громадська онлайн-приймальня з надання безоплатної первинної правової допомоги 

    На виконання Закону України «Про безоплатну  правову допомогу» Люботинським міським управлінням юстиції Харківської області створено громадську онлайн-приймальню з надання безоплатної первинної правової допомоги через мережу Інтернет.

Графік роботи

Електронна адреса громадської онлайн-приймальні  Konstantinograd@ukr.net

У більшості країн світу введена повна чи часткова заборона на куріння у публічних місця та закладах громадського харчування. Завдяки введенню заборони суттєво знижується вплив тютюнового диму на населення, очікується підвищення загального рівня здоров'я, що в довгостроковій перспективі позначиться на середній тривалості життя, зменшить витрати фізичних осіб та держави на лікування хвороб, пов'язаних з тютюнопалінням. Підписавши Рамкову Конвенцію ВООЗ із боротьби проти тютюну, Україна взяла на себе обов’язок приймати ефективні закони, які будуть забезпечувати захист від впливу тютюнового диму на робочих та громадських місцях. Першим кроком України із боротьби проти тютюну було прийняття у 2005 році Закону України “Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення”.                          

Другий вагомий крок у цьому напрямку, Україною було здійснено 24 травня 2012 року, коли Верховна Рада України прийняла Закон України № 4844 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо вдосконалення окремих положень про обмеження місць куріння тютюнових виробів), що набрав чинності 17 грудня 2012 року. Закон розроблено з метою захисту населення України від руйнівних для здоров'я наслідків впливу тютюнового диму.                                                                                                                        

Головним завданням цього Закону є удосконалення положень законів, які забороняють вживання тютюнових виробів у громадських місцях та відповідальність за такі правопорушення. Під громадським місцем мається на увазі частина будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, за запрошенням, або за плату; постійно, періодично або час від часу. У тому числі це під'їзди, а також підземні переходи, стадіони (ст.1 Закону "Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення"). Зміст Закону полягає у доповненні переліку громадських місць, що визначені частиною другою статті 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» та частиною 2 статті 15-2 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів». Так у статті 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» забороняється куріння тютюнових виробів, а також електронних сигарет і кальянів у ліфтах і таксофонах, приміщеннях та на території закладів охорони здоров’я, приміщеннях та на території навчальних закладів, на дитячих майданчиках, приміщеннях та на території спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд та закладів фізичної культури і спорту, під’їздах житлових будинків, підземних переходах, транспорті загального користування, що використовується для перевезення пасажирів, приміщеннях закладів ресторанного господарства, приміщеннях об’єктів культурного призначення, приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних установ, на стаціонарно обладнаних зупинках маршрутних транспортних засобів. Також забороняється, крім спеціально відведених для цього місць, куріння тютюнових виробів у приміщеннях підприємств, установ та організацій усіх форм власності, приміщеннях готелів та аналогічних засобів розміщення громадян, приміщеннях гуртожитків, в аеропортах та на вокзалах… Власник, уповноважені ним особи або орендарі відповідних споруд чи окремих приміщень зобов’язані відвести спеціальні місця для куріння, сумарна площа яких не має перевищувати 10 відсотків загальної площі відповідної споруди чи приміщення, обладнані витяжною вентиляцією чи іншими засобами для видалення тютюнового диму.                                                           

На сьогоднішній день такого поняття як куріння в громадських місцях не існує. Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) чітко регулює де палити не можна і яка передбачена відповідальність за порушення. Так, згідно зі статті 110 КУпАП не можна палити у вагонах включаючи тамбури поїздів приміського сполучення, у вагонах поїздів міського та дальнього сполучення (за винятком спеціально відведених місць) та в метрополітені. За порушення цієї статті передбачено штраф від 85 до 340 гривень. Заборонено куріння на річкових і морських суднах за винятком спеціально відведених місць. За порушення цієї заборони на морських суднах передбачено штраф від 17 до 51 гривень (стаття 115 КУпАП), а на річкових суднах від 85 до 340 гривень (стаття 117 КУпАП). Згідно зі статтею 119 КУпАП заборонено куріння в автобусах, маршрутних таксі, тролейбусах і трамваях. За це порушення виноситься попередження або штраф від 85 до 340 гривень. Згідно зі статтею 175-1 КУпАП заборонено “Куріння тютюнових виробів у місцях, де це заборонено законом, а також в інших місцях, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради”. За порушення цієї заборони передбачено попередження або штраф від 51 до 170 гривень.                                                                                      

З 16 грудня 2012 року до місць де заборонено куріння належать приміщення закладів ресторанного господарства. Палити не можна в усіх закладах громадського харчування не важливо що це, ресторан, кафе чи бар/паб. При цьому, відведення місць/столиків/кімнат для курців відвідувачів тепер не передбачено. Більше того, навіть просте розміщення попільничок у закладах ресторанного господарства призведе до штрафу (від 1 000 до 10 000 грн.) Також варто зазначити, що у КУпАП є відсилання до рішень сільських, селищних та міських рад які своїми рішеннями можуть заборонити куріння в інших місцях. Куріння, саме по собі, величезна проблема суспільства. Однак не варто забувати, що пасивні курці отримують набагато більший удар по здоров’ю. Тож куріння,  у громадських місцях це не лише шкода собі, але і іншим.

Провідний спеціаліст

Люботинського міського

управління юстиції                                                                 

Ю.Редько

У повсякденній свідомості майже кожного громадянина нашої країни міцно вкоренилося відношення до алкоголю як до предмета, що має визначену соціальну цінність, як до невід'ємного атрибута численних подій в особистому і громадському житті, відношення, при якому розпиття спиртних напоїв розглядається як прояв привітності, гостинності і поваги. Змінити існуюче в суспільній свідомості спокійно-поблажливе відношення до вживання алкоголю, насторожити суспільну думку у відношенні небезпеки вживання спиртного - справа складна, важка, але вкрай необхідна. Формування таких суспільних відносин потребує застосування комплексу культурно-виховних, адміністративно-правових, медичних мір, спрямованих на поступове витиснення з повсякденного життя людей того, що викликає в них потребу в алкоголі. Широко і глибоко вкоріненим «питним» звичаям необхідно протиставити широко поставлену пропаганду здорового способу життя, протиалкогольна освіта мас, свідоме, активне формування тверезих установок у населення. Звичайно, що ключова роль у вирішенні більшості з означених заходів покладається на державу.

Так 21 січня 2010 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження споживання і продажу пива та слабоалкогольних напоїв», котрий доповнив Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» деякими новими положеннями. Давайте їх проаналізуємо.

Стаття 15-3 цього Закону встановлює коло осіб та місця, де не може здійснюватись продаж пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв, а також тютюну. Продаж та придбання таких виробів не може здійснюватись особами, що не досягли 18 років.

Ці вироби заборонено продавати у приміщеннях та на території навчальних закладів, закладів охорони здоров'я; у приміщеннях спеціалізованих торговельних організацій, що здійснюють торгівлю товарами дитячого асортименту або спортивними товарами, а також у відповідних відділах (секціях) універсальних торговельних організацій; у закритих спортивних спорудах; з торгових автоматів; на полицях самообслуговування (крім тютюнових виробів у блоках та алкогольних, слабоалкогольних напоїв, пива); поштучно (для тютюнових виробів, крім сигар); у споживчих упаковках, що містять менш як 20 сигарет; у невизначених для цього місцях торгівлі.

Згідно з цим Законом забороняється продаж товарів дитячого асортименту, що імітують тютюнові вироби. Відповідно до останніх змін, що відбулись, продавець пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв або тютюнових виробів зобов'язаний отримати у покупця, який купує пиво (крім безалкогольного), алкогольні напої, слабоалкогольні напої або тютюнові вироби, паспорт або інші документи, які підтверджують вік такого покупця, якщо у продавця виникли сумніви щодо досягнення покупцем 18-річного віку.

Стаття 15-2 вищевказаного Закону встановлює вичерпний перелік місць, де заборонено вживати пиво, алкогольні та слабоалкогольні напої. До них, зокрема, відносяться заклади охорони здоров'я; навчальні та освітньо-виховні заклади; громадський транспорт; заклади культури; закриті спортивні споруди; ліфти, таксофони, дитячі майданчики.

Законодавець підійшов до цього питання досить професійно, а тому закон враховує в повній мірі інтереси як тих, хто вживає алкоголь, так і тих, хто від цього утримується.

Порушення цього Закону тягне за собою накладення адміністративного стягнення відповідно до ст. 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення (розпивання спиртних напоїв…) у вигляді попередження або штрафу. Але ця стаття також містить виняток - вона не поширюється на безалкогольне пиво.

До особи, яка розпивала пиво, слабоалкогольні або алкогольні напої в заборонених місцях, може бути застосовано попередження або штраф у розмірі від одного до п'яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

За ці ж дії, що вчинені повторно протягом одного року після застосування заходів адміністративного стягнення, може бути накладено штраф у розмірі від трьох до семи неоподаткованих мінімумів доходів громадян. 

Згідно з ч. 3 цієї ж статті, до особи, яка двічі піддавалась адміністративному стягненню за це правопорушення протягом року, може бути застосовано посилені види адміністративного стягнення, а саме штраф від шести до восьми неоподаткованих мінімумів доходів громадян, виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням 20 відсотків заробітку, а також у виняткових випадках з урахуванням особи правопорушника, якщо застосування вищенаведених заходів буде визнано недостатнім, то до такої особи може бути застосовано адміністративний арешт до 15 діб.

Завжди пам'ятайте, що про вчинення адміністративного правопорушення має складатися протокол. Складати протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 178 КУпАП, можуть тільки уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ, а також начальники або заступники начальників районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ, дільничні інспектори (старші дільничні інспектори) міліції. Що стосується саме накладення адміністративного арешту за ст. 178 КУпАП (розпивання алкогольних напоїв…), то така справа буде підвідомча виключно районному, районному у місті, міському чи міськрайонному суду (судді).

Знання законодавства, що регулює це питання, допоможе уникнути прикрих та неприємних ситуацій.

Провідний спеціаліст

Люботинського міського

управління юстиції                                                                 

Ю.Редько

Основними завданнями Національної програми правової освіти населення є підвищення рівня правової підготовки населення, насамперед 

учнівської та студентської молоді, громадян, які перебувають на державній службі, обрані народними депутатами України, депутатами 

місцевих рад, викладачів правових дисциплін та журналістів, які висвітлюють правову тематику; 

створення належних умов для  набуття громадянами знань про свої права, свободи і обов'язки; формування високої правосвідомості і правової культури 

окремих громадян та всього суспільства.

Одним із найболючіших питань сьогодення залишається корупція. Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» визначено, що корупція це - використання особою, зазначеною в частині  першій статті  4  цього  Закону,  наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей  з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної  вигоди особі, зазначеній в частині першій статті 4 цього Закону,  або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей.

Головним стимулом до корупції є можливість отримання економічного прибутку, пов’язаного з використанням владних повноважень, а головним стримуючим чинником є ризик викриття і покарання. Згідно Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» за корупційне правопорушення передбачено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність. Найнебезпечніші форми корупції кваліфікуються як кримінальні злочини. В наш час рівень правової культури і правосвідомості в Україні надзвичайно низький. Більшість громадян не знають правового механізму захисту своїх прав, а інша частина взагалі не обізнана з ними. Проте, саме суспільство є істотним елементом в справі боротьби з корупцією. Мета правової освіти населення полягає не лише в пробудженні правосвідомості суспільства, але в змінах, які спричинять таке пробудження.

Дієвим засобом, у боротьбі з корупцією є консультації, що надаються громадянам через мережу правових громадських приймалень, роз’яснення щодо антикорупційного законодавства України з метою негативного ставлення до проявів корупції та виявлення факторів, що їм сприяють.

Недостатня правова обізнаність громадян досить часто є причиною порушень їхніх основних прав і свобод у повсякденному житті, серйозною перепоною реалізації ними конституційно закріплених норм. Таке становище зумовлює необхідність всебічного роз’яснення основ правових актів, утвердження їх у свідомості громадян, перетворення на переконання і втілення в практику повсякденної поведінки.

При Люботинському міському управлінні юстиції створено Громадську приймальню з надання безоплатної первинної правової допомоги: м. Люботин, вул. Радянська, 41. Графік роботи приймальні: щовівторка та щочетверга з 10.00 год. до 16.00 год. У громадській приймальні отримати первинну правову допомогу можуть також біженці та особи, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Запрошуємо до взаємодії та співпраці всіх заінтересованих осіб.

Начальник Люботинського

міського управління юстиції  

Ю. Константінов