Одним з пріоритетних напрямків роботи органів прокуратури є захист соціально – економічних прав громадян, зокрема, захист прав громадян в сфері оплати праці.

     Харківською міжрайонною прокуратурою активізовано роботу на вказаному напрямку своєї діяльності.

    Завдяки вжитими прокуратурою заходами, заборгованість із виплати заробітної плати зменшилась більше як на 100 тис. грн.., за документами прокурорського реагування підприємствами – боржниками виплачено працівникам заробітну плату в сумі 418 тис. грн.. та за поданням прокурора Люботинською міською радою виділено 500 тис. грн.. для погашення працівникам підприємств м. Люботин заборгованості із виплати заробітної плати.

     Враховуючи те, що дане питання залишається актуальним, заборгованість із виплати заробітної плати хоча і зменшилась, однак продовжує мати місце.

   27.06.2013 року міжрайонною прокуратурою проведено міжвідомчу нараду з питань оплати праці, в якій взяли участь керівники контролюючих органів та влади.

    Під час наради обговорено стан дотримання законодавства в сфері оплати праці, зокрема діяльність з цього приводу органів контролю та влади Харківського району та м. Люботин.

   Так, встановлено, що контролюючими органами не достатньо вживаються заходи, спрямовані на погашення заборгованості з виплати заробітної плати суб’єктами господарювання, проведені ними перевірки є формальними, а в багатьох випадках – без результативні. Акцентовано також увагу на відсутність належного контролю в сфері оплати праці з сторони керівництва Харківської районної державної адміністрації та Люботинської міської ради.

   На нараді визначено конкретні заходи, спрямовані на погашення існуючої заборгованості з виплати заробітної плати в межах компетенції кожним контролюючим органом, проведення ними та прокуратурою перевірок, особливо на підприємствах, які перебувають в статусі банкрутства.

Прокурор Харківської

міжрайонної прокуратури

юрист 3 класу Ю. Калмикова

    Одним з пріоритетних напрямків роботи органів прокуратури є захист соціально – економічних прав громадян, зокрема, захист громадян в сфері оплати праці.

   Протягом 2013 року Харківською міжрайонною прокуратурою з питань дотримання законодавства про оплату праці проведено 8 перевірок діяльності підприємств – боржників Харківського району та м. Люботин, за результатами яких внесено 4 подання, до дисциплінарної відповідальності притягнуто 8 посадових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування в тому числі 3 органів державного контролю, виплачено працівникам підприємств – боржників заробітну плату в сумі 148 тис. грн.., а також, завдяки вжитим заходам, на даний час виділено кошти Люботинською міською радою в сумі 500 тис. грн.. для погашення заборгованості на підприємствах ВУКГ та ВККУ Люботинської міської ради, порушено 1 кримінальне провадження за фактом безпідставної невиплати заробітної плати за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України, яке закрито на підставі ч. 3 ст. 175 КК України у зв’язку із виплатою керівником підприємства – боржника заробітної плати в сумі 92,1 тис. грн..

   Крім цього, за результатами проведення Харківським міжрайонним прокурором Д. Маслієм особистого прийому громадян, перед якими має місце заборгованість із виплати заробітної плати підприємствами Харківського району, заявлено 2 позови на суму 18,2 тис. грн.. та готується ще 3 позови на суму більше 30 тис. грн..

    Водночас, слід знати, що відповідно до вимог ст.. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження.

    А отже, особи вказаної категорії вправі звернутися до прокуратури для представництва їх інтересів в суді щодо невиплати протягом тривалого часу заборгованості із виплати заробітної плати чи з інших питань.

     Крім цього, інформую, що контроль за порушенням законодавства про оплату праці в т. ч. в частині безпідставної невиплати заробітної плати керівниками підприємств здійснює Територіальна державна інспекція з питань праці в Харківській області, отже особи, які не відносяться до вищевказаної категорії осіб, вправі звернутися до інспекції з питань праці з відповідною заявою.

Прокурор Харківської

міжрайонної прокуратури

юрист 3 класу Ю. Калмикова

    З 1 січня 2013 року в Україні  введено  нові правила та процедури оформлення прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно. Набули чинності два законодавчі акти, що впроваджують істотні нововведення у правове регулювання відносин щодо земельної та неземельної нерухомості:  Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закон України «Про Державний земельний кадастр».

    Суть нововведень полягає у тому, що якщо до 1 січня 2013 р. в державі формування земельних ділянок та оформлення прав на них здійснювалось шляхом ведення одного реєстру – Державного реєстру земель (який вело Державне агентство земельних ресурсів України та його територіальні органи), то після 1 січня 2013 р. таких реєстрів стало два, а саме: формування земельних ділянок фіксуватиметься в Державному земельному кадастрі, а оформлення прав на земельні ділянки – у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно зі ст. 1 Закону «Про Державний земельний кадастр» він являє собою державну геоінформаційну систему відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну та якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками й користувачами. Відповідно, державна реєстрація земельної ділянки являтиме собою внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

    Окрім того, з 1 січня 2013 року набула  чинності стаття 79 1 Земельного кодексу України (Формування земельної ділянки як об’єкта цивільних прав), якою вперше на законодавчому рівні було визначене поняття формування земельної ділянки. Згідно з цією статтею формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж і внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

    Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Крім того, всі сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

   Земельна ділянка може бути об’єктом цивільних правочинів лише після внесення відомостей про неї до обох інформаційних баз даних – Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Однак, проведення державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не надає ділянці юридичної властивості обігоздатності, тобто властивості бути об’єктом цивільних прав (права власності, оренди тощо), що вбачається з ч. 9 ст. 79 1 Земельного кодексу України, де встановлено, що земельна ділянка може бути об’єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Тобто земельна ділянка може бути об’єктом цивільних правочинів лише після внесення відомостей про неї до обох інформаційних баз даних – Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Причому державна реєстрація речових прав на земельні ділянки може здійснюватися після державної реєстрації земельних ділянок у державному земельному кадастрі.

     Важливою особливістю оформлення прав на земельні ділянки після 1 січня 2013 р. стало встановлення нового порядку оформлення земельних прав. Якщо згідно з чинною редакцією ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а також цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеної в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою або за свідоцтвом про право спадщину (у випадку спадкування ділянки), то з 1 січня 2013 р. стаття 126 Кодексу діє у такій редакції: «Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

     До того ж названим Законом істотно змінюється зміст підтвердження виникнення у особи земельних прав. Так, згідно зі ст. 1 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно являє собою офіційне визнання та підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, наявність у особи права на земельну ділянку підтверджується з 1 січня 2013 р. фактом проведення державної реєстрації такого права у Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

     При вчиненні правочинів та інших дій щодо земельних ділянок їх власники та користувачі мають подати документ, який підтверджує наявність у них відповідного права. Таким документом, як передбачено ст. 28 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є витяг з Державного реєстру прав, який надається власникам земельних ділянок на підставі поданої заяви.

      Законом також встановлено, що державна реєстрація прав є обов’язковою. Більше того, права земельні ділянки та інше нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають саме з моменту реєстрації. Така норма кореспондується з нормами ст. 334 Цивільного кодексу України, за якими право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Завідувач Другою державною

нотаріальною конторою

Харківського району

Харківської області

 Н.В.Омельницька

Корупція – це використання особою, наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди. Розгорнуте визначення містить ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції».

Корупційним правопорушенням вважається умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 4 цього Закону, за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність.

Згідно з цим Законом, до суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення відносяться:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;

в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування, та інші.
Повний перелік визначений в частині першій статті 4 ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції».

Види корупції:

- Хабарництво: отримання особою в будь-якому вигляді винагороди (хабара) за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої  їй влади чи службового становища;

- Розкрадання:  умисне незаконне обернення певним способом чужого майна на свою користь або користь інших осіб із корисливих мотивів з використанням посадового становища;

- Шахрайство: поведінка, націлена на обман або введення в оману приватної або юридичної особи з метою особистої вигоди або вигоди третьої сторони;

- Вимагання: примушування приватної або юридичної особи сплатити гроші або надати інші цінності в обмін на певні дії або бездіяльність;

- Зловживання:  зловживання владою або посадовим становищем, перевищення влади або посадових повноважень та інші посадові злочини, що вчиняються для задоволення корисливих чи інших особистих інтересів або інтересів інших осіб;

- Кумівство: перевага у наданні грошових коштів або іншого майна, переваг, пільг, послуг, нематеріальних активів наближеним особам, родичам, ін.

- Інше: використання інформації, одержаної під час виконання посадових обов’язків, у корисливих чи інших особистих інтересах, необґрунтована відмова у наданні відповідної інформації, несвоєчасне її надання, надання недостовірної чи неповної службової інформації; неправомірне втручання з використанням посадового становища у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень чи домагання прийняття неправомірного рішення.

Корупційні діяння можуть бути вчинені також в інших формах, у тому числі в таких, що потребують додаткового визначення законодавством.

Ознаками корупційних діянь є:

- безпосереднє заподіяння шкоди авторитету чи іншим охоронюваним законом інтересам держави;

- наявність у особи умислу на вчинення дій (бездіяльність), які об’єктивно завдають шкоду охоронюваним законом інтересам держави;

- використання особою свого становища всупереч інтересам держави;

- корислива мета або інша зацікавленість особи;

- незаконне одержання особою благ (матеріальних та нематеріальних), послуг, переваг.

За вчинення корупційних правопорушень особи, зазначені вище, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку.

Відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, у триденний строк з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили, притягнення до цивільно-правової відповідальності, накладення дисциплінарного стягнення заносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

      Державний нотаріус Другої державної  

нотаріальної контори Харківського району

Харківської області Радіонова Т.І.

Документування в органах влади

Документування - це регламентований процес запису інформації на різноманітних носіях за встановленими правилами, що забезпечує її юридичну силу, та спрямований на збереження всієї документації, що стосується основних напрямів і процедур роботи органу державної влади та прийнятих рішень, протягом такого часу, допоки ця документація становить цінність.

Документування, яке займає чільне місце у процесі здійснення управлінської діяльності, полягає у фіксації за встановленими правилами на паперових або магнітних носіях управлінських дій, тобто у створенні документів. Підставою для створення документів є необхідність засвідчення наявності та змісту управлінських дій, передавання, зберігання і використання інформації протягом певного часу або постійно. Існує також визначення документування як системи дій, спрямованої на пошук, збирання і розповсюдження інтелектуальної інформації, яка необхідна персоналові адміністративної установи для виконання своїх обов'язків.

Документування передбачає дотримання встановлених правил запису інформації, що надає юридичну силу створюваним документам. Юридична сила - властивість офіційного документа, надана йому чинним законодавством, компетенцією органу, що його видав, і встановленим порядком його оформлення.

Кожен документ є часткою системи більш високого рівня і входить у відповідну систему документації як її елемент.

Під системою документації розуміється сукупність документів, взаємопов'язаних за ознаками походження, призначення, виду, сфери дії, єдиних вимог до їх оформлення. Управлінські документи, які є частиною офіційних документів, забезпечують керованість об'єктів управління.

Зазначені документи утворюють такі види документації:

організаційно-правова;

планова;

розпорядча;

інформаційно-довідкова і довідково-аналітична;

звітна;

договірна;

документація із забезпечення кадрами (з особового складу);

документація із забезпечення фінансами (бухгалтерський облік і звітність),

документація із матеріально-технічного забезпечення;

документація із документаційного та інформаційного забезпечення діяльності установи;

документація, що відображає основну діяльність установи.

Документи, що складають єдиний вид документації, характеризуються єдністю цільового призначення і у комплексі забезпечують документування тієї чи іншої управлінської функції або виду діяльності. Документаційне забезпечення документів передбачає не тільки створення документів, але й організацію роботи з ними - організацію документообігу установи, зберігання документів та їх використання у поточній роботі. Документування управлінської діяльності і регламентування порядку роботи з документами від моменту їх створення або надходження до відправлення або передачі в архів в органах державної влади України здійснюється відповідно до Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. N 1242, а також до державних стандартів на організаційно-розпорядчу документацію. Інструкцією регламентуються загальні питання документування управлінської діяльності; прийом, розгляд і реєстрація документів; складання і оформлення службових документів, у тому числі датування, індексація, узгодження, засвідчення і адресування документів. Інструкція визначає порядок ведення загального діловодства. її положення поширюються на всю службову документацію, в тому числі створювану за допомогою персональних комп'ютерів. Комп'ютерні (автоматизовані) технології обробки документної інформації повинні відповідати вимогам державних стандартів та Інструкції.

Відповідальність за загальний стан роботи з документами покладається на керівника органу державної влади. Організація роботи з документами в установі забезпечується діловодними службами.

Основним завданням діловодної служби є встановлення єдиного порядку документування і роботи з документами на основі використання сучасної обчислювальної техніки, автоматизованої технології роботи з документами та скорочення кількості документів.

Відповідно до основного завдання діловодна служба:

розробляє інструкції з діловодства та номенклатури справ;

організовує за дорученням керівництва підготовку проектів документів, забезпечує оформлення і випуск документів;

організовує і забезпечує документаційне та організаційно-технічне обслуговування роботи колегіальних органів, нарад;

організовує друкарське виготовлення, копіювання і тиражування документів;

уніфікує системи документації та документів з урахуванням можливості їх машинної обробки, вживає заходів щодо скорочення кількості форм і видів документів;

здійснює контроль за підготовкою та оформленням документів, за їх своєчасним виконанням, вживає заходів щодо скорочення термінів проходження і виконання документів, узагальнює та аналізує дані про хід і результати цієї роботи;

приймає, реєструє, веде облік, забезпечує зберігання, оперативний розшук, інформування за документами та доставляє документи;

забезпечує додержання єдиного порядку відбору, обліку, схоронності, якості оброблення та використання документів, що створюються під час діяльності державного органу, для передачі на державне зберігання;

удосконалює форми і методи роботи з документами з урахуванням використання організаційної техніки і ПК;

здійснює організаціно-методичне керівництво роботою з документами у структурних підрозділах органу управління;

впроваджує державні стандарти, уніфіковані системи документації, інші нормативи в установі та структурних підрозділах;

завіряє печаткою документи у випадках, передбачених інструкцією для роботи з документами.

В умовах ускладнення та збільшення обсягів управлінської діяльності, що пов'язано з реформуванням економіки, науково-технічним прогресом, інтенсифікація та поліпшення організації роботи діловодних служб може сприяти підвищенню ефективності роботи управлінського апарату. Інтенсифікація діловодства передбачає:

чітку побудову організаційної структури загальних відділів, секретаріатів;

відбір та впровадження найбільш раціональної форми технології діловодства;

оптимальне розмежування функцій та обов'язків працівників даної сфери;

наукове обґрунтування норм праці співробітників діловодних служб;

чітку регламентацію кількісного складу, підвищення особистої кваліфікації та професійної відповідальності працівників;

раціональну організацію робочих місць.

Діяльність щодо документаційного забезпечення функціонування органів державної влади регулюється положеннями, посадовими інструкціями, річними та перспективними планами робіт, іншими нормативними актами. Розробка цих документів покладається на загальні відділи органів державної влади.

Діловодний процес має свою специфічну технологію документообігу організації. Він є сукупністю взаємопов'язаних процедур, що забезпечують рух документів в установі з моменту їх створення чи надходження і до завершення виконання чи відправки. Документообіг організації складається з роботи із вхідною, внутрішньою та вихідною документацією. Зокрема, його складовими є: попередній розгляд документів; реєстрація документів; резолюція посадової особи; оформлення документів; датування документів; індексація документів; узгодження документів; засвідчення документів; затвердження документів.

Таким чином, документування є одним із основних за важливістю процесів роботи органу державної влади.

В.о. начальника Люботинського міського управління юстиції Харківської області
 Н.І. Пушкарська

Порядок державної реєстрації смерті

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом  Міністерства юстиції України 18.10.2000 за № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 24.12.2010 № 3307/5) підставою для державної реєстрації смерті є:

- документ встановленої форми про смерть, виданий закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою, зокрема: лікарське свідоцтво про смерть, фельдшерська довідка про смерть, лікарське свідоцтво про перинатальну смерть у випадку смерті дитини у віці до 7 діб;

- рішення суду про оголошення особи померлою;

- рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;

- повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів;

- повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Заява щодо державної реєстрації смерті повинна бути подана не пізніше трьох діб з дня смерті чи виявлення трупа, а в разі неможливості отримання лікарського свідоцтва про смерть, фельдшерської довідки про смерть не пізніше п'яти діб.

Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого,  його сусідів, представників органу опіки і піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб.

Особа, яка звернулась про реєстрацію смерті повинна пред'явити паспорт або паспортний документ. Відсутність зазначеного документу не є підставою для відмови в державній реєстрації смерті.

Державна реєстрація смерті особи, оголошеної судом померлою, проводиться за рішенням суду, надісланим судом відділу державної реєстрації актів цивільного стану, 

після набрання ним законної сили або за заявою осіб, що були позивачами при розгляді судом справи, а також спадкоємців померлого при поданні рішення суду.

Державна реєстрація факту смерті, встановленого у судовому порядку, проводиться за заявою осіб, що були позивачами при розгляді судом справи, а також спадкоємців 

померлого при поданні рішення суду.

Після реєстрації смерті заявнику видається свідоцтво про смерть, а також витяг з Державного реєстру актів цивільного стану про смерть для отримання допомоги на поховання.

Спеціаліст І категорії відділу державної реєстрації актів цивільного стану

Люботинського міського управління юстиції у Харківській області   Н.С. Гладка

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень  – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

              Державна реєстрація покликана забезпечити охорону та захист прав та законних інтересів власників, користувачів нерухомого майна шляхом створення додаткових гарантій для них. Державна реєстрація прав зводить до мінімуму можливість недобросовісних осіб реєструвати на себе права, які їм не належать, а тому створює перешкоди для проведення незаконних операцій з нерухомістю.

                Лише зареєстровані права мають юридичну силу перед іншими (третіми) особами, а зареєструвати за собою права на нерухомість може лише особа, якій вони належать згідно з дійсними документами, які відповідають вимогам законодавства.,

                  Державна реєстрація прав є обов’язковою, оскільки відповідно до Цивільного кодексу України (статті 331 та 334) та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (стаття 3) права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до закону, виникають з моменту такої реєстрації. Виключення складає право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами. Відповідно до статті 794 Цивільного кодексу України в редакції від 01.01.2013 таке право підлягає державній реєстрації, якщо договір найму або оренди за яким воно виникає укладається на строк не менш як три роки.

            Державна реєстрація прав проводитиметься державними реєстраторами прав на нерухоме майно відповідних реєстраційних служб ,а також нотаріусами, як спеціальними суб’єктами, на яких покладаються функції державного реєстратора прав.

Завідувач Другою державною нотаріальною конторою

Харківського району Харківської області

                                                                          Н.В.Омельницька

Увага! У Харкiвськiй мiжрайоннiй прокуратурi функціонує «гаряча ЛIНIЯ»

3 метою забезпечення оперативного реагування на факти незаконного втручання у діяльність підприємств, установ, організацій та інших господарюючих суб’єктів з боку контролюючих та правоохоронних opraнів  Харкiвською мiжрайонною прокуратурою створено «гарячу лiнiю».

Телефони «гарячоi лiнiї»:

372-40-53 заступник Харкiвського мiжрайонного прокурора Хлистов Олександр Юрiйович;

372-50-16 заступник Харкiвського мiжрайонного прокурора Попов Денис Вiкторович;

372-50-10 прокурор Харкiвської мiжрайонної прокуратури Соломка Юлiя Валерiївна.

    Люботинське міське управління юстиції Харківської області повідомляє, що з червня 2013 року запроваджується єдиний графік роботи громадської приймальні з надання безоплатної первинної правової допомоги щовівторка та щочетверга за адресою: м. Люботин, вул. Радянська, 41.

Люботинське міське управління
юстиції Харківської області

Минуло майже півроку з часу, коли в Україні почав діяти новий Кримінальний процесуальний кодекс. Його недарма називають голови правовим документом після Конституції. Чи не кожному громадянин доводиться мати справи з правоохоронцями та судами.

Після набрання чинності новим Кримінальним процесуальні кодексом України з'явилось чимало безпідставних чуток з приводу процедури огляду та видачі тіла померлої людини.

Наразі   дане   питання   регулюється   статтею   238   Кримінальної процесуального кодексу України та «Порядком взаємодії між органам внутрішніх справ, закладами охорони здоров'я та прокуратури України при встановленні факту смерті людини» (надалі - Порядок), зареєстрованого Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 року за № 2106/22418.

На сьогоднішній день порядок видачі тіла померлої особи не змінився єдиною відмінністю є лише те, що згідно з нормами нового КПК України, дозвіл на видачу трупа надається лише прокурором ( а не прокурором та слідчим, як це було раніше).

Згідно з положеннями Порядку, якщо у випадку повідомлення органів внутрішніх справ про смерть людини за наявності ознак насильницької смерті або підозри на таку, до приїзду працівників органів внутрішніх справ або прокуратури на місце події,забороняється порушувати обстановку за місцезнаходженням трупа, переміщати його, ініціювати такі дії присутнім на місці події особам, у тому числі родичам померлих.

За наявності підстав вважати, що смерть особи має насильницький характер, за постановою слідчого або прокурора труп направляється для проведення експертизи.

Тіла померлих на території Харківського району направляються до Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи (м. Харків, вул. Дмитрівська,14), відділення № 1 Відділу експертизи трупів ХОБСМЕ (м. Харків пров. Балакірєва,3-а), відділення №2 Відділу експертизи трупів ХОБСМЕ (м. Харків вул. Корчагінців,35), або до Харківської обласної клінічної лікарні (кабінет судово-медичного експерта м. Харків, пр. Правди, 13).

Взагалі не направляються для проведення судово-медичної експертизи трупи людей віком понад 60 років та трупи людей, які померли за місцем їх проживання, за наявності диспансерного спостереження лікарями за хворими, при відсутності ознак насильницької смерті чи підозри на таку. У таких випадках на місце виявлення смерті особи обов'язково виїжджає лікар, який вирішує питання про можливість встановлення причини смерті без патологоанатомічного розтину та видачі лікарського свідоцтва про смерть, а працівником органу внутрішніх справ при цьому складається висновок щодо ненасильницької смерті людини.

У випадках, коли тіло померлої людини було направлено для проведення експертизи, родичам померлого необхідно звернутися до прокуратури району, за місцем встановлення факту смерті особи. Так, якщо факт смерті було встановлено на території Харківського району Харківської області, необхідно звертатися до Харківської міжрайонної прокуратури за адресою: м. Харків, Комсомольське Шосе, 52 (ст. м. Холодна Гора).

Для отримання дозволу на видачу трупу при собі необхідно мати оригінал лікарського свідоцтва про смерть, оригінал паспорту громадянина України особи, яка буде отримувати труп померлої особи.

Після пред'явлення всіх необхідних документів працівниками Харківської міжрайонної прокуратури в найкоротший термін видається дозвіл на видачу трупа. При цьому, ніякі грошові кошти за видачу дозволів не надаються.

Прокурор Харківської міжрайонної

прокуратури, юрист 3 класу

Н. Коваленко

    Статтею 564 Цивільного кодексу УРСР, який на сьогодні втратив свою чинність, було встановлено, що грошовий вклад, стосовно якого вкладник зробив розпорядження банку, не входив до складу спадщини, у зв’язку з чим на нього державним нотаріусом свідоцтво про право на спадщину не видавалось.На цей вклад не розповсюджувалися норми про обов’язкову частку у спадщині.Вклад видавався особі, яка була вказана у заповідальному розпорядженні, незалежно від часу її звернення до банку. При цьому, для одержання вкладу спадкоємцю достатньо було надати документ, що встановлює його особу, та свідоцтво про смерть вкладника.

   Стаття 1228 Цивільного кодексу України в редакції 2003 року встановила зовсім інший порядок оформлення спадкових прав на такі вклади. Відповідно до зазначеної статті вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. Заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна спадкодавця. Отже, право на грошовий вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (заповіт, заповідальне розпорядження), а тому, для оформлення своїх спадкових прав спадкоємцям вкладника необхідно звернутися на протязі шести місяців з дня смерті вкладника до нотаріуса за місцем відкриття спадщини для отримання свідоцтва про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину за заповідальним розпорядженням видаються нотаріусами лише після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини на підставі документів, які будуть свідчити про факт смерті заповідача, місце відкриття спадщини, а також документа, що підтверджує право власності спадкодавця на грошовий вклад. Крім того, на заповідальні розпорядження, зроблені установам банку, розповсюджуються норми Цивільного кодексу України про обов’язкову частку у спадщині. Коло спадкоємців, які мають право на її одержання, встановлено статтею 1241 Цивільного кодексу України. Перелік цих осіб є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Зокрема, до таких спадкоємців відносяться малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки.Зазначені особи не можуть бути позбавлені заповідачем права на обов’язкову частку у спадщині. Це право виникає у зазначених спадкоємців не залежно від згоди інших спадкоємців. Розмір обов’язкової частки у спадщині становить половину частки, яка належала б кожному з вищезазначених осіб у разі спадкування за законом. 

Завідувач Другою державною

нотаріальною конторою

Харківського району

Харківської області 

Н.В.Омельницька

   Основним законом кожної держави є Конституція. Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії.         

  Особливим предметом регулювання Конституції України є закріплення пріоритету прав і свобод людини, які визнаються вищою соціальною цінністю.     Ці права і свободи визначають правове становище особи і основи правопорядку. В системі загальнолюдських цінностей визначальне місце належить праву на працю, на якому базується економічне і соціальне становище як суспільства в цілому, так і кожного його члена.

  Праця — основа життя і багатства суспільства, джерело внутрішнього зростання духовних якостей людини. Праця — це діяльність людини, що потребує витрат фізичної або розумової енергії і має своїм призначенням створення матеріальних і духовних цінностей. Праця є найважливішою умовою існування суспільства, його розвитку і вдосконалення.

  У статті 43 Конституції України зазначається, що кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

  Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: вільний вибір виду діяльності; безоплатне сприяння державними службами зайнятості в підборі відповідної роботи і працевлаштуванні згідно з покликанням, здібностями, професійною підготовкою, освітою, з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних навчальних закладів; безоплатне навчання безробітних новим професіям, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості .

  Частина 2 ст. 2 КЗпП України вказує на єдиний спосіб реалізації права на працю громадянами — укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

  Порядок укладення трудового договору - це встановлена чинним законодавством процедура підписання та оформлення трудового договору. Закон забороняє вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомостей про їх партійну і національну приналежність, походження та документів, подання яких не передбачено законодавством. Трудовий договір може укладатися як в усній, так і в письмовій формі. Укладення трудового договору в будь-якій формі оформлюється наказом чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Відповідно до Конституції України і статті 22 КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу, а також будь-яке обмеження прав чи встановлення переваг при укладенні, зміні чи припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у профспілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Роботодавець може відмовити в прийнятті на роботу лише у таких випадках:

—    відсутність вакантних місць;

—    недостатність або відсутність належної кваліфікації у працівника, що наймається на роботу;

—    обмеження, встановлені законодавством щодо прийому на роботу окремих категорій працівників (вік, стан здоров'я, важкі та шкідливі умови праці (щодо неповнолітніх і жінок), заборона в судовому порядку обіймати певні посади, робота близьких родичів, громадянство (на окремі посади можуть прийматися тільки громадяни України) та ін.  У всіх інших випадках відмова у прийнятті на роботу буде вважатися порушенням законодавства і може бути оскаржена до суду.

  Конституція України проголошує, що використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

  Кожен має право на належні, безпечні й здорові умови праці. Конституція України забороняє використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах.

  Належними умовами праці слід вважати справний стан машин, верстатів і пристроїв; належну якість матеріалів та інструментів, необхідних для виконання роботи, і їх вчасне подання; вчасне постачання виробництва електроенергією, газом та іншими джерелами енергоживлення; своєчасне забезпечення технічною документацією.

  Здорові та безпечні умови праці – це додержання правил і норм з техніки безпеки, необхідне освітлення, опалення, вентиляція, усунення шкідливих наслідків шуму, випромінювань, вібрації та інших факторів, які негативно впливають на здоров'я робітників та ін.

  Право на належні, безпечні і здорові умови праці реалізується через охорону праці як систему правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Державна політика в галузі охорони праці спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. Вона базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці; використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

   Конституція гарантує захист громадян від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

  Для більшості населення України заробітна плата є основним або навіть єдиним джерелом для існування, і тому регулювання оплати праці є одним з найбільш важливих і розроблених у законодавстві. Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати в разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

   Права і свободи громадян гарантуються, охороняються і захищаються державою.

В.о. начальника Люботинського міського

управління юстиції Харківської області

Н.І.Пушкарська

     Відповідно до статті 92 Сімейного кодексу України шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу,

а також подружжям.

На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна  письмова  згода  її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом. 

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права, обов"язки та можуть бути визначені майнові права та обов"язки подружжя як батьків. Але він не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми, не може зменшувати обсягу прав дитини, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Закон вимагає письмової форми шлюбного договору і посвідчення його нотаріусом. Жодна інша службова чи посадова особа посвідчити такий договір в Україні не може.

Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу, якщо ж такий договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.

Як правило, сторони не визначають тривалості шлюбного договору, хоча можуть домовитися і про це. Сторони можуть визначити тривалість певного майнового права, наприклад строк проживання у помешканні дружини чи чоловіка після розірвання шлюбу або строк чинності права на аліменти одного з них.

У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім"ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв"язку з реєстрацією шлюбу.

Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

У шлюбному договорі сторони можуть: передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб; можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства; домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.

Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.

На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору.

Права та обов"язки, встановлені шлюбним договором, припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього.

Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Спеціаліст І категорії відділу державної реєстрації актів

цивільного стану Люботинського міського управління юстиції

у Харківській області Гладка Н.С.

Про затвердження Порядку і умов проведення конкурсу з відбору адвокатів, які залучаються до надання безоплатної вторинної правової допомоги {Назва Постанови в редакції Постанови КМ № 915 від 10.10.2012} {Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 504 від 06.06.2012, № 915 від 10.10.2012}, {Зміни до Постанови додатково див. в Постанові КМ № 868 від 19.09.2012}.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" Кабінет Міністрів України постановляє:

Затвердити Порядок і умови проведення конкурсу з відбору адвокатів, які залучаються до надання безоплатної вторинної правової допомоги, що додаються.

{Постановляюча частина в редакції Постанови КМ № 915 від 10.10.2012}

Завантажити документ: poryadok-ta-umovi-konkursu.rar [14.2 Kb] (cкачувань: 7)

    З моменту закріплення у Конституції та деяких спеціальних законах України права на безоплатну правову допомогу осіб реалізація такого права в повному обсязі була неможливою через відсутність єдиної законодавчо визначеної політики у сфері надання правової допомоги коштом держави.

      Прийняття Верховною Радою України Закону України "Про безоплатну правову допомогу", який набрав чинності 9 липня 2011 року, дозволило Україні отримати правову базу та інституціональний механізм для реалізації як закріпленого статтею 59 Конституції України права кожного на правову допомогу, зокрема, у випадках, коли вона відповідно до закону повинна надаватись безоплатно, так і зобов'язань за низкою міжнародних договорів, які містять положення щодо надання правової допомоги і учасником яких є Україна. Зокрема, це Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р., які прямо чи опосередковано встановлюють зобов'язання для держав-учасниць надавати безоплатну та кваліфіковану правову допомогу малозабезпеченим особам при обвинуваченні їх у вчиненні кримінальних правопорушень.

      Безоплатна вторинна правова допомога полягає у забезпеченні захисту особи від обвинувачення, представництва особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, а також складенні документів процесуального характеру. Право на отримання такої допомоги мають малозабезпечені особи, а також особи, віднесені до певних соціально вразливих груп (діти-сироти, ветерани війни, реабілітовані особи, інші категорії осіб). Таку допомогу надаватимуть спеціально створені центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Безоплатна вторинна правова допомога в Центрах буде надаватись адвокатами:

– включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом;

– включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі на підставі договору.

Щоб бути включеними до локальних реєстрів адвокатів, які надаватимуть безоплатну вторинну правову допомогу на постійній та на тимчасовій основі, адвокатам необхідно прийняти участь у конкурсі з відбору адвокатів, які залучаються до надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Конкурс проводиться комісією, утвореною при Головному управлінні юстиції у Харківській області.

В.о. начальника Люботинського міського

управління юстиції Харківської області

Н.І.Пушкарська

Указом Президента України від 21 жовтня 2011 року №1001/2011 схвалено Національну  антикорупційну стратегію на 2011-2015 роки, метою якої є зменшення рівня корупції в Україні шляхом усунення передумов її виникнення через упровадження превентивних заходів, зміцнення режиму законності, а також формування у суспільстві нетерпимого, негативного становлення до корупції як суспільно небезпечного явища за допомогою спільних зусиль державних громадських структур, за участю міжнародних організацій.

         Для реалізації Національної антикорупційної стратегії проводяться дії щодо :

- реформування системи державного управління та адміністративних процедур;

- зменшення адміністративного тиску на підприємців, запобігання тонізації економіки;

- забезпечення доброчесності на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування;

- поліпшення умов доступу фізичних, юридичних осіб та об’єднань громадян без статусу юридичної особи до інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- удосконалення системи використання державного майна та бюджетних коштів;

- оптимізація фінансування політичних партій та виборчих кампаній шляхом установлення чітких правил їх фінансування, а також забезпечення ведення ефективного незалежного контролю за таким фінансуванням;

- формування громадської підтримки дій влади у запобіганні і протидії корупції;

- підвищення кваліфікації суддів, працівників прокуратури та правоохоронних   органів;

- запобігання проявам корупції у правоохоронних органах;

- удосконалення інституту відповідальності за корупційні правопорушення;

- зниження рівня корупції у приватному секторі;

- зниження рівня корупції в зонах підвищеного корупційного ризику, зокрема правоохоронній,, медичній, земельній,освітній, податковій,митній сферах, у сферах державних закупівель та державної служби;

- активізація міжнародного співробітництва у сфері запобігання і протидії корупції.   

Реалізація Національної антикорупційної стратегії дасть змогу забезпечити: розвиток вітчизняного законодавства у контексті відповідності світовим антикорупційним стандартам; підвищення ефективності системи запобігання і протидії корупції; зниження рівня корупції у системі правоохоронних органів, інших органах державної влади та органів місцевого самоврядування; скорочення обсягів тіньової економіки; формування у громадськості активної позиції із запобігання і протидії корупції.

Завідувач Другою державною нотаріальною конторою

Харківського району Харківської області  Н.В.Омельницька

Для оподаткування спадщини можуть застосовуватися три ставки податку на доходи фізичних осіб: нульова ставка, ставка п’ять відсотків, а також п’ятнадцять або сімнадцять відсотків.
Нульова ставка
Коли отримуєш спадщину, звичайно, хочеш, щоб вона оподатковувалася за нульовою ставкою, тобто, щоб у бюджет нічого не треба було платити. Проте, якщо платник податку на доходи фізичних осіб не підходить до нижче перерахованих категорій, то він не зможе скористатися нульовою ставкою. Отже право на застосування нульової ставки мають:
• члени сім’ї першого ступеня споріднення, які успадковують будь яку власність (окрім випадків, коли або спадкоємець або спадкодавець є нерезидентом);
Визначення поняття «члени сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення» наведено у підпункті 14.1.263 пункту 14.1 статті Податкового кодексу України. А саме, членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, чоловік або дружина, діти, у тому числі усиновлені. Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.
• особа інвалід І групи або особа, яка має статус дитини сироти або, дитини позбавленої батьківського піклування, якщо успадковується нерухоме майно, рухоме майно, сума страхового відшкодування.
• дитина інвалід, яка успадковує нерухоме або рухоме майно.
• будь яка особа, яка успадковує грошові заощадження або цінні папери часів СРСР.
Ставка п’ять відсотків
Ставка п’ять відсотків застосовується для будь якого майна для спадкоємців, що не є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення. Тобто, всі члени сім’ї, які не є батьками, чоловіком або дружиною чи дітьми (в тому числі всиновленими), при отриманні спадщини мають сплатити до державної скарбниці п’ять відсотків податку на доходи фізичних осіб.
Ставка п’ятнадцять або сімнадцять відсотків
Ставка п’ятнадцять або сімнадцять відсотків застосовується для спадкоємця резидента, який отримує спадщину від спадкодавця нерезидента, а також для спадкоємця нерезидента, який отримує спадщину від спадкодавця резидента.
У разі, якщо вартість об’єкту спадщини не перевищує суму десяти розмірів мінімальних заробітних плат, встановлених на перше січня поточного року, то застосовується ставка 15 відсотків. Все що більше цієї суми оподатковується за ставкою 17 відсотків.

Державний  нотаріус  Другої державної нотаріальної контори

Харківського району Ххарківської області Радіонова Т.І. 

Безоплатна правова допомога в Україні

Законом України "Про безоплатну правову допомогу" передбачено створення в Україні нової системи безоплатної правової допомоги.
Відповідно до Закону система складається з двох взаємопов'язаних складових - систем безоплатної первинної та безоплатної вторинної правової допомоги.
Безоплатна первинна правова допомога передбачає надання правової інформації, консультацій, роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру). Право на отримання такої допомоги мають всі особи, які перебувають під юрисдикцією України, а надавати її зобов'язані всі органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Безоплатна вторинна правова допомога полягає у забезпеченні захисту особи від обвинувачення, представництва особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, а також складенні документів процесуального характеру.
Право на отримання такої допомоги мають малозабезпечені особи, а також особи, віднесені до певних соціально вразливих груп (діти-сироти, ветерани війни, реабілітовані особи, інші категорії осіб). Таку допомогу надаватимуть спеціально створені центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом та адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі на підставі договору.
Закон створює можливості. Передусім це можливість для людей реалізувати своє конституційне право і отримати рівний доступ до правосуддя незалежно від майнового стану. Крім того, це можливість для адвокатів, залучених до системи, гарантовано отримувати певний обсяг оплачуваної роботи від держави: від епізодичного залучення до повної зайнятості в системі безоплатної правової допомоги - залежно від прагнення самого адвоката.
На сьогоднішній день створено нормативно-правову базу для співробітництва з адвокатами, а також заплановано необхідні організаційні заходи, такі як конкурс з відбору адвокатів.
Основу законодавчої бази залучення адвокатів до надання безоплатної вторинної правової допомоги складає постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1362 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2012 р. № 915) "Про затвердження Порядку і умов проведення конкурсу та вимог до професійного рівня адвокатів, які залучаються до надання безоплатної вторинної правової допомоги".
Цією постановою регламентується процедура проведення конкурсу з відбору адвокатів (оголошення, склад конкурсної комісії, процедура подання документів для участі у конкурсі), встановлюються вимоги до тих адвокатів, які виявили бажання взяти в ньому участь.
Даний конкурс проводиться трьома етапами.
На першому етапі комісія розглядає документи, подані претендентами, оцінює їх згідно з критеріями досвіду адвокатської діяльності, спеціалізації адвоката, наявності або відсутності заяв (скарг) щодо поведінки адвоката та застосування до нього протягом останніх трьох років дисциплінарних стягнень; затверджує графік проведення індивідуальних співбесід з претендентами тривалістю не менш як 15 хвилин з урахуванням того, що співбесіда проводиться не менш як трьома членами комісії.
На другому етапі проводиться тестування претендентів (виконання тестового завдання) відповідно до переліку питань, затверджених Мін'юстом.
Виконання тестового завдання претендентом оцінюється комісією за десятибальною шкалою шляхом визначення середньої оцінки за результатами відповідей на кожне питання.
З результатами тестування претендент може ознайомитися під час індивідуальної співбесіди.
На третьому етапі проводиться індивідуальна співбесіда з кожним претендентом, під час якої оцінюються рівень його мотивації до надання безоплатної правової допомоги, комунікабельності, емоційної врівноваженості та вміння представити приклади надання ним правової допомоги.
Під час індивідуальної співбесіди комісія заслуховує претендента та бере до уваги його здатність висловлювати свої думки, тактовність, готовність взяти на себе відповідальність, уміння аналізувати проблеми і налагоджувати зв'язки з особами, які потребують правової допомоги, виявляти творчий підхід до роботи, зміст мотиваційного листа і відповідей претендента на мотиваційні питання тестового завдання.
Як повідомлялося раніше, оголошено конкурс з відбору адвокатів, які залучаються до надання безоплатної вторинної правової допомоги. Заяви для проходження конкурсу приймаються Головним управлінням юстиції у Харківській області, а також Люботинським міським управлінням юстиції Харківської області до 4 березня 2013 року.

    В.о. начальника Люботинського міського управління юстиції
Н.І. Пушкарська

Порядок державної реєстрації народження дитини, народженої поза закладом охорони здоров’я.

15 січня 2013 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 9 січня 2013 року № 9 «Про затвердження Порядку підтвердження факту народження дитини поза закладом охорони здоров’я».

Даний Порядок визначає процедуру підтвердження медичною консультаційною комісією факту народження жінкою дитини поза закладом охорони здоров’я у разі, коли таким закладом не проводився огляд жінки та дитини.

Комісія розглядає питання щодо підтвердження факту народження дитини за письмовою заявою жінки, яка народила дитину, або її чоловіка, родичів, інших осіб, представника служби у справах дітей (далі - заявник).

Заявник не пізніше одного тижня з імовірного дня народження дитини поза закладом охорони здоров’я, факт народження якої потребує підтвердження, подає комісії наступні документи:

1) письмову заяву (у довільній формі);

2) паспорт або інший документ, що посвідчує особу;

3) обмінну карту пологового будинку, пологового відділення лікарні або виписку з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого за формою відповідно № 113/о або 027/о, затвердженою МОЗ;

4) результати аналізів, ультразвукового дослідження, проведених під час вагітності жінки, яка народила дитину поза закладом охорони здоров’я;

5) копію картки виклику медичної швидкої допомоги за формою № 109/о, затвердженою МОЗ;

6) довідку про генетичну спорідненість між жінкою, яка народила дитину поза закладом охорони здоров’я, та дитиною;

7) медичну довідку лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу про огляд дитини, яка народилася поза закладом охорони здоров’я та медичну довідку лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу про огляд жінки для підтвердження факту народження дитини;

8) інші документи, які підтверджують надання медичної допомоги жінці у зв’язку з пологами.

Документи, зазначені у пунктах 3-8 подаються заявником у разі їх наявності.

У разі відсутності медичних довідок, зазначених у пункті 7 комісія приймає рішення про обов’язковий огляд жінки та дитини і направляє їх для проведення такого огляду.

Рішення про підтвердження факту народження дитини приймається у разі, коли імовірна дата пологів жінки збігається з вірогідним віком дитини, або наявності довідки про генетичну спорідненість між жінкою, яка народила дитину поза закладом охорони здоров’я, та дитиною.

За результатами аналізу документів, наданих заявником, комісія не пізніше десяти календарних днів з моменту їх отримання приймає рішення про підтвердження або відмову у підтвердженні факту народження дитини та складає висновок у двох примірниках.

Один примірник видається заявникові (у разі підтвердження факту народження дитини) для пред’явлення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану або негайно надсилається відповідному Головному управлінню, управлінню МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (у разі відмови у підтвердженні факту народження дитини), а другий - залишається у комісії.

Після підтвердження факту народження дитини заклад охорони здоров’я, під наглядом якого перебуває дитина, видає на підставі висновку комісії заявникові медичну довідку про перебування дитини під наглядом лікувального закладу за формою № 103-1/о, затвердженою МОЗ, яка є підставою для проведення державної реєстрації народження дитини в органах державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частини 4 статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» підставою для проведення державної реєстрації народження дитини 

є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я документи, що підтверджують факт народження.  

У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини.

 У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, 

визначеному Кабінетом Міністрів України. 

За відсутності документа закладу охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації 

актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.

Спеціаліст І категорії відділу державної реєстрації актів цивільного стану Люботинського міського управління юстиції  

Гладка Н.С.

Основні напрями реалізації Національної антикорупційної стратегії.

Указом Президента України від 21 жовтня 2011 року №1001/2011 схвалено Національну  антикорупційну стратегію на 2011-2015 роки, метою якої є зменшення рівня корупції в Україні шляхом усунення передумов її виникнення через упровадження превентивних заходів, зміцнення режиму законності, а також формування у суспільстві нетерпимого, негативного становлення до корупції як суспільно небезпечного явища за допомогою спільних зусиль державних громадських структур, за участю міжнародних організацій.

         Для реалізації Національної антикорупційної стратегії проводяться дії щодо :

- реформування системи державного управління та адміністративних процедур;

- зменшення адміністративного тиску на підприємців, запобігання тонізації економіки;

- забезпечення доброчесності на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування;

- поліпшення умов доступу фізичних, юридичних осіб та об’єднань громадян без статусу юридичної особи до інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- удосконалення системи використання державного майна та бюджетних коштів;

- оптимізація фінансування політичних партій та виборчих кампаній шляхом установлення чітких правил їх фінансування, а також забезпечення ведення ефективного незалежного контролю за таким фінансуванням;

- формування громадської підтримки дій влади у запобіганні і протидії корупції;

- підвищення кваліфікації суддів, працівників прокуратури та правоохоронних   органів;

- запобігання проявам корупції у правоохоронних органах;

- удосконалення інституту відповідальності за корупційні правопорушення;

- зниження рівня корупції у приватному секторі;

- зниження рівня корупції в зонах підвищеного корупційного ризику, зокрема правоохоронній,, медичній, земельній,освітній, податковій,митній сферах, у сферах державних закупівель та державної служби;

- активізація міжнародного співробітництва у сфері запобігання і протидії корупції.   

Реалізація Національної антикорупційної стратегії дасть змогу забезпечити: розвиток вітчизняного законодавства у контексті відповідності світовим антикорупційним стандартам; підвищення ефективності системи запобігання і протидії корупції; зниження рівня корупції у системі правоохоронних органів, інших органах державної влади та органів місцевого самоврядування; скорочення обсягів тіньової економіки; формування у громадськості активної позиції із запобігання і протидії корупції.

Завідувач Другою державною нотаріальною конторою

Харківського району Харківської області  Н.В.Омельницька

Цей Закон визначає правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг.

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

1) адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб’єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків такої особи відповідно до закону;

2) суб’єкт звернення - фізична особа, юридична особа, яка звертається за отриманням адміністративних послуг;

3) суб’єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.

Стаття 2. Сфера дії Закону

1. Дія цього Закону поширюється на суспільні відносини, пов’язані з наданням адміністративних послуг.

2. Дія цього Закону не поширюється на відносини щодо:

1) здійснення державного нагляду (контролю);

2) метрологічного контролю і нагляду;

3) акредитації органів з оцінки відповідності;

4) дізнання, досудового слідства;

5) оперативно-розшукової діяльності;

6) судочинства, виконавчого провадження;

7) нотаріальних дій;

8) виконання покарань;

9) доступу до публічної інформації;

10) застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

11) провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею;

12) набуття прав на конкурсних засадах;

13) набуття прав стосовно об’єктів, обмежених у цивільному обігу.

Переглянути весь текст - натисніть "Читати далі"

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 09.12.2011 № 4152-VI) передбачено, що з 01.01.2013 державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється в порядку, визначеному цим Законом.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон).

Абзацом третім частини першої статті 2 Закону встановлено, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно є єдиною державною інформаційною системою, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об’єкти та суб’єктів цих прав.

Законом визначені принципи державної реєстрації прав, основними з яких є:

• обов’язковість державної реєстрації прав із занесенням інформації про права на нерухоме майно та їх обтяження до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
• виникнення прав на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, з моменту такої реєстрації;
• гарантування державою достовірності зареєстрованих прав на нерухоме майно, в тому числі і тих, що виникли до набрання чинності Законом, за умови додержання правонабувачем вимог чинного на момент виникнення прав законодавства;
• публічність державної реєстрації прав;
• державна реєстрація прав здійснюється в порядку черговості надходження заяв;
• принцип приватності;
• принцип обґрунтованості та законності рішень, що приймаються.

Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141.

Начальник Люботинського

міського управління юстиції

Харківської області

Л.В.Гаєвська

Про набрання чинності ЗУ Про адміністративні послуги. 07.10.2012 року набрав чинність Закон України «Про адміністративні послуги»

Прийнятий Закон дає змогу змінити ідеологію відносин між владою та громадянином, створює умови для запровадження центрів надання адміністративних послуг.
 Основними позитивами Закону «Про адміністративні послуги» є:
 - чітке визначення терміну «адміністративна послуга»;
- утворення центрів надання адміністративних послуг з метою створення зручних та доступних умов спілкування громадян з владою;
- встановлення виключно законами переліку адміністративних послуг, вимог до їх надання; переліку та вимог до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги; платності або безоплатності; граничного строку надання адміністративної послуги; переліку підстав для відмови у наданні адміністративної послуги;
- введення поняття «адміністративний збір» як єдиної плати за адміністративну послугу (на заміну «державного мита», реєстраційних зборів, ліцензійних зборів тощо);
- норма щодо зарахування плати за надання адміністративної послуги до Державного або відповідного місцевого бюджету;
- заборона надання інших платних послуг суб’єктами надання адміністративних послуг (ксерокопіювання, консультування тощо), крім адміністративних;
- заборона делегувати суб’єктам господарювання повноважень з надання адміністративних послуг;
- законодавча заборона вимагати документи та інформацію, якою вже володіють суб’єкти надання адміністративних послуг, або яку вони можуть отримати самостійно;
- можливість подання документів та надання адміністративних послуг в електронній формі.
 

Начальник Люботинського

міського управління юстиції

Харківської області

   Л.В.Гаєвська

УЗАГАЛЬНЕНА  ІНФОРМАЦІЯ

       Люботинського міського управління юстиції Харківської області

               роботи та заходах, над якими працювали у 2012 році

Правова освіта.

Серед головних напрямів у цій сфері роботи міської міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення, яка здійснювала координацію державних органів, підприємств, установ, організацій щодо підвищення рівня правової культури та правосвідомості наших громадян.

Зокрема, у 2012 році міською МКМР проведено 4 засідання, на яких було прийнято  рекомендації.

Люботинська міська координаційно-методична рада з правової освіти населення діє на підставі Положення про Люботинську міську координаційно-методичну раду з правової освіти населення, затвердженого розпорядженням Люботинської міської ради від 29.09.2007 року № 326 та програми правової освіти населення міста Люботин на 2012 -2015 роки затвердженого рішенням Люботинської міської ради від 21.06.2012 року № 192

      Персональний склад міської міжвідомчої координаційно-медичної ради з                      правової освіти населення затверджено розпорядженням Люботинської міської ради від 22.12.2010 р. № 250.

         Відповідно до плану роботи міжвідомчої координаційно-медичної ради  з правової освіти населення за 12 - місяців 2012 року були проведенні засідання, а саме 4 засідання на яких розглянуто 20 питань:

     - 21.02.2012р. протокол № 1:

    1. Про підсумки роботи міської міжвідомчої координаційно – методичної ради з правової освіти населення за 2011 рік;

    2.Про проведення заходів щодо подальшого вдосконалення роботи стосовно популяризації офіційних періодичних видань Міністерства юстиції України, шляхом інформації в ЗМІ, розповсюдження оголошень, встановлення інформаційних стендів;

     3.Продовжувати тісну співпрацю органів юстиції, правоохоронних органів з загальноосвітніми навчальними закладами;

      4. Продовжувати підготовки та проведення правових турнірів, вікторин, та інших форм навчання правоосвітницького спрямування.

      5.Про організацію та проведення заходів. спрямованих на правове виховання дітей дошкільного та шкільного віку.

Переглянути весь текст - натисніть "Читати далі"