Відкритість інформації — загроза корупції
Автор: Svetlana   Додано: 14 серпня 2015   Переглядів:322   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Відкритість інформації — загроза корупції

 

Відповідні зміни передбачені Законом (законопроект № 2423) “Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення прозорості у сфері відносин власності з метою запобігання корупції”, який 6 серпня було опубліковано в "Голосі України". Закон набирає чинності за 2 місяці з дня опублікування. Вказаний Закон, дозволяє за прізвищем чиновника дізнатися про квартири, будинки, земельні ділянки чи автівки, які є в його власності.

Дякуючи таким змінам в законодавстві, жодна особа, яку винайняли на оплачувану роботу чи обрали для представництва своїх інтересів платники податків, незалежно від того, наскільки високою є його посада – від Президента до депутата районної ради, прокурора чи службовця на державному підприємстві – не зможуть приховати своїх маєтків та автопарків за порожніми деклараціями.

Відтепер, будь-який громадянин, журналіст, громадський активіст чи будь-хто, кого цікавить інформація про майно службовців, володіючи елементарними навиками роботи із комп`ютером, не виходячи з дому, зможе визначити яке саме майно належить народному обранцю та іншим державним службовцям.

Йдеться про інформацію щодо площі житла, ділянки, марки і обсягу двигуна буде достатньо, аби зрозуміти, чи живе той чи інший власник на ті кошти, які декларує.

Так, наприклад, інформація про зареєстровані транспортні засоби та їх власників, що міститься у Єдиному державному реєстрі, держателем якого є Державтоінспекція Міністерства внутрішніх справ України, є відкритою та загальнодоступною.

Для фізичних та юридичних осіб інформація з Єдиного державного реєстру надається шляхом пошуку за суб'єктом (власником транспортного засобу) в електронній формі через офіційний веб-сайт органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації та обліку транспортних засобів, чи в паперовій формі шляхом подання заяви особисто або пересилання поштового відправлення органам Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України.

За запитом посадових осіб органів державної влади органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, адвокатів, нотаріусів інформація з Реєстру у зв'язку із здійсненням ними повноважень, надається за суб'єктом (власником транспортного засобу) чи за державним номерним знаком в письмовій або електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Єдиного державного реєстру за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису. Порядок доступу до Єдиного державного реєстру повинен визначити Кабмін.

Окрім того, за заявою власника чи іншого правоволодільця орган реєстрації та обліку транспортних засобів надає інформацію про осіб, які отримали відомості про зареєстрований транспортний засіб, що йому належить.

Щодо нерухомості, фізичним та юридичним особам інформація за об'єктом нерухомого майна надається в електронному або письмовому вигляді, за умови ідентифікації особи. Інформація за суб’єктом права надається на аналогічних умовах.

На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право:

-           фізичні та юридичні особи;

-           органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом. Орган, що здійснює

ведення Державного земельного кадастру, за заявою фізичної особи - суб’єкта права власності або речового права на земельну ділянку зобов'язаний надати йому інформацію про осіб, які отримали доступ до інформації про цього суб’єкта в Державному земельному кадастрі.

Окрім того, варто звернути уагу на те, що Міністерство юстиції першим серед центральних органів виконавчої влади відмовляється від частини своїх повноважень, аби знизити корупційний тиск на звичайних громадян, передаючи ці повноваження у приватний сектор і органам місцевого самоврядування.

 

В.о. начальника Люботинського

міського управління юстиції

В.М. Кожуріна

 




 Закріплення інституту безоплатної правової допомоги у Вітчизняному законодавстві
Автор: Svetlana   Додано: 14 серпня 2015   Переглядів:370   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Закріплення інституту безоплатної правової допомоги у Вітчизняному законодавстві

 

До групи країн, Основний Закон яких передбачає право особи на правову допомогу безоплатно або коштом держави, належать Республіка Азербайджан, Республіка Казахстан, Російська Федерація, Республіка Вірменія, Республіка Білорусь, а також Україна.

Відповідно до п.1 ст. 1 Закону України “Про безоплатну правову допомогу”

безоплатна   правова   допомога  -  правова  допомога,  що гарантується  державою та  повністю  або  частково  надається  за рахунок  коштів  Державного бюджету України,  місцевих бюджетів та інших джерел.

Окрім того, вказаний закон регламентує, що право   на   безоплатну  правову  допомогу  -  гарантована Конституцією  України   можливість   громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну  первинну  правову  допомогу, а також можливість певної категорії  осіб  отримати  безоплатну  вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.

В свою чергу, відповідно до статті 59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державниїх органах в Україні діє адвокатура. 

Державна політика у сфері надання безоплатної правової допомоги ґрунтується на таких принципах:

1)          верховенство права;

2)          законність;

3)          доступність безоплатної правової допомоги;

4)          забезпечення якості безоплатної правової допомоги;

5)          гарантоване державне фінансування.

Особливу увагу варто звернути на те, що при реалізації права на безоплатну правову допомогу не допускається застосовування привілеїв чи обмежень до осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Безоплатна первинна правова допомога - вид державної
гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи,
порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та
порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної
влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових
осіб.

Безоплатна первинна правова допомога включає такі види
правових послуг:

1)надання правової інформації;

2)          надання консультацій і роз'яснень з правових питань;

3)          складення заяв, скарг та інших документів правового
характеру (крім документів процесуального характеру);

4)          надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації. Право на безоплатну первинну правову допомогу згідно з Конституцією України та Законом України «Про безоплатну правову допомогу» мають усі особи, які перебувають під юрисдикцією України.

Суб'єктами надання безоплатної первинної правової допомоги
в Україні є:

1)органи виконавчої влади;

2)органи місцевого самоврядування;

3)фізичні та юридичні особи приватного права;

4)спеціалізовані установи.

Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг:

  • захист від обвинувачення;
  • здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;
  • складення документів процесуального характеру.

Міністерство юстиції України утворило центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Окрім того, Кабінетом Міністрів України затверджені Порядок і умови проведення конкурсу з відбору адвокатів, які залучаються до надання безоплатної вторинної правової допомоги

  

В.о. начальника Люботинського

міського управління юстиції

В.М. Кожуріна

 

 

 




 Президент України підписав Закон “Про Національну поліцію”
Автор: Svetlana   Додано: 7 серпня 2015   Переглядів:543   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Президент України підписав Закон “Про Національну поліцію”

 

Законотворчий процес в нашій країні набирає оберти. Президент України підписав Закон “Про Національну поліцію”. Закон вступить в силу через 3 місяці після опублікування, але частина норм почне діяти з 2017 року. До кінця 2016 року поліції дозволяється використання службових посвідчень, бланків, печаток, штампів, логотипів і емблем МВД і міліції.

Закон був прийняти Верховною Радою України 2 липня 2015 року. Він визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Закон "Про національну поліції" в четвер, 6 травня, опублікований у парламентській газеті "Голос України". Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем публікації, за винятком деяких положень.

Також, варто зауважити, що у частині про поліцейських підрозділах патрульної поліції в Києві цей закон набирає чинності з дня його публікації. У частині про поліцейських підрозділах в Одесі та Львові закон набирає чинності з 20 серпня 2015 р.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про Національну поліцію”, Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах:

1)забезпечення публічної безпеки і порядку;

2)охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;

3)протидія злочинності;

4)надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Відповідно до вказаного Закону, систему поліції складають:

1)центральний орган управління поліцією;

2)територіальні органи поліції.

В свою чергу, у складі поліції функціонують:  кримінальна поліція;  патрульна поліція; органи досудового розслідування; поліція охорони;  спеціальна поліція;  поліція особливого призначення.

Варто звернути увагу на те, що Глава держави заявив, що Національна поліція повинна бути деполітизована і захищена від впливу політичних сил. Так, пояснюючи дану заяву, Порошенко зазначив, що Кабінет міністрів повинен призначати керівника Національної поліції, а решта призначення повинен робити керівник поліції.

Нова патрульна служба є одним із нововведень, запропонованих концепцію реформування МВС. Перехід до нової форми патрулювання триватиме, як прогнозують, до півроку, і крім Києва, патрульна служба буде впроваджена у Львові, Одесі, Харкові, Луцьку, Дніпропетровську.

 

В.о. начальника Люботинського

міського управління юстиції

В.М. Кожуріна




 Оголошення!
Автор: Svetlana   Додано: 29 липня 2015   Переглядів:543   Категорія - [Головна, Правова освіта населення, Вакансії]
 

   Люботинським міським управлінням юстиції Харківської області оголошується конкурс на заміщення вакантної посади: державний виконавець відділу державної виконавчої служби Люботинського міського управління юстиції Харківської області.

   Кваліфікаційні вимоги: громадянин України, повна або базова вища юридична освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста, бакалавра, без вимог до стажу роботи.

    Додаткова інформація про умови конкурсу, основні функціональні обов’язки, розмір та умови оплати праці надається за телефоном - 741 02 00 та за адресою: вул. Радянська, 41, м. Люботин з понеділка по четвер з 09.00 до 18.00, у п’ятницю з 9.00 до 16.45 (перерва з 13.00 до 13.45).




 Люботинське міське управління юстиції повідомляє
Автор: Svetlana   Додано: 29 липня 2015   Переглядів:392   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

  Люботинське міське управління юстиції повідомляє: з 1 вересня в Україні зміняться ставки судового збору. Відповідно до обраних векторів реформ в Україні буде запроваджено єдиний підхід до визначення ставок судового збору у всіх судових юрисдикціях, зокрема, диференціацію ставок судового збору за категоріями платників (фізичні особи, юридичні особи) з перенесенням більшого навантаження на юридичних осіб.

  Відповідний Закон (проект №2862) “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору” повернуто з підписом Президента України 15 липня. Кабмін в свою чергу повинен забезпечити до 1 вересня фінансування органів, які відповідно до Закону позбавляються пільг зі сплати судового збору.

 Також, за наполяганням нардепів, Закон передбачає верхню планку ставки судового збору для фізосіб, зокрема, це стосується сімейних спорів. Як і домовились депутати під час прийняття документу - для фізосіб судовий збір не перевищуватиме 5 мінімальних зарплат. Що ж стосується комерційних суперечок, то практично всі ставки залишаться в редакції проекту №2862 (відзначимо, диференція ставок для фіз- та юросіб та відповідні розміри ставок по окремих категоріях спорів викликала суперечки серед депутатів, які вважали, що це практично унеможливлює доступ до правосуддя - ред.).

  Що ж стосується спорів в господарських судах, то ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру становитиме 1,5% відціни позову, але не менше однієї мінімальної зарплати і не більше 150 мінімальних зарплат. Апеляція, касація та перегляд рішення Верховним Судом в даному випадку обійдеться дорожче - 110, 120, 130% ставки, яка підлягала сплаті при поданні відповідної позовної заяви.

Пільги: Закон передбачає наступне:

- зменшення кількості категорій судових справ, при розгляді яких судовий збір не сплачується.Тепер судовий збір справлятимуть із заяви про обмеження цивільної дієздатності фізособи, визнання особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, а також заяви про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.

- суттєве зменшення кількості платників, що звільняються від сплати судового збору. З переліку пільговиків виключено позивачів у спорах, пов'язаних із дискримінацією, ряд держорганів (Мін’юст, АМКУ, ПФУ), прокуратуру, тощо.

- скасування пільг стосовно сплати судового збору суб'єктами владних повноважень у разі коли судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень.

Документом передбачено наступні ставки:

- відміна верхньої межі розміру ставок судового збору за поданнядо суду позовної заяви майнового характеру. Дана норма стосується лише юросіб. Так, за подання такої позовної заяви юрособою справляється судовий збір в розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної зарплати, а якщо це фізособа, то дані цифри становитимуть 1% і 0,4 відповідно і не більше 5 розмірів мінімальної зарплати, про що вже згадувалось вище.

- запровадження диференціації ставок судового збору за категоріями платників (фізичні особи, юридичні особи) з перенесенням більшого навантаження на юридичних осіб.

- вирівнювання розміру ставок судового збору за подання позовних заяв до господарських та адміністративних судів. Зокрема, за поданням позовної заяви майнового характеру в обох юрисдикціях сплачуватимуть судовий збір в розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної зарплати (дана норма містилась в редакції проекту до другого читання, однак в процесі обговорення було встановлено верхню межу в 150 мінімальних зарплат для господарських судів. В решті пунктів розміри ставок є однаковими, - ред.).

- скасування норми щодо визначення розміру ставок судового збору у фіксованій грошовій сумі.

- збільшення розмірів ставок судового збору. 

В.о. начальника Люботинського

міського управління юстиції

Харківської області

В.М. Кожуріна




 Тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України
Автор: Svetlana   Додано: 29 липня 2015   Переглядів:399   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

  На сучасному етапі розвитку України як правової держави, питання примусового виконання судових рішень є надзвичайно актуальним.

 Ключовою фігурою у процесі примусового виконання рішень є боржник. Як свідчить практика роботи органів державної виконавчої служби, боржники у процесі виконання рішень, як правило, продовжують ухилятись від виконання своїх зобов’язань.

  При цьому, одним із способів ухилення від виконання своїх зобов’язань є виїзд боржника за межі України, в тому числі на постійне місце проживання.

Разом з цим необхідно зазначити, що згідно з вимогами статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» ухилення громадянина від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) або якщо щодо нього діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання, є підставою для тимчасової відмови громадянину у виїзді за межі України.

  Положеннями статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» надано право державному виконавцю у процесі здійснення виконавчого провадження, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

  За правилами статті 3771 Цивільного процесуального кодексу України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

  В подальшому відповідна ухвала суду направляється державним виконавцем до Державної прикордонної служби України, згідно якої боржник зараховується до певного списку, який є на особливому контролі та на якого в подальшому поширюється обмеження щодо перетину кордону України.

  І лише у випадку виконання боржником своїх зобов’язань ця особа знімається з контролю Державною прикордонною службою України на підставі відповідної постанови державного виконавця.

 Начальник відділу державної виконавчої служби

Люботинського міського управління юстиції

Я.В. Іськів




 ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВЧИНЕННЯ КОРУПЦІЙНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ
Автор: Svetlana   Додано: 22 липня 2015   Переглядів:326   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

   Із 4 червня 2014 року набрав чинності Закон України від 13.05.2014 № 1261-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері державної антикорупційної політики у зв'язку з виконанням Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України».

   Цим законом встановлена відповідальність посадовців за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, передбаченої Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» у вигляді штрафу від 2550 до 5100 грн.

    Під дію Закону підпадають посадові особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, Президент України, Голова Верховної Ради, Прем'єр-міністр, міністри, народні депутати, депутати місцевих рад, державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування тощо, а також посадові особи юридичних осіб публічного права.

   Крім того, посилена кримінальна відповідальність за підкуп працівника підприємства, установи чи організації. Згідно зі ст.354 Кримінального кодексу України підкупом є пропозиція чи обіцянка працівникові підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, або особі, яка працює на користь підприємства, установи чи організації, надати йому (їй) або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення працівником будь-яких дій з використанням становища, яке він займає, або особою, яка працює на користь підприємства, установи чи організації, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третьої особи.

   Підкуп буде каратися штрафом від 1700 до 4250 грн. або громадськими роботами на строк до ста годин, або виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, із спеціальною конфіскацією.

   Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми буде каратися штрафом від 2550 до 6800 грн. або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, із спеціальною конфіскацією.

   Неправомірною вигодою будуть вважатися грошові кошти чи інше майно, переваги, пільги, послуги, що перевищують 25,50 грн., або нематеріальні активи, які пропонують, обіцяють, надають чи одержують без законних на те підстав.

   Особа, яка пропонувала, обіцяла або надала неправомірну вигоду, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї були вчинені дії щодо вимагання неправомірної вигоди і після цього вона добровільно заявила про те, що сталося, уповноваженому органу.

   Внесено зміни до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якими обов'язок доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій у справах щодо звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності чи застосування до працівника з боку керівника або роботодавця заходів впливу (переведення, атестація, зміна умов праці тощо) у зв'язку з повідомленням таким працівником про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою покладається на відповідача.

   Заходи кримінально-правового характеру, передбачені цим Законом, не мають зворотної дії і не поширюються на злочини та суспільно небезпечні діяння, вчинені до набрання чинності цим Законом.

 

Завідувач Другою державною нотаріальною

конторою Харківського району

Харківської області

Н.В.Омельницька




 ВИЇЗД ДИТИНИ ЗА КОРДОН
Автор: Svetlana   Додано: 21 липня 2015   Переглядів:402   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

  До нещодавнього часу, виїзд закордон – до країн Європи, Туреччини, Єгипту, а також до найближчих сусідів – в Росію, Білорусь тощо не викликало жодних проблем. На сьогодні, враховуючи економічну ситуацію, а також певні політичні обставини, виїзд закордон стає значно рідкіснішим явищем. Проте, питання щодо виїзду дитини і порядку оформлення документів для її виїзду завжди залишатиметься актуальним. Розглянемо декілька випадків виїзду дитини закордон.

1.Виїзд дитини з обома батьками

В першу чергу варто зазначити, що відповідно до чинного законодавства України, документами, що дають право на перетин державного кордону України, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка – стаття 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (надалі – Закон). Із вказаного переліку очевидно, що дитини, яка не досягла 18-річного віку може стосуватись лише 2 документи – проїзний документ дитини і паспорт для виїзду за кордон.Проте, законодавством також передбачається і можливість спрощення такої процедури, і необов’язковості видачі проїзного документу дитини. Така можливість передбачена якраз у випадку, коли дитина виїжджає з батьками. Так, абзацом 1 п. 17 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 р. № 231, передбачено, що відомості про дітей, які їдуть за кордон разом з батьками (законними представниками), вписуються в паспорти батьків чи одного з батьків (законних представників) на підставі заяви громадянина, у чий паспорт вписуються діти.Таким чином, у разі виїзду дитини за кордон із обома батьками єдине, що потрібно оформити для виїзду дитини – це здійснити відповідний запис у закордонному паспорті одного з батьків. Такі дії здійснюються відповідним територіальним відділенням Державної міграційної служби України за місцем реєстрації батьків або одного з них.

   При цьому, варто зауважити, що у разі, якщо батьки оформили собі паспорти для виїзду за кордон з електронним носієм інформації – так звані, біометричні паспорти, «вписати» у біометричний паспорт дитину є неможливим, у зв’язку із чим, для дитини потрібно оформити окремий паспорт. Варто зауважити, що з 1 січня 2015 року, була також скасована можливість отримання дитиною проїзного документу дитини. Вже отримані документи залишаються дійсними, проте на майбутнє як дитина так і дорослий отримують документ одного зразка – паспорт громадянина України для виїзду за кордон.Крім того, варто враховувати, що відповідно до п.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. №57 (далі – Правила перетину), виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі. Тому, якщо батьки виїжджають вдвох із дитиною, жодних додаткових документів не вимагатиметься.Тому, у разі необхідності виїзду дитини з обома батьками за кордон, у разі наявності у батьків паспортів для виїзду за кордон старого зразка, вони можуть вписати у нього дитину, а у разі, якщо батьки вже отримали біометричні паспорти – потрібно також отримати і біометричний паспорт для дитини (якщо у дитини немає дійсного проїзного документа дитини). Інших документів оформляти необхідності немає.

2.Виїзд дитини з одним із батьків або з третіми особами

Дещо більше документів вимагається у разі виїзду дитини лише з одним із батьків.У цьому випадку дитину так само можливо вписати до закордонного паспорту, але вже конкретно того із батьків, який із дитиною виїжджатиме. Якщо ж це неможливо через вказані вище обставини, дитині варто оформити окремий закордонний паспорт.Крім того, відповідно до п.4 Правил перетину, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.Таким чином, у разі, якщо дитина виїжджає за кордон лише з одним із батьків, інший повинен надати нотаріально посвідчену згоду, а у разі виїзду дитини з третіми особами, наприклад, з бабусею, з вихователькою, у складі групи до табору – необхідна нотаріально посвідчена згода обох батьків.При цьому, варто знати, що в такому випадку у вказаній нотаріально посвідченій згоді, вказання держави прямування, часу перебування в цій державі є обов’язковим. І якщо дитина їхатиме в декілька держав, вони усі повинні бути зазначені, із часом перебування в кожній із них. В противному випадку, така згода буде недійсною, і на кордоні, дитину можуть не випустити з території України.Таким чином, для виїзду за кордон дитини з одним із батьків або з третіми особами, окрім документів, що підтверджують право перетину державного кордону – проїзний документ дитини, біометричний закордонний паспорт дитини, або відповідний запис у закордонному паспорті другого з батьків, необхідно також отримати нотаріально посвідчену згоду другого із батьків, або обох батьків, якщо жоден із них не перетинатиме кордон із дитиною.

3.Виїзд дитини з одним із батьків без нотаріально посвідченої згоди

На жаль, на сьогодні в Україні є надзвичайно багато шлюбів, які розпадаються, в яких чоловік із дружиною не можуть знайти спільної мови, в тому числі, і щодо долі дитини, зокрема щодо такого її аспекту як виїзд дитини за кордон з одним із них, або з іншою особою.В таких випадках, один із батьків, може відмовитись надавати свою згоду на виїзд дитини за кордон, чим фактично позбавити її правової можливості перетину державного кордону України.На щастя, в Україні на сьогодні існують законодавчо встановлені можливості виїзду дитини без такої згоди, при цьому, встановлені вони таким чином, щоб не порушувати і права того з батьків, хто боїться або не хоче пускати дитину з іншим.

Так, пп.2 ч.2 Правил перетину встановлено, що дитина може перетинати державний кордон України в супроводі одного з батьків або інших осіб без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій:

1)свідоцтва про смерть другого з батьків;

2)рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків;

3)рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім;

4)рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним;

5)рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків;

   В усіх випадках, окрім першого, іншій стороні слід звернутись із відповідним позовом до суду, в якому висловити суду відповідні вимоги і обґрунтувати їх.При цьому, рішення суду, зазначені в п.2, 3, 4 даватимуть можливість іншому з батьків безперешкодно виїжджати, не отримуючи згоду на кожен окремий раз. Що ж стосується рішення, вказаного в п.5, то враховуючи, що судовий процес може зайняти понад два-три місяці, як наслідок можливе те, що подібний дозвіл на момент набрання рішенням законної сили буде не актуальним.У зв’язку із цим, на сьогодні існує неоднозначне трактування вказаного пункту судами. З однієї сторони, у пункті про відсутність необхідності нотаріально посвідченої згоди відсутнє згадування про те, що в рішенні суду повинна бути вказана держава слідування і час перебування. З іншої сторони, для уникнення свавілля з боку іншого із батьків, суди розглядають лише вимоги щодо конкретної поїздки в конкретну країну на певний час. Саме з останньої позиції, як правило, рішення судів найчастіше бувають неактуальними.Таким чином, у разі, якщо один із батьків відмовляється надати свою згоду на виїзд дитини, іншому із батьків варто звернутись до суду, проте, що вимагати у суду і як це обґрунтовувати є більш складним юридичним питанням і залежить від кожної конкретної ситуації.Не зважаючи на усі вказані вище положення, якщо між Україною та іншою державою було укладено міжнародний договір, яким передбачаються інші ніж передбачені у законодавстві України правила, застосовуватимуться правила, передбачені таким міжнародним договором. Так, наприклад, до багатьох країн, відповідно до чинних договорів України, потрібно також отримувати візу, а до деяких – навпаки, передбачено спрощений режим перетину, як наприклад, було до 1 березня 2015 року з Російською Федерацією, в’їзд до якої і назад був можливий для дітей за свідоцтвом про їх народження. Проте, на сьогодні, до вказаної країни в’їзд дітей можливий за загальними правилами, вказаними вище у статті.

                                                            

Державний нотаріус Другої державної нотаріальної

                                                             контори Харківського району Харківської області

                                                             Радіонова Т.І.




 Харківська міжрайонна прокуратура інформує:
Автор: Svetlana   Додано: 14 липня 2015   Переглядів:457   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

   Харківською міжрайонною прокуратурою затверджено та направлено до Харківського районного суду обвинувальний акт відносно Бриженка Євгенія Олександровича 29.04.1983 р.н., який 01 липня 2015 року, о 08 годині 06 хвилин зателефонував до оператора «102» та повідомив, що Васищевська сільська рада Харківського району замінована.

   На місце події одразу прибули працівники вибухо-технічної служби НДЕКЦ ГУМВС України в Харківській області, якими було здійснена евакуація громадян з будівлі сільської ради та проведена перевірка на наявність вибухових пристроїв, однак жодних вибухових пристроїв в будівлі виявлено не було.

   Проведеними оперативними заходами співробітниками міліції протягом години було встановлено особу, яка зателефонувала до оператора «102» та доставлено доХарківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області.

   За даним фактом було розпочато кримінальне провадження за ч.1 статті 259 Кримінального Кодексу України (Завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, яке загрожує загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками).

    Санкція даної статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 2 до 6 років.

 

Харківський міжрайонний прокурор

Харківської області

радник юстиції

А. Яковлев




 Як поводитися в умовах інформаційної війни
Автор: Svetlana   Додано: 8 липня 2015   Переглядів:335   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Як поводитися в умовах інформаційної війни


   В сучасних умовах розвиток інформаційних технологій досяг надзвичайно високих показників. Кожна розвинена держава прагне придбати інформацію, що забезпечує виконання її цілей, скористатися нею і захистити себе. Ці використання і захист можуть здійснюватися у будь-якій сфері: економічній, політичній і військовій. В такій ситуації, набуває особливого значення забезпечення інформаційної безпеки в масштабах держави як сукупність дій та заходів суб'єктів інформаційної безпеки, спрямованих на досягнення стану захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства й держави.

 Пересічний українець підпадає під вплив засобів масової інформації як один з інструментів інформаційної війни. Те, що засоби масової інформації мають величезний вплив на особистість та, дуже часто повністю, формують суспільну думку, незаперечний факт.Акцентувати увагу варто на тому, що ми щодня отримуємо з преси новини та інформацію, яка на сімдесят відсотків не підлягає перевірці. Інформаційний фронт не має чітко визначених меж – це одна з найнебезпечніших його властивостей. І саме через це, жертвою інформаційної агресії може стати (в певній мірі вже стало) все українське суспільство.

 Працівниками Люботинського міського управління юстиції розроблено ряд рекомендацій, які на нашу думку, допоможуть громадянам не потрапити на «інформаційний гачок» сучасних мас-медіа:

-не довіряйте всім медіа. Якщо для Вас прожити цілий день без нової інформації складно психологічно, обмежте себе спогляданням новин, приміром, лише на одному телеканалі чи на одному інтернет­сайті;

-не вступайте в емоційні конфлікти. Кожен має право на свою власну думку, яка сформована під впливом різних факторів, немає жодної необхідності нав’язувати свої погляди іншим;

-довіряйте фактам, а не чиїмсь думкам, інтерпретаціям подій. Адже скільки людей, стільки й думок. Факти – це надійне джерело інформації, що позбавлене суб’єктивного наповнення;

-за можливості спілкуйтеся з безпосередніми учасниками чи свідками подій. Камера всього ніколи не покаже, а журналіст зазвичай бачить подію вже після того як вона трапилася.

-усвідомте, що всі медіа – чиясь власність. Не є винятком, коли засоби масової інформації належать політикам, державним чиновникам. Таким чином інформаційна війна є продовженням, наприклад, повномасштабного міждержавного конфлікту. Перед тим, як обрати найоптимальніший для себе медіа, поцікавтеся хто його власник;

аналізуйте. Серед розмаїття пояснень та оцінок подій, намагайтеся сформувати власний погляд на ситуацію, «пропустіть» її крізь призму свого світогляду та знань. Засоби масової інформації, повинні виконувати функції посередника між джерелами інформації - органами державної влади, громадськими організаціями, політичними партіями, та її споживачами - громадянами. В інформаційній цивілізації ЗМІ мають надзвичайно великий вплив на суспільство. Вихід з даної ситуації полягає у посиленні правового регулювання та суспільного контролю діяльності ЗМІ, вихованні критичного відношення до них.

 

В.о. начальника Люботинського

міського управління юстиції

Харківської області

В.М. Кожуріна