Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки
Автор: Chekardina   Додано: 30 червня 2015   Переглядів:706   Категорія - [Правова освіта населення, Процес декомунізації]
 

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/317-19

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки


Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, керуючись положеннями Загальної декларації прав людини, беручи до уваги резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1096 (1996) від 27 червня 1996 року щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних режимів, № 1481 (2006) від 26 січня 2006 року щодо необхідності міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів, № 1495 (2006) від 12 квітня 2006 року щодо боротьби з відродженням нацистської ідеології, № 1652 (2009) від 29 січня 2009 року щодо відношення до пам’ятників, що мають суперечливу історичну інтерпретацію у державах - членах Ради Європи, резолюцію Парламентської Асамблеї ОБСЄ SC (09) 3 R від 29 червня - 3 липня 2009 року щодо неприпустимості звеличення тоталітарних режимів, відкриття історичних та політичних архівів, вивчення тоталітарної спадщини та підвищення поінформованості громадськості, декларацію Європейського Парламенту від 23 вересня 2008 року щодо проголошення 23 серпня днем пам’яті жертв сталінізму і нацизму, резолюцію Європейського Парламенту від 23 жовтня 2008 року в пам’ять про Голодомор - штучний голод в Україні 1932-1933 років, резолюцію Європейського Парламенту від 2 квітня 2009 року щодо європейської свідомості та тоталітаризму, Спільну заяву з нагоди 70-х роковин Голодомору - Великого голоду 1932-1933 років в Україні, прийняту на 58-й сесії Генеральної Асамблеї ООН,

враховуючи засудження у 1991 році Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" політичних репресій, що здійснювалися протягом 1917-1991 років комуністичним тоталітарним режимом на території України, відмежування від методу державного терору в управлінні державою, притаманного комуністичному тоталітарному режиму, і проголошення намірів неухильно сприяти відновленню справедливості та усуненню наслідків свавілля і порушення громадянських прав,

враховуючи визнання Законом України "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні" Голодомору 1932-1933 років геноцидом Українського народу, засудження злочинних дій тоталітарного режиму СРСР, спрямованих на організацію Голодомору, наслідком якого стало знищення мільйонів людей, руйнування соціальних основ Українського народу та його вікових традицій, духовної культури та етнічної самобутності, а також встановлення постановою Апеляційного суду міста Києва 13 січня 2010 року факту причетності вищого керівництва СРСР, УРСР та комуністичної партії до організації Голодомору 1932-1933 років в Україні,

дбаючи про забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина,

прагнучи розвивати і зміцнювати незалежну, демократичну, правову державу,

керуючись статтею 11 Конституції України, яка зобов’язує державу сприяти консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості,

з метою недопущення повторення злочинів комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, будь-якої дискримінації за національною, соціальною, класовою, етнічною, расовою або іншими ознаками у майбутньому, відновлення історичної та соціальної справедливості, усунення загрози незалежності, суверенітету, територіальній цілісності та національній безпеці України

приймає цей Закон, яким засуджує комуністичний та націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарні режими в Україні, визначає правові основи заборони пропаганди їх символіки та встановлює порядок ліквідації символів комуністичного тоталітарного режиму.

 

Натисніть "Читати далі"




 Оподаткування спадщини отриманої фізичною особою - нерезидентом від фізичної особи – резидента
Автор: Chekardina   Додано: 23 червня 2015   Переглядів:396   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Оподаткування спадщини отриманої фізичною особою - нерезидентом від фізичної особи – резидента

Об’єкти спадщини оподатковуються за ставками, визначеними в п.167.1 ст.167 ПКУ, для будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем-нерезидентом від спадкодавця-резидента (пп.174.2.3 п.174.2 ст.174 Кодексу).

Ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у п.167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за  цивільно-правовими договорами (п.167.1 ст.167 Кодексу).

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм п.164.6 ст.164 Кодексу щодо доходів, зазначених в абзаці. першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Підпунктом 174.3 ст.174 ПКУ передбачено, що особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.

Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню і зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців - нерезидентів, які зобов’язані сплатити податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини.

Враховуючи вищевикладене, фізична особа - нерезидент, яка отримала спадщину (подарунок) від фізичної особи – резидента, зобов’язана сплатити податок на доходи фізичних осіб до нотаріального оформлення успадкованого (подарованого) об’єкта, за ставкою 15% та/або 17% в залежності від розміру бази оподаткування в календарному місяці.

 

 

                                                                     Державний нотаріус Другої державної

                                                                     нотаріальної контори Харківського району

                                                                      Харківської області Радіонова Т.І.

 




 Неповна зайнятість: зарахування стажу
Автор: Chekardina   Додано: 23 червня 2015   Переглядів:372   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Неповна зайнятість: зарахування стажу


Із 1 січня поточного року законодавчо гарантовано зарахування повного місяця страхового стажу для призначення пенсії застрахованій особі навіть за умови її неповної зайнятості

На підприємствах дуже поширеною є практика переведення працівників на роботу в режимі неповного робочого дня. Водночас їм відповідним чином зменшують заробітну плату, відтак - розмір пенсійних відрахувань. До 1 січня 2015 року така ситуація негативно впливала на формування страхового стажу працівника.

Адже

-          якщо сума заробітку у відповідно відпрацьованих місяцях є нижчою за мінімальний розмір заробітної плати, то в страховий стаж для призначення пенсії ці місяці роботи зараховують не в повному обсязі, а пропорційно сплаченим внескам;

-          знижений розмір отримуваної заробітної плати у зазначений період призведе до зниження коефіцієнта заробітку й відповідно- до зменшення розміру пенсії;

-           якщо працівник зайнятий на роботах зі шкідливими й важкими умовами праці, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах, то неповна зайнятість може позбавити його права на пільгове пенсійне забезпечення ( наприклад право на пенсії за Списками №1 і №2 мають лише працівники, зайняті на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці повний робочий день).

Із 1 січня 2015 року набув чинності Закон України від 28.12.2014р. №77-VIII „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов”язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці”, яким внесено зміни, зокрема, у Закон України від 08.07.2010р. № 2464 „ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов”язкове державне соціальне страхування” (далі- Закон № 2464) і Кодекс законів про працю України.

Для роботодавців (платників зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 Закону № 2464) визначено, що коли заробітна плата працівника, крім винагороди за цивільно- правовими договорами, не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, установленої в законодавстві на місяць, за який нараховують заробітну плату (дохід) за умови, що наймана особа відпрацювала повний робочий місяць, то суму єдиного внеску обчислюють як добуток розміру мінімальної заробітної плати, установленої в законодавстві на місяць, за який нараховують заробітну плату (дохід), і ставки єдиного внеску, установленого для відповідної категорії платника.

У разі якщо особа у звітному місяці пропрацювала два тижні, а решту часу перебувала на лікарняному, то у звітності відображають фактично нараховану заробітну плату за відпрацьований час. За умови, що заробітна плата за відпрацьований час менше за мінімальну, питання небхідності донарахування сум єдиного внеску має бути розглянуто одночасно з нарахуванням сум допомоги у зв”язку з тимчасовою втратою працездатності.

Таким чином, з 1 січня законодавчо гарантовано зарахування повного місяця страхового стажу для призначення пенсії застрахованій особі навіть за умови її неповної зайнятості.

Звертаємо Вашу увагу!

Відповідно до статті 6 Закону України „ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов”язкове державне соціальне страхування”, платник єдиного внеску зобов”язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок; пред”явити на вимогу застрахованої особи, на користь якої він сплачує єдиний внесок, повідомлення про взяття на облік як платника єдиного внеску та надавати інформацію про сплату єдиного внеску, зокрема у письмовій формі.


Управління Пенсійного фонду України  

в Харківському районі Харківської області 

 




 Крок на зустріч інтеграції ромів в українське суспільство як ознака демократичної правової держави
Автор: Chekardina   Додано: 5 червня 2015   Переглядів:377   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Крок на зустріч інтеграції ромів в українське суспільство як ознака демократичної правової держави

 

Нині Україна стала на шлях демократизації в рамках інтеграції в міжнародну спільноту. Варто усвідомити, що претендуючи на звання правової європейської країни, жодні репресивні геноцидні  чи авторитарні методи у вирішенні питань державного значення неприпустимі. Дуже актуальним на цьому фоні виступає питання про інтеграцію ромської національної меншини в українське суспільство, адже захист національних меншин — одна з найактуальніших проблем сучасності.

Основною відмінністю від більшості національних меншин є те, що роми не мають власної державності - це і приводить до того, що ромська національна меншина є найбільш соціально вразливою національною меншиною на всіх територіях свого проживання, до яких належить і Україна. За різними оцінками, у світі проживає близько 10–12 мільйонів ромів, в Україні – 47 917. Проте, за неофіційними даними, в нашій державі налічується від 120 до 400 тисяч представників цього народу.

На декларативному рівні окреслене питання вирішується наступним чином: відповідно до ст. 1 Закону України “Про національні меншини” Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах. При забезпеченні прав  осіб,  які належать  до  національних меншин, держава виходить з того, що вони  є  невід'ємною частиною  загальновизнаних прав людини. Правовий статус представників ромської національної меншини визначено у міжнародному та національному законодавстві України. Основні з них: Конституція України, Цивільний кодекс України, Сімейний кодекс України, Кодекс законів про працю України, Закони України "Про національні меншини в Україні" та велика кількість галузевих законів (“Про освіту”, "Про свободу совісті та релігійні організації" і багато інших), окрім того, Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція про дискримінацію в галузі праці і занять, Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Європейська соціальна хартія (переглянута), Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин, Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, Конвенція про права дитини.

Особливу увагу варто звернути на те, що 8 квітня 2013 року Президент України  підписав указ про створення Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року задля адаптації до європейського законодавства. Основними завданнями з реалізації Стратегії є сприяння правовому, соціальному захисту ромів, сприяння їх зайнятості, підвищення освітнього рівня, забезпечення охорони здоров’я ромів, поліпшення житлово-побутових умов ромів, задоволення культурних та інформаційних потреб ромів. Реалізація Стратегії дасть змогу:

створити умови для виконання рекомендацій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України; забезпечити інтеграцію в українське суспільство ромської національної меншини; запобігти дискримінації ромів; підвищити освітній рівень ромів; поліпшити стан здоров'я ромів; поліпшити житлово-побутові умови ромів; забезпечити сприяння зайнятості ромів; розв'язати проблеми, пов'язані з отриманням ромами документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану;забезпечити збереження та розвиток культурної самобутності ромів.

Будемо сподіватися, що всі ці кроки влади нарешті призведуть до того, що явище масового порушення прав ромів, нехтування правами людини, приниження людської честі та гідності зникне взагалі.

 

 

 

В.о. начальника Люботинського міського управління юстиції 

                                                                 В.М. Кожуріна

 

 

 




 К О Р У П Ц І Я
Автор: Svetlana   Додано: 22 травня 2015   Переглядів:350   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Корупція – це використання особою, наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди. Розгорнуте визначення містить ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції».

Корупційним правопорушенням вважається умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 4 цього Закону, за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність.

Згідно з цим Законом, до суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення відносяться:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;

в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування, та інші.
Повний перелік визначений в частині першій статті 4 ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції».

Види корупції:

- Хабарництво: отримання особою в будь-якому вигляді винагороди (хабара) за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої  їй влади чи службового становища;

- Розкрадання:  умисне незаконне обернення певним способом чужого майна на свою користь або користь інших осіб із корисливих мотивів з використанням посадового становища;

- Шахрайство: поведінка, націлена на обман або введення в оману приватної або юридичної особи з метою особистої вигоди або вигоди третьої сторони;

- Вимагання: примушування приватної або юридичної особи сплатити гроші або надати інші цінності в обмін на певні дії або бездіяльність;

- Зловживання:  зловживання владою або посадовим становищем, перевищення влади або посадових повноважень та інші посадові злочини, що вчиняються для задоволення корисливих чи інших особистих інтересів або інтересів інших осіб;

- Кумівство: перевага у наданні грошових коштів або іншого майна, переваг, пільг, послуг, нематеріальних активів наближеним особам, родичам, ін.

- Інше: використання інформації, одержаної під час виконання посадових обов’язків, у корисливих чи інших особистих інтересах, необґрунтована відмова у наданні відповідної інформації, несвоєчасне її надання, надання недостовірної чи неповної службової інформації; неправомірне втручання з використанням посадового становища у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень чи домагання прийняття неправомірного рішення.

Корупційні діяння можуть бути вчинені також в інших формах, у тому числі в таких, що потребують додаткового визначення законодавством.

Ознаками корупційних діянь є:

- безпосереднє заподіяння шкоди авторитету чи іншим охоронюваним законом інтересам держави;

- наявність у особи умислу на вчинення дій (бездіяльність), які об’єктивно завдають шкоду охоронюваним законом інтересам держави;

- використання особою свого становища всупереч інтересам держави;

- корислива мета або інша зацікавленість особи;

- незаконне одержання особою благ (матеріальних та нематеріальних), послуг, переваг.

За вчинення корупційних правопорушень особи, зазначені вище, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку.

Відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, у триденний строк з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили, притягнення до цивільно-правової відповідальності, накладення дисциплінарного стягнення заносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

 

Державний нотаріус Другої державної

нотаріальної контори Харківського району

Харківської області Радіонова Т.І.




 ОРЕНДА ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ
Автор: Svetlana   Додано: 22 травня 2015   Переглядів:352   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Відповідно до вимог статті 90 Земельного кодексу України власник земельної ділянки має право передавати земельну ділянку в оренду.

Згідно зі статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частинами першою та п’ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» визначено вичерпний перелік істотних умов договору оренди землі. Відсутність у  договорі  оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору   оренди,   а   також  для  визнання  договору  недійсним відповідно до закону.

Таким чином, Законом України «Про оренду землі» встановлено вичерпний перелік підстав для визнання договору оренди недійсним.

Окремо зазначаємо, що в період з 2008 до 2010 років реєстрація правовстановлюючих документів на земельні ділянки здійснювалася Центром державного земельного кадастру згідно з Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 № 174, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.07.2003 за № 641/7962.

 З 2011 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 за № 1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі» (зі змінами), що діяла до 01.01.2013, відповідними повноваженнями були наділені територіальні органи Держземагентства за місцем розташування земельної ділянки.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути достроково розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно зі статтею 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за  рішенням  суду  в  разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього  Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки,  а також на підставах,  визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

 З 01.01.2013 набрали чинність Закон України «Про Державний земельний кадастр», постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру», зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

 З прийняттям зазначених нормативних актів повноваження щодо державної реєстрації прав на земельні ділянки та скасування державної реєстрації цих прав не розповсюджуються на компетенцію органів земельних ресурсів України.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон).

Положеннями статті 2 Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно – офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

 

Завідувач Другою державною

нотаріальною конторою

Харківського району

Харківської області

Н.В.Омельницька

 




 Розпочала роботу система автоматичного розподілу виконавчих документів
Автор: Svetlana   Додано: 6 травня 2015   Переглядів:331   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

     Комп’ютерна система відтепер розподілятиме виконавчі документи між державними виконавцями без участі чиновників залежно від їх завантаженості.  Якщо у відділі державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження про стягнення з боржника коштів, виконавчі документи щодо цього боржника автоматично розподіляються системою на державного виконавця, який веде дане провадження.    

    Згідно з новим Порядком, виконавчі документи, які надходять до відділу, опрацьовуються відповідальною особою, яка визначена начальником відділу, і реєструються у системі в день їх надходження. Система самостійно формує Журнал реєстрації документів про відкриття виконавчого провадження, Журнал обліку виконавчих проваджень, які передані державному виконавцеві, та обкладинку виконавчого провадження. Запровадження системи автоматичного розподілу виконавчих документів унеможливлює корупційні прояви при розподілі виконавчих документів. Крім того, автоматичний розподіл проваджень збалансує навантаження між державними виконавцями та забезпечить можливість рівного доступу державних виконавців на право одержати винагороду за своєчасне повне виконання виконавчих документів.                                        

     До початку діяльності відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України положення вказаного Порядку поширюється на відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

 

Юрій Редько, в.о. начальника Люботинського міського

управління юстиції Харківської області




 Реформи у Міністерстві юстиції продовжуються
Автор: Svetlana   Додано: 6 травня 2015   Переглядів:380   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

  Основною метою всіх реформ, які проводяться у Міністерстві юстиції, є покращення умов отримання адміністративних послуг для громадян і бізнесу. Мін’юст сьогодні став першим міністерством, яке запроваджує он-лайн сервіси із отримання послуг нашими підприємцями через Інтернет, без черг і хабарів, в режимі он-лайн.                                                                                                                                                       

   За словами Міністра юстиції України Павла Дмитровича Петренка, віднині українці зможуть зареєструвати компанію, отримати і роздрукувати електронні виписки, витяги або довідки прямо на сайті, не виходячи з дому.Створено можливість створити запит на отримання документа за максимально розширеною кількістю критеріїв пошуку. Шукати можна за назвою компанії, за її засновниками, за директорами. Так само в режимі он-лайн громадянин може отримати історичну довідку за всіма реєстраційними діями, які відбувалися в компанії з моменту її створення.Для отримання довідки не потрібно жодних електронних цифрових підписів чи інших ідентифікаторів. Достатньо лише сплатити послугу власною банківською карткою.                                                                                 

    «Вартість отримання документа становитиме 45,68 грн. Ще 3 гривні у вигляді комісії сплачується Ощадбанку. Загальна сума за проведення операції – 48,68 грн. Це 75% від вартості паперового аналогу», — повідомив Павло Петренкона засіданні Кабінету Міністрів України.                                                                                                            Кожному документу буде присвоєно унікальний ідентифікаційний код. Банкір чи представник іншої установи зможе легко перевірити його достовірність, ввівши присвоєний номер на сайті. Громадянину не потрібно повторно отримувати документ і повторно платити кошти. Сформовані виписка, витяг чи довідка протягом року зберігатимуться в  архіві Мін’юсту.                                                                     

   Відповідною послугою може скористатися кожен українець, витративши лише кілька хвилин і не відвідуючи державних органів.

 

Юрій Редько, в.о. начальника Люботинського

міського управління юстиції Харківської області




 МАЙНОВІ ВІДНОСИНИ
Автор: Chekardina   Додано: 6 травня 2015   Переглядів:378   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

МАЙНОВІ   ВІДНОСИНИ


Питання правового регулювання  майнових відносин в сім’ї, і в першу чергу  в шлюбі , завжди є актуальними. Суспільство  розвивається постійно  і безперервно, і відповідно  погляди  на права  і обов’язки подружжя  також змінюються. Особисті подружні  відносини ,звичайно, не піддаються правовому  регулюванню  в такій мірі, як відносини  майнові.

Перелік майна ,що є особистою приватною власністю кожного  з подружжя, наведений  у ст.ст.57,58 Сімейного кодексу України.

Таким майном  зокрема є :

- майно , набуте   до шлюбу;

- майно ,набуте за час  шлюбу, але  на підставі  договору  дарування  або в порядку  спадкування ;

- майно набуте за час шлюбу , але  за кошти , які належали їй, йому особисто.

- речі індивідуального користування , у тому  числі  коштовності, навіть тоді ,коли вони придбавались  за рахунок  спільних коштів

- премії ,нагороди  за особисті заслуги ;

- кошти, одержані  як відшкодування  за втрату ( пошкодження ) речі ,яка була  особистою приватною власністю, відшкодування  завданої шкоди ;

- приплід, дохід ( дивіденди) від речі ,яка належала одному із подружжя;

- частка  у спільному  майні ,яка відповідає особистому внеску  того із подружжя ,хто її здійснив.

Проте  у будь –якому випадку  розпорядження  майном ( навіть особистим )  має здійснюватися  з урахуванням  інтересів сім’ї ,зокрема дітей.

Дружина та  чоловік мають  рівні права на  володіння , користування  і розпорядження  придбаним за час зареєстрованого шлюбу  майном ,  якщо  інше не встановлено  домовленістю  між ними . Для укладання  одним із подружжя  договорів  щодо розпорядження  спільним майном, яке потребує нотаріального посвідчення і ( або ) державної реєстрації ,згода другого з подружжя  має бути  викладена  письмово  і нотаріально  засвідченою.

В житті непоодинокими  є  випадки ,коли  подружжя  розриває шлюб , але  спільне майно  з тих чи інших причин  не ділить.

Право подружжя на поділ майна ,яке належить йому на праві  спільної сумісної власності регулюється  ст.69 Сімейного кодексу України. Поділ такого майна  можливий  лише  за взаємною  згодою подружжя .

            Чи можна  вирішити  питання  про  розпорядження  спільним  майном  подружжя, набутого  у період  знаходження  в зареєстрованому шлюбі , без згоди ( у відповідній формі)  другого з подружжя ? Без припинення  права  спільної  сумісної власності –ні?

Чи можна вирішити  це  ж питання  без згоди  колишнього  другого з подружжя? Відповідь міститься  у ст.68 СК України, де зазначено: « Розірвання  шлюбу  не припиняє права спільної сумісної власності  на майно, набуте за час шлюбу» Тобто ,сам по собі факт припинення  шлюбних відносин не припиняє  спільності на  набуте  у шлюбі майно, а тим  більше  не припиняє право  власності  будь - кого із подружжя  на таке майно.

Таким чином ,позбавити  громадянина  майна  тільки  з тих  підстав ,що шлюб ним  розірвано , не можна .І хибною  є точка зору громадян ( у тому числі і окремих юристів ) ,які вважають , що  по закінченню  трьох річного строку з моменту  розірвання  шлюбу  другий  з подружжя  втрачає  будь - які права  щодо набутого  у шлюбі майна.

Згідно ст. 369 Цивільного кодексу України , де зазначено , що правочин щодо розпорядження  спільним майном , вчинений  одним  із співвласників , може  бути  визнаний судом недійсним за позовом  іншого співвласника у разі  відсутності  у співвласника ,який вчинив  правочин ,необхідних повноважень. Відсутність заяви ( письмової, нотаріально засвідченої –коли того вимагає закон )  і є підтвердженням  відсутності  у відчужувача (того,хто підписує договір) тих самих необхідних повноважень.

Якщо  між подружжям  не досягнуто згоди  про  добровільний  розподіл  майна ,поділ здійснюється  у судовому  порядку  із застосуванням  правил, викладених у ст.ст.70-71 Сімейного кодексу України .

                                                                                Державний нотаріус Другої державної  нотаріальної контори

Харківського району Харківської області

                                                                                 Радіонова Т.І.

 

 




 Харківська міжрайонна прокуратура інформує: Мешканець м. Люботин своїми діями вчинив замах на працівників міліції
Автор: Chekardina   Додано: 6 травня 2015   Переглядів:401   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Мешканець м. Люботин своїми діями вчинив замах на працівників міліції


26.04.2015 мешканець м. Люботин, 1957 р.н., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, після сварки з сусідом, який і викликав міліцію, використовуючи мисливську рушницю, на яку не має передбаченого Законом дозволу, почав відстрілюватися в бік співробітників ВМ (м. Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області, які прибули на виклик та перебували у черговому нараді у складі слідчо-оперативної групи.

Затримати «горе-стрілка» вдалося лише співробітникам Батальйону міліції громадської безпеки особливого призначення ГУМВС України в Харківській області.

Відомості про вказаний злочин внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 348 КК України – замах на вбивство працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків.

Також, під час досудового розслідування було встановлено, що вказаний громадянин перебуває у розшуку згідно ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України – умисне спричинення легких тілесних ушкоджень.

За погодженням з Харківською міжрайонною прокуратурою вказаному громадянину, 1957 р.н., повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ст. 348 КК України.

Санкція вказаної статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком від 9 до 15 років.

У зв’язку з тим, що відносно вказаного громадянина Жовтневим РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, останньому обрано запобіжний захід у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку.

Наразі триває досудове розслідування, проводиться ряд судових експертиз, у тому числі стаціонарна судово-психіатрична експертиза.


Прокурор Харківської міжрайонної прокуратури, юрист 2 класу

Н.Коваленко