Надії Дмитрівні Шломі – 70!
Автор: Svetlana   Додано: 11 жовтня 2021   Переглядів:78   Категорія - [Тимчасовий архів » Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Надії Дмитрівні Шломі – 70!

   Народилася ювілярка в селі Лебяже Чугуївського району, що на Харківщині 9 жовтня 1951 року. Після закінчення 8 класів вступила до Харківського міського професійного училища № 25, по закінченню якого 7 років працювала в будівельній організації, де зводили цеха на заводах міста. Працю поєднувала з навчанням у вечірній школі робітничої молоді, там отримала середню освіту і вступила до будівельного технікуму. Після закінчення навчання працювала на релейному заводі спершу бригадиром, а далі – майстром.

   У місті Люботині проживає з 1997 року, у ветеранській організації – з 2001 року, є головою первинної організації та волонтером.

   За сумлінну громадську діяльність неодноразово нагороджувалася подяками і грамотами.

   Організація ветеранів України м. Люботин щиро і сердечно вітає Надію Дмитрівну із ювілеєм і зичить гарного здоров’я, життєвої енергії, оптимізму й щастя, поваги від рідних і близьких та чистого неба над головою. Дякуємо Вам за підтримку діяльності ветеранської організації.




 Свято радості у Височанській громаді
Автор: Lubotin   Додано: 2 вересня 2021   Переглядів:101   Категорія - [Тимчасовий архів » Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Свято радості у Височанській громаді

 

Свято радості у Височанській громаді



У цьому році відбулися і продовжують відзначатися свята з історичними датами, як скорботними так і світлими датами. На високому рівні пройшло відзначення 30 річчя Незалежності України. А от 28 серпня у Височанській громаді відсвяткували визволення від фашистських  загарбників селища Бабаї, Покотилівка, Високий та село Ржавець.                                

Цю подію було вирішено провести на лоні гарної природи, лісної галявини що знаходиться між цими селищами. На споруджену там сцену запрощуються  гості свята:  перший заступник голови Харківської районної Державної адміністрації Володимир Вікторович Усов, радник голови Харківської районної ради, Почесний громадянин Харківського району Олег Євгенович Козаков, голова Харківської районної організації ветеранів Анатолій Сергійович Червоний, депутат Харківської обласної ради Наталі Плотник.     Слово надається Височанському селищному голові О.В. Морозу. Олександр Васильович привітавши гостей і Височанську громаду зі святом зазначив що цього дня зранку ветеранами селищ були покладені квіти до могил загиблих воїнів. Цим самим ми вшанували пам'ять загиблих, які віддали своє життя при визволенні наших селищ. Ветеранів бойових дій у наших трьох селищах в живих залишилося всього шість чоловік.


Сьогодні ж ми їх відвідали, привітали зв святом, подякували за їхні подвиги і вручили продуктові набори. Часто доводиться проїзжати біля дуба де був похоронений невідомий солдат. З цього дуба під час війни наш солдат наводчик координував вогонь наших артилеристів. Німецький снайпер замітив його і влучним пострілом укоротив життя. Про місця захоронення знали бабаївці і перехоронили невідомого солдата в братську могилу нашого парку Слави.

Цього ж дня ветеранами селищ були покладені квіти до всіх  пам’ятників Височанської громади.   

Цю страшну трагедію навіть  тяжко собі  уявити, скільки полягло наших солдат і мирних жителів. Не дай Бог, щоб це повторилося.

Ми будемо передавати із покоління в покоління славу про наших батьків, дідів і прадідів, які здобули в кровопролитних боях цю нелегку Перемогу.

Бажаю всім міцного здоров’я, миру і злагоди. Зі Святом!

Митинг присвячений 78- річниці визволення 3-х селищ Височанської громади оголошується відкритим.

Звучить Гімн України.


У привітаннях і побажаннях взяли участь: В. Усов, О.Козаков, А. Червоний, Н.Плотник, яка передала Височанській громаді привітання від народного депутата України Юлії Олександрівни Світличної.

Відбулася урочиста церемонія нагородження з нагоди відзначення 30-річчя Незалежності  України від імені Харківської районної держадміністрації та Харківської районної ради нагороди отримали: В.Усов, О. Козаков. Також орденом «Незалежності України» нагороджено Миколу Яковича Приза  - майстра спорту СРСР, заслуженого працівника фізичної культури і спорту України.

З нагоди відзначення 30-річчя Незалежності України нагороджується Ігор Олександрович Воронченко – адмірал флоту України, старший інспектор збройних сил. Пам’ятними медалями на честь 30-річчя Незалежності України нагороджуються: Олександр Дриголь, Любов Орехова, Євгенія Ящук.

З нагоди відзначення Дня визволення селищ Височанської селищної ради від фашистських загарбників грамотами Харківської районної держадміністрації нагороджується Віктор Ломака – голова ветеранської адміністрації Височанської селищної ради, Олена Юрченко – медична сестра амбулаторії загальної праці і сімейної медицини селища Бабаї.

Від ветеранів міста Люботина привітала гостей і жителів Височанської громади голова ветеранської організації Південної Залізниці, жителька м. Люботина Валентина Олексіївна Іволгіна.


З великим задоволенням ми прийняли запрошення від голови Височанської селищної ради Олександра Мороза бути присутніми на вашому святі.

Тож з великим задоволенням вітаємо вас з днем визволення вашої прекрасної землі від німецько-фашистських загарбників. Вічна слава героям, які поклали голови звільняючи нашу землю від фашистської чуми і низький уклін вашим ветеранам. Шановний Олександр Васильович! Від ветеранської організації міста Люботина вручаємо цей коровай який спекла для вас ветеран праці, присутня на цьому святі, Надія Шлома. Ми також вручаємо сорочку вишиванку, носіть її і радуйте своїх жителів. А також прийміть ці світлини  які дарує Вам люб’язно Почесний громадянин м.Люботин, член Національної спілки журналістів ваш прекрасний товариш Микола Пархоменко, колишній редактор відділу газети «Трибуна трудящих».  Відповідно прийміть квіти від Люботинських ветеранів, бажаємо Вам міцного здоров’я, щастя, миру у кожній вашій родині. Живіть у достатках довго і щасливо.          В знак подяки Олександр Васильович сказав; Наша ветеранська організація селища Бабаї давно уже знаходиться у дружніх стосунках з ветеранською організацією м. Люботина. 17 серпня ми побували у вашому будинку культури на творчому вечері присвяченому 85-річчю від дня народження фотожурналістові Миколі Пархоменко. Сьогодні делегацію ветеранів м.Люботина ми зустріли в Височанській громаді яких було доставлено автобусом, який ми спеціально виділили для наших гостей. Ми постараємося обов’язково бути в Люботині на День міста 4серпня.А на сцену запрошується Почесний громадянин м.Люботин Олександр Кибадьник, який приготував свій вірш присвячений 78 річниці визволення селища Покотіловка, Бабаї, Високий та села Ржавець від нацистських загарбників. Бурхливими оплесками присутні зустріли вокально- інструментальний ансамбль «Синяя птица», які виступили з великим успіхом і побажали гостям, Височанській громаді, всім присутнім щастя, тепла і мирного неба над головою.

З великою насолодою гості, жителі названих вище селищ залишилися задоволені від проведеного свята, яке пройшло на високому рівні.

Микола Пархоменко-керівник прес-центра РОВ м.Люботин.


На знімках; 3577-коровай О.Морозу .  3580-з подарунками з Люботинцями, 3599 –фото на згадку з гостями м.Люботин, 3587 –виступ  ансамбля «Синяя птица».

 

Свято радості у Височанській громаді

Свято радості у Височанській громаді

Свято радості у Височанській громаді


 

 




 Вітаємо з нагородами вокальний колектив «Лілея»!
Автор: Lubotin   Додано: 30 серпня 2021   Переглядів:149   Категорія - [Головна, Організація ветеранів]
 

Вітаємо з нагородами вокальний колектив «Лілея»!

 

Вітаємо з нагородами вокальний колектив «Лілея»!

Вітаємо з нагородами вокальний колектив «Лілея»!



У липні цього року у Києві серед багатьох художніх колективів України виступав Люботинський вокальний колектив «Лілея» (художній керівник – Заслужений діяч естрадного мистецтва України Василь Проненко).

За значний внесок у розвиток українського естрадного мистецтва та вагомі творчі здобутки колективу вокального ансамблю «Лілея» присвоєно почесне звання «Заслужений мистецький колектив України». Нагороду вручив Президент творчої спілки Віктор Герасимов.

22 серпня з фестивалю у Боромлі повернулися після успішних виступів люботинські ансамблі «Берегиня» (І місце), «Чарівниці» (ІІ місце) та вокальний ансамбль «Лілея» отримали Гран-при за виконання пісень «Рідна земля» (слова Д. Луценка, музика А. Сало) та «Слобожаночка» (слова і музика О. Єременко), а солістка ансамблю Ніна Рубан зайняла перше місце за виконання пісень «Золота сосна» (слова і музика О. Еткала) та української народної пісні «Гандзя».

Люботинці щиро вітають творчі колективи із успіхами та значними досягненнями.

 

Микола Пархоменко – керівник прес-центра РОВ м. Люботин

 




 В.П.Дехтяр -95!
Автор: Lubotin   Додано: 25 серпня 2021   Переглядів:76   Категорія - [Тимчасовий архів » Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

В.П.Дехтяр -95!

 

 

В.П.Дехтяр -95!



 


Валентина Петрівна народилася 1 вересня 19926 року в селі Одринка, Новодолажського району. Там же закінчивши 7 класів, мріяла в медичному закладі освоїти професію фельдшера. Уже в Харкові здала документи в медичне училище, та мрія не здійснилася, почалася Велика Вітчизняна війна.

Її батько був у партизанському загоні, при виконанні завдання був охвачений німецькими окупантами і направлений до Німеччини, по закінченню війни був звільнений нашими військами, повернувся додому.

 

 

В.П.Дехтяр -95!

 

В.П.Дехтяр -95!



 


Як тільки Одринка була звільнена від загарбників, Валентина не вагаючись поїхала навчатися в Рокитянське училище механізації сільського господарства. Отримавши професію тракториста 3 роки працювала в колгоспі. Довелося багато років трудитися на Новобаварському пивному заводі, Караванському спиртзаводі та інших закладів. Образливо одне, що її чоловік працюючи в пожежній частині міста Люботина при ліквідації пожежі був охвачений вогнем – згорів. Працюючи і проживаючи в Каравані, Валентина брала активну участь у художній самодіяльності. Займалася художнім вишиванням. Її стіни прикрашають такі картини-вишиванки, як «Наталка-Полтавка», «Лисиця», «Півень та вишні» та багато інших цікавих робіт. Груди ветерана прикрашають державні нагороди. Загальний стаж роботи Валентини Петрівни понад 50 років. Ветеранська організація міста Люботин щиро і сердечно вітає ювілярку Валентину Петрівну з ювілеєм і зиче хорошого здоров’я, невичерпної життєвої енергії, щастя і оптимізму, бодрості духу, доброго настрою, життєвої наснаги на добрі роки.


На знімках ювілярка В.П. Дехтяг 3554; її художні вишиванки 3558,3560

 





 З повагою до юбиляра
Автор: Lubotin   Додано: 25 серпня 2021   Переглядів:101   Категорія - [Головна, Організація ветеранів]
 

З повагою до юбиляра

В Люботинському міському Будинку Культури

Відбувся творчий вечір члена Національної спілки журналістів України,

Почесного громадянина м.Люботина, керівника прес-центра організації ветеранів

України міста Люботина, відомого журналіста Слобожанщини

 Миколи Дмитровича Пархоменко.

 

З повагою до юбиляра



На сцену запрошується виновник цього торжества. Привітали ювіляра з 85-річчям від Дня Народження і вручили Похвальні грамоти: Вячеслав Рубан від Люботинського міського голови Леоніда Лазуренка, Сергій Котихін- голова організації ветеранів України м. Люботина, Почесний громадянин м. Люботина, від ветеранів міста, Микола Чумаков- головний редактор газети « Слово ветерана» від колектива редакції і друзів цього видання.

Бажали Миколі Дмитровичу кріпкого здоров’я, благополуччя, життєвих гараздів, добробуту, щастя, удачі у вашій родині усім дорогих для Вас людей. В привітаннях і побажаннях взяли участі: давні друзі ювіляра, голова Височанської селищної ради Олександр Васильович Мороз ,Почесні громадяни м.Люботин Валерій Стрілець, Олександр Кибальник, майстер спорту Микола Приз, Володимир Журавель з селища Коробня.

 За багаторічну плідну працю, активну життєву позицію, вагомий внесок у становлення громадського суспільства- активну участь у розвитку ветеранського руху, вихованні підростаючого покоління та з нагоди 85-річчя з Дня Народження , своєю плідною працею здобув незмінний авторитет та повагу серед колег. Щиро дякуємо Вам за надзвичайну відданість, відповідальність, людяність і порядність. Для ювіляра та його друзів з великою концертною програмою виступили колективи: ветеранський ансамбль «Мрія»(керівник Лідія Кучерява), вокальний ансамбль «Лілея»(керівник заслужений діяч естрадного мистецтва України Василь Проненко), ансамбль «Берегині»(керівник Тетяна Зюбан). Ансамбль «Чарівниці»(керівник Ірина Єткало),тріо у складі Лідії Кучерявої Гани Сидоренко і ювіляра Миколи Пархоменка виконали пісні їхньої молодості « Два кольори» та « Ми підем де трави похилі».

Микола Дмитрович- своєрідна індивідуальна людина, а патріотизм полум’яний та щирий. Відвідавши його персональні фотовиставки світлин залишаєшся вражений, що передано в його роботах, а там незнаходишь місця байдужості.

Про нелегкий свій життєвий шлях автор розповів у своїх книгах : «Слобожанський край очима митця» та « Кришталевий об’єктив Миколи Пархоменка». А у нас неперевершена ведуча цього свята Олена Муковоз запрошує на сцену сина Миколи Дмитровича – Володимира Пархоменка . Володимир привітав усіх присутніх та розповів їм ту сторону журналістського життя батька, яку ніхто не бачить, про відповідальність його до своєї справи, про ті ночі коли цілий день робляться зйомки та береться інтерв’ю, а потім з вечора до самісінького ранку готується матеріал. Бо з ранку треба здати в газету, щоб стаття з фото потрапила у найблищий номер.

 

З повагою до юбиляра



Заслужена артистка естрадного мистецтва України Лариса Глущенко щиро привітавши ювіляра виконала для нього , гостей і друзів пісні: « З днем народження « і «Бажаю». Для заключного виступу слово надається ювіляру Миколі Пархоменку. За часту працюючи в редакції газети «Трибуна трудящих» при зустрічі з працівниками сільського господарства , підприємств, учбових закладах задавали мені запитання; Що вам допомогло досягти значних успіхів у журналістиці?. Скажу відкрито і насамперед чим взятись за журналіста, я вивчав професії тих людей з якими доведеться працювати. Так я закінчив Харківське ЖУ№ 3, на цілинних землях Південного Урала в Башкирії – училище механізації сільського господарства, перебуваючи в лавах Радянської армії освоїв професію шофера- електромеханіка. Після служби а армії працював в рідному селі Очеретувате  колгоспного радіовузла. Потихеньку надсилав матеріали до районної газети « Колгоспне село». В районному конкурсі «Мій любимий герой» серед непрофесіоналів зайняв перше місце і був направлений в місто Полтава на курси робсількорів. В 1963 році з дружиною переїхали на постійне місце проживання в м .Люботин,  де влаштувалися на працю в Будинок відпочинку «Медік» . Понад 15 років працював там електриком навчаючись заочно в Московському університеті образотворчого мистецтва.

Після закінчення навчання редактор районної  « Трибуна трудящих» Василь Головко запросив мене на посаду редактора відділу фотоілюстрацій, де пропрацював 25 років в Харківському районі найбільшому на Україні. В 1987 році мене було прийнято в члени Національної спілки журналістів України. З 2009 року на заслуженому відпочинку, являюсь керівником прес-центра Люботинської ветеранської організації до цього часу.

 Микола Дмитрович по закінченню творчого вечора подякував всіх присутніх в залі, за їхню повагу до нього, вдячний ансамблям які виступили з великим успіхом подарувавши всім не аби яку насолоду. Зичу Вам міцного здоров’я, невичерпної енергії, щастя та життєвої наснаги. Миру та злагоди на нашій рідній Україні.

 

 

Сергій Котихін- Почесний громадянин м .Люботин  

 

З повагою до юбиляра

З повагою до юбиляра


 

 

 




 Творчий вечір Миколи Пархоменка
Автор: Svetlana   Додано: 11 серпня 2021   Переглядів:84   Категорія - [Тимчасовий архів » Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Творчий вечір Миколи Пархоменка




 Зваблива веселка Миколи Пархоменка
Автор: Svetlana   Додано: 11 серпня 2021   Переглядів:76   Категорія - [Тимчасовий архів » Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Зваблива веселка Миколи Пархоменка

“Зачекайте літа у батьківській любові,

Я більше люблю, коли все розквіта,

Коли небо і доли навкруг веселкові.

Зачекайте, літа, зупиніться літа.

( Н. Зелена “ Зачекайте, літа “)

 

 Більшу частину свого життя Микола Пархоменко прожив у місті Люботині. Не одна сотня фотодокументів, матеріалів про рідне місто, чарівні пейзажі друкував він на сторінках газет :  ‘’   Трибуна трудящих ‘’, “Южная магистраль‘’, “ Слобідський край  ”,  “ Слово ветерана”.

Він знає і бачить красу, як митець-художник . ЇЇ треба вміти бачити, бо цей дар Бог дає не всім, а тільки тим, Хто по-справжньому закоханий у життя. У таких, як він, не очі дивляться, а душа.

   Він народився на Полтавщині у 1936 році, в селі  Очеретувате і мабуть тому , що зростав серед чудової природи, красивих пейзажів квітучих садів, безмежних родючих полів, має таке м’яке, чуйне серце, співучу, добру душу до людей.  Та , мабуть це і вплинуло на вибір майбутньої професії, до якої так довго йшов.

   У 1976 році закінчив Московський народний університет образотворчого мистецтва по спеціальності фотожурналіст. Журналістську роботу розпочав у 1984 році в Харківській районній газеті ‘’ Трибуна трудящих’’ на посаді редактора відділу фотоілюстрацій.

   За 25 років роботи в редакції газети ‘’ Трибуна трудящих’’ має численні нагороди : ‘’ Ветеран праці’’, дипломант обласних фотовиставок, переможець обласного конкурсу журналістів ‘’ Часопис – 1999’’, нагороджений за добросовісну, багаторічну працю ‘’ Почесною грамотою Національної  спілки журналістів України’’. Грамотою Харківської райдержадміністрації. Він Член Спілки журналістів України.

   Загальний стаж роботи Миколи Пархоменка складає 55 років. Це професіонал своєї справи, фото історик рідного краю, який має свій почерк в роботі. Він не втомлювався побувати скрізь в Харківському районі, в селах, радгоспах, святах, де б вони не відбувалися.

Високу оцінку його трудовій діяльності дала ветеранська організація Внутрішніх справ України м. Люботина, нагородивши його 15 серпня 2020 року Почесною відзнакою ‘’ Патріот України’’. Істинний патріот, який любить свій край, місто, та його людей і залишив нащадкам неповторні світлини, фотоетюди. Люботинці люблять, цінують його, як своєрідного мистецького феномена. З великою цікавістю проводилися його фотовиставки під назвою ‘’Люблю тебе, мій краю рідний ‘’, які відбувалися в Люботинському ліцеї, в краєзнавчому музеї, школах,в місті Харкові, в Мерефі. Не знайдеться в Люботині такого куточка, де б не побував Микола Пархоменко, зі своїм ‘’кришталевим  об’єктивом’’. Місцевий поет Олександр Кібальник писав:

‘’Пане, Миколо, уклін за духовність,

Слава богам, що такий є земляк –

Плідний,надійний,смиренний,гріховний,

Ось арсенал, яким марить козак ‘’

   Недарма його люблять люботинці, яким він віддав чимало сил і часу для досягнення належних успіхів. А тому він користується повагою, авторитетом у людей і носить з гордістю звання ‘’ Почесний громадянин міста’’.  Як підсумок своєї праці випустив книги :

-2006 рік -  ‘’ Слобідський край очима митця’’

-2011 рік -  ‘’Кришталевий об’єктив Миколи Пархоменко’’

   Опубліковано понад шести тисяч статей і фотознімків в засобах масової інформації. Було організовано 20 персональних фотовиставок. За його ініціативи була створена творча група при ветеранській міській організації, куди входили поети  Олександр Кибальник, Олександр Євтушенко, Кость Маковійський ( нині покійний), Любов Каракаптан, Лідія Кучерява, та ансамбль ‘’ Мрія’’. Вони проводили багато зустрічей з молоддю. Своєю творчістю прививали любов до родини, рідного краю, поезії та української пісні. Незважаючи на те, що Микола Дмитрович  перебуває на заслуженому відпочинку, він працює в прес-центрі ветеранської організації вже багато років. Особливі увагу приділяє ветеранам Другої світової війни, ветеранам праці, дітям війни, не проходить осторонь важливих подій, які відбуваються в місті. Його праця людям потрібна.

   В Миколи Дмитровича хороша сім’я. Разом з дружиною Раїсою Іванівною ( нині покійною ) виховали сина і доньку, четверо онуків, двох правнуків, які його люблять, шанують, бережуть.

   Рада організації ветеранів України м. Люботина, Люботинська громада, шанувальники творчості, щиро, сердечно, з великою повагою, вітають з  85-річним ювілеєм шановного Пархоменка Миколу Дмитровича. Зичимо міцного здоров’я, сімейного затишку, творчого натхнення. Бережіть свого серця запал.

‘’Нехай тобі гарненько весниться

По кожній , ще неквітнувшій порі ‘’

 

Лідія Кучерява – член прес-центра Люботинської РОВУ, голова ПВО сел.. Караван.

 




 Належна сумлінна праця завжди дає хороший результат
Автор: Svetlana   Додано: 3 серпня 2021   Переглядів:73   Категорія - [Тимчасовий архів » Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Належна сумлінна праця завжди дає хороший результат

У 1987 році у місті Люботин утворено Організацію ветеранів України, до якої увійшли герої-фронтовики та ветерани праці. Головою новоствореної організації було обрано Івана Сергійовича Доценка, Почесного громадянина міста Люботин, який очолював її по 1995 рік.

З 1995 по 2011 рік головою Організації ветеранів було обрано Михайла Володимировича Папиріна, полковника у відставці, Почесного громадянина м. Люботин. Під його керівництвом організація зміцніла, і відпрацювала головні напрямки своєї діяльності. У червні 2012 року пішов із життя прекрасний організатор, учитель і наставник М.О. Папирін. Та ветеранство гідно продовжувало його справу. З 2012 по 2014 організацію очолювала Валентина Іволгіна, яка своєю активністю додала нове життя ветеранському руху, нині ж так успішно очолює ветеранство Південної залізниці.

Естафету керівництва організацією прийняв у 2014 році Сергій Іванович Котихін, який гідно продовжує традиції ветеранства у нашій громаді. З молодих років він відповідально і сумлінно працював скрізь, де тільки йому доводилося працювати.

Після закінчення військової служби у м. Москві, був відправлений для відновлення після землетрусу міста Ташкент. Залишився жити у місті Новаї, де обирався секретарем комсомольської організації та депутатом міської ради. Згодом успішно закінчив Новаїнський промисловий технікум.

У 1981 році, після смерті батька, повернувся до м. Люботин, де розпочав трудову діяльність у Люботинській автоколоні водієм, а коли пройшло об’єднання ремонтних майстерень з автобазою Південної залізниці, то Сергій Котихін багато років працював там майстром, аж до 2005 року, поки не пішов на пенсію. Також його обирали головою ветеранської організації Люботинської ткацької фабрики.

Сергій Іванович  свого часу був депутатом Люботинської міської ради трьох скликань; з 2015 року і до цього часу – член виконкому. За трудовий період (а це 43 роки) Сергій Котихін нагороджений понад 20-ма Грамотами та Подяками різних рівнів, має державні відзнаки. Таким він і є: працелюбним, турботливим і завжди готовим прийти на допомогу, підтримати словом і доброю справою людей поважного віку.

Не залишаються осторонь проблем ветеранства і Люботинський міський голова Леонід Лазуренко та директор РФ «Південна залізниця» Микола Уманець, вони завжди з ветеранами на зв’язку і приділяють їм значну увагу. Тільки за період цих років за їх підтримки, були організовані екскурсії у Сковородинівку, Бабаї, Тростянець, на Сорочинський ярмарок, екопарк Фельдмана та інші визначні місця. Також щорічно, на прохання ветеранів, передплачують газети для активу організації. Ветерани вважають, що міський голова Леонід Лазуренко також турбується про покращення й інфраструктури міста, бо за короткий період його діяльності у місті відбулися значні зміни, і тому є надія на те, що й депутатський корпус завжди буде підтримувати міського голову в усіх ініціативах і починаннях.

Голови первинних ветеранських організацій проводять волонтерську роботу, допомагають членам організації і не забувають вітати з ювілейними датами. Сергій Котихін, за дорученням міського голови Леоніда Лазуренка, постійно провідує ветеранів та вітає з днем народження квітами та солодкими подарунками. Наприкінці 2020 року Сергій Котихін отримав інформацію про те, що керівництво благодійного фонду «Від серця до серця» має можливість допомогти 95-річній мешканці нашого міста, в’язню війни, остарбайтеру Ганні Барчан дровами. Сергій Іванович також посприяв тому, щоб дрова були доставлені.

Вже стає доброю традицією запрошувати на зібрання ветеранської організації керівників підприємств та відповідних структур міста, які надають консультації щодо змін в отриманні субсидії. Такі зустрічі є корисними і пізнавальними.

Щорічно у нашому міста проводяться Міжнародні турніри з боксу на честь ветеранів Другої світової війни та турніри з шахів.

Ветерани беруть активну участь у всіх загальноміських заходах та заходах із нагоди державних свят. Бувають ветерани і на уроках мужності в школах, зустрічаються із воїнами АТО – гідними нащадками своїх славетних предків. Ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС також часто запрошують на свої заходи. Ветеранською організацією проводиться дуже багато роботи, про яку не завжди і розповіси, але в подальшому вона дасть належні результати.

Ось і наразі у зв’язку із приєднанням Манченківської селищної ради до м. Люботина, є необхідність пожвавити діяльність у житті ветеранів селища. На сьогодні у Люботинській і Манченківських громадах налічується 6700 ветеранів, які входять до 32 первинних організацій. Після закінчення карантину планується проводити збори зі створення первинних організацій там, де їх ще немає.

Велику роботу із висвітлення міських подій та сторінок про життя ветеранства проводить автор цих рядків, Микола Пархоменко, керівник прос-центру, член Національної спілки письменників. Цікаві інформаційні матеріали розміщуються в обласних газетах «Слово ветерана», «Слово ветерана Харківщини» та в «Трибуні трудящих», де пропрацював редактором відділу фотоілюстрацій, і загальний стаж роботи становить 55 років. Героями дописів ставали ветерани війни, ветерани праці і особистості, які мали заслуги перед містом.

Ветеранство і надалі буде активний учасником усіх процесів, які проходять у нашій  громаді.

Належна сумлінна праця завжди дає хороший результат
Належна сумлінна праця завжди дає хороший результат
Належна сумлінна праця завжди дає хороший результат
Належна сумлінна праця завжди дає хороший результат
Належна сумлінна праця завжди дає хороший результат
Належна сумлінна праця завжди дає хороший результат
Належна сумлінна праця завжди дає хороший результат
Належна сумлінна праця завжди дає хороший результат
Належна сумлінна праця завжди дає хороший результат
Належна сумлінна праця завжди дає хороший результат
Належна сумлінна праця завжди дає хороший результат
Належна сумлінна праця завжди дає хороший результат
Належна сумлінна праця завжди дає хороший результат
 

Микола Пархоменко – керівник прес-центру РОВ м. Люботин

 




 Відбувся творчий вечір.
Автор: Svetlana   Додано: 28 липня 2021   Переглядів:105   Категорія - [Тимчасовий архів » Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Відбувся творчий вечір.

23 липня в Люботинському Будинку культури відбулася значна подія-Творчий вечір Заслуженого діяча естрадного мистецтва України, лауреата багатьох фестивалів- конкурсів мистецтв Василя Семеновича Проненка.

На сцену для привітання запрошують гостей:  заступника Люботинського міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради В’ячеслава Рубана , голову Люботинської ветеранської організації Сергія Котихіна , члена НСЖУ, Почесного громадянина м. Люботина, керівника прес-центра РОВ м. Люботина Миколу Пархоменка, заслуженого майстра спорту України по боксу Володимира Ткаченка. Після привітань і побажань СергійКотихін від імені ради ветеранів м. Люботин за особистий, вагомий внесок у розвиток музичної культури, творчу працю вручив керівникові вокального ансамбля « Лілея» Василю Семеновичу Проненко Почесну грамоту. Привітавши з творчим вечером з Харківського будинка офіцерів прибув творчий гурт «Однополчани» . Тут же на сцені від Козацької Свободи привітавши виновника торжества влаштували йому ще одне свято Василю Семеновичу. Однополчани вручили посвідчення і козацьку форму, тим самим

Прийняли його в ряди козаків України. Козаки побажали щоб у Вас на столі завжди був хліб, а у серці кохання. Співайте й грайте усім на радість і задоволення. В складний час наберіться терпіння, мудрості, доброти і ніжності, а Бог хай пошле Вам ще багато років здоров’я, радості і щастя.  З великою повагоюведучий соліст гурту» Однополчани»  заслужений артист України Олександр Еткало виконали пісню «Офіцери України».

На сцену запрошується керівник ветеранського ансамбля « Мрія» Лідія Кучерява, учасниця ансамбля Ганна Сидоренко і акомпаніатор Ірина Еткало. Тріо виконали декілька пісень, подякували Василю Семеновичу за прекрасно організований творчий вечір, був від доладним і святковим . В  ансамблі «Лілея», керівник якого Василь Проненко,є талановиті та творчі люди, які пишуть вірші та музику до них хочеться відзначити учасників ансамбля Ніну Рубан, Олену Ерьоменко, Ніну Дацько. У їх виконані була можливість послухати їхні пісні : «Рушникова душа», «Пісня про Люботин», «Люботинський вальс».

У виконані на баяні, Василь Проненко,зачарував своїм присутніх виступом виконавши Вальс Хачитуряна , запальний Чардаш, варіації на тему українських пісень , інші твори.  Особливо багатьом сподобались пісні у виконанні вокального ансамбля «Лілея», які заздалегідь підготували любимі пісні жителям міста і цього вечора виступили з великим успіхом. На завершення виступаючі колективи виконали пісні «Наливаймо браття» та « Гей наливайте повні чари». Глядачі цього творчого вечора отримавши насолоду залишилися задоволеними ,дружно аплодували і щиро дякували організаторам цього дійства , прохали якомога частіше організовувати подібні творчі зустрічі.

 

Відбувся творчий вечір.
Відбувся творчий вечір.
Відбувся творчий вечір.

Микола Пархоменко- Керівник прес- центра РОВ м.Люботина.




 О.В. Семенченко -85!
Автор: Svetlana   Додано: 28 липня 2021   Переглядів:82   Категорія - [Тимчасовий архів » Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

О.В. Семенченко -85!

Олександр Васильович народився 29 липня 1936 року в місті Люботин. Не дивлячись нате що на початок Великої вітчизняної війни йому було лише 5 років. В дитячій пам’ятізбереглися багато подій що відбувалися в ті грізні роки. Про початок війни вперше дізналися перебуваючи на пляжі ставка.

Несподівано у повітрі появився, наш літак, який на низькій висоті посипав нас листівками в яких повідомлялося проте що фашистська Німеччина напала на СРСР.Зі сльозами на очах розбігались всі по своїх домівках. В перші дні війни батька було призвано в армію. Одного дня до нас завітало п’ять сусідських сімей разом з дітьми, які і стали свідками того як Німецька колона автомашин з озброєними вояками наблизилися до греблі , що була в декількох метрах від нас. Та коли перша автомашина була на греблі пролунав сильний вибух, автомашина озброєна до зубів солдатами злетіли в повітрі.  Це наші сапери заздалегідь приготували «подарунок» окупантам.

 Про звірства окупантів багато розповів ювіляр Олександр Васильович, пригадав про те як вони грабували мирних жителів, при перших кроках непокори їхній владі розстрілювали , або вішали на шибеницях для залякування людей.
Та коли в 1943 році було звільнено місто Люботин , а неподалік в місті Валки ще гриміли бої, освітяни Люботина уже розпочали перепись учнів з тим, щоб 1 вересня запросити до школи.  Навчальні заклади всі були переповнені, так у перший клас школи №15 куди попав Олександр налічувалось 70 чоловік.

 Після закінчення 7 класів він без вагань поступив на ВРМЗ- Воєнно –ремонтномеханічний завод , що в місті Харків, учнем слюсаря інструментальника і не жаліє і до нині у вибраній професії. В 1958 році відслуживши 3 роки армії повернувся знову до рідного колективу, воєнно – ремонтного  механічного завода. Досконально оволодівши професією слюсаря інструментальника з часом був призначений  кращим раціоналізатором і винахідником, допомагав молоді ,яка прийшла працювати наце підприємство. Постійно придивлявся до тих, що закінчили вузи, багато навчився з їхнього уміння. Ветеран праці, винахідник і раціоналізатор попрацювавши на цьому підприємстві 46 років має державні нагороди, гордиться двома своїми синами і трудовим колективом в якому довелося працювати до заслуженого відпочинку.

 

О.В. Семенченко -85!

Організація ветеранів України м. Люботина

 щиро вітає Олександра Васильовича і зичить удачі, здоров’я ,

 добробуту, незначимої енергії та творчої наснаги. 




 Пам’яті товариша
Автор: Svetlana   Додано: 16 червня 2021   Переглядів:117   Категорія - [Головна, Організація ветеранів]
 

                                                     Памяті товариша

15 років тому, 31 травня 2006 року, напередодні Дня журналіста, у місті Люботині трагічно загинув щирий друг Харківської обласної ветеранської газети «Слово ветерана» та Харківської районної газети «Трибуна трудящих», позаштатний кореспондент, який впродовж десятиліть співпрацював із цими виданнями. Його ім’я добре відоме читачам, це надзвичайно порядна людина з активною життєвою позицією, яка ніколи не стояла осторонь подій, що відбувалися довкола – Іван Тимофійович Черняк. Говорять, що журналістика – то група крові, та хай він і мав іншу професію педагога, та за групою крові дійсно був журналістом.

Сімнадцятирічним юнаком пройшов суворими дорогами Другої Світової війни, мав поранення і чимало державних нагород. Після закінчення війни багато років працював у школі селища Рогань, у визволенні якого брав участь.

Викладання уроків фізкультури і початкової військової підготовки поєднував із навчанням у педагогічному інституті, що вимагало багато сил і часу. Його вихованці досягали у Харківському районі найвищих спортивних результатів, в подальшому дослужилися до високих військових звань, стали колегами по педагогічній праці.

Чимало років потому Іван Черняк вчителював у школах м. Люботин, був заступником директора Гиївської школи. Завжди писав не тільки спогади про війну, але й про сучасні події, свідком і учасником яких був.

Ветерана війни і праці запрошували до школярів, які з великим хвилюванням і увагою слухали його спогади. Довгий час фронтовик продовжував справу патріотичного виховання юнаків і дівчат, хоча вже давно вийшов на заслужений відпочинок. Він завжди був бажаним гостем на урочистостях у Рогані і Люботині, Почесним громадянином яких він був.

Мені, Миколі Пархоменку, мешканцю міста Люботина з 1984 року, довелося працювати в редакції газети «Трибуна трудящих» редактором відділу фотоілюстрацій там же ближче познайомився з учасником бойових дій, талановитим учителем шкіл міста – Іваном Черняком. Щонайменше 20 років довелося пліч-о-пліч бути з ним на урочистостях, зустрічах, де його радо вітали і шанували. Наш колега був надзвичайно лагідною людиною, він не любив різких слів, нікого не образив грубістю. Тож коли виникло питання про прийняття Івана Тимофійовича до Національної спілки журналістів, я без вагань подав рекомендацію.

Надовго запам’ятався той день, 19 травня 2006 року, коли Люботинська загальноосвітня школа № 5 відзначала 160-річчя закладу. Подвір’я школи вщент було заповнене вчителями, колишніми випускниками, школярами, гостями та мешканцями Старого Люботина. Тут же Іван Тимофійович зустрівся з його колишніми випускниками, нині генерал-майором В. Луценко і полковником С. Гаєвським ( на фото).

Останніми роками Іван Черняк передавав свої матеріали до редакції через когось. Давалися взнаки і вік, і стан здоров’я. Цього трагічного травневого дня, коли сталася трагедія на проїжджій частині дороги, він мав намір на станції Люботин зустріти знайомих, щоб через них передати для газети «Слово ветерана» матеріал про святкування ювілею школи. Він писав до останнього дня.

І до цього часу важко змиритися з втратою, але світла пам'ять про друга, колегу і прекрасну людину завжди житиме у наших серцях.

 

Микола Пархоменко – керівник прес-центру РОВ

Пам’яті товариша




 Євгенії Олександрівні Дячек – 90 років.
Автор: Svetlana   Додано: 15 червня 2021   Переглядів:142   Категорія - [Головна, Організація ветеранів]
 

Євгенії Олександрівні Дячек – 90 років.

Євгенія Олександрівна Дячек народилася 14 червня 1931 року в селі Новставці Євхипельського р-ну Хмельницької обл.. На адресу ювілярки надішли привітання від Люботинського міського голови Леоніда Лазуренка, голови територіального центру Тетяни Минько, побували у чиновниці цього торжества. Голова ветеранської організації м. Люботина Сергій Котихін, голова первинної ветеранської організації Лідія Борчан та керівник прес-центру РОВ м. Люботина Микола Пархоменко.

В цьому красивому селі, де народилася Євгенія є двохповерхова школа, після закінчення якої поступила в медичне училище в місті Славута і пропрацювала в медичних закладах 50 років, тільки 40 років з них – в місті Люботині.

В роки Другої Світової війни її батько загинув на фронті. В нелегких умовах довелося в селі пережити війну і голод, в роки німецької окупації фашисти вигоняли старого і малого копати протитанкові канави, під їхнім тиском довелося працювати і нашій сім’ї.

По стопам медичної професії Євгенії Олександрівни пішла і її сестра, яка закінчила Запорізький Медичний інститут і брат (закінчив Тернопільський Медичний інститут).

У трудовому житті у Є.Дячек не було жодних зауважень. Її сина призвали в ряди радянської армії. Служив він у прикордонних військах. В листі матері він повідомив, що обмежений контингент відправляють в Афганістан. В Афгані довелося брати участь в бойових діях на протязі 2 років. За бойові заслуги Ігор Дячек нагороджений орденом Красної Звезди. Там же на чужині отримав травматичний інфаркт міокарда, 2 контузії і інвалідність другої групи.

Ветерани, друзі,знайомі бажають ювілярці, щоб збулися ваші мрії, задуми і сподівання, а бадьорість духу і добрий настрій і життєва наснага залишаться з вами на довгі роки. Хай безхмарне та мирне небо буде над Україною.

Євгенії Олександрівні Дячек – 90 років.




 В.І Аршиніковій – 80 років.
Автор: Svetlana   Додано: 15 червня 2021   Переглядів:128   Категорія - [Головна, Організація ветеранів]
 

В.І Аршиніковій – 80 років.

   Валерія Іллівна народилася 12 червня 1941 року в селі Старобещеве, Донецької обл.. Із розповіді її батьків дізналася про те, що коли німецькі загарбники вступили в село, мого батька Іллю Васильовича наші підпільники залишили для підпільної роботи. Багато наших бійців довелося лікувати про що свідчать листи, які батько переховував в надійному місці.

   Хотя після закінчення війни більшовики вішали свої ярлики, то він доказав,що служив народу України.

   У батьків нас було 3 дітей. Коли старша сестра закінчила інститут, пішла з життя наша мати. Батько, не покладаючи рук, усі роки працював сільським лікарем.

  Я теж закінчила Харківський політехнічний інститут, хімічний факультет. Довелося працювати в Донецьку, в одному з інститутів научним співробітником. Загальний стаж роботи – понад 30 років.

  Довго триматися в окупованому російськими військами Донбасі не змогла. Рідня запропонувала мені переїхати у Караван, без вагань я дала згоду. Тож тепер я переселенка.

  Територіальний центр міста Люботина, його голова Тетяна Манько, голова ветеранської організації м. Люботина Сергій Котихін привітавши ювілярку з ювілеєм, вручили подарунки і побажали міцного здоров’я, невичерпної життєвої енергії, щастя і оптимізму. Хай завжди підтримує вас любов, повага рідних і друзів.

В.І Аршиніковій – 80 років.




 Вітаємо з 90-літтям Нінель Іванівну Гурову!
Автор: Lubotin   Додано: 13 травня 2021   Переглядів:113   Категорія - [Головна, Організація ветеранів]
 

Вітаємо з 90-літтям Нінель Іванівну Гурову!

 

Вітаємо з 90-літтям Нінель Іванівну Гурову!



Нещодавно свій 90-літній ювілей відзначила учасник Другої Світової війни, ветеран праці Нінель Іванівна Гурова.

За дорученням міського голови Леоніда Лазуренка, із визначною датою в житті ювілярку привітали голова Організації ветеранів України м. Люботина Сергій Котихін і голова первинної ветеранської організації Анастасія Коробська.


Народилася Нінель Іванівна у 1931 році у місті Харкові, де закінчила семирічку. Згадує важкі роки окупації та загибель свого брата після бомбардування міста ворожою авіацією.

Після війни вступила до Харківської зуболікарської школи на технічне відділення, після закінчення якої довгий час сумлінно працювала зубним техніком у місті Харкові, а переїхавши до міста Люботина, з 1983 року – зубним техніком стоматологічного кабінету Відділкової лікарні станції Люботин СТГО Південна залізниця.

Нагороджена ювілейними медалями, Подяками та Грамотами.


Ми щиро вітаємо Нінель Іванівну з днем народження і зичимо життєвих сил, оптимізму, добробуту і гарного настрою.


Микола Пархоменко – керівник прес-центра РОВ м. Люботин

 




 Івану Тимофійовичу Шупляку – 80 років!
Автор: Lubotin   Додано: 7 квітня 2021   Переглядів:130   Категорія - [Головна, Організація ветеранів]
 

Івану Тимофійовичу Шупляку  – 80 років!

 

Івану Тимофійовичу Шупляку  – 80 років!



Народився ювіляр у селі Савинці Миргородського району Полтавської області. Після закінчення школи навчався у школі механізаторів. Відслужив у лавах армії, а в 1969 році закінчив Львівський лісотехнічний інститут, після чого був направлений Харківським управлінням лісового господарства заступником начальника в Люботинське лісництво. Загальний стаж роботи становить 45 років. Ветеран праці, за багаторічну сумлінну працю нагороджений відзнаками.

За дорученням міського голови Леоніда Лазуренка голова Організації ветеранів України м. Люботин Сергій Котихін привітав ювіляра з ювілейним днем народження і побажав активного довголіття та міцного здоров’я.

 

Ростуть ліси люботинські,

Все життя Ви про добре дбали.

Ту працю й турботу людську,

Їх користь і красу цінували.

 

Щасливий той, кого шанують люди,

За труд, за мудрість, за тепло.

Тож хай у Вас здоров’я й щастя буде,

І щоб у рідних все добре було.

 

Голови первинної ветеранської організації Лідія Кучерява і Надія Шлома.

 




 Сьогодні Клавдія Олексіївна Карнаушенко святкує 95 рік народження!
Автор: Svetlana   Додано: 29 березня 2021   Переглядів:115   Категорія - [Тимчасовий архів » Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Сьогодні Клавдія Олексіївна Карнаушенко святкує 95 рік народження!
Голова Організації ветеранів України Сергій Котихін за дорученням міського голови Леоніда Лазуренка привітав ювілярку з визначною датою в житті і побажав міцного здоров’я, родинної злагоди та ще довгих років життя в такому ж оптимістичному настрої.
Такий поважний вік додає не лише сивину на волосся, але й наповнює життя спогадами про різні події.
Народилася Клавдія Олексіївна 29 березня 1926 року в місті Люботині. До Другої Світової війни встигла закінчити 7 класів. Як згадує ювілярка, на її вік припала не тільки війна, але й голодомори – 1934-1933 роки та 1946-1947 роки. У ті далекі роки, рятуючись від голоду, до Люботина прибувало багато мешканців Західних областей України, і тому доводилося ділитися із прибулими всім, чим могли.
Та ще більшого лиха завдавали німецькі окупанти, які господарювали на нашій землі. Не оминуло лихо і хату Клавдії: її старшу сестру Олю разом із молоддю товарними вагонами відправили на рабську працю до Німеччини. Там вона трудилася у бауера до визволення нашими військами. Повернувшись до рідного міста, виснажена багатьма хворобами, сестра прожила не довго.
Під час війни хата Клавдії знаходилася на окраїні міста, поруч із лісом, і тому німці не часто навідувалися сюди: побоювалися партизанів. Якось однієї ночі у дворі почувся людський стогін. Вискочивши із сестрою надвір, під коморою побачили двох поранених солдатів, вони просили води. Напоївши їх водою і нагодувавши, допомогли їм піти до місця, де знаходилися й інші бійці. Повернувшись додому, сестри розповіли матері про те, що їм також необхідна допомога – їжа й вода. Так із сестрою, ризикуючи власним життям, допомагали пораненим непомітно доставляли воду й їжу, аж допоки місто не було визволене. Ще згадує Клавдія, як взимку у голодний період доводилося добиратися до міста Лебедин Сумської області, щоб там обміняти одежину й взуття на продукти харчування. І скрізь траплялися добрі люди, які допомагали влаштуватися на ніч і перебути негоду.
У 1947 році Клавдія вийшла заміж за фронтовика Віктора Карнаушенка, нагородженого високими державними нагородами, зокрема, орденом Червоного Прапора.
Поселилися в Кегичівці, де побудували хатинку. Клавдія влаштувалася на роботу у заготзерно, а потім до лікарні, де 49 років пропрацювала старшим поваром. Повернулися до міста Люботин, де після проходження курсів швачок, Клавдія працювала ще деякий час. Загальний трудовий стаж роботи ювілярки – 50 років!
Клавдія Олексіївна, яка пережила війну, вважає, що люди, народжені після війни, навіть не можуть уявити собі того, як вони чекали звільнення від фашистських окупантів! І тому – дні 23 серпня і 29 серпня є світлими, радісними днями для її сім’ї.
Ювілярка дуже пишається своїми донькою й сином, чотирма онуками і п’ятьма правнуками.
Шановну Клавдію Олексіївну щиро вітаємо з днем народження і бажаємо міцного здоров’я, добробуту, щасливих років життя і мирного неба.
Микола Пархоменко – дитина війни, Почесний громадянин міста Люботин
Сьогодні Клавдія Олексіївна Карнаушенко святкує 95 рік народження!




 Галині Іванівні Тижненко – 95!
Автор: Svetlana   Додано: 29 березня 2021   Переглядів:117   Категорія - [Тимчасовий архів » Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Галині Іванівні Тижненко – 95!
Голова Організації ветеранів України м. Люботина Сергій Котихін за дорученням міського голови Леоніда Лазуренка привітав шановну Галину Іванівну з днем народження і побажав доброго здоров’я, щастя, затишку в родинному колі, благополуччя та бадьорості духу.
Народилася ювілярка 29 березня 1926 року у місті Чита. Там же закінчила 6 класів та опанувала професію швачки. Шила військову форму для солдатів, брала участь у сплавах по річці: дерева в подальшому використовувалися для укріплення бліндажів на фронтах.
Після війни, у 1946 році, Галина вийшла заміж за військового Семена Тижненка, який був родом із Люботина, і згодом переїхали на постійне місце проживання. Багато років Галина Іванівна працювала листоношею, звідки й пішла на заслужений відпочинок.
Вітаємо Галину Іванівну із визначним ювілеєм і бажаємо:
Хай щастя та мир зігрівають оселю,
Грає здоров’я, як добре вино!
Життя бережіть, бо єдине воно.
Нехай Вам завжди посміхається доля,
Несуть тільки радість з собою роки.
Любові, добра Вам і чистого неба,
Поваги й пошани й людського тепла!
Микола Пархоменко – дитина війни, Почесний громадянин міста Люботин
Галині Іванівні Тижненко – 95!




 Міський відкритий відбірний турнір із шахів серед ветеранських команд Харківського району
Автор: Lubotin   Додано: 22 березня 2021   Переглядів:146   Категорія - [Головна, КЗ "Спорт для всіх", Організація ветеранів]
 

Міський відкритий відбірний турнір із шахів серед ветеранських команд Харківського району

 

 

Міський відкритий відбірний турнір із шахів серед ветеранських команд Харківського району



 


20 березня 2021 року Комунальний заклад «Спорт для всіх» Люботинської міської ради у співпраці з Організацією ветеранів України міста Люботин (голова Сергій Котихін) при підтримці Люботинського міського голови Леоніда Лазуренка, у читальній залі Центральної бібліотеки провели відбірний відкритий турнір із шахів серед ветеранських команд Харківського району. Переможці фіналу вийдуть у фінал турніру серед ветеранських команд Харківської області, проведення якого заплановано на квітень у м. Харкові, Палаці студентів Національного юридичного університету ім. Я.Мудрого.

Регламент обласних змагань затверджений головою ради Харківської організації ветеранів України, першим віце–президентом громадської організації «Харківська обласна федерація шахів» і заступником начальника управління у справах молоді та спорту ХОДА.

Такі турніри – це завжди популяризація шахів, сприяння його масового розвитку серед населення всіх вікових категорій, пропаганда здорового способу життя, патріотичне виховання молоді.


До участі у змаганнях серед ветеранських команд були допущені шахісти – ветерани війни, праці, військової служби, АТО, діти війни. Склад кожної команди – 2 чоловіка. У турнірі взяли участь ветерани м. Люботин, смт. Буди, с. Циркуни, с. Черкаські Тишки.

За результатами турніру перемогу, а з нею й путівку на обласні змагання, здобула ветеранська команда м. Люботин, у складі: Анатолія Коритова і Сергія Глушка.


Переможцям і призерам були вручені грамоти відповідних ступенів від КЗ «Спорт для всіх».

Судді змагань: Ярошенко Г.Д., Удянський Ю.В.

Бажаємо всім ветеранам міцного здоров’я, щастя, успіхів у розвитку спорту та здорового способу життя!


Юрій УДЯНСЬКИЙ, директор КЗ МЦ ФЗН «Спорт для всіх» Люботинської міської ради

 

 

Міський відкритий відбірний турнір із шахів серед ветеранських команд Харківського району


Міський відкритий відбірний турнір із шахів серед ветеранських команд Харківського району

Міський відкритий відбірний турнір із шахів серед ветеранських команд Харківського району

Міський відкритий відбірний турнір із шахів серед ветеранських команд Харківського району

Міський відкритий відбірний турнір із шахів серед ветеранських команд Харківського району


 

 




 Все життя віддано праці!
Автор: Lubotin   Додано: 15 березня 2021   Переглядів:128   Категорія - [Головна, Організація ветеранів]
 

Все життя віддано праці!

 

Все життя віддано праці!



Саме такими словами можна сказати про ветерана праці Миколу Тихоновича Сидоренка, який проживає в селищі Манченки, і який 13 березня відзначив 85-річний ювілей.
Цього ж дня, за дорученням міського голови Леоніда Лазуренка ювіляра вітали голова Організації ветеранів України м. Люботин Сергій Котихін, голова Манченківської ветеранської організації Ніна Рубан та керівник прес-центра ветеранської організації Микола Пархоменко.
Зворушений увагою гостей, Микола Тихонович розповів про свій життєвий шлях. А народився ювіляр 13 березня 1936 року у селі Сидоренково Коломацького району. У його батьків – Тихона Івановича і Ганни Андріївни було четверо дітей.


У 20-х роках минулого століття більшовиками проводилося безжалісне «розкуркулювання» селян. Тих, хто не бажав позбуватися придбаного важкою селянською працею сільськогосподарського інвентарю, конячкою чи корівкою, відправляли в Сибір чи на Далекий Схід. Рятуючись від шаленого натиску більшовицької влади, дідусь Іван і бабуся Катерина виїхати в село Комунар, яке знаходилося поруч із містом Люботином. Через деякий час батьки Миколи переїхали до них, і батько влаштувався працювати в Комунарі трактористом. У 1939 році його забрали на Фінську війну, а в 1940 році повернувся додому. Та недовго довелося жити під мирним небом, у 1941 році ще на початку війни батька забрали на фронт, і більше сім'я його не бачила – загинув у запеклих боях. Мати-вдова залишилася із малими дітьми на руках.
Микола Тихонович пам'ятає, як у Комунарі і в Коротичі висадився німецький десант, як безчинствували окупанти, і без суду та слідства розстрілювали, на їх погляд, усіх підозрілих. Його дядька, материного брата, розстріляв німецький офіцер.
Траса Харків-Київ постійно була під обстрілом.

 

Все життя віддано праці!



У роки окупації разом із іншими селянами довелося проживати у бараку довжиною до 100 метрів. Якось сестра пов'язала їм червоні галстуки. Це побачив німецький солдат, він зірвав галстуки і пригрозив, що наступного разу їх розстріляє.
Із рідного села Сидоренково надійшла звістка, що там майже немає німців і є можливість знайти роботу. Поселилася сім'я в одинокої жінки, але невдовзі в село заїхали німецькі танки, і фашисти виганяли селян із домівок, а самі селилися в їх хатах.
У 1943 році селом пішли чутки про те, що воїни звільнили місто Валки. Незабаром і над селом з'явився наш літак, котрий наблизився до розташування німецької техніки і скинув декілька бомб, від яких загорілася ворожа бойова техніка. Розлючені, озвірілі німецькі солдати обливали хати пальним і піддавали їх вогню, а хто потрапляв на їх шляху, безжально розстрілювали. Від своїх злодіянь поспішали втекти, відступаючи.
Як тільки українська земля звільнилася від окупантів, у селі почав відновлюватися колгосп, і сюди ж завезли 150 коней, яких Микола випасав вдень. На період збирання врожаю коней використовували в упряжці до жаток, для перевезення зерна та інших сільськогосподарських робіт.
Після війни Микола закінчив семирічку в рідному селі та почав навчатися на курсах трактористів, що були при Харківському тракторному заводі, і після закінчення яких працював у селі трактористом.


У 1955 році був призваний до лав армії, а служити довелося в Німеччині. Навчався в Цайтгайні на курсах танкіста.
Якось у місто Магдебург прибув маршал Павло Полубояров, який після огляду бойової техніки, дав високу оцінку підготовці танкістів, і зокрема, сержанту Миколі Сидоренку за відмінне водіння танку. А друга зустріч із маршалом Полубояровим відбулася вже на заводі імені Малишева.
Демобілізувавшись із армії у жовтні 1958 року, Микола влаштувався на завод імені Малишева трактористом, розвозив трактором ДТ-20 по цехах деталі для тракторів. Згодом начальник складального цеху дізнався про те, що в армії Микола був першокласним танкістом, і запросив його бути обкатчиком танків. Впродовж 4-х років, за маршрутом Безлюдівка-Рогань та інших населених пунктів він обкатував бойову техніку. Оцінивши здібності Миколи Сидоренка, керівництво заводу призначило його воєнним представником. Щомісячно, згідно із замовленням, доводилося йому по 60 танків відправляти у Корею, В'єтнам, та інші країни світу.
За забезпеченість танка озброєнням відповідальність ніс полковник, за електрообладнання – майор, а танк приймав сержант Микола Сидоренко, який найдосконаліше знав цю техніку. Та з часом це відділення було розформоване, і довелося йому йти у цех № 190 контролером-випробувачем при конструкторському бюро ім. О. Морозова.
Часто Миколі Тихоновичу доводилося бути у відрядженнях. У тих містах, куди доставлялися танки, – Москві, Ленінграді, у республіці Азербайджан, та інших місцях.
Під Чугуєвом, у Башкирівці, було виділено дільницю для випробування новинок, які встановлювалися на танки, там тестувалися їх придатність, витримка, навантаження, щоб у подальшому впроваджувати у виробництво. 


Пропрацювавши 30 років на такій нелегкій і відповідальній роботі, у 1992 році Микола Тихонович пішов на заслужений відпочинок. Він – дитина війни, ветеран праці, має державні нагороди, Грамоти, Подяки.
Микола Тихонович не з тих, хто звик відсиджуватися вдома, він завжди в центрі подій: брав активну участь у газифікації селища Манченки, у будівництві доріг, багато разів обирався депутатом селищної ради. Його знають і цінують земляки.
У нашого ювіляра дві доньки, троє онуків, троє правнуків, якими він пишається.
Ветеранство Люботинської міської територіальної громади щиро вітає ювіляра з днем народження і зичить невичерпних сил, енергії, добробуту і щастя. Нехай серце буде наповнене світлом і натхненням, а життєва дорога благословенною.


Миру, добра, любові і поваги!

 

Микола Пархоменко – керівник прес-центра РОВ м. Люботина

 

Все життя віддано праці!

Саме такими словами можна сказати про ветерана праці Миколу Тихоновича Сидоренка,  який проживає в селищі Манченки, і який 13 березня відзначив 85-річний ювілей.

Цього ж дня, за дорученням міського голови Леоніда Лазуренка ювіляра вітали голова Організації ветеранів України м. Люботин Сергій Котихін, голова Манченківської ветеранської організації Ніна Рубан та керівник прес-центра ветеранської організації Микола Пархоменко.

Зворушений увагою гостей, Микола Тихонович розповів про свій життєвий шлях. А народився ювіляр 13 березня 1936 року у селі Сидоренково Коломацького району. У його батьків – Тихона Івановича і Ганни Андріївни було четверо дітей.

У 20-х роках минулого століття більшовиками проводилося безжалісне «розкуркулювання» селян. Тих, хто не бажав позбуватися придбаного важкою селянською працею сільськогосподарського інвентарю, конячкою чи корівкою, відправляли в Сибір чи на Далекий Схід. Рятуючись від шаленого натиску більшовицької влади, дідусь Іван і бабуся Катерина виїхати в село Комунар, яке знаходилося поруч із містом Люботином. Через деякий час батьки Миколи переїхали до них, і батько влаштувався працювати в Комунарі  трактористом. У 1939 році його забрали на Фінську війну, а в 1940 році повернувся додому. Та недовго довелося жити під мирним небом, у 1941 році ще на початку війни батька забрали на фронт, і більше сімя його не бачила – загинув у запеклих боях. Мати-вдова залишилася із малими дітьми на руках.

Микола Тихонович пам’ятає, як у Комунарі і в Коротичі висадився німецький десант, як безчинствували окупанти, і без суду та слідства розстрілювали, на їх погляд, усіх підозрілих. Його дядька, материного брата, розстріляв німецький офіцер.

Траса Харків-Київ постійно була під обстрілом.

У роки окупації разом із іншими селянами довелося проживати у бараку довжиною до 100  метрів. Якось сестра пов’язала їм червоні галстуки. Це побачив німецький солдат, він зірвав галстуки і пригрозив, що наступного разу їх розстріляє.

Із рідного села Сидоренково надійшла звістка, що там майже немає німців і є можливість знайти роботу. Поселилася сімя в одинокої жінки, але невдовзі в село заїхали німецькі танки, і фашисти виганяли селян із домівок, а самі селилися в їх хатах.

У 1943 році селом пішли чутки про те, що воїни звільнили місто Валки. Незабаром і над селом з’явився наш літак, котрий наблизився до розташування німецької техніки і скинув декілька бомб, від яких загорілася ворожа бойова техніка. Розлючені, озвірілі німецькі солдати обливали хати пальним і піддавали їх вогню, а хто потрапляв на їх шляху, безжально розстрілювали. Від своїх злодіянь поспішали втекти,  відступаючи.

Як тільки українська земля звільнилася від окупантів, у селі почав відновлюватися колгосп, і сюди ж завезли 150 коней, яких Микола випасав вдень. На період збирання врожаю коней використовували в упряжці до жаток, для перевезення зерна та інших сільськогосподарських робіт.

Після війни Микола закінчив семирічку в рідному селі та почав навчатися на курсах трактористів, що були при Харківському тракторному заводі, і після закінчення яких працював у селі трактористом.

У 1955 році був призваний до лав армії, а служити довелося в Німеччині. Навчався в Цайтгайні на курсах танкіста.

Якось у місто Магдебург прибув маршал Павло Полубояров, який після огляду бойової техніки, дав високу оцінку підготовці танкістів, і зокрема, сержанту Миколі Сидоренку за відмінне водіння танку. А друга зустріч із маршалом Полубояровим відбулася вже на заводі імені Малишева.

Демобілізувавшись із армії у жовтні 1958 року, Микола влаштувався на завод імені Малишева трактористом, розвозив трактором ДТ-20 по цехах деталі для тракторів. Згодом начальник складального цеху дізнався про те, що в армії Микола був першокласним танкістом, і запросив його бути обкатчиком танків. Впродовж 4-х років, за маршрутом Безлюдівка-Рогань та інших населених пунктів він обкатував бойову техніку. Оцінивши здібності Миколи Сидоренка, керівництво заводу призначило його воєнним представником. Щомісячно, згідно із замовленням, доводилося йому по 60 танків відправляти у Корею, Вєтнам, та інші країни світу.

За забезпеченість танка озброєнням відповідальність ніс полковник, за електрообладнання – майор, а танк приймав сержант Микола Сидоренко, який найдосконаліше знав цю техніку. Та з часом це відділення було розформоване, і довелося йому йти у цех № 190 контролером-випробувачем при конструкторському бюро ім. О. Морозова.

Часто Миколі Тихоновичу доводилося бути у відрядженнях. У тих містах, куди доставлялися танки, – Москві, Ленінграді, у республіці Азербайджан, та інших місцях.

Під Чугуєвом, у Башкирівці, було виділено дільницю для випробування новинок, які встановлювалися на танки, там тестувалися їх придатність, витримка, навантаження, щоб у подальшому впроваджувати у виробництво. .

Пропрацювавши 30 років на такій нелегкій і відповідальній роботі, у 1992 році Микола Тихонович пішов на заслужений відпочинок. Він – дитина війни, ветеран праці, має державні нагороди, Грамоти, Подяки.

Микола Тихонович не з тих, хто звик відсиджуватися вдома, він завжди в центрі подій: брав активну участь у газифікації селища Манченки, у будівництві доріг, багато разів обирався депутатом селищної ради. Його знають і цінують земляки.

У нашого ювіляра дві доньки, троє онуків, троє правнуків, якими він пишається.

Ветеранство Люботинської міської територіальної громади щиро вітає ювіляра з днем народження і зичить невичерпних сил, енергії, добробуту і щастя. Нехай серце буде наповнене світлом і натхненням, а життєва дорога благословенною.

Миру, добра, любові і поваги!

 

Микола Пархоменко – керівник прес-центра РОВ м. Люботина

 




 Слова щирої вдячності за святковий концерт
Автор: Chekardina   Додано: 6 березня 2021   Переглядів:202   Категорія - [Головна, Організація ветеранів]
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Організація ветеранів України м. Люботина вітають жіноцтво міської громади з Днем 8 Березня і висловлюють слова щирої вдячності міському голові Леоніду Лазуренку за запрошення на святковий концерт, який пройшов у Будинку культури.

" Для нас немає більшої нагороди, ніж увага і підтримка з боку керівництва міста,  - наголосили ветерани. - Сердечно бажаємо всім мирного неба, міцного здоров’я, сімейного затишку, успіхів та радісного сьогодення!". 

 

З повагою, Котихін С.І, Бабенко Л.Є., Сидоренко Е.С., Заярна Л.І., Яловенко О.І.




 Скрипиці – 95!
Автор: Lubotin   Додано: 22 лютого 2021   Переглядів:121   Категорія - [Тимчасовий архів » Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Скрипиці – 95!

 

Скрипиці – 95!

 

Галина Герасимівна народилася в селі Барчани, що поруч з містом Люботин 15 лютого 1926 року. У її батьків Євдокії Терентіївни та Герасима Дмитровича було четверо дітей, дві дівчини і два хлопця, серед них Галина найстарша.

До початку Другої світової війни вона встигла закінчити 7 класів.

Під час окупації німецькими загарбниками села Барчани, щоб не попасти до рук німецьких солдат, які виловлювали молодь для відправки до Німеччини на рабську працю, довелося переховуватись у знайомих односельців. Та все ж у червні 1942 року, разом з молоддю, були схоплені, завантажені в товарні вагони і відправлені до Німеччини.

Остарбайтерам під тиском спостерігачів довелося виконувати самі різні роботи. Галина попала на фабрику, де готувала запасні частини до німецьких літаків. У 1945 році вони були звільнені радянськими військами.

Повернувшись додому, влаштувалась працювати в бродильному цеху Караванського спиртзавода, нелегкій праці віддала 29 років. Загальний стаж у Галини Герасимівни – 31 рік.

Працюючи в Каравані, вийшла заміж за Василя Скрипицю, разом виховали сина.

Прикро тільки одне, так склалася доля, що чоловік і син відійшли за Вічну межу.

За добросовісну працю ювілярка має державні нагороди, грамоти, Подяки, грошові премії.

Дирекція Караванського спиртзаводу та ветеранська організація м. Люботина щиро і сердечно вітають ювілярку Галину Герасимівну з 95-річчям та зичать міцного здоров’я,  успіхів у всіх добрих справах.


На знімку: голова ветеранської організації м. Люботина Сергій Котихін і голова первинної ветеранської організації селища Караван Лідія Кучерява вітають Галину Герасимівну.

 




 Життя, в якому не було дитинства
Автор: Lubotin   Додано: 25 січня 2021   Переглядів:148   Категорія - [Тимчасовий архів » Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Життя, в якому не було дитинства

 

Життя, в якому не було дитинства


 

Лідія Костянтинівна Барчан (у дівоцтві Качайло), народилася в селі Пархомівка Краснокутського району, що на Харківщині, 4 січня 1941 року.

Нелегку долю довелося прожити ювілярці Лідії Костянтинівні: важкі роки війни, голод і нестатки. Їй було лише півроку, коли фашистські загарбники напали на рідну землю. Її батько добровольцем пішов на фронт. Як досвідченого машиніста паровоза, Костянтина Митрофановича було направлено до Одеси для відновлення залізничних колій після бомбардування німецькими літаками. Впродовж двох місяців проводили ремонтні роботи, і щоразу, як тільки завершували ремонт ділянки колії, налітала авіація противника, і ця ділянка знову піддавалася бомбардуванню. Під час одного із таких нальотів і загинув батько Лідії Костянтинівни.


У перші дні війни німецькі солдати увірвалися до села Пархомівки і вигнали з хати матір із дітьми – малою донькою і старшим сином. Сім’я змушена була поселитися у сусідському льоху. А в 1943 році, при відступі, окупанти спалили хату Лідії і всі забудови, забрали худобу, птицю, і залишилася сім’я без засобів для існування. Їх, нещасних, приютила добра сусідка-вдова, яка у своїй хатинці виділила їм невелику кімнату. Мати, Євдокія Леонтівна, десь дістала мішок соломи, розіслала на підлозі, і для них то була і перина, і подушка, і ковдра.

Під час голоду 1945-1947 р.р. мати, щоб врятувати дітей від голодної смерті, змушена була їх віддати у найми, де вони могли харчуватися та мати якусь одежину.


У дитинстві у дівчини було велике бажання навчитися вишивати і шити на швейній машинці. У  сусідки, де проживала сім’я, була така машинка, і дівчинка швидко навчилася на ній шити. До Лідії почали звертатися люди з проханням пошити вбрання для дітей і дорослих, їм подобалася робота, і замовлень надходило все більше. Але, що характерно, ні з сусідів, ані з подруг вона ніколи не брала грошей за виконану роботу.

Мати Лідії досить гарно грала на гітарі, а її подруга – на акордеоні. Дівчина часто їм підспівувала, і ще в шкільні роки почала виступати у шкільній і сільській художній самодіяльності.

Коли Лідії було 15 років, вони переїхали до міста Люботин, де вона із відзнакою закінчила загальноосвітню школу № 14 (зараз школа № 2), вступила до Харківського технічного училища № 4, по закінченню якого  отримала професію майстра із пошиву військової форми для армії. Як відмінницю навчання, Міністерство оборони направляє її в Москву, а потім у місто Приозерське, де відпрацювавши два роки, вона повернулася до міста Люботин.

У Харкові вступила до механіко-технологічного технікуму, який закінчила з відзнакою і потім влаштувалася працювати на швейну фабрику № 1 економістом і далі начальником кадрового відділу. Суміщала роботу із навчанням у Харківському інженерно-економічному інституті, далі була переведена на роботу до Харківського обласного управління побуту, де пропрацювала 16 років.

У 1962 році вийшла заміж за Анатолія Барчана, який в ті роки працював заступником директора Люботинського ТУ-16.

Багато років працювала у районному комбінаті побутового обслуговування на посадах економіста, головного інженера, заступника директора і згодом директора.


У 90-роках відбулося об’єднання підприємства із Південним райпобуткомбінатом, а директором підприємства було призначено людину з великої літери – Олександра Васильовича Мороза. Декілька років пощастило працювати поруч із ним. Загальний стаж роботи Лідії Барчан складає 49 років.

Перебуваючи на пенсії, Лідія Костянтинівна активно займалаться громадською роботою. У 2000 році бере участь у Харківському обласному конкурсі «Супер-бабуся». Впродовж восьми років разом із колективом займається латино американськими танцями, і з концертними програмами виступають у багатьох організаціях і учбових закладах.


У 2008 році Організація ветеранів України м. Люботин запропонувала Лідії Барчан очолити первинну ветеранську організацію та займатися волонтерською роботою. За ці роки довелося постійно працювати з ветеранами, надавати їм необхідну допомогу і вітати зі святами. Люди поважного віку завжди залишалися задоволені турботою й увагою до них.

А нещодавно на ювілейний день народження до Лідії Костянтинівни із щирими побажаннями завітали голова Організації ветеранів України м. Люботин Сергій Котихін, голова Бабаївської селищної ради Олександр Мороз із ветеранами сел. Бабаї, голова ветеранської організації Віталій Кошель, друзі й сусіди.  


Шановна Лідія Костянтинівна, вітаємо Вас з днем народження.


Хай у кожній днині – світить сонце ясне,

І дарує тільки радість і добро.

Хай пахучим квітом стелиться дорога,

Хай відходить вдалеч горе і біда.

Хай же будуть щастя і міцне здоров’я,

Любов і повага – на многії літа!

 

Микола Пархоменко – керівник прес-центра РОВ м. Люботин 

 

 

 




 Люботинські ветерани щиро вдячні благодійному фонду «Від серця до серця»
Автор: Lubotin   Додано: 21 грудня 2020   Переглядів:171   Категорія - [Головна, Організація ветеранів]
 

Люботинські ветерани щиро вдячні благодійному фонду «Від серця до серця»


Нещодавно голові Організації ветеранів України м. Люботина Сергію Котихіну надійшла інформація про те, що завдяки керівникові благодійного фонду «Від серця до серця» Роману Соболю і працівників фонду Дмитра Смерчинського та Ганни Матченко з’явилася можливість забезпечити дровами мешканку міста Люботин, 95-річну ветерана праці, в’язня Другої Світової війни, остарбайтера Ганну Демидівну Барчан.

Декілька годин поспіль авторові цих рядків і голові ветеранської організації довелося очікувати, доки із Люботинського лісництва пізно ввечері будуть доставлені дубові дрова.

 

Люботинські ветерани щиро вдячні благодійному фонду «Від серця до серця»



Від усього серця дякувала Ганна Демидівна благодійному фонду «Від серця до серця» та всім тим, хто брав активну участь у наданні допомоги.

Господиня разом із донькою запросила до будинку і трохи поділилася з гостями історією свого життя.

20 жовтня 1941 року розпочалася окупація міста Люботина німецькими загарбниками, а  з нею масові репресії й арешти мирного населення. За увесь час окупації на примусові роботи до Німеччини вивезено 980 юнаків і дівчат. До цієї когорти потрапила і Ганна. На початку червня 1942 року знайомий поліцай, який багатьох мешканців міста застерігав про небезпеку, яку їм готували окупанти, повідомив, що готується облава на молодих хлопців і дівчат для відправлення до Німеччини. Ганна разом із декількома молодими людьми відправилися до Дніпропетровська під виглядом провести обмін речей на продукти. Повернувшись додому, Ганна з подругою, зморені поїздкою, лягли в сараї відпочити, а в цей час поліцаї, зайшовши на подвір’я, почали стукати у хатні двері, де відпочивали батько з матір’ю. З переляку дівчата стали втікати, та поліцаї їх запримітили і сказали батькам, що будуть відправляти в Німеччину їх доньку. Батьки зі сльозами благали відпустити Ганну, та ті погрожували розстрілом за непідкорення владі. Щоб врятувати батьків від загибелі, Ганна покірно пішла з поліцаями.

 

Люботинські ветерани щиро вдячні благодійному фонду «Від серця до серця»



У Німеччині на заводі робітниць підготували для роботи на токарних і свердлильних станках. Із болванок металу вони змушені були виточувати заготовки до гранат. В інших цехах проходила начинка усім необхідним для цієї смертоносної зброї. Знаючи, що гранати направлені будуть на їх земляків, робітники, як могли, намагалися зіпсувати продукцію, за що неодноразово були покарані наглядачами.

Примусова праця на заводі тривала до того часу, поки їх не звільнили американські та англійські війська. До вересня 1945 року полонених звозили в табори ближче до кордону з Францією, де їх формували у групи і направляли до українського кордону. Неможливо передати відчуття великої радості, коли у вересні 1945 року Ганна переступила поріг рідної хати, де після довгої розлуки її зустрічали щасливі батьки.  

Усе пережите довго снилося у кошмарних снах. Та незабаром красуня Ганна зустріла своє кохання, і з Степаном Миколайовичем виховали двох дітей, щасливі двома онуками і чотирма правнуками. Та, на жаль, вже 27 років, як чоловік пішов із життя.

Упродовж 30 років Ганна Демидівна працювала в Дорожньому буфеті майстром-кондитером кондитерського цеху, а загальний стаж роботи становить 40 років.


Тож нашій невтомній трудівниці залишається побажати активного довголіття, міцного здоров’я, родинного благополуччя, незгасимої енергії, пошани і підтримки від рідних і близьких та світла у вікнах домівки.

 

Микола Пархоменко – керівник прес-центра РОВ м. Люботина

 

 

 

 

 




 Отримав заслужену нагороду
Автор: Lubotin   Додано: 21 грудня 2020   Переглядів:215   Категорія - [Головна, Організація ветеранів]
 

 

Отримав заслужену нагороду


 

8 грудня 2020 року за рішенням №61 Секретаріату спілки «Асоціація діячів естрадного мистецтва України» м. Києва було ухвалено Постанову про присвоєння почесного звання «Заслужений діяч естрадного мистецтва України» засновнику, художньому керівнику і акомпаніатору вокального ансамбля «Лілея» Люботинського міського Будинку культури Проненку Василю Семеновичу.

Василь Проненко народився 9 березня 1950 року в робітничій сім’ї міста Люботина. До цієї заслуженої нагороди йшов не одне десятиліття. Навчаючись в Люботинській ЗОШ №4 у старших класах, поступив до Харківської ДМШ (дитяча музикальна шкода) ім. Леонтовича по класу баян, яку закінчив з великим успіхом. У 1969 році без вагань вступає до Харківського культурно-освітнього училища на відділення народних інструментів.

У 1970-72 рр. перебуваючи в лавах радянської армії міста Москва, грає в духовому оркестрі та стає активним учасником художньої самодіяльності.

Після закінчення служби, в 1973 році, вступає до Харківського державного інституту культури на факультет культурно-освітньої роботи (відділення народних інструментів).

Отримав заслужену нагороду



Працюючи завідуючим Гиївським клубом м. Люботина, його самодіяльні колективи займали почесні місця у фестивалях області і далеко за її межами.

У Валківській ДМШ 3 роки працював викладачем по класу баяна. З 1978 по 2011 рр. викладач по класу баяна в музичній студії заводу «Світло шахтаря».

У 2011 році в м. Люботині Василь Семенович створив гурт «Веселка» (вокально-інструментальний ансамбль). Гурт «Веселка» - активний учасник культурно-масових заходів міста, користується великою повагою серед його мешканців. «Веселка» лауреат Всесоюзного фестивалю-конкурсу мистецтв «Боромля -2019». У цьому ж році гурт був представлений  на сторінках «Енциклопедія української народної пісні».

На теперішній час ветеран праці Василь Семенович працює в Люботинському міському Будинку культури на посаді художнього керівника і акомпаніатора вокального ансамблю «Лілея». Колектив під його керівництвом досяг значних успіхів, зокрема ансамбль було нагороджено Дипломом Першого ступеня за участь у регіональному фестивалі-конкурсі «Козацькому роду нема переводу», присвяченому Дню Збройних Сил України, Дипломом Першого ступеня за участь у фестивалі «Вертеп-фест» -2020 та інші.

Організація ветеранів України м. Люботин щиро вітає Василя Семеновича Проненка з присвоєнням йому почесного звання «Заслужений діяч естрадного мистецтва України» і зичить здоров’я, удачі, сімейного затишку, добробуту, незгасимої енергії та творчої наснаги.

М. Пархоменко – керівник прес-центра

РОВ м. Люботина