12 червня 2020 року на 78 році пішов із життя ветеран праці, дитя війни

Никифоров Микола Олексійович.

Микола Олексійович до останніх днів свого життя був головою первинної ветеранської організації міста Люботина. Довгі роки був головою квартального комітету № 59 та неодноразово нагороджувався грамотами і подяками.

Організація ветеранів України міста Люботин висловлює глибокі співчуття рідним та близьким покійного.

Подяка

Організація ветеранів України м. Люботин щиро дякує керівництву Благодійного фонду «Від серця до серця» та особисто Анні Матченко, Роману Соболь та Дмитру Смерчинському за вітання ветеранів війни нашого міста із 75-літтям Перемоги у Другій світовій війні та вручення ветеранам продуктових наборів.

Сергій Котихін, голова Організації ветеранів України м. Люботин  

Накануне юбилея 75-летия Победы посвящаю своим дедам-победителям Падалка Андрею Петровичу, Падалка Ивану Филипповичу, Сафронову Александру Федоровичу и всем ветеранам Второй Мировой войны.

Полет в бессмертие

Уходят победители от нас,

Уходят в неизведанные дали.

Великий подвиг совершив для нас,

Своею храбростью и духом вы не пали.

   Уходит поколение незримо,

   Уходит, растворяясь вглубь, в века.

   И я пойду сквозь обелисков мимо,

   С висками поседевшими слегка.

Мы встретимся со всеми снова в далях,

В бессмертие шагнув, как будто в бой.

Оденем мы мундиры все в медалях.

И выпьют все за нас, за упокой.

   Там в вечности мы встретимся все вместе,

   И я увижу тех, кого не зрил.

   Мы встретимся на миг – родня на месте –

   Кто строил Днепро ГЭС, а кто служил.

Вы смотрите на нас все из легенды,

Из желтых фотографий на меня.

Весенние творители Победы,

Восставшие из пепла и огня.

   Не сломленные и не покоренные бойцы

   С Левобережья шли на Запад, наступали.

   В атаку шли безусые юнцы,

   Что высечены из мрамора и стали.

Пройдут года, и мы исчезнем навсегда,

И зарастут холмы травою пышной.

И будем наблюдать мы с высока,

И любоваться садом, спелой вишней.

   Уходять ветераны той Победы,

   Но главное, чтоб люди взяли в толк.

   Уйдут деды, участники Победы,

   Уйдут до одного в бессмертный полк.

Уходит поколение от нас,

Уходять победители незримо.

И я скажу им в свой последний час:

«За то, что победили – вам спасибо!»

Организация ветеранов Украины г. Люботин

Падалка А.А., пенсионер МВД

Організація ветеранів України м. Люботин щиро вітає Анатолія Івановича Теличка із ювілейним 80 днем народження!

Анатолій Іванович народився 13 квітні 1940 року в селі Огульці Валківського району Харківської області. У 1948 році пішов до першого класу, і школу закінчив у 1957 році. Цього ж року влаштувався на роботу на Харківський канатний завод.

Із 1959 по 1962 рік знаходився у Збройних Силах, де проходив службу в авіації. Рік навчався курсантом у школі молодших авіаційних спеціалістів у м. Узин Київської області, після закінчення якої проходив службу в авіаполку в м. Житомирі, а потім у місті Улан-Уде Забайкальського військового округу.

Після демобілізації повернувся на канатний завод, і за рекомендацією заводу був направлений працювати в органи Міністерства внутрішніх справ. Із 1963 по 1991 роки працював у Лінійному відділенні станції Люботин на різних посадах: в ОБХСВ, карному розшуку, був заступником начальника відділення. Паралельно із роботою у період із 1965  по 1967 роки навчався у Львівській спеціальній школі міліції МООП, де отримав спеціальність юриста.

У 1991 році за вислугою років пішов на заслужений відпочинок. Обраний головою Ради ветеранів Лінійного відділення міліції станції Люботин.

Має 10 державних нагород.

У Анатолія Івановича прекрасна сім’я – дружина Валентина Олексіївна, син Владислав, який працює у Локомотивному депо ст. Люботин, та онуки – Богдан і Ігор.  

Бажаємо шановному ювіляру, щоб не зменшувалися сили і витривалість, і щоб дав Бог на землі ще багато світлих днів та щасливих років.

Організація ветеранів України м. Люботин вітає Михайла Федоровича Безуглого  із ювілейним 70 днем народження!

Михайло Федорович народився 9 квітня 1950 року у селищі Караван Харківської області у сім’ї робітників. Батько – Федір Сергійович працював на Харківському механічному заводі робітником, а мати – Олександра Тарасівна – апаратницею на Караванському спиртзаводі.

У 1957 році пішов до першого класу Караванської восьмирічної школи, і після 8 класу паралельно навчався у вечірній школі робочої молоді та  у Харківському профтехучилищі, де отримав спеціальність слюсар-інструментальник.

Після закінчення училища працював за спеціальністю на Харківському турбінному заводі, далі – у Люботинському підсобному господарстві у вуглекислому цеху.

Із 1968 року проходив службу у воєнно-морському флоті. Під час служби закінчив курси офіцерів запасу і отримав звання молодшого лейтенанта.

Після демобілізації у 1971 році був прийнятий на посаду інспектора карного розшуку при Лінійному відділу міліції ст. Люботин.

У 1972 році був направлений на навчання у Донецьку спеціальну школу, а в 1978 році вступив на заочне відділення Харківського юридичного інституту.

Працював на посадах інспектора ОБХСВ, начальника Лінійного відділення міліції ст. Люботин, старшого дільничного інспектора у Краснокутському РВВС.

У 1994 році звільнився за вислугою років у званні майора міліції.

Щиро вітаємо  шановного Михайла Федоровича з днем народження і бажаємо, щоб у родині завжди панували тепло, радість, затишок та здоров’я. 

С. П. Чертьонковій – 80!

4 квітня святкує свій ювілей, День народження, жителька м. Люботина Світлана Петрівна . Чертьонкова.

Рада організації ветеранів міста Люботина щиро вітають ювілярку, дитину війни зі святом і бажають:

Хай доля дарує Вам довгого віку,
Щоб радість, здоров’я Ви мали без ліку,
Щоб були щастям, достатком багаті,
Печалі і лиха  не знали у хаті,
Хай радість в серці весною процвітає,
Хай Матінка Божа на крилах тримає,
Хай Бог ще здоров’я і сили дає,
Зозуля сто років життя накує,
Хай Господь дарує надію й тепло,
На многії літа, на щастя й добро.

І. П. Свириденку – 90!

Іван Петрович народився 30 березня 1930 року в селі Голінка, що на Сумщині.

У роки Другої Світової війни брати пішли на фронт, а малолітній Іванко залишився працювати в колгоспі.

У 1944 році батько й мати померли, і добрі люди допомогли сироті пережити голодні 1946-1947 роки.

Іван закінчив 7 класів, а потім фабрично-заводське училище, де здобув професію турбініста парових машин.

У 1950 році був призваний до лав армії, після демобілізації повернувся у рідні краї, де у місті Червонозаводському працював на цукровому заводі, а згодом на спиртовому комбінаті.

Одружився у 1955 році  і вступив до Лохвицького технікуму харчової промисловості, після закінчення якого до 1976 працював на посаді турбініста Лохвицького спирткомбінату та старшим машиністом турбін.

Почав навчатися на заочній формі навчання у Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства, після успішного закінчення у 1981 році  отримав спеціальність інженера-механіка.

Із грудня 1966 по вересень 1970 роки працював старшим інженером-механіком Кленівського спиртзаводу у Харківській області, далі – на посаді інженера-технолога, старшого інженера-механіка та головного інженера Кленівського спиртзаводу.

У 1977 році разом із сім’єю переїхав на постійне проживання до селища Караван.

Із квітня 1977 по лютий 1978 року – головний механік Караванського заводу кормових дріжджів у м. Люботин.

Із лютого 1978 по лютий 2007 року працював директором ТОВ «Караванський завод кормових дріжджів» міста Люботина.

Його здібність, енергійність, наполегливість і відповідальність знадобилися на новому підприємстві.

У 1985 році на ВДНГ у м. Москві Україна представляла макет Караванського заводу кормових дріжджів і отримала почесне друге місце, срібну медаль, а керівник заводу нагороджений медаллю ВДНГ «Фахівець профільного виробництва». Уже у 1991 році завод кормових дріжджів стає головним підприємством Харківського обласного виробничого об’єднання по птахівництву.

На цьому ж заводі працювала дружина Івана Петровича Віра Олександрівна, син Сергій із дружиною Світланою. Загальний робочий стаж сім’ї Свириденків становить 140 років.

Під час керівництва підприємством, Іваном Петровичем було суттєво покращено інфраструктуру селища: збудовано дитячий садочок на 90 місць, чотири багатоквартирні будинки на 141 квартиру, глибоководну свердловину, введені в експлуатацію очисні споруди, заасфальтовано центральну дорогу в селищі. Постійну турботу підприємство виявляло про мешканців міста: допомагало міській раді, школі, садочку; працівники мали можливість за рахунок підприємства оздоровлюватися на морі. Також співробітники отримали земельні ділянки для використання їх під дачі.

Загальний стаж роботи ювіляра становить 57 років. Зараз Іван Петрович перебуває на заслуженому відпочинку, але не зважаючи на свій поважний вік, веде активний спосіб життя і допомагає місцевій громаді.

Він – шанована людина в селищі Караван та місті Люботині, є Почесним громадянином м. Люботина, його ім’я занесене до книги «500 впливових особистостей ХХІ століття».

Голова міської ради Леонід Лазуренко, виконавчий комітет, Організація ветеранів України м. Люботин, мешканці Каравана, працівники заводу щиро вітають зі славним ювілеєм шановного Івана Петровича і зичать здоров’я, удачі, сімейного затишку і добробуту.

Тож дозвольте в день такий святковий

Побажати щастя, радості в житті!

Щоб не знали горя Ви ніколи,

І до 100 років Ви для нас жили!

Микола Пархоменко - керівник прес-центра РОВ м. Люботин

І. П. Свириденку – 90!

Іван Петрович народився 30 березня 1930 року в селі Голінка, що на Сумщині.

У роки Другої Світової війни брати пішли на фронт, а малолітній Іванко залишився працювати в колгоспі.

У 1944 році батько й мати померли, і добрі люди допомогли сироті пережити голодні 1946-1947 роки.

Іван закінчив 7 класів, а потім фабрично-заводське училище, де здобув професію турбініста парових машин.

У 1950 році був призваний до лав армії, після демобілізації повернувся у рідні краї, де у місті Червонозаводському працював на цукровому заводі, а згодом на спиртовому комбінаті.

Одружився у 1955 році  і вступив до Лохвицького технікуму харчової промисловості, після закінчення якого до 1976 працював на посаді турбініста Лохвицького спирткомбінату та старшим машиністом турбін.

Почав навчатися на заочній формі навчання у Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства, після успішного закінчення у 1981 році  отримав спеціальність інженера-механіка.

Із грудня 1966 по вересень 1970 роки працював старшим інженером-механіком Кленівського спиртзаводу у Харківській області, далі – на посаді інженера-технолога, старшого інженера-механіка та головного інженера Кленівського спиртзаводу.

У 1977 році разом із сім’єю переїхав на постійне проживання до селища Караван.

Із квітня 1977 по лютий 1978 року – головний механік Караванського заводу кормових дріжджів у м. Люботин.

Із лютого 1978 по лютий 2007 року працював директором ТОВ «Караванський завод кормових дріжджів» міста Люботина.

Його здібність, енергійність, наполегливість і відповідальність знадобилися на новому підприємстві.

У 1985 році на ВДНГ у м. Москві Україна представляла макет Караванського заводу кормових дріжджів і отримала почесне друге місце, срібну медаль, а керівник заводу нагороджений медаллю ВДНГ «Фахівець профільного виробництва». Уже у 1991 році завод кормових дріжджів стає головним підприємством Харківського обласного виробничого об’єднання по птахівництву.

На цьому ж заводі працювала дружина Івана Петровича Віра Олександрівна, син Сергій із дружиною Світланою. Загальний робочий стаж сім’ї Свириденків становить 140 років.

Під час керівництва підприємством, Іваном Петровичем було суттєво покращено інфраструктуру селища: збудовано дитячий садочок на 90 місць, чотири багатоквартирні будинки на 141 квартиру, глибоководну свердловину, введені в експлуатацію очисні споруди, заасфальтовано центральну дорогу в селищі. Постійну турботу підприємство виявляло про мешканців міста: допомагало міській раді, школі, садочку; працівники мали можливість за рахунок підприємства оздоровлюватися на морі. Також співробітники отримали земельні ділянки для використання їх під дачі.

Загальний стаж роботи ювіляра становить 57 років. Зараз Іван Петрович перебуває на заслуженому відпочинку, але не зважаючи на свій поважний вік, веде активний спосіб життя і допомагає місцевій громаді.

Він – шанована людина в селищі Караван та місті Люботині, є Почесним громадянином м. Люботина, його ім’я занесене до книги «500 впливових особистостей ХХІ століття».

Голова міської ради Леонід Лазуренко, виконавчий комітет, Організація ветеранів України м. Люботин, мешканці Каравана, працівники заводу щиро вітають зі славним ювілеєм шановного Івана Петровича і зичать здоров’я, удачі, сімейного затишку і добробуту.

Тож дозвольте в день такий святковий

Побажати щастя, радості в житті!

Щоб не знали горя Ви ніколи,

І до 100 років Ви для нас жили!

Микола Пархоменко - керівник прес-центра РОВ м. Люботин

     11 березня 2020 року   на 77 році життя   відійшов у Вічність  активний громадський діяч,  колишній міський голова виконавчого комітету Люботинської міської ради ПЕТРУНЕНКО Іван Васильович.

  Щирий та принциповий у поглядах, Іван Васильович все своє життя працював на  благо людей : був мудрим наставником для молодого покоління, надійним плечем для колег та підлеглих.

    На посаді міського голови Петруненко Іван Васильович  завжди вболівав за життя міста та його мешканців, дбав про добробут городян.

    Іван Васильович  постійно, навіть на схилі літ, випромінював сильну енергію, любов до людей, жагу до життя.

     У ці скорботні дні ЛЮБОТИНСЬКА МІСЬКА РАДА, ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ ЛЮБОТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ  висловлюють щире співчуття рідним та близьким з приводу важкої втрати – смерті дорогої людини.

Світла пам’ять про ІВАНА ВАСИЛЬОВИЧА    вічно житиме у наших серцях.      

З великою повагою до жінок.

Напередодні Міжнародного жіночого дня 8 – Березня у Люботинському Будинку культури у переповнені залі розпочалося свято із вручення подарунків чарівним жінкам від міського голови Леоніда Лазуренка і депутата Харківської обласної ради, директора РФ «Південна залізниця» Миколи Уманця.

Перед присутніми виступив Леонід Лазуренко, який наголосив на тому, що весняного дня надзвичайно приємно бути присутнім на прекрасному святі і вітати жінок і від імені чоловіків міста говорити слова поваги та пошани. Зазначив, що у місті багато виконується добрих справ за участі нашого жіноцтва.  Та підкреслив, що напередодні свята сесія обласної ради виділила для нашого міста кошти у сумі 27 млн. грн. для завершення реконструкції дитячого садка, ремонту міської лікарні, ремонту доріг та інших важливих об’єктів інфраструктури. Це все для мешканців нашого міста.

У свою чергу Микола Уманець також побажав милим жінкам залишатися життєрадісними, красивими та коханими.

Цього дня концертну програму для прекрасних жінок підготували чоловіки-вокалісти: Євген Чурілов, Олексій Еткало, Сергій Старков, Станіслав Чернишенко, Ігор Кухарчик, Роман Еткало та дитячий ансамбль народних інструментів «Люботинські музики». Особливо зворушливо прозвучала пісня «Два кольори» у виконанні Сергія Старкова і Євгена Чурілова.

Подарували чарівник жінкам креативні танцювальні номери талановиті колективи «Айбілів», «Монреаль», «Енергія».

Ведуча свята Олена Муковоз і працівники Будинку культури підготували яскраву концертну програму і подарували жінкам неперевершені емоції.

Шановні жінки! Вітаємо вас із днем весни та краси!. Бажаємо вам натхнення на увесь рік, люблячих чоловіків, миру, процвітання і злагоди вашим сім’ям.

Микола Пархоменко – керівник прес-центра РОВ м. Люботин  

В.С. Проненку – 70!

Василь Семенович народився 9 березня 1950 року у місті Люботині.

У 1967 році після закінчення середньої школи № 4 навчається у Харківському культурно-освітньому училищі імені Леонтовича на народному відділенні по класу баяна.

У 1970-1972 роках, перебуваючи на службі у лавах Збройних Сил, бере активну участь у художній самодіяльності – грає в духовому оркестрі. Після закінчення служби вступає до Харківського державного інституту культури на оркестрове відділення.

З 1972 по 1974 рік працює завідувачем Гиївського клубу. Чверть століття присвятив педагогічній діяльності в музичній студії Будинку культури заводу «Світло шахтаря» і виховав багато талановитих музикантів.

У місті Люботині створив вокально-інструментальний гурт «Веселка», який користувався великою популярністю серед мешканців.

А не так давно з’явився новий колектив – вокальний ансамбль «Лілея», який працює при Люботинському  Будинку культури. Цей ансамбль є лауреатом фестивалю-конкурсу в Боромлі, а також фестивалю «Козацька пісня», що проходив у Будинку офіцерів м. Харкова; колектив також отримав запрошення для виступу у місті Києві.

Василь Семенович – ветеран праці, лауреат багатьох конкурсів. 

Організація ветеранів України м. Люботина вітає ювіляра і бажає міцного здоров’я, родинного затишку.

Прийміть вітання наші щирі,

Ще до ста років зичимо прожить!

Хай будуть поруч віра і надія,

Як два крила, що впасти не дадуть!

У Люботині весело зиму проводжали і весну зустрічали!

1 березня у міському парку зібралося багато людей, щоб відзначити свято Масниці (Колодія), що символізує закінчення веселих свят і початок Великого посту.

Учасниками заходу були глядачі від старого до малого, і проходив він під патронатом міського голови Леоніда Лазуренка і депутата обласної ради Миколи Уманця.

Цього дня своїми виступами радували присутніх талановиті вокальні колективи: «Мрія», «Лілея», «Чарівниці», «Берегині» та гурт «Молодички», а для дітей і дорослих міський Будинок культури приготував театралізовану концертно-розважальну програму "Весела Масниця", у якій проілюстрував фольклорно-обрядові дії зустрічі весни; також проводилися цікаві конкурси, змагання та естафети. Глядачі із задоволенням підспівували артистам та нагороджували їх бурхливими оплесками.

А люботинці пригощалися смачними рум’яними млинцями та ніжними, пухкими варениками.

Місцеві підприємці потурбувалися про смачний асортимент для земляків, і тут можна було придбати смаколики: ковбаси, сало, шашлики, млинці, пироги, вареники, хлібні вироби й напої.

Не змовкали жарти та веселі пісні, а наостанок спалили опудало Масляної, що символізує швидкий прихід весни.

Тож смачно, дружно і весело відзначили останній день щедрої масниці, а про свято залишилися яскраві враження та веселий настрій.

Микола Пархоменко – керівник прес-центра РОВ м. Люботина

Увесь життєвий шлях віддано спорту!

22 лютого у Будинку культури під патронатом міського голови Леоніда Лазуренка та президента Харківської обласної Федерації боксу, члена Виконкому Федерації боксу України Леоніда  Задорожного пройшло вітання ювіляра, ветерана боксу Володимира Пилиповича Ткаченка.

На відзначення 80-річного ювілею видатного боксера і тренера зібралися титуловані спортсмени, талановиті виконавці, творчі колективи і гості заходу. Серед гостей заходу – Едуард Савельєв, член обласної федерації боксу в Харківській області,  Герой Радянського Союзу; Кірім Гаджіамедов – майстер спорту СРСР, чемпіон України, переможець багатьох міжнародних турнірів; Олександр Цуркін – майстер спорту, один із кращих тренерів Харківської області по боксу; Віталій Приймаков – один із найсильніших боксерів, майстер спорту СРСР і Микола Котляр – професор, кандидат технічних наук, доцент, дійсний член Академії будівництва України.

Зі словами привітання до уславленого тренера вищої категорії Володимира Ткаченка звернувся заступник міського голови Вячеслав Рубан. Він передав найкращі побажання від міського голови Леоніда Лазуренка і підкреслив, що зараз, дивлячись на численні нагороди, які знаходяться на сцені, розумієш, що багато років віддано улюбленій справі – боксу і вихованню спортивної молоді в нашому місті. Він вручив ювіляру Грамоту за багаторічну відданість спорту і плідну тренерську діяльність.

Голова Ради Організації ветеранів міста Люботин Сергій Котихін щиро подякував Володимиру Ткаченку за організацію і проведення Міжнародних турнірів по боксу на честь ветеранів Другої Світової війни, воїнів-інтернаціоналістів та воїнів АТО, які традиційно проходять у нашому місті до Дня пам’яті і примирення.

А цього дня на імпровізованій сцені вихованці тренера, кандидати в майстри спорту  Олександр Альбощий і Андрій Передерій продемонстрували спортивну майстерність й елементи красивого класичного боксу.

Вітали ювіляра і його друзі та шанувальники: художній колектив сучасної хореографії «Монреаль», вокальні колективи «Лілея», «Берегині», «Мрія», ансамбль «Кураж», заслужені артисти естрадного мистецтва України Олексій Еткало, Лариса Глущенко й Анатолій Папанін, талановита вокаліста Олена Іващенко. Прозвучала пісня і самого ювіляра «Люботин – рідний дім».

Цього дня ювіляр ділився зі своїми друзями своїми спогадами, які нахлинули на нього.

Народився Володимир Пилипович 17 лютого 1940 року у місті Кіровограді. Нелегкий життєвий шлях довелося пройти батькам і йому: війну, голод, післявоєнну відбудову.

Батько Пилип Віссаріонович – військовий пілот, штурман бомбардувальної авіації, загинув у Другій Світовій війні при виконанні бойового завдання. Мати – Катерина Олексіївна на початку війни працювала в штабі авіаційного полку, а після закінчення війни – в Управлінні Південної залізниці на посаді кореспондента.

У 1941-1943 роках, проживаючи на окупованій території фашистськими загарбниками, мати вирішила із півторарічним сином вибиратися з окупації потягом. Дорогою потяг піддався бомбардуванню, залишившись живими, переховувалися в селах.

Після закінчення школи, Володимир вступає в ремісниче училище при станкобудівельному заводі. Тут він відвідує секцію тренування з боксу під керівництвом талановитого тренера Ігоря Юхимовича Штернберга, і кар’єра боксера ще з юності складається успішно. 

У 1959 році Володимир Ткаченко служить у лавах Збройних Сил. Маючи кваліфікацію кандидата у майстри спорту, виступає за першість дивізії і стає переможцем. Його зараховують до спортивної роти ракетних військ стратегічного призначення. Паралельно із спортивними армійськими змаганнями, приймає участь і в громадських, і стає чемпіоном із боксу Марійської АРСР. На армійських змаганнях стає двократним призером Приволзького військового округу (1961-1962 р. р.).

По закінченню військової служби повертається до міста Харкова до свого улюбленого тренера. У 1963 році стає переможцем турніру ЦС «Зеніт», в якому отримав чотири перемоги – три із яких – над майстрами спорту.

У 1966 році в місті Люботині вперше було відкрито секцію боксу, організатором і тренером якої став Володимир Ткаченко – студент факультету фізичного виховання Харківського педагогічного інституту імені Григорія Сковороди.

Три роки поспіль (1969-1971) його вихованці завойовували перші місця в командних заліках на першість у турнірі Трудові резерви.

Під керівництвом тренера вищої категорії його боксери досягли значних успіхів у цьому виді спорту, ставши майстрами спорту і досвідченими тренерами. Він підготував цілу плеяду боксерів, понад 20 майстрів спорту СРСР і України. Серед них найвищий показник у люботинців – Євгена Бутенко, чемпіона універсіади СРСР, Євгена Заїки – чемпіона СРСР і Володимира Горбенка, чемпіона України.

Володимир Ткаченко – тренер вищої категорії, суддя Національної категорії України, обслуговував багато змагань, чемпіонатів України, спартакіади, завжди був у числі кращих суддів України.

Громадськість міста приєднується до привітань Володимира Ткаченка і бажає йому сімейної злагоди, поваги рідних і близьких, міцного здоров’я, сил та енергії на багато років.

Микола Пархоменко – керівник прес-центра РОВ м. Люботин

Шутко Віктору Сергійовичу – 80 років!

Народився ювіляр у селищі Коротич 24 лютого 1948 року. Тут же закінчив і школу.

У 1957 році вступив до Харківського інституту інженерів транспорту на спеціальність інженер-механік.

Після закінчення інституту Віктор Шутко був направлений до Мелітопольського локомотивного депо, де працював 3 роки. Із 1966 року, переїхавши до міста Люботина, почав трудитися у паровозному депо Люботин інженером із експлуатації рухомого складу, де відпрацював 34 роки.

Керівництво залізниці й депо високо оцінили його добросовісну працю. За вагомий внесок у розвиток галузі Віктор Сергійович більше 15 разів нагороджувався дипломами й грамотами та заохочувався грошовою винагородою. До 125-річчя локомотивного депо Люботин відзначений Срібним знаком Південної залізниці.

Велику роботу проводив Віктор Шутко по вихованню і навчанню молодих залізничників. Був головою профспілкової організації депо Люботин, неодноразово обирався депутатом міської й районної рад.

Життєвий шлях ювіляра був не легким, але гідним і плідним. Увесь 41 рік трудового стажу віддав залізничному транспорту.

Ветеранські організації міста не забувають ветерана праці Віктора Сергійовича і часто провідують його вдома.

Організація ветеранів України м. Люботин від усього серця вітає ювіляра й бажає міцного здоров’я, домашнього затишку, уваги і підтримки від рідних.

В.П. Ткаченку – 80!

Володимир Пилипович народився 17 лютого 1940 року у місті Кіровограді. Нелегкий життєвий шлях довелося пройти батькам і йому: війну, голод, післявоєнну відбудову.

Батько Пилип Віссаріонович – військовий пілот, штурман бомбардувальної авіації, загинув у Другій Світовій війні при виконанні бойового завдання. Мати – Катерина Олексіївна на початку війни працювала в штабі авіаційного полку, а після закінчення війни – в Управлінні Південної залізниці і до виходу на пенсію на посаді кореспондента.

А в 1941-1943 роках, проживаючи на окупованій території фашистськими загарбниками, вирішили вибиратися з окупації потягом. Дорогою потяг піддався бомбардуванню, залишившись живими, переховувалися в селах.

Після закінчення школи, Володимир вступає в ремісниче училище при станкобудівельному заводі. Тут він відвідує секцію тренування з боксу під керівництвом талановитого тренера Ігоря Юхимовича Штернберга, і кар’єра боксера ще з юності склалася успішно. 

У 1959 році Володимир Ткаченко служить у лавах Збройних Сил. Маючи кваліфікацію кандидата у майстри спорту, виступає на першість дивізії і стає переможцем. Його зараховують до спортивної роти ракетних військ стратегічного призначення. Паралельно із спортивними армійськими змаганнями, приймає участь і в громадських і стає чемпіоном із боксу Марійської АРСР. На армійських змаганнях стає двократним призером Приволзького військового округу (1961-1962 р.р.).

По закінченню військової служби повертається до міста Харкова до свого улюбленого тренера. У 1963 році стає переможцем турніру ЦС «Зеніт», в якому отримав чотири перемоги – три із яких – над майстрами спорту.

У 1966 році в місті Люботині вперше було відкрито секцію боксу, організатором і тренером якої став Володимир Ткаченко – студент факультету фізичного виховання Харківського педагогічного інституту ім. Григорія Сковороди.

Три роки поспіль (1969-1971) боксери міста Люботина завойовували перші місця в командних заліках на першість турніру Трудові резерви.

Під керівництвом тренера вищої категорії його вихованці досягли значних успіхів в цьому виді спорту, ставши майстрами і спорту і досвідченими тренерами.

Щорічно впродовж тринадцяти років Володимир Ткаченко організовує і проводить в Люботині напередодні Дня Перемоги Міжнародні турніри по боксу, присвячені ветеранам Другої Світової війни, воїнам-інтернаціоналістам, воїнам АТО. За підсумками проведених турнірів спортсмени-фіналісти нагороджувалися дипломами відповідного ступеня, кубками і пам’ятними сувенірами.

Організація ветеранів України м. Люботина щиро і сердечно вітає ювіляра із днем народження і зичить йому сімейної злагоди, поваги рідних і близьких, міцного здоров’я, сил та енергії на багато років.

Пишаємося воїнами-інтернаціоналістами

15 лютого в Україні відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Напередодні свята біля пам’ятного знака загиблим бійцям ветерани-афганці і громадськість міста зібралися, щоб вшанувати учасників бойових дій на території інших держав.

Звучить державний Гімн і до учасників заходу зі словами привітання звернувся міський голова Леонід Лазуренко. Він наголосив, що у війні брали участь і наші молоді люботинці, які з честю виконали свій військовий обов’язок, і які й сьогодні є авторитетними ветеранами і активними громадянами нашого міста.

Привітали воїнів-інтернаціоналістів і депутат Харківської обласної ради, директор РФ «Південна залізниця», Микола Уманець та учасник бойових дій, голова Люботинської організації Ради ветеранів Афганістану Сергій Гриценко.  Вони подякували  за мужність і подвиг, виявлені ними у ті далекі роки, і побажали їм сімейної злагоди, міцного здоров’я, подальших успіхів в усіх добрих справах.

За дорученням Всеукраїнської асоціації ветеранів Афганістану та з нагоди Дня виводу військ із Афганістану Сергій Гриценко вручив пам’ятні медалі Леоніду Лазуренку і Миколі Уманцю за багаторічну підтримку ветеранського руху.

Учасники заходу вшанували пам'ять загиблих воїнів-інтернаціоналістів хвилиною мовчання й покладанням квітів до пам’ятного знака.

Час лікує рани, серце, але не дає забути про пережите. І допоки ми пам’ятаємо героїв, доти вони  живуть у наших серцях. Пам'ять про героїв-люботинців, які не повернулися живими додому, увічнена в обелісках, пам’ятниках і меморіальних дошках.

Згадаймо наших земляків:

Давидова Валерія Івановича. Бойова  машина воїна прийняла на себе основний удар ворога. Жертвуючи собою, Валерій рятував своїх товаришів, дав їм можливість виконати своє бойове завдання. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно);

Савченка Олександра Дмитровича. Під час супроводу колони БТР Олександра був підбитий душманським гранатометом. Рятуючи  поранених товаришів, Олександр отримав смертельне поранення в голову. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).

Омельченка Сергія Миколайовича. Воїн після нападу на їх сторожову заставу отримав важке поранення. Тиждень боролися лікарі за життя Сергія, але врятувати його не вдалося. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).

Тижненка Сергія Володимировича. Упродовж  2-х років воїн побував у багатьох бойових операціях. Помер у шпиталі. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).

Хоміча Сергія Олександровича.  Після прибуття до Кандагару воїн був призначений старшим водієм роти. Куля бандита підстерегла Сергія на маршруті. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).

Ніхто не має права бути забутим!

Але незабутнє треба пам’ятати!

А щоб пам’ятати – треба знати.

Знати і пам’ятати!

Микола Пархоменко – керівник прес-центра РОВ м. Люботин

Організація ветеранів України м. Люботина, Люботинська міська рада із сумом прийняли звістку про те, що на 93-му році пішов з життя 

Голіков Олександр Іванович,

учасник бойових дій у Манчжурії Другої Світової війни, старший лейтенант. Олександр Іванович був нагороджений багатьма орденами та медалями.

Організація ветерана України м. Люботина, міська рада, робітники РП-4 м. Люботина висловлюють щирі співчуття рідним і близьким покійного.

О.  Д. Зюбан – 90!

Рада Організації ветеранів України м. Люботина вітає ювілярку!

Олександра Данилівна народилася 23 лютого 1930 року в селі Болгарь Валківського району в селянській родині. Тут же до початку Другої Світової війни закінчила 3 класи.

Під час окупації німці примушували молодь працювати на них: допомагати на кухні та пасти корів, яких вони повідбирали в населення. Також окупанти хапали молодь і відправляли на каторжні роботи в Німеччину, розстрілювали тих, хто не бажав їм коритися, палили будинку мирних мешканців.

Мешканці села були вдячні нашим бійцям, які вночі підійшли до населеного пункту і вранці накрили щільним вогнем «катюш» німецькі позиції. Від шаленого вогню горіла земля і все, що на ній було, і окупанти відступили.

Батько Олександри на фронті був зв’язківцем, отримав поранення в ногу та потрапив у полон. Характерним є те, що німецькі лікарі лікували також наших поранених. Та коли пішло на покращення, батька направили до німецького штабу. Користуючись тим, що не було караулу, втік і благополучно ночами пробирався додому.

У роки голодомору 1946-1947 роках, щоб заробити на шматок хліба, доводилося прясти, шити одяг і вишивати рушники.

Після війни працювала на Харківській бавовно - прядильній фабриці. Вийшла заміж, із чоловіком переїхали до міста Люботина та побудували хату. Доводилося самим виконувати і столярні і штукатурні роботи.

Згодом Олександра влаштувалася працювати на станцію швидкої допомоги санітаркою, відпрацювала там 7 років і її запросили у воєнізовану охорону.

Ювілярка виховала двох доньок і має онуків.

Рада Організації ветеранів України м. Люботин вітає ювілярку і

Щиро бажає не старіти,

І 100-річну весну ще зустріти.

Хай в житті у Вашім завжди буде літо,

А якщо і осінь, то тільки – золота.

Нехай у гості їдуть завжди діти,

Хай сміх і радість на подвір’ї не стиха.

Від усього серця Вам бажаєм здоров’я, затишку, тепла.

Хай гарний настрій розквітає,

Щоб у серці молодість жила.

Концерт-презентація книги

Українська пісня - чарівна магія музики і слів

Іван Лисенко

            До Люботинської центральної бібліотеки на презентацію книги «Енциклопедія української пісні» поета Івана Максимовича Лисенка завітали жителі міста Люботин, Харкова та навколишніх сіл для того, щоб побачити виступ колективів, художніх ансамблів міста та ознайомитись з презентацією.

            Директор центральної бібліотеки Олена Володимирівна Алісова запросивши гостей до бібліотечної читальної зали, побажала всім гарних емоцій та чудового  настрою. Ведуча Ганна Агафонова і сценаристка Лідія Осінцева розповіли про те, що уже друга книга вийшла  в Україні. Вона висвітлює історію українських народних пісень, широкий їхній діапазон у світі, а також подається інформація про численні музичні організації та відомих діячів української музичної культури, які сприяли пропаганді нашої пісні. Ми можемо бути горді автором цього видання І.М. Лисенко, який народився в селянській сім’ї 21 серпня 1938 року в селі Черемушна, Валківського району. Закінчивши Черемушанську семерічку та  Огульцівську середню школи, вступає на філологічний факультет Харківського державного університету імені Каразіна.  Працював токарем на Харківському складальному заводі учителем в Руській Лозовій.

            Сьогодні ми представляємо творчість людини багаторічного таланту серед спілок журналістів, письменників, філолога, поета, музикознавця, енциклопедиста, літературознавця та краєзнавця, заслуженого діяча мистецтв України Івана Максимовича Лисенка. Понад 100 його статей друкувалися в енциклопедичних виданнях. Як відомо, що долю ми не вибираємо – вона вибирає нас. Так і сталося в житті І. М. Лисенка, його перестріли дві музи – після проголошення  Незалежності України, бо до цього він був серед заборонених авторів.

            Багато почесних гостей, які знають про творчу діяльність І.М. Лисенка прибули цього дня до м. Люботина з тим, щоб розповісти присутнім про творчу людину - нашого земляка. Серед них: керівник оркестру народних інструментів Будинку Культури Основ’янського району м. Харкова Олексій Ліськов, завідуюча літературною частиною театра імені Т. Шевченка м. Харкова Маргарита Корнющенко, викладач Харківського автодорожнього технікуму, директор музею цього закладу Тетяна Музіна, засновниця музею в селі Черемушна Таїсія Вітренко, керівник літературної частини Харківського державного академічного драматичного театру імені Т.Г. Шевченка Маргарита Корнющенко, викладач української мови і літератури Шарівського ліцею Валківського району, солістка Харківської філармонії Наталка Сидоренко, вчитель Огульцівської ЗОШ Наталія Яновська та інші.

На це дійство були запрошені гості: голова організації ветеранів України м. Люботина Сергій Котихін та почесні громадяни міста Люботина Олександр Кібальник і Микола Пархоменко.

            Підростаюче покоління зі словами Подяки звернулись  до письменника І.М. Лисенка,  за його велику працездатність в ім’я нашої культури, побажали щоб його патріотичний дух жив у душі кожного українця. На концерті відбувся виступ художніх колективів «Мрія», «Чарівниці», «Берегині», а також участь  приймала солістка Харківської філармонії Наталія Сидоренко. У її виконанні прозвучали пісні: «Ой не світи місяченьку», «Спати мені не хочеться», читала вірші українських поетів, а на закінчення разом з  музичними колективами та усіма присутніми заспівала пісню на слова Т.Г. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий»

                           Микола Пархоменко – керівник прес-центра РОВ м. Люботин

                                                                                          Фото Петра Пархоменка

Скорботна  звістка сколихнула наше місто 8 лютого 2020 року.

На 63 році  відійшов у Вічність добрий, щирий та відданий своїй країні та місту  активний громадський діяч - голова громадської організації «Союз Чорнобиль України»

Глущенко Микола Володимирович. 

Учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, прекрасна людина, який все своє життя віддав служінню людям, вічно житиме у наших серцях.

Люботинська міська рада, виконавчий комітет Люботинської міської ради  висловлюють щирі співчуття рідним і близьким покійного.

Звітує Люботинський міський голова

1 лютого у приміщенні Будинку культури відбувся звіт міського голови Леоніда Лазуренка перед громадою за минулий рік. Звітували перед громадою і депутати Харківської обласної ради Микола Уманець і Віра Сивицька.

Міський голова розпочав свій звіт із тих проектів, які були спрямовані на розвиток освіти у місті. По-перше, за результатами обласного конкурсу «Разом в майбутнє» місто виграло 7 мініпроєктів, більшість яких була реалізована у навчальних і дошкільних закладах.

За кошти міського бюджету була відремонтована спортивна зала гімназії № 1, побудовані котельні для твердого палива; відбувалася заміна покрівлі дахів, заміна старого асфальтового покриття на сухопресовану плитку на території шкільного подвір’я; закуплялися меблі, кухонне обладнання, холодильники, мультимедійне обладнання, оргтехніка, ігрові дитячі та спортивні майданчики.

 Цього року в Україні за програмою Президента заплановано будівництво 100 шкіл, 100 дитсадочків і 100 стадіонів. Наш дошкільний заклад також включено до цієї програми, і його реконструкція буде проводитися за рахунок державного фінансування.

Леонід Лазуренко наголосив на тому, що пріоритети у міської влади залишаються незмінними: це підвищення стандартів для комфортного проживання мешканців. На особливому контролі є реалізація проектів із поліпшення водопостачання та водовідведення, реконструкція приміщень лікарні, дитячого садка, оновлення матеріально-технічної бази шкіл і дитсадків, осучаснення освітнього простору, енергоефективні заходи, покращення дорожньої інфраструктури та вуличного освітлення.

Міський голова зазначив, що реформування медичної галузі, є одним із головних питань у діяльності влади. Реформується первинна ланка, і станом на кінець року заключено 18,5 тисяч декларацій із населенням, охоплено 78% мешканців міста, і за кількістю заключених декларацій м. Люботин посідає 4 місце в Харківській області серед районів та міст обласного значення.

Для поліпшення здоров’я громадян найближчим часом планується будівництво Фізкультурно-оздоровчого комплексу, яке розпочнеться у квітні цього року, та облаштування «соляної кімнати» у міській лікарні.

Важливим питанням для міста є забезпеченням спецтехнікою комунальних підприємств. Нещодавно було придбано колісний багатофункціональний екскаватор–навантажувач; у пожежно-рятувальній частині з’явився новий автомобіль – автоцистерна пожежна АЦ-4-60 (530927)-515М.

Підбиваючи підсумки минулого року, міський голова підкреслив, що в бюджет міста за 2019 рік із урахуванням дотації, субвенцій та спеціального фонду фактично надійшло 232,8 млн. грн., а власних доходів місто отримало 96,5 млн. грн. або 101%, проти минулого року збільшення становить 20,8%. Процес використання бюджетних коштів був прозорим, на реалізацію міських програм додатково залучено біля 20 млн. грн.. млн. грн. позабюджетних коштів. Та все ж таки головною складовою видаткової частини бюджету  були видатки на освіту, охорону здоров’я, соціальний захист і соціальне забезпечення. Але, не зважаючи на бюджетні навантаження, у 2019 році міська влада реалізувала заплановані проєкти у різних сферах діяльності: проводився плановий ремонт дорожнього покриття, освітлення вулиць, будувалися тротуари.

Він подякував керівникам підприємств і організацій за спільну роботу, спрямовану на розвиток міста, та активним громадянам за злагоджену співпрацю. Також підкреслив, що і надалі влада буде докладати максимальні зусилля для створення комфортних умов проживання містян.

Присутні на звіті депутати Харківської обласної ради Микола Уманець і Віра Сивицька повідомили громаді про результати своєї діяльності, про виконання доручень виборців і зазначили, що місто, очолюване міським головою Леонідом Лазуренком,  активно розвивається, стає щороку кращим та зручнішим.

Відбулося обговорення звітів, під час яких присутні підкреслили, що у місті є позитивні зміни, і побажали команді міського голови Леоніда Лазуренка успіхів у подальшій праці на користь рідного міста.

Микола Пархоменко – керівник прес-центра РОВ м. Люботина