Голод для землероба
Автор: Svetlana   Додано:26 листопада 2018   Переглядів:105   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 
 (голосів: 0)

Голод для землероба

У 20-му столітті Україна тричі пережила голодомори у 1921-1922, 1932-1933 і 1947-1948 роках. Радянська влада з метою упокорення українців та ліквідації спротиву більшовицькому режиму конфісковувала у селян всі запаси продовольства. Досі не віриться, що тут, у житниці країни, люди залишилися без зернини, і це тоді, коли 1932 рік був щедрий на врожай. На початку зими у всіх селян не залишилося ні зернини, ні картоплини. Навіть вузлики з насінням, які ховали у скринях, на бантинах і на печі під ковдрою, були знайдені безжальними активістами і, не зважаючи на тужу та сльози, були відправлені в план.

1933 рік був найчорнішим в історії України. Це був не голод. Це був голодомор, штучно зроблений тодішніми правителями.

Із заблокованих сіл та районних центрів було заборонено жителям виїзд за межу охопленої голодом України. Це призвело до того, що жертвами геноциду стало 7 мільйонів українців.

Голод для землероба

Державний департамент США оприлюднив заяву до 85 роковин голодомору в Україні, засудив цей злочин і висловив підтримку українському народові. Верховна Рада України в листопаді 2006 року офіційно визнала голодомор 1932-1933 років геноцидом проти українського народу. Пізніше це зробили 24 держави світу.

До 85-річчя пам’яті жертв Голодомору в Україні біля пам’ятного знаку жертвам голодомору у м. Люботині було проведено мітинг-реквієм.

Виступаючи на мітингу, міський голова Леонід Лазуренко наголосив, що сьогодні вся Україна відзначає трагічну дату нашої країни – День пам’яті жертв голодомору. У цей період загинуло багато ні в чому не винних людей. І наше завдання – пам’ятати про ту трагічну сторінку історії і робити все для того, щоб цього ніколи не повторилося.

Почесний громадянин м. Люботина, поет Олександр Кибальник присвятив цій сумній даті рядки поезії.

 

Голодомор

Брати, пам’ятайте родинні могили,

Бо ми ж не заброди, ми всі із села,

Яке щохвилини, як рій, гомоніло.

Та враз, наче круки страшні налетіли,

І вигребли вщент все, склювали до тла.

 

Спухали в хатинах бабусі і дітки,

Їх глузду збавляв неабиякий жах.

Свої мародери й московські, до нитки

Хапали в оселях зерно й на ланах.

 

Небачене горе не з неба зірвалось.

Була директива, знайшли й холуїв.

І сталося те, що, на жаль, таки сталось,

Мільйони сконало дітей і батьків.

 

Волає минуле з пожовклих світлинок,

В стрічках оживає, з архівів бринить.

Вдивляйтеся пильно в матусю і сина,

Їх в душах своїх назавжди збережіть.

 

Запалимо свічку за долю-наругу.

За наш український пригнічений рід.

Щоб раз і назавжди сконали недуги,

Щоб встали з колін ми, як західний світ.

 

А вила, на всяк, щоб були наготові,

І стіни надійно тримали свій дах.

Бо сила не тільки у Божому слові,

А ще в непохитних левиних серцях.

 

Єднаймося, любі, і в пісні, і в горі.

Запізно бува, як воли заревуть.

Міцні та обачні, коли ми в соборі,

Нікчемні ж ми вкрай, якщо нас розведуть.

Тримаймося ж, любі, надійно в соборі.

 

Присутні вшанували пам'ять жертв голодомору хвилиною мовчання і покладанням квітів до пам’ятного знаку.

 

Микола Пархоменко,

керівник прес-центра РОВ м. Люботин







   Інформаційне повідомлення

Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.