ЗАПОМНИТЕ НАС ПОКА МЫ ЕСТЬ
Автор: Svetlana   Додано:5 жовтня 2017   Переглядів:522   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 
 (голосів: 1)

         

ЗАПОМНИТЕ НАС ПОКА МЫ ЕСТЬ

   Микола Васильович Соловей народився 10 жовтня 1927 року  в селі Яблучне,  Охтирського району. В 1932 році  старший брат Миколи Васильовича  Костянтин рятуючись від голоду забрав і його з собою. В Харкові біля Південного вокзалу  залишивши  його біля палатки   в якій вдень продавали газовану воду. З настанням темноти Микола не дочекавшись брата, який відправився на заробітки , щоб купити хліба, заснув у палатці міцним сном. Ранком , коли прийшов господар  палатки і вгледів , що хтось  там спить,  накинувся на нього і викинув звідти. Переляканий Микола від криків заплакав  і це на нього так подіяло, що він забув  своє прізвище. Та це так не закінчилося , господар викликав міліцію , затриманого відправили в Куряжську  колонію ім. Макаренка. Через місяць звідти направляють 25 чоловік у дитячий будинок  села Бирлівка, що на Полтавщині. В колгоспі цього села  примушували працювати на різних роботах. Миколі сподобалися  коні і він дав згоду їх пасти. З часом пробудилася дитяча пам’ять і він згадав своє прізвище, Соловей. Микола пішов до школи – закінчив 4 класи. В 1940 році  мати й брат розшукали його й забрали додому. В 1941 році в окупованому селі Яблучне  також довелося працювати в колгоспі.  Коли в 1943 році було звільнено село від німецько-фашистських загарбників отримав повістку до військомату. Недовго довелося перебувати в 364-ім  стрілецькім полку  м. Харків. Піднятих по тривозі їх завантажують  в вагони і везуть на Далекий Схід в Карелію. Перше бойове хрещення Микола Васильович отримав  коли японські самураї прорвали нашу оборону. Нашим військам довелося прийняти бій. Японські самураї здалися в полон та разом з квантунською армією підписали Акт про капітуляцію. Без затримки частина в якій знаходився Микола Соловей направляється до Владивостока де їх грузять на парохід, через лоперузу доставляють до Берінгового пролива потім до Чукотки. Там довелося на протязі шести років  охороняти військову базу і заодно будувати казарми на сваях. В жовтні 1951 року відбулася довгождана демобілізація. Прибувши до Харкова влаштувався на завод ім.. Т.Г.Шевченка де пропрацював токарем    5-го розряду -50 років. Працюючи на заводі купив  у м. Люботині хатинку де й зараз проживає. За багаторічну працю був нагороджений медалями «Ветеран праці» та Богдана Хмельницького, 15-тю ювілейними нагородами.

 

                                      Микола Пархоменко- керівник прес-центру РОВ м. Люботина







   Інформаційне повідомлення

Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.