Нелегкий життєвий шлях
Автор: Chekardina   Додано:9 січня 2018   Переглядів:80   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 
 (голосів: 0)

Нелегкий життєвий шлях

Нелегкий життєвий шлях

 

Іван Ілліч Лебідь народився в селі Черемушна Валківського району Харківської області 28 грудня 1932 року в сім'ї звичайних селян.

До 1941 року навчався в Черемушанській школі.

Звістка про Другу світову війну припинила подальше навчання.

За зброю взялися всі: селяни, робітники, інтелігенція - кращі сини і дочки своєї Батьківщини.

Далі розповідає про себе та батьків сам Іван Ілліч Лебідь:

«В роки Другої світової війни наше село Черемушна було повністю окуповане німецькими загарбниками.

У Черемушні і навколишніх селах діяв партизанський загін, який не давав спокою окупантам.

У воєнні роки батька було призвано до лав Червоної армії. Під Дніпропетровськом він потрапив у німецький полон. До матері надійшла звістка про те, що її чоловік перебуває в німецькому полоні в місті Кривий Ріг. Два рази з Черемушної до Кривого Рогу мати ходила пішки з надією визволити батька з полону. Кожного разу вона просила німецьких офіцерів відпустити мого батька. І останній похід був самим результативним. Їй довелося обманним шляхом, буквально з під носа німецьких охоронців, викрасти полоненого чоловіка.

В нашому селі німці жили в будинках, які ще не встигли спалити. А нам - звичайним селянам, доводилося переховуватися в окопах. Особливо переховувалися чоловіки, яких німці зразу ж вбивали, якщо впіймають. Жінок та дітей німці ображали, але не вбивали.

З будинків, які стояли недалеко від окопів, в яких ми переховувалися, було чути невнятні  пісні захмілівших окупантів. Одного ранку вони прийшли й до нас. З одного окопу витягли батька, матір, мене, з іншого, що був поруч – мого дядька, його дружину з дітьми і разом з іншими селянами нас повели до лісу де знаходився німецький штаб…

По дорозі до лісу мати мені прошепотіла: «Від батька ми нікуди навіть на крок не відійдемо. Будуть розстрілювати, то нехай заодно і нас. Все одно нам без нього не жити.». І я поглянувши на матері в очі зрозумів, що це все, ми йдемо помирати. Але гітлерівцям не вдалося нас розстріляти. В той момент коли нас вели до лісу, міна впала прямо під ноги німецького офіцера, який йшов попереду нас. Німецький офіцер загинув відразу ж на місці, а ми залишилися живими. Чи таке співпадіння, чи доля, але ця міна врятувала наші життя…

Уже в 1943 році в Черемушній стали відчутні наступи Червоної армії на фашистських загарбників. Німці поспішно готувалися відступати.  

Важким і тернистим був шлях до цього світлого дня... Всі хати в селі були спалені, сільське населення було повністю розграбоване німецькими загарбниками.

Через півроку після звільнення з полону, батька знову було призвано до лав Червоної армії. Він служив у Харкові, брав активну участь у відбудові мостів міста. В 1977 році батько помер.

Багато різних злочинів на совісті фашистських катів та їх поплічників, що вони скоїли в часи окупації. Досі про це пам’ятають корінні жителі Черемушної.

Не минуло лихо й нашої сім'ї. Відступаючи окупанти вщент спалили нашу хату і всі забудови, що були в дворі. Забрали все, що роками наживали мої батьки не залишивши навіть шматка хліба.

Зранена і спалена земля з нетерпінням чекала дбайливих господарських рук…».

Перші повоєнні роки порадували всю громаду. Байдужих не було. Навіть малі діти працювали в полі. Іван Лебідь з ранніх років працював в колгоспі села Черемушна: пас корів, був погоничем коней у жатці, збирав колоски, працював на різних сільськогосподарських роботах.

В 1949 році сім’я переїхала на постійне місце проживання до міста Люботина.

Тут Іван Лебідь і продовжив навчання у школі. 

В рядах Радянської армії довелося служити в морфлоті Кронштадта. При проходженні чергового медичного огляду, медичною комісією був визнаний непридатним для подальшої служби. Іван Лебідь був переведений на будівництво до міста Ленінград.

Після закінчення військової служби понад 20 років відпрацював на Харківському турбінному заводі машиністом тепловоза. В Люботині працював електриком та радистом Люботинського радіовузла. Загальний стаж роботи 36 років.

Іван Ілліч - ветеран праці, разом з дружиною Галиною Марківною виховали двох дітей, мають двох онуків.

Голова Люботинської ветеранської організації Сергій Іванович Котихін від імені Люботинського міського голови Леоніда Івановича Лазуренка та від імені Ради ветеранів України м. Люботина щиро привітав Івана Ілліча з 85-тирічним ювілеєм. Побажав міцного здоров’я, невичерпної життєвої енергії, щастя та оптимізму. «Хай збудуться Ваші мрії, задуми і сподівання, а бадьорість духу, добрий настрій і життєва наснага залишається з Вами на довгі роки!» - побажав Сергій Іванович.

 

 

На знімку С.І. Котихін і І.І. Лебідь

 

М. Пархоменко – керівник прес-центру

РОВ м. Люботин  

 







   Інформаційне повідомлення

Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.