Зацікавлений захищати інтереси громади
Автор: Svetlana   Додано: 16 березня 2016   Переглядів:304   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Зацікавлений захищати інтереси громади

Зацікавлений захищати інтереси громади

У залі Люботинської міської ради відбулася зустріч міського голови Леоніда Івановича Лазуренка з представниками ветеранської міської організації. Багато виступів, пропозицій, запитань посприяють в подальшому покращенню життєвого рівня його жителів.

Лише три місяці я працюю міським головою - сказав Леонід Іванович, а тому є бажання розповісти вам про наші плани які дадуть можливість покращитись у розвитку нашого міста. Хочу почути ваше враження, чи правильно я розпочав цю нелегку діяльність.

Насамперед повідомляю вам про те, що в місті намічаються здвиги на краще. Планується будівництво нової, сучасної очисної споруди. Фінансування якої буде проводитись, якщо ми виграємо проект, 50% з обласного бюджету, 45% з місцевого і 5% за рахунок громади. В проект включимо заміну опалювальних котлів в міських закладах.

Виконавчий комітет і сесія міської ради підтримали хороший почин. Із-за високих цін на природній газ вирішено відмовитись від такої дороговизни і перейти на альтернативні види опалення.

Підраховано, що замість мільйонів коштів доведеться платити 500-600 тисяч, що значно дешевше.

В подальшому своїми людьми будемо проводити ремонт доріг, заказано вже техніку, зроблено передплату.

За короткий період своєї діяльності Леонід Іванович уже поде кілька разів побував у голови Харківської державної адміністрації Ігоря Райніна, начальника Південної залізниці Миколи Уманця, які ідуть нам на зустріч і сприяють у тому, щоб місто мало належний стан.

Я особливо зацікавлений захищати інтереси громади, тому запросив і запропонував наші проекти депутатів міської ради з якими будемо рухатись до намічених цілей.

Прикладається чимало зусиль для освітлення нашого міста, виділено кошти з міського бюджету, закуповуються фонарі.

На мій погляд місто нормалізується. Ми ідемо правильним напрямком вибравши головну лінію, пам’ятаємо куди рухаємося. В більшості випадків думаю, що в нас буде позитив.

Будемо працювати з чистого аркуша папера, щоб не накоплювати борги попередників.

Я проти того, що людей лишати роботи, а тому говорю всім: - Давайте поступати так, щоб наші зусилля були направлені тільки на покращення життєвого рівня громади і розквіту нашого міста.

Декілька запитань було задано дитиною війни, ветераном праці Ніною Олександрівною Боровицькою. – подивіться на наш майдан, що біля Універмага. Обідно, що депутати міської і Верховної ради обіцяли перед виборами зробити місто Люботин цвітучим садом, а на майдані бути водяним фонтанам і другим зручностям для відпочинку жителів. Побачили? Ні! Зате бачимо глибокі ями розбиті автотранспортом, інші негаразди.

Багато претензій при цій зустрічі було до газового господарства Люботина.

Приводився такий спостережливий приклад.

На вхід природного газу в Мерефу установлено газовий лічильник, що дає можливість орієнтуватись на використання газу.

Так, а чому ж в Люботині газовий лічильник відсутній?

Зараз багато поступає претензій від жителів міста, що додзвонитись до газового господарства, а розраховуватись потрібно своєчасно. Тому іде приписка газовою службою більше ніж на показнику лічильника.

Леонід Іванович всім запропонував платити за газ тільки по показнику лічильника.

Неодноразово міський голова запрошував керівника газового господарства, який докладав обстановку, що склалася. Зокрема повідомив про те, що 62 контролери, які щомісяця обходили закріплені за ними вулиці, фіксували показники лічильника. Вище стоячими органами було дано розпорядження звільнити з роботи, а тим самим запропонували колективні центри. До чого це призвело – що ми самі неспромозі розібратись. І повірте мені, що люди які працюють в газовому господарстві вини не мають.

Надійшло звернення від жителів селища Караван з проханням допомогти в відкритті в районі Совишиної гори продуктовий кіоск, який на протязі 10 років не працює. Господар ссилається на те, що кіоск збитковий. Там проживають люди похилого віку з 67 дворів.

Просьба людей така, щоб кіоск відкривали хоча б на 3-4 години, щоби купити хліб і необхідні продукти харчування. 

Голова первинної ветеранської організації лікар-педіатр Анастасія Іванівна Коробська, яка з 1956 року працювала в свій час в лікарні для залізничників підтримала пропозицію Леоніда Івановича в тому, що для Люботина з такою кількістю населення утримувати дві поліклініки і лікарні не потрібно. Явно пріоритет тут має і свою специфіку медичний заклад залізничників. Там тільки провести необхідні ремонтні роботи та укріпити відділення хорошими надійними кадрами – і все буде гаразд.

З запитаннями ветерани звертаються відносно Люботинського лісного господарства. Їх цікавило куди ідуть грошики від реалізації дров які там заготовляють.

Ветерани просили звернути увагу на четвертий ставок, який колись був масовим відпочинком не тільки жителів нашого міста, а і харків’ян, які особливо на вихідні сім’ями виїздили до цього затишного куточка відпочити.

Леонід Іванович розповів непросту ситуацію, що склалася.

20 років тому «удачно» були віддані 4, 5, 6 та інші ставки орендаторам. Мною уже дано доручення начальнику земельного відділу провірити всі землі, які закріплені за дитячими закладами, школами, їх документальне оформлення, а то може так вийти, що і та земля не наша.

В 1993 році коли люботин став містом обласного підпорядкування, а раніше ми відносились до Харківського району, за містом було закріплено 10170 гектар землі, на сьогодні залишилося лише 3 тисячі гектар.

Зачасту прихожу на роботу, а мені вже докладують: Ми робимо генеральний план на землю.

Запитую: - На скільки тисяч гектар ви його робите? На наші 3 тисячі гектар, що були за містом.

Не так ви робите, нам потрібний один план на землю із тими землями які закріплені за містом до 1993 року.

Так що шановні нам потрібно ще поборотися за землі  які поруч з нашими ставками.

З проханням звернулися ветерани до міського голови коли буде розглядатись питання по медицині, не забудьте пожалуй ста включити, щоб в місті було пологове відділення.

В Люботині вже багато років нема пологового відділення і куди тільки направляють приймати роди, в Валки, Харків, інші міста.

Леонід Іванович відповів: - Як тільки у нас буде зроблено єдиний медицинський комплекс тоді і буде можливість відкрити це відділення. Голова Люботинської ветеранської організації Сергій Котихін від імені ветеранів і себе особисто сказав: - Ваші напрямки правильні, а тому ми ветерани підтримуємо ваші плани і пропозиції.

Жителі славетного міста Люботина вже не одне десятиліття чекають коли назріє питання узгоди про повернення кінотетра «Маяк» двадцятип’ятитисячному місту Люботин.

На зустрічі було також підняте питання – поновити місцеве радіомовлення.

Леонід Іванович пообіцяв що він і його колектив попрацюють разом в усіх напрямках і запитах які були оприлюднені на цьому зібранні і приділять належну увагу.

 

Микола Пархоменко –

Керівник прес-центра РОВ м. Люботин




 «Запоминайте нас, пока мы есть!»
Автор: Svetlana   Додано: 16 березня 2016   Переглядів:296   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Фотоальбом. Ветераны-фронтовики Харьковщины.

«Запоминайте нас, пока мы есть!»

Олексій Семенович Теличко

    

 

Народився 16 березня 1926 року в місті Охтирка Сумської області.  До початку Другої світової війни

Олексій навчався в ремісничому училищі міста Шостка. Окрім основних предметів старанно  вивчав військову справу. Там же був нагороджений знаком «Ворошилівський стрілок», що знадобилося у подальшому житті. В Охтирку приїхав, коли батька забирали на фронт. Як і годиться провів його до Чугуєва. Повернувся до училища, а його вже евакуювали. Знову повернувся додому. Матері прийшла рознарядка на риття окопів. Та сил у п’ятнадцятирічного хлопця було більше, а тому вирішили,що поїде він за Мерчиком копати протитанкові рови.

Рили три місяці. Спати доводилось у скирді. Олексій Семенович добре пам’ятає  як під Покрову

Вночі підмерзло, а вдень підтануло-була велика грязюка. Десь о 14 годині хтось нагорі кричить: «Німці». Під′їхали  на танках: «Русь вилазь!» Нас нараховувалось близько 20 тисяч. Примусили все покинути,вишикували нас по 6 чоловік і погнали через поля до Полтави. До Нового року прийшлося жити в таборі, спати в сараях на соломі. Сюди щоденно приводили полонених і німці, вишикувавши їх, давали команду:

-Командир,політрук,комісар, сюда – крок уперед!

Хто виходив,а хто залишався в строю. Тоді німець давав нову команду:

_Головна убор снять!- добре знав,що на початку війни содат стригли наголо,а командири з чупринами ходили. За чуприни їх із строю і витягали .Усіх, хто вийшов,на місті стріляли. Решту залишали в таборі. Згодом полонених почали відпускати. Так Олексій знову опинився на волі.

Ще двічі гітлерівці робили спроби розпорядитись його долею-хотіли вивезти до Німеччини.

Не з′являвся на виклики,а потім вирішив одружитися тому що жонатих не чіпали. Довелося подружжю ще раз розписуватися уже в 1947 році,бо реєстрацію при німцях було визнано недійсною.

В 1943 році (Олексію вже було 17 років) він був призваний в армію. В військовій частині освоїв курси саперів. В сімнадцятій Гатчинській штурмовій інженерно – проривній бригаді разом із штрафниками кидали їх на передову. Доводилось рвати загородження,робити  проходи на мінних полях .

Звичайно,  було страшно.Та молодих страх ще не проймає,бо здається, що життя вічне. Одного разу командир вирішив перевірити умілість «Ворошилівського стрілка».Дає О.Теличку наган, підкидає вгору шапку, та коли вона долетіла до землі Олексій встигає зробити в ній 5 дирок. В армії ще довго називали його «пацан» - аж до першої нагороди знаком «Відмінний мінер».

Нагорода дісталася за один з проривів, коли вони з друзями знешкодили понад 300 мін.

Про бої за Дніпро ,Коршунь Шевченківський Олексій Семенович  в спромозі розповідати годинами та варто зупинитись на форсуванні Одера під Кюстеном. Потрібно було виявити вогневі точки і сили ворога,що укріпився на другому березі ріки.

Форсування на складних човнах було призначено на ранок..В човен сіло дванадцять чоловік. Попереду – кулеметник,шість чоловік на веслах.

Спочатку через димову завісу німці не побачили переправи. Згодом вони звернули увагу на сплеск води і відкрили шалений вогонь. А куди сховаєшся? Всі кваплять: «Швидше гребіть!» І тут почувся свист снаряду. Останнє, що побачив Олексій,як снаряд торкнувся води між двома човнами і від цього утворилася воронка.

Опритомнів у медсанбаті. Лежав весь мокрий у спідньому. Поруч медичні працівники старалися привести до тями його друга Васю. Як з′ясувалося, їхня переправа захлибнулася. Неушкоджені човни повернулися назад, а їхній, напівзатоплений, потягло вниз за течією. Та пощастило: внизу стояла радянська частина. Зачепили вони човен моторкою і притягли до берега. А в ньому один солдат на ящиках лежить, а в іншого тільки голова над водою. Обидва непритомні. Вилили воду з човна-побачили решту: всі  мертві. Став човен братською могилою для 10 солдат.Олексія Теличко  врятувало те,що він зачепився автоматом за борт.Інакше б він оглушений і контужений ,потонув би у тій могилі. Пізніше вони з Василем  впізнали ще кількох солдат,а троє так і залишилися невідомими. Та військова частина, що їх врятувала належала до 3-го  Білоруського фронту. Тільки через два тижні їм довелося  повернутися до своєї 17-ї штурмової,а там кажуть, швидше пишіть листи- бо сім′ям вже похоронки відіслали.

Ще багато було віх на шляху солдата. Дійшов до Берліну, брав  Брандербурзькі ворота,палац Вільгельма.

Коли в окопах лежали,Олексій якось спитав: «За що ми тут помираємо?» А однополчанин відповів: «За те, щоб діти краще жили…»

Часто Олексій Семенович повторює слова майора,який їх учив:

«Ви  радянські воїни, маєте бути гуманими. Німець на нашій землі коїв лихо, а ви  не повинні   тим же відповідати»

Скінчилася війна, а служба продовжувалася до 1950року. Загалом, майже 8 років.

Уже в мирні роки Олексій Семенович багато віддав праці на залізниці- робітником,бригадиром,майстром, машиністом пересувних електростанцій. Опісля два роки працював виконробом у Люботинській міській раді. Вісім років очолював профком.

На святкуванні значних дат в Люботині можна побачити Олексія Семеновича, а на його грудях  нагороди за ратну і мирну працю Це ордени Слави ІІІ ступеня, Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалі «За бойові заслуги»,»За взяття Берліна», «За перемогу над Німнччиною» та сучасні ювілейні.

Люботинська міська рада, ветеранська організація щиро вітають нашого земляка зі знаменною датою в його житті- 90-річчям від дня народження. Бажають славному ювіляру щастя, здоров′я, мирного неба,добра,активного довголіття.

 

Микола Пархоменко – керівник прес-центра

Люботинської ветеранської організації




 Ларисе Петровной Гончаровой – 65!
Автор: Svetlana   Додано: 9 березня 2016   Переглядів:312   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Ларисе Петровной Гончаровой – 65!

   Лариса Петровна родилась 19 марта 1951 года в Карело-Финской АССР. С 1957 года проживает в городе Люботин. Совет ветеранов Украины г. Люботина избрал Ларису Петровну на должность ответственного секретаря.

   Ветеранская организация поздравляет Ларису Петровну с юбилеем. Желает ей здоровья, внимания близких, семейного благополучия, чистого мирного неба.




 Вічне слово Кобзаря
Автор: Svetlana   Додано: 2 березня 2016   Переглядів:458   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Вічне слово Кобзаря.

  В історії назавжди залишилися імена ,які з гордістю вимовляє,пам’ятає і шанує людство. До них належить ім′я  великого  українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Весь свій великий талант він присвятив служінню народові.

  26 лютого в Люботинській міській центральній бібліотеці відбувся міський дитячий конкурс читців «Вічне слово Кобзаря». Учасниками конкурсу були школярі Люботинських  шкіл,гуртківці музичної школи та  будинку дитячої творчості. Організаторами свята були Люботинський міський відділ культури та будинок культури м.Люботина. Потрібно було понад дві години, щоб дати можливість виступити 24 його учасникам. Під час перерви учасники конкурсу були запрошені до Люботинського міського краєзнавчого музею,де директор музею Каракаптан Любов Миколаївна чудово провела екскурсію за темою «Видатні жінки Люботина».

Великої похвали заслужили склад журі: голова журі- заслужений діяч культури України,член Національної  спілки письменників,поет Бойко Віктор Степанович,почесний громадянин міста Люботин, переможець обласного конкурсу читців «Вічне слово Кобзаря», поет Кібальник Олександр  Георгійович,переможець обласного конкурсу читців «Вічне слово Кобзаря  Зінченко Наталія Степанівна,  призер обласного конкурсу «Вічне слово Кобзаря»( 2 місце в номінації «Автор») ,директор краєзнавчого музею Каракаптан Любов Миколаївна та бібліотекар  Центральної дитячої бібліотеки Субота Ніна Володимирівна. Всім учасникам конкурсу були вручені Подяки. Голова журі Віктор Степанович з радістю сказав; «Такого свята, яке було проведено в Люботині я давно не бачив. Читці виконували  твори так, як неспромозі були б виконати письменники. А тому я заздрю тим слухачам і тим  вихователям, які готували цих дітей.  Незалежно від того ,які вірші вибирали, як ставились до Шевченка, в м ене було таке враження, що вони були прочитані вустами Тараса за його життя. Я здивувався, наскільки багато було талановито прочитаних творів Шевченка. Скажу відверто,нам невистачило дипломів,оскільки був такий рівень,що половина виконавців заслуговували на лауреатське звання. Ми радіємо і пишаємося тим, що в Люботині є прекрасна школа читців.»

  В.Бойко подарував  свої книги Юлії Тимченко і Ірині Галенді, які вразили його природністю і своїм читанням, а також вручив дипломи конкурсантам: за ІІІ місце – Анастасії Буцькій та Віктору Поваліхіну,за ІІ місце – Ірині Галенді та Юлії Тимченко та перше – Анастасії Слюсар та Артему Ряшину. Свято було прекрасним. Віктор Степанович побажав усім плідних буднів та щоб подібні свята були частішими. Олександр Кібальник прочитав свого вірша ,присвяченого другій річниці майдану «Ода майдану». 

       Микола  Пархоменко – керівник прес -  центру  

Люботинської ветеранської організації

 

  



 Літературно – музичний вечір
Автор: Svetlana   Додано: 2 березня 2016   Переглядів:328   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

«Хотіла б я піснею стати»

           

                                               Це талант наскрізь мужній,

                                   хоч не позбавлений

                                   жіночої грації і ніжності…

                                   Її поезія – то

                                   Огнистее оскарження того

                                   гніту сваволі, під

                                   яким стогне Україна.

                                                           І. Франко

  1 березня 2016 року в Люботинській центральній бібліотеці пройшов літературно – музичний вечір «Хотіла б я піснею стати» присвячений 145 – річчю від дня народження  великої поетеси Лесі Українки. Люди, як зірки. Залишають свій слід у свідомості майбутніх поколінь, особливо люди талановиті. Начебто крізь вуаль легендарності проступає до нас образ поетеси,образ ніжний і чистий. Іноді – веселий, частіше – у замисленості, або сумний. Кожним словом, променем  думки, кожним болем своїм живе в душі нашого народу, ім’я – Леся Українка.

 Библіотечні працівники запросили своїх читачів у царство мудрого й красивого, правдивого і цінного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини. На заході були присутні учні та вчителі ЗОШ №3 та НВК №2

            Директор Люботинської центральної

бібліотеки З.К. Нежид

На знімку: працівники центральної бібліотеки; О.В.Алісова, О.В. Коваленко та Ю.В. Безрук проводять масовий захід

Літературно – музичний вечір

 




 Залюблені в пісню
Автор: Svetlana   Додано: 24 лютого 2016   Переглядів:346   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

  Майже п’ять років дарує людям  радість, позитив, та популяризує українську народну пісню, жіночий фольклорний ансамбль «Мрія», організатором якого є Олена  Єременко, а художнім керівником Лідія Кучерява.

  Колектив складається з людей пенсійного віку, ветеранів праці, та дітей війни, які щиро залюблені в пісню. І незважаючи на самопочуття, брак часу, за різних обставин, ходять на репетиції, виступають в школах, та різних організаціях міста, на свята.

  Учасниці ансамблю: Тузко Олена, Шлома Надія, Шинкаренко Зінаїда, Саяпіна Раїса, Самсонова Людмила, Жук Зінаїда, прагнуть виконувати пісні задумливо, весело, патріотично, журно, бо в пісню перелита могутня, щедра душа наших пращурів. В репертуарі ансамблю найдавніші народні пісні: «На в городі верба рясна», «Поза лугом зелененьким», «Розляглися тумани», та сучасні: «А мати ходить на курган», «Виростиш ти сину», «Не шуми калинонько», та інші.

18 лютого 2016р. відбулась зустріч колективу в територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) ЛМР. Присутні вислухали розповідь Кучерявої Лідії про ветерана війни, голову первинної ветеранської організації, лікаря-педіатра Анастасію Іванівну Коробську, Якій вже далеко за 80 років а вона веде активну громадську роботу. Ансамбль виконав для неї улюблену пісню «Калина красна».

  Програма концерту була різноманітна, цікава, весела переривалась гуморесками та поезією. Особливо сподобався дует Кучерявої Л.М. і Пархоменка М.Д., який виконав пісню «Ми підемо де трави похилі» та тріо Єременко О.І. Дубровіної Л.Ф. Сидореко Г.С. з піснею «Ой устану ранесенько»

Слава української народної пісні сягає далеко за межі нашої держави. Українці співають у печалі і радості, у розлуці, працюючи й на відпочинку бо така в нас доле-бути одним з найпісенніших народів у світі. То ж заспіваймо, друзі!

 

Микола Пархоменко- керівник прес-центру Люботинської міської ветеранської організації.

На  знімку: Виступає жіночий фольклорний ансамбль «Мрія».

Залюблені в пісню




 Люботинці пам′ятають своїх героїв
Автор: Chekardina   Додано: 18 лютого 2016   Переглядів:326   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Люботинці пам′ятають своїх героїв


На мітингу біля Пам’ятного знаку воїнам-афганцям зібралося сотні мешканців міста Люботина,чимало гостей,з тим,щоб вшанувати пам′ять тих,хто причетний до героїчних і трагічних подій на територіях  інших держав. 27 років,що пройшли з дня виводу радянських військ з Афганістану об′єднали колишніх бійців-інтернаціоналістів в одну родину. Біль одного віддається болем іншого,а радість стає загальним почуттям. Відкриваючи мітинг Люботинський міський голова Леонід  Іванович Лазуренко  сказав:

-   Сьогодні ми відзначаємо 27- річницю вивода радянських війська з Афганістану. В 1979 році ця війна розпочалася,а в 1989 закінчилася,що практично була в два рази більшою ніж Друга Світова.

На протязі багатьох років у світі відбуваються локальні війни. Наші хлопці просто молодці,що зупиняли бойові дії на боці воюючих ,оберігаючи  тим самим кордони нашої держави.

Колишнім військовим уже за 50 років,у них є діти,онуки,вони  багато прийняли негараздів на свої плечі. Вони пройшли випробування самим страшним – війною. Честь і слава нашим доблесним воїнам,які брали участь у тих війнах,забезпечуючи нам спокійне,мирне життя. Виконуючий обов′язки начальника регіональної філії Південної залізниці Уманець Микола Григорович зазначив:

-В цій незрозумілій  Афганській війні брало участь понад 700 тисяч чоловік, з яких 3-4  частина були українці. Микола Григорович побажав усім здоров′я, добра,сімейного благополуччя,а ті страшні дні щоб ніколи не повторилися . Хочу сказати слова подяки воїнам - патріотам  які на належному рівні займаються вихованням молодого підростаючого покоління. Завжди пам′ятайте про те ,що Південна залізниця буде постійно з вами, а при  необхідності підставе вам надійне плече. Цього дня ми завжди збираємося пом′янути наших бойових товаришів,які з достоїнством і честю виконали військовий обов′язок- почав свій виступ голова Люботинської організації ветеранів Афганістану Гриценко Сергій Віталійович.

-Знову на нашу рідну  Україну прийшла війна. Згідно даних 74 ветерани Афганістану загинуло на Сході в зоні АТО серед яких і мій товариш з Київщини,кавалер двох орденів Червоної Зірки Олег Мишнюк.Спостерігаючи за цими подіями серце пронизує біль. Дуже боляче,що на Сході нашої держави гинуть дорогі товариші.Ворогу не побажаєш такої біди,яка прийшла на нашу землю.

Важкий,сумний підсумок – багато матерів не дочекалися своїх синів,котрі не сказали: «Мамо, я повернувся живим». А загиблі були б добрими майстрами ,вчителями,лікарями, юристами,науковцями,та чужа війна відібрала у них таку можливість.У числі тимх ,хто не повернувся з Афганської війни Сергій Гриценко назвав імена наших земляків. :Валерій Давидов, Олександр Савченко, Сергій Хоміч, Сергій Омельченко, Володимир Тижненко, Олег Літкевич.

Почесний громадянин міста Люботин, поет Олександр Георгійович Кібальник на мітингу прочитав свій зворушливий вірш «Лист з полону».Пам′ять про загиблих воїнів – інтернаціоналістів вшановлюється хвилиною мовчання та урочистим салютом.До пам′ятного знаку покладаються квіти:від міського голови Лазуренко Леоніда Івановича,від Люботинської міської ради, від народного депутата України Кацуби Володимира Михайловича, від організації ветеранів Афганістану,від освітніх закладів, від працівників культури, політичних партій та мешканців міста.

 

Люботинці пам′ятають своїх героїв

                                                Микола Пархоменко – керівник прес-центру Люботинської

                                                                                                   міської ветеранської організації.

 

 

 

 




 У фашистському полоні
Автор: Chekardina   Додано: 10 лютого 2016   Переглядів:312   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

У фашистському полоні

( Із спогадів «остарбайтера», Скрипниці Галини Герасимівни, яка мешкає в сел. Караван, ветерана праці)


Народилася 10 лютого 1926 р в селі Барчани, на околиці Люботина.

          Галина Герасимівна часто згадує страшні часи німецької окупації: «В липні  1942 року, коли німці гнали нашу молодь в Німеччину, не минула лиха година і мене. Привезли нас на завод «Шмідта» в місто Дюбель. Я працювала в цеху, де виготовляли малі деталі для військової техніки. Була підручною в чотирьох німкень. За роботу платили 5 марок в місяць, за які купити нічого не можна було, бо нам все видавали по картках. Виготовляли ми деталі, складали в ящики, які вивозили до вагонів на станцію. Жили в бараках по 100 людей, далеко від заводу. То нас щодня шикували в колону по 4 чоловіки в ряд і супроводжували на роботу, із роботи з охороною. Німці були з собаками.  Дисципліну тримали сувору. Одного разу довелося мені зазнати тюрми німецької, де за непослух пробула кілька місяців. Номер в мене був G1, який пам’ятаю по сьогодні. Важко згадувати таке життя, в рабстві.

6 травня 1945 року нас звільнили радянські солдати. Радості не було меж. Невдовзі після оформлення документів, я приїхала додому. Рідні зустріли мене з радістю і сльозами на очах.

 Одружилася і переїхала в Караван, де працювала на спиртзаводі більше 40 років . Маю нагороди. Хочу, щоб ніколи на нашу землю не приходила війна».

Шановна Галино Герасимівно!

Щиро вітаємо вас з 90-річним славним ювілеєм! Зичимо здоров’я, благополуччя в житті і дякуємо за добросовісний, багатолітній труд в Караванському заводі .

 Керівник Караванського МПД

Єжелий Євгеній Анатолійович і

Кучерява Лідія Марківна-

Голова ветеранської організації с. Караван

 

 




 За активну участь разом
Автор: Svetlana   Додано: 13 січня 2016   Переглядів:366   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

    Вже на протязі багатьох років стало традицією до Люботинської  міської ветеранської організації

 запрошувати для зустрічі керівників організацій,підприємств, освітніх закладів поділитися досвідом роботи і планами на майбутнє. Цього разу в передноворічні свята завітав до нас Люботинський міський голова Леонід Іванович Лазуренко.

-Мені  незручно вітати ветеранів в цій незатишній кімнаті, яку виділено для ветеранської організації міста. Люботин з 25-тисячним населенням  повинен приділяти більше уваги

заслуженим ветеранам, їх організації, яка посіла перше місце в Харківській області.

Я Вам обіцяю, що Ваша організація отримає достойніше приміщення.

На даний момент у мене велике бажання реформувати  медицину. Міську поліклініку,що по вулиці Джерелянській, плануємо перевести в приміщення залізничної лікарні, з тим, щоб колишній дитячий заклад ясла-садок  повернути дітям.

На протязі багатьох років Люботин не брав участі як в обласних так і в державних програмах.

За цей час як мене обрано головою міської ради, ми підготували 15 програм,в які включено ремонт доріг, освітлення міста, заміну двох опалювальних котлів у школах,проведення інших необхідних робіт.

Нещодавно мені довелося побувати у губернатора Харківщини Ігоря  Львовича Райніна, який дав згоду нам допомагати. Також будемо працювати і з начальником

Південної залізниці Миколою Григоровичем Уманцем .з яким також знайшли порозуміння.

Багатьох люботинців турбувало питання сміттєво-спалювального заводу,який збудований Південною залізницею. Леонід Іванович заспокоїв мешканців міста.

- На цій території вже другий місяць будується комплекс  по переробці твердо – побутових відходів.

Планується рекультивація відходів, 70% яких розфасовуватимуться, упаковуватимуться і відправлятимуться в прийомні пункти. Відповідно будемо отримувати гроші.

Замість 13 гектарів землі, які займало звалище, задіяні будуть лише 5 гектарів.

 Територія обноситься парканом,будуть висаджені  дерева і зелена трава.

Також Леонід Іванович відповів на багато численні питання ветеранів.

- Я взявся за цю нелегку справу з метою навести належний порядок в нашому місті і зробити його чистим,культурним центром. Ми того варті! А тому насамперед потрібно нам усім разом брати активну участь у таких добрих спільних справах.

                                                            За активну участь разом

 

    Микола Пархоменко –

керівник прес-центру Люботинської ветеранської організації.




 Шановний Леоніде Івановичу!
Автор: Svetlana   Додано: 12 січня 2016   Переглядів:420   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Шановний Леоніде Івановичу!

Рада ветеранів України міста Люботина щиро вітає Вас з Днем народження.

Бажаємо Вам міцного здоров’я, родинного тепла і добробуту!

Нехай Ваш життєвий шлях буде багатий успіхами та щедрий добром.

Благополуччя Вам і Вашій родині на довгії літа!

Миру і злагоди, щастя і стабільності.


З повагою,

голова ради ветеранів Сергій Котихін