Зустріч ветеранів зі школярами

    При Люботинській загальноосвітній школі №4 працює клуб «Цікаві зустрічі». До нього приходять дітки різних класів з тим , щоб зустрітися  з ветеранами війни, які в спромозі розповісти про різні події та факти з пережитого, бачили багато на своєму шляху і охоче поділяться своїми спогадами. 

   На цьогорічне свято День збройних сил України організаторами проведення зустрічі були: заступник директора з виховної роботи  Вікторія Олексіївна Шульженко, класні керівники, голова Люботинської ветеранської організації Сергій Іванович Котихін, голова ветеранської організації  по роботі з молоддю Галина Василівна Трофимова.  До присутніх  з короткою промовою звернувся Сергій Іванович:

    Шановні освітяни, школярі! Насамперед щиро вітаю Вас з Днем збройних сил України і повідомляю , що ветерани Другої світової війни  передали естафету нам, ветеранам праці, дітям війни. Це тому ,що ветеранів бойових дій  в нашому місті залишилося всього 9 чоловік. В сьогодні, на цю зустріч запрошений один із них, ветеран бойових дій, люботинець, старший лейтенант Олександр Іванович Голіков. Також на зустріч запрошено Пархоменко Миколу Дмитровича, який є дитиною війни, Почесним громадянином міста Люботин, членом Національної спілки журналістів України, керівником  прес-центру РОВ міста Люботина.

Слово надається ветеранові Другої світової війни, ветерану праці О.І.Голікову.

- Народився я на Сумщині 14 травня 1927 року. Після закінчення 8 класів працював у колгоспі «Гігант».19 листопада 1944 року був призваний на військову службу в 49-й стрілково – зенітний  полк , що базувався у місті Кунгур, що не Уралі. В січні 1945 року після прийняття присяги був направлений на Перший Далеко - Східний фронт в Манжурію в склад 5 армії окремо зенітно – кулеметну роту. Довелося брати участь у боях проти японських імперіалістів і розгромі в Манжурії  квантунської армії.  По закінченні бойових дій, на станції Чачанза нас приєднали до окремого 168 зенітно – кулеметного девіз іона. Служив командиром взвода в званні старший сержант. В 1951 році закінчилася для мене військова служба, розпочалась трудова діяльність. Багато років трудився в Локомотивному депо станції Люботин. На початку кочегаром на паровозі  потім машиністом парового крана. Груди старшого лейтенанта прикрашають нагороди  орден Вітчизняної війни, медалі «За мужність», «За перемогу над Японією», «За перемогу над Германією» та 15 ювілейних медалей.

Далі слово надається Пархоменко М.Д:

- Життєвий шлях мій почався в селі Очеретувате, Семенівського району, Полтавської області де я народився 15 серпня 1936 року. Разом з батьками діти війни були свідками, як німецькі солдати  підпалювали хати, школи, клуби, знищували патріотів. На все життя запам’яталися йому 1946-1947 роки, коли  помирали заморені голодом односельці. В 16 років вступив до Харківського залізничного училища №3, після закінчення якого працює слюсарем по ремонту паровозів 4-го розряду в паровозоремонтному депо станції Дьома, Уфимської залізниці. В 1957 році був призваний у ряди Радянської Армії де здобув професію шофер – електромеханік. Пісдя закінчення служби повертається в своє рідне село, працює там радистом колгоспного радіовузла. В 1963 році разом з дружиною переїздить на постійне місце  проживання  до Люботина. Журналістську роботу розпочав в 1984 році в Харківській районній газеті  «Трибуна трудящих» редактором відділу фотоілюстрацій. За 25 років у газеті було опубліковано близько 6000 фоторобіт, зроблено понад 20 персональних фотовиставок. Ось декілька головних відзнак і нагород Миколи Дмитровича медаль «За освоєння цілинних і залежних земель», знак «Переможець соціалістичного змагання», медаль «Ветеран праці» і багато Почесних грамот.

Гості відповіли на багато чисельні запитання учителів та учнів. По закінченню зустрічі  ветеранам було вручено квіти.

                          Галина Трофимова – голова ветеранської організації по роботі з молоддю

З повагою до ліквідаторів

14 грудня 2017 року біля пам’ятного знака «Пам’яті жертвам Чорнобильської катастрофи ХХ – віку» в місті Люботині відбувся мітинг  з нагоди 31- річниці Чорнобильської аварії. Відкриваючи мітинг Люботинський міський голова Леонід Іванович Лазуренко в своїй промові зазначив:»Такої катастрофи як на ЧАС не було у світі, Понад 200 тисяч чоловік отримали  високу дозу опромінювання. Вже загинуло понад 60 % ліквідаторів, які приймали  участь у ліквідації аварії в перші дні. Із районів охоплених катастрофою до нашого міста було направлено 24 переселенця. За роки після аварії в Люботині померло  понад 40 чоловік  ліквідаторів, 36 залишилися інвалідами. Всього у нашому місті 156 люботинців мають статус чорнобильців, з них 36 дітей. Леонід Іванович  від усієї громади міста і себе особисто  подякував тим чорнобильцям , які ціною свого життя , свого здоров’я врятували нашу державу  і весь світ від наслідків чорнобильської катастрофи.

Хай більше ніколи не повториться зловіще лихо  Чорнобиля, а тим хто пішов із життя  - вічна пам’ять. Велика подяка  Вам  за подвиг  , який Ви  здійснили в 1986 році . Жителі нашого міста  і всієї крахни гордяться тим , що  у нас є такі герої , що в любих обставинах готові на захист. Тому бажаю всім Вам здоров’я, щастя, миру, добра  і всього найкращого. 

За активну громадську позицію  і значний особистий внесок  в забезпечення  діяльності  Люботинського товариства «Союз Чорнобиль України» Л.І. Лазуренко  вручив подяки  чорнобильцям  Володимиру Олексійовичу Козирь, Миколі Андрійовичу Мінченко, Юрію Тимофійовичу Бєда, Миколі Володимировичу  Тимченко. У виступах взяли участь : голова Люботинської організації «Союз Чорнобиль України»  Микола Володимирович Глущенко, голова  Люботинської ветеранської організації Сергій Іванонович Котихін, переселенка  Валентина Миколаївна  Семенова. Від усіх виступаючих  були щирі подяки  Леоніду Івановичу  за те, що  він на постійній основі, враховуючи усі фактори , вирішує любі питання.  Допомагає словом і ділом ліквідаторам , організації «Союз Чорнобиль України»   ветеранам  Люботинської  міської  ветеранської організації , воїнам Афганцям, воїнам АТО і іншим. Голова Люботинської організації «Союз Чорнобиль України» М.В.Глущенко під бурхливі оплески вручив Л.І.Лазуренку Похвальну грамоту.  Вшановується пам’ять всіх хто загинув  в наслідок Чорнобильської катастрофи, хвилиною мовчання. Відбулося урочисте покладання квітів  до пам’ятного знака  жертвам Чорнобильської катастрофи.

                                  Микола Пархоменко – керівник  прес-центра

                                   РОВ м. Люботина

Людина з великим серцем.

На нелегку долю Олександра Івановича Сорокіна жителя Люботина випали тяжкі випробування  ( голод, Друга світова війна, зледенне повоєння нелегка праця в локомотивному  депо Люботин, під кінець свого довгого віку взятися за працю волонтера. Народився Олександр Сорокін 20 серпня 1925 року в м.Люботин. До початку Другої світової війни , в 1941 році закінчив 7 класів. Перебуваючи в Люботині був свідком того, які злодіяння  і « нові порядки» встановили німецькі загарбники під час окупації. Ось декілька епізодів з його спогадів. Озвірілі негараздами на фронтах німецькі солдати доставляли на Люботинський цегельний завод  чоловіків, передавали в руки гестапівців, звідти  шикували  їх в колони  і супроводжували озброєні автоматами  до села Одринка. В колоні був і я  та декілька моїх товаришів. На підході до Одринки колона розтяглася , охоронці розслабилися отут я і мої два товариша  вирішили втекти з колони. Використавши цей момент   нам вдалося вскочити в кущі, завмерти  поки пройде колона В подальшому  усіх чоловіків  змусили копати канави . Всіх полонених було розстріляно  і загорнуто землею. Уже на звільненій території  на звільненій території  Нової Баварії  в квітні 1944 року  ми з однокласниками  звернулися до адміністрації  танкового заводу з проханням  прийняти нас на роботу по відновленню підприємства. Нас з задоволенням прийняли навіть дали відстрочку від служби в армії.

 Було бажання  навчатися і Олександр Сорокін  вступив до Люботинської технічної школи. Після закінчення  отримав спеціальність помічника машиніста  працював кочегаром на паровозі. Поїздом Люботин – Полтава  доставляли ешелони з боєприпасами для фронту. Після перекомісії  був переведений в електроцех де освоїв нову спеціальність  слюсар-електромонтер універсал. Пропрацював в депо 42 роки.

У 1991 році Олександр Іванович почув по радіо  повідомлення про те що Харківська школа-інтернат сліпих дітей потребує допомоги  від населення.  Сорокін негайно поїхав у цей заклад . Там він познайомився з восьмикласницею Танею і другокласником Денисом. Діти були з тяжкими долями і нелегкими характерами. Він взяв шефство над ними, привозив їм подарунки, запрошував на канікули до себе додому. Таню називав донькою, а Дениса онуком. З часом школі-інтернату було присвоєно статус гімназії. Олександр Іванович допомагав  цим  дітям  до закінчення закладу. Денис після вдалої операції  в Москві  повернувся до Харкова . При зустрічі з О.Сорокіним він сказав: «Дедушка  я уже хорошо вижу!». Обійняв і поцілував  свого рятівника. А згодом приїхала з Дніпра його матуся і забрала додому . Таня по закінченні гімназії, з відзнакою, отримала квартиру, продовжила навчання у вузі для дітей з вадами зору. У свої 92 роки Олександр Іванович  є активним волонтером , всебічно надає допомогу воїнам АТО, проводить активну роз’яснювальну роботу  серед населення  з метою волонтерської діяльності.  Як тільки зможу допомагаю, це ж наші діти воюють, а по моєму віку то й онуки та правнуки . Вони платять велику ціну  - жертвують своїм життям і здоров’ям . Я всім кажу : не  будьмо байдужі , допомагаймо! Так шкода хлопців, аж серце розривається. Особисто мені нічого не шкода для наших воїнів.

                                  Микола Пархоменко – керівник прес-центру

                                  РОВ м. Люботин

Спогади ювілярки

 На долю Валентини Григорівни Платонової випали не легкі випробування (війна, голод 1946-1947 років, злиденне повоєння, праця на Харківськім заводі «Радіодеталь». Народилася Валентина Григорівна  в селещі Гиївка, що розмістилось у 3-х км.  від м. Люботин, 16 грудня 1937 року. Як дитина війни ювілярка  охоче ділиться своїми спогадами: В роки Другої світової війни наше селище було окуповане солдатами з Італії . Тому таких безчинств, як поводилися  фашистські загарбники , не спостерігалось. Солдати  - італійці  ділились з нами продуктами харчування, забезпечували медикаментами. Про них у нас залишилося  добре враження. Одного разу навіть сказали: «Ідіть звідси зараз ця місцевість буде  піддана бомбардуванню». Переховуючись в окопах  почули як один  із снарядів упав поруч за окопом , після закінчення обстрілу  і бомбардування закопали його в городі. Десь під шаром землі  він і до цього часу лежить не знешкоджений. Гиївський ставок, який знаходився біля мого будинку, засипаний  бомбами і снарядами і до цих пір не розмінований. Немає можливості провести  розмінування.

В роки голодомору 1946-1947рр. мої старші брат та сестра поїхали  на заробітки в Західну  Україну, а я залишилася з матір’ю. Не було продуктів харчування  з бур’янів  готували оладки, борщ варили з лушпайок, продали своє останнє ліжко за буханець хліба.

У травні місяці 1947 року приїхала сестра , щоб забрати мене з собою на заробітки доки я не померла з голоду. В цьому ж році  я Закінчила навчання в Гиївській школі.  В Західних областях  доводилося полоти буряки, моркву, картоплю, брати участь в збиранні зернових .

Після заробітків повернулася в с.Гиївка де застала  опухлу від голоду матір,яка невдовзі й померла. Валі не виповнилося ще й 18 років  пішла працювати на Харківський завод «Радіодеталь» . За 34 роки праці на цьому підприємстві довелося працювати, начотчицею, зборщицею, зварювальницею і багатьма іншими спеціальностями . Її фотографія завжди висіла на заводській Дошці пошани, нагороджувалася Почесними грамотами, Подяками. Рада організації ветеранів м.Люботина щиро вітає Ювілярку з 80-ти річчям і зичить Валентині Григорівні міцного здоров’я довгих років життя у мирі та злагоді, оптимізму й віри в краще майбутнє.

                             Микола Пархоменко – керівник прес-центра РОВ м.Люботина

Вітаємо наших ветеранів!!! 

Рада організацій ветеранів України м. Люботина сердечно вітає наших ветеранів, які святкують ювілеї у грудні 2017 року.  

Бажаємо міцного здоров’я, благополуччя, щасливих років життя, добробуту та натхнення. 

Ніколаєнко Володимир Іванович – 85

Мороз Ніна Олексіївна – 85

Касіневська Марія Яківна – 80

Платонова Валентина Григорівна – 80

Середа Любов Костянтинівна – 80

Білоус Валентин Сергійович – 80

Деденко Олександра Єгорівна – 80

Сопельник Лідія Володимирівна – 80

Суровикіна Меланія Василівна – 80

Варич Яків Іосифович – 80

Оловаренко Анатолій Андрійович – 65

Петруненко Людмила Іванівна – 60

ВОГОНЬ СКОРБОТИ В СЕРЦІ НАВІКИ

З наближенням Дня пам’яті жертв голодомора 1932-1933 років в приміщенні читального залу Люботинської центральної бібліотеки провідним бібліотекарем  Тетяною Володимирівною  Лебідь

та бібліотекарем Оленою Володимиріною Сошневою провели  історичний екскурс «Вогонь скорботи в серці навіки»,  з членами ради  ветеранів Люботинської міської ветеранської організації .

     Напередодні 85 річниці голодомору у Пам’ятного знака біля центральної бібліотеки  було проведено мітинг –реквієм «Великі твої жертви Україно». Підчас голодомору  в Україні вимерли цілі сім’ї. цілі родини. Голодомор 1932-1933 років  був геноцидом  українського народу в наслідок якого  загинуло   до шести мільйонів чоловік. Голодомор 1932-1933. 1946-1947 років безжалісно косили людей  у кожному місті. Кожному селі, Голодомор - всього лиш одне слово . але волосся підіймається  з чола і постать голодних. очманілих  неначе ведуть до насту забуття.

Голодомор приніс не тільки страждання і смерть, він посіяв страх серед людей. Тільки чистий спогад і чиста пам’ять  про всіх полеглих здатна  звільнити нас від мороку минулого.

Виступаючий на мітингу-реквієм секретар Люботинської міської ради Володимир Іванович Гречко насамперед подякував за те , що прибули  до пам’ятного знака з тим щоб вшанувати 85-ту річницю страшної трагедії  яка спіткала  жителів України. Багато сімей не обійшло це лихо – сказав Володимир Іванович.

- З великою увагою я слухав свою баб ушку, яка зі слізьми на очах  розповідала про голод, як все відбувалось. Люди дорослі і діти  пухли, слабнули, падали на ходу,  непритомніли від постійного голодування. Давайте в знак пам’яті  про загиблих людей покладемо квіти . Світла їм пам’ять.

Навесні 1933 року , коли пробудилася  зелень і всі перейшли  на «підніжний»  корм для багатьох ця весна стала  останньою. Зголоднілий організм не витримував будь якого переїдання і люди вмирали в страшних муках.

На мітингу-реквієм слово надали учням Люботинської  гімназії №1. Декілька рядків з їх виступу:

- Сьогодні ми учні цього учбового закладу торкаємося самого трагічного життя нашої України, її чорної сторінки. То був страшний голод, якого не знала земля. Пам’ять про голодомор намагалися стерти , але вона жива. Багатомільйонний  Український народ  заслуговує великої поваги і пошани.

Пам’ятником жертвам голодомору хай буде наша  пам’ять про минуле і майбутнє ставлення до Національної трагедії , що спіткала наш народ. Тож запалимо  свічки і нехай  їх світло буде нашою даниною  всім тим,  хто  пішов навіки від нас в 1932-33 роках. Світла їм пам’ять і вічний спокій.

Прости нас народе змордований, царство небесне вашим душам – невинно загубленим.

Пам’ять  про загиблих в роки голодомору вшановується хвилиною мовчання.

Покладаються квіти  до Пам’ятного знака жертвам голодомору від Люботинського міського голови Леоніда Івановича Лазуренка,  Люботинської  міської ради, учасників бойових дій, моторо – вагонного депо Люботин, освітян, ветеранської організації, медичних закладів, партійних організацій, жителів міста.

                                                  Миколо Пархоменко – керівник  прес- ценра

                                                  РОВ міста Люботина

Милосердя, доброта... Ще з давніх часів благодійність була традицією нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалось допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному,захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого. Доброта та милосердя – це милість людського серця, розуміння, м’якість, співчуття, ніжність, любов та жалісливе ставлення до людей. Це не слабкість, а сила, тому що доброта та милосердя властиві людям, які здатні прийти на допомогу. Соціально-економічна ситуація в Україні, події на майдані та неоголошена війна на сході змусила пересічних українців по-новому поглянути на власну громадянську позицію та сприяла високому розвитку самоорганізації, волонтерства та благодійності в країні.

28 листопада в центральній бібліотеці відбулись збори міської організації Ради Ветеранів України,  присвячені міжнародному Дню волонтера. З вітальним словом до присутніх звернувся голова міської організації Ради Ветеранів України Котихін С.І, а музичним подарунком став виступ Любові Сухіної.

Волонтерська діяльність має неоціненне значення, тільки добро збереже чарівний світ нашої рідної землі. На ньому тримається все людство! Коли кожен із нас буде добрим і милосердним, справедливим, щирим, буде жити за правилами людяності і добра, наше спільне життя і майбутнє буде щасливим і прекрасним. А наша рідна Україна стане багатою і незалежною державою, де в першу чергу будуть піклуватися про людину, її добробут. Велике починається з малого… Тому ми закликаємо всіх: будьте щедрі серцем в ім’я добра і милосердя! Нехай не зачерствіють ваші душі, відкрийте свої серця для добра! Нехай потреба робити добро стане вашою щоденною потребою!

                                                                     Директор міського будинку культури

                                                                                                                 Р.Л. Еткало

Рада організацій ветеранів України м. Люботина сердечно вітає наших ветеранів, які святкують ювілеї у листопаді 2017 року.  

Бажаємо міцного здоров’я, благополуччя, щасливих років життя, добробуту та натхнення. 

Масюк Марія Іванівна – 70

Головащенко Володимир Петрович - 80

Завадовська Світлана Андріївна - 65

Дробот Тамара Леонідівна - 80

Остапенко Ганна Микитівна - 90

Шульженко Валентина Броніславівна - 80

Через 54 роки, при сприянні друзів, відбулася зустріч в

Люботині колишніх курсантів Одеського об’єднаного

                                командно-інженерного училища протиповітряної

оборони країни, одеситом, полковником, кандидатом

          технічних наук, доцентом Юрієм Федоровичем Вакуленко

      і  підполковником, люботинцем, Іваном Васильовичем

                                 Петруненко.

В перший день перебування гостя у Івана Васильовича відбулося ознайомлення з підшивкою газети «Слово ветерана». Особисто гостю сподобалися матеріали про ветеранів Другої світової війни  і тих хто відбудовував країну з руїн. Автором цих публікації  є Почесний громадянин м. Люботина, член Національної спілки журналістів  України, керівник прес-центру  РОВ м. Люботина  Микола Дмитрович Пархоменко.

На мій погляд, сказав Юрій Федорович , особисто мені сподобалася газета «Слово ветерана»  тим, що вона на вірному шляху, з нею можно дружити. Вбачаю в цьому велику заслугу редактора газети та його дружніх працівників. Гість звернувся до І.В.Петруненка, щоб той посприяв зустрічі з автором матеріалів про ветеранів Другої світової війни. Прохання було задоволено. Прислухаємося і ми до спогадів друзів.

В далекому 1961 році після закінчення загально-освітньої школи Юрій Вакуленко з Харкова та Іван Петруненко з Люботина поїхали до Одеси вступати до зенитно-ракетного училища  військ протиповітряної оборони країни. Після успішного завершення училища  молоді лейтенанти  прямують для подальшої служби в частини розташовані  на території СРСР. Юрію Вакуленко довелося 7 років служити в  Середній Азії, с саме в місті Душанбе. Вищу освіту отримав по закінченню Ленінградського Двічі червонопрапорного військового  інституту. В подальшому працював викладачем, начальником кафедри Одеського об’єднаного  командно - інженерного училища військ ППО країни.

Дуже приємно  було Юрію Федоровичу  зустрітися там з вчителями , які його пам’ятали . Та головне в тому, що коли говоримо про ветеранів то це для нього і його друзів була не аби яка школа , почути наставників, які у свої юнацькі  роки пройшли пекло війни.

До цього дня в його пам’яті викарбувалися слова старшини Пуш, який сказав:» Лейтенант люби солдата, солдат завжди закриває твою спину».

Юрій Федорович гордиться тим, що на його шляху були командири , які пройшли дорогами війни , навчали молодих офіцерів того, що потрібно знати при захисті рідної Батьківщини. Переглядаючи фотознімки тих далеких років ділиться своїми спогадами Іван Васильович Петруненко.

Після закінчення Одеського училища довелося нести військову службу в Підмосков’ї.

Вищу освіту отримав  закінчивши Харківську військову академію ім.Маршала Говорова.

Іван Васильович брав активну участь у житті Люботинської міської ветеранської організації, з 1998 по2002 рік був головою Люботинської міської ради. І.В.Петруненко  з гордістю сказав: - Люди праці знайшли своє місце в громаді, колективі незалежно від того де все відбувалося. Наша праця сприяла тому, щоб здійснилася  перспектива. Хочу сказати моєму другові  Юрію Федоровичу про те, що сьогодні  наша праця є основою нашого життя.

І.В.Петруненко та його сусід Олексій Павлович Марчено – майор ВПС, учасник бойових дій  в Афганістані ознайомили гостя з Одеси Ю.Ф.Вакуленка з пам’ятними місцями міста Люботина. В Люботинському  лісництві показали  ботанічну пам’ятку місцевого значення, 2 дуби-велетні віком понад 260 рокві. Поряд з Гиївською церквою побували біля пам’ятних плит де захоронені князі Дмитро Іванович та Петро Дмитрович Святополк-Мирські.

  У міському парку Слави гостя познайомили з пам’ятником  воїнам загиблим в роки Другої світової війни, пам’ятними знаками Героям Радянського Союзу, воїнам Афганцям, Чорнобильцям. По закінченню екскурсії полковник Ю.Ф.Вакуленко щиро подякував за ознайомлення з пам’ятними місцями і не без гумору сказав: «Чудові у вас пам’ятні міста, якби ще й Чорне море було в Люботині тоді б і я з Одеси переїхав назавжди до вашого міста»

Микола Пархоменко- керівник прес-центра РОВ м.Люботина.

Пізня осінь

Навтішалась ясним сонцем,

Відгоріла осінь багрянцем,

Дерева просять тишини,

Щоб відпочити до весни.

По них вітер шумить, гуляє,

Гілками, мов струнами грає,

Виходить музика сумна,

Мов рапсодія осені вона.

Сонечко раніше сідає,

Вже й тепла того немає,

Низько спускаються хмари,

Кожна шукає собі пари.

Ось пливе хмаринка одна,

Немов, заблукала вона,

Заплаче, поллє дощами

Над полями, та лісами.

Озимина посходить рясно,

Хто поля обсіяв вчасно,

Неначе килим зазеленіє,

А хмарка з того порадіє.

Вкриється земля сніжком,

Немовби білим фартушком.

І прокинеться аж повесні,

Розбудять її повені.

Лідія Кучерява

сел. Караван

За добросовісну працю і повага від людей

Більше 12 років працює в поштовому відділенні сел. Караван Проненко Олена Володимирівна. Багатодітна родина, домашні турботи, та чимало роботи по наданню поштових послуг для населення.

Її можна бачити в будь - якому куточку селища. Ця молода, енергійна, симпатична жіночка, скрізь встигає.

Напевне, перейняла досвід своєї бабусі, Панченко Н. П., яка багато років працювала в Каравані листоношею, яку досі згадують  люди добрим словом за хорошу роботу.

Олена Володимирівна відповідальна, доброзичлива, чуйна людина. Знає свої обов’язки та шанує людей. Свідченням доброго ставлення караванців до неї є записи в Книзі подяк 3 Міського відділення поштового зв'язку Публічного акціонерного товариства "Укрпошта". Особливо вдячні їй одинокі, хворі, пенсіонери, до яких в неї особливе ставлення. Завжди вислухає, допоможе, розповість, не відмовить ні в чому. За добре серце, працелюбність і поважають її люди.

Голова ветеранської організації сел. Караван

Кучерява Л. М.

В.Б.Шульженко – 80 !

         Валентина Броніславівна народилася 12 листопада 1937 року в місті Люботин, закінчила 7 класів .Працювала в колгоспі «Комунар» з 14 до 17 років. Оскільки батько загинув на фронті довелося йти працювати на будівництво Харківської хутрової фабрики.

     17 років пропрацювала в Люботинському військовому столі. У 1972 році , разом з чоловіком,  була направлена  до Німеччини де працювала при військовій частині. Загальний  трудовий стаж -  40 років. Валентина Броніславівна  є головою Люботинської первинної організації «Старий Люботин».

   Люботинська організація ветеранів України  щиро і сердечно вітає з ювілеєм. Бажає щастя, здоров’я і мирного неба.

  14 октября в зале заседания Люботинского городского совета были приглашены дети Вов, ветераны труда, ветераны афганской войны, ликвидаторы аварии на Чернобыльской  АЭС, ветераны АТО. Мер города Люботина Лазуренко Леонид Иванович поздравил присутствующих с Днем за щитника Украины и вручил грамоты в честь праздника. По окончанию торжества участники поблагодарили Леонида Ивановича за теплый прием и сфотографировались на память .

Председатель совета ветеранов

С. Котыхин

   Микола Васильович Соловей народився 10 жовтня 1927 року  в селі Яблучне,  Охтирського району. В 1932 році  старший брат Миколи Васильовича  Костянтин рятуючись від голоду забрав і його з собою. В Харкові біля Південного вокзалу  залишивши  його біля палатки   в якій вдень продавали газовану воду. З настанням темноти Микола не дочекавшись брата, який відправився на заробітки , щоб купити хліба, заснув у палатці міцним сном. Ранком , коли прийшов господар  палатки і вгледів , що хтось  там спить,  накинувся на нього і викинув звідти. Переляканий Микола від криків заплакав  і це на нього так подіяло, що він забув  своє прізвище. Та це так не закінчилося , господар викликав міліцію , затриманого відправили в Куряжську  колонію ім. Макаренка. Через місяць звідти направляють 25 чоловік у дитячий будинок  села Бирлівка, що на Полтавщині. В колгоспі цього села  примушували працювати на різних роботах. Миколі сподобалися  коні і він дав згоду їх пасти. З часом пробудилася дитяча пам’ять і він згадав своє прізвище, Соловей. Микола пішов до школи – закінчив 4 класи. В 1940 році  мати й брат розшукали його й забрали додому. В 1941 році в окупованому селі Яблучне  також довелося працювати в колгоспі.  Коли в 1943 році було звільнено село від німецько-фашистських загарбників отримав повістку до військомату. Недовго довелося перебувати в 364-ім  стрілецькім полку  м. Харків. Піднятих по тривозі їх завантажують  в вагони і везуть на Далекий Схід в Карелію. Перше бойове хрещення Микола Васильович отримав  коли японські самураї прорвали нашу оборону. Нашим військам довелося прийняти бій. Японські самураї здалися в полон та разом з квантунською армією підписали Акт про капітуляцію. Без затримки частина в якій знаходився Микола Соловей направляється до Владивостока де їх грузять на парохід, через лоперузу доставляють до Берінгового пролива потім до Чукотки. Там довелося на протязі шести років  охороняти військову базу і заодно будувати казарми на сваях. В жовтні 1951 року відбулася довгождана демобілізація. Прибувши до Харкова влаштувався на завод ім.. Т.Г.Шевченка де пропрацював токарем    5-го розряду -50 років. Працюючи на заводі купив  у м. Люботині хатинку де й зараз проживає. За багаторічну працю був нагороджений медалями «Ветеран праці» та Богдана Хмельницького, 15-тю ювілейними нагородами.

                                      Микола Пархоменко- керівник прес-центру РОВ м. Люботина

  Нещодавно в приміщенні Люботинської міської ветеранської організації відбулася зустріч голів РОВ м. Люботина з фахівцями Люботинського бюро правової допомоги — Лілією Йолкіною, Романом Дяченко та представниками Головного територіального управління юстиції в Харківській області Дар'єю Трофименко та Всеволодом Мельником.

  Відбулася презентація загальнонаціонального правопросвітницького проекту “Я маю право”. Роз'ясненно вимоги чинного законодавства щодо захисту прав замлевласників та замлекористувачів, надані правові консультації.

Фахівці відповіли на запитання ветеранів, які стосуються земельних правовідносин. Постійна співпраця відбувається з Люботинським бюро правової допомоги.

Микола Пархоменко — Керівник прес-центра РОВ м. Люботина

  Уже стало традицією запрошувати ветеранів, які працювали в ВП Люботинської авторементної майстерні на зустрічі. Невинятком було і цьогорічне запрошення на Міжнародний день громадян поважного віку та День ветерана України.

  На свято прибув голова Люботинської міської ветеранської організації С. І. Котихін, який 30 років працював на цьому підприємстві механіком, а останні роки майстром.

  Сергій Іванович щиро вітав з цими датами ветеранів які піднімали ці авторемонтні майстерні і тих ветеранів які брали участь у боях, а повернувшись з фронта, відбудовували зруйноване господарство.

  Усім вам низький уклін, велика подяка що робили добро, виховували молоде покоління в дусі патріотизма. Також побажав ветеранам і їхнім сім'ям щастя і благополуччя. Від імені обласної ветеранської організації, Сергій Іванович, за багаторічну плідну працю, активну учсть у громадсько-політичному житті міста, вагомий особистий внесок у розвиток ветеранського руху, вихованні молодого покоління в дусі патріотизма і з нагоди свята Міжнародного дня громадян поважного віку і Дня ветеранів України вручив подяки ветеранам Олександру Олексійовичу Марченко і Кондаковій Валентині Михайлівні.

   З 2008 року головним інженером на цьому підприємстві працював Г.Г. Шевченко. У 2013 році був призначений начальником ВП Люботинських авторемонтних майстерень.

   Григорій Григорович в своїй промові зокрема сказав :- “Наше завдання пам'ятати тих людей, які будували це підприємство і працювали на ньому. Ми займалися ремонтом дизельних моторів, автомобілей, доставляємо грузи для підприємств Південної залізниці яка і ставить перед нами головні завдання. Дуже приємні спогади залишилися з тих років — це наша дружба. Наше завдання вижити і утримати підприємство. Вдячний вам за вашу працю, за те, що не забуваєте рідні стіни. Дже приємно було згадати все те, що відбувалося в нашому житті. Тож вдячний за вашу працю, бажаю щоб вдома було все гаразд, а ви отримували належну пенсію і були оптимістично налаштовані”.

  Виступаючі ветерани щиро дякували керівництву , за організацію цієї зустрічи. Ветерани виразили велику подяку керівнику профспілки ВП Люботинської авторемонтної майстерні Натальї Миколаївні Ворожбин за радушний прийом.

М.Пархоменко — керівник прес-центра РОВ м. Люботина

День ветерана в Люботині

                                    1 жовтня  в усьому  світі відзначають  Міжнародний

                                     День Людей поважного віку оголошений Генеральною

                                     Асамблеєю ООН. В Україні відзначається ,  як День

                                      ветерана. Цьогорічне свято  Люботинські  ветерани  

                                       були запрошені до Люботинської  музичної школи.

Відкриваючи цю святкову зустріч секретар Люботинської  міської ради В.І.Гречко  побажав ветеранам , їхнім дітям, онукам, правнукам міцного здоров ‘я, добра і злагоди. Ми всіх Вас  Любимо і в цей День людей похилого віку будемо щиро вітати.

Володимир Іванович  з нагоди цього свята вручив ветеранам  листи подяки  за активну багаторічну  працю  у розвитку ветеранського руху: Любов  Євдокимівні  Бабенко, Дудник Ніні Омелянівні, Анастасії Іванівні Коробській, Любовь Іванівні Свічкар, Олені Гаврилівні Співак , Надії Дмитрівні Шломі.

 В цей день слід нагадати про людський обов’язок до ветеранів найповажнішої частини суспільства. Це і привід до роздумів в подальшій долі людства, його культурі, обов’язком поколінь.      

Чудового святкового дня, наповненого теплом осені зібралися ветерани  з тим ,щоб віддати свою шану і повагу  тим у кого за плечима  була війна, відбудова з руїн нашої країни, були діти , онуки і правнуки.

В усіх присутніх спільна доля , єдина країна в якій ми живемо. Тож про кожного з присутніх   можна написати книгу , повість, заспівати пісню. До слова запрошується , голова організації ветеранів С.І.Котихін. В своїй промові Сергій Іванович сказав: «Це свято у нашому місті проводиться завжди на високому рівні. На плечі ветеранів , особливо в післявоєнні роки  лягла відповідальна  праця  за відбудову зруйнованих підприємств, знищеного сільського господарства., піднімали  з руїн села та міста країни.. Ми вже як діти війни, брали активну участь у відбудові країни. Наш внесок  в скарбницю держави був теж значним.»

Сергій Іванович побажав  ветеранам  міцного здоров’я, щастя,добра  та  вручив Грамоти  за багаторічну працю і особистий внесок  у розвиток ветеранського руху.

Своїми виступами порадували учні музичної школи, в якому  взяли ансамбль бандуристів «Сонечко», ансамбль баяністів «Етюд», гітаристи, солісти. Свої зворушливі вірші прочитала ветеран праці Лідія Марківна Кучерява. Ветерани з великою насолодою   приймали виступи юних талантів, дякували виконавців за прекрасні виступи. Ветерани щиро вдячні  міському голові Леоніду Івановичу Лазуренку за  пакунки з солодощами.

                                             М.Пархоменко – керівник прес – центра РОВ м. Люботин

Рада організацій ветеранів України м. Люботина сердечно вітає наших ветеранів, які святкують ювілеї у жовтні 2017 року.  

Бажаємо міцного здоров’я, благополуччя, щасливих років життя, добробуту та натхнення. 

Лощаніна Ганна Яківна – 80

Шелдешева Ганна Лаврентіївна - 90

Гончарова Любов Фокієвна - 75

Ткач Ніна Леонідівна - 80

Окунєвська Лідія Андріївна - 80

Федоряченко Віра Іванівна - 80

Гончарова Людмила Миколаївна - 65

Пархоменко Раїса Іванівна - 80

ПОДЯКА

  Організація ветеранів України м. Люботина від щирого серця дякує голову Люботинської міської ради Лазуренка Л. І. за надання автотранспорту для поїздки на святкове засідання, призначене Дню людей похилого віку та Дню ветерана, яке відбулося в м. Харків 28.09.2017 року.

З вдячністю

С. І. Котихін

Їх зблизила пісня

   З цією прекрасною парою довелося познайомитися в селищі Бабаї  де      16 вересня вони брали участь у фестивалі Народної творчості  присвяченої 295 річниці від дня народження Григорія Савича Сковороди. Микола Іванович Саднік і Катерина Миколаївна Рибальченко тісно пов’язані працею в районнім Будинку культури Богодухова  «Надвечір’я».  Микола Іванович являється керівником цього клубу. Ось що він розповів: «Три роки потому проводячи репетицію я почув прекрасний голос Катерини Рибальченко. Оскільки після закінчення інституту культури отримав спеціальність хормейстера не вагаючись вирішив К. Рибальченко вивести на естрадну сцену. Окрім посилених репетицій, ми закохалися та одружилися» Виступати разом їм доводилося не тільки у Харкові, а в багатьох районних центрах. Вони дипломати лауреати багатьох конкурсів. Побажаємо і ми подружжю успіхів на естрадній ниві.

 Микола Пархоменко

Вірші ветерана праці, члена ради ветеранів Барчан Л.К.

Люботинские вечера

Люботин, ты наш город ласковый,

Сколько сделал ты нам добра,

Если б знали вы, как нам дороги

Люботинские вечера.

Здесь мы выросли, подружились все,

Стала дружная у нас семья,

А в дни праздников все поем мы здесь

Про Люботинские вечера.

Пускай знают все про наш город-сад,

Чудо-яблони здесь растут,

Пускай ширится слава добрая,

Про Люботинские вечера.

А пруды у нас все зерукальные

И гулял бы там до утра,

Полюбите и вы наши тихие,

Люботинские вечера.

Есть дом творчества в нашем городе,

Там царит любовь, красота,

Занимается там с охотою

Люботинская детвора.

Люботин, ты наш город ласковый,

Сколько сделал ты нам добра,

Не забудем мы наши тихие

Люботинские вечера.

Песня о Люботине

В Дуншовском дворике гармонь поет,

Сирень душистая под окнами цветет,

Сиянье звезд, нежный мотив,

Моя любовь, ты, город Люботин.

Как будто в сказке здесь растут леса,

Куда не глянешь – бесконечная краса,

А снег зимоц, как серпантин,

Моя мечта – мой город Люботин.

Сады цветут у нас, красой манят,

А с яблонь цвет, как будто бабочки летят,

Как в серебре стоит один,

Нежный такой, мой город Люботин.

Как птицы стаями летят года,

Но не состаримся с тобой мы никогда,

Дети растут, а ты как сын,

Радость моя ты, город Люботин

А сколько здесь прудов! Им счета нет,

Такой красы как здесь, на свете больше нет,

Таких лесов, таких равнин.

Моя ты гордость – город Люботин.

И футболисты есть у нас свои,

Игру проводят добросовестно они,

И ловит мяч вратарь один,

Тебе на славу – город Люботин.

И люди дружные живут у нас,

Если беда, они помогут тот же час,

Мир хоть велик, но он один,

Как наш любимый город Люботин.

Хоть жизнь и трудная стала у нас,

Но все ж собрала воедино в этот раз,

Живи и верь – ты не один,

С тобою вместе город Люботин.

И твердо знай, ты – не один,

С тобой надежный город Люботин!

Сім’я Сахарової Парасковії Лук’янівни, ветерана ВВВ, яка мешкає за адресою: м. Люботин, в-д Кубанський, 3, висловлює велику подяку Леоніду Івановичу Лазуренку за надану матеріальну допомогу для придбання медикаментів.

З повагою, сім’я Сахарової. 

Запоминайте нас, пока мы есть!      

Григорій Остапович Ващенко.

Народився 25 вересня 1926 року в Полтавській обл., Зінківського р-ну, село  Васьки.

Нелегка доля спіткала 15-ти річного юнака, який щойно закінчив 7 класів  в окупованому селі. Німецькі  солдати і поліцаї  хапали  молодь, грузили в ешелони і відправляли на каторжні роботи до Німеччини. Не пройшли мимо і юного Григорія.

Ось про що свідчать архівні документи і є доказом того , що Григорій Остапович під час Другої світової  війни був примусовим робітником  нациського режиму (остайбайтером).

В період з 17.12.1942 по 13.04.1945 роки перебував  у німецькому концтаборі , обнесеного колючим дротом, під посиленою охороною. Особливо в тяжких умовах  доводилося утриманим примусово працювати  на промисловому підприємстві. Після звільнення з концтабору № 138 американськими військами лише в жовтні 1945 року  їх було передано Радянським збройним силам. Особливий відділ перевіривши документи  залишив їх для подальшої служби  в групі Радянських військ  в Німеччині.

Ващенко Г.О. навчався в школі командного складу, після того його залишили  для підготування курсантів. Вже в званні старшини  школи сержантського складу йому  доводилося розвозити випускників по військовим частинам. І тільки в жовтні 1950 року  Григорій Остапович Ващенко, після закінчення служби в Армії повертається в своє рідне село Васьки.

В першу чергу вирішив поїхати в місто Люботин відвідати рідну сестру . Разом прийшли до згоди , що він поїде працювати і навчатись на Харківськім велосипеднім заводі. Освоївши професію токаря і попрацювавши рік Григорій Остапович їдучи до Південного вокзалу  трамваєм познайомився з одним чоловіком , який запитав його : -Молодий чоловік , а ви в Армії були ?

-Був . відповів Григорій.

 – А яке у Вас звання?

-Старший сержант.

- Зараз встаємо.

Незнайомець повів його до воєнкомату де сказали ,що беруть його до Армії , а служити він буде в військовій частині м. Чугуєва. На  сьомому місяці служби викликають його в обласний штаб де офіцер повідомив  про те, що приїздила до них жінка Григорія і сльозино прохала , щоб відпустили його додому. Штабний офіцер пішов їй назустріч, задовольнивши її прохання.

Демобілізувавшись з Армії Григорій Ващенко  вступає на 3-х місячні курси  провідників  в Харківську технічну школу , що в м. Люботині .Після успішного закінчення навчання був направлений до Харківського резерву провідників.

30 червня 1953 року вперше з бригадою провідників  вирушили в самий далекий рейс  пасажирським потягом  Харьков –Хабаровск- Владивосток.

Григорію Остаповичу довелося бути 101 раз бути провідником  цього маршруту. Потім було рішення про передачу цього маршруту для подальшого обслуговування  залізничній бригаді Владивостока. В Харківському резерві провідником  Ващенко Г.О. пропрацював 36 років помічником бригадира, бригадиром , начальником потяга. На заслуженому відпочинку з 1988 року.

В Люботині працював головою квартального комітету, вибирався  в 1968 році депутатом Люботинської міської ради. Груди ветерана прикрашають медалі:»Ветеран праці» і 5 ювілейних медалей. Чимало грамот і подяк отримував Ващенко на протязі  багатьох років своєї праці. Та найдорожчою він вважає подяку від маршала Жукова і генерала Армії Чуйкова, які зберігаються до цього часу.

                           Микола Пархоменко – керівник  прес – центра РОВ м.Люботина

З доброю піснею до людей                                     

                     Тепло і оптимістично фольклорний ансамбль «Чарівниці» з

                     м. Люботина збирають , пропагують і передають красу і

                     велич Українського народу виплеканих за часів дідів-прадідів,

                     які на сучасному етапі  набувають популярність і з доброю

                      піснею ідуть до людей.

З давніх давен наші пращури дотримувалися певних звичаїв  обрядів. Кожен обряд пов’язували  з якоюсь подією . Узимку був обряд колядування, який має на меті сприяти доброму урожаю , приносити господарям достаток. Коли приходила весна дівчата водили хороводи , танцювали обрядові танці і супроводжували їх веснянками. Та здається що жодному із свят  не випала така увага  як на Івана-Купала.

Купальські свята об’єднувало чимало звичаїв: оспівували красу природи , молодість, високі почуття, шляхетність, жіночу доброту, дівочу вроду. Пісня зближує людей , які закохані у неї, сповнює душу любов’ю до рідного краю.

А вік не має значення , чи тобі 16 чи 60 розмірковує організатор і незмінний 

керівник ансамблю «Чарівниці» Тетяна Василівна Зюбан.

8 років тому вона зібрала закоханих у пісню жінок й створила фольклорний колектив «Чарівниці». Перший  театралізований виступ відбувся у Люботинській міській поліклініці і присвячувався Міжнароднлму  жіночому Дню 8 Березня. Відтоді фольклорний колектив багато разів виступав перед працівниками Люботинської міської ради, працівниками освіти,локомотивного депо при проведенні свят у м. Люботині.

Зараз колектив значно  омолодився. До його складу влилися нові таланти , серед  яких музичний керівник Тетяна Михайлівна Сухіна. Уже в цьому році на святі Івана-Купала колектив виступав  у місті Валки.

Фольклорний ансамбль «Чарівниці» разом  з дитячим клубом «Апельсин» керівник якого Тетяна Михайлівна Босенкоі вокальний гурт «Радуга» - керівник Тетяна Михайлівна Сухіна виступили на купальському  святі в Люботині.

А нещодавно на запрошення працівників Люботинського територіального центру  соціального обслуговування  учасники ансамблю «Чарівниці» ,вони ж і волонтери цього закладу, в обідню перерву  в мальовничому куточку біля ставка , що неподалік від приміщення тер - центру, фольклорний ансамбль дотримуючись народних обрядів виступили з концертом.

Присутні з задоволенням прослухали старовинні та сучасні українські пісні журливі та веселі: «Ходив козак потайком», «Цвіте терен», « А в селі», «Чом ти не прийшов», «Поза лугом зелененьким», та  Купальські пісні.

Директор тер - центру Галина Вікторівна Бондар щиро подякувала надзвичайно творчий колектив , який закоханий у пісні, побажала всім міцного здоров’я, добра і благополуччя, щоб і в подальшому  радували своїми виступами, та з добром і піснею йшли до людей.

  Микола Пархоменко- керівник прес- центра РОВ м.Люботина