Ветераны г. Люботин на экскурсии в эко-парке Фельдмана
Автор: Svetlana   Додано: 5 листопада 2014   Переглядів:750   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

  29 октября ветераны г. Люботин вместе с городским головой Владимиром Алексеевичем Теличко посетили эко-парк Фельдмана.  Эту красивую экскурсию ветеранам подарил Народный депутат Украины Владимир Михайлович Кацуба и депутат Люботинского городского совета Нечипоренко Александр Сергеевич.

   Незабываемые впечатления. Весь парк в цветах, солнечная погода, ласковые зверюшки – все это не могло оставить нас равнодушными, и вызвало бурю положительных эмоций.

   Всю дорогу нас городской голова знакомил с историей прилегающих окрестностей. После посещения эко-парка нам Владимир Алексеевич показал Высоту Маршала Конева. Мы посетили музей.  Сколько бы раз ты не был  на этом святом месте, всегда впечатляет величие этого Мемориала.  И в который раз понимаешь, как страшна война.  Любые трудности преодолимы, только бы не война!!!  

 Спасибо огромное всем, кто еще раз напомнил ветеранам, что их помнят, о них заботятся, им дарят жизненную энергию, лучики тепла и добра. Спасибо. Мира нам всем!

 

 
 

 

От имени ветеранов г. Люботин

Председатель городской организации ветеранов

В.А. Иволгина




 День визволення України від німецько-фашистських загарбників
Автор: Chekardina   Додано: 28 жовтня 2014   Переглядів:667   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

«День визволення України від німецько-фашистських загарбників»

 

Велика Вітчизняна… Давно заросли травою окопи. Давно сіють пшеницю по землі, яка горіла й стогнала. А люди… Людям і досі болять завдані війною рани.

Довгих три роки випробувань стали страшною ціною сьогоднішнього миру. Невимовно тяжких втрат зазнав український народ у тій страшній воєнній круговерті, що розметала, понівечила і розтоптала мільйони людських доль. Це була трагедія. Її принесли з собою гітлерівські орди, які без жалю топтали нашу землю, палили міста і села, грабували, гнали в німецьке рабство дівчат і хлопців, убиваючи на своєму шляху кожного, хто не хотів скорятися загарбникам.

28 жовтня в читальній залі Люботинської центральної бібліотеки пройшов тематичний захід, присвячений Дню визволення України від німецько-фашистських загарбників. Перед присутніми виступили заступник міського голови Н.В. Кравченко та заступник голови міської організації «Ветерани України» С.І. Котихін. Потім відбулась концертна програма, у якій взяли участь: Денис Прибилов, Станіслав Чернишенко та Сергій Старков.

 

     Бої відшуміли, скінчилась війна,
     Та в пам’яті житиме довго вона.
     У пам’яті тих, хто війну ту пройшов,
     У пам’яті житимуть, хто не прийшов.
     Вам пам'ять, Герої, вам честь та хвала.
     Ніколи в віках не померкне вона.


Будемо пам’ятати  свою історію, своє минуле, щоб мати майбутнє.

 

 

День визволення України від німецько-фашистських загарбників

 

 

 

День визволення України від німецько-фашистських загарбників

 

 

                                                                     Директор міського будинку культури Р.Л. Еткало

 




 Людина трудового гарту
Автор: Chekardina   Додано: 27 жовтня 2014   Переглядів:565   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Людина трудового гарту

Людина трудового гарту

У цьому році Миколі Івановичу Семененко 18 січня виповнилося 90 років від дня народження.

При зустрічі з ветераном війни  і праці, поважною людиною довелося багато почути про його нелегку долю протягом всього життя.

Якщо викладені події, вчинки і факти  зацікавлять читача, я буду тільки задоволений.


Народився Микола Семененко  в селі Мирне, Краснокутського району, що на Харківщині. До четвертого класу навчався в селі Первомайське. По бажанню батька Івана Івановича Семененка  в подальшому навчався в сільській  Мар’їнській  семирічній школі. Після семирічного навчання в школах працює в колгоспі  «Першого травня».

Доводилося щоденно вставати о 4 годині ранку, нагодувати коней, потім займатись різними  сільськогосподарськими роботами.

Особливо йому запам’яталися  1932-1933 роки, про них він розповів так.

-         На початку зими, майже у всіх селян не залишилося ні зернини, ні картоплини. Тоді активістів озброїли  металевими штирями і вони  ретельно почали  проштрикувати дядьківські двори і присадибні ділянки в пошуках схованок із зерном. Навіть вузлики з насінням, квасолею, які селяни ховали в скринях, на бантинах, на пічі під ковдрами були знайдені безжальними активістами і, незважаючи  на тугу і сльози,  все відправляли в план. Ненажерливий план забрав свиней, корів, курей. У кого не вистачало своєї живності, мусили купувати  якусь скотинку в інших селах, бо за невиконання  доведеної поставки, погрожували ґратами.

Вмирали не окремі немічні, вмирали цілі сім’ї і навіть цілі кутки. Лютувала зима  того холодного ранку, але страшніше  і жорстокіше  за зиму лютував голод.

Голодовку 1932 - 1933 рр. Микола боявся більше ніж фронту: «Бувало йду вулицею, бачу із побитих вікон  хати виглядає малеча, яка від голоду збожеволіла. Вони несамовито кричать, просять їсти, а дати  нема чого».

«Навесні 1933 року, коли пробудилась зелень і всі пішли  на «підніжний корм», для багатьох моїх земляків ця весна була останньою. Зголоднілий організм  не витримував переїдання і люди вмирали  в страшних муках», - розповідав далі Микола Іванович. Велике лихо  спіткало і сім’ю Семененко.

У 1937 р. по несправедливих звинуваченнях було заарештовано батька, звинувачували його в тому, що нібито він агітував селян проти радянської влади і казав, що держава селянам хліб тільки обіцяє, а не дає.

Тринадцять звинувачених разом із батьком з терміном ув’язнення в 10 років погрузили в полуторки   і відправили на Далекий Схід на заслання.

На початку Великої Вітчизняної війни їх перевезли в місто Єнкоран, що в Арменії,  на оборонні роботи. На цьому зв’язку з батьком не стало, він там загинув. Тільки в 1947 році слідчими органами  було доведено його невинність та реабілітовано посмертно.

Вирував і гомонів дорідним урожаєм червень 1941 року. Трудівнику полів не звикати долати труднощі  жнив, та цього літа  до турбот про врожай додались ще вболівання за долю Батьківщини, рідних і близьких.

Становище на фронті з кожним днем ускладнювалось, фашисти вперто просувалися по Україні, не рахуючись з втратами. На захоплених територіях  проголошували «новий порядок», постійно насаджали його зброєю і силою.

В селах Мирне, Первомайське, Мар’їно, Шарівка  почались арешти і розстріли. Окупанти знищували активістів, комсомольців, військовополонених, молодь вивозили на рабські роботи до Німеччини.

Мати Миколи Івановича Оксана Данилівна з чотирма синами  переховувалась  у зарослому очеретом  ставку села Шарівка. Від цього  перебування у воді у Миколи  розпочалося  захворювання очей і втрачання зору.

«Як тільки була звільнена наша місцевість, -  продовжував  розповідати Микола  Іванович, - чимало хлопців  з Краснокутського та інших  районів  отримали призивні повістки з’явитись до Богодухівського районного воєнного комісаріату. Нас там построїли  і, обходячи стрій, командир військової частини звернув на мене увагу: «Що в тебе з очима?». Я коротко розповів. «Відправити без затримки в Богодухівську лікарню», - розпорядився він».

-       Після двотижневого лікування нас 300 чоловік  направляють  у тільки що звільнений Краснодон. Декількох бажаючих, у тому числі і мене, направили  до шахти, де, відступаючи, фашистські нелюди живими зв’язаними кинули в вертикальний ствол шахти молодогвардійців.  Загалом нам довелося звільняти від закиданого шахтарським обладнанням  73 тіла молодих людей.

Одного разу нас построїли, щоб дізнатись хто володіє якими спеціальностями, які в подальшому знадобляться при роботі в шахті. При підборі електриків  мій сусід  в строю  шепнув мені на вухо: « Підніми руку, що ти теж електрик, а я тобі допоможу в цій справі». Чесно кажучи, я до того часу  не тримав електролампочки   в руках, оскільки в нашому селі і навколишніх  користувалися  гасовою лампою.

За чотири роки праці шахтарем Микола  Іванович освоїв  всі шахтарські спеціальності: бурильника, відбійника, запальника, помічника машиніста, був десятником. Навчаючись на курсах  шоферів, отримав права водія автомобіля. Своєю невтомною працею досяг найкращих  показників у вугельній промисловості. І, коли до шахти приїздив  Василь Васильович  Вахрушов з міністерства вугільної промисловості, то міцно тиснув руку Миколі Семененку і щиро дякував  за працю.

-       Пригадалася така подія: нас 13 шахтарів  пішли до Краснодонського воєнкома  з проханням направити на фронт. Начальником воєнкома, пам’ятаю, був грузин. Уважно вислухавши нас,  витягає з кобури пістолет, кладе на стіл. Потім, як  уріже  кулаком по столу, як закричить: « Вы зачем сюда пришли!  Собираетесь дезертировать! Вас призвали на отвественный участок посколько  стране нужен  уголь и вы здесь нужнее чем на фронте!».

Якби не було, а хлібороба  завжди тягло до рідного села де промайнуло його дитинство і юні роки.

Повернувся в рідний край і Микола Семененко. Не зважаючи на значні труднощі  в післявоєнні роки, голодомор 1946-1947 років, хлібороби вдень і вночі збирали хліб на полях,бережно доставляли  на заготівельні пункти, відправляли до армії.

Важким і тернистим був шлях до цих світлих днів. У селах, де довелося навчатись  і працювати Миколі Семененку, не залишилось  жодної людини, яка б не зазнала безмірного горя і втрати близьких у роки Великої Вітчизняної війни. Зранена і спалена земля з нетерпінням чекала  дбайливих і господарських рук, а тому солдати і жителі, зморені  жорстокою війною,  з жадобою брались  за відбудову  зруйнованого війною господарства.

Повернувшись  на Харківщину,  М. Семененко влаштовується на роботу водієм у селі Шарівка буряко-радгоспі  ім.Свердлова, в якому налічувалося  91 автомашина. За 19 років праці в цьому господарстві Микола Іванович був кращим його працівником.

Та, коли його брат із дружиною запросили переїхати для постійного місця проживання в місто  Люботин, трохи повагавшись вирішив: «Їду!».

В Люботині багато років працював  водієм комунального  підприємства електромережі  в дорожньо-експлуатаційному  управлінні. Загальний трудовий стаж Миколи Івановича – 60 років.

На погляд Миколи Івановича довголіттю сприяє те, що протягом всього життя не спалив жодної цигарки, а горілки, якщо  і випив  то не більше пів літри, та і одружився на Вірі Захарівні, коли виповнилося 30 років. Можливо головне те, що завжди зайнятий працею, яку безумовно любив. «Радію двома доньками Надією і Олександрою, милуюся двома онуками, - продовжує Микола Іванович, - Прикро одне, що дружина в 2005 році пішла за вічну межу».

 Не дивлячись на нелегкий прожитий шлях Микола Іванович у свої 90 років почуває себе задоволеним тим, що протягом багатьох років чесно трудився на благо нашої Батьківщини.

 

                              Микола Пархоменко – керівник прес-центру Люботинської ветеранської організації.




 Незабутня зустріч в Бабаях
Автор: Svetlana   Додано: 14 жовтня 2014   Переглядів:572   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Незабутня зустріч в Бабаях

                      Ця зустріч була подарована ветеранам міста

                    Люботина при ініціативі голови Бабаївської

                 Селищної ради Олександром Васильовичем Морозом

               Та при  підтримці депутата Люботинської міської

               ради, Почесного громадянина міста  Люботин

               Олександра Сергійовича Нечипоренка .

 

   Питання про проведення цього заходу  було вирішено з головою Харківської районної державної адміністрації Юрієм Івановичем Шпарагою, та головою Люботинської міської ветеранської організації  Валентиною Олексіївною Іволгіною.

   9 жовтня цього року комфортний автобус  з 21 ветеранами  Люботинської міської ветеранської організації направлявся  до селища Бабаї .

Перще знайомство відбулося  в Бабаївському лісі, біля знаменитої криниці  де видатний  поет, педагог, філософ  Григорій Савич Сковорода  написав  15 Харківських  байок, і деякі філософські трактати.

Про події , які тут відбулися прекрасно розповів  Бабаївський селищний голова  О.В.Мороз.

Там  же гостей запросили  до партизанської землянки, де оглянули облаштування і тогочасне  озброення.

В грізні воєнні роки  Харківським райкомом  партії  тут був організований партизанський загін   із 21 чоловіка .

Не дивлячись на кількість, сміливці діяли так ефективно, що можливо було їх порівняти з великим партизанським з’єднанням.

Командиром партизанського загону був голова колгоспу  «Шлях Леніна» - Олександр Павлович Камишан.

 Про події партизан в тилу ворога докладно розповіла ветеранам  директор Бабаївського історико-краєзнавчого музею  Алевтина  Анатолівна  Шепель.

Згодом Ветерани Люботина побували на самій високій точці селища Бабаї, звідти вони   спостерігали красиві краєвиди  Харкова

В центрі селища до бюста Г. С. Сковороди  ветерани  поклали  живі квіти.

В будину Культури в захваті  з великою увагою оглянули  7 – залів історико-краєзнавчого музея.

В глядацькій залі на сцені  був концерт  за участю співаків, танцюристів, солістів, хорових колективів Бабаївського будинку культури.

У відповідь  Люботинські ветерани порадували своїми піснями присутніх в залі.

Гостями цієї неперевершеної зустрічі були: голова Харьківської районної адміністрації  Юрій Іванович Шпарага, його замісник Оксана Василівна Малишева, начальник районного відділу культури Вікторія Володимирівна Пономаренко, голова районної ветеранської організації  Михайло Данилович Мироновський, представник райдержадміністрації Олена Миколаївна Аністарова, керівник районної організації «Союз Чорнобиль», голова Бабаївської  ветеранської організації  Василь Федорович Холоша .

Виступаючі щиро  вітали і дякували Бабаївському селищному  голові  О.В. Морозу за щиру гостинність, за те, що зберегли очаги культури, за те, що утримували селище в належному стані.

Все побачене  прекрасне і корисне, ми постараємося  впроваджувати в наших селах і містах.

Голова Люботинської міської організації  В.О.Іволгіна передала щире привітання від ветеранів Люботина та вручила подарунки.

Організатори цього дійства  О.В.Мороз  і О.С. Нечипоренко отримали святковий коровай.

Світлини фотожурналіста Миколи Дмитровича Пархомеко були вручені від Люботинської ветеранської організації  голові Бабаївської селищьної  ради О.В.Морозу, та голові  Бабаївської ветеранської організації  В.Ф.Холоші.

В будинку культури  були зроблені  групові фотографії, які були вручили ветеранам- люботинцям.

На закінчення зустрічі селищний голова  О.В. Мороз сказав:

–        Як тільки  приємно, що ми сьогодні  тут зібралися, познайомились, показали на що ми здібні.

–        Тож давайте надалі  зустрічатись, співати, танцювати, по скільки життя прекрасне, то ж будемо жити  мирно. Слава  Україні!

Ветерани міста Люботин  всю дорогу їдучи  додому не могли заспокоїтись від тих почуттів, які отримали при цій зустрічі.  Гості міста Люботин були  дуже вдячні організаторам і всім тим хто брав  участь, сподіваємось на наступні зустрічі і дружбу.

                                                    В.Іволгіна – Голова Люботинської

міської ветеранської організації

                                                    М.Пархоменко – керівник  прес-центра

 

 

 

 

 

 


 

 




 День Ветерана
Автор: Svetlana   Додано: 6 жовтня 2014   Переглядів:555   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

   03 жовтня в читальній залі центральної бібліотеки пройшов тематичний захід, присвячений Дню Ветерана. У цей чудовий осінній день ми вшанували людей, за спиною у яких великий життєвий шлях. Це те покоління, яке вистраждало під чорним крилом голодоморів, вистояло криваве пекло Великої Вітчизняної війни, відбудувало країну у післявоєнні роки і допомагає нам сьогодні творити майбутнє.

  З вітальним словом до присутніх звернулась голова міської організації Ради Ветеранів України В.О. Іволгіна, а святковий настрій забезпечила концертна програма, у якій взяли участь: вокальний ансамбль «Чарівниці», молоді таланти міста - Любов Сухіна, Оксана Санжаровська, вихованці будинку дитячої та юнацької творчості Альона Іващенко, Луіза Коновал, Єлізавета Репецька, Анастасія Каліненко, Анастасія Слюсар. Захід пройшов в теплій та дружній атмосфері. Він дав змогу зарядитися позитивними емоціями всім присутнім, про що красномовно свідчили посмішки на обличчях та слова подяки по завершенню.

   Шановні ветерани, від щирого серця бажаємо вам здоров’я і довгих років життя. Нехай діти будуть для вас гордістю, а онуки радістю. Хай ваша золота осінь завжди буде щасливою. Радості вам, миру, добробуту та оптимізму.

 

 

 

                                                                     Директор міського будинку культури

                                                                                                                 Р.Л. Еткало




 Памяти ветерана ВОВ
Автор: Svetlana   Додано: 1 жовтня 2014   Переглядів:814   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

  28 сентября  2014 года город Люботин и ветеранская организация понесли тяжелую утрату. На 94 году жизни скончался участник боевых действий Великой Отечественной войны, полковник в отставке, Почетный гражданин города Люботин, председатель организации инвалидов ВОВ в Люботине, член совета ветеранской организации, активный участник ветеранского движения Николай Андреевич Рубан.

   Николай Андреевич  родился 31 декабря 1920 года в г. Люботин, в семье железнодорожников. После окончания школы поступил в Харьковское артиллерийское училище, позднее  был направлен в Одесский военный округ, где и встретил войну.  Прошел войну от первого до последнего дня. Воевал на разных фронтах, и везде проявлял смелость, мужество, героизм и патриотизм. Политически грамотный молодой лейтенант, обучал будущих воинов, помогал переносить тяжести военного времени.  Был дважды серьезно ранен и в 1946 году по состоянию здоровья был демобилизован. Закончил сельско-хозяйственный институт и 40 лет проработал инженером, главным инженером на сельско-хозяйственных предприятиях.

   За боевые и трудовые заслуги был награжден орденами Отечественной войны 1 и 2 степени, орденом Богдана Хмельницкого, более 20 медалями, многими благодарностями и премиями.

   Около 20 лет возглавлял организацию инвалидов ВОВ в Люботине.  Провел десятки встреч с молодежью, передавая правду истории о войне и воспитывая у молодежи патриотизм и гордость за свою Землю.

   Мы сегодня скорбим вместе с его родными и близкими людьми.

   В нашей памяти, Николай Андреевич,   останется высокоответственным, активным и мужественным  человеком. Его имя навсегда вписано в яркие страницы ветеранского движения.

 

Памяти ветерана ВОВ

  

Председатель организации ветеранов города

В.А. Иволгина

 




 Подарок для ветеранов
Автор: Svetlana   Додано: 4 вересня 2014   Переглядів:548   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Накануне праздника  – Дня освобождения  города Люботина от немецко-фашистских захватчиков, городской голова В.А. Теличко  и депутат Люботинского городского совета А.С. Нечипоренко подарили   ветеранам города   увлекательное путешествие по  Харькову. 

Двадцать ветеранов – активистов воспользовались этой возможностью. Сколько уже прошло дней, а мы до сих пор под впечатлением незабываемого знакомства с совсем новым городом Слобожанщины – нашим родным Харьковом.  Каждый из ветеранов побывал не один раз в Харькове. Но за быстротечностью времени, из-за отсутствия возможности увидеть все достопримечательности города,  мы на экскурсии все время удивлялись и восторгались увиденным.

Харьков всегда был и остается  крупнейшим промышленным, транспортным, научным, студенческим и торговым центром. Но сегодня это еще и красивейший город, с ландшафтным дизайном, огромными клумбами цветов, целым рядом фонтанов.

Нашим гидом всю экскурсию был Владимир Алексеевич – наш городской голова. Он спланировал экскурсию, чтобы мы могли за один день увидеть, как преобразился Харьков за последних два-три года.

Мы  возложили цветы к памятникам и обелискам, погибшим воинам в Великую Отечественную войну.  И окунулись в городскую суету – пытались увидеть основное и понять душу города. Харьков – город не туристический, хотя те, кто впервые здесь побывал, надолго оставят воспоминания о красоте и масштабности города. Харьков обладает, какой – то магической силой притяжения. Мы с огромным удовольствием посмотрели новый аэровокзал, стадион « Металлист», прогулялись по набережной, сфотографировались на мосту « влюбленных», посмотрели площадь Конституции и площадь Свободы,  Университетскую горку, Вечный огонь, Успенский, Свято-Покровский и Кафедральный Благовещенский собор.

 

Мы посетили Музей железнодорожного транспорта. Оставили запись в Книге благодарности. С какой любовью и знанием ответственные лица музея нас познакомили с историей Дороги. Этот музей не оставляет равнодушными даже тех, кто никогда не работал на железнодорожном транспорте. А для тех, кто посвятил свою жизнь Южной, посещение этого музея вызвало гордость за свою причастность к этому мощному предприятию и его истории. А привокзальная площадь – просто незабываемое зрелище!

 

Завершали мы путешествие посещением  лесопарковой зоны. Это самый большой парк Украины, - здесь Могила Неизвестного солдата, Мемориал жертв тоталитарного режима, огромные клумбы с цветами по мраморной аллее в сторону Вечного Огня и Мемориального комплекса. Застыли от величия Мемориала и звуков Памяти. Возложили цветы.

Это яркое событие в ветеранской жизни запомнится нам надолго.

 Спасибо огромное всем, кто помог ветеранам  увидеть новый Харьков и забыть на мгновение трудности и проблемы жизненного бытия.

Спасибо. Мира нам всем!

 

 

От имени ветеранов г. Люботин

Председатель городской организации ветеранов   В.А. Иволгина

 

 

Подарок для ветеранов

 

 

 

Подарок для ветеранов


 




 Гідно відзначили День визволення міста
Автор: Chekardina   Додано: 2 вересня 2014   Переглядів:613   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Гідно відзначили День визволення міста.

Біля Меморіалу Слави в Люботині 29 серпня відбувся мітинг, присвячений 71 річниці визволення міста від німецько- фашистських загарбників. З привітанням до присутніх звернувся Люботинський міський голова Володимир Олексійович Теличко. «29 серпня 1943 року над нашим містом було піднято переможний стяг-сказав він. З того часу ми свято відзначаємо цю дату,навічно вписану в історію Люботина. Героїзм наших воїнів назавжди залишиться в пам'яті люботинців.Роки все більше віддаляють нас від тих драматичний подій, та пам'ять про наших земляків, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни вічно житиме в наших серцях. В нашому місті зовсім мало залишилося ветеранів, які пам'ятають жахи воєнних років». Володимир Олексійович побажав ветеранам міцного здоров'я, довгих років життя, тепла, благополуччя, мирного неба.

Народний депутат України Володимир Михайлович Кацуба, який прибув на мітинг, щиро привітав люботинців з Днем визволення міста,згадав визволителів  і тих, хто кував Перемогу в тилу. Подякував молодь за патріотизм і любов до Батьківщини та надійне  продовження традицій ветеранів. Володимир Михайлович  запевнив ,що справи ветеранів  в надійних руках молоді. Ветерани Великої Вітчизняної війни вистояли і перемогли ворога. Ми теж переможемо!  Сподіваюсь, що скоро настане мир, вірю у прекрасне майбутнє України.

Рішенням загальних зборів громадської організації «Майбутнє будуємо разом» почесною відзнакою «Патріот України» Володимир Кацуба нагородив : учителя Люботинської ЗОШ №6 Тамару Павлівну Гаркавенко, начальника Люботинського відділу освіти Валерія Васильовича Стрілець, голову громадської організації  товариства охорони  культурної спадщини та природного середовища Володимира Дмитровича Гостєва та Люботинського міського голову Володимира Олексійовича Теличко.

  В своєму виступі голова Люботинської міської ветеранської організації Валентина Олексіївна Іволгіна сердечно привітала всіх присутніх зі святом ,побажала миру на землі, найскорішого закінчення нікому не потрібної війни.

-Щорічно ми приходимо на це святе місце,щоб поклонитися пам'яті тих, хто віддав своє життя ,звільняючи наше місто. Я вірю в те, що сучасне покоління обов'язково збереже ці величні і героїчні традиції воєнного часу. Користуючись нагодою ,Валентина Олексіївна подякувала тим людям, які завжди допомагають і турбуються про наших ветеранів. Це народний депутат України В.М.Кацуба, обласний депутат ,начальник Південної залізниці Микола Григорович Уманець, Люботинський міський голова В.О.Теличко, обласний депутат Леонід Іванович Лазуренко, депутат міської ради, Почесний громадянин міста Олександр Сергійович Нечипуренко. Завдяки їх турботам і допомозі ветерани відчувають себе захищеними і потрібними.

Присутні на мітингу пом'янули всіх загиблих скорботною хвилиною мовчання.

Відбулося урочисте покладання квітів до пам'ятника воїнам ,що загинули в роки Великої Вітчизняної війни.

 

         Микола Пархоменко – керівник прес-центру Люботинської ветеранської організації.

 

 

 

Гідно відзначили День визволення міста

 

 

Гідно відзначили День визволення міста

 

 

 

Гідно відзначили День визволення міста


 




 Навстречу 70-ти летию Великой Победы
Автор: Svetlana   Додано: 4 серпня 2014   Переглядів:798   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Навстречу 70-ти летию Великой Победы.

Их с каждым годом становится все меньше.

«И не их в том вина, что они постарели, потускнели глаза, и согнулась спина. 

Они же брали Берлин и себя, не жалея, отдавали все, что могли,  до конца!». 

Гордость нашего города  и яркий пример для подражания  -  ветераны Великой Отечественной войны.

Так хочется, как можно дольше, запомнить их имена, их лица, их героическую жизнь!

 

    Галина Федоровна Папырина родилась 24 апреля 1923 года в Калининской области, город Старица. В 15 лет семья переехала в г. Москву, где Галина Федоровна закончила фельдшерско-акушерскую школу. Война прервала все мечты, все планы, разрушила надежды.  С первых дней Великой Отечественной войны  она была призвана на фронт в железнодорожную часть.  Беларусский фронт.  Работа в госпитале. Вспоминает: « Было несчетное количество  раненых,  столько крови, стонов, криков. Работать приходилось сутками,  без отдыха и сна. Многих удалось вернуть в строй, но до сих пор не забываются глаза,  просящие о помощи». Затем был Кенинсберг. Война закончилась для Галины Федоровны в Японии. На войне она познакомилась с Михаилом Александровичем Папыриным, который служил в железнодорожных войсках.  Они    прошли по жизни, рука об руку, 68 лет.  В этой жизни было много всего – и война, и послевоенное строительство, и голод, и потери. Но самое главное – свою любовь и преданность – они пронесли через всю жизнь. Воспитали двух сыновей. Дождались внуков и правнуков. После войны Галина Федоровна работала фельдшером в Доме отдыха « Медик» г. Люботин и 23 года в лицее железнодорожного транспорта, заведующей здравпунктом.   Она награждена многими орденами и медалями. Но наиболее дорога ей медаль « За отвагу». Сегодня она рассказывает нам о своей жизни, о том, что  одиноко ей без Михаила Александровича и о том, что годы войны  оставили на сердце рубцы  горечи и боли.   

 

       Николай Васильевич Зайцев   родился 27 ноября 1919 года в г. Махачкале в многодетной семье. Окончив 8 классов, обучался в железнодорожном ФЗУ в Минеральным Водах. Практику проходил в Люботинском депо. По окончании училища работал помощником машиниста паровоза. В первые дни войны добровольцем вступил в Красную Армию. Был направлен в Буйнакское горно-стрелковое училище. По окончании в звании лейтенанта был направлен в стрелковую дивизию Брянского фронта. Там он познал  тяжелейшие испытания:  яростные атаки врага, постоянные артиллерийские обстрелы.  Не хватало оружия, патронов, еды, обмундирования.   Затем была Курская битва. Из воспоминаний ветерана:

 « От взрыва бомб, мин и снарядов, от дыма  горящих домов  - ничего не было видно. Земля содрогалась и горела. Это был настоящий ад».   После Николай Васильевич  принимает участие в освобождении Варшавы и других населенных пунктов Польши. По состоянию здоровья, получив тяжелые ранения, пережив многочисленные операции, демобилизуется в 1946 году из Прикарпатского военного округа.  Награжден орденами  Красного знамени, Богдана Хмельницкого, Отечественной войны 1 и 2 степени, 17  медалями и польскими наградами.

  После войны он возвратился в г. Люботин, работает на разных должностях.  Много лет руководил организациями общепита, Дорбуфета.  Активно участвовал  в общественной жизни города  и ветеранской организации. 57 лет прожил со своей женой. Построили дом, воспитали сына, посадили большой сад. У ветерана три внука и два правнука.  Его сын и невестка работники Южной железной дороги. И сегодня Николай Васильевич живо интересуется жизнью города и жизнью страны.

 

   Николай Андреевич Рубан  родился 31 декабря 1920 года в селе Гиевка ( ныне окраина Люботина),  в семье работников железнодорожного транспорта. В 1938 году после окончания школы поступил в Харьковское артиллерийское училище, где был в числе лучших курсантов по боевой и политической подготовке. После успешного окончания училища в 1940 году молодой лейтенант был направлен в Одесский военный округ. Там он  встретил войну и вместе со своей батареей вступил в смертельную схватку с врагом.

 Был тяжело ранен. Позднее Николай Андреевич, как опытный командир, был направлен из Южной Украины на северо-западный участок фронта.   И на каких бы участках фронта не оказывался Николай Андреевич, везде проявлял мужество и героизм, выдержку и смелость. В 1946 г. он демобилизовался по состоянию здоровья и возвратился в родной Люботин. Поступил в Харьковский институт механизации и электрификации сельского хазяйства. После окончания которого, 20 лет работал главным инженером учебно-опытного хозяйства

  «Коммунар» и столько же инженером на Люботинской птицефабрике. За боевые и трудовые заслуги ветеран войны и труда , инвалид 1 группы, полковник в отставке Н.А. Рубан награжден орденами Отечественной войны 1- й и 2 –й степени, Богдана Хмельницкого, более 20 медалями, грамотами и благодарностями. Несмотря на свой почтенный возраст, Николай Андреевич, по - прежнему в строю, теперь уже в ветеранском. Почетный гражданин г. Люботин, председатель  городской организации инвалидов Великой Отечественной войны, член совета организации ветеранов г. Люботин.

 

      Алексей Семенович Теличко –  родился 16 марта 1926 года в Люботине. Война застала его еще совсем мальчишкой. В 17 лет он и женился, и на фронт попал. Шел  1943 год. А до 1943 года успел побывать в плену у немцев.  Вместо матери он поехал копать противотанковые рвы. Три месяца копали.  Слякоть, грязь, холод и голод  – все это пришлось испытать.  Алексей Семенович вспоминает: « Немцы пришли неожиданно, заставили всех вылезти и выстроиться в колоны. Погнали через поле, по грязи, в Полтаву, в лагерь.  Каждый день приводили пленных. Каждый день  расстреливали офицеров. Страшно было на это смотреть. Но страх проходит, на смену приходит привычка.   Потом немцы отпустили женщин и детей».  Позднее  Алексей Семенович  овладел наукой саперов и его взяли в 17 Гатчинскую штурмовую инженерно- прорывную бригаду.    Алексей Семенович рассказывает о некоторых событиях войны, о том, что  невозможно ни забыть, ни осознать. « Мы ворвались в Данциг. Был там какой-то институт, куда свозили пленных и … из них варили мыло. Страшно поверить, но я своими глазами видел эти чаны, гильотину.  От того ужаса темнело в глазах.  Не могу до сих пор без содрогания рассказывать об этом. Но надо говорить, чтобы никогда не возникало сомнения о жестокости  и зверстве  фашистов, об ужасах войны». 

    Алексей Семенович  дошел до Берлина, брал Бранденбургские ворота и дворец Вильгельма. Война закончилась.  Но служба продолжалась до 1950 года. Потом работа на железной дороге – машинистом передвижных электростанций, возглавлял 8 лет профсоюзный комитет.  Они с супругой воспитали 2-х сыновей. Дождались внуков.  Он и сегодня  в строю. Проводит уроки мужества в школах, выступает на митингах. Старается передать правду истории, правду о  войне. Руководствуется до сих пор принципом « Береги совесть – все остальное совесть сама сохранит». 

 

          Это всего лишь четыре ветерана Великой Отечественной войны, четыре, на тот период, обычных жизни.  Но общаясь с ними,  понимаешь, как много в каждом из них  тепла   и огромной любви к своей земле, к своей  Родине.  И испытываешь чувство гордости за них! Не сломила их эта война!   Ведь   до сих пор их догоняют пули и осколки, но не осталось на  душе ни злобы, ни жестокости, ни жадности. 

Живите долго, дорогие наши!

 

Председатель Люботинской городской

организации ветеранов

В.А. Иволгина




 Вірно служать людям похилого віку
Автор: Svetlana   Додано: 29 липня 2014   Переглядів:707   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

   22 липня 2014 року в приміщенні територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Люботинської міської ради  відбулася урочиста подія, присвячена 25-річчю з дня відкриття відділення соціальної допомоги вдома одиноким та непрацездатним громадянам.

Гостями урочистого заходу були: люботинський міський голова Володимир Олексійович Теличко, голова Харківської обласної організації профспілки працівників соціальної сфери України Людмила Володимирівна Пластун, директор територіального центра Московського району м. Харкова Ірина Пантелеївна Мироненко, голова Люботинської міської ради ветеранів Валентина Олексіївна Іволгіна, заступник начальника управління соціального захисту населення Ольга Анатоліївна Горбунова.

    На протязі 25 років була і залишається незмінним директором терцентру Галина Вікторівна Бондар. І цього дня вона привітала гостей, трудовий колектив з 25 річчям заснування відділення соціальної допомоги вдома. Нелегкий шлях пройшли ми з трудовим колективом, волонтерами. Обсяг проведених робіт у нас об’ємний. Прикладом може бути півріччя цього року, коли було надано 26305 послуг вдома непрацездатним громадянам. Галина Вікторівна відзначила подяками працівників терцентру, які працювали тут більше 20 років. Серед них: Олена Миколаївна Бутенко, Світлана Миколаївна Бондаренко, Олена Миколаївна Іванова, Наталія Петрівна Гладкіна, Ірина Миколаївна Молчанова.

  Міський голова В.О.Теличко високо оцінив роботу директора терцентру і трудового колективу. За багаторічну, плідну працю, вагомий внесок у розв’язанні проблем соціального захисту громадян міста, сумлінне виконання професійних обов’язків вручив директору терцентру  Г.В. Бондар  почесну грамоту. Порадували своїм подарунком Л.В. Пластун і І.П. Мироненко вручили колективу мікрохвильову піч.

   Голова Люботинської міської ветеранської організації В.О.Іволгіна привітала ювілярів зі святом, подякувала їх за тісні, дружні зв’язки з ветеранською організацією міста.

    З чудовою концертною програмою виступив колектив волонтерів терцентру ансамбль «Чарівниці». Наостанок  міський голова В.О. Теличко побажав успіхів у служінні людям похилого віку.

 

Микола Пархоменко-керівник прес-центра

Люботинської ветеранської організації