Благодарность
Автор: Svetlana   Додано: 25 січня 2018   Переглядів:24   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Организация ветеранов Украины г. Люботина благодарит за подписку на газету «Слово ветерана»:

-мера г. Люботина Лазуренко Леонида Ивановича – 31 эк.

-директора фирмы «Лазурит» Кривонос Яну Леонидовну – 20 эк.

-директора завода Продтовары Кокорина Александра Ивановича – 20 эк.

-директора ЧП Терекон Охотникова Александра Евгеньевича – 20 эк.

-директора ДПМПД Ежевый Евгения Анатольевича – 10 эк.

-директора Караванского завода кормовых дрожжей – Гладуха Владимира Николаевича – 10 эк.

-депутата городского совета г. Люботина Ткаченка Петра Александровича – 5 эк.

 

С уважением председатель организации ветеранов Украины г. Люботина

Сергей Котыхин

 




 На 92 –му році пішов з життя участник бойових дій Олексій Семенович Теличко
Автор: Svetlana   Додано: 16 січня 2018   Переглядів:92   Категорія - [Головна, Організація ветеранів]
 

 

 

Люботинська міська рада, виконком Люботинської міської ради та організація ветеранів України міста Люботина з сумом повідомляє про те,

що 14 січня 2018 року, на 92 році

пішов з життя видатний люботинець, учасник бойових дій,  

Теличко Олексій Семенович.   

 

Все життя він присвятив служінню народу.

В 1943 році,  17 річним юнаком Теличко О. С. пішов на фронт. Дійшов до Берліна, брав палац Вільгельма, Бранденбурзькі ворота. Після закінчення війни його служба продовжувалася до 1947-го року.

У мирні роки Олексій Семенович багато сил віддав праці на залізниці – працював бригадиром, майстром,

машиністом пересувних електростанцій. На Південній залізниці пам’ятають Олексія Семеновича і пишаються своїм ветераном. На його залізничному кітелі було багато нагород за ратну та мирну працю. Серед них ордени Слави ІІІ ступеня, Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалі «За бойові заслуги», «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною».

 

Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким покійного.




 Нелегкий життєвий шлях
Автор: Chekardina   Додано: 9 січня 2018   Переглядів:39   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Нелегкий життєвий шлях

Нелегкий життєвий шлях

 

Іван Ілліч Лебідь народився в селі Черемушна Валківського району Харківської області 28 грудня 1932 року в сім'ї звичайних селян.

До 1941 року навчався в Черемушанській школі.

Звістка про Другу світову війну припинила подальше навчання.

За зброю взялися всі: селяни, робітники, інтелігенція - кращі сини і дочки своєї Батьківщини.

Далі розповідає про себе та батьків сам Іван Ілліч Лебідь:

«В роки Другої світової війни наше село Черемушна було повністю окуповане німецькими загарбниками.

У Черемушні і навколишніх селах діяв партизанський загін, який не давав спокою окупантам.

У воєнні роки батька було призвано до лав Червоної армії. Під Дніпропетровськом він потрапив у німецький полон. До матері надійшла звістка про те, що її чоловік перебуває в німецькому полоні в місті Кривий Ріг. Два рази з Черемушної до Кривого Рогу мати ходила пішки з надією визволити батька з полону. Кожного разу вона просила німецьких офіцерів відпустити мого батька. І останній похід був самим результативним. Їй довелося обманним шляхом, буквально з під носа німецьких охоронців, викрасти полоненого чоловіка.

В нашому селі німці жили в будинках, які ще не встигли спалити. А нам - звичайним селянам, доводилося переховуватися в окопах. Особливо переховувалися чоловіки, яких німці зразу ж вбивали, якщо впіймають. Жінок та дітей німці ображали, але не вбивали.

З будинків, які стояли недалеко від окопів, в яких ми переховувалися, було чути невнятні  пісні захмілівших окупантів. Одного ранку вони прийшли й до нас. З одного окопу витягли батька, матір, мене, з іншого, що був поруч – мого дядька, його дружину з дітьми і разом з іншими селянами нас повели до лісу де знаходився німецький штаб…

По дорозі до лісу мати мені прошепотіла: «Від батька ми нікуди навіть на крок не відійдемо. Будуть розстрілювати, то нехай заодно і нас. Все одно нам без нього не жити.». І я поглянувши на матері в очі зрозумів, що це все, ми йдемо помирати. Але гітлерівцям не вдалося нас розстріляти. В той момент коли нас вели до лісу, міна впала прямо під ноги німецького офіцера, який йшов попереду нас. Німецький офіцер загинув відразу ж на місці, а ми залишилися живими. Чи таке співпадіння, чи доля, але ця міна врятувала наші життя…

Уже в 1943 році в Черемушній стали відчутні наступи Червоної армії на фашистських загарбників. Німці поспішно готувалися відступати.  

Важким і тернистим був шлях до цього світлого дня... Всі хати в селі були спалені, сільське населення було повністю розграбоване німецькими загарбниками.

Через півроку після звільнення з полону, батька знову було призвано до лав Червоної армії. Він служив у Харкові, брав активну участь у відбудові мостів міста. В 1977 році батько помер.

Багато різних злочинів на совісті фашистських катів та їх поплічників, що вони скоїли в часи окупації. Досі про це пам’ятають корінні жителі Черемушної.

Не минуло лихо й нашої сім'ї. Відступаючи окупанти вщент спалили нашу хату і всі забудови, що були в дворі. Забрали все, що роками наживали мої батьки не залишивши навіть шматка хліба.

Зранена і спалена земля з нетерпінням чекала дбайливих господарських рук…».

Перші повоєнні роки порадували всю громаду. Байдужих не було. Навіть малі діти працювали в полі. Іван Лебідь з ранніх років працював в колгоспі села Черемушна: пас корів, був погоничем коней у жатці, збирав колоски, працював на різних сільськогосподарських роботах.

В 1949 році сім’я переїхала на постійне місце проживання до міста Люботина.

Тут Іван Лебідь і продовжив навчання у школі. 

В рядах Радянської армії довелося служити в морфлоті Кронштадта. При проходженні чергового медичного огляду, медичною комісією був визнаний непридатним для подальшої служби. Іван Лебідь був переведений на будівництво до міста Ленінград.

Після закінчення військової служби понад 20 років відпрацював на Харківському турбінному заводі машиністом тепловоза. В Люботині працював електриком та радистом Люботинського радіовузла. Загальний стаж роботи 36 років.

Іван Ілліч - ветеран праці, разом з дружиною Галиною Марківною виховали двох дітей, мають двох онуків.

Голова Люботинської ветеранської організації Сергій Іванович Котихін від імені Люботинського міського голови Леоніда Івановича Лазуренка та від імені Ради ветеранів України м. Люботина щиро привітав Івана Ілліча з 85-тирічним ювілеєм. Побажав міцного здоров’я, невичерпної життєвої енергії, щастя та оптимізму. «Хай збудуться Ваші мрії, задуми і сподівання, а бадьорість духу, добрий настрій і життєва наснага залишається з Вами на довгі роки!» - побажав Сергій Іванович.

 

 

На знімку С.І. Котихін і І.І. Лебідь

 

М. Пархоменко – керівник прес-центру

РОВ м. Люботин  

 




 Л. Кучерява - «виспівує і вимальовує» красу, що її оточує
Автор: Chekardina   Додано: 4 січня 2018   Переглядів:100   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Л. Кучерява - «виспівує і вимальовує» красу, що її оточує

 

Кожна людина носить в собі Божу іскру. Талант. Однак, проявити його, показати світові може не кожен. Чи то обставини так склалися, чи то брак часу або ресурсів. Кучерява Лідія Марківна не з таких. Не нарікаючи на обставини, вона «виспівує і вимальовує» красу, що оточує. І щедро дарує людям.


Палали соняхи яскраво,

 Жовтіли  сонцем пелюстки.

Легенький вітер кучеряво,

Торкався квітів залюбки.

 

Л. Кучерява - «виспівує і вимальовує» красу, що її оточує

 

Про осінь багато писали,

Поезій, романів, пісень.

Чудові пейзажі втішали

Художників в сонячний день.

А як не писати про неї?

Ліси, мов палітра ясна.

 І осінь крокує землею,

Золотава, барвиста вона.

 

Л. Кучерява - «виспівує і вимальовує» красу, що її оточує

 




 ПОДЯКА
Автор: Svetlana   Додано: 29 грудня 2017   Переглядів:39   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

       Координаційна Рада громадської  організації Люботинське товариство інвалідів «Союз Чорнобиль України», учасники ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, сім’ї чорнобильців м. Люботина щиро вітають Люботинського міського голову Л.І.Лазуренка, заступників міського голови О.В.Іващенка та В.В. Рубана, секретаря Люботинської міської ради В.І.Гречка, працівників відділів Люботинської міської ради з Новорічними та Різдвяними святами та зичуть міцного здоров’я, здійснення професійних планів, особистих бажань. Нехай Новий рік принесе вам добробут, благополуччя, родинне тепло та злагоду, щирих друзів, повагу й любов рідних, близьких вам людей.

Голова Люботинського громадської  організації Люботинське товариство інвалідів «Союз Чорнобиль України»

                                                                                         М.В.Глущенко

 




 Поздоровлення
Автор: Svetlana   Додано: 28 грудня 2017   Переглядів:36   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Поздоровлення




 22 грудня були підведені підсумки роботи Ради ветеранів Люботинського вузла
Автор: Svetlana   Додано: 27 грудня 2017   Переглядів:45   Категорія - [Головна, Організація ветеранів]
 

22 грудня були підведені підсумки роботи Ради ветеранів Люботинського вузла.

   Присутні були голови первинних організацій вузла. Запрошено було депутата міської ради Бабенко В.П., голову ради ветеранів РПЧ-4 - Карнаух І.В., і Голова Ради ветеранів станції Люботин Дудник Н.С., поділилися досвідом роботи, намітили план роботи на наступний рік.

22 грудня були підведені підсумки роботи Ради ветеранів Люботинського вузла

   У грудні місяці відмітили дні народження голова ради ветеранів відділкової лікарні станції Люботин Федяй Г.Я., голова ради ветеранів станції Мерчик Бабенко К.І., Голова ради ветеранів РПЧ-4, Карнаух І.В., яким депутат міської ради Бабенко В.П. вручив квіти та побажав міцного здоров’я.

  Головою міської Ради Лазуренко Л.І. та головою міської ради ветеранів Котихіним С.І. були поздоровлені всі члени нашого вузла.

Голова ради ветеранів Люботинського вузла Охотнікова Г.Ф.




 Зустріч ветеранів зі школярами
Автор: Svetlana   Додано: 26 грудня 2017   Переглядів:51   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Зустріч ветеранів зі школярами

    При Люботинській загальноосвітній школі №4 працює клуб «Цікаві зустрічі». До нього приходять дітки різних класів з тим , щоб зустрітися  з ветеранами війни, які в спромозі розповісти про різні події та факти з пережитого, бачили багато на своєму шляху і охоче поділяться своїми спогадами. 

Зустріч ветеранів зі школярами

   На цьогорічне свято День збройних сил України організаторами проведення зустрічі були: заступник директора з виховної роботи  Вікторія Олексіївна Шульженко, класні керівники, голова Люботинської ветеранської організації Сергій Іванович Котихін, голова ветеранської організації  по роботі з молоддю Галина Василівна Трофимова.  До присутніх  з короткою промовою звернувся Сергій Іванович:

    Шановні освітяни, школярі! Насамперед щиро вітаю Вас з Днем збройних сил України і повідомляю , що ветерани Другої світової війни  передали естафету нам, ветеранам праці, дітям війни. Це тому ,що ветеранів бойових дій  в нашому місті залишилося всього 9 чоловік. В сьогодні, на цю зустріч запрошений один із них, ветеран бойових дій, люботинець, старший лейтенант Олександр Іванович Голіков. Також на зустріч запрошено Пархоменко Миколу Дмитровича, який є дитиною війни, Почесним громадянином міста Люботин, членом Національної спілки журналістів України, керівником  прес-центру РОВ міста Люботина.

Слово надається ветеранові Другої світової війни, ветерану праці О.І.Голікову.

- Народився я на Сумщині 14 травня 1927 року. Після закінчення 8 класів працював у колгоспі «Гігант».19 листопада 1944 року був призваний на військову службу в 49-й стрілково – зенітний  полк , що базувався у місті Кунгур, що не Уралі. В січні 1945 року після прийняття присяги був направлений на Перший Далеко - Східний фронт в Манжурію в склад 5 армії окремо зенітно – кулеметну роту. Довелося брати участь у боях проти японських імперіалістів і розгромі в Манжурії  квантунської армії.  По закінченні бойових дій, на станції Чачанза нас приєднали до окремого 168 зенітно – кулеметного девіз іона. Служив командиром взвода в званні старший сержант. В 1951 році закінчилася для мене військова служба, розпочалась трудова діяльність. Багато років трудився в Локомотивному депо станції Люботин. На початку кочегаром на паровозі  потім машиністом парового крана. Груди старшого лейтенанта прикрашають нагороди  орден Вітчизняної війни, медалі «За мужність», «За перемогу над Японією», «За перемогу над Германією» та 15 ювілейних медалей.

Далі слово надається Пархоменко М.Д:

- Життєвий шлях мій почався в селі Очеретувате, Семенівського району, Полтавської області де я народився 15 серпня 1936 року. Разом з батьками діти війни були свідками, як німецькі солдати  підпалювали хати, школи, клуби, знищували патріотів. На все життя запам’яталися йому 1946-1947 роки, коли  помирали заморені голодом односельці. В 16 років вступив до Харківського залізничного училища №3, після закінчення якого працює слюсарем по ремонту паровозів 4-го розряду в паровозоремонтному депо станції Дьома, Уфимської залізниці. В 1957 році був призваний у ряди Радянської Армії де здобув професію шофер – електромеханік. Пісдя закінчення служби повертається в своє рідне село, працює там радистом колгоспного радіовузла. В 1963 році разом з дружиною переїздить на постійне місце  проживання  до Люботина. Журналістську роботу розпочав в 1984 році в Харківській районній газеті  «Трибуна трудящих» редактором відділу фотоілюстрацій. За 25 років у газеті було опубліковано близько 6000 фоторобіт, зроблено понад 20 персональних фотовиставок. Ось декілька головних відзнак і нагород Миколи Дмитровича медаль «За освоєння цілинних і залежних земель», знак «Переможець соціалістичного змагання», медаль «Ветеран праці» і багато Почесних грамот.

Гості відповіли на багато чисельні запитання учителів та учнів. По закінченню зустрічі  ветеранам було вручено квіти.

 

                          Галина Трофимова – голова ветеранської організації по роботі з молоддю




 З повагою до ліквідаторів
Автор: Svetlana   Додано: 26 грудня 2017   Переглядів:32   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

З повагою до ліквідаторів

14 грудня 2017 року біля пам’ятного знака «Пам’яті жертвам Чорнобильської катастрофи ХХ – віку» в місті Люботині відбувся мітинг  з нагоди 31- річниці Чорнобильської аварії. Відкриваючи мітинг Люботинський міський голова Леонід Іванович Лазуренко в своїй промові зазначив:»Такої катастрофи як на ЧАС не було у світі, Понад 200 тисяч чоловік отримали  високу дозу опромінювання. Вже загинуло понад 60 % ліквідаторів, які приймали  участь у ліквідації аварії в перші дні. Із районів охоплених катастрофою до нашого міста було направлено 24 переселенця. За роки після аварії в Люботині померло  понад 40 чоловік  ліквідаторів, 36 залишилися інвалідами. Всього у нашому місті 156 люботинців мають статус чорнобильців, з них 36 дітей. Леонід Іванович  від усієї громади міста і себе особисто  подякував тим чорнобильцям , які ціною свого життя , свого здоров’я врятували нашу державу  і весь світ від наслідків чорнобильської катастрофи.

Хай більше ніколи не повториться зловіще лихо  Чорнобиля, а тим хто пішов із життя  - вічна пам’ять. Велика подяка  Вам  за подвиг  , який Ви  здійснили в 1986 році . Жителі нашого міста  і всієї крахни гордяться тим , що  у нас є такі герої , що в любих обставинах готові на захист. Тому бажаю всім Вам здоров’я, щастя, миру, добра  і всього найкращого. 

З повагою до ліквідаторів

За активну громадську позицію  і значний особистий внесок  в забезпечення  діяльності  Люботинського товариства «Союз Чорнобиль України» Л.І. Лазуренко  вручив подяки  чорнобильцям  Володимиру Олексійовичу Козирь, Миколі Андрійовичу Мінченко, Юрію Тимофійовичу Бєда, Миколі Володимировичу  Тимченко. У виступах взяли участь : голова Люботинської організації «Союз Чорнобиль України»  Микола Володимирович Глущенко, голова  Люботинської ветеранської організації Сергій Іванонович Котихін, переселенка  Валентина Миколаївна  Семенова. Від усіх виступаючих  були щирі подяки  Леоніду Івановичу  за те, що  він на постійній основі, враховуючи усі фактори , вирішує любі питання.  Допомагає словом і ділом ліквідаторам , організації «Союз Чорнобиль України»   ветеранам  Люботинської  міської  ветеранської організації , воїнам Афганцям, воїнам АТО і іншим. Голова Люботинської організації «Союз Чорнобиль України» М.В.Глущенко під бурхливі оплески вручив Л.І.Лазуренку Похвальну грамоту.  Вшановується пам’ять всіх хто загинув  в наслідок Чорнобильської катастрофи, хвилиною мовчання. Відбулося урочисте покладання квітів  до пам’ятного знака  жертвам Чорнобильської катастрофи.

 

                                  Микола Пархоменко – керівник  прес-центра

                                   РОВ м. Люботина




 Про тих хто поруч
Автор: Svetlana   Додано: 26 грудня 2017   Переглядів:41   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Людина з великим серцем.

На нелегку долю Олександра Івановича Сорокіна жителя Люботина випали тяжкі випробування  ( голод, Друга світова війна, зледенне повоєння нелегка праця в локомотивному  депо Люботин, під кінець свого довгого віку взятися за працю волонтера. Народився Олександр Сорокін 20 серпня 1925 року в м.Люботин. До початку Другої світової війни , в 1941 році закінчив 7 класів. Перебуваючи в Люботині був свідком того, які злодіяння  і « нові порядки» встановили німецькі загарбники під час окупації. Ось декілька епізодів з його спогадів. Озвірілі негараздами на фронтах німецькі солдати доставляли на Люботинський цегельний завод  чоловіків, передавали в руки гестапівців, звідти  шикували  їх в колони  і супроводжували озброєні автоматами  до села Одринка. В колоні був і я  та декілька моїх товаришів. На підході до Одринки колона розтяглася , охоронці розслабилися отут я і мої два товариша  вирішили втекти з колони. Використавши цей момент   нам вдалося вскочити в кущі, завмерти  поки пройде колона В подальшому  усіх чоловіків  змусили копати канави . Всіх полонених було розстріляно  і загорнуто землею. Уже на звільненій території  на звільненій території  Нової Баварії  в квітні 1944 року  ми з однокласниками  звернулися до адміністрації  танкового заводу з проханням  прийняти нас на роботу по відновленню підприємства. Нас з задоволенням прийняли навіть дали відстрочку від служби в армії.

 Було бажання  навчатися і Олександр Сорокін  вступив до Люботинської технічної школи. Після закінчення  отримав спеціальність помічника машиніста  працював кочегаром на паровозі. Поїздом Люботин – Полтава  доставляли ешелони з боєприпасами для фронту. Після перекомісії  був переведений в електроцех де освоїв нову спеціальність  слюсар-електромонтер універсал. Пропрацював в депо 42 роки.

У 1991 році Олександр Іванович почув по радіо  повідомлення про те що Харківська школа-інтернат сліпих дітей потребує допомоги  від населення.  Сорокін негайно поїхав у цей заклад . Там він познайомився з восьмикласницею Танею і другокласником Денисом. Діти були з тяжкими долями і нелегкими характерами. Він взяв шефство над ними, привозив їм подарунки, запрошував на канікули до себе додому. Таню називав донькою, а Дениса онуком. З часом школі-інтернату було присвоєно статус гімназії. Олександр Іванович допомагав  цим  дітям  до закінчення закладу. Денис після вдалої операції  в Москві  повернувся до Харкова . При зустрічі з О.Сорокіним він сказав: «Дедушка  я уже хорошо вижу!». Обійняв і поцілував  свого рятівника. А згодом приїхала з Дніпра його матуся і забрала додому . Таня по закінченні гімназії, з відзнакою, отримала квартиру, продовжила навчання у вузі для дітей з вадами зору. У свої 92 роки Олександр Іванович  є активним волонтером , всебічно надає допомогу воїнам АТО, проводить активну роз’яснювальну роботу  серед населення  з метою волонтерської діяльності.  Як тільки зможу допомагаю, це ж наші діти воюють, а по моєму віку то й онуки та правнуки . Вони платять велику ціну  - жертвують своїм життям і здоров’ям . Я всім кажу : не  будьмо байдужі , допомагаймо! Так шкода хлопців, аж серце розривається. Особисто мені нічого не шкода для наших воїнів.

 

                                  Микола Пархоменко – керівник прес-центру

                                  РОВ м. Люботин