ВОГОНЬ СКОРБОТИ В СЕРЦІ НАВІКИ
Автор: Chekardina   Додано: 1 грудня 2017   Переглядів:59   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

ВОГОНЬ СКОРБОТИ В СЕРЦІ НАВІКИ

З наближенням Дня пам’яті жертв голодомора 1932-1933 років в приміщенні читального залу Люботинської центральної бібліотеки провідним бібліотекарем  Тетяною Володимирівною  Лебідь

та бібліотекарем Оленою Володимиріною Сошневою провели  історичний екскурс «Вогонь скорботи в серці навіки»,  з членами ради  ветеранів Люботинської міської ветеранської організації .

     Напередодні 85 річниці голодомору у Пам’ятного знака біля центральної бібліотеки  було проведено мітинг –реквієм «Великі твої жертви Україно». Підчас голодомору  в Україні вимерли цілі сім’ї. цілі родини. Голодомор 1932-1933 років  був геноцидом  українського народу в наслідок якого  загинуло   до шести мільйонів чоловік. Голодомор 1932-1933. 1946-1947 років безжалісно косили людей  у кожному місті. Кожному селі, Голодомор - всього лиш одне слово . але волосся підіймається  з чола і постать голодних. очманілих  неначе ведуть до насту забуття.

Голодомор приніс не тільки страждання і смерть, він посіяв страх серед людей. Тільки чистий спогад і чиста пам’ять  про всіх полеглих здатна  звільнити нас від мороку минулого.

Виступаючий на мітингу-реквієм секретар Люботинської міської ради Володимир Іванович Гречко насамперед подякував за те , що прибули  до пам’ятного знака з тим щоб вшанувати 85-ту річницю страшної трагедії  яка спіткала  жителів України. Багато сімей не обійшло це лихо – сказав Володимир Іванович.

- З великою увагою я слухав свою баб ушку, яка зі слізьми на очах  розповідала про голод, як все відбувалось. Люди дорослі і діти  пухли, слабнули, падали на ходу,  непритомніли від постійного голодування. Давайте в знак пам’яті  про загиблих людей покладемо квіти . Світла їм пам’ять.

Навесні 1933 року , коли пробудилася  зелень і всі перейшли  на «підніжний»  корм для багатьох ця весна стала  останньою. Зголоднілий організм не витримував будь якого переїдання і люди вмирали в страшних муках.

На мітингу-реквієм слово надали учням Люботинської  гімназії №1. Декілька рядків з їх виступу:

- Сьогодні ми учні цього учбового закладу торкаємося самого трагічного життя нашої України, її чорної сторінки. То був страшний голод, якого не знала земля. Пам’ять про голодомор намагалися стерти , але вона жива. Багатомільйонний  Український народ  заслуговує великої поваги і пошани.

Пам’ятником жертвам голодомору хай буде наша  пам’ять про минуле і майбутнє ставлення до Національної трагедії , що спіткала наш народ. Тож запалимо  свічки і нехай  їх світло буде нашою даниною  всім тим,  хто  пішов навіки від нас в 1932-33 роках. Світла їм пам’ять і вічний спокій.

Прости нас народе змордований, царство небесне вашим душам – невинно загубленим.

Пам’ять  про загиблих в роки голодомору вшановується хвилиною мовчання.

Покладаються квіти  до Пам’ятного знака жертвам голодомору від Люботинського міського голови Леоніда Івановича Лазуренка,  Люботинської  міської ради, учасників бойових дій, моторо – вагонного депо Люботин, освітян, ветеранської організації, медичних закладів, партійних організацій, жителів міста.

 

 

                                                  Миколо Пархоменко – керівник  прес- ценра

                                                  РОВ міста Люботина

 

ВОГОНЬ СКОРБОТИ В СЕРЦІ НАВІКИ

 




 «День Волонтера»
Автор: Svetlana   Додано: 28 листопада 2017   Переглядів:158   Категорія - [Головна, Відділ культури, Організація ветеранів]
 

Милосердя, доброта... Ще з давніх часів благодійність була традицією нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалось допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному,захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого. Доброта та милосердя – це милість людського серця, розуміння, м’якість, співчуття, ніжність, любов та жалісливе ставлення до людей. Це не слабкість, а сила, тому що доброта та милосердя властиві людям, які здатні прийти на допомогу. Соціально-економічна ситуація в Україні, події на майдані та неоголошена війна на сході змусила пересічних українців по-новому поглянути на власну громадянську позицію та сприяла високому розвитку самоорганізації, волонтерства та благодійності в країні.

«День Волонтера»

28 листопада в центральній бібліотеці відбулись збори міської організації Ради Ветеранів України,  присвячені міжнародному Дню волонтера. З вітальним словом до присутніх звернувся голова міської організації Ради Ветеранів України Котихін С.І, а музичним подарунком став виступ Любові Сухіної.

Волонтерська діяльність має неоціненне значення, тільки добро збереже чарівний світ нашої рідної землі. На ньому тримається все людство! Коли кожен із нас буде добрим і милосердним, справедливим, щирим, буде жити за правилами людяності і добра, наше спільне життя і майбутнє буде щасливим і прекрасним. А наша рідна Україна стане багатою і незалежною державою, де в першу чергу будуть піклуватися про людину, її добробут. Велике починається з малого… Тому ми закликаємо всіх: будьте щедрі серцем в ім’я добра і милосердя! Нехай не зачерствіють ваші душі, відкрийте свої серця для добра! Нехай потреба робити добро стане вашою щоденною потребою!

 

 

                                                                     Директор міського будинку культури

                                                                                                                 Р.Л. Еткало




 Вітаємо наших ветеранів!!!
Автор: Svetlana   Додано: 15 листопада 2017   Переглядів:116   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Вітаємо наших ветеранів!!!
 

 

Рада організацій ветеранів України м. Люботина сердечно вітає наших ветеранів, які святкують ювілеї у листопаді 2017 року.  

 

Бажаємо міцного здоров’я, благополуччя, щасливих років життя, добробуту та натхнення. 

 

Масюк Марія Іванівна70

 

Головащенко Володимир Петрович - 80

 

Завадовська Світлана Андріївна - 65

 

Дробот Тамара Леонідівна - 80

 

Остапенко Ганна Микитівна - 90

 

Шульженко Валентина Броніславівна - 80

 




 ЗУСТРІЧ ЧЕРЕЗ РОКИ
Автор: Svetlana   Додано: 7 листопада 2017   Переглядів:122   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Через 54 роки, при сприянні друзів, відбулася зустріч в

Люботині колишніх курсантів Одеського об’єднаного

                                командно-інженерного училища протиповітряної

оборони країни, одеситом, полковником, кандидатом

          технічних наук, доцентом Юрієм Федоровичем Вакуленко

      і  підполковником, люботинцем, Іваном Васильовичем

                                 Петруненко.

В перший день перебування гостя у Івана Васильовича відбулося ознайомлення з підшивкою газети «Слово ветерана». Особисто гостю сподобалися матеріали про ветеранів Другої світової війни  і тих хто відбудовував країну з руїн. Автором цих публікації  є Почесний громадянин м. Люботина, член Національної спілки журналістів  України, керівник прес-центру  РОВ м. Люботина  Микола Дмитрович Пархоменко.

На мій погляд, сказав Юрій Федорович , особисто мені сподобалася газета «Слово ветерана»  тим, що вона на вірному шляху, з нею можно дружити. Вбачаю в цьому велику заслугу редактора газети та його дружніх працівників. Гість звернувся до І.В.Петруненка, щоб той посприяв зустрічі з автором матеріалів про ветеранів Другої світової війни. Прохання було задоволено. Прислухаємося і ми до спогадів друзів.

ЗУСТРІЧ  ЧЕРЕЗ   РОКИ

В далекому 1961 році після закінчення загально-освітньої школи Юрій Вакуленко з Харкова та Іван Петруненко з Люботина поїхали до Одеси вступати до зенитно-ракетного училища  військ протиповітряної оборони країни. Після успішного завершення училища  молоді лейтенанти  прямують для подальшої служби в частини розташовані  на території СРСР. Юрію Вакуленко довелося 7 років служити в  Середній Азії, с саме в місті Душанбе. Вищу освіту отримав по закінченню Ленінградського Двічі червонопрапорного військового  інституту. В подальшому працював викладачем, начальником кафедри Одеського об’єднаного  командно - інженерного училища військ ППО країни.

Дуже приємно  було Юрію Федоровичу  зустрітися там з вчителями , які його пам’ятали . Та головне в тому, що коли говоримо про ветеранів то це для нього і його друзів була не аби яка школа , почути наставників, які у свої юнацькі  роки пройшли пекло війни.

До цього дня в його пам’яті викарбувалися слова старшини Пуш, який сказав:» Лейтенант люби солдата, солдат завжди закриває твою спину».

Юрій Федорович гордиться тим, що на його шляху були командири , які пройшли дорогами війни , навчали молодих офіцерів того, що потрібно знати при захисті рідної Батьківщини. Переглядаючи фотознімки тих далеких років ділиться своїми спогадами Іван Васильович Петруненко.

Після закінчення Одеського училища довелося нести військову службу в Підмосков’ї.

Вищу освіту отримав  закінчивши Харківську військову академію ім.Маршала Говорова.

Іван Васильович брав активну участь у житті Люботинської міської ветеранської організації, з 1998 по2002 рік був головою Люботинської міської ради. І.В.Петруненко  з гордістю сказав: - Люди праці знайшли своє місце в громаді, колективі незалежно від того де все відбувалося. Наша праця сприяла тому, щоб здійснилася  перспектива. Хочу сказати моєму другові  Юрію Федоровичу про те, що сьогодні  наша праця є основою нашого життя.

І.В.Петруненко та його сусід Олексій Павлович Марчено – майор ВПС, учасник бойових дій  в Афганістані ознайомили гостя з Одеси Ю.Ф.Вакуленка з пам’ятними місцями міста Люботина. В Люботинському  лісництві показали  ботанічну пам’ятку місцевого значення, 2 дуби-велетні віком понад 260 рокві. Поряд з Гиївською церквою побували біля пам’ятних плит де захоронені князі Дмитро Іванович та Петро Дмитрович Святополк-Мирські.

  У міському парку Слави гостя познайомили з пам’ятником  воїнам загиблим в роки Другої світової війни, пам’ятними знаками Героям Радянського Союзу, воїнам Афганцям, Чорнобильцям. По закінченню екскурсії полковник Ю.Ф.Вакуленко щиро подякував за ознайомлення з пам’ятними місцями і не без гумору сказав: «Чудові у вас пам’ятні міста, якби ще й Чорне море було в Люботині тоді б і я з Одеси переїхав назавжди до вашого міста»

 

Микола Пархоменко- керівник прес-центра РОВ м.Люботина.




 Пізня осінь
Автор: Chekardina   Додано: 6 листопада 2017   Переглядів:103   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Пізня осінь

Пізня осінь


Навтішалась ясним сонцем,

Відгоріла осінь багрянцем,

Дерева просять тишини,

Щоб відпочити до весни.

По них вітер шумить, гуляє,

Гілками, мов струнами грає,

Виходить музика сумна,

Мов рапсодія осені вона.

Сонечко раніше сідає,

Вже й тепла того немає,

Низько спускаються хмари,

Кожна шукає собі пари.

Ось пливе хмаринка одна,

Немов, заблукала вона,

Заплаче, поллє дощами

Над полями, та лісами.

Озимина посходить рясно,

Хто поля обсіяв вчасно,

Неначе килим зазеленіє,

А хмарка з того порадіє.

Вкриється земля сніжком,

Немовби білим фартушком.

І прокинеться аж повесні,

Розбудять її повені.

 

Лідія Кучерява

сел. Караван




 За добросовісну працю і повага від людей
Автор: Chekardina   Додано: 6 листопада 2017   Переглядів:95   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

За добросовісну працю і повага від людей

 

Більше 12 років працює в поштовому відділенні сел. Караван Проненко Олена Володимирівна. Багатодітна родина, домашні турботи, та чимало роботи по наданню поштових послуг для населення.

Її можна бачити в будь - якому куточку селища. Ця молода, енергійна, симпатична жіночка, скрізь встигає.

Напевне, перейняла досвід своєї бабусі, Панченко Н. П., яка багато років працювала в Каравані листоношею, яку досі згадують  люди добрим словом за хорошу роботу.

Олена Володимирівна відповідальна, доброзичлива, чуйна людина. Знає свої обов’язки та шанує людей. Свідченням доброго ставлення караванців до неї є записи в Книзі подяк 3 Міського відділення поштового зв'язку Публічного акціонерного товариства "Укрпошта". Особливо вдячні їй одинокі, хворі, пенсіонери, до яких в неї особливе ставлення. Завжди вислухає, допоможе, розповість, не відмовить ні в чому. За добре серце, працелюбність і поважають її люди.

 

Голова ветеранської організації сел. Караван

Кучерява Л. М.

 




 В.Б.Шульженко – 80 !
Автор: Svetlana   Додано: 2 листопада 2017   Переглядів:89   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

В.Б.Шульженко – 80 !

 

         Валентина Броніславівна народилася 12 листопада 1937 року в місті Люботин, закінчила 7 класів .Працювала в колгоспі «Комунар» з 14 до 17 років. Оскільки батько загинув на фронті довелося йти працювати на будівництво Харківської хутрової фабрики.

     17 років пропрацювала в Люботинському військовому столі. У 1972 році , разом з чоловіком,  була направлена  до Німеччини де працювала при військовій частині. Загальний  трудовий стаж -  40 років. Валентина Броніславівна  є головою Люботинської первинної організації «Старий Люботин».

   Люботинська організація ветеранів України  щиро і сердечно вітає з ювілеєм. Бажає щастя, здоров’я і мирного неба.

 

 




 Благодарность
Автор: Svetlana   Додано: 17 жовтня 2017   Переглядів:87   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

  14 октября в зале заседания Люботинского городского совета были приглашены дети Вов, ветераны труда, ветераны афганской войны, ликвидаторы аварии на Чернобыльской  АЭС, ветераны АТО. Мер города Люботина Лазуренко Леонид Иванович поздравил присутствующих с Днем за щитника Украины и вручил грамоты в честь праздника. По окончанию торжества участники поблагодарили Леонида Ивановича за теплый прием и сфотографировались на память .

 

Председатель совета ветеранов

С. Котыхин




 ЗАПОМНИТЕ НАС ПОКА МЫ ЕСТЬ
Автор: Svetlana   Додано: 5 жовтня 2017   Переглядів:174   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

         

ЗАПОМНИТЕ НАС ПОКА МЫ ЕСТЬ

   Микола Васильович Соловей народився 10 жовтня 1927 року  в селі Яблучне,  Охтирського району. В 1932 році  старший брат Миколи Васильовича  Костянтин рятуючись від голоду забрав і його з собою. В Харкові біля Південного вокзалу  залишивши  його біля палатки   в якій вдень продавали газовану воду. З настанням темноти Микола не дочекавшись брата, який відправився на заробітки , щоб купити хліба, заснув у палатці міцним сном. Ранком , коли прийшов господар  палатки і вгледів , що хтось  там спить,  накинувся на нього і викинув звідти. Переляканий Микола від криків заплакав  і це на нього так подіяло, що він забув  своє прізвище. Та це так не закінчилося , господар викликав міліцію , затриманого відправили в Куряжську  колонію ім. Макаренка. Через місяць звідти направляють 25 чоловік у дитячий будинок  села Бирлівка, що на Полтавщині. В колгоспі цього села  примушували працювати на різних роботах. Миколі сподобалися  коні і він дав згоду їх пасти. З часом пробудилася дитяча пам’ять і він згадав своє прізвище, Соловей. Микола пішов до школи – закінчив 4 класи. В 1940 році  мати й брат розшукали його й забрали додому. В 1941 році в окупованому селі Яблучне  також довелося працювати в колгоспі.  Коли в 1943 році було звільнено село від німецько-фашистських загарбників отримав повістку до військомату. Недовго довелося перебувати в 364-ім  стрілецькім полку  м. Харків. Піднятих по тривозі їх завантажують  в вагони і везуть на Далекий Схід в Карелію. Перше бойове хрещення Микола Васильович отримав  коли японські самураї прорвали нашу оборону. Нашим військам довелося прийняти бій. Японські самураї здалися в полон та разом з квантунською армією підписали Акт про капітуляцію. Без затримки частина в якій знаходився Микола Соловей направляється до Владивостока де їх грузять на парохід, через лоперузу доставляють до Берінгового пролива потім до Чукотки. Там довелося на протязі шести років  охороняти військову базу і заодно будувати казарми на сваях. В жовтні 1951 року відбулася довгождана демобілізація. Прибувши до Харкова влаштувався на завод ім.. Т.Г.Шевченка де пропрацював токарем    5-го розряду -50 років. Працюючи на заводі купив  у м. Люботині хатинку де й зараз проживає. За багаторічну працю був нагороджений медалями «Ветеран праці» та Богдана Хмельницького, 15-тю ювілейними нагородами.

 

                                      Микола Пархоменко- керівник прес-центру РОВ м. Люботина




 Зустріч з фахівцями
Автор: Svetlana   Додано: 5 жовтня 2017   Переглядів:114   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

  Нещодавно в приміщенні Люботинської міської ветеранської організації відбулася зустріч голів РОВ м. Люботина з фахівцями Люботинського бюро правової допомоги — Лілією Йолкіною, Романом Дяченко та представниками Головного територіального управління юстиції в Харківській області Дар'єю Трофименко та Всеволодом Мельником.

  Відбулася презентація загальнонаціонального правопросвітницького проекту “Я маю право”. Роз'ясненно вимоги чинного законодавства щодо захисту прав замлевласників та замлекористувачів, надані правові консультації.

Фахівці відповіли на запитання ветеранів, які стосуються земельних правовідносин. Постійна співпраця відбувається з Люботинським бюро правової допомоги.

 

Зустріч з фахівцями

Микола Пархоменко — Керівник прес-центра РОВ м. Люботина