З повагою до ліквідаторів
Автор: Svetlana   Додано: 26 грудня 2017   Переглядів:68   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

З повагою до ліквідаторів

14 грудня 2017 року біля пам’ятного знака «Пам’яті жертвам Чорнобильської катастрофи ХХ – віку» в місті Люботині відбувся мітинг  з нагоди 31- річниці Чорнобильської аварії. Відкриваючи мітинг Люботинський міський голова Леонід Іванович Лазуренко в своїй промові зазначив:»Такої катастрофи як на ЧАС не було у світі, Понад 200 тисяч чоловік отримали  високу дозу опромінювання. Вже загинуло понад 60 % ліквідаторів, які приймали  участь у ліквідації аварії в перші дні. Із районів охоплених катастрофою до нашого міста було направлено 24 переселенця. За роки після аварії в Люботині померло  понад 40 чоловік  ліквідаторів, 36 залишилися інвалідами. Всього у нашому місті 156 люботинців мають статус чорнобильців, з них 36 дітей. Леонід Іванович  від усієї громади міста і себе особисто  подякував тим чорнобильцям , які ціною свого життя , свого здоров’я врятували нашу державу  і весь світ від наслідків чорнобильської катастрофи.

Хай більше ніколи не повториться зловіще лихо  Чорнобиля, а тим хто пішов із життя  - вічна пам’ять. Велика подяка  Вам  за подвиг  , який Ви  здійснили в 1986 році . Жителі нашого міста  і всієї крахни гордяться тим , що  у нас є такі герої , що в любих обставинах готові на захист. Тому бажаю всім Вам здоров’я, щастя, миру, добра  і всього найкращого. 

З повагою до ліквідаторів

За активну громадську позицію  і значний особистий внесок  в забезпечення  діяльності  Люботинського товариства «Союз Чорнобиль України» Л.І. Лазуренко  вручив подяки  чорнобильцям  Володимиру Олексійовичу Козирь, Миколі Андрійовичу Мінченко, Юрію Тимофійовичу Бєда, Миколі Володимировичу  Тимченко. У виступах взяли участь : голова Люботинської організації «Союз Чорнобиль України»  Микола Володимирович Глущенко, голова  Люботинської ветеранської організації Сергій Іванонович Котихін, переселенка  Валентина Миколаївна  Семенова. Від усіх виступаючих  були щирі подяки  Леоніду Івановичу  за те, що  він на постійній основі, враховуючи усі фактори , вирішує любі питання.  Допомагає словом і ділом ліквідаторам , організації «Союз Чорнобиль України»   ветеранам  Люботинської  міської  ветеранської організації , воїнам Афганцям, воїнам АТО і іншим. Голова Люботинської організації «Союз Чорнобиль України» М.В.Глущенко під бурхливі оплески вручив Л.І.Лазуренку Похвальну грамоту.  Вшановується пам’ять всіх хто загинув  в наслідок Чорнобильської катастрофи, хвилиною мовчання. Відбулося урочисте покладання квітів  до пам’ятного знака  жертвам Чорнобильської катастрофи.

 

                                  Микола Пархоменко – керівник  прес-центра

                                   РОВ м. Люботина




 Про тих хто поруч
Автор: Svetlana   Додано: 26 грудня 2017   Переглядів:68   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Людина з великим серцем.

На нелегку долю Олександра Івановича Сорокіна жителя Люботина випали тяжкі випробування  ( голод, Друга світова війна, зледенне повоєння нелегка праця в локомотивному  депо Люботин, під кінець свого довгого віку взятися за працю волонтера. Народився Олександр Сорокін 20 серпня 1925 року в м.Люботин. До початку Другої світової війни , в 1941 році закінчив 7 класів. Перебуваючи в Люботині був свідком того, які злодіяння  і « нові порядки» встановили німецькі загарбники під час окупації. Ось декілька епізодів з його спогадів. Озвірілі негараздами на фронтах німецькі солдати доставляли на Люботинський цегельний завод  чоловіків, передавали в руки гестапівців, звідти  шикували  їх в колони  і супроводжували озброєні автоматами  до села Одринка. В колоні був і я  та декілька моїх товаришів. На підході до Одринки колона розтяглася , охоронці розслабилися отут я і мої два товариша  вирішили втекти з колони. Використавши цей момент   нам вдалося вскочити в кущі, завмерти  поки пройде колона В подальшому  усіх чоловіків  змусили копати канави . Всіх полонених було розстріляно  і загорнуто землею. Уже на звільненій території  на звільненій території  Нової Баварії  в квітні 1944 року  ми з однокласниками  звернулися до адміністрації  танкового заводу з проханням  прийняти нас на роботу по відновленню підприємства. Нас з задоволенням прийняли навіть дали відстрочку від служби в армії.

 Було бажання  навчатися і Олександр Сорокін  вступив до Люботинської технічної школи. Після закінчення  отримав спеціальність помічника машиніста  працював кочегаром на паровозі. Поїздом Люботин – Полтава  доставляли ешелони з боєприпасами для фронту. Після перекомісії  був переведений в електроцех де освоїв нову спеціальність  слюсар-електромонтер універсал. Пропрацював в депо 42 роки.

У 1991 році Олександр Іванович почув по радіо  повідомлення про те що Харківська школа-інтернат сліпих дітей потребує допомоги  від населення.  Сорокін негайно поїхав у цей заклад . Там він познайомився з восьмикласницею Танею і другокласником Денисом. Діти були з тяжкими долями і нелегкими характерами. Він взяв шефство над ними, привозив їм подарунки, запрошував на канікули до себе додому. Таню називав донькою, а Дениса онуком. З часом школі-інтернату було присвоєно статус гімназії. Олександр Іванович допомагав  цим  дітям  до закінчення закладу. Денис після вдалої операції  в Москві  повернувся до Харкова . При зустрічі з О.Сорокіним він сказав: «Дедушка  я уже хорошо вижу!». Обійняв і поцілував  свого рятівника. А згодом приїхала з Дніпра його матуся і забрала додому . Таня по закінченні гімназії, з відзнакою, отримала квартиру, продовжила навчання у вузі для дітей з вадами зору. У свої 92 роки Олександр Іванович  є активним волонтером , всебічно надає допомогу воїнам АТО, проводить активну роз’яснювальну роботу  серед населення  з метою волонтерської діяльності.  Як тільки зможу допомагаю, це ж наші діти воюють, а по моєму віку то й онуки та правнуки . Вони платять велику ціну  - жертвують своїм життям і здоров’ям . Я всім кажу : не  будьмо байдужі , допомагаймо! Так шкода хлопців, аж серце розривається. Особисто мені нічого не шкода для наших воїнів.

 

                                  Микола Пархоменко – керівник прес-центру

                                  РОВ м. Люботин




 Людські долі
Автор: Svetlana   Додано: 6 грудня 2017   Переглядів:115   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Спогади ювілярки

 На долю Валентини Григорівни Платонової випали не легкі випробування (війна, голод 1946-1947 років, злиденне повоєння, праця на Харківськім заводі «Радіодеталь». Народилася Валентина Григорівна  в селещі Гиївка, що розмістилось у 3-х км.  від м. Люботин, 16 грудня 1937 року. Як дитина війни ювілярка  охоче ділиться своїми спогадами: В роки Другої світової війни наше селище було окуповане солдатами з Італії . Тому таких безчинств, як поводилися  фашистські загарбники , не спостерігалось. Солдати  - італійці  ділились з нами продуктами харчування, забезпечували медикаментами. Про них у нас залишилося  добре враження. Одного разу навіть сказали: «Ідіть звідси зараз ця місцевість буде  піддана бомбардуванню». Переховуючись в окопах  почули як один  із снарядів упав поруч за окопом , після закінчення обстрілу  і бомбардування закопали його в городі. Десь під шаром землі  він і до цього часу лежить не знешкоджений. Гиївський ставок, який знаходився біля мого будинку, засипаний  бомбами і снарядами і до цих пір не розмінований. Немає можливості провести  розмінування.

В роки голодомору 1946-1947рр. мої старші брат та сестра поїхали  на заробітки в Західну  Україну, а я залишилася з матір’ю. Не було продуктів харчування  з бур’янів  готували оладки, борщ варили з лушпайок, продали своє останнє ліжко за буханець хліба.

У травні місяці 1947 року приїхала сестра , щоб забрати мене з собою на заробітки доки я не померла з голоду. В цьому ж році  я Закінчила навчання в Гиївській школі.  В Західних областях  доводилося полоти буряки, моркву, картоплю, брати участь в збиранні зернових .

Після заробітків повернулася в с.Гиївка де застала  опухлу від голоду матір,яка невдовзі й померла. Валі не виповнилося ще й 18 років  пішла працювати на Харківський завод «Радіодеталь» . За 34 роки праці на цьому підприємстві довелося працювати, начотчицею, зборщицею, зварювальницею і багатьма іншими спеціальностями . Її фотографія завжди висіла на заводській Дошці пошани, нагороджувалася Почесними грамотами, Подяками. Рада організації ветеранів м.Люботина щиро вітає Ювілярку з 80-ти річчям і зичить Валентині Григорівні міцного здоров’я довгих років життя у мирі та злагоді, оптимізму й віри в краще майбутнє.

 

                             Микола Пархоменко – керівник прес-центра РОВ м.Люботина




 Вітаємо наших ветеранів!!!
Автор: Svetlana   Додано: 5 грудня 2017   Переглядів:48   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

 

 

Вітаємо наших ветеранів!!! 

 

Рада організацій ветеранів України м. Люботина сердечно вітає наших ветеранів, які святкують ювілеї у грудні 2017 року.  

 

Бажаємо міцного здоров’я, благополуччя, щасливих років життя, добробуту та натхнення. 

 

Ніколаєнко Володимир Іванович – 85

Мороз Ніна Олексіївна – 85

Касіневська Марія Яківна – 80

Платонова Валентина Григорівна – 80

Середа Любов Костянтинівна – 80

Білоус Валентин Сергійович – 80

Деденко Олександра Єгорівна – 80

Сопельник Лідія Володимирівна – 80

Суровикіна Меланія Василівна – 80

Варич Яків Іосифович – 80

Оловаренко Анатолій Андрійович – 65

Петруненко Людмила Іванівна – 60




 ВОГОНЬ СКОРБОТИ В СЕРЦІ НАВІКИ
Автор: Chekardina   Додано: 1 грудня 2017   Переглядів:73   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

ВОГОНЬ СКОРБОТИ В СЕРЦІ НАВІКИ

З наближенням Дня пам’яті жертв голодомора 1932-1933 років в приміщенні читального залу Люботинської центральної бібліотеки провідним бібліотекарем  Тетяною Володимирівною  Лебідь

та бібліотекарем Оленою Володимиріною Сошневою провели  історичний екскурс «Вогонь скорботи в серці навіки»,  з членами ради  ветеранів Люботинської міської ветеранської організації .

     Напередодні 85 річниці голодомору у Пам’ятного знака біля центральної бібліотеки  було проведено мітинг –реквієм «Великі твої жертви Україно». Підчас голодомору  в Україні вимерли цілі сім’ї. цілі родини. Голодомор 1932-1933 років  був геноцидом  українського народу в наслідок якого  загинуло   до шести мільйонів чоловік. Голодомор 1932-1933. 1946-1947 років безжалісно косили людей  у кожному місті. Кожному селі, Голодомор - всього лиш одне слово . але волосся підіймається  з чола і постать голодних. очманілих  неначе ведуть до насту забуття.

Голодомор приніс не тільки страждання і смерть, він посіяв страх серед людей. Тільки чистий спогад і чиста пам’ять  про всіх полеглих здатна  звільнити нас від мороку минулого.

Виступаючий на мітингу-реквієм секретар Люботинської міської ради Володимир Іванович Гречко насамперед подякував за те , що прибули  до пам’ятного знака з тим щоб вшанувати 85-ту річницю страшної трагедії  яка спіткала  жителів України. Багато сімей не обійшло це лихо – сказав Володимир Іванович.

- З великою увагою я слухав свою баб ушку, яка зі слізьми на очах  розповідала про голод, як все відбувалось. Люди дорослі і діти  пухли, слабнули, падали на ходу,  непритомніли від постійного голодування. Давайте в знак пам’яті  про загиблих людей покладемо квіти . Світла їм пам’ять.

Навесні 1933 року , коли пробудилася  зелень і всі перейшли  на «підніжний»  корм для багатьох ця весна стала  останньою. Зголоднілий організм не витримував будь якого переїдання і люди вмирали в страшних муках.

На мітингу-реквієм слово надали учням Люботинської  гімназії №1. Декілька рядків з їх виступу:

- Сьогодні ми учні цього учбового закладу торкаємося самого трагічного життя нашої України, її чорної сторінки. То був страшний голод, якого не знала земля. Пам’ять про голодомор намагалися стерти , але вона жива. Багатомільйонний  Український народ  заслуговує великої поваги і пошани.

Пам’ятником жертвам голодомору хай буде наша  пам’ять про минуле і майбутнє ставлення до Національної трагедії , що спіткала наш народ. Тож запалимо  свічки і нехай  їх світло буде нашою даниною  всім тим,  хто  пішов навіки від нас в 1932-33 роках. Світла їм пам’ять і вічний спокій.

Прости нас народе змордований, царство небесне вашим душам – невинно загубленим.

Пам’ять  про загиблих в роки голодомору вшановується хвилиною мовчання.

Покладаються квіти  до Пам’ятного знака жертвам голодомору від Люботинського міського голови Леоніда Івановича Лазуренка,  Люботинської  міської ради, учасників бойових дій, моторо – вагонного депо Люботин, освітян, ветеранської організації, медичних закладів, партійних організацій, жителів міста.

 

 

                                                  Миколо Пархоменко – керівник  прес- ценра

                                                  РОВ міста Люботина

 

ВОГОНЬ СКОРБОТИ В СЕРЦІ НАВІКИ

 




 «День Волонтера»
Автор: Svetlana   Додано: 28 листопада 2017   Переглядів:182   Категорія - [Головна, Відділ культури, Організація ветеранів]
 

Милосердя, доброта... Ще з давніх часів благодійність була традицією нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалось допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному,захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого. Доброта та милосердя – це милість людського серця, розуміння, м’якість, співчуття, ніжність, любов та жалісливе ставлення до людей. Це не слабкість, а сила, тому що доброта та милосердя властиві людям, які здатні прийти на допомогу. Соціально-економічна ситуація в Україні, події на майдані та неоголошена війна на сході змусила пересічних українців по-новому поглянути на власну громадянську позицію та сприяла високому розвитку самоорганізації, волонтерства та благодійності в країні.

«День Волонтера»

28 листопада в центральній бібліотеці відбулись збори міської організації Ради Ветеранів України,  присвячені міжнародному Дню волонтера. З вітальним словом до присутніх звернувся голова міської організації Ради Ветеранів України Котихін С.І, а музичним подарунком став виступ Любові Сухіної.

Волонтерська діяльність має неоціненне значення, тільки добро збереже чарівний світ нашої рідної землі. На ньому тримається все людство! Коли кожен із нас буде добрим і милосердним, справедливим, щирим, буде жити за правилами людяності і добра, наше спільне життя і майбутнє буде щасливим і прекрасним. А наша рідна Україна стане багатою і незалежною державою, де в першу чергу будуть піклуватися про людину, її добробут. Велике починається з малого… Тому ми закликаємо всіх: будьте щедрі серцем в ім’я добра і милосердя! Нехай не зачерствіють ваші душі, відкрийте свої серця для добра! Нехай потреба робити добро стане вашою щоденною потребою!

 

 

                                                                     Директор міського будинку культури

                                                                                                                 Р.Л. Еткало




 Вітаємо наших ветеранів!!!
Автор: Svetlana   Додано: 15 листопада 2017   Переглядів:124   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Вітаємо наших ветеранів!!!
 

 

Рада організацій ветеранів України м. Люботина сердечно вітає наших ветеранів, які святкують ювілеї у листопаді 2017 року.  

 

Бажаємо міцного здоров’я, благополуччя, щасливих років життя, добробуту та натхнення. 

 

Масюк Марія Іванівна70

 

Головащенко Володимир Петрович - 80

 

Завадовська Світлана Андріївна - 65

 

Дробот Тамара Леонідівна - 80

 

Остапенко Ганна Микитівна - 90

 

Шульженко Валентина Броніславівна - 80

 




 ЗУСТРІЧ ЧЕРЕЗ РОКИ
Автор: Svetlana   Додано: 7 листопада 2017   Переглядів:133   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Через 54 роки, при сприянні друзів, відбулася зустріч в

Люботині колишніх курсантів Одеського об’єднаного

                                командно-інженерного училища протиповітряної

оборони країни, одеситом, полковником, кандидатом

          технічних наук, доцентом Юрієм Федоровичем Вакуленко

      і  підполковником, люботинцем, Іваном Васильовичем

                                 Петруненко.

В перший день перебування гостя у Івана Васильовича відбулося ознайомлення з підшивкою газети «Слово ветерана». Особисто гостю сподобалися матеріали про ветеранів Другої світової війни  і тих хто відбудовував країну з руїн. Автором цих публікації  є Почесний громадянин м. Люботина, член Національної спілки журналістів  України, керівник прес-центру  РОВ м. Люботина  Микола Дмитрович Пархоменко.

На мій погляд, сказав Юрій Федорович , особисто мені сподобалася газета «Слово ветерана»  тим, що вона на вірному шляху, з нею можно дружити. Вбачаю в цьому велику заслугу редактора газети та його дружніх працівників. Гість звернувся до І.В.Петруненка, щоб той посприяв зустрічі з автором матеріалів про ветеранів Другої світової війни. Прохання було задоволено. Прислухаємося і ми до спогадів друзів.

ЗУСТРІЧ  ЧЕРЕЗ   РОКИ

В далекому 1961 році після закінчення загально-освітньої школи Юрій Вакуленко з Харкова та Іван Петруненко з Люботина поїхали до Одеси вступати до зенитно-ракетного училища  військ протиповітряної оборони країни. Після успішного завершення училища  молоді лейтенанти  прямують для подальшої служби в частини розташовані  на території СРСР. Юрію Вакуленко довелося 7 років служити в  Середній Азії, с саме в місті Душанбе. Вищу освіту отримав по закінченню Ленінградського Двічі червонопрапорного військового  інституту. В подальшому працював викладачем, начальником кафедри Одеського об’єднаного  командно - інженерного училища військ ППО країни.

Дуже приємно  було Юрію Федоровичу  зустрітися там з вчителями , які його пам’ятали . Та головне в тому, що коли говоримо про ветеранів то це для нього і його друзів була не аби яка школа , почути наставників, які у свої юнацькі  роки пройшли пекло війни.

До цього дня в його пам’яті викарбувалися слова старшини Пуш, який сказав:» Лейтенант люби солдата, солдат завжди закриває твою спину».

Юрій Федорович гордиться тим, що на його шляху були командири , які пройшли дорогами війни , навчали молодих офіцерів того, що потрібно знати при захисті рідної Батьківщини. Переглядаючи фотознімки тих далеких років ділиться своїми спогадами Іван Васильович Петруненко.

Після закінчення Одеського училища довелося нести військову службу в Підмосков’ї.

Вищу освіту отримав  закінчивши Харківську військову академію ім.Маршала Говорова.

Іван Васильович брав активну участь у житті Люботинської міської ветеранської організації, з 1998 по2002 рік був головою Люботинської міської ради. І.В.Петруненко  з гордістю сказав: - Люди праці знайшли своє місце в громаді, колективі незалежно від того де все відбувалося. Наша праця сприяла тому, щоб здійснилася  перспектива. Хочу сказати моєму другові  Юрію Федоровичу про те, що сьогодні  наша праця є основою нашого життя.

І.В.Петруненко та його сусід Олексій Павлович Марчено – майор ВПС, учасник бойових дій  в Афганістані ознайомили гостя з Одеси Ю.Ф.Вакуленка з пам’ятними місцями міста Люботина. В Люботинському  лісництві показали  ботанічну пам’ятку місцевого значення, 2 дуби-велетні віком понад 260 рокві. Поряд з Гиївською церквою побували біля пам’ятних плит де захоронені князі Дмитро Іванович та Петро Дмитрович Святополк-Мирські.

  У міському парку Слави гостя познайомили з пам’ятником  воїнам загиблим в роки Другої світової війни, пам’ятними знаками Героям Радянського Союзу, воїнам Афганцям, Чорнобильцям. По закінченню екскурсії полковник Ю.Ф.Вакуленко щиро подякував за ознайомлення з пам’ятними місцями і не без гумору сказав: «Чудові у вас пам’ятні міста, якби ще й Чорне море було в Люботині тоді б і я з Одеси переїхав назавжди до вашого міста»

 

Микола Пархоменко- керівник прес-центра РОВ м.Люботина.




 Пізня осінь
Автор: Chekardina   Додано: 6 листопада 2017   Переглядів:115   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Пізня осінь

Пізня осінь


Навтішалась ясним сонцем,

Відгоріла осінь багрянцем,

Дерева просять тишини,

Щоб відпочити до весни.

По них вітер шумить, гуляє,

Гілками, мов струнами грає,

Виходить музика сумна,

Мов рапсодія осені вона.

Сонечко раніше сідає,

Вже й тепла того немає,

Низько спускаються хмари,

Кожна шукає собі пари.

Ось пливе хмаринка одна,

Немов, заблукала вона,

Заплаче, поллє дощами

Над полями, та лісами.

Озимина посходить рясно,

Хто поля обсіяв вчасно,

Неначе килим зазеленіє,

А хмарка з того порадіє.

Вкриється земля сніжком,

Немовби білим фартушком.

І прокинеться аж повесні,

Розбудять її повені.

 

Лідія Кучерява

сел. Караван




 За добросовісну працю і повага від людей
Автор: Chekardina   Додано: 6 листопада 2017   Переглядів:108   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

За добросовісну працю і повага від людей

 

Більше 12 років працює в поштовому відділенні сел. Караван Проненко Олена Володимирівна. Багатодітна родина, домашні турботи, та чимало роботи по наданню поштових послуг для населення.

Її можна бачити в будь - якому куточку селища. Ця молода, енергійна, симпатична жіночка, скрізь встигає.

Напевне, перейняла досвід своєї бабусі, Панченко Н. П., яка багато років працювала в Каравані листоношею, яку досі згадують  люди добрим словом за хорошу роботу.

Олена Володимирівна відповідальна, доброзичлива, чуйна людина. Знає свої обов’язки та шанує людей. Свідченням доброго ставлення караванців до неї є записи в Книзі подяк 3 Міського відділення поштового зв'язку Публічного акціонерного товариства "Укрпошта". Особливо вдячні їй одинокі, хворі, пенсіонери, до яких в неї особливе ставлення. Завжди вислухає, допоможе, розповість, не відмовить ні в чому. За добре серце, працелюбність і поважають її люди.

 

Голова ветеранської організації сел. Караван

Кучерява Л. М.