«Поезія, мов цілюща вода»
Автор: Chekardina   Додано: 27 березня 2017   Переглядів:144   Категорія - [Головна, Організація ветеранів]
 

«Поезія, мов цілюща вода»


У переповненій читальній залі Люботинської центральної бібліотеки 21 березня був проведений вечір  «Поезія, мов цілюща вода», присвячений      80-річчю нашого видатного земляка Станіслава Васильовича Шумицького,  який, беззаперечно, лишається єдиним на тлі Люботинської і Караванської історії найобдарованішою людиною свого краю.

Життєвим кредом поета стали рядки:

 

Я залишив вам свій автограф та присвятив скупий куплет.

Я коханого краю біограф і хіба що трохи поет.

 

Сьогодні вони увіковічені на меморіальній дошці Караванської ЗОШ, в якій навчався Станіслав Шумицький. За його життя вийшли друком три збірки – «Ознаки вірності»(1963 рік), «Сорок ударів серця» (1966 рік), «Герої приходять у пісню» (1971 рік). Збірки поета увійшли в самоту і відбили промені натхнення, радості, любові, тривоги, героїзму і людяності. В заході приймали участь:

Віктор Степанович Бойко - голова творчої асоціації літераторів Слобожанщини, «Заслужений працівник культури України», поет, прозаїк, перекладач, лауреат премії Іванова, О.О. Олеся, Нечуй-Левицького, В’ячеслав Романовський - поет автор 17 збірок, член Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів України.

В.Бойко прочитав свої вірші, присвячені С. Шумицькому, поділився спогадами про нього, В. Романовський розповів, що вперше зустрівся із Станіславом у 1965 році: «Уже в ті роки ім’я його багатьом було відомим, оскільки він був людиною комунікабельною, доброзичливою, любив молодь, творчих людей. Наша зустріч затягнулася до другої години ночі. Станіслав любив вірші Володимира Миколайовича Сосюри, читав свої. Дивовижно, що такий молодий хлопець був обізнаний в усьому.  Образливо та шкода, що Станіслав трагічно загинув  з нез’ясованих обставин у свої неповні 37 років. Пригадую ті роки, коли С. Шумицький працював у редакції «Вечірній Харків» літературним редактором. Його шанували і любили редактори за те, що досконально знав  мову, вміло подавав матеріали. Відвідавши Караван, ми були задоволені тим, що є вулиця, яка носить ім’я Станіслава Шумицького».

Лідія Марківна Кучерява до ювілею 80-річчя від Дня народження  поета розпочала готуватися з червня 2016 року.

Вона добре знала Станіслава,  оскільки у Каравані вони були сусідами і він був другом її чоловіка, а ще багато років вона була сусідкою мами поета. Протягом  багатьох років в її архіві зібралося багато матеріалів про життя та творчість поета і цього дня поділилася своїми спогадами, прочитала вірші, з ансамблем «Мрія» виконали пісню, присвячену ювіляру. На зустріч були запрошені однокласники С. Шумицького: Євгенія Андріївна Мирошниченко, Віталій Тихонович Луговий, Іван Андрійович Глушненко. Багато робот з упорядкування альбому поета залишила для Караванської ЗОШ вчитель – філолог  Тетяна Миколаївна Завгородня.

Любов до української мови і літератури у шкільні роки привила Станіславу його найулюбленіша Євдокія Кузьмівна Мякишева. У подальшому в своїх збірках саме їй присвятив декілька віршів. Місцеві поети Почесний громадянин міста Люботина Олександр Георгійович Кібальник і  Кость Петрович Маковійський прочитали свої  вірші, присвячені пам’яті поета. Ансамбль «Сузір’я» під керівництвом Ніни Дацько виконав пісню «Де шуміла ріка». У виконанні Почесного громадянина м. Люботин, заслуженого артиста естрадного мистецтва України Олексія Яковича Еткала пролунала пісня «Пролісок» на слова С.В. Шумицького .

У виступах взяли участь учні 8 –го классу Люботинського НВК № 2 та учениця 10-го классу ЗОШ № 3 Д. Білоус. Син вчительки Євдокії Кузьмівни Мякишевої, Сергій Петрович - професійний музикант виконав декілька пісень, присвячених поетові ювіляру. Поезія - це почуття, драма, історія, біль, досвід, філософія, культура та естетика, інтуїція та містика… Поезія - це доля.

Ми, його земляки, пишаємося тим, що такий поет, як Станіслав Шумицький, прославив Люботин і Караван, став гордістю Слобожанщини.

 

 

«Поезія, мов цілюща вода»

 

 

Микола Пархоменко

-Керівник прес-центру РОВ м. Люботин

Олена Алісова- директор Люботинської центральної бібліотеки. 

 




 Подяка голови Харківської обласної державної адміністрації
Автор: Svetlana   Додано: 23 березня 2017   Переглядів:113   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Подяка голови Харківської обласної державної адміністрації




 Анатолій Дмитрович Шевандін
Автор: Chekardina   Додано: 20 березня 2017   Переглядів:119   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

«Запоминайте нас пока мы есть»

Анатолій Дмитрович Шевандін

 

                     Анатолій Дмитрович народився 20 березн1927 року в селі Вербівка, Вільшанського району, Черкаської області, що  поруч з Моремцями звідки родом Т.Г.Шевченко. Мати  Шевченко Оксана Тимофіївна була ріднею з братом Т.Г.Шевченка , Миколою. Батько , Дмитро Климентович Шевандін був неперевершеним спеціалістом в СРСР по налагодженню і запуску цукрових заводів.

За плечима Анатолія трудове дитинство довоєнного часу, окупація, навчання, післявоєнна мирна праця. Оскільки батькові часто доводилося по роботі  проживати в різних містах то він завжди влаштовував нам належне поселення , щоб бути поруч. Коли Анатолію виповнилось 9 років , батько почав брати його на завод – навчав слюсарній справі. Довелося працювати на багатьох цукрових заводах , зокрема на Вільшанському , Новобиковському, Яготинському. Працюючи на Тростянецькому цукровому заводі, Сумської області закінчив 8 класів. Перед початком Другої світової війни Тростянецький цукровий завод  евакували в Сибір. Батько разом  з ешелоном  відправився до місця призначення. Мати з двома синами залишилася в Тростянці , окупованому фашистськими загарбниками. Коли в 1943 році Анатолію виповнилося 16 років групою з 15 – ти чоловік, своїм ходом, вони добралися до Прохоровки . Благополучно дійшли до селища, в лісі вони займалися заготівлею  древисини для фронту. Звідти молодих хлопців направляють в Магнітогорск. Там  закінчивши ФЗУ працювали на будівництві шостої комсомольської домни . Маючи навики в слюсарній справі Анатолій був призначений  помічником майстра, де йому було присвоєно 6 розряд по цій спеціальності. По закінченню будівництва домни їх направляють до міста Челябінськ на танковий завод де вони збирали башти до танків        Т – 34. Перебуваючи на цукровому заводі  в Воронежській області батько розшукує місце перебування сина Анатолія. Дізнавшись , що той  працює на танковому заводі, звернувся з проханням до керівництва відпустити сина. В1944 році Анатолія призивають до лав  Армії. На Північному Уралі  в 10- й дивізії 45 стрілецького полку оволодів снайперською справою. Через декілька місяців до них прибув старшина з Курганського авіаційного училища з тим щоб відібрати декілька солдат для навчання. До числа відібраних потрапив і Анатолій. Успішно закінчивши училище  він стає пілотом  літака А-2 в чині старшини.  В 1953 році, старшина, Анатолій Шевандін вступає  до Рижського Червонопрапорного вищого інженерно-авіаційного училища.  Після закінчення навчання в 1958 році він отримує звання молодшого лейтенанта і  спеціальність  «Експлуатація і  обладнання літаків».

В 60-х роках Анатолія Дмитровича направляють в Харківське  вище ракетне училище ім.. Крилова де він пропрацював  до 1975 року інженером трьох науково – дослідних лабораторій по ракетах стратегічного призначення. В Люботині проживає з 1993 року.

Дізнавшись про те , що Анатолій Дмитрович демобілізувався з Армії ректор Харківського політехнічного інституту запросив його на роботу , де він працював до 1989 року.

Учасник бойових дій майор Анатолій Дмитрович Шевандін нагороджений : медаллю «За бойові заслуги» в 1955 році . Ветеран  збройних сил , від Президента України  нагорода медаль «Захисник Батьківщини», багатьма ювілейними нагородами.

 

 

Анатолій Дмитрович Шевандін

                                     Микола Пархоменко  керівник прес – центру РОВ м. Люботина.




 Подяка
Автор: Svetlana   Додано: 14 березня 2017   Переглядів:128   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

    Первинна організація ветеранів м. Люботина 59 – кварталу виражає глибоку подяку голові Виконкому Люботинської міської ради Л. І. Лазуренку і його першому заступнику О. В. Іващенку за надану поміч жителям цього кварталу в освітленні вулиць.

 

Голова первинної організації ветеранів Нікіфоров М. О.




 Пісня людям на добро
Автор: Chekardina   Додано: 10 березня 2017   Переглядів:144   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Пісня людям на добро

 

Колективу   ветеранського ансамблю «Мрія», що в місті Люботині, виповнилося всього 5 років від дня його заснування. Не дивлячись на молодість  учасникам ансамблю довелося виступати в багатьох закладах освіти ,  підприємствах , терцентрі  соціального обслуговування, медичних закладах.

Нещодавно перед ветеранами  і працівниками Люботинської дистанції колії Південної залізниці  ансамбль «Мрія» виступив з концертною програмою. Присутні в залі отримали задоволення від жартівливих , ліричних  українських народних пісень, зворушливих віршів Ганни Сидоренко. На замовлення була виконана  «Пісня про Люботин» авторки Олени Єременко. Вона ж прочитала свій вірш «Розквітала всім на радість червона калина»

По закінченні концерту голова ветеранської організації дистанції колії Іван Олександрович Фесенко щиро дякував колектив за їх чудовий виступ.

Керівник ансамблю «Мрія» Лідія Марківна Кучерява і організатор Олена Іванівна Єременко завжди у пошуках , уважно готують колектив ансамблю до кожного виступу.

Колектив «Мрії»  щиро вдячний керівництву  відділу культури за допомогу  у виділенні українських костюмів для виступів.

  Микола Пархоменко – керівник прес – центру РОВ м. Люботина.

 

 

 

Пісня людям на добро

 

На знімку: Виступає ансамбль «Мрія» перед працівниками дистанції колії 




 Велика подяка
Автор: Svetlana   Додано: 3 березня 2017   Переглядів:171   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

  Висловлюємо щиру подяку меру міста Люботина Лазуренку Леоніду Івановичу, Волинському Павлу Олеговичу, Яловенко Андрію Леонідовичу за доброчесну працю. За те, що завдяки їм по вулицям Артема та Ватутіна з’явилося освітлення та була відремонтована дорога.

Пятлиця В. І.

Максімовська В. М.

Чернишова В. І.

Омеляєнко В. І.

 




 Петру Яковичу Осітрову - 90!!!
Автор: Svetlana   Додано: 21 лютого 2017   Переглядів:148   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Петро Якович Осітров

Петру Яковичу Осітрову - 90!!!

   Народився 5 березня 1927 року в селі  Новенькоє Івнянського району, Курської області. З 1941 по 1943 роки проживав  в селі окупованому німцями .Там же закінчив 5 класів.

 Довелося працювати в колгоспі : на косовиці зернових, обмолоті, вивозити навоз з ферми, виконувати різні сільськогосподарські роботи. Одного разу прийшовши на наряд голова колгоспу  запропонував Петру Яковичу нову роботу молотобійцем в сільській кузні. У дідуся фронтовика довелося бути помічником до 21 травня 1945. Цього ж дня був призваний в ряди армії. Підготовку , близьку до бойовї, довелося проходити в Курській області. Одного ранку переодягнувши солдат у  військову форму  і погрузивши у товарні вагони відправили поїзд до місця призначення. На Далекому Сході куди були доставлені солдати  записали їх в школу молодих командирів, де вони вивчали  військову зброю зокрема кулемет «Максим». Довелося декілька днів брати участь  в бойових діях проти японських самураїв, до самої  їх капітуляції. На пересильному пункті станції Гродиково  їх розформували  по другим частинам. Петро Осітров попав у військову частину  в укріп район  де  будували дзоти, доти неподалік  від Японського кордону. Останнім місцем перебування на військовій службі  Камчатка, звідки в 1951 році  його демобілізували.

В Україні у учбово-дослідному господарстві, Дергачівського району, що на Харківщині  Петра Яковича чекають мати і сестра. Тут же він влаштовується на роботу. Навчається на курсах шоферів, познайомився з гарною дівчиною Ніною , одружився. В 1956 році вони разом переїжджають до міста Люботина. Петро іде працювати в дорожньо-ремонтний пункт (ДРП). Керівник цього господарства запропонував бути його особистим шофером , забезпечивши квартирою. Будучи уже на заслуженому відрочинку Петро Якович ще 4 роки працював шофером на вантажній  автомашині в цьомуж господарстві. 90-річний ювіляр живе з дружиною Ніною Сергіївною допомагаючи і підтримуючи один одного. 

   Люботинська міська  ветеранська організація щиро вітає Петра Яковича з 90 – річним ювілеєм і зичить  здоров’я ,сімейного благополуччя і затишку, добра, мирного неба над головою.

                                                                        М.Пархоменко – керівник прес-центру

                                                                                                       РОВ м. Люботина




 Вітаємо наших ветеранів!!!
Автор: Svetlana   Додано: 21 лютого 2017   Переглядів:145   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Рада організацій ветеранів України м. Люботина сердечно вітає наших ветеранів - ювілярів,

які народилися у березні 2017 року. 

      Бажає міцного здоров’я, благополуччя, щасливих років життя, добробуту та натхнення.

 

Наливко Микола Іванович - 90

Комлева Олександра Андріївна - 90

Зміївська Валентина Петрівна - 80

Яловенко Валентина Костянтинівна - 80

Лисянська Євгенія Терентіївна - 80

Ємець Василь Семенович - 75

Горошко Олександра Єгорівна - 75

Колесник Євдокія Іванівна - 60




 НАШ ЮБИЛЯР
Автор: Svetlana   Додано: 2 лютого 2017   Переглядів:172   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

НАШ ЮБИЛЯР

 

2 февраля 2017 года

АНАСТАСИЯ ИВАНОВНА КОРОБСКАЯ

отмечает свой 90 летний юбилей

  В этот день, я не ошибусь, если скажу, что каждый второй в г. Люботин хотел бы сказать слова поздравления, благодарности и признания этому удивительному человеку. Это те, давно уже взрослые дети или их родители, которых лечила наш юбиляр. Или те , которые ее знают, вместе работали или просто дружили.

  Анастасия Ивановна Коробская - врач-педиатр города Люботин с 60-ти летним врачебным стажем, председатель ветеранской первички.

  Она родилась 2 февраля 1927 года в г. Лубны Полтавской области в семье железнодорожников. Отец работал на станции Лубны осмотрщиком вагонов, мать в Орсовском магазине продавцом. В 1933 году она пошла в 1 класс железнодорожной школы № 12.

  Вместе со своей семьей пережила голод и нищету 1933 года. Закончила 8 классов и началась Великая Отечественная война. Эта война оставила на всю жизнь печаль в ее глазах.

  Она до сих пор помнит ужасы той войны, но нет у нее на душе ни злобы, ни раздражения, ни жадности. Осенью 1943 года после освобождения г. Лубны она продолжила учебу в школе.

  Анастасия Ивановна грамотный, сильный и целеустремленный человек, знает, чего хочет и всегда открыто стремиться к своей цели. Не смотря на трудности послевоенного времени, захотела стать врачом. И стала. С первого раза поступила в Киевский медицинский институт, на факультет педиатрии.

  По распределению она работала в Ровенской области районным педиатром. Приходилось работать и врачом - акушер-гинекологом, и дерматологом, и главным врачом. Позже эта практика будет использована на всех участках работы. Вместе со своим мужем-хирургом уехала на освоение целинных земель. Работала заведующей районным отделом здравоохранения, главврачом « Дома малютки».

  С 1956 г. и по настоящее время проживает в г. Люботин. 40 лет проработала в железнодорожной больнице участковым педиатром и заведующей детским поликлиническим отделением. После выхода на пенсию еще около 10 лет работала участковым педиатром в городской больнице г. Люботин.

  Анастасия Ивановна никогда не стояла в стороне от общественной работы. Избиралась секретарем партийной организации, профсоюзным активистом, пропагандистом, председателем избирательной комиссии. Она участник Великой Отечественной войны, Ветеран труда. Награждена многочисленными грамотами, денежными премиями, медалью « За трудовое отличие».

  В 36 лет осталась вдовой с двумя маленькими сыновьями. Сама их воспитала и воспитала трудолюбивыми, хорошими людьми. Дождалась внуков и правнуков.

  С 2011 года она возглавляет первичную ветеранскую организацию на Барабашовском жилищном массиве. К ней обращаются и как к врачу, и как к председателю первички. Она консультирует, советует, поздравляет именинников, юбиляров. Провожает в последний путь. Анастасия Ивановна не пропускает городские и ветеранские мероприятия.

  Она и сегодня, в свой серьезный юбилей, подтянутая, активная, не равнодушная, готова всегда помочь. Каждый раз смотришь на нее и удивляешься, сколько в ней тепла, огромной любви к людям! И испытываешь чувство гордости, что ты рядом с ней живешь, дружишь и общаешься. И что у тебя есть возможность у нее многому научиться!

  Дорогая Анастасия Ивановна! Ветераны г. Люботин, ветераны ЮЖД сердечно поздравляют Вас с этим красивым юбилеем. Крепкого Вам здоровья. Живите долго и счастливо. И пусть Ваша жизнь, как и прежде, служит для многих примером для подражания!

 

От имени ветеранов города Люботин

и совета ветеранов ЮЖД

В.А. Иволгина




 Вітаємо наших ветеранів!!!
Автор: Svetlana   Додано: 1 лютого 2017   Переглядів:172   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

 

 

Рада організацій ветеранів України м. Люботина сердечно вітає наших ветеранів - ювілярів, які народилися у лютому 2017 року. 

      Бажає міцного здоров’я, благополуччя, щасливих років життя, добробуту та натхнення.

 

Коробская Анастасия Ивановна

90

02.02.1927

Варич Таисия Григорьевна

85

17.02.1932

Клугман Альберт Захарович

80

19.02.1937

Филоненко Валентина Андреевна

75

19.02.1937

Коза Мария Николаевна

95

19.02.1922

Кравченко Дора Федоровна

85

24.02.1932

Литкевич Вера Васильевна

80

17.02.1937

Певна Вера Федоровна

90

10.02.1927

Дорожко Раиса Филипповна

80

27.02.1927

Сиренко Александра Марковна

85

28.02.1932