Сайт міста Люботин » Головна » Розпорядження майном неповнолітніх і малолітніх дітей

 Розпорядження майном неповнолітніх і малолітніх дітей
Автор: Svetlana   Додано:25 жовтня 2012   Переглядів:4692   Категорія - [Головна]
 
 (голосів: 0)

В основі поділу дітей на малолітніх і неповнолітніх лежить обсяг цивільної дієздатності, тобто здатності своїми діями набувати для себе цивільних прав і нести обов’язки.

Згідно зі ст. 31 ЦК України та ст. 6 ч. 2 СК України, фізична особа, яка не досягла чотирнадцятирічного віку, вважається малолітньою та має право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість (наприклад, придбання в магазині товарів для задоволення власних потреб).

Ст. 32 ЦК України та ст. 6 ч. 2 СК України зазначають, що неповнолітньою особою є фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, яка має право самостійно розпоряджатися своїми доходами (заробіток, стипендія, інші доходи), здійснювати права на результати інтелектуальної власності, творчої діяльності, самостійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися цим вкладом, внесеним нею на своє ім’я.

Малолітнім і неповнолітнім особам може належати будь-яке майно, яке, відповідно до закону, є об’єктом права приватної власності фізичних осіб, але, будучи власниками, малолітні та неповнолітні діти не можуть здійснювати свої права самостійно, бо мають лише часткову цивільну дієздатність (ст. 31 ЦК України).

  Закон передбачив порядок захисту майнових інтересів дітей.

— Майном, що належить малолітній і неповнолітній дитині, управляють інші особи — передусім її батьки. Якщо їх немає в живих, або вони позбавлені батьківських прав, то такі права мають опікуни, піклувальники, усиновлювачі (ч. 1 ст. 177 Сімейного кодексу України). Малолітні та неповнолітні діти, які прописані у квартирі, повинні брати участь у її приватизації у рівних частках разом із батьками або іншими особами, які беруть участь у приватизації.

Закон захищає інтереси дітей і у разі смерті їхніх батьків. Адже малолітні та неповнолітні діти вважаються такими, що автоматично прийняли спадщину, навіть коли не подали заяви про прийняття спадщини після смерті своїх батьків. Якщо батьками був зроблений заповіт на третю особу, то незалежно від змісту заповіту такі діти приймають участь у розподілі спадщини. Адже малолітні, неповнолітні діти спадкодавця спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

 Від імені малолітньої особи відмовитися від прийняття спадщини можуть її батьки з дозволу органу опіки та піклування. Так, неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини, проте лише за згодою батьків і органу опіки та піклування.

Що ж стосується осіб, які досягли 14 років і бажають прийняти спадщину, то вони мають право подати заяву про прийняття спадщини самостійно та без згоди своїх батьків й органу опіки та піклування.

— Є випадки, коли батьки не завжди чинять порядно та відповідно до закону при продажу майна (частини майна), що належить дитині.

— Відповідно до ст. 177 СК України, батьки управляють майном, що належить малолітній, неповнолітній дитині, без спеціального на те призначення. Вони мають право продати, обміняти квартиру (частину квартири), будинок до досягнення дитиною повноліття (18 років), але лише з дозволу органу опіки та піклування.

— Дарування будь-якого майна (квартири, будинку, автомобіля, іншого цінного майна) від імені дітей законом не допускається. Крім цього, батьки не можуть зобов’язуватися від імені дитини порукою.

— Якщо дитина зареєстрована та проживає у квартирі, яка продається, проте не є її власником, то орган опіки та піклування також надає дозвіл на продаж житла за умови, що дитина буде забезпечена житлом на праві користування у іншій квартирі.

Відповідно до ст. 177 ч. 5 СК України, орган опіки та піклування може відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини у випадках, коли ним встановлено, що:

1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав;

2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав, відповідно до статті 170 СК України;

3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини батьківських прав;

4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;

5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;

6) між батьками дитини або між одним із них і третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один із них);

7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

 

                                                                                                      Держаний нотаріус Другої державної 

нотаріальної контори Харківського району

Харківської області Радіонова Т.І.







   Інформаційне повідомлення

Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.