Важлива інформація про Люботинський міський краєзнавчий музей
Автор: Lubotin   Додано: 11 лютого 2012   Переглядів:757   Категорія - [Про місто » Люботинський музей]
 

Завдання Люботинського міського краєзнавчого музею:

- Цілеспрямоване збирання, наукове вивчення і всебічне освітньо-виховне використання рухомих (музейних) предметів, які є матеріальним свідченням розвитку природи і суспільства, потреб у засвоєнні та збереженні історичного досвіду минулого.

 

З цією метою Люботинський міський краєзнавчий музей:

- Вивчає історію свого народу, збирає і зберігає пам’ятки матеріальної і духовної культури, що є першоджерелами наукових знань про розвиток людського суспільства і відповідають вимогам українського законодавства про музейну справу.

- Створює експозиції, стаціонарні й пересувні виставки.

- Веде роботу, спрямовану на поширення наукових знань про історію краю шляхом проведення екскурсій по експозиціях музею, стаціонарних та пересувних виставках, читання доповідей, лекцій, шляхом видання наукових праць і популярної літератури, публікації у пресі, а також організації інших заходів.

 

Директор Люботинського міського краєзнавчого музею 

Каракаптан Любов Миколаївна

Адреса: 62433, м. Люботин, вул. Радянська, 10

Тел. (057) 741-11-53

e-mail: lvk@ukrpost.ua 

Графік роботи: понеділок — четвер з 8.00 до 17.00,  п’ятниця   -   з 8.00 до 16.00

Прийом громадян: понеділок-п’ятниця  з 09.00 до 16.00




 «Таємний світ ляльки-мотанки»
Автор: Chekardina   Додано: 2 лютого 2017   Переглядів:76   Категорія - [Головна, Люботинський музей]
 

Чи багато люботинців знає про існування Краєзнавчого музею у нашому місті? Виявляється цікаве поруч: музей розташований у будівлі центральної міської бібліотеки по вул. Слобожанській, 10 і має у своєму розпорядженні багато різноманітної інформації та досить часто проводить тематичні виставки.

Так Краєзнавчим музеєм м. Люботина з 23.01.2017 р. відкрито виставку «Таємний світ ляльки-мотанки».

Місцевими майстринями Мовчановою В.М. та Ісаєнко Н.Ю., які створюють ляльок-мотанок із застосуванням різноманітних технік, було надано експонати багатьох видів. Також мешканки нашого міста Кравченко Н.В, Глущенко Л.Є., Куденко Л.В. та інші взяли участь у підготовці виставки, надавши у якості експонатів власних ляльок-оберігів.

З прадавніх часів люди створювали обереги, які були надійними помічниками у всіх сферах життя, оскільки нагадували про зв’язок з богами та пращурами, боронили від Мороків Нави – поганих думок і хвороб.

Перші ляльки-мотанки або, як їх ще називають, вузликові ляльки, з’явилися приблизно 5 тисяч років тому. Мотанка – символ добра та благополуччя, символ надії на краще та сильний сакральний предмет. Мотанки в різних варіаціях зустрічаються в багатьох світових культурах. Наприклад, древні греки використовували таких ляльок у якості жертв для свого пантеону богів.

Традиції створення оберегів та ляльок-мотанок перейшли з язичницьких часів і у сучасний побут. З історичних джерел відомо що перші прототипи мотанок на території України з’явилися на стоянці в Чернігівській області.

Сама назва ляльки - «мотанка» походить від поняття «мотати», а загальний вигляд такої ляльки представляє собою фігурку людини, як правило жіночу або дитячу, виготовлену зі шматків тканини. Частини тіла такої ляльки з’єднувалися вузликами.

Процес створення ляльки майстрині називають «кутанням», адже він дуже схожий на сповивання маленької дитини. Задля того, аби готова лялька виглядала гарно та яскраво в давнину шматки тканини підфарбовували та розмальовували натуральними барвниками. Тряпчана основа мотанки символізує дух та мудрість предків. Якщо подивитися на загальний вигляд таких ляльок, то мотанки мають гарно виражену голову, а тулуб, руки та ноги мають більш схематичний вигляд. Разом з тканиною використовували й інші натуральні матеріали, наприклад, льняні нитки, з яких виготовляли волосся.

Помітною є така особливість мотанки, як відсутність намальованого обличчя. На деяких ляльках на місці обличчя вишивали або викладали нитками хрест – давній символ сонця у слов’ян. Точного пояснення чому ляльки-мотанки не мали облич не знайдено, однак більшість вчених та дослідників вважають, що такою причиною було сприйняття очей як дверей між реальним та потойбічним - недоброго ока завжди боялися та вірили, що через очі в ляльку може підсилитися нечисть.

Особливими українські мотанки робить той факт, що для їхнього створення використовують в основному жіночі та дитячі образи. Чоловічі ж образи здебільшого використовуються у якості доповнення до основної ляльки. Така особливість обумовлена важливим місцем жінки в світосприйнятті предків та уособленням у образі ляльки язичницької богині родючості Донди.

Мистецтво виготовлення ляльки-мотанки тісно переплетене з багатьма явищами природи, що визначають, наприклад, час початку роботи: одні ляльки мотаються лише на зростаючий місяць, інші – тільки на спадаючий, також є ляльки, які можна мотати тільки в один визначений день на рік. Не можна мотати ляльок у п’ятницю, суботу та неділю, а також після заходу сонця і на свята. Ляльку-мотанку, оберіг, потрібно виготовляти за один день і обов’язково з позитивними думками та добрими побажаннями.

Слід зазначити, що мотанка ніколи не має власного імені, тому що завжди вважалося, що даючи ім’я ляльці можна або потривожити душі померлих родичів, або запросити нечисть до будинку. В українській культурі мотанки є символом родючості, достатку та оберегом для родини. Такі ляльки дуже часто ставали справжніми сімейними реліквіями та передавалися з покоління в покоління. Також мотанки часто використовувалися у весільних обрядах.

У нашій виставці представлено 46 ляльок-мотанок: Мартинички, Лялька-Жіноча доля, Грошова Кубушка, Попутниця, Благодать, Благополучниця, Лялька Акань, Немовля, Годувальниця, Лялька-Потішка, Лялька-Правниця, Лялька Каша, Восьмиручка, Варварушка-Ключниця, Домовичок, Наречена, Берегиня, Нерозлучники, Званка-Бажанка, Бажанка, Млинниця, Коляда та інші.

Запрошуємо всіх відвідати наш музей та дізнатися більше про традиції свої предків.


Цапенко І.Б., мешканка м. Люботина




 Виставка мотанок
Автор: Chekardina   Додано: 18 січня 2017   Переглядів:160   Категорія - [Головна, Люботинський музей]
 

Шановні люботинці!

З 23 січня 2017р.у краєзнавчому музеї відкривається виставка мотанок.

 




 "Таємниці та загадки нумізматики"
Автор: Chekardina   Додано: 18 січня 2017   Переглядів:77   Категорія - [Про місто » Люботинський музей]
 

З 9 по 13 січня 2017р. до дня заснування музею (12.01.1993р) було проведено виставку "Таємниці та загадки нумізматики".
Велика подяка колекціонерам,які допомогли в організації виставки.

 

"Таємниці та загадки нумізматики"




 "Протягом століть"
Автор: Chekardina   Додано: 14 вересня 2016   Переглядів:179   Категорія - [Головна, Люботинський музей]
 

14.09.2016р. проведено виставку старовинних годинників з екскурсією на тему "Протягом століть"для 1,6,7 класів Люботинської ЗОШ №4

 

"Протягом століть"

"Протягом століть"

"Протягом століть"

"Протягом століть"

"Протягом століть"





 Герої України залишаться у наших серцях
Автор: Chekardina   Додано: 19 лютого 2016   Переглядів:250   Категорія - [Головна, Люботинський музей]
 

Герої України залишаться у наших серцях

На виконання Указу Президента України "Про вшанування подвигу учасників Революції гідності й увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні" від 11 лютого 2015 року №69 20 лютого 2016 року відзначатиметься День Героїв Небесної Сотні. Президент України Петро Порошенко підписав указ про відзначення у 2015 році Дня Гідності та Свободи.

 

Молоді хлопці, чоловіки та жінки вже ніколи не повернуться додому, не обіймуть близьких, не посміхнуться друзям. Сумно і боляче. Хто б міг подумати, що в 21 столітті, після всього, що пережила наша  держава, все повториться знову. Схоже, людство не квапиться вчитись на своїх помилках…Сьогодні кількість загиблих вже вимірюється тисячами. І кінця, поки що, цьому не видно.  Давайте в цей день просто віддамо шану тим, хто "положив серце й душу за нашу свободу".20 лютого стало для нас назавжди пам’ятним днем – Днем Героїв Небесної Сотні.

Однак сьогодні варто згадати про всіх, хто віддав своє життя впродовж останнього року. І згадувати надалі, завжди, хоча б для того, аби не допустити чогось подібного в майбутньому. Адже ці події багато що прояснили, відкрили багатьом очі, розставили все по своїх місцях. І якщо правильно скористатись цим досвідом, ми справді можемо побудувати незалежну і процвітаючу державу.Сьогодня нема з нами нашого земляка,патріота,учасника афганської війни, ліквідатора наслідків Чорнобильської трагедії Загудаєва Олександра Володимировича,який загинув 12 листопада 2015 року,охороняючи Луганську ТЄЦ у місті Щастя. Олександр Володимирович 15 березня 2007року був нагороджений медаллю «Захисник Вітчизни»,а з нагоди 23 річниці Незалежності України йому присвоєно високе звання «Патріот Незалежної України».

  Дякуємо Вам, Герої України! Ви назавжди залишитесь у наших серцях… 




 Легенди про м. Люботин
Автор: Chekardina   Додано: 14 січня 2015   Переглядів:647   Категорія - [Про місто » Люботинський музей]
 

Легенди про місто Люботин

 

Легенда о Люботе.

Дикое поле издавна люди обходили стороной, потому что крымские татары старинным Муравским шляхом совершали частые опустошительные набеги. И все же смельчаки, бежавшие от своих притеснителей, иногда да прятались в лесах. Одним из таких храбрецов был и Любота. В лесах  Слобожанщины росло множество плодородных деревьев: дикая вишня, груша, яблоня, а потому и диких пчел здесь было очень много. Так Любота стал бортником. Все лето он проводил в поисках пчелиных гнезд, а собрав богатую добычу меда -  продавал его по всей округе. Имя Люботы было известно далеко за пределами слободы. Вот почему одна из легенд гласит о том, что слобода Люботин была названа в честь первого ее хозяина - Люботы. 

 

Легенда о Гае.

Однажды, очень давно, когда казаки жили  вольной разгульной жизнью, казак Гай, разъезжая по свободным землям Дикого поля, был зачарован широкими лугами, зелеными  лесами и полноводными реками брошенной земли Слобожанщины. Выйдя на пригорок, стоя над рекой Мерефа, он невольно залюбовался открывшейся перед ним чудной панорамой. Долго стоял так казак Гай, любуясь дивным пейзажем и вдруг понял он, что не может просто так покинуть этот чудный уголок. Собрал он своих друзей-казаков и молвил: «Никуда я отсюда больше не уеду, люб мне край этот. Назову его именем своим  и быть этой слободе Гаевкой». Очень уж любил казак Гай все необычайно красивое. Говорили, что самые красивые рысаки были у Гая и самые красивые девушки со всего мира были тоже у Гая. Вот и самый красивый уголок Дикого поля принадлежал когда- то  дивному казаку  Гаю. Со временем Гаевку переименовали в Гиевку, но она осталась  такой же прекрасной как и при легендарном казаке Гае.   

 

Легенда о Петре І.

Летом 1709 года на день Вознесения Господня (2 июня), проезжая через Харьков, Петр Великий принял церковь  св. Николая за соборную, слушал в ней литургию, потом побыл в Успенском соборе, где читал апостол; осмотрел город  и крепость и, пообедав, отправился в Валки через Люботин. По дороге он очень устал. День был жарким и безветренным. Присев отдохнуть под раскидистым вековым дубом, восхищенный царь промолвил: «Какая любая тинь!» Многие приписывают Петру 1 название нашего города «Люботин», но к сожалению, слобода еще в 1650 году уже носила это название.  

 

Легенда о Дунчивне.

Жил в поселке, вблизи станции Люботин, старый помещик Дунин. Много у него было всякого добра и земли было много. Заглядывались на богача женщины, да выбрал он себе в жены молоденькую 15-летнюю девушку. Имени ее так никто и не мог вспомнить, потому что звали ее все в округе Дунчивной. Молодая была да хозяйственная. Недолго радовался своему счастью старый ловелас, взял вдруг и умер. Поплакали, потужили за барином да и забыли. Стали радоваться соседи, надеясь поживиться барским добром. Да не тут–то было. Хозяйка была молодая да хваткая. Потихонечку, помаленечку скупила она все земли вокруг и стала настоящей хозяйкой.

Вот и сегодня о ней помнят,так как до сих пор земли принадлежавшие Дунчивне так и называются «Дуншивка» или более современно-Дуншовка. 

 

Легенда про Давальченково поле.

Первые дни сентября 1943года. Уже освобожден Люботин от фашистских

оккупантов, а вот расстояние в 2 километра до Гиевки нашим воинам пришлось преодолевать  почти восемь  дней. Экипаж танка  «Т-34»,  в состав которого входил и механик-водитель Михаил  Давальченко, вел прицельный огонь по вражеским позициям.  Фашистам удалось поджечь «Т-34», почти весь экипаж  танка погиб. Тяжело раненный, обгорелый Михаил Давальченко  из последних сил, истекая кровью, через запасной люк сумел выползти из пылающей машины.  Вскоре его подобрали и отправили в санбат. Казалось, спасения нет. Да и однополчане считали его погибшим. Но в день 25-летия освобождения Гиевки от немецких оккупантов на торжественном митинге попросил слово ветеран Великой Отечественной войны. И жалко, и страшно было смотреть на его обоженное лицо, обгорелые уши и брови. Но вопреки всему голос его, (а это был Михаил Давальченко ) звучал бодро и уверенно. С тех пор и стали называть  однополчане гиевское поле  Давальченковым. 




 Розвиток освіти в Люботині
Автор: Chekardina   Додано: 2 квітня 2014   Переглядів:1103   Категорія - [Головна, Люботинський музей]
 

Розвиток освіти в Люботині

 

 

У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійсько-Угорською (20% площі) і Російською (80% площі) імперіями. До того часу завершилася ліквідація української державності. Вживання української мови зберігається винятково у народному середовищі. Тобто, на рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. Однак до кінця XVIII століття козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.

 

 

Переглянути весь документ та фото - натисніть "Читати далі"




 З ювілеєм,рідний Люботин!
Автор: Lubotin   Додано: 23 січня 2013   Переглядів:720   Категорія - [Про місто » Люботинський музей]
 

Шановні люботинці! В лютому 2013 року Люботин відзначатиме 20-річний ювілей з нагоди присвоєння йому статусу міста обласного значення. Вітаємо Вас з нашим спільним святом та бажаємо розквіту та процвітання нашому рідному місту.
Місто Люботин є самостійною адміністративно-територіальною одиницею - міським населеним пунктом, у межах якої громада здійснює міське самоврядування, має свою комунальну власність та свій місцевий бюджет.
Розташоване в 24 км від обласного центру міста Харкова . Координати міста 52 північної широти та 36 східної довготи.
З півночі та північного сходу, зі сходу та південного сходу місто межує з землями Харківського району.
З північного заходу на північний схід проходить дорога державного значення Київ – Ростов. До неї прилягає північна частина міста (старий Люботин). З заходу на схід, розділяючи місто на дві частини, проходить залізниця Полтава – Харків.


Територіальна громада міста Люботина має свою символіку – герб, прапор і гімн. Герб прямокутної форми у вигляді щита, який поділено на дві частини. На верхній частині , яка має світло-зелений колір, зображені елементи герба м. Харкова, як головного міста, на території області якого розташований Люботин. Нижня частина герба голубого кольору, який символізує велику кількість озер. У цій частині ліворуч зображені яблуко та груша, вони символізують історичне зайняття садівництвом жителів м.Люботина. Праворуч - елементи символіки залізниці, бо місто Люботин - це потужний залізничний вузол. Його центральна частина була заснована і мала розвиток завдяки будівництву залізничної колії у 1871р. Нижче цих елементів зображені дубові листки, які символізують Люботинські діброви - гордість міста. По краях герба - обрамлення золотистого кольору.




 Аварія на Чорнобильській атомній електростанції
Автор: Lubotin   Додано: 4 травня 2012   Переглядів:1042   Категорія - [Про місто » Люботинський музей]
 

«І вмий усі в Чорнобилі пороги

До чесної, як сповідь, чистоти.

І уступись

Найпершим

І з дороги.

І занімій.

Бо їм – у вічність йти.»

 

Б.Олійник.

 

26 квітня 1986 року в Україні трапилася наймасштабніша техногенна катастрофа сучасності - аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Вночі, о 1годині 23 хвилини, на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС в результаті серії теплових вибухів був зруйнований реактор. За розрахунками експертів, сумарний вихід радіоактивних матеріалів становив 50 млн. кюрі, що рівнозначно наслідкам вибухів 500 атомних бомб, скинутих в 1945 році на Хіросіму. Радіоактивна хмара, що утворилася в результаті аварії, пройшла над Україною, Білоруссю, Росією, Східною Європою, Скандинавією, Великобританією і східною частиною США.

З того часу Чорнобиль - невелике містечко, яке знаходиться на березі Київського водосховища, між річками Уж та Прип'ять, місто-курорт, що в минулому привертало величезну кількість людей своєю красою, стало символом великої трагедії. До цього дня воно асоціюється з Чорнобильською катастрофою, яка забрала немислиму кількість жителів не тільки в той жахливий день, але і в наступні роки після нього.

26 квітня, Україна і весь світ згадують жертв аварії на Чорнобильській АЕС, вшановують героїв-ліквідаторів. 26 років сплило з того пам'ятного дня, коли на атомній станції у невеличкому українському місті Чорнобиль сталася аварія.

Жодна трагедія XX сторіччя не мала таких тяжких екологічних наслідків, як чорнобильська. Бо стала вона катастрофою не регіонального, навіть не національного, а глобального масштабу. Вже загинуло більше половини із 100 тисяч чорнобильців, які брали участь у ліквідації наслідків аварії в перший рік. Підірвано здоров'я сотень тисяч людей. Забруднені мільйони гектарів ґрунтів. У водосховищах осіли десятки мільйонів тонн радіоактивного мулу. Демографічна ситуація України на цей час у кризовому стані.

Але реальні збитки навіть через чверть століття визначити неможливо. Бо наслідки цього лиха вічні, і тепер можна говорити не про їх усунення, а лише про пристосування до них.

Чорнобиль не відходить у минуле, не відпускає його туди наша свідомість. Вона опромінена ним. Уперше так близько, так реально й так жахливо відкрилося нам обличчя ядерного століття в чудовому куточку українського й білоруського Полісся, куди науково-технічна революція прийшла немов останньою чергою. Прийшла й... залишила його безживним на поки що невідомий навіть ученим строк.

 

Чорнобильська атомна електростанція, яку будували з 1972 по 1985 рік, була найбільш потужною АЕС в Радянському Союзі.

1986 рік, 26 Квітень (1годину 24 хв.) - Вибухи на четвертому реакторі, які спричинили за собою пожежа.

Так що ж відбулося насправді? Існувало безліч різних точок зору, що стосуються цієї аварії. Набралося їх уже понад 110. Але самими розумними вважаються всього лише дві з них. За версією першої, причиною вибуху стало грубе порушення правил експлуатації реактора. Було це так: в ніч з 26 Квітень 1986 Року робітники 4 блоку ЧАЕС в процесі підготовки і проведення електротехнічних випробувань цілих шість разів порушили Регламент. У результаті того, що з активної зони реактора було виведено не менш 204 керуючих стрижнів з 211 штатних, тобто понад 96%, він став некерованим. Як наслідок, почалася ланцюгова реакція, спричинила тепловий вибух реактора. Крім усього іншого, гнітюче на обстановку вплинули такі фактори як «недбалість в управлінні реакторною установкою», неточне розуміння «персоналом особливостей протікання технологічних процесів у ядерному реакторі», а також втрата персоналом «почуття небезпеки». За іншою версією всьому провиною стали деякі «конструкційні недоліки», які й «допомогли» черговій зміні довести реактор до вибуху. Коли він вигорів, необхідно було зібрати всі уламки урану і графіту. Роботи проводилися без якої-небудь техніки, тобто вручну. Ліквідатори в протигазах та костюмах зі свинцю згрібали лопатами і збирали руками шматки радіоактивної речовини, потім скидали їх в згорілий реактор.

Мешканці міста про те, що сталася катастрофі нічого не підозрювали. Не минуло й десяти хвилин після вибуху, як на місце події прибули пожежники. Ближче до ранку вони змогли загасити пожежу. Але найстрашніше розпочнеться пізніше. Реактор № 4 був зруйнований грунтовно. 1997 рік - Організація Об'єднаних Націй стала реалізовувати програму з надання гуманітарної допомоги постраждалим від Чорнобильської аварії. Але грошових коштів для такої акції катастрофічно не вистачало. Список, складений ООН, налічував близько шістдесяти проектів, але через деякий час був скорочений до дев'яти пунктів. Здійсненням цього проекту можна було б поліпшити життя багатьох людей.

Найбільш вразливими виявилися, звичайно ж, діти та немовлята, які перебували в утробі матері під час вибуху. Це, напевно, відіб'ється на їх здоров'я в майбутньому.

У 2000 році - закриття ЧАЕС у зв'язку з тим, що застаріла і так недосконала система безпеки. Період розпаду різних радіоактивних частинок коливається в середньому від восьми хвилин до сотень тисяч років, але майже всі вони (окрім урану) розпадаються протягом 30 років. Можливо, через 30 років у Чорнобиль і Прип'ять знову повернуться люди і будуть жити, роблячи ці міста казково красивими.

 

Чорнобильське лихо не обминуло нашого міста. З перших днів аварії ряд організацій, підприємств Люботина направили представників своїх трудових колективів на боротьбу з її наслідками. Районним військкоматом було призвано понад 100 чоловік, з них за роки після аварії померло 38, а 36 – залишились інвалідами.

 

У числі перших у ліквідації наслідків аварії брали участь:

В.М.Азаров

В.П.Бірюк

В.С.Верблянович

О.Г.Глуходід

М.В.Глущенко

В.Л.Козар

В.А Теличко

Та багато інших.

 

До міста прибували сім'ї, евакуйовані з районів, охоплених лихом. Їх розміщували, допомагали, працевлаштовували, лікували. Зараз у Люботині мешкають 24 переселенці з небезпечної зони. Всього у нашому місті 156 люботинців мають статус чорнобильця, з них 35 - діти.

Не можна забувати про цю трагедію, яка забрала величезну кількість життів. Цю помилку вже ніяк не виправити, але можна уникнути її повторення в майбутньому. Пам'ять про її жертви залишиться в наших серцях назавжди.

 

Шановні ліквідатори Чорнобильської катастрофи! Шановні люботинці! Міцного Вам здоров'я, щастя і благополуччя, любові і шани, ясного неба та віри у славне майбутнє України! Нехай на нашій благословенній землі завжди панують мир, спокій та добро!

 

Директор краєзнавчого музею Каракаптан Л.М.

 

Завантажити фото: foto_chernobil.rar [3.21 Mb] (cкачувань: 20)