Організація ветеранів України
Автор: Chekardina   Додано: 31 жовтня 2016   Переглядів:2544   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Організація ветеранів України міста Люботин

м. Люботин, вул.  Слобожанська(Радянська), 41 (приміщення виконкому)


Голова організації Котихін Сергій Іванович, тел. 741-27-14, 0664256835

Заступники голови: Кошель Віталій Дмитрович, Приходько Ніна Фадіївна

Відповідальний секретар: Гончарова Лариса Петрівна, 0992524254

 

Структура Ради ветеранів: Рада ветеранів 19 чол.,  президія - 9 чол, голови первинних ветеранських організацій  - 32 чол.


У структурі Ради ветеранів:

Комітети:

- комітет ветеранів війни, Збройних Сил та правоохоронних органів;

- комітет ветеранів праці та дітей війни, голова комітету; Приходько Ніна Фадіївна

Комісії:

- організаційно-методична комісія, голова комісії Котихін Сергій Іванович; - - медично-соціальна комісія, голова комісії Остащенко Надія Іванівна;

- комісія по роботі з молоддю, голова комісії - Трофімова Г.В.

- комісія громадсько-політичної та культмасової роботи, голова комісії - Вольвач Світлана Павлівна;

- комісія по контролю за збереженням пам’ятників та братських могил, голова комісії Котихін Сергій Іванович.

Центри:

-         волонтерський центр, голова центру Барчан Лідія Костянтинівна;

-         пресс-центр, голова центру Пархоменко Микола Дмитрович.




 Її любили за працьовитість і патріотизм.
Автор: Svetlana   Додано: 3 липня 2020   Переглядів:9   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Її любили за працьовитість і патріотизм.
Її любили за працьовитість і патріотизм.

Її любили за працьовитість і патріотизм.

Автор цих строчок разом з головою Люботинської ветеранської організації Сергієм Івановичем Котихіним побували  на зустрічі з колишньою , неперевершеною вчителькою Валентиною Олександрівною Лисаченко. Гадаємо, що її розповідь про тяготи воєнних років, розрухи, голод і холод зацікавить багатьох наших читачів.

 

Валентина Олександрівна (дівоча фамілія Яцина ) народилася 14 липня 1925 року в с.Огульці, Валківського району. Були неї батько Олександр Агафонович Яцина, мати ,дідусь, бабуся і два брати.

В роки більшовицького розкуркулювання попала в немилість і ця сім’я .Державна і політична компанія набрали небаченого і нечуваного розмаху в якій не обійшлось і без перекручень. Врівноважених, мудрих і досвідчених хліборобів оголошували куркулями, відібравши все рухоме і нерухоме. Окремі родини не чекаючи над собою наруги і насильства кидали все нажите залишали Огульці потяглися в інші необжиті місця. Голова сім ї вирішує перебратися в Люботин. В роки голодомору 1932-1933 років почали будувати з чагарників , соломи і глини примітивну хатинку. З початком Другої світової війни батько Олександр Яцина добровільно в 1942 році пішов на фронт. Тут знадобилась професія тесляра. Довелося вести постійно ремонти і будівництво нових мостів для переправи нашої техніки та озброєних бійців. Зберіглася одна із розповідей Олександра Яцина. Німецькі розвідувальні літаки за часту висліджували коли міст уже було відремонтовано , визивали свої бомбардувальники , або артилерію щоб його розрушити. Ми пішли на хитрість . Мости збирали прямо у річці в нічні години і зглиблялися  у воді. Через декілька днів коли зборка була закінчена міст піднімали темної ночі через нього переправлялись наші літаки і відкривали шалений вогонь по противнику знищуючи його обороні рубежі. На річці Вісла Олександр Яцина отримав тяжке поранення, після лікування в госпіталі по закінченню війни був демобілізований додому, почав власноручно проводити ремонт   зруйнованого осколками і снарядами будинок. Перемога надавала йому сил для нелегкої праці у відновлені державних і домашніх господарств. Олександр Агафонович нагороджений багатьма державними орденами і медалями.

Валентина Олександрівна донька О.А Яцини багато розповіла про дуже тяжкі роки в Другій світовій війні, про своє босоноге життя, юні роки коли поруч із дорослими жінками копала окопи в Люботині для бійців Червоної Армії під постійними бомбардуваннями німецької авіації. Ризикуючи своїм життям ця сім я переховувала під час німецької окупації у домашньому льоху поранених наших солдат , надаючи їм медичну допомогу і забезпечуючи харчуванням.  Як тільки було звільнено місто від окупантів потурбувались проте щоб поранених доставити до першого санітарного потягу який прибув до станцій Люботин.  Валя два роки навчалась в Караванській школі потім її перевели до Люботинської ЗОШ № 5.

В 1945 році після закінчення школи з подругами вирішила продовжити навчання в Харківських вузах. Валентина вирішила поступити до педагогічного інститута. Заняття проводилися в інституті ім. Г.С . Сковороди приміщення цього закладу після війни мало жалюгідний вигляд : повибивані вікна , не було   освітлення , відсутнє тепло, чорнило замерзало в чорнильницях , доводилося писати олівцем на шматках газет, на самостійно виготовлених зошитах із мішкового паперу та інших паперових відходів, а за часту і на руках. Після закінчення вищого учбового закладу Валентина Олександрівна працювала викладачем української мови і літератури в СтароСалтівській ЗОШ. Невдовзі там же вона познайомилась з юристом Семеном Івановичем Лисаченко, який багато років працював по цій професії. Одружилися не дивлячись нате що він на 11 років був старшим , виховали сина назвали його Олександром.

Цікаві автобіографічні дані у С. Лисаченка . До війни  він закінчив юридичний інститут і перші дні   Другої світової війни пішов на фронт добровольцем. Служив воєнним військовим комісаром 134го Кавалерійського полка. Не завжди все було гладко. Одного разу довелося бути в Німецькому оточені. Окупанти горлопанили Рус здавайся! Ви окружени! Користуючись нічною темнотою С. Лисаченкосам особисто скочивши на коня поїхав до Дінця де побачив ,що ніякого оточення не існує , миттю повертається до своїх бійців, дає команду По конях! За мною! Так своїм сміливим рішенням було врятовано життя багатьох бійців. За мужність і сміливість військовому комісару була вручена державна нагорода Орден Бойового Червоного прапора. Другий подібний орден отримав за знищення бою чотирьох Німецьких танка. В одному із боїв С. Лисаченко був тяжко поранений , після лікування інвалід 2 групи працював начальником ЦРУ у Старому Салтові.

Коли чоловік пішов із життя Валентина Олександрівна вирішила переїхати із Старого Салтова у Люботин до батьківської хатинки. В невдовзі  звернулася до Харківського Облвно відносно роботи. Цього дня у них побував військовий  який повідомив , що вони набирають учителів у дитячу трудову колонію що на Холодній горі. Тож нам потрібні високоосвічені викладачі української мови , математики, фізики. Мене запросили   на вул. Чернишевську для взяття необхідних даних про мене та батьків. Ознайомившись з написаним запропонували роботу учителем української мови і літератури в дитячій трудовій колонії.

Тоді мені було лише 28 років, я довго не наважувалася оскільки в дев’ятім класі який мені порекомендували були учні віком 17 і більше віком. Які мали по 10 років заслання. Авторитетом був у них  ЕвгенійКараянов  який тримав усю групу і добивався належної дисципліни . Коли я заходила до класу там була неабияка тишина, доводилося з задоволенням проводити уроки. Одного разу знайомлячись з учнями читаю фамілію Юлій Коцюбинський запитую у учня він вам що якийсь родич. Саме так- це мій дідусь. Так я стала з великою повагою  відноситись до Юлія, який любив українську мову, писав прекрасні вірші, а його мати в далекій Пензі чекала коли його звільнять з в’язниці . В майбутньому Юлій Коцюбинський  був заслужений працівник культури України -літеро знавцем. Надовго запам’ятався в колонії такий випадок молоді , хлопці попросили перед Новим роком принести їм ялинку. Нарядивши її гірляндами і іграшками організували біля неї танці. Зайшовши до них у гуртожиток Євгеній Караянов запросив мене на танець. Малиш із із п’ятого  класу як закричить- Пацани сюда! Погляньте учителька танцює з нашим учнем. Це було для них неперевершеним дивом.

В 1953 році ,після смерті Й. Сталіна  вийшла амністія і цих арештантів почали відпускати додому. На пам’ять Юлій Коцюбинський подарував Валентині Олександрівні фото на згадку з написом що він дійсно є внуком М.М. Коцюбинського . Фотознімок дарований 1955 роком зберігається у неї до цього часу.  Після розформування дитячої трудової колонії обслуговуючий персонал теж почали звільняти.  Валентина Лисаченко знову звернулась в Облвно і їй запропонували вчителювати в вечірній школі робітничої молоді яка поруч з фабрикою ім. Тінякова. І тут моєю ученицею була Вікторія Богатикова донька відомого співака Юрія Богатикова , яка заявила що теж хоче бути артисткою. Загальний стаж роботи на освітянській ниві у В.О . Лисаченко 38 років. ЇЇ завжди любили за працьовитість , привітність , доброзичливість, а Господь віддячив жінці довголіттям. Батьківщина високо оцінила працю неперевершеного учителя нагородив її державними нагородами “За доблесний труд” “ Захисник Вітчизни” ,  ювілейними медалями , багаточисленними Почесними грамотами і Подяками. Цікаві епізоди розповіла про  Валентину Олександрівну її невістка Лідія Павлівна Лисиченко . У п’ятирічному віці Валентина Яцина пішла із старшим братом до школи. Вчителька посміхнувшись сказала – Валя ти ще маленька прийдеться зачекати.  Нащо та відповіла – Я хочу вчитися . Тож у шестирічному віці прийняли її у перший клас . Мати моєї свекрухи Валентини Олександрівни бабушка Настя була дуже розумною, винахідливою і хитрою жінкою. Коли вступили німці то вони загрібали всяку живність для харчування, щоб зберегти корову кормилицю всієї сім’ї вона влаштувала в хаті міні уголок для корови. До речі ця хатинка і стійло для кормилиці зберіглася і до  цього дня як пам’ятка історії. Стійло було закидано різним хламом , соломою що надавало ніякої підозри що там може знаходитися. Хазяйка регулярно вела уход, кормила , доїла, чистила стоїло. Часто у двір заглядали і німці запитували – Матка млеко, яйця, кури є? Бабуся розводила руками каже- нічого вже немає , уже все забрали. Ті переглянувшись пішли в інші двори.

У віці87 років для Валентини Олександрівни рідня організували поїздку в чудовий парк Софіївка , що знаходиться під м .Умань. З великою насолодою вона цікавилась кожним його куточком , легендами , любувалася річкою , водоспадом. Залишилася задоволена після обходу 10 кілометрової його території, отримала насолоду.

Роки беруть своє, тож  із когорти Лисаченків залишилася : Валентина Олександрівна  - героїня цієї розповіді, невістка Лідія Павлівна її син Олександр Олександрович , правнук Владислав Олександрович який зараз освоює професію програміста. Дуже чуйний , талановитий хлопець і є сподівання , що саме він принесе цю фамілію у майбутнє. За часте відвідування Валентина Олександрівна щиро вдячна їхній квартальній Ніні Григорівні Дацько, сусідці Тамарі Павлівні Ханіч.

Організація ветеранів України м. Люботин , рідні , знайомі, сусіди щиро і сердечно вітають ювілярку з 95 річчям Дня Народження і бажають кріпкого здоров’я, удачі , благополуччя,   добра в серці та добра від оточуючих людей, світлих посмішок, щоденної радості.

 

Микола Пархоменко –дитина війни, Почесний громадянин м. Люботин.

На знімках: 2589- В.О. Лисаченко

                      2563- Юлій Коцюбинський в майбутньому Заслужений працівник культури України, літеро знавець.




 19 июня 2020 года, на 87-м году, ушёл из жизни труженик тыла, дитя ВОВ – ЛЕБЕДЬ ИВАН ИЛЬИЧ.
Автор: Svetlana   Додано: 23 червня 2020   Переглядів:20   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

19 июня 2020 года, на 87-м году, ушёл из жизни труженик тыла, дитя ВОВ – ЛЕБЕДЬ ИВАН ИЛЬИЧ. Иван Ильич родился 28 декабря 1932 года в селе Черемушна Валковского района Харьковской области в семье крестьянина. С самого раннего детства Ивану Ильичу приходилось с утра до вечера работать в колхозе на ферме.

Иван Ильич служил в рядах Советской Армии в морфлоте города Кронштадт. После окончания воинской службы Иван Ильич более 20 лет проработал на Харьковском турбинном заводе машинистом тепловоза. Затем работал в Люботинском радиоузле радистом. Имеет много благодарностей, почетных грамот, принимал активное участие в жизни городского совета.

Организация ветеранов Украины города Люботина и городской совет, все кто знал его по жизни и по работе, выражают глубокое соболезнование родным и близким Лебедя Ивана Ильича.

Память о нём останется в наших сердцах навсегда…

 

19 июня 2020 года, на 87-м году, ушёл из жизни труженик тыла, дитя ВОВ – ЛЕБЕДЬ ИВАН ИЛЬИЧ.

 

Организация ветеранов Украины г. Люботин




 Організація ветеранів України міста Люботин висловлює глибокі співчуття сім’ї Глущенко
Автор: Chekardina   Додано: 22 червня 2020   Переглядів:14   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Організація ветеранів України міста Люботин висловлює глибокі співчуття сім’ї Глущенко

Організація ветеранів України міста Люботин висловлює глибокі співчуття сім’ї Глущенко з приводу тяжкої втрати мами, бабусі та прабабусі.

На 95 році життя відлетіла у вічність

Ганна Володимирівна Кравченко...

 

Тиха, скромна, начебто непомітна.., водночас добра, турботлива,  з лагідною усмішкою на лиці.

Її життєвий шлях був довгим, але нелегким. Народилася Ганна Володимирівна 15 жовтня 1925 року в селі Кантакузівка Валківського району Харківської області. Була 10-ю дитиною в родині Володимира Гавриловича й Параски Демидівни Міняйло.

 У 33 році від голоду померли тато, мама, два брати й дві сестри, інших розформували по дитячих будинках. З 14 років виховувалася в патронатній родині Вольвачів у селі Черемушна Валківського району Харківської області.

Під час Великої Вітчизняної війни 16-річною дівчиною була примусово вивезена до Німеччини, пізнала концтабір, фабрику, бауерів...

 1945 року повернулася додому, на Україну. Там і знайшла своє щастя і кохання – Івана Корнійовича Кравченка. Народила й виростила донечку Варвару, згодом виховала двох онучок Юлію і Ларису, дочекалася правнука Влада і правнучку Софію...

40 років пропрацювала в колгоспі "Червона Нива" (село Черемушна) Валківського району Харківської області.

Усі випробування долі, уроки життя жінка пройшла гідно, зберегла лагідну вдачу, її серце завжди було відкрите до людського горя й радості.  Завжди спокійна, усміхнена, дбайлива, невтомна в роботі до глибокої старості... Вона любила життя і творила добро.

Царство небесне!

Вічна світла пам'ять!

 




 А. О. Біленко – 70 !
Автор: Chekardina   Додано: 22 червня 2020   Переглядів:14   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

А. О. Біленко – 70 !


В унісон яскравим промінням сонця 22 червня будемо раді вітати з особистим святом, 70-річним ювілеєм від Дня народження  Алли Олександрівни Біленко з міста Люботина.

Після закінчення Люботинської ЗОШ №15 (нині ЗОШ №3) працювала і навчалася на Харківській кондитерській фабриці. В 1971 році вийшла заміж, народила двох доньок. У зв’язку з сімейними обставинами довелося перейти працювати в Люботинський дитячий садочок. Пропрацювала 20 років, практично до його закриття. Останні 10 років працювала в музичній школі, звідти і пішла на пенсію. Загальний стаж роботи 47 років.

Алла Олександрівна є головою Люботинської первинної організації понад 20 років, була головою квартального комітету.

Організація ветеранів України м. Люботина вітають шановну ювілярку і зичать здоров’я, удачі, благополуччя та успіхів в усіх добрих справах!

 

 

А. О. Біленко – 70 !

 




 З. М. Смірновій – 80 !
Автор: Chekardina   Додано: 18 червня 2020   Переглядів:17   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

З. М. Смірновій – 80 !


Зінаїда Миколаївна народилася 18 червня 1940 року на Уралі в місті Картали. Після закінчення середньої школи, працювала диспетчером у військовій частині, звідти переїхала до Узбекистану, де влаштувалась на роботу в управління автогосподарства комірницею.

Там же вийшла заміж і в 1988 році подружжя переїхало на постійне місце проживання в м. Люботин. До виходу на пенсію працювала на Харківському заводі «Радіодеталь». Загальний стаж роботи – 29 років. Зараз виконує обов’язки замісника голови квартального комітету.

Організація ветеранів України м. Люботина щиро вітають іменинницю, бажають довгих років життя, чистого неба та шани від близьких і рідних. Хай життєві гаразди та підтримки близьких людей будуть надійним талісманом Вашої долі!

 

З. М. Смірновій – 80 !




 З глибоким сумом...
Автор: Chekardina   Додано: 16 червня 2020   Переглядів:33   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

 

 

З глибоким сумом...

 

12 червня 2020 року на 78 році пішов із життя ветеран праці, дитя війни


Никифоров Микола Олексійович.


Микола Олексійович до останніх днів свого життя був головою первинної ветеранської організації міста Люботина. Довгі роки був головою квартального комітету № 59 та неодноразово нагороджувався грамотами і подяками.

Організація ветеранів України міста Люботин висловлює глибокі співчуття рідним та близьким покійного.

 




 Галині Демидівні Барчан - 95 років!
Автор: Chekardina   Додано: 2 червня 2020   Переглядів:23   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Галині Демидівні Барчан - 95 років!

Свій ювілейний 95 рік нещодавно відсвяткувала Галина Барчан.
За дорученням міського голови Леоніда Лазуренка голова Організації ветеранів м. Люботин Сергій Котихін привітав Галину Демидівну з днем народження й побажав міцного здоров’я та завжди залишатися такою ж доброю й бадьорою людиною, і надалі бути для нас прикладом оптимізму і працелюбності.
Народилася ювілярка у місті Люботині, закінчила середню школу № 4.
У 1942 році п’ятнадцятилітньою дівчиною була примусово вивезена до Німеччини, де у місті Вупперталь працювала на фабриці.
У 1945 році союзницькі війська звільнили Галину, і вона деякий час перебувала у таборі для переміщених осіб у місті Кельні. Другого вересня 1945 року змогла повернутися на батьківщину, і згодом влаштувалася на роботу у вагоноремонтне депо. Із 1950 до 1954 року працювала на Люботинському хлібзаводі.
З 1955 року продовжила трудову діяльність в системі громадського харчування залізниці – дорбуфеті в кондитерському цеху, а після закінчення курсів у м. Києві працювала майстром-кондитером та майстром кондитерського цеху.
За сумлінну працю неодноразово нагороджувалася багатьма Почесними грамотами, Подяками і грошовими преміями. На пенсію Галина Демидівна вийшла у 1980 році.
Багато уваги приділяє вона своїй сім’ї, дуже любить поратися по господарству, обробляти город.
Ювілярка має двох дітей, двох онуків та чотирьох правнуків.
Приєднуємося до щирих вітань і бажаємо зустріти віковий ювілей у доброму здоров’ї та настрої.




 Подяка
Автор: Svetlana   Додано: 19 травня 2020   Переглядів:28   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Подяка

Організація ветеранів України м. Люботин щиро дякує керівництву Благодійного фонду «Від серця до серця» та особисто Анні Матченко, Роману Соболь та Дмитру Смерчинському за вітання ветеранів війни нашого міста із 75-літтям Перемоги у Другій світовій війні та вручення ветеранам продуктових наборів.

 

Сергій Котихін, голова Організації ветеранів України м. Люботин  




 Полет в бессмертие
Автор: Chekardina   Додано: 8 травня 2020   Переглядів:30   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Накануне юбилея 75-летия Победы посвящаю своим дедам-победителям Падалка Андрею Петровичу, Падалка Ивану Филипповичу, Сафронову Александру Федоровичу и всем ветеранам Второй Мировой войны.

 

Полет в бессмертие


Уходят победители от нас,

Уходят в неизведанные дали.

Великий подвиг совершив для нас,

Своею храбростью и духом вы не пали.

   Уходит поколение незримо,

   Уходит, растворяясь вглубь, в века.

   И я пойду сквозь обелисков мимо,

   С висками поседевшими слегка.

Мы встретимся со всеми снова в далях,

В бессмертие шагнув, как будто в бой.

Оденем мы мундиры все в медалях.

И выпьют все за нас, за упокой.

   Там в вечности мы встретимся все вместе,

   И я увижу тех, кого не зрил.

   Мы встретимся на миг – родня на месте –

   Кто строил Днепро ГЭС, а кто служил.

Вы смотрите на нас все из легенды,

Из желтых фотографий на меня.

Весенние творители Победы,

Восставшие из пепла и огня.

   Не сломленные и не покоренные бойцы

   С Левобережья шли на Запад, наступали.

   В атаку шли безусые юнцы,

   Что высечены из мрамора и стали.

Пройдут года, и мы исчезнем навсегда,

И зарастут холмы травою пышной.

И будем наблюдать мы с высока,

И любоваться садом, спелой вишней.

   Уходять ветераны той Победы,

   Но главное, чтоб люди взяли в толк.

   Уйдут деды, участники Победы,

   Уйдут до одного в бессмертный полк.

Уходит поколение от нас,

Уходять победители незримо.

И я скажу им в свой последний час:

«За то, что победили – вам спасибо!»

 

 

Организация ветеранов Украины г. Люботин

Падалка А.А., пенсионер МВД