Організація ветеранів України
Автор: Chekardina   Додано: 31 жовтня 2016   Переглядів:2623   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Організація ветеранів України міста Люботин

м. Люботин, вул.  Слобожанська(Радянська), 41 (приміщення виконкому)


Голова організації Котихін Сергій Іванович, тел. 741-27-14, 0664256835

Заступники голови: Назарук Григорій Миколайовияч (0508690926), Захаренко Валентин Федорович (0964711533)

Відповідальний секретар: Трофімова Галина Василівна (0950559312)

 

Структура Ради ветеранів: Рада ветеранів 19 чол.,  президія - 9 чол, голови первинних ветеранських організацій  - 32 чол.


У структурі Ради ветеранів:

Комітети:

- комітет ветеранів війни, Збройних Сил та правоохоронних органів;

- комітет ветеранів праці та дітей війни, голова комітету; Приходько Ніна Фадіївна

Комісії:

- організаційно-методична комісія, голова комісії Котихін Сергій Іванович; - - медично-соціальна комісія, голова комісії Остащенко Надія Іванівна;

- комісія по роботі з молоддю, голова комісії - Трофімова Г.В.

- комісія громадсько-політичної та культмасової роботи, голова комісії - Вольвач Світлана Павлівна;

- комісія по контролю за збереженням пам’ятників та братських могил, голова комісії Котихін Сергій Іванович.

Центри:

-         волонтерський центр, голова центру Ляшенко Надія Григорівна (0984273765);

-         пресс-центр, голова центру Пархоменко Микола Дмитрович (0987482677)..




 А. С. Толідзе – 95!
Автор: Svetlana   Додано: 11 вересня 2020   Переглядів:17   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

А. С. Толідзе – 95!

 

Анастасія Сафронівна народилася в Рязанській області, Муравлянському районі, селі Червона дубрава 11 вересня 1925 року. Під час Другої світової війни трудилася у лісозавгоспі, в цехах по переробці деревини.

в Люботині проживають з донькою з 2003 року.

Люботинська міська ветеранська організація щиро вітає Анастасію Сафронівну з ювілеєм, зичить міцного здоров’я, щастя та всіляких гараздів.

 

На знімку голова Люботинської ветеранської організації Сергій Котихін вручає подарунки А. Толідзе.    

А. С. Толідзе – 95!




 Л. Г. Кривеженко – 80!
Автор: Svetlana   Додано: 11 вересня 2020   Переглядів:15   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Л. Г. Кривеженко – 80!

 

Любов Гнатівна народилася 25 вересня 1940 року в с. Нова-Водолага Харківської області.

Батько з перших днів війни на фронті, мати з десятьма дітьми залишилася в селі. Завдяки тому, що сільські діти з малих років привчені до праці, вони допомагали матусі в сіх справах. Особливо тяжко було в роки окупації німецькими загарбниками села і перенесення голоду - у 1946-1947 роках, а також в роки післявоєнної відбудови. Радості усім не було, коли після війни повернувся додому їх батько. До того часу дітки уже підросли і почали вилітати з батьківського гнізда. не забарилася й Люба, в 1957 році пішла працювати на ХТЗ. Другим місцем її праці була філія ОРС НОД-3 ст. Люботин, звідки в 1994 році пішла на заслужений відпочинок з загальним стажем праці 37 років.

Її серце наповнено любов’ю до батьків, сім'ї, людей. Любов Кривеженко має доньку, сина, трьох онуків. тішиться правнучкою Ульянкою.

Організація ветеранів України міста Люботина та виконавчий комітет Люботинської міської ради вітають Любов Гнатівну, дитину війни, ветерана праці, з ювілеєм – 80-тиріччам і бажають міцного здоров я, удачі, а бадьорість духу хай допоможе у подальшому житті. 




 Пам’ятаємо наших героїв
Автор: Svetlana   Додано: 31 серпня 2020   Переглядів:14   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Пам’ятаємо наших героїв

Вже стало доброю традицією 29 серпня збиратися на Меморіалі Слави і вшановувати героїв, які загинули у Другій Світовій війні.

У цьому році відзначається 77 річниця визволення міста Люботина. 29 серпня ще й День пам’яті захисників України.

Біля пам’ятника загиблим героям зібралися представники міської ради й громадськість міста.

До присутніх звернувся міський голова Леонід Лазуренко, який наголосив на тому, що 29 серпня для люботинців є особливим днем, бо ціною героїчних  зусиль було звільнене наше місто. Ми у великому боргу перед тими героями, які до останнього стояли на передовій ліній фронту, та хто не повернувся живим. Низько вклоняємося героїчному поколінню ветеранів за мир і свободу, і пишаємося героями, які й сьогодні відстоюють нашу незалежність і захищають наше мирне життя кожен день. Герої АТО є славними нащадками тих, хто боронив країну в роки Другої Світової війни, і вони є гідними синами своїх відважних предків. Сьогодні подвиг ветеранів додає нам сил і наснаги в нинішній боротьбі за свободу, незалежність та суверенітет України. Ми – найсильніша нація, за нами правда, тож неминуче ми отримаємо перемогу.

Перед присутніми виступили депутат обласної ради Микола Уманець, голова Організації ветеранів України м. Люботин Сергій Котихін, учасник бойових дій Євген Семеринський.

Учасники заходу вшанували пам'ять героїв хвилиною мовчання і поклали квіти до пам’ятника.

Також цього дня заступник міського голови Вячеслав Рубан і  голова Організації ветеранів України м. Люботин Сергій Котихін здійснили покладання квітів на Меморіальному комплексі загиблим воїнам у Другій світовій війні по вулиці Воєнній, де в братській могилі поховані воїни, що були тяжко поранені при визволенні м. Люботина і померли від ран в польовому шпиталі.

 

Микола Пархоменко – керівник прес-центра РОВ України м. Люботин

Пам’ятаємо наших героїв
Пам’ятаємо наших героїв
Пам’ятаємо наших героїв




 Нагородження члена Національної спілки журналістів України
Автор: Svetlana   Додано: 28 серпня 2020   Переглядів:30   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Нагородження члена Національної спілки журналістів України

Нещодавно на розширеному засідання ветеранської організації Міністерства Внутрішніх справ України станції Люботин було прийнято рішення про нагородження члена Національної спілки журналістів України, Почесного громадянина міста Люботин, керівника прес-центра Організації ветеранів України м. Люботин Миколу Дмитровича Пархоменка Почесною відзнакою «Патріот України».

15 серпня в приміщенні міської ради представник ветеранської організації МВС України ст. Люботин майор міліції Андрій Падалко разом із головою Організації ветеранів України м. Люботин Сергієм Котихіним вручив Почесну відзнаку Миколі Пархоменку.

Андрій Падалко зазначив, що загальний трудовий стаж Миколи Пархоменка становить 55 років, і з них найбільшу частину свого трудового шляху – 25 років – працював у редакції газети «Трибуна трудящих» редактором відділу фотоілюстрацій. Його творчі доробки висвітлювалися у газетах «Слобідський край», «Слово ветерана», «Люботинський вісник» та інших виданнях, де він розповідав про ветеранів Другої Світової війни, працівників сільського господарства, робітників виробництва, освітян, про події, які відбувалися в Харківському районі й місті Люботині. Автором видано дві книги: «Слобожанський край очима митця» і «Кришталевий об’єктив Миколи Пархоменко». За ці роки проведено більше двадцяти персональних фотовиставок художника.

Сергій Котихін, звертаючись до Миколи Пархоменка, наголосив на тому, що ця нагорода свідчить про високу оцінку його трудової діяльності на благо країни та ветеранської організації, прес-центр якої він очолює з 2009 року. За ці роки багато проведено спільної роботи. Це і привітання ювілярів, і розповідь про історії із їх життя, які друкувалися у ЗМІ, це і зустріч із учнями шкіл міста та творчими людьми.

Андрій Падалка і Сергій Котихін побажали ветерану праці подальшого творчого натхнення, невтомної енергії для здійснення такої корисної справи – оспівування нашої України та милої серцю Слобожанщини.

Миколі Пархоменку нещодавно виповнилося 84 роки, і є велике сподівання, що він ще багато зможе зробити добрих справ на користь ветеранів та людей поважного віку.

  

Сергій Котихін – голова Організації ветеранів України міста Люботин.




 Нескорена долею
Автор: Chekardina   Додано: 19 серпня 2020   Переглядів:52   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Нескорена долею

Нескорена долею

Своїми спогадами про пережиті буремні роки Другої Світової війни із ветеранством міста поділилася мешканка селища Караван, колишній остарбайтер Галина Герасимівна Каліненко.

Народилася наша героїня у 1926 році в селі Барчани, яке розташоване поруч із містом Люботин, у бідній селянській родині. У її батьків Євдокії Яківни і Герасима Дмитровича було дві доньки й два сина. Галина була найстаршою.

Після закінчення семи класів дівчина мріяла про подальше навчання, але здійснитися мріям перешкодила Друга Світова війна.

Німецькі загарбники окупували й село Барчани. Вони відбирали в населення корів, свиней, курей та іншу живність. У сім’ї був відгодований кабанчик, і дідусь вночі його зарізав, сало і м’ясо засолив, впакував у ящики і закопав на городі.

 Одного ранку до будинку Галини увірвалося двоє озброєних німецьких солдат і поліцай, які наказали негайно прибути до колгоспного двору. Там уже зібралося багато односельців, хто мав коней, приїхали туди на возах. Прибулим зачитали постанову про встановлення «нового порядку», за невиконання якого порушників чекало суворе покарання.

Німці постійно влаштовували облави на молодь, зганяли її до колгоспного двору, а звідти під конвоєм на возах доставляли до Південного вокзалу і товарними вагонами відправляли на примусові та каторжні роботи в німецькі табори.

Галину також не оминуло це лихо, вона була доставлена до Харкова. Мешканцям її села стало відомо, що вагон із молоддю буде зупинятися на станції Люботин. Вночі потяг прибув на станцію, де була виставлена охорона, яка не давала можливості наблизитися до вагонів. Але люди відчайдушно бігали вздовж потяга, вигукували імена рідних, щоб передати їм продукти. Матері Галини все ж таки вдалося передати вузлик із продуктами. У подальшій дорозі до Німеччини потяг ще декілька раз зупинявся, але вже до вагонів нікого не підпускали.

У місті Дрездені, куди прибув потяг, їх вишикували перед німецькими бауерами, які підбирали для себе робочу силу на заводи, фабрики, сільське господарство та підприємства.

У колону потрапила і Галина. Господарем фабрики, де виробляли снаряди і запасні частини для літаків, був старий дід Шмідт, який вже ледве ходив у супроводі брата, спираючись на дві палиці.

Галину і решту остарбайтерів поселили у бараки, які знаходилися на великій відстані від фабрики. Остарбайтери жили в нестерпних умовах. У  бараках були двохярусні ліжка із матрацами, набитими соломою. Про харчування нічого було й говорити, бо щоденно годували бруквою, якоюсь юшкою та давали 200 грамів хліба.

 Щоранку їх піднімали о 5 годині, і колоною під конвоєм озброєних автоматників із вівчарками вели на робочі місця, і до роботи приступали о восьмій ранку.

Про події на фронті робітники нічого не знали. А коли вночі літаки бомбили місто, то всі переховувалися в підвальних приміщеннях.

Галина передала листа додому, так за це порушення її посадили до в’язниці на три місяці. 

Одного ранку їх ніхто не виганяв на шикування, а пізніше зайшов німець і сказав, щоб робітники збирали свої речі і йшли до табору. Остарбайтери були здивовані, що не було жодного німця і їхньої наглядачки-німкені. Раптом вони побачили, як назустріч їм рухалося декілька вантажівок із воїнами. Їх командир повідомив радісну новину, що ворога розбито, Німеччина капітулювала, і всі полонені вже вільні. Зі сльозами на очах дякували своїм визволителям невільники.

Згодом остарбайтерам запропонували заповнити анкети для подальшого відправлення їх на батьківщину. І вже щасливі поверталися до рідного краю. Галина встала з потяга на зупинці Раднаркомівська, тут зустріла знайомого чоловіка, який повідомив їй, що її сім’я здорова, але батько загинув смертю хоробрих на фронтах війни.

Вже з часом Галина влаштувалася працювати на Караванський спиртовий завод. У 1949 році одружилася із учасником війни Василем Митрофановичем Скрипицею, народила сина Василя. Має двох онуків і трьох правнуків.

На заводі пропрацювала 30 років,  ветеран праці, відзначена державними нагородами. Перебуває на обліку в обласній організації остарбайтерів.

 

Голова Організації ветеранів України Сергій Котихін,

керівник прес-центра Микола Пархоменко,

голова первинної ветеранської організації

селища Караван Лідія Кучерява

 




 Г.О. Моначенко – 95!
Автор: Svetlana   Додано: 14 серпня 2020   Переглядів:36   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Г.О. Моначенко – 95!

За дорученням міського голови м. Люботина Леоніда Івановича Лазуренка, голови організації ветеранів України Сергія Івановича Котихіна та керівника Червоного Хреста Лариси Михайлівни Приходько привітали Ювілярку Ганну Олексіївну Моначенко з 95-тиріччам, побажали міцного здоров’я, довгих років життя, щастя і удачі та вручили подарунки. 

Г.О. Моначенко – 95!
Г.О. Моначенко – 95!

 




 О. І. Сорокіну – 95!
Автор: Svetlana   Додано: 12 серпня 2020   Переглядів:26   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

О. І. Сорокіну – 95!

 

Народився Олександр Іванович 20 серпня 1925 року в м. Люботин. Перед початком Другої світової війни в 1941 році закінчив 7 класів. Проживаючи на окупованій території був свідком того, які злодіяння творили німецькі загарбники. Озвірілі від невдач на фронтах німецькі солдати доставляли на Люботинський цегельний завод чоловіків, передавали їх в руки гестапівців, звідки ті, озброєні автоматами, супроводжували колони до села Одринка. В одній із таких колон і був Олександр Сорокін.

На підході до села колона розтяглася, охоронці розслабилися – отут Олександр і двоє його товаришів вирішили втекти. Вибравши момент вони вскочили в кущі, які були поруч, впали на землю і завмерши дочекалися поки пройде колона. Як стало відомо всіх чоловіків, що були в колоні, заставили копати канави. Потім полонених було розстріляно і заховано в цих канавах.

Як тільки місто Люботин було звільнено від окупантів, у хлопця виявилося бажання до навчання і він вступає до Люботинської технічної школи, після закінчення якої його було закріплено в бригаду до кращого машиніста Радченка в Люботинському локомотивному депо.

В 1944 році паровозом товарного потягу в нічні години зі станції Нова Баварія, з танкового заводу, вивозили танки Т-34 та інше озброєння для нашої армії до станції Полтава-Сортувальна.

В 1945 році після перекомісії Олександра Івановича було переведено до електроцеху, де він освоїв нову спеціальність слюсар-електромонтажни-універсал.

Пропрацював в Люботинському депо 42 роки.

У свої 95 роки ветеран є активним волонтером, надає грошову допомогу воїнам АТО, які захищають на Сході нашу Батьківщину.

Міський голова Леонід Лазуренко, виконавчий комітет Люботинської міської ради, Організація ветеранів України м. Люботина вітають Олександра Івановича зі славним ювілеєм, зичать здоров’я, удачі і всіляких гараздів.




 Г.О. Моначенко – 95.
Автор: Svetlana   Додано: 7 серпня 2020   Переглядів:32   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Г.О. Моначенко – 95.

 

Ганна Олексіївна Моначенко народилася в селі Черемушна, Валківського району 14 серпня 1925 року.

 

Працювала в колгоспі на різних роботах.

 

В Люботині працювала на ткацькій фабриці 25 років ткалею.

 

У роки фашистської окупації німецькі загарбники хотіли відправити її до Німеччини у рабство. Протягом усіх років окупації в с. Черемушна, їй

довелося переховуватися.

 

Організація ветеранів України міста Люботина та виконавчий комітет Люботинської міської ради вітають Г.О. Моначенко з 95-тиріччам і бажають їй міцного здоров’я і всіляких гараздів.    

 

 




 Людина та її справи. Історії із життя від наших ювілярів. Івану Петровичу Свириденку – 90 років!
Автор: Svetlana   Додано: 27 липня 2020   Переглядів:65   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 

Людина та її справи. Історії із життя від наших ювілярів. Івану Петровичу Свириденку – 90 років!
За дорученням міського голови Леоніда Лазуренка до ювіляра завітали голова Організації ветеранів України м. Люботин Сергій Котихін, керівник прес-центра Микола Пархоменко й голова первинної організації селища Караван Лідія Кучерява. Свій день народження ювіляр відзначав значно раніше, але в умовах карантинних обмежень, вітання Іван Петрович все ж таки отримав, і разом із дружиною Вірою Олександрівною радо зустрічав гостей.
Історію свого життя повідав Іван Петрович. Народився він у селі Голінка Глинського району, що на Сумщині, в незаможній селянській сім’ї. у батьків було три сина, Іван – наймолодший.
На початку Другої Світової війни старші брати пішли на фронт. Найстарший – воював проти німецьких нацистів, середній – проти японських самураїв на Далекому Сході, а Іван працював у колгоспі на різних роботах.
Німецькі загарбники захопили село, і в першу чергу біля церкви поставили шибеницю, і людей, яких підозрювали у зв’язках із партизанами, вішали без суду і слідства. Велика кількість земляків Івана Свириденка загинули від рук нелюдів. Але найбільше лихо спіткало хлопця, коли в 1944 році пішли із життя один за одним батько й мати. Тільки завдяки добрим людям, сироті вдалося врятуватися від голодомору 1946-1947 років.
Іван закінчив 7 класів, які в ті повоєнні роки вважалися майже вищою освітою, вступив до ремесленого училища при цукровому заводі, і, освоївши професію турбініста парових машин, залишився працювати на цьому підприємстві.
У 1950 році був призваний до лав армії, служив поруч міста Ленінград. Після закінчення строкової служби, повернувся до рідного краю, і в місті Червонозаводське влаштувався працювати на цукровий завод, а потім на спиртовий комбінат. У 1955 році одружився на прекрасній дівчині Вірі, і в цьому ж році вступив до Лохвицького технікуму харчової промисловості, після закінчення якого здобув спеціальність техніка-механіка.
Керівництво спиртового комбінату високо оцінило здібності, енергійність, наполегливість, відповідальність та працьовитість молодого спеціаліста і порекомендувало Івана Свириденка перевести на посаду інженера-механіка Клеменівського спиртзаводу, що в Богодухівському районі, де він пропрацював до 1976 року. У цей же період заочно навчався в Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства, закінчивши який, отримав спеціальність інженера-механіка.
У 1977 році разом із сім’єю переїхав на постійне проживання до селища Караван. Директор Караванського спиртзаводу запропонував Івану Петровичу стати директором Караванського заводу кормових дріжджів. Довелося тут працювати не самому, а сімейною династією: Віра Олександрівна стала керівником лабораторії, син Сергій, його дружина Світлана та донька Тетяна також стали працівниками заводу. Загальний робочий стаж сім’ї Свириденків становить 140 років!
У той час на цьому державному підприємстві працювало 150 робітників. І новий директор поставив собі за мету: забезпечити квартирами своїх працівників. Було збудовано дві багатоповерхівки, згодом ще дві, і за рахунок підприємства 141 сім’я безкоштовна отримала квартири з усіма зручностями.
За кошти підприємства практично було покращено інфраструктуру селища: збудовано дитячий садочок на 90 місць, чотири багатоквартирні будинки на 141 квартиру, глибоководну свердловину, введені в експлуатацію очисні споруди, заасфальтовано центральну дорогу в селищі. Постійну турботу підприємство виявляло про мешканців міста: допомагало міській раді, школі, садочку; працівники мали можливість за рахунок підприємства оздоровлюватися на морі.
Також співробітники отримали земельні ділянки для використання їх під дачі.
Голова первинної організації селища Караван Лідія Кучерява, яка в ті роки працювала заступником директора з виховної роботи Караванської школи, згадує, як за рахунок коштів, які виділило керівництво заводів, вона із вихованцями їздили в місто Гомель на екскурсію. Враження від поїздки залишилися в пам’яті на довгі роки.
У 1985 році на Виставці досягнень народного господарства у м. Москві Україна представляла макет Караванського заводу кормових дріжджів і отримала почесне друге місце, срібну медаль, а керівник заводу нагороджений медаллю ВДНГ «Фахівець профільного виробництва».
Уже у 1991 році завод кормових дріжджів стає головним підприємством Харківського обласного виробничого об’єднання по птахівництву.
За довгий час трудової діяльності Іван Петрович став шанованою людиною в селищі Караван та місті Люботині, є Почесним громадянином м. Люботина, його ім’я занесене до книги «500 впливових особистостей ХХІ століття»; обирався він депутатом Люботинської міської ради, а в 2000 році йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Люботин».
Загальний стаж роботи ювіляра становить 57 років. Зараз Іван Петрович перебуває на заслуженому відпочинку, але, не зважаючи на свій поважний вік, він веде активний спосіб життя і допомагає місцевій громаді.
Міський голова Леонід Лазуренко, виконавчий комітет міської ради, Організація ветеранів України м. Люботин, мешканці селища Караван, працівники заводу щиро вітають Івана Петровича зі славним ювілеєм і зичать здоров’я, удачі, бадьорості духу, доброго настрою, сімейного затишку і добробуту, підтримки рідних і близьких людей.
Микола Пархоменко – керівник прес-центру РОВ м. Люботин,
Лідія Кучерява – голова первинної ветеранської організації селища Караван