Веб-портал міста Люботин » Матеріали за Жовтень 2008 року

 Почесний громадянин - Нечипоренко Олександр Сергійович
Автор: Lubotin   Додано: 29 жовтня 2008   Переглядів:4138   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 

Нечипоренко Олександр Сергійович

 

Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно
30 вересня 2008 року.

 

Нечипоренко Олександр Сергійович  народився 6 січня 1959 року в м. Люботин Харківської області.

З 1966 по 1976 р .р. навчався у Люботинській загальноосвітній школі №4. У 1981 році закінчив Харківське вище військове командне училище за спеціальністю експлуатація приладів та систем управління літаючих апаратів.

Після закінчення Харківського вищого військового командного училища був направлений в м. Ужур Красноярського краю. За час служби був нагороджений медаллю «За бойові заслуги» у 1987 році.

З 1992 року по 1996 рік працював викладачем у Харківському вищому військовому командному училищі.

Працював на посадах: директора приватної агропромислової фірми «Маіс»; директора ПП «Сергій»; президента Харківського міського молодіжного фонду «Прогрес».

З 2001 року по 2006 рік був заступником міського голови - керуючим справами виконавчого комітету Харківської міської ради.

Виконував обов'язки президента ЗАТ «Місто»; економічного радника відділу по забезпеченню діяльності голови та заступників голови Харківської облдержадміністрації; начальника управління взаємодії з правоохоронними органами, оборонної та мобілізаційної роботи облдержадміністрації.

У 2005 році закінчив Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Державне управління» та здобув кваліфікацію магістра державного управління.

Має такі нагороди та відзнаки:

Медаль «За бойові заслуги» - 1987р.;

Почесну грамоту Верховної Ради України - 2004 р.;

Орден «За заслуги» ІІІ ступеня - 2006 р.;

Почесну Грамоту Харківської обласної державної адміністрації та Харківської обласної ради - 2003 р.;

Подяку начальника Управління Служби безпеки України в Харківській області - 2007 р.

З 12 березня 2008 року працює головою Харківської районної державної адміністрації Харківської області.

Депутат Харківської міської ради.

Розглянувши документи  - подання, списки з підписами мешканців міста Люботина на підтримку Нечипоренка Олександра Сергійовича, голови Харківської районної державної адміністрації, засновника та керівника Люботинського футбольного клубу «Ветеран», юнацької футбольної команди «Олімпік»,  враховуючи вагомий особистий  внесок у розбудову територіальної громади міста, сприяння розвитку спортивного життя, популяризацію спорту серед молоді, активну участь у громадському житті міста,  відповідальність, доброчинну діяльність   та відданість Люботинська міська рада вирішила присвоїти Нечипоренку Олександру Сергійовичу звання «Почесний громадянин міста Люботина».

 




 Почесний громадянин - Свириденко Іван Петрович
Автор: Lubotin   Додано: 29 жовтня 2008   Переглядів:2461   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 

Свириденко Іван Петрович

 

Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно

29 липня 2008  року.

 

 

Свириденко Іван Петрович народився 30 березня 1930 року в селі Голінка Глинського району Сумської області. У 1981 році закінчив Харківський інститут механізації сільського господарства за спеціальністю механізація сільського господарства. Загальний стаж роботи 57 років. З 1982 по 1987 роки депутат ради. З липня по жовтень 1950 року працював турбіністом цукрокомбінату ім. Сталіна в Полтавській області Лохвицького району. З жовтня 1950 року по жовтень 1953 року служив в лавах Радянської армії. З грудня 1953 по серпень 1956 року знову працював турбіністом цукрокомбінату ім. Сталіна. З серпня по вересень 1956 року працював турбіністом Краснянського цукрозаводу Львівського цукротресту у Львівській області. З вересня по листопад 1956 року - слюсар Лохвицької МТС у м. Лохвиця.  З листопада 1956 року по серпень 1960 року - турбініст Лохвицького спирткомбінату.  З серпня 1960 року по грудень 1966 року - старший машиніст турбін Лохвицького спирткомбінату. З грудня 1966 по вересень 1970 роки - старший інженер - механік Кленівського спиртзаводу у Харківській області. З вересня 1970 по грудень 1974 - старший інженер - технолог Кленівського спиртзаводу. З грудня 1974 по травень 1975 року - старший інженер - механік Кленівського спиртзаводу. З травня 1975 по квітень 1977 - головний інженер Кленівського спиртзаводу.

 З квітня 1977 по лютий 1978 - головний механік Караванського заводу кормових дріжджів у м. Люботин. З лютого 1978 по лютий 2007 - директор ТОВ «Караванський завод кормових дріжджів» міста Люботина.

Розглянувши документи  - подання, списки з підписами мешканців міста Люботина на підтримку Свириденка Івана Петровича, директора Караванського заводу кормових дріжджів у 1978 - 2007 роках,  депутата Люботинської міської ради ХVІІ, ХVІІІ, ХІХ скликань, враховуючи вагомий особистий внесок у розвиток підприємства, високий професіоналізм, відданість справі, активну участь у громадському житті міста,  відповідальність, наставництво, патріотизм та відданість людям Люботинська міська рада вирішила присвоїти Свириденку Івану Петровичу звання «Почесний громадянин міста Люботина» .

 




 Почесний громадянин - Захаренко Лідія Костянтинівна
Автор: Lubotin   Додано: 29 жовтня 2008   Переглядів:5376   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 



 Почесний громадянин -Бойко Валерій Володимирович
Автор: Lubotin   Додано: 29 жовтня 2008   Переглядів:2956   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 

Бойко Валерій Володимирович

 

Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно
31 липня 2007 року.

 

 

Бойко Валерій Володимирович народився 16 лютого 1962 року в селищі Коломак Валківського району Харківської області.

З 1969 року по 1977 рік навчався в м. Люботині, де закінчив Люботинську середню школу № 2 з «відзнакою».

Закінчив Харківський медичний інститут у 1985 році «З відзнакою» за фахом «Лікувальна справа». Ще будучи студентом ІІ курсу, став захоплюватися хірургією, відвідував науковий студентський гурток на кафедрі госпітальної хірургії, а закінчивши ВУЗ, присвятив своє життя обраній спеціальності.

Свій трудовий шлях почав практичним лікарем-хірургом у Харківському НДІ загальної і невідкладної хірургії. Під керівництвом академіка В. Т. Зайцева в 1990 році захистив кандидатську, а в 1992 році (в 30 років) - докторську дисертації.

З 1990 року В. В. Бойко працює на кафедрі госпітальної хірургії Харківського медичного інституту асистентом, доцентом, а з 1996 року - директор Харківського НДІ загальної і невідкладної хірургії і з січня 2000 року - завідувач кафедрою госпітальної хірургії ХДМУ.

Загальний виробний стаж - 24 роки, науково - педагогічний - 15 років.

В. В. Бойко - високоосвічений фахівець - хірург, плідний учений, творча і надзвичайно працьовита людина: на його рахунку біля 1230 наукових праць, з яких - 40 монографій по різноманітній хірургічній патології, насамперед, ургентній (ускладнення виразкової хвороби, гостра непрохідність кишечнику, механічні жовтяниці, тромбоемболія легеневої артерії й інше), 3 навчальних посібника і більше ніж 70 інших учбово-методичних матеріалів для лікарів-хірургів і студентів, 159 патентів України й авторських посвідчень на винаходи. У 1995 - 1996 роках - він стипендіат Кабінету Міністрів України (для молодих учених).

В. В. Бойко - досвідчений педагог і науковий керівник. Продовжуючи і розвиваючи традиції Харківської хірургічної школи академіків Олександра Олексійовича Шалімова і Володимира Терентійовича Зайцева (учнем, вихованцем і спадкоємцем якого він є), Валерій Володимирович велику увагу приділяє підготовці молодих лікарських, наукових і педагогічних кадрів. Під його керівництвом виконані і захищені 14 докторських та 35 кандидатських дисертацій.   

Під керівництвом професора В. В. Бойко виконано 12 і виконується 5 значних науково-дослідницьких праць викладачами і учнівською молоддю кафедри та науковцями Інституту загальної та невідкладної хірургії. Наукова робота «Удосконалення методів діагностики та лікування постгеморагічної гіпоксії у полі органної недостатності у хворих виразковою хворобою шлунку та дванадцятипалої кишки, ускладненою масивною крововтратою» нагороджена Дипломом Академії медичних наук України (2002 р.).

З 2005 року він - Лауреат Державної премії України з проблеми фундаментальних досліджень впливу гіпертермії на стан імунітету та розробку нових високоефективних технологій лікування при гнійних і гнійно-септичних захворюваннях в серцево-судинній та абдомінальній хірургії.

В. В. Бойко проводить велику учбово-методичну роботу: видано 3 учбових посібника для студентів і інтернів-хірургів, опубліковано 8 тез-доповідей на учбово-методичних конференціях України з тематики підготовки науково-педагогічних кадрів, 4 статті у центральному друку з учбово-методичної тематики та видано біля 70 методичних рекомендацій для студентів і інтернів-хірургів (із них з грифом МОЗ України - 6).

Професор В. В. Бойко виконує велику лікувальну роботу на обох клінічних базах кафедри - в Інституті загальної та невідкладної хірургії і в Харківській клінічній лікарні швидкої медич­ної допомоги, він володіє найскладнішими операціями на органах черевної і грудної порожнин (у тому числі на судинах і серці), виконує складні операції при суміжній онкологічній, ендокринологічній, урологічній та гінекологічній патологіях.

Неодноразово підвищував кваліфікацію на курсах удосконалення у Москві, Києві, Харкові, має вищу кваліфікаційну категорію з хірургії.

Професор В. В. Бойко прийняв у академіка В. Т. Зайцева естафету по керівництву Науково­-учбово-виробничим об'єднанням «Хірургія», що було створено в 1986 році на базах Харківсь­кого НДІ загальної і невідкладної хірургії, Харківської міської клінічної лікарні швидкої меди­чної допомоги і кафедри госпітальної хірургії ХМІ, що плідно працює і в даний час по наданню екстреної і планової хірургічної допомоги населенню Харкова й області, а також по підготовці лікарських, наукових і педагогічних кадрів.

У 2002 році з ініціативи В. В. Бойко створено нове НУВО «Політравма», до складу якого увійшли міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги, кафедра госпітальної хірургії Харківського державного медичного університету, Інститут загальної та невідкладної хірургії АМНУ, кафедра травматології Харківської медичної академії післядипломної освіти. Нове об'єднання підвищить ефективність і якість підготовки лікарів - фахівців в галузі шоку і політравми.

Професор В. В. Бойко з 2000 по 2005 рік - експерт Вищої атестаційної комісії України. Зараз він - член Вченої ради МОЗ України. Бере активну участь, у міжнародній і громадській діяльності. Він обраний до складу Європейської міжнародної асоціації хірургів, а також асоціації хірургії тра­вми й інтенсивної терапії.

В. В. Бойко також бере активну участь у роботі Харківського обласного наукового товариства хірургів, яке він очолив у 2000 році і де його наукова праця по комп'ютерним системам у невідкладній хірургії (1990 р.) була відзначена почесною грамотою.

Професор В. В. Бойко - член редколегій Всеукраїнського журналу «Клінічна хірургія», «Міжнародного медичного журналу», «Шпитальна хірургії» (Тернопіль), Харківських науково­-практичних медичних журналів «Експериментальна і клінічна медицина», «Медицина сьогодні і завтра», член редакційної ради науково-практичного медичного журналу «Врачебное дело», заступник головного редактора Харківського журналу «Фотобіологія та фотомедицина», голо­вний редактор недавно створеного журналу «Харківська хірургічна школа», член спеціалізованої вченої ради «Хірургія», координаційних рад «Хірургія» і «Лазери».

Неможливо не відзначити, що професор В. В. Бойко - чудова людина, якій властиві такі прекрасні людські якості, як шляхетність, людяність, поважне відношення до людей, велика скромність, висока відповідальність, ініціативність і величезна працездатність, завдяки яким він досяг значних успіхів у хірургічній, науковій і педагогічній діяльності.

 




 Почесний громадянин - Черкаско Тетяна Іванівна
Автор: Lubotin   Додано: 29 жовтня 2008   Переглядів:2629   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 

Черкаско Тетяна Іванівна

 

Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно
31 липня 2007 року.

 

 

Черкаско Тетяна Іванівна народилася 18 серпня 1947 року в місті Люботин Харківської області, де і мешкає по цей час. Освіта вища, в 1972 році закінчила Харківський державний університет ім. Каразіна за спеціальністю «Географія», отримавши кваліфікацію «учитель географії та організатор позакласної та позашкільної роботи».

Трудовий шлях почала у Люботинській середній школі № 1 у 1972 році учителем географії та організатором позакласної роботи, з 1978 року - директор цієї школи, з 1993 р., як кращий директор школи, була призначена начальником Люботинського міського відділу освіти, де успішно працювала до 2002 року. З 2002 року по 2006 роки працювала на виборній посаді секретаря Люботинської міської ради.

Черкаско Т. І. внесла вагомий особистий внесок у розвиток освітньої галузі міста: саме вона у 1972 році створила табір праці та відпочинку на базі радгоспу «Люботинський», який понад 10 років був найкращим у Харківському районі, у 1993 році створила міський відділ освіти, відкрила міський методичний кабінет, започаткувала міську профспілкову організацію освітян, першою в місті почала вводити наукові дослідження в навчальний процес в школах міста. Завдяки особистим зусиллям Черкаско Т. І. була збережена мережа освітніх закладів міста та закладів позашкільної освіти.

Черкаско Т. І. - лідер громадської організації думки, веде активну громадську діяльність протягом всього життя, обиралась делегатом двох Всеукраїнських з'їздів учителів, депутатом Люботинської міської ради 5 скликань, депутатом Харківської обласної ради ХХІ скликання. З 2006 року очолює фракцію Партії регіонів в Люботинській міській раді, лідер міської партійної організації. Зараз працює над створенням ветеранської організації освітян.

Неодноразово нагороджувалась грамотами Харківської обласної державної адміністрації, Міністерства освіти України, відзначена іменним подарунком від Президента України, удостоєна звання «Відмінник освіти України».

Принципова, самовіддана роботі, конструктивний лідер, вміє створити команду, працездатна, уважна до людей. Черкаско Т. І. притаманне почуття відповідальності, користується заслуженим авторитетом серед членів громади міста, особливо учнів ЗОШ № 1, які ототожнюють свою школу з іменем директора Черкаско Т. І.

Заміжня, має чоловіка та двох дочок, для яких є авторитетом.  




 Почесний громадянин -Будьонний Михайло Михайлович
Автор: Lubotin   Додано: 29 жовтня 2008   Переглядів:3115   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 

Будьонний Михайло Михайлович

 

Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно
22 серпня 2006 року.

 

 

Будьонний Михайло Михайлович - Генеральний директор Харківського регіонального науково-виробничого центру метрології, стандартизації та сертифікації, кандидат технічних наук, дійсний член Української Академії наук, заслужений машинобудівник України, Лауреат державної премії України.

 

Весь життєвий та трудовий шлях Михайла Михайловича є прикладом самовідданого служіння людям, обраній справі.

Народився Будьонний М. М. в місті Люботині в 1941 році в сім'ї військовослужбовців. Навчаючись в Люботинській школі № 4, цікавився історією рідного краю, приймав активну участь у краєзнавчій та дослідницькій роботі. Навчання в Харківському електротехнічному технікумі дозволило здобути перспективну професію техніка-енергетика.

З 1965 по 1991 рік пройшов шлях від наладчика апаратури до головного інженера об'єднання. І де б не працював Михайло Михайлович: чи то Харківський науково-технологічний комплекс, чи то державне підприємство «Завод ім. Малишева» - всюди своєю науковою та дослідницькою діяльністю робив величезний внесок в розвиток науково-технічного прогресу, формуванню іміджу Харківщини як наукової та інтелектуальної столиці держави.

З 1966 по 1972 роки навчався в Українському заочному політехнічному інституті за спеціальністю «інженер-механік». У 1999 році захистив кандидатську дисертацію з присвоєнням звання кандидата технічних наук, має багато друкованих наукових праць, патенти на винаходи. В тому ж році став Лауреатом Державної премії України в сфері науки і техніки.

Високий авторитет Михайла Михайловича в наукових колах, численні дослідження та цілеспрямована дослідницька робота сприяли обранню його в 2001 році дійсним членом (академіком) Української Академії Наук Національного прогресу. Нагороджений орденом «За досягнення» третього ступеня.

За керівництва Будьонного М. М. державне підприємство «Харківстандартметрологія» одержало міжнародну нагороду «ЄВРОПІЙСЬКА ЯКІСТЬ» Європейської Бізнес Асамблеї (Великобританія) за прагнення досягти високої якості послуг, відповідно до європейських стандартів.

Нагороду генеральному директорові ДП «Харківстандартметрологія» Михайлу Будьонному вручив генеральний директор Європейської Бізнес Асамблеї Джон Ніттінг у ході Міжнародної бізнес-зустрічі «Інвестиції в Східній Європі», що проходила 28 листопада 2005 року у британському місті Оксфорді за участю представників ділових кіл Австрії, Литви, Мальти, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, Швейцарії та України.

Серед семи українських підприємств, що одержали дану нагороду, ДП «Харківстандартметрологія» виявилося не тільки єдиним центром стандартизації, метрології й сертифікації, але і єдиним державним підприємством.

Державним підприємством «Харківстандартметрологія», очолюваним нашим славетним земляком, як органом із сертифікації систем управління безпечністю харчових продуктів на основі концепції НАССР сертифікована система НАССР при виробництві ректифікованого етилового спирту на ДП Караванський спиртзавод. Це перше підприємство області, що сертифікувало свою систему управління безпечністю харчових продуктів.

Крім того, ведуться роботи з розробки системи НАССР на таких підприємствах регіону як ДП Артемівський спиртовий завод, ЗАТ "Люботинський завод Продтовари», ПП «Чугуївський завод мінеральних вод», АТВТ «Харківський молочний комбінат», АТ БМТ ВАТ «"Пивзавод «Рогань», АТЗТ «Созівський молочний завод» ЗАТ Хлібзавод «Салтівський».

Діяльність Будьонного М.М. та очолюваного ним підприємства дала можливість таким бюджетоутворюючим підприємствам, як ДП Каравнський спиртзавод, ЗАТ «Люботинський завод продтовари» розширити ринки збуту своєї продукції як в Україні, так і за її межами. Впровадження систем НАССР та ДСТУ 180 9001- 2001. на Люботинських підприємствах не тільки забезпечило безпечність харчових продуктів, але й підвищило їх конкурентоздатність на вітчизняному та світових ринках. Так, на ДП Каравнський спиртзавод після впровадження в 2004 році системи управління, якістю відрахування до загальнодержавного бюджету зросли з 2 млн. 24 тис. грн. до 2 млн. 33 тис. грн. за рахунок збільшення випуску та реалізації продукції. Вражає цифра збільшення відрахувань до міського бюджету - 2004 рік - 220,8 тис. грн., а 2005 - 295,2 тис. грн. Стабільна діяльність підприємства дозволила підняти середньомісячну зарплатню працівникам заводу, мешканцям Люботина, з 910 грн. 2004 р. до 1053 грн. в 2005.

 Саме в зміцненні промисловості міста, в нарощенні об'ємів виробництва Люботинських підприємств вбачаємо ми заслугу Будьонного М. М. перед своєю «малою Батьківщиною», Люботином та люботинцями.

 




 Почесний громадянин - Гаврилюк Святослав Станіславович
Автор: Lubotin   Додано: 29 жовтня 2008   Переглядів:2587   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 

Гаврилюк Святослав Станіславович

 

 

Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно
  22 серпня 2006 року.

 

 

Гаврилюк Святослав Станіславович народився 25 серпня 1958 року в селі Буряковка Червоноармійського району Житомирської області, батько - голова колгоспу, мати - бібліотекар. Мрію працювати на залізничному транспорті здійснив у 1975 році, поступив в Люботинське професійно-технічне училище залізничного транспорту, яке успішно закінчив у 1977 році і був направлений на роботу помічником машиніста в локомотивне депо Люботин, з яким зв'язав свою долю на все життя.

Після демобілізації з лав Радянській Армії у 1979 р.  повернувся на рідне підприємство, де продовжив свою трудову біографію на посаді помічника машиніста. У 1980 році успішно закінчив організовані при депо курси машиністів і до 1991 року працював машиністом тепловозу.

За час роботи машиністом показав себе технічно грамотним працівником, здійснював пасажирський і маневровий рух на ділянці Харків-Полтава. Завжди показував хороші організаторські здібності, які успішно поєднувалися з глибокими технічними знаннями, постійно підвищував свою кваліфікацію. У 1985 році поступає і в 1989 році закінчує Харківський технікум залізничного транспорту. У 1991 році був призначений на посаду машиніста - інструктора. Очолювана з 1991 року по 1996 роки машиністом-інструктором Гаврилюком С. С. колона досягає добрих показників у роботі і  забезпечує безаварійну роботу рухомого складу. У 1996 році за високі  організаторські здібності та високий рівень технічних знань керівництвом депо, за узгодженням із службою локомотивного господарства Південної залізниці, Гаврилюк С.С. призначається на посаду заступника начальника локомотивного депо по ремонту, де невпинно працює до теперішнього часу.

На період керівництва цехом ремонту локомотивного депо Люботин на Гаврилюка С.С. випало одне із складних завдань за весь період існування депо. Пересувний склад, що дістався після розвалу Радянського Союзу, вимагав заміни, через відсутність коштів керівництвом Укрзалізниці було прийняте рішення провести капітально-відновлювальний ремонт приписного парку електропоїздів силами депо. Починаючи з 2002 року, коли в день залізничника на відновлений Люботинський вокзал прибув відновлений електропоїзд ЕР-2 537 «Ветеран», почалося відродження електропоїздів приписки локомотивного депо Люботин.

За весь період КВР пройшли електропоїзди ЕР-2 379 «Люботинець», 354 «Джерело», 392 «Ювілейний», на честь 125-річчя локомотивного депо Люботин, 571 «Слобожанка», 582 «Південна магістраль», 341 «Мрія», 870 «Надія», 636 «Відродження».

Разом з проведенням таких складних видів ремонту у локомотивному депо якісно проводилися всі планові види ремонтів приписного парку тепловозів. Завдяки цьому в депо не допускається брак у роботі і порушення графіка руху поїздів. Всі показники виконаної роботи колективом депо пов'язані з керівництвом і, безпосередньо, із заступником начальника депо по ремонту Гаврилюком  С.С., він має найбільший досвід і стаж роботи ком. складу локомотивного депо Люботин, який передає своїм підлеглим для успішного виконання всіх поставлених керівництвом Південної залізниці завдань.

 

 




 Почесний громадянин - Захаренко Михайло Іванович
Автор: Lubotin   Додано: 29 жовтня 2008   Переглядів:2407   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 

Захаренко Михайло Іванович

Звання «Почесний громадянин м. Люботин»
присвоєно  2 вересня 2005 року.

 

Трудову біографію розпочав учнем слюсаря на бавовняно-ткацькій фабриці. Працелюбний, наполегливий, енергійний, всіма шанований молодий лідер стає директором одного з провідних підприємств міста. І де б з тих пір не працював він на керівних засадах - всюди турбота про людей праці, про рідне місто були його життєвим кредо.

З 1997 р. Михайло Іванович в спиртовій галузі. З 2003 році очолював Караванський спиртовий завод. З 2008 року - директор Караванського заводу кормових дріжджів.

У 2004 р. - перший серед підприємств міста Люботина завод отримав сертифікат відповідності.




 Почесний громадянин - Пихов Валерій Антонович
Автор: Lubotin   Додано: 29 жовтня 2008   Переглядів:4220   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 

 

 

Пихов Валерій Антонович

 

Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно
21 липня
2005 року.

 

 

 

Пихов Валерій Антонович народився 19 жовтня 1949 року в Новосибірській області Татарського району радгосп 44 в сім'ї службовця. В 1967 році поступив до Харківського державного педагогічного інституту імені Г. С. Сковороди. З 15 серпня 1974 року працював учителем математики в Люботинській школі-інтернат № 2 по 4 листопада 1976 року. З 4 листопада 1976 року працював директором Люботинської СШ № 5 по 26 січня 1981 року. З 26 січня 1981 року - інспектор Харківського району по 14 квітня 1981 року. З 14 квітня 1981 року - методист кабінету педагогіки і психології ХОІУУ по 01 листопада 1981 року. З 01 листопада 1981 року - завідуючий кабінету школоведення і курсової перепідготовки ХОІУУ по 6 січня 1982 року. З 06 січня 1982 року - інструктор відділу пропаганди і агітації Харківського райкому Компартії України по 14 березня 1984 року. З 14 березня 1984 року - методист ХОІУУ по 16 березня 1986 року. З 16 червня 1986 року - директор Люботинської допоміжної школи-інтернату по 20 вересня 1992 року. З 20 вересня 1992 року - директор ПМП «Гром» по 19 листопада 2001 року.

 З 19 листопада 2001 року - директор Люботинського професійно - технічного училища № 16, зараз Люботинський професійний ліцей залізничного транспорту. З 1979 року по 1982 рік - депутат виборчого округу №10 м. Люботин Люботинської міської Ради народних депутатів. Громадянин України, член Народної партії з травня 2005 року.

 

 




 Почесний громадянин - Кошель Євген Дмитрович
Автор: Lubotin   Додано: 29 жовтня 2008   Переглядів:2449   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 

 

Кошель Євген Дмитрович  

 

Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно
17 серпня 2004 року.

 

 

Народився 3 квітня 1937 року в Люботині, де живе до теперішнього часу. 17-річним хлопцем Євген Дмитрович поступив токарем на завод «Строймаш», де працював до призову в Радянську Армію. Служив у Румунії, в Бухаресті, де був секретарем комсомольської організації підрозділу і заступником секретаря комсомольської організації батальйону. У 1957 році вступив до КПРС. Після демобілізації в 1959 році повернувся на рідний завод працювати токарем, але вже з «особистим клеймом». Обирався профгрупоргом. Був передовиком виробництва. У 1963 році перейшов працювати в Люботинське локомотивне депо кочегаром, де у той час працював машиністом його батько.

Незабаром Євген Дмитрович став помічником машиніста паровоза. Без відриву від виробництва він закінчив курси помічника машиніста електропоїзда і був переведений в депо «Харків» помічником машиніста електропоїзду. Через рік - він вже машиніст електропоїзду. 18 років пропрацював Євген Дмитрович машиністом в депо «Харків», а у 1983 році був переведений в Люботинське локомотивне депо «Люботин», де працював до 1992 року.

В депо «Люботин» у 2001 році була відмічена династія машиністів Кошель, загальний трудовий стаж яких склав більше 115 років. Сімейні традиції продовжує син, Андрій Євгенович Кошель, який 17 квітня 2004 року був нагороджений орденом «Трудової слави» ІІІ ступені.

Зараз Євген Дмитрович на пенсії, але активну суспільну діяльність продовжує. Впродовж більше ніж 25 років він обирався заступником голови квартального комітету, головою квартального комітету, головою товариського суду кварталу, депутатом міської ради. Його діяльність завжди приносила практичну користь Люботину і його мешканцям. Багато зроблено по озелененню міста. Євген Дмитрович організував посадку каштанів і дубів у районі Центрального кладовища, спільно з мисливцями висаджена алея лип. Щорічно висаджуються квіти по вулиці Слюсарній.

Багатьом пам'ятні події 1996 року. Тоді зусиллями ініціативної групи, яку очолив Євген Дмитрович, було збережено Люботинське локомотивне депо, яке хотіли закрити. Була організована акція протесту всіх робочих міста і їх сімей. Молодому поколінню є у кого вчитися.

 




 Почесний громадянин - Горбенко Володимир Миколайович
Автор: Lubotin   Додано: 29 жовтня 2008   Переглядів:3557   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 

Горбенко Володимир Миколайович

 

Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно

17 серпня 2004 року.

 

 

 

Горбенко Володимир Миколайович -  головний лікар Харківського обласного онкологічного диспансеру, кандидат медичних наук, доцент кафедри онкохірургії та онкогінекології, головний позаштатний онколог УОЗ Харківської області. 

Горбенко Володимир Миколайович народився 1 травня 1952 року в місті Люботині Харківської області. Батько - інженер, мати - вчитель.

З 1959 по 1969 роки навчався в Люботинській середній школі №1, яку закінчив з золотою медаллю. У 1969 році був зарахований на 1-й курс лікувального факультету Харківського державного медичного інституту, який з відзнакою закінчив в 1975 році. Інтернатуру по хірургії пройшов в 11 лікарні м. Харкова.

Після закінчення інституту з 1976 по 1977 роки працював хірургом Кегічівської центральної районної лікарні, а потім з 1977 по 1978 роки - хірургом Відділової лікарні ПЗ ст. Люботин. У 1978 році, як переможець конкурсу, працював молодшим науковим співробітником Харківського НДІ ендокринології та хімії гормонів, де потім був завідуючим хірургічного відділення, а в подальшому - головним лікарем  клініки інституту.

З 1990 року - головний лікар Харківського обласного клінічного онкологічного диспансеру.

За видатні заслуги перед Україною в системі охорони здоров'я, високий професіоналізм у щоденній роботі за здоров'я людини, патріотизм і любов до рідного міста Горбенку Володимиру Миколайовичу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Люботина».

 




 Почесний громадянин - Ярмоленко Юрій Іванович
Автор: Lubotin   Додано: 29 жовтня 2008   Переглядів:2812   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 

Ярмоленко Юрій Іванович

 

Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно
14 серпня  2003 року.

 

Ветеран війни та праці, інвалід війни другої групи.

Народився 6 травня 1920 року в сім'ї машиніста паровозного депо ст. Люботин Івана Несторовича. Мати Анна Данилівна - домогосподарка.

Закінчив Люботинську середню школу № 13 (1938 р.)

Навчався у Харківському машино-будівельному інституті (ХММІ), де закінчив до початку війни через тривалу хворобу тільки два курси (1938-1941).

Під час фашистської окупації працював актором Люботинського українського драматичного театру (1942-1943р.р).

Учасник бойових дій у Другій Світовій війні (1944-1945рр.).

Освіта - вища: закінчив Харківський театральний інститут (факультет театрознавства, 1950 р.), Миколаївський педагогічний інститут (заочно, 1956р.).

Працював вчителем та заступником директора по навчально-виховній роботі у школах: Новоодського району Миколаївської області (1951-1957рр), Харківського району (1951-1984 рр.). На пенсії з 1984року.

Обирався головою Новоодського району профспілки працівників народної освіти (1953-1956 рр.).

Був членом Комуністичної партії Радянського Союзу (1965-1991 рр.).

Як заступник голови кооперативу «Первомайський», приймав участь у газифікації селища Водяне (1989-1993 рр.).

Член Люботинської міської Ради ветеранів України.

Нагороджений двома орденами, медалями.

Ярмоленку Юрію Івановичу присвоєно звання „Почесний громадянин міста Люботина"   за організацію та очолювання ветеранського руху у місті  та досягнення у справі військово-патріотичного виховання молоді.

 

 




 Почесний громадянин - Лазуренко Леонід Іванович
Автор: Lubotin   Додано: 29 жовтня 2008   Переглядів:3179   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 

Лазуренко Леонід Іванович

 

Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно
14 серпня 2003
року.

 

 

 

Лазуренко Леонід Іванович, народився 12 січня 1953 року в місті Люботині Харківської області в сім'ї робітників. Громадянин України. У 1960 році пішов до першого класу Люботинської середньої школи № 3, а в 1968 році закінчив її. У 1968 - 1970 роках навчався в Харківському учбово - виробничому комбінаті, по закінченні якого присвоєна кваліфікація слюсар по ремонту складно побутової техніки. У 1971 році почав свою трудову діяльність у Люботинському побутовому комбінаті. З 1971 року по 1973 служив у лавах Радянської Армії, в повітряно - десантних військах. З 1973 року по 1976 працював слюсарем на Харківському заводі холодильних машин. З 1976 року по 1978 - механік по технологічному обладнанню Мереф'янського комбінату харчування. З 1978 року по 1982 працював у Люботинському міськторзі продавцем. З 1982 року по 1990 - завідуючий магазином - складом Люботинської торговельної бази «Укрторгбудматеріали». 1990 - 1992 роки - працював у кооперативі «Кулінар»  майстром цеху. З 1992 року по цей час працював директором товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Лазурит». У 1984 році закінчив Харківський інститут інженерів залізничного транспорту за фахом - інженер-економіст шляхів сполучення. У 1998 році був обраний членом виконкому Люботинської міської ради народних депутатів.

Депутат Люботинської міської ради V скликання.

Лазуренку Леоніду Івановичу присвоєно звання „Почесний громадянин міста Люботина"   за великий внесок в економічний розвиток міста, створення робочих місць, меценатство, підтримку ветеранів   Другої Світової війни, освітніх і медичних закладів, населення та любов до рідного міста.




 Почесний громадянин -Остапчук Віктор Миколайович
Автор: Lubotin   Додано: 28 жовтня 2008   Переглядів:3705   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 

Остапчук Віктор Миколайович

 

Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно

23 липня 2002 року.

 

 

Остапчук Віктор Миколайович народився 16 травня 1955 року у місті Магнітогорськ Челябінської області в робітничій сім'ї.

У 1958 році сім'я переїхала у м. Старий Оскіл Бєлгородської області, а з 1962 року мешкає у м. Губкін цієї ж області. Громадянин України. В 1972 році закінчив Губкінську середню школу № 5. З 1972 року по 1977 рік навчався в Харківському інституті інженерів залізничного транспорту. ім. С. М. Кірова, після закінчення якого отримав спеціальність «Тепловози і тепловозне господарство». В 2000 році йому було присуджено науковий ступінь кандидата технічних наук за спеціальністю «Технологія машинобудування».

Трудову діяльність розпочав у 1977 році майстром локомотивного депо Основа.

Після звільнення у запас із Збройних Сил у 1979 році став до роботи в локомотивному депо Основа майстром, а потім старшим майстром. З 1982 року працював заступником начальника дорожнього центру науково-технічної інформації, а з 1984 року - заступником начальника технічного відділу залізниці. В 1986 році був обраний секретарем парткому управління Південної залізниці. З 1990 року - начальник електровозного депо «Жовтень», а з 1995 року працював начальником госпрозрахункової служби локомотивного господарства. З 1997 року - головний інженер. А з 2000 року - перший заступник начальника залізниці, начальник Південної залізниці. В 1990-му та 1998 роках обирався депутатом Ленінської районної ради народних депутатів м. Харкова. Одружений. Має двох доньок.

На теперішній час Віктор Миколайович - Герой України, Почесний громадянин Харківської області, народний депутат Харківської обласної ради, начальник Південної залізниці.




 Почесний громадянин - Папирін Михайло Олександрович
Автор: Lubotin   Додано: 28 жовтня 2008   Переглядів:2632   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 

Папирін Михайло Олександрович
Полковник у відставці

 

Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно
23 липня 2002 року.

 

Народився 1 липня 1922 року.

Добровільно вступив до лав Червоної армії в травні 1941 року і був направлений на навчання в Ленінградське військове училище імені Фрунзе.

У липні 1941 р. під Лугою в 130 кілометрах від м. Ленінграда отримав перше бойове хрещення в літніх таборах училища. Після чого їх вивезли в м. Ленінград, де перший курс продовжив навчання. Військове училище закінчив у квітні 1942 р. і був направлений у війська знову сформовану військову частину 109 Окремого відновлюваного залізничного батальйону 45 залізничної бригади.

У складі діючої армії безпосередньо перебував на фронтах: Воронезький, Брянський, 1-2-й Білоруські, Український 3-й, 2-й Прибалтійський, знову 2-й Білоруський у складі 8-ої залізничної бригади.

«В кінці квітня, числа 23-25, 1945 року наша 8 бригада була знята з фронту і перекинута на схід для підготовки і проведення війни проти Японії у складі Забайкальського фронту.»

В рядах Радянській Армії прослужив 31 рік.

Нагороджений:

Орденами:

«Вітчизняної війни» II ступеня;

«Богдана Хмельницького» III ступені;

Медалями:

 «За бойові заслуги» - 2 медалі

«За бездоганну службу» I і II ступені;

«За доблесть і відвагу у ВВв»;

«За взяття Варшави»;

«Ветеран Озброєних сил» і ін.,

 всього 19 медалів.

За роки служби в Озброєних Силах отримав 495 подяк від командування. Звільнився з лав Озброєних Сил по хворобі в 1972 р. в запас у військовому званні підполковник.

З вересня 1973 р. по 1994 р. працював військовим керівником ЗОШ №1. Присвоєно звання «Відмінник народної освіти».

Більше 10 років  - голова ради ветеранів міста Люботин.

 

 




 Почесний громадянин - Чернявський Василь Трохимович
Автор: Lubotin   Додано: 28 жовтня 2008   Переглядів:2355   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 



 Почесний громадянин - Доценко Іван Сергійович
Автор: Lubotin   Додано: 28 жовтня 2008   Переглядів:2574   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 



 Почесний громадянин - Ковалевський Іван Григорович
Автор: Lubotin   Додано: 28 жовтня 2008   Переглядів:2839   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 

Ковалевський Іван Григорович

Звання «Почесний громадянин м. Люботин»
присвоєно 11 липня 1995 року.

 

 

Ковалевський Іван Григорович народився у 1914 році, інвалід 3 групи, капітан МВД у відставці, освіта середня юридична.

Учасник оборони Сталінграда. Нагороджений медалями: «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «За перемогу над Німеччиною», «За трудову відзнаку».

У ветеранському русі приймав участь понад 30 років. Був членом міської ради ветеранів, оргіназатором груп та ради ветеранів по мікрорайонам. 

Один з авторської групи по створенню книги Пам'яті міста Люботина, вніс вагомий внесок до підготовки розділу книги Пам'яті «Вічна пам'ять мешканцям Люботина - жертвам фашизму».

Завжди приймав активну участь у громадській та ветеранській роботі.

Звання «Почесний громадянин міста Люботина» присвоєно за клопотанням Ради ветеранів м. Люботина.




 Почесний громадянин - Овчинніков Володимир Іванович
Автор: Lubotin   Додано: 28 жовтня 2008   Переглядів:3933   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 

Овчинніков Володимир Іванович

 

 

Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно
11 квітня 1995
року.

 

 

Овчинніков Володимир Іванович народився 3 січня 1925 року.

Виховувався у сім'ї військовослужбовця, тому їх сім'я неодноразово змінювала місце проживання. Звістка про початок війни дуже схвилювала весь рід, сім'я лишилася без батька, бо його одного з перших забрали на фронт. В ті роки юнакові було 16 років він разом з мамою їздив до Полтави на обмін різного одягу та речей на харчі. Одного ж такого дня і було молодого Володимира забрано і відправлено до Німеччини, де він працював на швейній фабриці, яка постачала німецьким солдатам військовий одяг. Після роботи юнак і ще такі ж як і він робочі поверталися до табору, в якому жили. Хлопець неодноразово мріяв повернутися до рідної домівки, почути лагідний голос матусі, побачити її засмучені очі. І в одну мить ця мрія заполонила його серце на стільки, що він таки зважився на побіг. Але, що чекало юнака на чужій землі, хто міг йому допомогти? І знову полон, карцер і знов тяжка праця і ще більший нагляд.

 З полону був звільнений бійцями Червоної Армії, перебував в Германії вже солдатом до 1949 року. Потім повернувся на рідну землю в м. Харків, працював на Турбінному заводі, на тому ж заводі працювала і його майбутня дружина, молода Надія Василівна. Через певний час вони одружилися і у молодого подружжя у 1950 році з'явилася маленька донечка Алла, 1951 році з'явився на світ син Леонід, а в 1956 році сім'я поповнилася ще одним сином - Олександром.

 На превеликий жаль, сім'ю чекало велике нещастя всі троє дітей померли. Володимир Іванович працював водієм швидкої допомоги в санаторії «Березовські води», з часом змінив місце роботи і пішов працювати на текстильну фабрику м. Люботина.

Все своє життя Овчинніков В. І. з натхненням займався активною громадською діяльністю, був квартальним, не обходив стороною кожну сім'ю, надавав пораду, допомогу, на хуторі Смородському завдяки цій людині був створений обеліск вічної пам'яті загиблим воїнам. Кожного року вшановується світла пам'ять героям і учні проводять урочистий мітинг на їх честь. За все своє життя Володимир Іванович був нагороджений багатьма грамотами, орденами. 11 червня 1999 року ця почесна людина пішла з життя. Але вічна пам'ять про цю людину ніколи не покине наше життя.




 Почесний громадянин - Черняк Іван Тимофійович
Автор: Lubotin   Додано: 28 жовтня 2008   Переглядів:6271   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 
Почесний громадянин - Черняк Іван Тимофійович

Черняк Іван Тимофійович

 

Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно
11 квітня 1994 року.

 

 

Івана Тимофійовича Черняка, поважну і скром­ну людину, воїна-трудівника знає багато мешканців Люботина.

Він народився 6 грудня 1925 року в с. Бузове Вовчанського району Харківської області в бідній селянській родині. Ледве вижив у роки голодомору 1932-33 років, коли половина сім'ї померла. Його дитинство проходило в навчанні і важкій повсяк­денній праці вдома та в колгоспі. У школі був одним із найкращих як у навчанні, так і в спорті та  художній самодіяльності. Але навчанню завадила Друга Світова війна. Дев'ятикласник І.Черняк був мобілізований на виконання оборонних робіт, спочатку в Харківській області, а потім у Ворошиловградській, де неодноразово потрапляв під ворожі бомбардування і втрачав своїх перших друзів.

У березні 1943 році був призваний до діючої армії. Протягом тижня опанував автоматом, карабіном, гвинтівкою, гранатами, протитанковою гарматою, а через місяць на передовій отримав звання сержанта і був призначений командиром протитанкової гармати, яка відзначилась у нічних боях по знищенню ворожих бліндажів, вогневих точок, складів, живої сили ворога, про що писала дивізійна газета «За Батьківщину».

У серпні 1943 р. брав активну участь у запеклих боях по визволенню селищ Рубіжне, Сороківка, Рогань, Безлюдівка, Васищево, Борова, радгоспів "Кутузівка", "Комуніст". Особливо жорстокі бої були 6 і 7 вересня за станцію Борки. Втрати були великими. Із 58 гвардійців-артилеристів, що форсували Сіверський Донець, до Борок дійшло лише чверть, а командир гармати І. Черняк  був тяжко поранений і контужений.

   Після лікування фронтовика відрядили до полкової школи, після закінчення якої Іван Тимофі­йович потрапляє на Ленінградський фронт. В одному з боїв був удруге  тяжко поранений.  Після тривалого лікування воював на 3-му та 2-му Прибалтійських фронтах. За участь у розгромі Курляндського угрупування ворога нагороджений медаллю "За відвагу".

Після демобілізації в 1950 році вступає до заочного відділення Вовчанського педучилища. У 1951 році І. Т. Черняк розпочинає педагогічну діяльність у Роганській СШ №1, потрапляє до селища, яке звільняв у 1943 р. Працює викладачем фізкультури та почат­кової військової підго­товки, а згодом -  і україн­ської мо­ви та літератури. Завдяки йому багато уч­нів школи завоювали призові місця або вихо­дили перемож­цями на районних зма­ганнях і спартакіадах, чимало з них стали відо­мими спо­р­­т­с­менами. 6 років був депутатом Ро­ганської селищної ради. Після закінчення пед­інституту рік працював завучем Безлюдівської школи.

З 1961 р. І. Т. Черняк жив й працював у Люботині. Протягом 16 років очолював Гиївську школу, яка славилася своїми новаціями й починаннями в навчальній і виховній роботі. З 1977 року 9 років працював завучем Люботинської СШ №5.

Коли вийшов на заслужений відпочинок, кілька років очолював історико-краєзнавчий гурток при міському БДЮТ. У 1995 р. його вихованці завоювали першість серед усіх шкіл.

Багато років І. Т. Черняк брав найактивнішу участь у громадському житті Люботина, його ветеранській організації. За його безпосередньою участю створено 2 кімнати, зала, 5 кутків бойової слави, чимало зробив для створення історико-краєзнавчого музею. Він один із головних авторів "Книги пам'яті". Понад 50 - років позаштатний кореспондент "Трибуни трудящих", де надруковані сотні його статей, також його матеріали друкувались в газетах "Соціалістична Харківщина", "Вечірній Харків", "Ленінська зміна", "Слово ветерана", "Радянська освіта" та інших.

І.Т. Черняк - суддя різних категорій з 12 видів спорту.

Бойові та трудові заслуги інваліда війни ІІ гр., відмінника народної освіти України І. Т. Черняка відмічено орденами Вітчизняної війни, "Захисника Вітчизни" і багатьма медалями. Близько 30 років він обирався депутатом Люботинської міської ради.

Помер Іван Тимофійович 31 травня 2006 року.




 Почесний громадянин - Глушко Василь Григорович
Автор: Lubotin   Додано: 28 жовтня 2008   Переглядів:3591   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 
 
 

Глушко Василь Григорович
Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно
11 липня 1987 року.

 

Народився 24 лютого 1904 р. в с. Безручки Полтавського району Полтавської області.

Закінчив:

- 4 класи приходської школи;

- ФЗО, вечірній робітфак в м. Полтава;

- залізничний технікум в м. Люботині у 1941р.;

- Московське військово-політичне училище ім. В. І. Леніна у 1945 р.;

- Університет Марксизму - Ленінізму (вечірнє відділення) в м. Харкові  у 1950 р.

Працював до ВВв:

- різноробочий залізниці ст. Полтава

- котельник паровозно-ремонтного заводу м. Полтава;

- у 1924 р. був прийнятий до лав комсомолу ППРЗ, у цьому ж році вибраний секретарем комсомольської організації котельного цеху ППРЗ;

- учасник (ЧОПу) частини особливого призначення ППР;

- обраний головою цехкому профспілки з 1926 по 1928 р. - служба в рядах Червоної Армії;

- після закінчення полкової школи - командир відділення;

- обраний членом полкового комітету комсомолу;

- у грудні 1927 р. - прийнятий в члени Комуністичної партії, з жовтня 1928 р. після демобілізації, але знаходячись в резерві червоної армії, працює спочатку майстром котельного цеху на ППРЗ, а потім звільненим секретарем цехової партійної організації, одночасно будучи членом бюро Полтавського міськкому партії. Далі був обраний головою заводського комітету профспілки ППРЗ.

За дорученням Полтавського міськкому партії  в 1930 р. - відповідальний Секретар робітничо-селянської інспекції (займається питаннями колективізації, ліквідації куркульства) після чого - голова парторганізації цеху на ППРЗ.

У 1936 р. політвідділом ПЗ - направлений секретарем партійного бюро паровозного депо ст. Люботин.

У 1941 р. - керував евакуацією населення. Останнім покинув м. Люботин і вже в м. Акмолінську працював секретарем вузлового парткому. Як і всі рвався на фронт.

Після закінчення військово-політичного училища в м. Москві (лейтенант) - був направлений на I-й Український фронт - парторгом в окремий саперний батальйон 5-ої Гвардійської армії.

Демобілізований був у квітні 1946 р.

З 1946 по 1955 рр. працював у Донецькому окрузі ПЗ.

У 1955 р., в числі 30-і тисячників, Комуністичною Партією був направлений головою у відсталий колгосп ім. Мічуріна Сумської обл. на підйом сільського господарства.

У 1958 р. після автомобільної аварії, повернувся в Люботин.

Після тривалого лікування, з березня 1959 р. по лютий 1969 р. працював головою міськради м. Люботина. Після виходу на пенсію  2 роки працював заступником голови міськради, потім понад 20 років  очолював комісію міськради по благоустрою міста. За роки праці на цих посадах дуже багато зробив у будівництві багатоквартирних будинків на Барабашовому полі, Шевченківському і Гиївському масивах, в спорудженні універмагу, будинку побуту, пошти, бібліотеки, кінотеатру «Маяк», будівлі лазні, благоустрою доріг.

За трудові заслуги В. Г. Глушко був нагороджений Орденом Трудового Червоного прапора, 3-ма медалями, знаком «Відмінний адміністративний працівник».

34 роки поспіль жителі Люботина обирали його депутатом міськради.

Має наступні нагороди:

- Орден «Вітчизняної війни» II ступеня -  1950 р.

- Орден «Трудового Червоного прапора» -  1951р.

- Орден «Вітчизняної війни II ступеня» -  1955р.

- Медаль «За перемогу над Німеччиною» 1941-1945 рр.

- Медаль «За взяття Берліну» - 1945р.

- Медаль «За доблесну працю у ВВв 1941-1945рр.»

- Медаль «За доблесну працю» до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 1870-1970 р.

- Медаль «20 років Перемоги» у ВВв 1945-1965 рр.

- Медаль «30 років Перемоги» у ВВв (учасникові війни) 1945-1975рр.

- Медаль «40 років Перемоги» у ВВв (учасникові війни) 1945-1985 рр.

- Медаль «40 років Перемоги» у ВВв (учасникові трудового фронту) 1945-1985рр.

- Медаль «50 років Озброєних Сил СРСР» 1918-1968 рр.

- Медаль «60 років Озброєних Сил СРСР» 1918-1978 рр.

- Медаль «70 років Озброєних Сил СРСР» 1918-1988 рр.

- Медаль «Ветеран праці» 1977 р.

- Знак «25  років Перемоги у ВВв» 1945-1970 рр.

- Знак (2шт.) «Ударник Сталінського заклику»

- Знак «Відмінний адміністративний працівник»

- Знак «50 років перебування в КПРС» з 1927 р.  по 1977 р. (загальний стаж перебування в КПРС - 64 року).

В. Г. Глушко помер 6 травня 1993 року.




 Почесний громадянин - Орлов Костянтин Олексійович
Автор: Lubotin   Додано: 28 жовтня 2008   Переглядів:3468   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 

Орлов Костянтин Олексійович

Звання «Почесний громадянин м. Люботин»
присвоєно 13 серпня 1985 року.

 

Орлов Костянтин Олексійович народився 13 липня 1910 р. в селі Понєжскоє-Заречьє Суздальської волості Чухлонського повіту (району) Костромської області.

Дід - Зиновій Ісакович, бабуся - Парасковія Василівна - були дітьми кріпаків, яких поміщик програв у карти.

Батько - Олексій Зіновійович був морським водолазом (м. Кронштадт острів Котлін)

Мати - Марія Федорівна - займалася сільським господарством.

Костянтин Олексійович з 7 років бачив революційні дії моряків.

У квітні місяці інженер Графтіо перевозить сім'ю Орлових до Петрограду.

Дідусь і бабуся померли в 20-х роках від тифу і голоду. Старша сестра Олександра померла в 1921 році від тифу. Костянтин Олексійович з 1918-1922 рр. навчався в сільській початковій школі, у 1922-1925 рр. у школі селянської молоді. З жовтня 1925 р. по вересень 1928 р. - в робітничо-селянському с/х технікумі - всі іспити склав на «добре».

У липні 1928г. прийняли в члени ВЛКСМ.

18 березня 1929г. обраний головою Жаровської сільради Судайського району Костромської області.

1930 - інструктор РОНО по ліквідації безграмотності. З грудня 1930 - помічник дільничного агропрому Чухлонської агроділянки. Грудень 1931р. - призваний до РККА в Буйський стрілецький полк - в школу по підготовці молодших командирів, за фахом командирів відділень станкових кулеметів «Максим». Іспити склав на «відмінно». У жовтні 1934г. був демобілізований. У березні 1933 померла мати від інфаркту.

У 1935г одружився - дружина Лідія Василівна.

Батько помер у грудні 1939 р.

Діти - дочка Лора і син Валерій - закінчили інститути.

У жовтні 1938 р. призначений головним агрономом Жаровської МТС Чухломського р-ну. У жовтні 1939 р. прийняли у члени ВКП(б). У жовтні 1940 р. призваний до лав РККА на Звенигородські курси удосконалення військових знань офіцерів запасу. Курси здав на «відмінно», отримав офіцерське звання «молодший лейтенант», командир роти стрілецьких кулеметів.

У червні 1941р. мобілізований у діючу армію  РККА у Ярославлі,  комплектували 288 СД і зокрема 1012 сп.  Був призначений командиром 3-го  кулеметної роти, в кінці липня 1941г. призначений командиром 3-стрілецького батальйону 1012 сп.

10 серпня 1941г. дивізію направили на Ленінградський фронт.

(з листа внука - Олексія Валерійовича Орлова)

 

Полковник у відставці Орлов Костянтин Олексійович, член КПРС з жовтня 1939 року, росіянин, служив в 84 ХЧсд  командиром батальона 382 сп, а потім заступником командира 41 сп. Брав участь у боях за звільнення м. Харкова, м. Полтави, у форсуванні р. Дніпро, визволенні Правобережної України.

При звільненні м. Люботина в районі радгоспу і довколишніх висот 15364 і 179, шостий батальйон, яким командував  К. О. Орлов. воював в оточенні танків і піхоти супротивника. Командир батальйону, глибоко зарився в землю і змушений був викликати вогонь наших артилеристів на себе. Завдяки сміливим і енергійним діям командира батальйону, атаки фашистів були відбиті, батальйон вийшов з оточення і сміливою нічною атакою зумів оволодіти околицею м. Люботина. Після захвату батальйоном  К. О. Орлова і інші частини дивізії зуміли зломити опір гітлерівців і повністю очистити м. Люботин від фашистських загарбників.

Полковник у відставці, ветеран праці К. О. Орлов нагороджений орденом Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступені, двома орденами Червоної зірки, двома медалями «За бойові заслуги», двома медалями. Після закінчення Другої Світової війни К. О. Орлов закінчив Академію ім. Фрунзе, викладав на військовій кафедрі Запорізького машинобудівного інституту .

За звільнення м. Люботина був нагороджений орденом Червоної Зірки. 4 рази поранений, 2 - контужений. У травні 1945 року брав участь у війні з Японією, командував морським десантом.

Враховуючи те, що батальйон, яким командував К. О. Орлов і особисто К. О. Орлов проявив мужність і героїзм при звільненні м. Люботина від фашистських загарбників, а також враховуючи його заслуги перед Батьківщиною, про що свідчать нагороди ордена Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступені, двома орденами Червоної Зірки, двома медалями «За бойові заслуги» виконавчий комітет Люботинської міської ради присвоїв Орлову Костянтину Олексійовичу звання Почесного громадянина м. Люботина.

 

22 червня 1989 р. Костянтин Олексійович помер і похований на міському кладовищі («Капустянка») в Запоріжжі.




 Почесний громадянин - Чепіга Юрій Якович
Автор: Lubotin   Додано: 28 жовтня 2008   Переглядів:5672   Категорія - [Наше місто » Почесні Громадяни]
 

 

Чепіга Юрій Якович

 

Звання «Почесний громадянин м. Люботин» присвоєно
9 квітня 1985 року.

 

 

Юрій Якович Чепіга народився в Люботині 23 лютого 1918 року в знаменний день - день народження Червоної Армії. Важке, напівголодне дитинство припало на долю Юрія. Ускладнювало його і переїзди сім'ї, пов'язані з роботою батька, - робочого-залізничника. Жив у Береці, Беспаловці, Алексеєвці. Семирічку закінчив в Панютіно, десятирічку - в Краматорську. З дитячих років у вихідні дні і в дні канікул працював з батьком, щоб хоч абияк полегшити важке матеріальне становище сім'ї. І одна з перших нагород - за доблесну працю - грамота першобудівника Новокраматорського машинобудівного заводу - одного із первістків вітчизняного важкого машинобудування. Ще в школі з'явилася мрія - стати льотчикомі і, після її закінчення, Юрій вступає до Батайського авіаційного училища. У двадцятирічному віці стає військовим льотчиком. Талановитого молодого пілота залишають в Батайську працювати льотчиком-інструктором, потім та ж посада в Тамбові. Свою роботу суміщає з підвищенням своєї льотної майстерності.

З перших днів Другої Світової війни починається бойовий шлях Юрія Чепіги. Воював на Західному, Воронезькому і 3-му Білоруському фронтах. На штурмовику Іл-2 зробив 150 успішних бойових вильотів, бив ворога під Москвою і Курською дугою, в Білорусії і Прибалтиці, в Східній Пруссії і Польщі. Їм знищено 58 танків, близько 300 автомашин, 65 артилерійських знарядь, 4 залізничних ешелони і 30 літаків. Понад 200 літаків супротивника було пошкоджено в небі і на аеродромах, виведено з ладу 100 одиниць бойової техніки. Відважний сокіл бомбив переправи відступаючих гітлерівців, топив їх транспорт в Балтійському морі, виводив на цілі групи штурмовиків, що завдавали ефективних ударів по обороні супротивника, сприяючи наступу наших військ. Їм знищено сотні фашистів.

При виконанні бойових завдань 13 разів літаки Ю. Я. Чепіги підбивали гітлерівців. Він був неодноразово поранений і контужений. За станом здоров'я лікарі визнали його непридатним до льотної служби, але через деякий час він знову за штурмовиком і знову в бою. Примітний один з багатьох епізодів бойового життя Юрія Чепіги. 22 серпня 1942 року його штурмовик був атакований ворожими винищувачами і пошкоджений настільки, що машина перестала слухатися пілота. Побачивши це фашисти підсилили вогонь по його літаку, важко поранили льотчика. Втрачаючи свідомість він все ж таки дотяг до нашого переднього краю. Прокинувся льотчик в бліндажі медичного пункту стрілецької частини, звідки наступного дня його повезли в армійський шпиталь, але по шляху, відчувши незначне поліпшення, втік біля аеродрому Чертаново. (Зайняв на добу літак У-2 і прилетів на аеродром Адуєво свого 566 штурмового авіаполку). Через 8 діб він знову був в повітрі на бойовому завданні.

Високо цінувало командування безстрашного льотчика. Неодноразові подяки він отримував від генерала П. Ф. Жигарева, від генерала М. М. Громова - одного з перших Героїв Радянського Союзу. За мужність і відвагу, проявлені при виконанні бойових завдань, високу льотну майстерність 29 червня 1945 року Президія Верховної Ради СРСР присвоїла майорові Чепігі Юрію Яковичу звання Героя Радянського Союзу. Він нагороджений 3-ма орденами Червоного Прапора, орденами Олександра Невського і Вітчизняної війни І ступеню, багатьма медалями. Три медалі йому були вручені в Кремлі.

Після війни відважний льотчик продовжував службу в авіації. Передавав свій багатий досвід молодим авіаторам. У вересні 1953 року у зв'язку з погіршенням стану здоров'я був вимушений звільнитися в запас і поселився в м. Туапсе, де проводив велику роботу в суспільстві «Знання», а також вів активну роботу по воєнно-патріотичному вихованню молоді.

Герой помер 9 листопада 1991 року після важкої і тривалої хвороби. Похований зі всіма військовими почестями. Ю. Я. Чепіга неодноразово приїжджав у Люботин, зустрічався з учнями шкіл № 1, 3, 4, 5, технічного училища № 16, працівниками організацій і підприємств. Рішенням № 224 виконкому Люботинської міськради від 9 квітня 1985 року нашому прославленому землякові першому присвоєно звання Почесного громадянина м. Люботина, а рішенням сесії міськради ХХІ скликання від 28 травня 1992 року одну з вулиць міста названо його ім'ям. З 2000 року в Люботині проводяться щорічні футбольні турніри на приз імені Ю. Я. Чепіги.




 Посадова інструкція начальника відділу комп’ютерного забезпечення та засобів масової інформації
Автор: Lubotin   Додано: 22 жовтня 2008   Переглядів:8196   Категорія - [Архів (до 2018 р.) » Виконавчий комітет » Сектор комп`ютерного забезпечення та ЗМI]
 

 

Відповідно  до Закону України „Про службу в органах місцевого самоврядування" кваліфікаційна характеристика цієї посади відноситься до 5 категорії і посадовій особі місцевого самоврядування може бути присвоєно    11, 10, 9 ранг.

Призначення осіб на цю посаду здійснюється міським головою на конкурсній основі.

 

1. Загальні положення.

1.1. Начальник відділу комп'ютерного забезпечення  підпорядковується міському голові, керуючій справами виконавчого комітету, заступникам міського голови.

1.2. У своїй роботі начальник відділу комп'ютерного забезпечення керується Конституцією України, Указами Президента України, постановами та розпорядженнями Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, розпорядженнями голови та заступників голови, Положенням про відділ та даною посадовою інструкцією.

1.3. Щодо етики начальник відділу комп'ютерного забезпечення відповідно до ст. 8 Закону України „Про службу в органах місцевого самоврядування" зобов'язаний :

-   сумлінно  виконувати свої службові обов'язки;

- шанобливо ставитись до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;

-   не допускати порушень прав і свобод людини та громадянина;

- своєчасно й точно виконувати рішення державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

-   виявляти ініціативу і творчість у роботі.