Інформаційні матеріали
Українського інституту національної пам’яті
про життя і діяльність Михайла Грушевського
(29 вересня 1866 – 24 листопада 1934)
Михайло Сергійович Грушевський – видатний історик, визначний державний і громадсько-політичний діяч, літературознавець, письменник, публіцист, організатор української науки, академік Всеукраїнської академії наук і Академії наук СРСР.
Народився в м. Холм (нині Хелм, Польща) в сім’ї вчителя гімназії, організатора народної освіти, автора “Первой учебной книги церковно-славянского языка”. Рід батька походив від козаків Грушів, рід матері – греко-католицьких священиків Опуцкевичів.
Закінчив 1-шу Тифліську гімназію, історико-філологічний факультет Університету святого Володимира, наукову працю розпочав під керівництвом відомого історика Д. Антоновича. За монографію “Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХІV століття” (1890 рік) нагороджений золотою медаллю, залишений в університеті для подальшої наукової та викладацької роботи як професорський стипендіат.
1894 року захистив магістерську роботу. За рекомендацією Антоновича призначений на посаду ординарного професора кафедри “Всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи” Львівського університету.
Львівське Наукове товариство імені Тараса Шевченка як перша українська академія наук
У Львові розпочав активну науково-організаційну діяльність у Науковому товаристві імені Тараса Шевченка. Очолював історико-філософську секцію, редагував “Записки Наукового товаристві імені Тараса Шевченка”, створив та очолив Археографічну комісію НТШ, а в 1897–1913 роках голова Товариства, що під його орудою розвивалося як академічна установа на взірець західноєвропейських.
Ініціював роботу зі збирання джерел з історії України, які друкувалися в серійних виданнях Археографічній комісії НТШ: “Жерела до історії України-Руси”, “Пам’ятки української мови та літератури”. 1906 року започаткував видання “Українсько-руського архіву”, а 1898-го – разом із Іваном Франком та Осипом Маковеєм заснував і редагував літературно-публіцистичний журнал “Літературно-науковий вістник”. У 1899 році був одним із організаторів “Української видавничої спілки”. За редакцією вченого у 1895–1913 роках вийшло 113 томів “Записок Наукового товаристві імені Тараса Шевченка”.
Грушевський значну увагу приділяв підготовці наукових кадрів, створив власну наукову школу. Її представники Василь Гарасимчук, Іван Джиджора, Мирон Кордуба, Іван Кревецький, Іван Крип’якевич, Омелян Терлецький, Степан Томашівський.
Головною працею життя Михайла Грушевського вважається багатотомна “Історія України-Руси”. Грушевський вважав написання такої фундаментальної праці справою честі свого покоління і трудився над нею упродовж більшої частини свого життя. Перший том вийшов у Львові 1898 року, а останній, десятий, присвячений подіям 1657–1659 років, надрукувала його донька Катерина в 1936 році, вже після смерті М. Грушевського.
Від 1897 року тривалий час добивався відкриття у Львові самостійного українського університету. Один із організаторів Української національно-демократичної партії в Галичині. 1906 року виступив із програмою заснування українських кафедр у всіх університетах підросійської України. Ініціював створення 1904 року в Львові громадської організації – Товариства прихильників української літератури, науки і штуки, яке сприяло розвиткові української культури та науки, підтримувало творчу інтелігенцію з усіх українських земель.
У Києві продовжив політичну діяльність і розбудову історичної науки та видавничої справи
Після революції 1905–1907 років переніс свою діяльність до Києва. 1907 року його обрали головою новозаснованого Українського наукового товариства у Києві. Редагував “Записки УНТ у Києві”, часопис “Україна”, “Літературно-науковий вістник”, редакцію якого переніс до Києва. З ініціативи та за участю вченого у 1909–1912 роках виходили популярні ілюстровані народні газети “Село” та “Засів”.
У 1907 році Грушевський подав кандидатуру на завідувача кафедри Університету святого Володимира, але через шовіністичні настрої адміністрації університету не отримав достатньої кількості голосів.
У цей період активно співпрацював з Українською думською фракцією в І та ІІ Державних думах Росії та її друкованим органом – “Украинским вестником”. Належав до засновників і членів Ради української політичної партії в Російській імперії – Товариства українських поступовців. Політичну платформу того часу Грушевський базував на засадах конституційного парламентаризму й автономії України.
Початок Першої світової війни застав Грушевського на відпочинку в селі Криворівня (нині – Івано-Франківської області, а тоді – територія Австро-Угорщини). З великими труднощами Грушевський зумів повернутись до Києва, де його заарештували за звинуваченням в австрофільстві та причетності до створення легіону Українських січових стрільців. Після п’ятимісячного ув’язнення в Лук’янівській в’язниці висланий до Симбірська. Восени 1915 року завдяки клопотанням російських вчених йому дозволили переїхати до Казані, ще через рік – до Москви, де активно продовжував наукову діяльність, співпрацював із громадсько-політичним виданням “Украинская жизнь”. До Києва зміг повернутися лише після Лютневої революції 1917 року.
Період Української революції 1917–1921 років – вершина державницьких устремлінь
З березня 1917-го Михайло Грушевський – голова Української Центральної Ради, головний ідейний натхненник українського національного руху. Під його керівництвом Центральна Рада еволюціонувала від вимог національно-культурної автономії до проголошення незалежної Української Народної Республіки.
Грушевський був автором головних політичних документів. Своє бачення національно-культурного і державницького поступу України викладав у виступах, статтях, брошурах, концептуальних положеннях Української революції 1917–1921 років. У статтях “Якої ми хочемо автономії і федерації”, “Хто такі українці і чого вони хочуть”, “На переломі”, “Українська самостійність і її історична необхідність” обґрунтував стратегію досягнення державної незалежності.
Михайло Сергійович – головна дієва особа тогочасного українського політичного життя. Без його участі не відбувалося практично жодне масштабне зібрання. Надавав великого значення конституційному процесові. Під його керівництвом розроблялася Конституція УНР, прийнята 29 квітня 1918 року.
Розробник концепції академії наук як громадської асоціації вчених
Після гетьманського перевороту відійшов від активної політичної діяльності.
Розробив концепцію Української академії наук як асоціації вчених, але через образи до неї не увійшов. Наукова та видавнича діяльність Грушевського зосереджувалась у заснованому ним Українському соціологічному інституті, громадсько-політична – в керівництві “Закордонною делегацією” Української партії соціалістів-революціонерів, редагуванні її друкованого органу “Борітеся – Поборете!”, створенні Комітету “Голодним України”.
На еміграції Грушевський розпочав роботу над ще одним великим науковим проектом – багатотомною “Історією української літератури”. Перші його томи були надруковані в 1923 році, останній, 6-й том, присвячений літературі 1-ї третини ХVІІ століття, лишився в рукописі і був надрукований тільки у 1995 році.
У березні 1924 року повернувся в Україну, щоб завершити “Історію України–Руси”, що неможливо було здійснити без вітчизняних архівів і бібліотечних зібрань. У 1924–1930 роках очолював історичні установи ВУАН: кафедру історії українського народу при Історико-філологічному відділі, Історичну секцію з численними комісіями, археографічну комісію. Осередком його історичної школи стала новостворена Науково-дослідна кафедра історії України. За редакцією вченого в цей період було випущено 80 книг, серед них періодичні та серійні видання: “Україна”, “Науковий збірник”, “Студії з історії України”, “За сто літ”, збірники комісій порайонного дослідження історії України.
У 1929-му Грушевського обрали академіком АН СРСР. Однак вже згодом розпочався погром історичних установ, створених Михайлом Сергійовичем: у 1930 році було ліквідовано комісію Історичної секції, Науково-дослідну кафедру історії України, закрито всі видання. В цей період він став об’єктом нещадного цькування з боку більшовицького режиму.
З березня 1931 року Грушевський перебував у Москві у “відрядженні” під пильним наглядом репресивних органів. Архівні джерела свідчать, що тотальне стеження за вченим органами ГПУ–НКВД розпочалося від перших днів повернення в Україну і завершилося арештом у березні 1931 року за звинуваченням у керівництві т. зв. “Українським національним центром”. Через короткий час після допитів у Харкові Грушевського звільнили. Відкритий судовий процес так і не відбувся. Документів, що дозволяють однозначно з’ясувати обставини та пояснити мотиви звільнення вченого, на сьогодні не виявлено.
Помер Михайло Грушевський у Кисловодську після хірургічних операцій. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
Попри те, що він повернувся до УСРР, займав високі посади в АН, тривалий час він залишався “контрреволюційним істориком”. Грушевський формально не був репресований радянською владою. За весь час тоталітарного режиму його твори не перевидавалися, а надруковані раніше вилучалися з бібліотек і знищувалися. Наукова спадщина Грушевського в той час не вивчалася.
Цитати Михайла Грушевського
“Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ – нацією, країна – державою”.
“Ця стадія українського життя, в яку ми ввійшли, вимагає високого морального настрою, спартанського почуття обов’язку, певного аскетизму і навіть героїзмі від українських громадян...”
“Царство свободи здобувається також сильним примусом над собою”.
“Український народ належить до ...європейського кругу не силою тільки історичних зв’язків..., а й самим складом народного характеру”.
“Покоління, яких жде Україна тепер, повинні бути людьми діла реального, практичного – спеціалісти-адміністратори, фінансисти, економісти, знавці військового і морського діла, техніки...”
“І у нас повинно стати тепер ... прикметою невихованости людини все, що різко розминається з демократизмом і ідеєю соціальної справедливости: нахил до розкішного життя, імпонування зверхнім багатством...”
“Тепер наше гасло – самостійність і незалежність”.
“Мусимо йти, бо спинити походу не можна”.
“Мусимо жертвувати всім, щоб урятувати найдорожче в цей момент: самостійність і незалежність нашого народу”.
Цитати видатних діячів про Михайла Сергійовича Грушевського
“Чоловік широкої освіти, незломної волі і невичерпаної енергії… Ті мало не 70 томів наукових і літературних публікацій, виданих під його редакцією, за його ініціятивою і при його діяльній помочи, то далеко не вся, то може лиш половина його праці”. Іван Франко.
“Була це людина великого масштабу, бистрого розуму, надзвичайно широких розумових зацікавлень. Він мав подиву гідну ерудицію... Працездатність мав колосальну. У розпалі революційних подій 1917 року писав книжки, брошури, статті, склав кілька шкільних підручників. Як голова Центральної Ради одночасно вів засідання, керував дебатами і справляв коректу. Був людиною у повному значенні того слова. Але мав одну органічну хибу: безмежне честолюбство. Він звик володіти і наказувати, і всі йому підпорядковувались, бо він мав в очах людей авторитет, придбаний його розумом і працею”. Дмитро Дорошенко.
“Грушевський, як і кожна людина, належав своїй добі. Вона – єдине мірило оцінки історичного діяча. Доба Грушевського цю оцінку зробила. Але творчість Грушевського – це вічна власність українства. І в історичній перспективі “Історія України-Руси” завжди стоятиме поруч з Шевченковим “Кобзарем”. Олександр Оглоблин.
“Він обіймав своїм оком і обгортав своїми дужими раменами всю нашу землю, тішився, коли їй сонце світило, й болів її ранами, а як рани творилися на його очах, старався їх загоювати”. Іван Крип’якевич.
“Михайло Грушевський був складною особою та винятковою особистістю. Не одноколірною, а з світлими бліками і тінями”. Ярослав Дашкевич.
“Ерудиція, ознайомленість із західньо-європейським політичним життям і природні здібності ставили його значно вище багатьох тодішніх наших громадських діячів і політиків”. Борис Мартос
“Це був історик в повному значенні цього слова… Він був переконаний, що український народ вийде на шлях вільного політичного і культурного розвитку навіть тоді, коли хвилево програє той чи інший бій… У внутрішньо-українських справах Михайло Грушевський був гарячим прихильником народоправства і демократії…”. Микола Ковалевський.
“Михайло Грушевський був символом всеукраїнського національного єднання, що його він розумів як з’єднання всіх частин української нації в єдиному національно-державному і національно-культурному організмі”. Любомир-Роман Винар.
10 цікавих фактів про Михайла Грушевського
1. Дотепер ніхто не знає справжньої адреси проживання родини Грушевських у Холмі, де народився Михайло Сергійович. Житловий особняк, на якому красується бронзова дошка з написом українською та польською мовами: “У цьому домі 17. ІХ. 1866 року народився найвизначніший український історик і перший Президент Української Республіки Михайло Грушевський” виявляється, було обрано наздогад, оскільки жодних даних, свідчень чи спогадів щодо адреси немає.
2. Діду Михайла Грушевського по материнській лінії (Захарій Оппоков) за життя було подаровано дворянство, нагороджено двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом святого рівноапостольського Володимира.
3. Батько Михайла Грушевського – Сергій Федорович – був знаний як автор одного з кращих підручників з церковнослов’янської мови для шкіл, книга витримала понад 30 перевидань. Це дало змогу набути чималий капітал і жити безбідно ще багато років.
4. Початкову освіту здобув удома, а до Тифліської гімназі був зарахований одразу до третього класу. Навчання давалось легко, тому мав час працювати бібліотекарем і “плавати у книжковому морі і впиватися ним…”.
5. Перше кохання – оперна співачка Олена Марковська. Зачаровувався її співом, запрошував на традиційні щорічні концерти у гімназію, декламував їй свої вірші. Олена відповідала взаємністю. Але кохання не мало продовження. На початку 1886 року гастролі оперної трупи у Тифлісі скінчилися, і співачка поїхала. Молоді люди розлучилися.
6. Михайло Грушевський починав творчий шлях саме як письменник. Однак чимало літературних текстів дотепер не друкувалися. Значний їх масив уперше було надруковано у виданні “Михайло Грушевський: Із літературної спадщини” – Нью-Йорк – Київ. – 2000.
7. Основна частина поезії українською і російською мовою Михайла Грушевського збереглася у двох рукописних зошитах. Перший з них датований 1882–1883 роками, містить також драматичні проби. Авторська назва другого “Зібрані кращі вірші Михайла Сергієнка Заволоки. 1883–1884 роки”.
8. У січні 1918 року під час штурму Києва більшовики цілеспрямовано спалили фамільний маєток Грушевських на вулиці Паньківській, 9. Операцією командував Михайло Муравйов. Бронепотяг із загонами матросів на чолі з Андрієм Полупановим кілька годин розстрілював запальним снарядами будинок. Ущент згоріли цінні рукописи, бібліотека, унікальні колекції рушників, вишивок, килимів, порцеляни та прикрас. Згодом Муравйов вихвалявся “цим подвигом”: “Я велел артеллерии бить по самым высоким и красивым дворцам и домам Киева, по церквям и попам… Я зажег снарядами огромный дом Грушевского, и он в течении трех суток горел как яркий костер…”.
9. 29 квітня 1918 року на Михайла Грушевського в Луцьких казармах Січових стрільців у Києві здійснено замах. Нападник, за однією з версій – російський офіцер, намагався заколоти голову Центральної Ради багнетом. Та промахнувся, поранивши дружину Марію Іванівну. Нападника затримали, а згодом він загинув за загадкових обставин… при спробі втечі.
10. У Головному управлінні держбезпеки НКВД справа Грушевського носила кодову назву “Старец”.
11. За спогадами сучасників, Грушевський мав надзвичайну працездатність. Спав 4 години на добу, увесь свій час присвячував роботі. Творчий доробок складає понад 2000 праць. 10-томну монографію “Історія України – Руси” Михайло Сергійович писав 38 років (з 1895 по 1933 рік).
12. Один із найбільш суперечливих фактів із життя Михайла Грушевського – це дата його смерті. Мова йде про 24 та 25 листопада 1934 року. Відповідно до історії хвороби Михайла Сергійовича 24 листопада датується останній запис: “Сердечная слабость нарастает... В 2 ч[аса] дня смерть при нарастании сердечной слабости”. То звідки ж взялось 25 листопада? 27 листопада 1934 року в українських газетах “Комуніст” та “Вісті ВУЦВК” з’явився некролог Грушевського, де й зазначалась дата смерті – 25 листопада. Очевидно, мав місце технічний хибодрук або плутанина з радянським календарем. Саме на основі цього тексту писались некрологи за кордоном. Це призвело до тиражування неточності, адже нікому не спадало на думку, що в офіційному некролозі може бути хиба такого типу.
До Вашої уваги документи державних архівів України до 150-річчя від дня народження М. С. Грушевського - Галерея міста https://fotki.yandex.ru/users/ditrum/album/516487/
Перелік документів державних архівів України до 150-річчя від дня народження М. С. Грушевського
№№
за п/п
|
Номери сканів
|
Заголовки та пошукові дані документів
|
1
|
001
|
1866 р., жовтня 17. – Випис з метричної книги церкви Іоанна Богослова м. Холм Люблінської губернії про народження. і хрещення М. С. Грушевського.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 23, арк. 47.
|
2
|
002
|
1888 р., серпень. – Фотографія М. С. Грушевського з родиною під час перебування у Владикавказі на канікулах.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 923, арк. 2.
|
3
|
003
|
1886 р., липня 18. – Подання М. С. Грушевського ректору Київського університету М. К. Ренненкампфу про зарахування на історико-філологічний факультет університету.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 24, арк. 10.
|
4
|
004
|
М. С. Грушевський – студент Київського університету. 1890 р.
ЦДІАК України, ф. 707, оп. 287, спр. 1299 а, арк. 37 б зв.
|
5
|
005
|
1890 р., вересня 25. – Диплом про закінчення М. С. Грушевським історико-філологічного факультету Київського університету.
ЦДІАК України, ф. 707, оп. 287, спр. 1299 а, арк. 34. Копія.
|
6
|
006, 006_1
|
Рукопис магістерської дисертації М. С. Грушевського “Барское староство. Исторические очерки (XV–XVIII вв.)”. Фрагмент.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 111 а, арк. 1 і зв.
|
7
|
007, 007_1
|
1894 р., червня 12. – Лист діячів української культури м. Лубни Полтавської губернії до М. С. Грушевського з привітанням з нагоди відкриття кафедри історії України у Львівському університеті та призначення його професором цієї кафедри.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 29, арк. 64 і зв.
|
8
|
008
|
1895 р., квітня 17. – Закордонний паспорт М. С. Грушевського.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 23, арк. 5.
|
9
|
009
|
Подружжя Грушевських.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 923, арк. 3.
|
10
|
010, 010_1
|
Б.д. – Лист Марії Сильвестрівни до М. С. Грушевського.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп.1, спр. 287, арк. 249, 250.
|
11
|
011
|
Катерина Грушевська в українському вбранні. Бл. 1915 р.
|
12
|
012
|
1909 р., не пізніше квітня 23. – Лист Катерини Грушевської до батька.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 288, арк. 5 зв.
|
13
|
013
|
Будівля Наукового товариства ім.Т. Шевченка. Львів, 1909 р.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 0-180166
|
14
|
014
|
1899 р., червня 12. – Повідомлення Наукового товариства ім. Шевченка про обрання М. С. Грушевського дійсним членом історико-філософської секції товариства.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 29, арк. 3.
|
15
|
015
|
1895 р. – Лист М. С. Грушевського до М. В. Довнар-Запольського про публікацію статей в “Записках НТШ”.
ЦДІАК України, ф. 262, оп. 1, спр. 162, арк. 3.
|
16
|
016
|
М. С. Грушевський. Поштова, виготовлена у 1917 р. з фотографії 1905–1906 рр.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп.1 , спр. 923, арк. 7.
|
17
|
017, 017_1
|
1906 р., квітня 11. – Регулямін для видавництв Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка, з виправленнями М. С. Грушевського.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 74, арк. 57–58
|
18
|
018
|
1907 р. – Статут Українського наукового товариства в Києві.
ЦДІАК України, ф. 275, оп. 1, спр. 2193, арк. 22–27.
|
19
|
019
|
Записки Українського наукового товариства. 1908 р. Обкладинка.
|
20
|
020
|
1908 р., червня 8. – Грамота Товариства “Просвіта” у Львові про обрання М. С. Грушевського почесним членом Товариства.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 29 а, арк. 1.
|
21
|
021
|
1895 р., травня 15. – Повідомлення голови Академії Знань у Кракові С. Тарновського про обрання М. С. Грушевського членом-кореспондентом історико-філософського відділення.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 29, арк. 7. Мова польська.
|
22
|
022
|
1914 р., січня 7. – Повідомлення головного секретаря Королівського наукового товариства Богемії Й. Зубатого про обрання М. С. Грушевського закордонним членом товариства.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 29, арк. 46. Мова чеська.
|
23
|
023
|
1908 р., серпня 2. – Запрошення М. С. Грушевському на засідання Литовського наукового Товариства.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 55, арк. 11. Мова литовська.
|
24
|
024, 024_1, 024_2
|
1912 р. – Гранки збірника “Про українську мову і українську школу” з правками М. С. Грушевського.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 180, арк. 1, 2 і зв.
|
25
|
025, 025_1, 025_2
|
1906 р., грудня 11. – Повідомлення київського губернатора О. П. Веретенникова Київському тимчасовому комітетові у справах друку про надання М. С. Грушевському свідоцтва на видання у Києві щомісячного журналу українською мовою “Літературно-науковий вістник”.
ЦДІАК України, ф. 295, оп. 1, спр. 20, арк. 1–2.
|
26
|
026,
026_1
|
Літературно-науковий вістник. 1907 р.
|
27
|
027
|
М. С. Грушевський. 1901 р. Листівка з автографом.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 923, арк. 6.
|
28
|
028, 028_1
|
[1901 р.] – Лист М. С. Грушевського до голови Української національно-демократичної партії Ю. Романчука про розбіжності з поміркованою позицією очільників партії, які виступили за компроміс з москвофілами.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 274, арк. 11 і зв.
|
29
|
029, 029_1
|
1915 р., січня 17. – “Роль професора М. С. Грушевського в мазепинському русі в Галичині і в Малоросії”. Із повідомлення начальника тимчасового жандармського управління військового генерал-губернатора Галичини товаришу міністра внутрішніх справ.
ЦДІАК України, ф. 274, оп. 5, спр. 42, арк. 25 зв.–26.
|
30
|
030, 030_1, 030_2, 030_3
|
1914 р., листопада 29. – Протокол допиту М. С. Грушевського в Київському ГЖУ.
ЦДІАК України, ф. 274, оп. 1, спр. 3320, арк. 150–151 зв.
|
31
|
031
|
М. С. Грушевський. 1914 р. Фото з матеріалів Київського ГЖУ.
ЦДІАК України, ф. 274, оп. 5, спр. 42, арк. 444.
|
32
|
032, 032_1
|
1914 р., грудня 24. – Повідомлення начальника Київського ГЖУ київському губернатору про визначення М. С. Грушевському місця адміністративного заслання.
ЦДІАК України, ф. 274, оп. 1, спр. 3320, арк. 58 і зв.
|
33
|
033
|
М. С. Грушевський – Президент Української Народної Республіки. Портрет, поруч – зображення герба та печатки УНР.
ЦДАВО України, ф. 5227, оп. 1, спр. 2, арк. 1.
|
34
|
034
|
1917 р., березня 15. – Протокол засідання Української Центральної Ради під головуванням М. С. Грушевського.
ЦДАВО України, ф. 1115, оп. 1, спр. 13, арк. 112.
|
35
|
035
|
Проголошення Першого Універсалу Української Центральної Ради до народу України після молебню на Софійській площі. Читає М. Ковалевський, ліворуч – голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський. Київ, 25 (12) червня 1917 р.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 2-31003
|
36
|
036, 036_1, 036_2
|
1917 р., липня 3. – Другий Універсал Української Центральної Ради за підписом М. С. Грушевського.
ЦДАВО України, ф. 1115, оп. 1, спр. 5, арк. 15–17.
|
37
|
037, 037_1, 037_2
|
Не раніше 1918 р., січня 9. – Витяг з протоколу засідання Української Центральної Ради про ухвалення закону про національно-персональну автономію, підписаний М. С. Грушевським.
ЦДАВО України, ф. 1115, оп. 1, спр. 29, арк. 4-5.
|
38
|
038, 038_1
|
1919 р., серпня 27. – Рукопис праці М. С. Грушевського “На порозі нової України”. Фрагмент.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 173, арк. 177, 178, 179.
|
39
|
039, 039_1, 039_2
|
1919 р., липня 26. – Відозва Комітету незалежної України до українського народу з правками М. С. Грушевського.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 65, арк. 10–12.
|
40
|
040
|
1919 р., серпня 2. – Посвідчення делегата Люцернської конференції на ім’я М. С. Грушевського.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 61, арк. 268.
|
41
|
041, 041_2
|
1919 р., серпень. – Рукопис промови М. С. Грушевського на конференції Соціалістичного Інтернаціоналу в Люцерні.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 62, арк. 43–47.
|
42
|
042, 042_1
|
1923 р., листопада 2. – Протокол засідання Політбюро ЦК КП(б)У з рішенням про дозвіл професору М. С. Грушевському повернутися в Україну.
ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 40, арк. 146 і зв.
|
43
|
043, 043_1
|
1924 р., січня 29. – Лист вояків Армії УНР В. Шевченка, Є. Маланюка, М. Россіневича М. С. Грушевському з засудженням рішення про повернення до України.
ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 351, арк. 1 і зв.
|
44
|
044, 044_1
|
1923 р., березня 9. – З протоколу засідання колегії Наркомату освіту УСРР про затвердження М. С. Грушевського дійсним членом Всеукраїнської Академії Наук.
ЦДАВО України, ф. 166, оп. 8, спр. 10, арк. 1, 3 зв.
|
45
|
045
|
Перший склад Української Академії наук (сидять зліва направо): художники А. А. Маневич, О. О. Мурашко та Ф. Г. Кричевський, історик М. С. Грушевський, літературознавець І. М. Стешенко, художник М. Г. Бурачек; стоять: художник-графік І. Нарбут, архітектор і художник В. Г. Кричевський та художник М. Л. Бойчук. Київ, грудень 1917 р.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл 0-172672.
|
46
|
046
|
М. С. Грушевський у своєму робочому кабінеті в будинку по вул. Паньківській, 9. [1928–1930 рр.]. Київ,
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 2-149004.
|
47
|
047
|
10-томна монографія М. С. Грушевського “Історія України-Руси”.
|
48
|
048, 048_1
|
1898 р. – Рукопис першого тому “Історія України-Руси”.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 128, арк. 2 зв., 16.
|
49
|
049, 049_1, 049_2
|
1904 р. – Гранки першого тому “Історія України-Руси” з виправленнями і доповненнями автора до 2-го видання.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 130, арк. 1, 2 і зв.
|
50
|
050, 050_1, 050_2
|
Проспект видання “Історія України-Руси”.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 150, арк. 3 і зв., 4.
|
51
|
051, 051_1
|
1905 р., жовтень 5–12. – Записи М. С. Грушевського у щоденнику про роботу над другим виданням V тому “Історія України-Руси”.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 96, 233.
|
52
|
052
|
1931 р., березня 23. – Ордер на обшук і арешт М. С. Грушевського.
ГДА СБУ України, спр. 67842, арк. 3.
|
53
|
053
|
М. С. Грушевський
|
54
|
054, 054_1
|
1931 р., березня 30. – Покази М. С. Грушевського.
ГДА СБУ України, спр. 67842, арк. 11, 18.
|
55
|
055, 055_1
|
1931 р., квітня 3. – Протокол допиту М. С. Грушевського.
ГДА СБУ України, спр. 67842, арк. 36, 39.
|
56
|
056, 056_1, 056_2, 056_3
|
1934 р., листопада 11. Кисловодськ. – Лист Катерини Грушевської до Ольги та Олександра Грушевських про найкритичніший період хвороби М. С. Грушевського
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 1409, арк. 146–149.
|
57
|
057
|
1934 р., листопада 24. Кисловодськ. – Телеграма К. М. Грушевської О. С. Грушевському про смерть батька.
ЦДІАК України, ф.1235, оп.1, спр.1286, арк.9.
|
58
|
058
|
1934 р., листопада 25. – Постанова Ради Народних Комісарів УСРР “Про похорони академіка М. Грушевського та призначення його сім’ї персональної пенсії”.
ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 6463, арк. 26.
|
59
|
059
|
1934 р., листопада 30. – Некролог на смерть М. Грушевського, опублікований в газеті “Діло” (Львів).
|
60
|
060
|
1934 р., листопада 30. – Некролог на смерть М. Грушевського (“Українська справа”, Прага)
ЦДАЗУ, ф. 15, оп. 2, спр. 72, арк. 21
|
61
|
061
|
1934 р.; грудня 2–16. – Некрологи на смерть М. Грушевського (“Тризуб”, Париж).
ЦДАЗУ, ф. 15, оп. 1, спр. 132, арк. 161 зв.
|
62
|
062
|
1934 р., грудня 14.– Повідомлення “Згадка про смерть проф. М. Грушевського в англійській пресі” з бюлетеня “Ukrainian bureau” (Лондон).
ЦДАВО України, ф. 4465, оп. 1, спр. 106, арк. 105.
|
63
|
063
|
Могила М. С. Грушевського на Байковому кладовищі в Києві.
|
64
|
064, 065_1, 064_2
|
1981–1983 рр. – Повідомлення про відзначення річниць Української Народної Республіки з фотографіями М. С. Грушевського (бюлетень СКВУ “Ukrainian Newsletter”).
ЦДАЗУ, ф. 36, оп. 1, спр. 65, арк. 15, 47, 89.
|
65
|
065
|
1991 р., грудня 3. – Лист Президента УНР в екзилі М. Плав’юка до Президента України Л. Кравчука з інформацією про відзначення 125-го ювілею М. Грушевського.
ЦДАЗУ, ф. 15, оп. 1, спр. 55, арк. 80.
|
66
|
066
|
Перший пам’ятник М. С. Грушевському, встановлений в м. Долина Івано-Франківської області. 1990 р.
|
67
|
067, 067_1
|
Меморіальні дошки М. С. Грушевському в Казані і Києві.
|
68
|
068
|
Пам’ятник М. С. Грушевському в Києві.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 0-244332.
|
69
|
069
|
Пам’ятник М. С. Грушевському у Львові.
|
70
|
070
|
Музей-садиба М. С. Грушевського в Криворівні Верховинського району Івано-Франківської області.
|
71
|
071, 071_1
|
Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові.
|
72
|
072, 072_1
|
Історико- меморіальний музей Михайла Грушевського в Києві.
|
73
|
073
|
Аверс 50 гривень зразка 1992 року.
|
74
|
074
|
Пам’ятна монета зразка 1992 року.
|
75
|
075
|
Пам’ятна монета зразка 2004 року.
|
76
|
076
|
Портрет М. С. Грушевського на будинку в Києві.
|
|