Про тих хто поруч
Автор: Svetlana   Додано:26 грудня 2017   Переглядів:67   Категорія - [Ветеранські організації » Організація ветеранів]
 
 (голосів: 0)

Людина з великим серцем.

На нелегку долю Олександра Івановича Сорокіна жителя Люботина випали тяжкі випробування  ( голод, Друга світова війна, зледенне повоєння нелегка праця в локомотивному  депо Люботин, під кінець свого довгого віку взятися за працю волонтера. Народився Олександр Сорокін 20 серпня 1925 року в м.Люботин. До початку Другої світової війни , в 1941 році закінчив 7 класів. Перебуваючи в Люботині був свідком того, які злодіяння  і « нові порядки» встановили німецькі загарбники під час окупації. Ось декілька епізодів з його спогадів. Озвірілі негараздами на фронтах німецькі солдати доставляли на Люботинський цегельний завод  чоловіків, передавали в руки гестапівців, звідти  шикували  їх в колони  і супроводжували озброєні автоматами  до села Одринка. В колоні був і я  та декілька моїх товаришів. На підході до Одринки колона розтяглася , охоронці розслабилися отут я і мої два товариша  вирішили втекти з колони. Використавши цей момент   нам вдалося вскочити в кущі, завмерти  поки пройде колона В подальшому  усіх чоловіків  змусили копати канави . Всіх полонених було розстріляно  і загорнуто землею. Уже на звільненій території  на звільненій території  Нової Баварії  в квітні 1944 року  ми з однокласниками  звернулися до адміністрації  танкового заводу з проханням  прийняти нас на роботу по відновленню підприємства. Нас з задоволенням прийняли навіть дали відстрочку від служби в армії.

 Було бажання  навчатися і Олександр Сорокін  вступив до Люботинської технічної школи. Після закінчення  отримав спеціальність помічника машиніста  працював кочегаром на паровозі. Поїздом Люботин – Полтава  доставляли ешелони з боєприпасами для фронту. Після перекомісії  був переведений в електроцех де освоїв нову спеціальність  слюсар-електромонтер універсал. Пропрацював в депо 42 роки.

У 1991 році Олександр Іванович почув по радіо  повідомлення про те що Харківська школа-інтернат сліпих дітей потребує допомоги  від населення.  Сорокін негайно поїхав у цей заклад . Там він познайомився з восьмикласницею Танею і другокласником Денисом. Діти були з тяжкими долями і нелегкими характерами. Він взяв шефство над ними, привозив їм подарунки, запрошував на канікули до себе додому. Таню називав донькою, а Дениса онуком. З часом школі-інтернату було присвоєно статус гімназії. Олександр Іванович допомагав  цим  дітям  до закінчення закладу. Денис після вдалої операції  в Москві  повернувся до Харкова . При зустрічі з О.Сорокіним він сказав: «Дедушка  я уже хорошо вижу!». Обійняв і поцілував  свого рятівника. А згодом приїхала з Дніпра його матуся і забрала додому . Таня по закінченні гімназії, з відзнакою, отримала квартиру, продовжила навчання у вузі для дітей з вадами зору. У свої 92 роки Олександр Іванович  є активним волонтером , всебічно надає допомогу воїнам АТО, проводить активну роз’яснювальну роботу  серед населення  з метою волонтерської діяльності.  Як тільки зможу допомагаю, це ж наші діти воюють, а по моєму віку то й онуки та правнуки . Вони платять велику ціну  - жертвують своїм життям і здоров’ям . Я всім кажу : не  будьмо байдужі , допомагаймо! Так шкода хлопців, аж серце розривається. Особисто мені нічого не шкода для наших воїнів.

 

                                  Микола Пархоменко – керівник прес-центру

                                  РОВ м. Люботин







   Інформаційне повідомлення

Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.